Етнографічна характеристика населення Білорусі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН І ТУРИЗМУ

РЕФЕРАТ

на тему:

ЕТНОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАСЕЛЕННЯ БІЛОРУСЬ

Виконував студент

Іванов І.І.



Історико-етнографічне районування.

Білоруський народ -- одна з гілок (підгруп) східних слов'ян у складі слов'янської групи індоєвропейської сім'ї народів. Сформувався внаслідок тривалих і складних етнічних процесів, що відбувалися у різний час на теренах Білорусі, увібрав у себе й переробив різноманітний генетичний фонд протягом кількох тисячоліть. За концентрацією генів «М» та «N» білоруський етнос займає проміжне положення між центральноєвропейською і східноєвропейською зонами. етнічний культура діалект одяг

Формування білоруської етнічної спільності відбувалося в умовах конфесійних суперечностей між православ'ям і католицтвом, полонізації в епоху Речі Посполитої і русифікації у складі Росії, до якої білоруські землі відійшли в результаті трьох розділів Польщі (1772, 1793, 1795). До кінця 17 століття стародавньо-білоруська мова була витіснена з суспільного життя польською. Публікації літературною білоруською мовою, що створювалася на основі живої розмовної мови, з'явилися лише в 19 -- початку 20 століття. Сам факт існування білорусів як самостійної етнічної спільності ставився під сумнів, білорусів намагалися представити частиною росіян або поляків. В результаті конфесійної роз'єднаності, політики церкви і держави самосвідомість білорусів часто підмінялася уявленням про конфесійну приналежність. Нерідко вони називали себе «католиками» або «православними», а часто «тутейшими», тобто місцевими. В кінці 19 століття посилюється процес формування національної самосвідомості білорусів.

При загальній однорідності білоруської культури сформувалися її регіональні відмінності. Виділяється шість історико-етнографічних районів:

Понемання

Населення етногенетично складалося на слов'янській основі за участю асимільовані литвинів (стародавньої Литви і Аукштайтії), ятвягів, прусів, татар. У середні віки регіон був відомий під назвою Литва, разом з якою застосовувалася і назва Чорна Русь, що, на думку деяких авторів (М. К. Любанський, П. Д. Брянцев, В. І. Пічета). являло собою спочатку слов'янський масив на землях балтійських племен. В кінці 10 -- 1-й половині 11 століття приєднано до Київської Русі. У 12 -- 1-й половині 13 століття Понемання перебувало у сфері впливу Галицько-Волинського і Полоцького князівств. У 13 столітті регіон опинився в центрі важливих подій, які вплинули на ВКЛ. Його першою столицею був Новогрудок (Новагародак), де у 1253 році коронувався великий князь Міндовг.

Поозер'я

На території данного району проживали полоцькі кривичі. Вони були одні з численних східнослов'янських племен.

Подніпров'я

історико-етнографічний регіон Білорусі, що займає Могильовську, та частину Вітебської і Гомельської областей. На півночі по вододілу Дніпра і Західної Двіни межує з Поозер'ям, на заході по лівобережжю Березини і Дніпра -- з Центральною Білоруссю та Східним Поліссям.

Західне Полісся

На території Західного Полісся виділялися місцеві етнографічні групи жителів Пінська і підлящан з притаманними їм самобутніми рисами традиційної культури і побуту.

Східне Полісся

Північна межа регіону поєднується із зоною компактного розселення водороздільного типу, де характерні поліські ландшафти змінюються давно обжитими лісовими рівнинами Центральної Білорусі з густою мережею сільських поселень. Межі цих регіонів відображають ареали місцевих етнонімів -- поліщуків на півдні та полян (або польовиків) на півночі.

Центральна Білорусь

населення за етнографічним походженням слов'янське -- дреговичі та кривичі.

Після створення Білоруської РСР відбулися радикальні зміни у функціонуванні білоруської мови, виробленні літературних норм. Проте в післявоєнний період його функції різко скоротилися, більша частина білорусів перейшла на російську мову у всіх сферах суспільного життя. У 1988 в білоруських школах навчалося лише 14 % всіх школярів. Відбулися серйозні зміни не тільки в мовній поведінці, але і в менталітеті білорусів. Для деякої частини білорусів характерне байдуже ставлення до національної культури. У Республіці Білорусь (проголошена в 1991) вживається заходам для відродження білоруської мови і культури.

Білоруська етнічна спільність складалася в XIV--XV століттях. Назва білоруси, білорусці сходить до топоніма Біла Русь, який в XIV--XVI століттях застосовувався щодо Вітебщини і північного сходу Могилівщини, а в XIX -- на початку XX століття охоплював вже майже всю територію етнічних білорусів.

