Різдво. Історія свят та обрядів

Размещено на http://www.allbest.ru/

0

Тульчинський коледж культури

Різдво

Курсова робот з дисципліни «Історія свят та обрядів»

студентки 2 - реж курсу

спеціальності «Менеджмент соціокульурної діяльності»

ОПП Видовищно - театралізовані заходи

Козоріз Анни

Викладач: Дорошенко О. А.

Тульчин - 2020

Зміст

різдво ворожіння колядування україна

Вступ

1. Історична довідка

1.1 Як святкували Різдво наші предки

2. Загальна характеристика колядування

2.1 Особливості колядування в різних регіонах

2.2 Різдвяні обладунки - звізда, вереп, маски та одяг для колядників

2.3 Ворожіння на Різдво

2.4 Найпопулярніші колядки

3. Колядування на Вінниччині

3.1 Що збереглося до сьогодення

Висновки

Використана література



Вступ

Велике значення для утвердження національної самосвідомості українців мали народні звичаї, обряди, традиції святкування, які були невід'ємною частиною повсякденного життя і стали засобом збереження української ідентичності. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. Звичаї українського народу пов'язані з традиційним світоглядом, який складався протягом багатьох століть і зберіг ознаки дохристиянських вірувань.

Звичаї і обряди - це серцебиття української культури, природний "кровообіг", порушення якого означає - смерть, занепад цілого народу. Звичаї, обряди, традиції являють собою загальноприйняті неписані правила і закони, які тисячоліттями карбуються у культурній "ковальні" роду і передаються старійшинами з уст в уста, створюючи оберегове коло для народу. Звичаї - це оберіг, національний імунітет, який тримає народ у безпеці, забезпечуючи здорове і життєрадісне життя, продовження роду. Кожне свято являло собою своєрідний культ на вшанування певного божества-родоначальника, покровителя світу, тотема роду. Календарний рік українців складався зі звичаїв зимового, весняного, літнього і осіннього циклу, які усі разом гармонізували і врівноважували простір.



1. Історична довідка

Різдво Христове - день, коли народився Ісус Христос, відзначають православні християни сьогодні, 7 січня. Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят. У храмах в цей день відбуваються святкові богослужіння, звучать колядки. Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів - давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня - початок січня, дні зимового сонцестояння, “повороту до весни”.

У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема - сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.

Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.

Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня -- хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква -- 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід'ємною частиною нашої культури. та слова вітань.

Як святкували наші предки Різдво?

У давні часи, ще до християнства, слов'яни також святкували Різдво. Тільки не Ісуса Христа , а Коляди - сонця - немовляти, що у слов'ян знаменує початок нового сонячного циклу. Це відбувається в найдовшу ніч року- під час Зимового сонцестояння. Ім'я бога походить від слова Коло -- стародавньої назви Сонця (у скіфів Коло-- Кеайс). Це одна з чотирьох основних щорічних астрономічних подій (поряд з Купайлом, Масляною ).

Коляда - це не лише назва свята, обрядового хліба чи новонародженого Сонця. Коляда - це вишній бог-покровитель хліборобів, жреців та воїнів. Саме він , - володар чертогу Ворона , - дарував нашим предкам систему числення часу для ведення сезонних польових робіт, яке називають календарем (Коляди дар). Його часто зображували з мечем в руці, опущеним клинком вниз. Це означало, що він - хранитель Мудрості Богів і Предків, що непохитно слідує законам небесним. Саме Коляду восхваляли, коли ворогуючі племена укладали мир. Існував міф, що у цей день змій Корочун (інше ім'я Чорнобога) з'їсть Сонце. Але замість старого Сонця богиня Коляда народить нове. Було й вірування, що в найдовшу ніч року Світовит, старе сонце, помирає і Чорнобог посилає Мару (богиню смерті та холоду) на пошуки дружини Білобога Коляди, вагітної Божичем-сонцем, щоб вбити її. Тоді б настала вічна ніч у світі. Проте щороку Коляда обманює Мару, перетворившись в козу, і цикл починається знову.

