Традиційні обрядові танці на покутсько-гуцульському пограниччі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Традиційні обрядові танці на покутсько-гуцульському пограниччі

Досінчук С.Ю.,

магістрант кафедри етнології і археології, ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (Україна, Івано-Франківськ),

Dosinchuk S.Yu.,

master of Department of Ethnology and Archeology of the State Pedagogical University «Vasyl StefanykPrecarpathian National University» (Ukraine, Ivano-Frankivsk)

У статті, присвяченій традиційному обрядовому танцю на базі етнографічних джерел та історіографічної літератури, розглянуто танці як один із видів обрядовості в житті людей, які побутували на покутсько-гуцульському пограниччі. Визначено техніку танцю, його призначення та роль в повсякденному житті.

Ключові слова: обряд, танець, пограниччя, Покуття, Гуцульщина.

In an article on traditional ritual dance based on ethnographic sources and historiographic literature, dance is considered as a type of ritual in the lives ofpeople who lived on the pokut-hutsul border The technique of dance, its purpose and role in everyday life are defined.

Keywords: rite, dance, borders, Pokuttya, Hutsulschyna.

Танці є невід'ємною частиною обрядового життя людини, які виконувались на весіллі, вечорницях, дозвіллі молоді, колядниках, та інших забавах. Особливо цікавими є традиційні танці на покутсько-гуцульському пограниччі, що ввібрали в себе культуру двох етнографічних районів. У даному дослідженні покутсько-гуцульське етнографічне пограниччя охоплюють села Великий Ключів, Малий Ключів, Молодятин, Марківка, Мишин, Пе- ченіжин, Рунгури, Спас, Слобода Коломийського району. Збережені традиції цього краю дозволяють ближче ознайомитися із видами танців, їхнім призначенням та обрядовою специфікою.

Відомості про танці на покутсько-гуцульському пграниччі подає польський краєзнавець Юзеф Шнайдер [16], який зазначає, що «Танці відбуваються в неділю від полудня «на зарінку» (на траві над річкою) просто неба». Краєзнавець Михайло Шинкарук [15] у своїй праці «(І) Спаська давнина» описує: «Коли заграє музика - старший парубок зачинав танець. За ним решта парубків поіменно викликали до танцю дівчат». Дослідник танців Василь Авраменко в праці «Українські національні танки, музика і стрій» про танець писав: «Танком називають прояв людського настрою рухами тіла під музику чи пісню» [1].

Сучасний дослідник танців Денис Шариков в статті «Стилістичні різновиди народного танцю в світі», подає термін народного танцю як фольклорний танець, який виконують у своєму природному середовищі і має певні традиційні для цієї місцевості рухи, ритми, костюми тощо [14].

Народний танець ліг в основу сучасного хореографічного мистецтва. Як зазначає дослідниця Ольга Бігус в статті «Народно - сценічна хореографія Прикарпаття: стан і перспективи розвитку». Тенденції розвитку сучасного народно-сценічного танцювального мистецтва на Прикарпатті засвідчують багатство і неповторність, оригінальність мистецтва танцю - як професійного, так і самодіяльного. Унікальні гуцульські традиції, звичаї, вірування, події з повсякденного життя населення - все це стає основою різноманітних хореографічних постановок. Разом з піснею танець допомагає вірно відтворювати побут народу, звичаї, обряди. Йому надано певну драматургічну функцію усіх без винятку видовищних процесів: танець слугує тлом для розгортання дії, виразнішого розкриття настроїв та почуттів героїв, змалювання середовища [2, с. 20].

На покутсько-гуцульському пограниччі танці відбувалися як одна із форм дозвілля населення так і були складовою обрядового дійства. Танцювати або гуляти (саме так кажуть на Гуцульщині), збиралися протягом усього року. Узимку - під час вечорниць або забав, які проходили в будинках окремих господарів. Пізньої весни та влітку, коли польова та хатня робота займала більшість часу в добі, молодь гуляла переважно на свята або в неділю [10, с. 118].

Як зазначає краєзнавець Ю. Шнайдер «Музику оплачують парубки, складаючись по 5 цт., а танець веде «старший парубок», якого обирають «провізори», тобто члени церковного братства, які збирають гроші під час коляди, на Різдвяні свята. Цим самим він отримує владу ведення танцю під час «м'їсниць», після Великодня від «Провідної неділі» аж до «петрівного пущині», потім від «Петра» впродовж вісьмох неділь і на кінець, від «першої Богородиці до «Пилипівки» [16, с. 39].

