Історико-етнографічні регіони Поділля, Полісся, Центр, Слобожанщина, Південь, Крим

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-етнографічні регіони Поділля, Полісся, Центр, Слобожанщина, Південь, Крим

1.Історичні відомості про історико-етнографічний регіон Поділля. Пам'ятки культури, архітектури, вірування, традиційне житло, одяг, мовні особливості жителів історико-етнографічното регіону Поділля

історичний етнографічний культура регіон

Поділля вперше згадується у письмових пам'ятках ХІІІ - ХІУ століття під різними назвами: Подолля, Подоль, Подол. Після 1434 р. реґіон утратив самостійність та цілісність: одна його частина під назвою «Подільське воєводство» ввійшла до складу Польщі, а друга - «Брацлавське воєводство» до Великого князівства Литовського. Після першого поділу Речі Посполитої ці частини перейшли до Росії, перетворившись 1797 р. на Подільську та Волинську губернії. Західні землі Поділля тривалий час входили до складу Польщі і 1939 р., після чергового поділу цієї країни, були приєднані до України, утворивши Тернопільську область. Сучасне Поділля складається з Тернопільської, Вінницької, Хмельницької та східної частини Чернівецької областей.

Пам'ятки культури, архітектури

На Поділлі можна побачити й підкорити один із найбільших каньйонів Європи - Дністровський. Його довжина сягає 250 км, а висота крутих стін до 250 м. На Тернопільщині знаходиться і найбільший рівнинний водоспад Джуринський (Червоноградський), висота перепадів якого становить 16 м. Це диво створене людиною: у ХУ ст. турки взяли в облогу місто та переконали річку, що виконувала функцію захисного рову, - так утворився водоспад. Водоспад «дівочі сльози», що знаходиться поблизу джуринського, об'єднує спадаючу воду та густі зарості ліаноподібних водоростей. Русилівський водоспад починається з кількох джерел, які переплітаються в один та утворюють 15 різноманітних водоспадів. Висота деяких із них становить 8-13 м. За радянських часів справжньою перлиною Поділля називали печеру Кришталева, що у с. Кривче, 'і'і' загальна довжина - 23 км. Сьогодні тут відкрито туристичний маршрут завдовжки 2,5 км. Поділля - справжній рай для людей, які цікавляться давніми фортецями та палацами. Кілька десятків таких будівель (вік деяких з них сягає 600 років!) чекають на своїх гостей. «Золотим намистом Поділля» називають територію, до якої вхоцять Бучач, Бережани, Збараж, Кременець, Теребовля ТОЩО. Тернопіль споруджено на руїнах старовинного давньоукраїнського укріплення Сопільче, яке зруйнували війська Батия. 1540 р. на цьому місці розпочалося будівництво замку. На початку ХІХ століття господар замку граф Коріятович, вирішив перетворити його на палац і наказав знести укріплення, башти і ворота. Проте палац усередині зберіг риси оборонної архітектури ХVI століття.

Воздвиженську церкву (ХVI ст.) у Тернополі називають «Церквою над озером». У ії архітектурі використано давньоукраїиські будівельні традиції. Церква Різдва Христового побудована у 1602-1608 рр. майстром Леонтієм і вважається кращим зразком подільської архітектурної школи ХХІ століття. Перша письмова згадка про Бережани Тернопільської області датується 1375 р. Тут збереглися руїни замку ХVІ ст., костел Різдва Богородиці (1600р.), Вірменський костел (1764 р.) та інші пам'ятки. Невеличке село Більче Золото відоме тим, що в ньому на березі Серету збереглося одне з найбільших на Поділлі давньоукраїнських городищ язичницьким жертовником. Місто Збараж Тернопільської області уперше згадується в літописі під 1211 р. Збаразький замок - найзнаменитіша історична пам'ятка Тернопільщини. Саме його захищали герої славнозвісної трилогії Генріха Сенкевича «Вогнем і мечем» Заглоба і пан Володієвський. Збаразький замок був побудований у 1626-1 631 рр. на високій горі, оточеній болотами. За даними Іпатіївського літопису м. Кам'янець-Подільський в 1240-1242 рр. було захоплене ордами Батия. За литовських князів Коріятовичів місто стало головним адміністративним і ремісничим центром, що з'єднував країни Заходу і Сходу. З часом Кам'янець-Подільський відійшов до Польщі 1434 р. став центром Польського воєводства. Місто було проголошене, королівським і здобуло самоврядування за подарованим йому Магдебурзьким правом. Проте місцеве населення ненавиділо поляків і брало активну участь у Визвольній війні Б. Хмельницького. Але сподіванням українців здобути незалежність не судилося справцитися. 1672 р. край потрапив під владу турків, а через 27 років знову повернувся до Польщі У складі Російської імперії Кам'янець-Подільский здобув статус губернського міста. Були відкриті друкарня, гімназія, книгарня, бібліотека.