Наші предки вважали, що в цю ніч стираються межі між світами богів - небесним, земним та світом підземних багатств та померлих. Недарма цей період вважається часом гадань та магії. Вважається, що в Різдвяну ніч Бог сходить на Землю. Він заходить у хати Господарів. Приходять з ним і Душі Пращурів із Ирію та вселяються в Сніп-Дідух, що велично стоїть на Покутті - найпочеснішому місці в хаті. “Дідів дух” -опікун і охоронець родини. Саме тому, на святковому столі лишають зайвий тарілку та ложку - для тих, кого вже з нами нема.

Бажаючі йшли колядувати, обходили родичів та знайомих, співаючи пісні-колядки та вітаючи зі святом. Саме про народження нового Сонця сповіщали колядники, ходячи від хати до хати, бажали добробуту господарям та їхнім дітям, процвітання і благополуччя в наступному році. Крім цього, деякі колядки мали і возвеличувальний зміст -- ці пісні розповідали про тодішні героїчні подвиги воїнів, битви, походи князів. Наприклад, у колядці

«Ой рано, рано кури запіли,

ой дай боже»,

немає жодного згадування по народження Ісуса Христа.

Лише згодом почали з'являтися колядки з прямою розповіддю про народження Христа, і Бога-Сонце почали ототожнювати зі світлом Різдва.

Колядники могли розігрувати цілі дійства, гуртуючись у вертепи. Ватаг гурту ніс восьмипроменеву зірку - символ творення Всесвіту. Обов'язковою була наявність серед дійових осіб чоловіка, рядженого козою. «Вмирання», а потім «оживання» кози зображувало «вмирання старого Сонця» і «народження нового Сонця» Божича. Ще коза міфологічно пов'язана з Велесом, який опікується Божичем протягом зимового часу. З точки зору астрології коза також відображає астрологічний знак Зодіаку - Козоріг, в який нині умовно увійшло Сонце. Уранці на Коляду до схід Сонця вітали одне одного, запалювали свічу - прообраз Сонця, що має народитись, обходили оселю, обкурюючи запашним зіллям і скроплюючи освяченою водою. Сідали до святкового столу. Вітали одне одного різдвяними подарунками.

Дідух свою же свою обрядову роль виконував упродовж усіх Різдвяних свят. Він перебував в оселі до Нового року або до Водохреща (2 січня (в інших варіантах 4, або 6 січня) - Водокрес (Ярдан) - свято Богині Дани - по новому стилю 19 січня - Богоявлення. Хрещення Господа Ісуса Христа.*



2. Загальна характеристика колядування

Колядки -- величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, переважно у слов'янських народів. Первісно колядки супроводжували язичницькі обряди, дуже стійкими виявились обряди Коляди, пов'язані із вшануванням новонародженого сонця, культом предків. За християнства колядки асоціюються передусім із Різдвом, у своїх текстах відображають «народне християнство», переосмислення язичницького світогляду та ритуалів. Виконавці колядок традиційно називаються колядниками, а виконання колядок -- колядуванням.

Композиція колядок проста. Вони складаються із заспіву, власне колядки, приспіву та поколяді. У піснях-колядках оспівуються праця людини, добро, мир та справедливість. Тематика колядок надзвичайно широка: тут і розповіді з життя мисливців, і сімейні відносини, і картини козацьких військових походів, і відтворення сцен праці селян. Щодо особливостей побутування, твори цього жанру виконувалися групою колядників, одягнених у маски тварин чи духів, які із танцями та співами обходили усі двори. Серед них був провідник чи счинальник, який відігравав головну роль і виконував основну частину творів; скарбник чи міхоноша, який збирав дари, решта людей підтримували дію своїм співом. . Гурти колядників формувалися за територіальною ознакою, на окремих вулицях села

Класифікація колядок. Колядки, що дійшли до нас, є різнорідними за своєю тематикою та відбитим у них світоглядом. Ф. Колесса, подаючи класифікацію колядок, виділяє 5 груп:

1) з хліборобськими мотивами;

2) з воєнними мотивами;

3) з фантастичним чи казковим підкладом;

4) любовного змісту

5) з біблійним підкладом.