Зазвичай під час танців співали спеціальних пісень-коломийок «Багацькі дівки стояли спереду, гарно одягнуті-вбрані, запишнині-закопиливши губи. Туму їм приспівували «Котра іівка напереді, стоїт файно вбрана, не беріт ї, хлопці, в танец, най чекаї пана». На цьому прикладі бачимо соціальну нерівність тодішніх людей, переважна більшість була бідно, тільки подекуди заможні. Бідніші дівчата приспівували багацьким синам «Бо в багачки - нова хата, високі пороги, та він буде вімовйити воли та корови» [15, с. 69].

Протягом усього року окремі ґазди запрошували хлопців і дівчат толокою допомогти виконати нескладну домашню роботу: полупити кукурудзу, квасолю, горох, прясти, тощо. Вдячні господарі влаштовували невелике пригощання і запрошували музиків. Танцювали переважно в парах: хлопець з дівчиною. Хлопець запрошував до танцю зі словами: «Вас можна на танець?» або «Чи можно Вас зе мноу запросити?» [10, с. 119].

Польський краєзнавець Ю. Шнайдер про танці в містечку Печеніжині писав так «З поміж дівчат танцюють лише ті, які на Великдень подарували парубкам писанки. Якщо котрась не дала писанок, її виганяють з танцю, а якщо все-таки хотіла б танцювати - повинна дати парубкам гарнець горілки. Танці розпочинаються після «вечірні», тобто приблизно о 3-тій годині пополудні і тривають до вечора, а один танець, зазвичай триває півгодини [16, с. 39].

Найпоширенішим танцем на покутсько-гуцульському пограниччі є «Гуцулка», подекуди носить назву «Коломийка» або «Танец».

Найбільш поширений і улюблений танець мешканців Східних Карпат є «Гуцулка». Це веселий і жвавий танець українських горян, на рівнині цей танець називався «Коломийка», але з часом одна й та сама техніка виконання набула різних назв. Бувають «Гуцулки» з приспівами, з приповідками та музиками. Крім того, - весільні, забавові, леїіньські (чоловічі) дівочі та мішані. Майже кожне село на Гуцульщині ще має свою типову «Гуцулку». Кроки «Гуцулки» виковуються з рахунком на три - «раз і два», «раз і два» і т.д., з піднесенням увесь час одної ноги вгору. «Гуцулка» з приспівом - хлопці, дівчата, жінки й чоловіки кладуть одне одному руки на рамена і таким чином утворюють коло. Один хлопець та дівчина стають у середині. Увесь хор пританцьовуючи крутиться навколо. Спочатку заспівує хтось один, а потім всі підхоплюють [13, с. 20].

Під час «гуцулки» молодь співала. Для цього обирали одного хлопця або дівчину, які мали сильний і дзвінкий голос. Вони керували фігурами й напівспівали, напіввигукували римовані тексти [10, с. 120].

Танець «Гуцулка» відноситься до обрядових, саме з нього на покутсько-гуцульському погранич- чі батьки наречених розпочинають весілля. Після Різдвяних свят, саме цим танцем починають «Роз- коляду», спочатку танцюють колом а потім парами.

Популярним чоловічим танцем був «Аркан» або «Гаркан». Аркан мав певний порядок танцювальних фігур, що їх оголошував ведучий. Незважаючи на чоловічий характер танцю, у поодиноких випадках в аркані брали участь і жінки, які мали гарну фізичну форму і витривалість [10, с. 119]. традиційний обрядовий танець гуцульський

Натомість Ю. Шнайдер писав що: «Гаркан» танцюють лише самі парубки. Стоячи в колі і кладучи руки один на одному на плечі, піднімають вбік то одну, то другу ногу» [16, с 40].

Дослідник танців В. Авраменко найдостовірніше описав «Коломийський Аркан». «Танок чоловічий; танцювати може не менше вісім мущин; однак, чим більше танцюючих, тим ліпше виходить танок. Веде танок отаман, який подає команду, що за чим слідує; отаман тримає в правій руці топірець. Також всі можуть тримати топірці. Коло може бути замкнене або незамкнене, - це залежить від того, де ведуть танок - на сцені чи на селі; однак, при кінці танку коло замикається завше на селі, а на сцені то під час зміни узорів. Замикання роблять під час походу арканового. По кожнім зробленім узорі слідує похід аркановий».

Техніка виконання цього танцю:

Узір 1. Всі хлопці стають в коло при поставі багатократній аркановій; починають гойдатися з лівої ноги, перше «раз» - в ліво, «два» - в право й на команду «Три пішов» - в ліво й одночасно з правої ноги йдуть кругом в право походом основним аркановим.

Узір 2. «Раз прибий», «Той самий», «А за тата», «А за маму», «За дівчину мою красну», «Ще поправ», - це виконується по команді не більше, як чотири рази по разу).