l950p. Кам'янець-Подільська фортеця була оголошена історико-архітектурною пам'яткою XI-XVI століть, а 1977 p. увесь Кам'янець-Подільський став державним історико-архітектурним заповідником. Грандіозний комплекс заповідника об'єднує стару і нову фортеці, різні фортифікаційні споруди, башти, мости, ворота, ратушу (XVII-XVIII ст.), Кафедральний собор святих Петра і Павла (XV-XIX ст.) та інші пам'ятки. Червоноградський, або Червоногрудський, замок був збудований у XVII CT. на вершині пагорба у каньйоні р. Джурин. Зараз Червоногруд зник з топографічних карт, а раніше місто мало статус королівського. Фортеця належала спочатку литовським магнатам, а згодом перейшла до поляків. 1448 р. Червоноград отримує маґдебурзьке право. Місто витримало не одну татарську навалу. У1820 р. князь Кароль (Іонійський на мурах старого замку звів розкішний замок-палац, руїни якого збереглися дотепер. Одна з веж Летичівської фортеці була побудована на гроші папи Римського Юлія ІІ, тому називалася Папською. Тепер вона стала Кармалюковою, тому що тут тричі відбував ув'язнення народний герой Устим Кармалюк.

Вірування, традиційне житло, одяг, мовні особливості, традиційна кухня жителів історика-етнографічного регіону Поділля

Тривалий час на Поділлі, крім українців, живуть поляки, чехи, росіяни та молдавани. Культура і звичаї цих народів тісно переплелися між собою. На Поділлі більшу частину вірян становлять православні. Є в регіоні й протестанти, греко-католики, римо-католики та представники інших конфесій. Цікава історія кафедрального Петропавлівського собору, що у м. Кам'янець-Подільский. Спочатку його побудували у романському стилі. За часів нападів турків він був перетворений на головну мусульманську мечеть. До західного боку прибудували мінарет заввишки 36,5 м. У c. Лядове Матіз-Подільського району знаходиться скельний монастир ХІ-ХІХ століть, розташований на терасній скелі над Дністром. До наших днів збереглися три печерні церкви: Усікновення голови Іоана Предтечі, святої Параскеви П'ятниці та святою Антонія Печерського. Для Поділля характерний пагорбистий рельєф.

Тому будівлі однієї садиби розташовувалися на кількох рівнях: хата - на верхній терасі, господарські будівлі - на нижній, між терасами викладався каменю високий підмурок. Будівельник матеріалів на Поділлі було достатню, тому з давніх часів люди викладали двори кам'яними плитками, що укріплювали землю та надавали своєрідної оригінальності подільським поселенням. Траплялися й хати-мазанки. Дерев'яні (часто - дубові) стовпи-каркаси закопували у землю, стіни та стелі заплітали хмизом і закладали глиною, змішаною з половою або соломою.

Зовні й усередині стіни білили з обох боків: фасадного й одною причілкового. Запічну та другу причілкову стіну обмазували червоною глиною. Вікна ж на цих стінах обводили білою глиною, а фасадні вікна - червоною. В інтер'єрі традиційної подільської хати на видноті, на покутті , завжди стояла скриня з плоским віком, яка виконувала функції стола. Біля скриністояли лави. У деяких районах Західного Поділля замість лав ставили бамбетлі (канапи) зі спинками та підлокітниками. Серед помітних мовних ознак подільської говірки відокремлюють наприклад, твердий звук «р» перед голосними: «бурак» замість «буряк», «радок» замість «рядок», «зора» замість «зоря», «говору» замість «говорю» та інші.