2.1 Особливості кодування в різних регіонах

За складом гурту колядників в різних регіонах розрізняли дитячу коляду (колядували частіше хлопчики, оскільки поява в оселі на Різдво представника чоловічої статі вважалася добрим знаком); парубоцьку (п'ятеро осіб ходять із звіздою та дзвоником, бажаючи злагоди та миру господарям кожної оселі); дівочу (дівчата до хати не заходили, колядуючи за порогом); церковну (на Західній Україні колядували також представники церковного братства); лагерську коляду (20 парубків спочатку обходили навколо церкви, потім йшли з колядою до панотця, а далі - по домівках односельців з хороводами, танцями й співами).

Коли ж колядують в Україні? Здавалося б, відповідь очевидна - 7 січня, на Різдво, та 8 січня, яке в народі називають "Колядою". Насправді ж - колядувати в різних регіонах починають неодночасно: на Покутті це роблять уже на Святий вечір; на Слобожанщині та Гуцульщині - у перший день Різдва; на Буковині колядування триває 3 дні - з 6 по 8 січня. На Святий вечір ходили колядувати діти, а на Різдво - молодь та дорослі; на західному Поділлі - на другий день свят.

Західна Україна

Гуцульщина, Закарпаття, Галичина.

Коріння гуцульської коляди сягає сивої давнини. Без неї не обходяться різдвяні свята. Розпочинається біля сільських храмів на Різдво. Колядники, переважно чоловіки від малого до старого (їх іще називають колядницькими партіями), до свята готуються заздалегідь: поновлюють реквізит, вчать нові тексти колядок, репетирують. Обирають керівника, якого називають «березою».

А на Різдво збираються у сільських храмах, де після святкового вранішнього богослужіння священики благословляють їх на щасливу коляду, а ті, перш ніж вирушити в дорогу, демонструють своє колядницьке вміння перед численною сільською громадою.

Колядують аж до Водохрещі. Протягом усіх цих святкових днів колядники обов'язково мають завітати у кожну гуцульську оселю в кожному селі, кожному присілку, аби сповістити новину про народження Ісуса Христа. Прихід коляди до гуцульської хати - велика подія в родині. До неї готуються, з нетерпінням очікують як малі, так і старі. Не дай Боже, щоб пропустити когось.

Гуцульська коляда має свої закони, звичаї та традиції. Усіх дні колядники мають дотримуватися багатьох заборон, не вживати спиртного, не лихословити. На Різдво, після закінчення Богослужіння, колядники роблять обхід навколо церкви. Це такий собі показовий виступ. А після цього вирушають до сільських осель. Спершу колядують у хаті священника.

Попереду йдуть парами плясуни з бартками (сокирами) на плечах. До них підв'язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт. Чоловіки ритмічно підкидають догори бартки і пританцьовують на місці. Таким плясом вони й підходять до кожної хати, де колядують, -- і відходять.

Запросивши ватагу до хати, ґазда частує колядників, які у свою чергу «розвеселяють дім». Ватага сідає за стіл і колядує по черзі: господареві, господині, їхнім дітям, всьому живому. Наостанок колядують померлим. Потім усі встають з-за столу і закінчують коляду віншуванням.

Наприкінці один із плясунів, підстрибуючи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. За це він отримує гроші, які вже після свят ватага віддає на церкву. Всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять господарі.

Це незабутнє дійство. Місцеві його ще називають «гуцульський плєс»

Волинь

На Волині вважалося, що колядувати повинні ходити хлопці, а щедрувати дівчата. Хоча зафіксовано дослідниками, що і колядують дівчата, і щедрують хлопці. Все залежить від того, як у кого поведеться, чи дотримуються традицій»,

Колядники ходили із зіркою, розповідали історію народження Ісуса Христа. Часто зірку називали «звізда», робили її із обруча сита, по центру приклеювали іконку, ставили свічку. Така звізда могла обертатися. Колядники просили у господарів дозволу заколядувати. Тільки коли була згода, то тоді колядували.

«Як вдячність колядникам давали харчі, гарбузове насіння, ліщинові горіхи, яблука, могли печиво чи пиріжки, чи ковбасу. А колядники це ділили між собою», - розповідає краєзнавець.