Узір 3. «З тропаком», всі роблять правою ногою у поході цілу мельодію.

Узір 4. «Гайдук раз» - роблять присідку, а по «Гайдукові раз» бють «Два великі, три малі», все по команді.

Узір 5. «Раз підківка». Бють один раз й зразу переходять на подвійну потрійну підківку. Як ту, і другу роблять по одному разові, а після цього слідує «безконечна підківка», яку роблять пів або й цілу мелодію [1, с. 53].

Таким чином танцюючи «Аркан», чоловіки утворювали замкнуте магічне коло, як відомо воно має захисні властивості не пропускати зло. Цікавим є те, що хлопців в опришки посвячували саме через цей танець коли їх виповнювалося двадцять років. На покутсько-гуцульському пограниччі цей ритуальний танець зберігся до наших днів і подекуди виконується по селах.

Ще одним популярним танцем є «Голубка», якого є декілька варіантів виконання цього танцю. Перший з них: танцюристи йшли ланцюгом один за одним, тримаючись двома руками за плечі ( або права рука на лівому плечі, а ліва рука на лівому плечі партнера, що переду). Танець мав повільний темп, що дозволяло брати в ньому участь танцюристам різного віку. Інший варіант голубки виконували в парах по колу. Такий танець мав уставлений набір хореографічних фігур, що вигукував ведучий танцюрист: «дама ліва» «дама права», «голубка», «голубчирь», «дама вперед», «дві дами вперед», «обернув» [10, с. 121].

На відміну від «Аркана», «Голубка» виконується не замкненим коло а також в цьому танці беруть участь окрім чоловіків жінки. Слід зауважити, що танець «Голубка» досить популярний в наш час, але зазнав деяких трансформацій. Сьогодні під час цього танцю подекуди випивають алкоголь хлопець до дівчини і передає по колу. В кінці танцю «голуб» бере «голубку» на руки і цілує. Бачимо що з часом танець зазнав сороміцьких вкраплень.

Підсумовуючи можемо зазначити що традиційними обрядовими танцями на покутсько-гуцульському є «Гуцулка», «Аркан», «Голубка».

«Гуцулка» - танець яким на покутсько -гуцульському пограниччі відкривали усі свята, чи то весілля , чи коляда чи вечорниці. Це був перший танець, тільки після його виконання можна було танцювати інші. В своїй структурі це є замкнене коло між чоловіком і жінкою, також це могло бути замкнене коло коли танцювало декілька пар. Отже цей танець здійснювався як в парі так і в колективному колі.

«Аркан» - чоловічий бойовий танець, виковувався в замкненому колі, мав безліч хореографічних трюків та наростаючий темп. Під час його виконання одна людина вигукувала команди а всі інші виконували. Відомо також що цей танець мав функції ініціації, ним посвячували в опришки хлопців. Танець збережений до наших днів, в кожному краю виконується по різному, але основні техніки спільні у всіх.

«Голубка» - колективний танець чоловіків і жінок, виконувався не в замкненому колі. Цей танець підходить для всіх вікових груп завдяки не швидкому темпові. Завдяки цьому молодше покоління мало змогу переймати традицію його виконання від старшого покоління.

Отже, дані народні танці в своїй основі мають образ кола. Як відомо в Карпатському регіоні сонце (образ кола) було на високому місці в релігійних віруваннях. До недавно гуцули називали сонце образом Божим. Подекуди ще до тепер старші люди зранку моляться до схід сонця.

Модель кола як захисту була притаманною первісним людям, які намагалися своїми діями впливати на сили природи. Тут і зародилися танці - елемент синкретичної структури поряд з одягом, піснею, і звертанням до божества. Те, що первісні люди не могли пояснити сили природи вилилося в міф , а своє звертання до не пізнаного - стало ритуалом.

Список використаних джерел

1. Авраменко В.К. Танки, музика і стрій / В.К. Авраменко, - Нью-Йорк-Вінніпег-Київ-Львів., 1947. - 88 с.

2. Бігус О.О. Народно-сценічна хореографія Прикарпаття: стан і перспективи розвитку.

3. Богород А. Танцем славили Богів // Сварог - № 5. - 1995. - С. 19-20.

4. Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю / В.М. Верховинець. - [5-те вид., доп.].- К.: Музична Україна, 1990. - 150 с.

5. Гуменюк А.І. Українські народні танці / А.І. Гу- менюк. - К.: Наукова думка, 1969. - 617 с.

6. Герасимчук Р.П. Народні танці українців Карпат / Р.П. Герасимчук.: Гуцульські танці: монографія. - Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2008. - 608 с.

7. Демків Д. Ярослав Чуперук: феномен гуцульської хореографії / Д. Демків - Коломия: Вік, 2001. - 167 с.