У XIV--XVI століттях західна частина майбутніх Мінської і Вітебської губерній, Гродненщина (виключаючи Берестейщину) називалася Чорною Руссю, а південна болотиста і лісиста рівнина -- Поліссям. Форма сучасної назви -- білоруси -- виникла в XVII столітті. В цей же час з'явилася назва для білорусько-українського населення -- поліщуки. Одночасно існували етноніми литвини, русини, руські. Як самоназва етнонім білоруси набув широкого поширення лише після утворення Білоруської РСР (1919).

В Україні відомі назви білорусів -- литвини, хацюни, бульбаші.

Литвини -- в українських джерелах 17 -- 19 століття.

Білорусини -- в польських і українських джерелах 19 -- 20 століття.

Білорусці -- назва багато-етнічного населенняБілої Русі (жителів Полоцького, Вітебського, Мстиславського і частково Мінськоговоєводств Речі Посполитої, а також західноїСмоленщини і північної Чернігівщини, південної Псковщини), яка застосовувалася в офіційних документах Російської імперії в XVII--XVIII ст.. У XIX в. так називали вже тільки білорусів, і сама ця назва трансформувалась у етнонім«білоруси».

Окрім Білорусі живуть також у Росії (північно-західна частина Брянщини, Смоленщина та південь Псковщини. Також відомі колонії білорусів у Сибіру), Віленський край у Литві, Латвії, Естонії, в Україні, в Казахстані, у Білостоцькому краї у Польщі, в США , Канаді, Аргентині, Австралії, Великій Британії, Франції та ін. Загальна чисельність близько 10 млн осіб.

Білоруси є автохтонами Білорусі. Основу білоруського етносу склали східно-слов'янські племена кривичів, дреговичів, а також частково радимичів і деревлян. Важливу роль у формуванні білорусів як етносу відіграли балтійські народи, насамперед литовськіплемена: литва, пруси, ятвяги, жемайти, аукштайти.

Мовна структура

Білоруси розмовляють білоруською мовоюслов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Розрізняються південно-західний, північно-східний діалекти, так звані поліські говірки. Поширені також російська, польська, литовська, українська мови. Писемність на основі кирилиці

Існує два варіанти правопису білоруської мови: наркомівка (офіційний правопис) і тарашкевиця(класичний правопис). В Білорусі офіційним варіантом вважається наркомівка. Тарашкевиця в основному використовується в середовищі прихильників традиційно білоруської культури та опозиційних урядові О.Лукашенка силах.

За ініціативою ЮНЕСКО 21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови, покликаний заохочувати мовне розмаїття та призупинити вимирання мов, яким це загрожує вже сьогодні. Цей день відзначать і в Білорусі, де дві державних мови - російська та білоруська. За даними останнього перепису населення, рідною білоруську мову назвали три чверті громадян країни, але, як вважають опитані DW експерти, влада не робить нічого для її інституційної підтримки. Більшість білорусів розмовляє тепер російською.

Те, що ситуація з білоруською мовою загрозлива, визнали й експерти ЮНЕСКО: у Атласі мов світу в пункті про загрози білоруська мова позначена як vulnerable (вразлива, послаблена). Це - перша з чотирьох сходинок на шляху до вимирання. І якщо нічого не змінити, то білоруська мова пройде їх швидко.

Релігія

Станом на 1 вересня 2009 року в Республіці Білорусь булл зареєстровано 3094 релігійні громади, які представляли 25 конфесій і релігійних напрямів. Крім того, існувало 158 релігійних організацій, що мали загальноконфесіональне значення (релігійні об'єднання, монастирі, місії, братства, сестринства, духовні навчальні заклади). Віруючими у 2011 р. назвали себе 58,9 % населення. Основними конфесіями є православ'я (80?82 % серед осіб, що назвали себе віруючими) та католицизм (10?12 %)

Віруючі білоруси до вторгнення військ Російської імперії (часи Великого князівства Литовського) це переважно греко-католики, зараз -- переважно православні, близько 15 % -- католики.

Православ'я

Білоруська православна церква (БПЦ) є найбільшою релігійною організацією у країні. БПЦ об'єднує 11 єпархій, 1498 православних парафій, 5 духовних навчальних закладів, 31 монастир, 14 братств, 9 сестринств. Діють 1274 православних храми, ще 152 будуються. За період з 1990 року БПЦ було передано більше 820 колишніх культових та інших споруд. У парафіях Білоруської православної церкви служать 1499 священнослужителів. Релігійну освіту надають п'ять духовних навчальних закладах, підпорядкованих БПЦ.