На Поділлі тривалий час поруч живуть поляки та українці. Це зумовило наявність спільних рис у традиційному одязі цього регіону. Жіночий традиційний костюм складався з сорочки, поясного одягу, фартуха i нагрудного одягу (безрукавок - керсета і камізельки). Сорочки виготовлялися переважно із льняного полотна зі стоячим коміром. Основний колір вишивки - чорний з невеликою кількістю червоного. В орнаментах переважали рослинні мотиви. Поясннй одяг становив обгортку із суцільного полотна, яка закріплювалася тканин поясом, і запаску. Чоловічий одяг складався 3 довгої (іноді до колін) сорочки з широкими рукавами, довгих штанів, які підв'язувалися кольоровим поясом. На сорочку одягали безрукавку (кептар).

2. Історичні відомосгі про ісгорнко-етнографічнй регіон Полісся. Пам'ятки культури, архітектури, вірування, поліське житло, кухня, мовні особливості говірок, одяг, заняття жителів історика-етнографічного регіону Полісся

Українське Полісся охоплює Чернігівську, Житомирську, північ Київської та Сумської обл. У VI-VIII століттях на землях сучасної Житомирщини жило слов'янське плем'я древлян, князі яких мали за столицю Іскоростень (сучасний Коростень), що згадується у літописі під 946 р. Це його жителі вбили київського князя Ігоря, коли той після сплати древлянами призначеної данини повернувся за додатковою.

Древлянські землі одними з перших увійшли до складу Київської Русі, а їхні мешканці брали участь y поході київського князя Олега на Візантію 907 р. Після розпаду давньоруської держави древлянські землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського.

За Люблінською унією 1569 р. разом із Правобережною Україною цей край потрапив під владу Речі Посполитої, після третього поділу якої 1795 р. велика частина нинішньої Житомирщини відійшла до Російської імперії й опинилася у складі Волинської губернії. 1503 р. Чернігово-Сіверські землі в результаті російсько-литовської війни відійшли до Московської держави. А після війни між нею та Річчю Посполитою за Андрусівським перемир'ям 1667 р. разом з усією Лівобережною Україною Чернігівщина ввійшла до складу Московської держави. 1781 р. були засновані Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, а 1796 р. створена Малоруська губернія з центром у Чернігові.

Пам'ятки культури, архітектури історика-етнографічного регіону Полісся

Чернігів уперше згадуєгься у «Повісті временних літ». На початку XІ століття місто стало столицею Чернігово-Сіверськопо князівства, за часів існування якого на високих пагорбах було побудовано чудові собори. Зараз ці споруди внесені до реєстру світової кульпрної спадщини ЮНЕСКО. Ha давньому Валу (дитинці), де колись жили родовиті люди Чернігова, височіє Спаса-Преображенський собор Чернігов усипальня чернігівських князів. Його звели 1036 р. за наказом князя Мстислава Хороброго. На дитинці розташовані й інші історичні пам'ятки: Борисоглібський собор (ХІІ ст.), Чернігівський колегіум (1703 р.) і бастіони Чернігівської фортеці. На Болдіних горах знаходиться один із найбільших некрополів ІХ-ХІ століть, де ховали князів і бояр. Комплекс складається з шести курганних груп, найбільші з яких Гульбище та Безіменна. За легендою, в Чорній могилі поховано засновника Чернігова князя Чорного. 1873 р. тут знайшли багато стародавніх предметів Х ст. 1873 p. на Чорній могилі встановили пам'ятник.“ Барокова Свято-Катерининська церква споруджена 1715 р. на честь козаків Чернігівського полку, які штурмували турецьку фортецю Азов у 1696 році. Монастирська Свято-Іллінська церква (1069 р.) знаходиться біля Антонієвих печер. За легендою, після смерті Богдана Хмельницького у 1662 році з очей Іллінської чудотворної ікони Богоматері текли сльози протягом 10 днів. Будинок козацькою полковника Якова Лизогуба збудований наприкінці XVII CT. Зовні це звичайна селянська хата, фасади якої оздоблені численними деталями. Проте завдяки товстим стінам, вузьким вікнам і просторим льохом мешканці могли витримати навіть тривалу облогу. Згодом будинок-укріплення придбав гетьман Іван Мазепа.

