Телевізор у побуті як об’єкт етнологічного дослідження на Одещині

Размещено на http://allbest.ru

2

УДК 398.3:621.397.446(477.74)

Телевізор у побуті як об'єкт етнологічного дослідження на Одещині

Олена Чебан

Одеса

Досліджуючи різні явища та речі в контексті антропології міста та історії повсякденності, учені дедалі частіше звертають увагу не тільки на прояви традиційності, але й на модерні феномени [6; 8; 9; 10]. У цьому зв'язку видасться продуктивним звернутися до вивчення знаковості речей сучасного житла як основного осередку приватного побуту [11]. Спробуємо показати в міському та сільському варіантах культури семіотичність телевізора як одного з проявів масової культури та яскравого елементу глобалізації, а також як невід'ємного атрибута побуту сучасного житла [9, с. 148].

На підставі історіографічного досвіду та оригінальних польових джерел (зібрані автором) маємо можливість розглянути процес входження такої звичної для нас речі, як телевізор, до культури повсякдення в невеликій, але принципово змістовній історичній ретроспективі. Застосовуючи матеріали інтерв'ю та анкетування серед жителів міст і сіл Одещини, удалося дослідити ці питання. Зокрема, на основі синхронічного й діахронічного аналізу ми змогли:

- здійснити характеристику процесу входження до повсякдення такої інновації, як телевізор, показати, як він став «традиційним» для сучасності;

- проаналізувати властивості цієї побутової речі як знаку сучасної масової культури;

- здійснити порівняння якості цього атрибута в просторі міського й сільського житла, простежити соціальну специфічність у ставленні до телевізора;

- на основі спостережень відтворити соціальну практику використання телевізора та, відповідно, порушити питання про функції телевізора.

Таким чином, артикулюються дослідницькі завдання для з'ясування можливостей вивчення сучасних проявів культури в етнологічному дискурсі.

Розглянемо специфіку становлення традиційності телевізора. Перші телевізори в УРСР почали з'являтися з середини XX ст.

З кінця 1951 року в Києві почав діяти телецентр, згодом з'явилися перші телевізори - у 1960 році телевізорів налічувалося 740 тис., тоді один телевізор припадав на 45 осіб. У 1970-х роках в УРСР встигли випустити 7,2 млн телевізорів, один телевізор припадав на одну велику родину, а вже через п'ять років телевізорів стало И млн (один телевізор на малу родину) [5, с. 2805]. Це свідчило про технічну революцію та швидке впровадження технічних засобів, зокрема телевізорів, у життя людей. Зараз на кожну людину припадає по телевізору, іноді навіть по декілька.

Телевізор як інноваційний предмет потребував певного часу для входження в міську культуру, а згодом - і в сільську. До кінця XX ст. телевізор масово поширився в українському суспільстві, але темпи його розповсюдження в сільській та міській культурах відрізнялися.

У селі цей процес відбувався повільніше, ніж у місті: «У моей бабушки в деревне, на всю нашу деревню был один чернобелый телевизор и два канала. Когда были праздники, то почти половина деревни приходила его посмотреть. Она выносила его во двор (в летнее время) и устраивала кино» 'Записано від К. А. Білої, 1987 р. н., меш-канки м. Одеси. (70-ті рр. XX ст.).

Входження в повсякдення такої інновації, як телевізор, у містах відбувалося більш стрімко, ніж у селах: «У моей прабабушки не было телевизора, а у бабушки, когда родилась моя мама, уже был телевизор, примерно в 60-е годы, тогда они жили в городе»Записано від С. А. Каминника, 1986 р. н., мешканця м. Одеси..

Такі процеси свідчать про деяку відмінність у значенні телевізора в міській та сільській культурах. Необхідно зазначити, що в 1960-х роках, навіть у містах, не в кожній родині був телевізор - це пояснюється його високою ціною в спеціалізованих крамницях і невеликою кількістю випуску. У наш час телевізор, навпаки, став традиційним предметом для міських та сільських жителів, перестав бути нововведенням: «...любая инновация, если она принимается множеством входящих в ту или иную группу людей, в результате этого стереотипизируется и сама превращается в традицию» [7, с. 80-81]. Тому не дивно, що зараз у кожній квартирі, у кожному домі є телевізор, інколи декілька, і його вже можна розглядати як традиційну річ у побуті сільських та міських жителів.

Необхідно зазначити, що телевізор серед речей житла має свій семіотичний статус, який відображений через «знаковість» та «предметність» (у розумінні речі) [3, с. 71-72]. Сам телевізор можна зарахувати до матеріальної культури з низьким символічним значенням, а його функціонування належить до духовної культури, яку наділяють високим символічним значенням [3, с. 72], тому телевізор має змінну символічність залежно від ситуації.