Католицизм

Католицизм є другою за поширеністю конфесією у Білорусі. Основними регіонами розселення католиків є Гродненська область, західні райони Мінської та Вітебської областей, а також м. Мінськ. Римо-католицька церква у Білорусі складається з чотирьох єпархій, які складаються з 470 громад. За 1989--2009 рр. кількість римо-католицьких парафій зросла в 4 рази. У республіці діють 9 місій і 9 монастирів РКЦ. Католицьким громадам належать 451 костел, ще 35 будуються. Особливістю католицької церкви у країні є значна присутність серед католицького кліру негромадян Білорусі. Так, серед 407 священнослужителів у 2009 р. налічувалось 168 іноземних громадян (переважно Польщі). Білоруських католицьких священнослужителів готують дві духовні семінарії РКЦ, а також відкритий катехитичний коледж для мирян.

Протестантизм

Протестантські релігійні організації представлені 996 релігійними громадами, 22 об'єднаннями, 22 місіями та 5 духовними навчальними закладами 14-ти напрямків. Найбільш численними серед протестантських напрямків є об'єднання християн віри євангельської (501 община), євангельських християн баптистів (271 громад), адвентистів сьомого дня (72 громади). Історично традиційним на території республіки є лютеранство, що налічує 27 громад. Протестантські громади, як правило, нечисленні (20-25 чоловік), виключення становлять громади у великих населених пунктах.

Старообрядництво

Станом на 2009 р. зареєстровано 32 релігійні громади старообрядців, у їх розпорядженні 27 культових будівель.

Юдаїзм

У 3 юдейських релігійних об'єднаннях налічується 46 громад, їм належать 7 культових споруд.

Іслам

Існують 24 мусульманські релігійні громади сунітського напрямку та 1 шиїтського. Діють 6 мечетей, в 2008 році відновилися будівельні роботи на мечеті в м. Мінську.

Ступінь міжконфесійної толерантності досить високий. Про це свідчить те, що білоруси відносяться з повагою до інших конфесій, сприймають різномаїття релігій, також визнають інші віри, крім своєї. Надається право від держави на вільне пересування та перебування на території Білорусь.

Традиційне господарство

Традиційні заняття білорусів -- землеробство, тваринництво, а також бджільництво, збирання. Вирощували озиме жито, пшеницю, гречку, ячмінь, горох, льон, просо, коноплі, картоплю. На городах садили капусту, буряк, огірки, цибулю, часник, редьку, мак, моркву. У садах -- яблуні, груші, вишні, сливи, ягідні чагарники (аґрус, смородину, ожину, малину і ін.). Пануючою системою землекористування на початку 20 століття було трипілля, у малоземельних -- двопілля.

Основні орні знаряддя -- соха (поліська, або литовська, вітебська). Використовували також рало, сошку. Для боронування застосовувалася плетена або в'язана борона і більш архаїчна борона-суковатка. З кінця 19 століття з'явилися залізні плуг і борона. Знаряддя збирання врожаю -- серпи, коси, вила, граблі. Зерно сушили в зрубових приміщеннях -- осетях або євнях. Для обмолоту використовували ціп, круглу колоду. Зерно зберігали в коморах і клітях, картопля -- в льохах, склепах.

У тваринництві велику роль грало свинарство. Розводили також велику рогату худобу. На всій території Білорусі поширено вівчарство. Конярство найбільш розвинено на північному сході. Повсюдно збирали в лісі ягоди, гриби, заготовлювали кленовий і березовий соки. У річках і озерах ловили рибу.

Одержали розвиток промисли і ремесла -- виготовлення рогож, землеробських знарядь, обробка шкір, овчини, хутра, виготовлення взуття, транспортних засобів, меблів, керамічного посуду, бочок і домашнього начиння з дерева. Особливе значення мало виготовлення декоративно-прикладних виробів з текстильної сировини і шкіри, виробів з народною вишивкою. Окремі види промислів і ремесел зберігалися, але багато зникло. Останніми роками почали відроджуватися плетіння з соломки, виготовлення поясів, вишивка одягу.

Національний одяг

Національний одяг білорусів на поштовій марці СРСР 1961 р.

Традиційний комплекс чоловічого одягу складався з сорочки, наговиць (поясний одяг), безрукавки (камізельки). Сорочку носили навипуск, підперізувалися кольоровим поясом. Взуття -- личаки, шкіряні постолы, боти, взимку валянки. Головні убори -- солом'яний капелюх (бриль), валяна шапка (магерка), взимку хутряна шапка (аблавуха). Через плече носили шкіряну сумку. У чоловічому костюмі переважав білий колір, а вишивки, прикраси були на комірі, внизу сорочки; пояс був різноколірним.