Вірування. поліське житло, кухня, мовні особливості говірок, одяг, запит жителів історико-етнографічиого регіону Полісся

У Троїцький четвер, який на Поліссі називали «кривим днем», організовували «проводи русалок». Цього дня красиву дівчину збирали русалкою. На голову надягали вінок з папороті. При цьому листя мало затуляти дівчині обличчя, адже «русалка» не мусила нічого бачити. Всі учасники «проводів» теж надягали вінки, а потім ішли до річки або на цвинтар. На обумовленому місці хлопці розпалювали багаття. Коли вогонь розгорявся, дівчата й парубки стрибали через нього і кидали у полум'я вінки. Потім розбігалися від «русалки», яка намагалася когось зловити. За народним повір'ям, у ніч на Івана Купала розцвітає золотим цвітом папороть. Хто побачить квіти, обов'язково знайде козацький або татарський скарб. А щоб розбагатіти, потрібно було до сходу сонця вийти в поле та шукати житній колос з двома колосками. Якщо знайдеш - одразу ж копай y цьому місці, не думаючи про гроші, - інакше скарб пропаде. Для будівництва житла поліщуки в давнину використовували дерево, і тому більшість будівель мали зрубову конструкцію і були вкриті дранкою і тонкими древ'яними планками. Оскільки значну частину Полісся займали болота й ґрунтові води близько підходили до поверхні землі, то старовинні хатини були побудовані на «штандарях» - стовпах заввишки від 0,5 до 1 M. Кухня поліщуків схожа з традиційною українською кухнею. Споконвіку в цьому лісовому краї в їжу вживають дари лісу. Особливо популярні гриби. їх смажать, тушкують, варять з картоплею, у бульйоні. На зиму сушать на сонці або солять. Поліські говірки утворилися на основі мов полян, древлян і північних волинян. Тут люблять на початку деяких слів додавати звук «і». Наприклад, творять «іголка» замість «голка», «ігруша» замість «груша». Чоловіки носили сорочки поверх штанів і підперізувалися вузьким шкіряним поясом або вовняним шнуром. У південних районах сорочку заправляли в штани, які нагадували шаровари. Чоловічі свити були однотонними, без жодних прикрас. Тільки іноді тканиною обшивали манжети та лапкани. до поясу поліщуки прив'язували «налити» для тютюну і кресала. Взували постоли, а y свята - чоботи. Голову покривали шапкою з сукна або солом'яним капелюхом. У жіночому поліському костюмі широко використовувалися білі полотняні тканини. Сорочки зазвичай прикрашали червоним тканим орнаментом. Зверху на сорочку вдягали коротку одноколірну безрукавку з фігурними вирізами по низу. Верхній одяг - свита - прикрашалася кольоровим шнуром, а на Західному Поліссі ще й кульками, і кольоровою тканиною. У поліському костюмі переважає білий колір, що свідчить про збереження старовинної слов'янської традиції. Його доповнюють червоний, чорний кольори і природні сріблясті тони льону та вовни. I чоловічі, й жіночі костюми мали небагато вишивки - замінювали ткані узори. Тільки на комірах і манжетах, а в північних районах і по низу сорочки вишивали вузькі смужки білими або червоними нитками. 3 давніх часів Полісся було одним з провідних регіонів художніх деревообробних промислів. Різьбою по дереву прикрашали хати, сани, вози, начиння. Ha писанках Полісся можна побачити як геометричні, так і рослинні орнаменти. Писанки з «дубовим листям» дарували як побажання довголіття та міцного здоров'я.