Після Різдва селами ходили із вертепом - одно чи двоповерховим будиночком, де була зображена сцена народження Ісуса Христа. Часом фігурки були рухомі, або ж вертеп показували у вигляді театру тіней. Не рідко траплялося, що вертеп був театралізований.

Буковина

Уже на Святий вечір після вечері люди починають колядувати. За традицією колядують лише хлопці й чоловіки. Молоді неодружені хлопці йдуть колядувати на Святий вечір. Вони колядують лише в будинках незаміжніх дівчат. Споконвіку вважали, що дівчина, якій заколядують сільські парубки на Святвечір, - одна з найкращих у селі. Ця традиція збереглася в селі й донині. Дорослі чоловіки збираються колядувати на Різдво після завершення служби в церкві. Гроші, які наколядують, віддають на потреби церкви.

Головний колядник у селі - «береза». Так називають людину, яка керує всіма колядниками та вітає господарів. Зазвичай, колядують групи чоловіків. Один із них або ж і кілька грають на музичних інструментах, а інші колядують. Нині в селі на кожному округу є група колядників. Тому за три дні свят вони встигають завітати до кожної хати.

* Покуття

Своєрідність фольклорної традиції Покуття відображена, зокрема і в колядуванні, яка відбувалася з «плєсом». Зауважимо, що подібне колядування з «плєсом», відбувалося і на Гуцульщині. Що до виконання колядок, то дослідник відмітив, що вдень ходили колядувати хлопці, а парубки і старші - ввечері. Останні все зароблене віддавали на братство до церкви.

Бойківщина і Лемківщина

Перший день Свят минав у колі сім'ї, а вже на другий і третій радо ходили в гості. Починались колядки і вертепи. 8 січня був «вимітаний день». Це був час молодіжної забави. Хлопці приходили до дівчат на виданні допомагати їм вимітати солому в хаті. При цьому колядували, жартували, частувалися, робили довжелезні, багатометрові повересла з соломи. Ними довкола обмотували ворота, димар, дерева у садку.

Полісся

В перший день, надвечір ходили у гості сім'ями. І тільки до родичів. Підійшовши до хати, просили: “Пане господарю, дозвольте заколядувати”. Отримавши дозвіл, заходили до хати. Першим зачалапував “ведмідь”. Хтось із гостей перебирався в звірину так: вивертали догори вовною два кожухи, рукави першого одягали на руки, другого - на ноги, скріплювали один з одним, вивернутою шапкою закривали голову й частину обличчя так, щоб не можна було впізнати, на шию чіпляли ланцюг - і образ готовий. Колядували родичі, куми, друзі, але будь-хто не ходив колядувати, бо Різдво - то не тільки велике релігійне, але й родинне свято.

Поділля

На Різдво та кілька днів по ньому, за традицією, ходили колядувати. Обов'язково, з різдвяною Зіркою та дзвіночком. Власне, колядують доти, поки не обійдуть усе село. Кожна родина хоче, щоб колядники часом не обминули їхньої хати. Колядок знають дуже багато: є такі, що співають спеціально для господаря, і для господині, і для дітвори. Тут у різдвяну ніч дівчата ворожили на свого судженого. В цей вечір вважалося, що стаються дива.

Слобожанщина

Колядування розпочинаються з наступного дня. Ходять по домівкам із восьмикутною зіркою і піснями. Колядки, які адресувалися господареві з побажанням врожаю, сімейних гараздів і вдалої долі синові та дочці, а також колядки господині, парубкові, дівчині з побажаннями щасливої долі відповідно до традиційних уявлень про родинні та соціальні обов'язки.

Традиційно колядувати ходили дівчата, несучи з собою символ різдвяної зірки. Міщани ж та школярі вітали господарів вертепом.

Аналогічно, обряд колядування відбувався на Сіверщині (Київська, Черкаська, Сумська обласі); на Півдні України (Одеса, Херсон, Миколаїв)

Окрім того, раніше на Півдні України була ще й така різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки і робили подарунки бідним.

2.2 Різдвяні обладунки - звізда, вертеп, маски та одяг для колядників

Унікальною українською традицією є колядники. Усі три дні святкування супроводжуються співами колядок.

Готувалися до колядування заздалегідь -- виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика.