Жіночий костюм різноманітніший, з вираженою національною специфікою. Виділяються чотири комплекси: із спідницею і фартухом; із спідницею, фартухом і гарсетом; із спідницею, до якої пришитий лиф-гарсет; з паневой, фартухом, гарсетом. Два перших відомі на всій території Білорусі, два останніх в східних і північно-східних районах. Є три типу сорочок: з прямими плечовими вставками, туникоподібна, з кокеткою; велика увага приділялася вишивкам на рукавах. Поясний одяг -- різноманітного фасону спідниці (андарак, саян, палатняник, літник), а також паневи, фартухи. Спідниці -- червоні, синьо-зелені, в сіро-білу клітку, з подовжніми і поперечними смугами. Фартухи прикрашалися мереживами, складками; безрукавки (гарсет) -- вишивкою, мереживами.

Головний убір дівчат -- вузенькі стрічки (скидочка, шлячок), вінки. Заміжні жінки прибирали волосся під чіпець, надягали рушниковий головний убір (намітка), хустку; існувала безліч способів їх зав'язувати. Щоденне жіноче взуття -- личаки, святкова -- постоли і хромові боти. Верхній чоловічий і жіночий одяг майже не відрізнявся. Її шили з валеного нефарбованого сукна (свита, сярмяга, бурка, латушка) і дубленої (казачина) і недубленой (кожух) овчини. Носили також каптан, кабат. У сучасному костюмі використовуються традиції національної вишивки, крою, колірної гамми

Кухня

Традиційна кухня білорусів включає різноманітні страви з борошна, круп, овочів, картоплі, м'яса і молока. Способи збереження продуктів -- сушка, квашення, соління. У харчуванні велику роль грали дикорослі рослини -- щавель, цибуля лугова, польовий часник, кропива і ін. Найбільш стародавній вид рослинної їжі -- каші з ячмінних зерен, проса, вівса, ячної і гречаної круп. Каші з ячмінних зерен (кутя, гущавина) зберігаються і зараз як обрядові на родини, поминання. З борошна (переважно житнього) готували рідкі і напіврідкі страви: квашені -- солодуха, кваша, кулага і неквашені -- калатуша, затерла, галушки, макарони, куліш, маламаха. З вівсяного борошна -- киселі, жур, толокно.

Основу повсякденного харчування складав хліб (житній, рідше пшеничний). Його пекли переважно з кислого тіста з різними добавками -- картоплею, буряком, з жолудями, половою і ін. залежно від достатку в сім'ї. З хлібного тіста пекли різні коржики -- скавародники, праснаки, коржі; у свята -- пироги. Традиційна їжа білорусів -- млинці з житнього, пшеничного, гречаного борошна. Один з основних продуктів харчування білорусів -- овочі. Горох і боби тушили; капусту, буряк, брукву, огірки солили; ріпу, моркву -- парили і пекли. З овочів варили рідкі страви -- ботвінья, холодник, борщ. З другої половини 19 століття міцні позиції в харчуванні зайняла картопля. Відомо більше 200 страв із застосуванням картоплі -- печений, відварний, смажений, тушкований, пюре, коми, бабка або дранка, галушки, чаклуни, млинці, гульбишники, суп, запіканки, пиріжки і т. д. Молоко частіше уживається в кислому вигляді; сир і особливо вершкове масло, сметана -- в обмеженій кількості. М'ясо і м'ясні продукти використовувалися переважно у складі страв, частіше вживали свинину, баранину, м'ясо свійської птиці, рідше яловичину. З напоїв відомі березовий сік, медовий, хлібний, буряковий кваси.

Обрядова їжа: коровай на весіллі; фарбовані яйця, булки, паска, ковбаси на Пасху; кутя, млинці, киселі на поминаннях; бабина каша на родини; налисники на масницю; кулага на Івана Купала і ін.

Традиції харчування значною мірою зберігаються і зараз. У раціоні переважають страви з картоплі, млинці, каші, молочні страви. Збільшилося споживання м'ясних продуктів, соняшникової олії. З'явилися страви, запозичені у інших народів, -- шашлик, біфстроганов, плов, гуляш, пельмені і ін. Зросла роль привезених напоїв -- чаю, какао, кави. Зникли з вживання коноплі, лляне насіння, деякі страви з борошна -- солодуха, кулага, толокно, борошняні киселі.

початку 20 століття було трипілля, у малоземельних -- двопілля.

Основні орні знаряддя -- соха (поліська, або литовська, вітебська). Використовували також рало, сошку. Для боронування застосовувалася плетена або в'язана борона і більш архаїчна борона-суковатка. З кінця 19 століття з'явилися залізні плуг і борона. Знаряддя збирання врожаю -- серпи, коси, вила, граблі. Зерно сушили в зрубових приміщеннях -- осетях або євнях. Для обмолоту використовували ціп, круглу колоду. Зерно зберігали в коморах і клітях, картопля -- в льохах, склепах.

У тваринництві велику роль грало свинарство. Розводили також велику рогату худобу. На всій території Білорусі поширено вівчарство. Конярство найбільш розвинено на північному сході. Повсюдно збирали в лісі ягоди, гриби, заготовлювали кленовий і березовий соки. У річках і озерах ловили рибу.