А. Байбурін відзначав, що світ і його простір поділяються на свій та чужий [2, с. 9], тому все, що перебуває за межами житла, уважається чужим, а внутрішній простір і предмети, навпаки, - своїми. Телевізор міститься у внутрішньому просторі житла, хоча виражає зв'язок із зовнішнім світом, - це рухомий периферійний кордон. Простір розмежовується на позитивне й негативне в дихотомії, і наділення позитивним значенням визначає освоєність простору.

Найбільш освоєне й шановане місце в сільській оселі - «парадна кімната», аналогом якої в міському житлі є вітальня, зал. А. Байбурін відзначав: «Другой мир мог начинаться за порогом, или <...> внутри дома, <...> в меру конкретизации своего мира граница приближается к центру, а сфера чужого все больше абстрагируется» [1, с. 9].

Тому телевізор розміщують у залі, подалі від порога, дверей, де створюється своєрідна атмосфера затишку, оскільки цей простір сприймається як «обжитий», «свій».

І. Разумова також пов'язувала функціональну специфікацію частин житла (вітальня, дитяча, кухня тощо) з побутовими предметами, у тому числі з телевізором як центром сімейного вогнища, затишку, джерелом «світла» й «тепла» [9, с. 148]. Якщо телевізор розміщують у вітальні, то центр житла зосереджується у вітальні, інколи телевізор розміщують в опочивальні, тоді житло не має певного центру; центр зміщується відповідно до того, де людина перебуває більше. Досить часто телевізор ставлять на холодильнику в кухні, тоді можна дивитися телевізор і виконувати іншу роботу: «Мы телик поставили на холодильнике, утром зайдешь - и чаек попьешь, и телик посмотришь, обычно клипы слушаю» Записано від Леоніда Зіміна, 1987 р. н., мешканця м. Одеси..

Нині по-різному розташовують телевізори в оселях (здебільшого досить заможні міські жителі): підвішують телевізор на підставці в кухні чи опочивальні, виносять його на лоджію, балкон чи вмонтовують у ванній кімнаті.

Розміщення телевізора вказує на маркування центру житла, тому й досі є характерним саме «почесне» маркування центру родини, хоча самі респонденти пояснюють це «зручністю»: «Мы решили поставить телевизор в гостиной, очень удобно принимать гостей и развлекать их, включив телевизор, какую-то передачу» Записано від К. А. Білої, 1987 р. н., меш-канки м. Одеси.. Нині телевізор ще зберігає маркування центру житла, хоча поступово значимості набуває комп'ютер.

Телевізор став невід'ємним атрибутом міського житла та інтер'єру. Необхідно зазначити, що простір біля телевізора також привласнюється телеглядачем. Він поділяється на дитячий, жіночий, чоловічий та універсальний - залежно від того, хто перебуває біля телевізора й дивиться його. Часто членам сім'ї необхідно поділити цей простір. У таких випадках, зазвичай під час перегляду телевізора, члени сім'ї влаштовуються на дивані чи ліжку, на кріслах та стільцях, інколи - на підлозі.

Улюбленим місцем чоловіків є диван, жінка може сидіти в кріслі, а дитина гратися на підлозі перед телевізором: «...всей семьей сидим на диване и смотрим телевизор. Чаще я выбираю, что смотреть, ну а вообще заранее каждый выбирает то, что присмотрел в программе» Записано від Г. Г. Чебан, 1965 р. н., меш-канки м. Одеси.. Простір біля телевізора сприймається як свій та освоєний і не є небезпечним. Це своєрідний центр простору того приміщення, де стоїть телевізор. Дуже часто відбуваються сварки за місце перед телевізором, якщо він один. Треба враховувати, що здебільшого вся сім'я збирається разом тільки ввечері, тому кожний бажає подивитися своє кіно, серіал чи передачу. Різні непорозуміння відходять на другий план, коли в оселі є декілька телевізорів: «В нашей семье два телевизора: один у меня в комнате, другой - у родителей, никто никому не мешает смотреть телевизор» Записано від Наталії Семеренко, 1985 р. н., мешканки м. Одеси..

Перегляд телевізора не заважає членам сім'ї займатися різною діяльністю одночасно: «Обычно вечером все дома, мы сидим в гостиной: кто-то смотрит телевизор, мама вяжет, а малая сестрёнка играет в тетрис. Нам хорошо вместе» Записано від І. Плотницької, 1987 р. н., мешканки м. Одеси..

1. Байбурин А. К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян / А. К. Байбурин. -- Ленинград, 1983.

2. Байбурин А. К. Ритуал: свое и чужое / А. К. Байбурин // Фольклор и этнография. -- Ленинград, 1990.

3. Байбурин А. К. Семиотические аспекты функционирования вещей / А. К. Байбурин // Этнографическое изучение знаковых средств культуры : сб. ст. -- Ленинград, 1989.