Зірка - значно давніший символ зимових свят і увійшла в культуру пра-українців задовго до прийняття християнства. Це згодом вона стала символом Вифлеємської провісниці, а первісно була символом самого Сонця, яке починаючи з 25 грудня, повертає на весну або воскрешає, аби дати природі шанс на нове плідне життя. Ось чому найкращі майстри лаштували зірку так, аби вона оберталась. А для того, аби Зірка крутилась довго і легко, вдавались до премудростей інженерної механіки.

Цим Зірка нагадувала сонцеворот протягом року.

Зірка - символ Сонця, отже, вогню і тепла.

Зерно - символ урожаю і землі. (Пригадаймо собі, що на старий-новий рік хлопці засівали господарям на добрий урожай у році прийдешньому.

Йордан - символ води, без якої життя неможливе. Поєднання цих трьох стихій і становить основну суть Різдва.

Різдвяна зірка полум'яно сяє,

Що Ісус родився, світу сповіщає.

Різдвяна зірко, новорічним небом

По стежках любові ми йдемо до тебе.

Виготовляли Зірку - основний різдвяний атрибут з решета, до якого прилаштовували промені.

Найбільш поширена Зірка завше мала 8 променів (4+4) або, як в українській символіці пояснено - "повна ружа". Цей давній символ є майже в кожному із видів народного мистецтва: в українських писанках, українській вишивці, народному різбленні, витинанці, кераміці тощо. В українському народному мистецтві здавна прослідковується саме парна система символіки 8 -- 4 (хрест теж має 4 напрямки).

Щоправда, чим більше променів - тим "крутіша" Зірка. Саме тому вправні майстри додавали їх 9, 10, 12 або й усіх 16 та обклеювали кольоровим промасленим папером, прикрашали фольгою, стрічками й китицями. Шкода тільки, що за народними звичаями щороку Зірку треба було спалювати по Йордані.

Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана -- хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг -- білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.

Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є підстави думати, що вже в XVII-му столітті українці виставляти на Різдво вертепну драму -- це був загальновідомий і по всій Україні Різдвяний вертеп - це старовинний ляльковий театр, на Русі його показували на Різдво Христове і на святках. У ці дні група людей ходили по домівках, прославляли Христа і показували вертеп.

За старих часів вертеп робився з дерев'яного ящика у вигляді будиночка, ці ящики зберігали і показували на кожне Різдво. Ящик нагадував печеру, в якій народився Божественне Немовля. Іноді вертеп робили багатоярусним, він міг бути схожим на каплицю або храм.

Сцену вертепу прикрашали, ззаду обов'язково поміщали ікону Різдва Христового або ікона Пресвятої Богородиці зі Немовлям Христом. Усередині вертепу малювали вікна, зірки хрести, писали композиції на біблійні сюжети. Сцена висвітлювалася свічками.

Ляльок для різдвяного вертепу робили з дерева, картону або кольорової тканини. Ляльок кріпили на стрижні і водили їх по прорізах, зробленим в сцені, або управляли ними зверху, як маріонетками. Для різдвяного вертепу виготовляли ляльок зображують Рахіль (жінку з немовлям на руках), ангелів, пастухів, волхвів, воїнів і царя Ірода.

Вертепне дію тривало 10-20 хв. і супроводжувалося виконанням духовних віршів, ірмосів різдвяного канону, розповіддю про Різдво Спасителя. У різдвяному вертепі показували все дійство Різдва Христового. На початку дія розгортається на тлі печери, де народився Ісус. Закінчується уявлення знову цієї ж сценою, яку вдруге показують при запалюванні Віфлеємської зірки.