Одержали розвиток промисли і ремесла -- виготовлення рогож, землеробських знарядь, обробка шкір, овчини, хутра, виготовлення взуття, транспортних засобів, меблів, керамічного посуду, бочок і домашнього начиння з дерева. Особливе значення мало виготовлення декоративно-прикладних виробів з текстильної сировини і шкіри, виробів з народною вишивкою. Окремі види промислів і ремесел зберігалися, але багато зникло. Останніми роками почали відроджуватися плетіння з соломки, виготовлення поясів, вишивка одягу і ін.

Поселення та житло

Основні типи поселень білорусів -- вьоска (село), містечка, застінки (поселення на орендованій землі), виселки, хутори. Найбільшого поширення набули села. Історично розвинулося декілька форм планування поселень:

скупчена (безсистемна), була найпоширеніша на північному сході, особливо в шляхетских околицях.

лінійна (рядова). Лінійне планування (садиби розташовані уздовж вулиці з однієї її сторони) на всій території Білорусі широкого поширення набула в 16-17 століттях. Число будинків в поселенні -- від 10 до 100 (переважно в Поліссі).

вулична і ін. У сучасних селах переважає вуличне планування, будинки розташовуються уздовж доріг з обох боків, торцем до дороги.

Селянський двір складався з хатини, комори (кліті), навісу для дрів (паветки), сараю для худоби (хляви), сараю для сіна (евня, осеть). Виділяється три основних типу планування садиб:

віночний -- весь комплекс житлових і господарських споруд утворює квадрат або прямокутник, всі будови пов'язані один з одним;

погонний -- житлові і господарські споруди утворюють ряд в декілька десятків метрів;

незв'язані будови (з'явився недавно, частіше зустрічається в Мінській, Брестській і Гродненській областях).

У післяреволюційний час відпала необхідність в деяких господарських спорудах, наприклад, приміщеннях для обмолоту зерна, утримання коней, волів і др.; ліквідація їх привела до трансформації традиційного планування в дворядну погонну, Г-подібну і з незв'язаними будовами.

Традиційне житло білорусів еволюціонувало від землянки до однокамерних, пізніше багатокамерних споруд. На початку 20 століття основними типами були 1-2-3-камерні зроблені з колод будови з двоскатним, рідше чотирьохскатним дахом, покритою соломою, дранкою, дошкою; переважаюче планування: хатина + сіни і хатина + сіни + камора (кліть). Поступово третя будова придбала житлову функцію: хатина + сіни + хатина; ускладнилося внутрішнє планування, виділилися окремі приміщення. Внутрішнє планування було стійке -- піч розміщувалася в правому або лівому кутку від входу і гирлом повернена до довгої стіни з вікном. У протилежному кутку по діагоналі від печі знаходився червоний кут (кут, покуть), почесне місце в будинку. Там стояв стіл і знаходилася ікона. Уздовж стін розміщувалися лавки. Від печі уздовж глухої стіни були помости -- нари. Пізніше з'явилися ліжка. Біля дверей стояли невеликі лавки (услони). На стіні на кухні -- полиця для посуду. Інтер'єр оформлявся різними мереживами, домотканими скатертинами, ручниками і покривалами, килимами і ковдрами. Декоративно-архітектурні орнаменти прикрашали житло із зовнішньої сторони. Еволюція сучасного житла білорусів виразилася в зростанні будинків-пятистінок, появі цегляних, нерідко двоповерхових будинків, часто з водопроводом, газом.

Ментальні особливості

Культурологічні, соціально-психологічні дослідження феномену ментальності дозволяють визначити її такі сутнісні складові:

антеїзм (термін походить від персонажу давньогрецької міфології, якому життєві сили надавав зв'язок із матір'ю- землею) - емоційно-шанобливе ставлення до землі, рідної природи, землеробства, що знайшов практичний вияв у працездатності, досягненнях агрокультури білоруського народу;

кордоцентричність (відчувати серцем) - виявляється у сентименталізмі, чутливості, любові до природи, в пісенному фольклорі, барвистій обрядності, естетизації побуту; екзистенціально-«межове» світовідчуття - тривале проживання на «межі» ворожого степу виробило в білорусів гостроемоційне переживання сьогоденності життя, пріоритет минулого над майбутнім, світоглядно-плюралістичне бачення світу у діалоговому спілкуванні з поетизованою природою, людським оточенням. У поєднанні з кордоцентричністю (пріоритет «серця» над «головою») світоглядні орієнтації білорусів є екзистенціонально- кордоцентричними;

індивідуалізм - виявляється у різних формах поривання до особистої свободи без належного прагнення до державності. Індивідуалістичний код цінностей, що властивий білоруському народу, стимулює мотивацію автономності, потребує спиратися лише на власні сили, вимагає рівності та не припускає насильства. Однак, вийшовши за межі, індивідуалізм може обернутися на анархізм. Світоглядна мотивація рівності пояснює терпимість білорусів до чужої віри, мови,звичаїв.