4. Гадамер Г. Г. Актуальность прекрасного / Г. Г. Гадамер. -- М., 1991. Енциклопедія українознавства : у 10 т. -- Л., 2000. - Т. 8.

5. Лебина Н. Б., Чистиков А. Н. Обыватель и реформы. Картины повседневной жизни горожан в годы НЭПа и хрущевского десятилетия / Н. Б. Лебина, А. Н. Чистиков. -- С.Пб., 2003. - 340 с.

6. Маркарян Э. С. Узловые проблемы теории культурной традиции / Э. С. Маркарян // Советская этнография. -- 1981. -- № 2.

7. Николаева Е. Повседневная вещь как объект социокультурной практики: семантика мобильного телефона в молодежной субкультуре [Эл. ресурс] / Е. Николаева. -- Режим доступа : http://www.ethnonet.ru/ru/ pub/0304-0 l.html.

8. Разумова И. А. Потаенное знание современной русской семьи. Быт. Фольклор. История / И. А. Разумова. -- М., 2001. -- 340 с.

9. Ттиков В. А. Культурный смысл пространства [Электронный ресурс] / В. А. Тишков. -- Режим доступа : http://www.ethnonet. ru/ru/pub/08 03 -02. ht ml.

10. Топорков А. Л. Символика и ритуальные функции предметов материальной культуры // Этнографическое изучение знаковых средств культуры : сб. ст. / А. Л. Топорков. -- Ленинград : Наука, 1989. -- С. 89--101.

Анотація

УДК 398.3:621.397.446(477.74)

Телевізор у побуті як об'єкт етнологічного дослідження на Одещині. Олена Чебан (Одеса)

У статті зроблено спробу показати символічність телевізора (як одного з проявів масової культури та яскравого елемента глобалізації) у міському та сільському варіантах культури, а також -- як невід'ємного атрибута побуту сучасного житла. Доведено, що телевізор перестав бути інноваційним предметом, а навпаки став традиційним для матеріальної культури міста та села. Символічність телевізора зумовлена його різноманітними функціями (соціальна, комунікативна, ритуальна та дозвільна).

Ключові слова: глобалізація, місто, побут, культура, телевізор.

Аннотация

В статье совершена попытка продемонстрировать символичность телевизора (как одного из проявлений массовой культуры и яркого элемента глобализации) в городском и сельском вариантах культуры, а также -- как неотъемлемого атрибута быта современного жилья. Доказано, что телевизор перестал быть инновационным предметом, а наоборот стал традиционным для материальной культуры города и села. Символичность телевизора обусловлена его разнообразными функциями (социальная, коммуникативная, ритуальная и досуговая).

Ключевые слова: глобализация, город, быт, культура, телевизор.

Summary

The attempt to show the symbolicalness of TV-set (as one of the manifestations of masscult and striking element of the globalization) in city and rural variants of culture and also as the inalienable attribute of the mode of modern life is maid in the article. It is proved that TV-set has ceased to be the innovative object and vice versa become the traditional thing for the material culture of the city and village. The symbolicallness of the TV-set is caused with its diverse functions (as social, communicative, ritual and licensing).

The attempt to show the symbolicalness of TV-set (as one of the manifestations of masscult and striking element of the globalization) in city and rural variants of culture and also as the inalienable attribute of the mode of modern life is maid in the article.

On the ground of the historiography experience and original field sources (collected by the author), we have an opportunity to consider the process of entry of such usual thing for us as TV-set to the culture of commonness in small, but essentially pithy historical retrospective. We managed to investigate these questions using the materials of interview and questioning.

The characteristic of the process of entry of the TV-set as the innovation into the usualness is made on the base of the synchronous and diachronous analyses; the properties of this everyday thing as the sign of modern mass culture are described; the comparison of the quality of this attribute in the space of city and rural dwelling is done; the social peculiarity in the attitude to the TV-set is investigated; on the base of the observations the social practice of the use of TV-set is reproduced and a question of the TV-set functions is raised.

The symbolicallness of the TV-set is realized in its marking of the centre of the dwelling. TV-set has become the ritual subject on the holidays been the utilitarian thing in its appointment.

TV-set doesn't lose its actuality. It is easily traced through its usage not only in the city dwelling, but also in the amusing establishments (bars, restaurants, cafes, night clubs, discotheques). TV-set may also be seen in the fixed-route taxies of Odesa. Nowadays TV-set is in the majority of public establishments, like the station buildings, airports, etc.

It is proved that TV-set has ceased to be the innovative object and vice versa become the traditional thing for the material culture of the city and village. The symbolicallness of the TV-set is caused with its diverse functions (as social, communicative, ritual and licensing).

Keywords: globalization, city, life, culture, TV-set.

Размещено на Allbest.ru