2.3 Ворожіння на Різдво

Різдвяні ворожіння на судженого

Слід зазначити, що православна церква ставиться до ворожіння негативно, стверджуючи, що майбутнє відомо лише Богу. Тим не менш, у східних слов'ян ще в стародавні часи склалася традиція ворожити у святочні дні. «Святочні» ворожіння проводяться в період між різдвяним Святвечором, 6 січня, до Водохреща, 19 січня. Серед молодих дівчат було популярним ворожіння на судженого. В ніч перед Різдвом вони виходили на вулицю і питали ім'я упершого зустрічного чоловіка. Те ім'я, яке він виголосить, і було ім'ям майбутнього супутника. Крім того, дівчата ходили слухати розмови під вікна чужих будинків, щоб дізнатися яким буде їх життя в заміжжі. Якщо розмова була веселою, дівчину чекало щасливе і радісне життя. У святочні вечори дівчата кидали через ворота своїх дворів черевики, щоб дізнатися, куди їх заберуть заміж. На це вказував носок черевика: в яку сторону він обернений - туди суджений відвезе наречену. Якщо носок черевика обернений у бік будинку дівчини, до наступного різдва їй заміж не вийти. В різдвяну ніч дівчата намагалися побачити образ майбутнього чоловіка за допомогою дзеркал. Для цього дівчина сідала в темряві між двома дзеркалами, запалювала свічки і починала вдивлятися у відображення, примовляючи: "Суджений, ряджений, прийди до мене на вечерю".

Різдвяні ворожіння на майбутнє

Одним з найстаріших та найпопулярніших ворожінь є ворожіння на воску. У різдвяний вечір у склянку або тарілку наливали воду, залишивши на дні кільце без каменю. Потім над полум'ям свічки в ложці розтоплювали віск і виливали його в воду, намагаючись потрапити в центр кільця. Коли воскова фігура застигала, на її основі можна було тлумачити майбутнє. Якщо віск розтечеться смужками - це обіцяло дороги та подорожі. Якщо утворює «зірочку» - людину, що ворожить, чекає успіх на роботі чи навчанні. Якщо фігурка буде нагадувати людину - це обіцяє появу нових друзів, а якщо звіра - то у того, хто ворожить, є або скоро з'явиться таємний ворог. Фігурка квітки вказує на зустріч з судженим або швидке заміжжя. Одним з найпопулярніших різдвяних ворожінь залишається ворожіння на воску. Популярним було також групове ворожіння на майбутнє з чашками. Для нього потрібно взяти кілька чашок, відповідно кількості тих, хто ворожить. У чашки клали перстень, монету, хліб, цукор, цибулю і сіль, а в одну чашку наливали воду. Кожен ворожбит вибирав собі чашку з закритими очима. Вміст чашки віщувало майбутнє: кільце -- до весілля; монета -- до грошей; хліб -- до достатку; цукор -- до веселощів; цибуля -- до сліз; сіль -- до нещастя, вода - до відсутності змін.

Різдвяні обряди

У народі вважалося, що у святочні дні нечиста сила слабшає, і на землю спускаються ангели. В ці дні прийнято загадувати бажання - найпотаємніші з них ангели виконають. Бажання треба загадувати перед сном, після цього бажано ні з ким не розмовляти до ранку. Сімейні люди проводили обряди на зміцнення сім'ї та достаток у домі. Для цього необхідно було розпалити в печі або духовці кілограм солі, нагріваючи її до тих пір, поки вона не змінить колір. Після цього над сіллю 40 разів читали молитву «Отче наш». Сіль пересипали в банку і протягом року досипали в звичайну сіль для їжі. Вважалося, що у Святвечір можна було зробити оберіг від хвороб для всієї родини. Для цього брався новий рушник, над ним вимовляли замовляння: Во имя Отца и Сына и Святого Духа. Заговариваю я от семидесяти семи хворей, От любой боли, от ночной маяты, Напускной сухоты, от рака едучего, Припадка падучего, От порчи, от ночной корчи. Мать Богородица Сына Своего обмывала, Полотенцем льняным обтирала. Благослови, Боже, и мой лен тоже. Во имя Отца и Сына и Святого Духа. Кого я (имя) этим льном оботру, С того я все семьдесят семь хворей сотру. Ключ, замок, язык. Аминь. Аминь. Аминь. Згідно з повір'ям, той, хто на Різдво рано вранці вмиється холодною водою, знайде нові духовні і фізичні сили. При цьому слід тричі вимовити замовляння: Спаситель родился, свет миру объявился. Спасусь и я (имя) через Иисуса Христа. Во имя Отца и Сына и Святого Духа. Аминь. Аминь. Аминь.