Фолькльор

Білоруський національний фольклор - один з найбагатіших у слов'янському світі. Він насичений педагогічним досвідом і народною мудрістю. На основі народного фольклору був створений величезний пласт этико-педагогических ідей : повага до старших, працьовитість, толерантність, доброзичливість, терпимість до чужої думки.

Толерантність, терпимість, добродіяння,, як традиційні християнські доброчесності поступово стали відмінними рисами білорусів. Більше того, вони є сусідами з такими якостями, як особисту гідність, цілеспрямованість, активність.

Фольклор з виховуючим змістом, побутові традиції, свята, білоруська класична література - це ті поняття, які роблять величезний вплив на формування національного характеру. Він сприяє творчому розвитку дітей і молоді у світі билин, казок, віддань. Прислів'я і приказки можуть служити підставою для моральних заповідей, допомагаючи розвивати мислення, логіку, інтерес до історії і культури.

Витоки білоруської музики пов'язані з мистецтвом східних слов'ян. Першими носіями музичного професіоналізму були скоморохи, народні музиканти (лірники, волинщики, гуслярі, цимбалісти, скрипалі та ін.), а також музиканти в храмах і монастирях.

Розвиток стародавнього професійного музичного мистецтва на території Білорусі пов'язаний із процесами християнізації, що сприяли асиміляції візантійської духовної музики, вплинули на жанр церковних піснеспівів (антифони, ірмос, тропар, канон, стихири тощо), на одноголосну акапельну манеру виконання, музичну термінологію. На церковну хорову культуру опосередковано впливали фольклорні традиції, особливості мовної просодії (пізніше побутової світської музики). Поступово формувалися основи музичного професіоналізму. Оригінальні старобілоруські знаменні співи фіксувалися невменною середньовічною нотацією в рукописних збірниках (переважно монастирських).

Близькість до загальноєвропейських народних традицій в середні століття виявлялася в діяльності скоморохів -- бродячих акторів-професіоналів, творчість яких являла собою синтез мистецтв. Вони грали на інструментах (гуслах, волинці, сопілці, барабанах, пізніше -- на скрипці і цимбалах), співали, й одночасно були акробатами, ілюзіоністами, дресувальниками звірів, виступаючи на площах міст, сіл, в замках, трактирах і ін. Серед них відомі скоморохи-дамрачеї (виконавці історичних пісень, билин під акомпанемент домри), скоморохи-витівники (виконували драматичні, жартівливі і сатиричні сценки, пантоміми, танці та ін.). Як носії поетичної і музичної усних народних традицій, вони брали участь в різноманітних народних обрядах і святах.

Витоки православної музики східних слов'ян -- візантійська і болгарська церковна музика, яка прийшла на терени Білорусі разом з християнством. X--XIV ст. характеризуються пристосуванням візантійської співочої гімнографії до місцевих умов. Значна роль в давньому східно-християнському богослужінні в Білорусі належала грецькій мові, засвоювався візантійська церковна музика, вироблялися оригінальні знаки невменної нотації, система осьмогласія з властивим комплексом поспівок. Засвоювався одноголосний богослужбовий православний спів. Панівна роль належала тексту пісень.

З кінця X ст. серед співочих шкіл на Білорусі вирізняються Полоцька і Вітебська (з 992), Смоленська (з 1001 року) Туровська (з 1005). В цих школах кристалізувалася система безлінійної нотації, писалися перші практичні посібники по співу. Оформилася система прапорців, що склалася в XIV ст. У Великому Князівстві Литовському спочатку зберігалися традиції давньоруського знаменного співу.

На XV ст. припадає розквіт співочої православної культури Білорусі: почали фіксуватися автори пісень та укладачі рукописних нотних збірок (палеографічна ознака білоруських співочих рукописів -- ірмолої); з'явилися перші співочі азбуки, у нотному письмі збільшилася кількість прапорців, розширився звукоряд у бік високих звуків, розвивалися різноманітні наспіви, музична термінологія. Поглиблювалися місцеві відмінності наспівів, посилюється зв'язок білоруської співочої гімнографії з народно-пісенної творчістю і побутовою культурою. Зароджувалися і розвивалися оригінальні знаменні розспіви, які широко використовувались у співочій практиці XV--XVI ст. й були зафіксовані в рукописних збірниках («Супрасльський ірмолой», 1598--1601). Широко використовувалися грецький, болгарський, сербський спів. Переосмислено семантику невменної нотації. Із переходом на багатоголосну систему запису зародилася квадратна лінійна нотація. У цей час відбувся поступовий відхід білоруської музичної гімнографії від норм осьмогласія. Зародилися й розвивалися духовні канти (псалми), які фіксувалися в ранніх рукописних канціоналах, богогласниках, катехізисах.