8. Козинко Л. Теорія фольклорного танцю в контексті культурної антропології // Курбасівські читання : наук. вісн. - К.: [НЦТМ ім. Леся Курбаса], 2011. - №6, ч. 1. - С. 80-87.

9. Косаковська Л. Збереження автентичних фольклорно-етнографічних зразків українського народного танцю як предмет наукового дослідження.

10. Курінна М. З історії танцювальної культури Гуцульщини: друга половина ХХ- поч. ХХІ ст. - Народна творчість та етнологія. - 2014. - №1. - С. 117-122.

11. Курочкін О. Ритуальні слов'янські танці - «скоки» / О. Курочкін // Сіверянський літопис. - 2017. - № 1-2. - С. 262-269.

12. Помпа О. Використання традицій танцювальної культури народів світу як тенденція у розвитку української народно-сценічної хореографії.

13. Шариков Д. Стилістичні різновиди народного танцю в світі. // Вісник Львівського університету. Серія мист-во. 2014. Вип. 14. С. 110-119.

14. Шинкарук М. (І) Спаська давнина. Народні перекази, оповідки,спогади, етнографічні й фольклорні записи з с. Спаса Коломийського району Іано - Франків- ської области. Бібліотека Коломийщини. Випуск 4 - Івано-Франківськ: Фоліант, 2016. - 88 с.

15. Юзеф Шнайдер. Печеніжинські люди (1904). Етнографічний нарис. Фоліант - 2017, С. 124.

References

1. Avramenko VK. Tanky, muzyka i strij / VK. Avramenko, - Njju-Jork-Vinnipegh-Kyjiv-Liviv., 1947. - 88 s.

2. Bighus O.O. Narodno-scenichna khoreoghrafija Prykarpattja: stan i perspektyvy rozvytku.

3. Boghorod A. Tancem slavyly Boghiv // Svarogh. - # 5. - 1995. - S. 19-20.

4. Verkhovynecj V.M. Teorija ukrajinsjkogho narod- nogho tancju / V.M. Verkhovynecj. - [5-te vyd., dop.].- K.: Muzychna Ukrajina, 1990. - 150 s.

5. Ghumenjuk A.I. Ukrajinsjki narodni tanci / A.I. Ghumenjuk. - K.: Naukova dumka, 1969. - 617 s.

6. Gherasymchuk R.P. Narodni tanci ukrajinciv Kar- pat / R.P. Gherasymchuk.: Ghuculjsjki tanci: monoghrafija. - Ljviv: Instytut narodoznavstva NANU, 2008. - 608 s.

7. Demkiv D. Jaroslav Chuperuk: fenomen ghucul- jsjkoji khoreoghrafiji / D. Demkiv - Kolomyja: Vik, 2001.

- 167 s.

8. Kozynko L. Teorija foljklornogho tancju v kon- teksti kuljturnoji antropologhiji// Kurbasivsjki chytannja : nauk. visn. - K.: [NCTM im. Lesja Kurbasa], 2011. - # 6, ch. 1. - S. 80-87.

9. Kosakovsjka L. Zberezhennja avtentychnykh foljklorno-etnoghrafichnykh zrazkiv ukrajinsjkogho narod- nogho tancju jak predmet naukovogho doslidzhennja.

10. Kurinna M. Z istoriji tancjuvaljnoji kuljtury Ghuculjshhyny: drugha polovyna KhKh- poch. KhKhI st. - Narodna tvorchistj ta etnologhija. - 2014. - #1. - S. 117-122.

11. Kurochkin O. Rytualjni slov'jansjki tanci - “skoky” / O. Kurochkin // Siverjansjkyj litopys. - 2017. - # 1-2. - S. 262-269.

12. Pompa O. Vykorystannja tradycij tancjuvaljnoji kuljtury narodiv svitu jak tendencija u rozvytku ukrajinsjkoji narodno-scenichnoji khoreoghrafiji.

13. Sharykov D. Stylistychni riznovydy narodnogho tancju v sviti. // Visnyk Ljvivsjkogho universytetu. Serija myst-vo. 2014. Vyp. 14. S. 110-119.

14. Shynkaruk M. (I) Spasjka davnyna. Narodni perekazy, opovidky,spoghady, etnoghrafichni j foljklorni zapysy z s. Spasa Kolomyjsjkogho rajonu Iano - Frankivs- jkoji oblasty. Biblioteka Kolomyjshhyny. Vypusk 4 - Ivano- Frankivsjk: Foliant, 2016. - 88 s.

15. Juzef Shnajder. Pechenizhynsjki ljudy (1904). Et- noghrafichnyj narys. Foliant - 2017, S. 124.

Размещено на Allbest.ru