2.4 Найпопулярніші колядки

Колядка - це маленька розповідь про велику подію і прославляння головних осіб тієї ночі, яка принесла радісну звістку про народження Ісуса Христа. У колядок немає авторів, і їхні тексти багатьом здаються літературно неграмотними, але свято без них явно було б не таким яскравим і незабутнім.

***

Коляд, коляд, коляда!

Холод взимку не біда.

Двері швидше відчиніть,

Нас до себе запустіть!

Всі, хто є у вашій хаті,

Будуть дужі та багаті!

На городі вродять густо

І картопля, і капуста,

Помідори й огірочки

І для сина, і для дочки.

Ось промова в нас така!

Ви ж готуйте п'ятака

***

“А в горі, горі”

Записано 1990 р. від Олени Мотрук (1924 р. н.) у с. Микуличин Яремчанського р-ну Івано-Франківської обл.

Слова:

Славен єс, Славен єс, Боже.

Росте деревце, тонке, високе.

Тонке, високе, а вшир широке.

А вшир широке, а ввись кудряве.

А на тім кудрі сам сокіл сидить.

Сам сокіл сидить, далеко й видить.

Видить в Николи… тисові столи.

Як вконець стола сидить Никола.

Ой сидить, сидить, слізоньку ронить.

А з тої слізки сталося й море.

А по тім морю пливе й корабель.

А в тім кораблі тисові столи.

Позастелені, чом скатерками.

Чом скатерками, чом дорогими.

А на тих столах дороге й пиття.

Медок-солодок й солодка кутя.

Та за цим столом будь же нам здоров!

Віншуєм тебе щастям, здоров'ям.

Щастям, здоров'ям та з цими святми.

Та з цими святми, чом Різдвяними.

Чом Різдвяними, чом роковими.

Ой здоров, здоров та будь сам з собов.

З свойов газдинев та з діточками.

Та з діточками, та з сусідками.

Та з усім родом - близьким й далеким.

Близьким й далеким, великим й малим.

Ой дай ти, Боже, з поля доволі.

З поля доволі, а в дім здоров'я.

На челядочку, на худібочку.

Ой що ж ми тобі колядували.

Колядували, красно співали.

Як перепілка в ярій пшениці.

Як ластівонька в новенькій стрісі.

Як соловейко та в лузі, лузі.

Честь Богу, хвала! Навіки слава!

Навіки слава! Навіки слава!

Ангел Божий із небес

Слова:

Ангел Божий із небес

Радість нам звіщає днесь,

Що в Вифлеємі Бог воплотився,

Там у вертепі Він появився

Бідним пастирям.

Тож спішім у Вифлеєм,

Де у яслах Божий Син

Народився з Діви Марії,

Непорочної Лелії

На спасеннє нам.

Там віддаймо честь Йому,

Заспіваймо піснь отсю:

Слава во вишних вічному Богу

Отцю і Сину, Духу Святому,

А на земли мир!

О Дитятко, Спасе наш!

Глянь ласкаво днесь на нас.

Освободи нас з тяжкої неволі,

Дай дочекати ліпшої долі

З Рождеством Твоїм.

Ще збереглося дуже багато давніх колядок

Колядування на Вінниччині

Свято Різдва чекають з нетерпінням і дорослі, і малі. Воно приносить чимало радощів, веселощів та солодощів. Свято тішить своїм затишком, спокоєм та надіями на краще майбутнє. Розпочинається Різдво 6 січня - Святий Вечір. Цей день у всіх асоціюється із такою смачною стравою як кутя. Вона красується на столі серед ще 11 страв. Адже всі знають про те, що до Святої Вечері потрібно приготувати 12 страв. Кутя - окраса. Це - перша страва, яку їдять. Потім всі інші. .Її готують то рідкою, то густою. Незмінними є горіхи (цілі або подрібнені), мед, мак, родзинки. Взагалі, кожна господиня може нафантазувати все, що забажає. Головна умова, щоб було смачно. Ці 12 страв - 12 місяців року. Звичайно, перша ложка куті дістається господарю дому.