Міфологія

Слов'янський фольклор, як відомо, не захопив реально зафіксованих (в усній або письмовій традиції) дохристиянських оповідних міфів про верховних божествах і героїв-першопредків, які брали участь у створенні світу. Тому єдиним (по-справжньому масовим і надійним) джерелом для реконструкції персонажів міфологічної системи, де були б відображені сліди давнього світогляду слов'ян, залишається так звана «нижча» міфологія[1].

Демонологічними уявленнями просочені буквально всі сторони традиційної культури і побуту. Вони є важливою базою для вивчення етичних і естетичних цінностей народу, реконструкції традиційної картини світу. Згідно однієї з легенд, демони, духи, демони походять від ангелів, яких Бог скинув на землю за спробу влаштувати бунт проти його влади. Біси потрапляли в ліси, водойми, людські садиби і ставали, відповідно, лешими, вадзянікамі, будинковими.

У білоруських демонологічних уявленнях простежується прямий зв'язок між ступенем віддаленості місця проживання від лукавого людського житла і ступенем його неподобства і ворожнечі до людини. Якщо біси-мешканці «свого» простору можуть сприяти діяльності людини (за умови, що їхні цілі збігаються), то мешканці «чужого» -- лісу, водойм і т. д. -- відносяться до людини переважно як до порушника їх власного простору, якого необхідно покарати.

Народні вірування і забобони

Усе в світі прадавніх слов'ян мало сакральне значення. Ліси, поля, болота і навіть власна хата й комора були заселені містичними створіннями - мавками, марами, духами предків... Усіх треба було задобрити, щоб почуватися в безпеці у світі, який було так важко пояснити. Тому на могилах родичів справляли тризну, домовикам наливали у мисочку молока, а богам приносили жертви.

Згодом боги замінилися християнськими святими: божество літнього сонця Купало стало Іваном Хрестителем, бог війни Перун - святим Іллєю, богиня материнства Мокоша - Параскевою П'ятницею; традиції ж лишились майже незмінними.

Також вірили у магічні властивості води і вогню, солі, пахучих трав, воску й крейди. Так, знайшовши на Купала цвіт папороті, треба крейдою накреслити навколо себе коло і освятити його святою водою, щоб нечисть не змогла тобі нічого лихого заподіяти.

Дуже багато повір'їв і забобонів пов'язаною з домом. Навіть будівництво хати варто розпочинати на тому місці, яке обере собі для відпочинку худоба або там, де розташований мурашник.

Одним із найбільш священних місць у домі є поріг - символ межі і оберіг від злих духів. Тому не можна стояти на порозі - щоб не впустити духів у хату. Через поріг не вітаються, не передають речей, бо вважається, вони ніколи більше не повернуться на додому. Уберегти себе від духів можна намалювавши на дверях хрест, сваргу або "повну ружу" - солярні знаки, або повісити підкову, вишитий рушник, перехрещений пучок трав.

Археологи знаходять під порогом первісні поховання. Предків ховали під порогом, бо вірили, що вони будуть оберігати оселю від усього лихого. Звідси звичай кланятися порогу, ударяти труною о поріг, таким чином віддаючи честь пращурам.

Іншою межею між хатою і світом було вікно. Коли хтось помирав, то і вікна, і двері прочиняли навстіж, щоб душа могла вилетіти з дому. Потягом сорока днів для душі ставили воду й запалювали свічки.

А після 40 днів душі померлих можуть прийти до хати і стати за вікном. Саме тому з вікна не можна плювати, виливати помиї чи випускати кота.

Величезна кількість забобонів пов'язано з працею, святами, грішми, побутовими відносинами, але, напевно, найбільше - з народженням дитини. Вагітним жінкам не можна робити практично нічого. Не можна говорити нікому про вагітність, фотографуватись, підстригати волосся, дивитися на хворих людей, шити, різати, лихословити, купувати дитячі речі до народження дитини, їсти потайки...

Не можна проходити між двох людей, щоб дитина не стала косоокою; не можна лякатися - на тому місці, де жінка схопиться рукою у дитини може бути родимка; не можна колисати порожню колиску чи коляску, бо дитина вночі погано спатиме...

Про забобони, народні прикмети та повір'я білорусів можна писати багатотомні книги. В цілому забобони не відрізняються від інших слов'янських, лише є відмінність між районами і селами.