Як відомо, на Святий Вечір прийнято збиратися родиною, не ходити в гості, бажано не запізнюватися на вечерю. Прикмета говорить, якщо запізнитися на Святу Вечерю, то потім цілий рік запізнюватися будеш.

Взагалі, з Різдвом пов'язано багато народних прикмет. Якщо в перші три дні свята з'являється іній на деревах - буде добрий урожай хліба. Будуть гарні трави та хліб, якщо глибокий сніг. Якщо вночі багато зірок, це до гарного урожаю ягід. Весна буде холодною, якщо цей день теплий.

Символ цього свята - зелена ялинка. Зірка, яка зазвичай красується на верхівці дерева, ? символ Віфлеємської зірки, що яскраво освічувала шлях волхвам до Ісуса Христа. Різнобарвні кульки, маленькі ангели, гірлянди, маленькі пастухи із свічками та ліхтариками нагадують свічки та ліхтарі, що світили у цю святу ніч Віфлеємським пастирям. І зараз ці вогні горять у кожному будинку.

Сільські хати до Різдва покривали свіжим сіном, соломою ж стіл, зверху стелили скатертину та ставили страви. Це нагадує те, що Ісус народився не в хоромах, а у хліву, його поклали у ясла на солому.

В цей день прийнято ввечері ходити з Віфлеємською зіркою із позолоченого паперу, прикрашеною ліхтариком. З нею ходили по селу та співали різдвяні пісні. Це називається колядуванням. Колядувати можуть діти, дорослі парубки та дівчата.

Хлопці та дівчата ходили колядувати окремо: хлопці з дзвоником та «зіркою», дівчата мали із собою ліхтар у вигляді місяця чи зірки, адже ходили колядувати ввечері, в хату не заходили, колядували на дворі. Хлопці ж співали під образами, сідали до столу, але ненадовго: вклонялися господарям та гостям і вирушали далі.

У цей день також прийнято миритися з тими, з ким були у сварці, пробачати будь-які образи, щоб відчути всю радість та чарівність не тільки свята, а й життя.

Що збереглося до сьогодення?

На Вінниччині колядують 7 січня. Особливих відмінностей від того як колядували раніше немає. Практично все збереглося. Але зараз колядують ватаги хлопців і дівчат разом, чим більший гут тим і веселіше. Традиційно беруть із собою зірку та переодягаються в тварин ( коза, ведмідь та ін.) Колядувати ходять: парубки, дівчата, діти та дорослі. Організовуться Різдвяно - Новорічні концерти.



Висновки

Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках.

У житті українського народу важливу роль відігравала календарно-обрядова та родинно-обрядова пісенність: напів'язичницькі колядки, новорічні щедрівки, веснянки, русальні та купальські, обжинкові й весільні пісні, родинні мелодії та похоронні голосіння. Народно-поетичні твори оспівували працю і побут народу, його працьовитість, волелюбність, справедливість і чесність. У них звучали мотиви поваги до старших, любові до рідного краю, ненависті до гнобителів. У цих творах проявлялися риси характеру українського народу, які стали визначальними для його духовного складу.

Зі зміною умов життя змінювалися й традиції святкування, відбувалася постійна трансформація обрядових дійств, деякі їхні елементи зникали, замінювалися іншими, але основний зміст та сакральний сенс збігалися

Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.



Використана література

Борисенко Валентина Кирилівна.

Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково- обрядової культури українців [Текст] : навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / В. К. Борисенко ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К. : Унісерв, 2000. - 190 с.

Боряк Олена Олександрівна.

Україна: етнокультурна мозаїка [Текст] / О. О. Боряк ; голов. ред. С. Головко. - К. : Либідь, 2006. - 328 с.

Волицька Ірина Василівна.

Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця XIX - початку XX ст. / Ірина Василівна Волицька, Інститут народознавства НАН України . - Київ : Наукова думка, 1992 . - 138 с.

Воропай Олекса

Звичаї нашого народу [Текст] : етнограф. нарис / О. Воропай. - Мюнхен : Українське видавництво, 1958 .

Косміна Оксана Юліївна

Традиційне вбрання українців [Текст] = Traditional Ukrainian Clothing / О. Ю. Косміна. - К. : Балтія-Друк, 2008

Размещено на Allbest.ru

...