Календарні обряди та звичаї білорусів

Коляда

Комплекс обрядів ще дохристиянського походження (вони пов'язані з часом зимового сонцестояння. Пізніше був приурочений до часу від Різдва Христового до Водохреща. Існувала заборона на більшість робіт у цей час (плетіння, шиття, виття мотузок, не можна було рубати дров та молотити). Особливо строго цих заборон дотримувалися до Нового року (Василя). Готували кутю. На стіл стелили чисту скатертину, під яку клали сіно. Після свята це сіно віддавали коровам чи вівцям.

Новий рік (Василя)

У цей вечір у білорусів прийнято ходити в гості й засилати сватів. Колядникам у цю ніч дозволялось знімати ворота, затикати димарі, замикати двері тощо. Часто збирали на купу плуги, сани, вози різних господарів, які потім їх вранці шукали. Також у цей день дівчата гадали на майбутню долю.

Масляна

Вечори на тижні Масляної вважалися святими. Вони були вільним від будь-якої праці, тоді починалися танці. Їздили на конях (вважалося, що це сприяє росту збіжжя) та спускалися на санчатах. У багатьох регіонах білорусі Масляна вважалась жіночим святом.

Великдень

Ще за тиждень, на Вербну неділю, освячували гілки верби, яких наділяли магічною силою. На Великдень фарбували яйця, святили різну їжу (іноді стільки, що вистачало на тиждень). На другий день Великодня ходили в гості, священик освячував будинки. У Вовковському районі хлопці обливали дівчат водою. У деяких регіонах білорусі ходять гурти молодих хлопців, що співають спеціальні величальні великодні пісні, не минаючи жодної хати. Іноді це триває увесь великодній тиждень.

Трійця (Семуха, Зелені свята)

Прикрашали хати й сади зеленню. У Щучинському районі згадують старожили звичай пускання вінків на воду дівчатами й ворожіння на заміжжя. Широко було розповсюджено звичай прикрашати корів вінками. За цей вінок пастух мав заплатити «семушне».

Юрія

Перший раз виганяли пастися худобу. Перед першим вигоном під поріг підкладали свячену вербу, замок та яйця. Свячену вербу потім втикали у хліві, а яйця несли до церкви.

Купала

Напередодні збирали трави, які потім освячували. Розкладали вогнище, навколо якого гуляли цілу ніч. Стрибали через вогонь, шукали квітку папороті.

Весільні обряди

Спочатку посилали до дівчини свата. Звичайно це чоловік, що добре знає парубка й може його добре похвалити. Ніколи не кажуть прямо про мету візиту. Якщо батьки дівчини дають згоду допомагати сватам, то ставлять на стіл те, що принесли з собою: горілку та закуску.

Родильна обрядовість

При наближенні пологів жінка турбувалася, щоб про це знало якнайменше людей. Особливо турбувалися, щоб під час пологів до хати не увійшла дівчина. Якщо так сталося, вона повинна була розплести косу, набрати в рота води й дати породіллі напитися зі свого рота.

Поминальні обряди

Найбільші поминки у білорусів -- у суботу перед Дмитровим днем. Вірили, що в цей час душі повертаються на землю.

Офіційні свята:

3 липня - день незалежності

7 листопада - день жовтневої революції

Остання неділя січня - день білоруської науки

15 лютого - день пам'яті воїнів - інтернаціоналісті

21 лютого - міжнародний день рідної мови.

15 березня - день конституції Республіки Білорусь

25 березня - день волі

15 травня - день сім'ї

1 жовтня - день літніх людей

14 жовтня - день матері



Висновок

Білоруський народ - старослов'янське поселення яке зберегло до сьогодення свою історію і культуру. Завдяки дружності та віри, вони змогли перенести свою простоту і щирість, крізь роки і випробовування. Незважаючи на радянське минуле, після розпаду союзу, використали це як підштовх до реградації і змогли піднятись на щабель вище від інших країн. Навіть формування білоруської етнічної спільності відбувалося в умовах конфесійних суперечностей між православ'ям і католицтвом, полонізації в епоху Речі Посполитої і русифікації у складі Росії, до якої білоруські землі відійшли в результаті трьох розділів Польщі (1772, 1793, 1795). До кінця 17 століття стародавньо-білоруська мова була витіснена з суспільного життя польською. Публікації літературною білоруською мовою, що створювалася на основі живої розмовної мови, з'явилися лише в 19 -- початку 20 століття. Сам факт існування білорусів як самостійної етнічної спільності ставився під сумнів, білорусів намагалися представити частиною росіян або поляків. В результаті конфесійної роз'єднаності, політики церкви і держави самосвідомість білорусів часто підмінялася уявленням про конфесійну приналежність. Нерідко вони називали себе «католиками» або «православними», а часто «тутейшими», тобто місцевими. В кінці 19 століття посилюється процес формування національної самосвідомості білорусів.

Размещено на Allbest.ru

...