З. Історичні відомості про історико-етнографічний регіон Центр. Пам'ятки культури, архітектури, традиційне житло, вірування жителів історико-етнографічного регіону Центр

Історично до цього регіону входять такі етнографічні райони: Подніпров'я (Дніпропетровська обл.) і Наддніпрянщина (Київська, Черкаська, західна частина Полтавської та Кіровоградська обл.). Київщина - серце України. Більша частина Київщини входить до складу центрально-східного історико-етнографічного району України. Північна її частина належить до району Полісся. Аж до XVI століття Київською землею називали велику територію на правому березі Дніпра на заході до р. Случ і Горинь, на півдні - до р. Рось і Південного Бугу, на півночі- до р. Прип'ять. Стародавній Київ був центром Київської Русі - найбільшої держави Східної Європи ІХ-ХІ століття. Після розпаду Київської Русі утворилося Київське князівство, яке 1240р. було спустошене військами Батия. У 1362 р. знесилене Київське князівство опинилося у складі Великого князівства Литовського. 1569 р. після Люблінської унії на київських землях посилився польський вплив. Загальна незадоволеність українців чужоземним пригнобленням спричинила хвилю козацько-селянських повстань і завершилася в 1648-1654рр. національно-визвольною війною Б. Хмельницького. За Андрусівським перемир'ям 1667 р. Київ і Київщина були приєднані до Московської держави. Край дістав статус намісництва, a пізніше - губернії Російської імперії. Після подій жовтня 1917 р., у результаті яких влада перейшла до більшовиків, на Київщині навперемінно діяли війська Української Народної Республіки, Української держави гетьмана Скоропадського і Директорії. Врешті-решт Київщина ввійшла до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. 1932 р. було утворено Київську область, а 1934 р. столицю України перенесли з Харкова до Києва. Відомо, що за наказом Київського князя Ярослава Мудрого Верхнє місто було оточене потужними оборонними укріпленнями, які мали троє воріт. Для парадних в'їздів слугували так звані Золоті ворота. Висота їх проїзної частини становила 12 м, ширина 6,9 м, а в'їзд вінчала золотоверха церква Благовіщення. Київ - столиця України, одне з найбільших міст Європи. 3a легендою, Київ заснували наприкінці V століття три брати - Кий, Щек і Хорив із сестрою Либіддю. Впродовж VIII-XII століть місто було центром великої слов'янської держави - Київської Русі. А завдяки династичним шлюбам Київ підтримував тісні зв'язки з різними країнами Європи. У 988 р. князь Володимир офіційно запровадив християнство на Русі, після чого Київ став одним із найбільших центрів християнства в тогочасному світі. 1169 р. Київ був розгромлений і пограбований Андрієм Боголюбським. А 1240 р. місто зруйнували війська Батия. З 1797 р. Київ - губернський центр Російської імперії. У 1918 р. тут проголосили Українську народну республіку (УНР), президентом якої став М. Грушевський. Потім створено Українську Державу гетьмана Скоропадського, а пізніше - Директорію на чолі з Є. Петлюрою та В.Винниченком. У 1920 р. владу в місті захопили війська Червоної армії. У червні 1934 р. Києву повернули статус столиці УРСР (першою столицею радянської України став Харків). З 1991 р. Київ є столицею незалежної України. Пам'ятки культури, архітектури історика-етнографічного регіону Центр Приголомшливе враження справляють розміри Софійського собору. Завширшки він дорівнює 55 м, довжина його становить 37 м, а площа120м2. Заввишки храм приблизно з тринадцятиповерховий будинок. Він уміщує до трьох тисяч людей - у давнину майже все доросле населення Києва. Не дивно, що мешканці міста вважали своє святилище одним із чудес світу. Києво-Печерська лавра - головна святиня Української православної церкви. Свято-Успенський Києво-Печерський чоловічий монастир засновано 1051 p. ченцями Антонієм і Феодосієм. Незабаром монастир став центром поширення християнства на Русі. Тут працювали знамениті літописці Нестор, Никон, Сильвестр, художники Аліпій, Григорій та лікар Агапіт. 1240 р. монастир пограбували і зруйнували татаро-монголи. Потім відновлений монастир було зруйновано ще раз, 1480 р., та знову відбудовано. 1598 р. він здобув статус лаври - так називали найбільші чоловічі православні монастирі з суворим статутом. У ХІІ столітті монастир дістав статус лаври. До складу заповідника входять: Успенський собор (ХІ ст.), Велика дзвіниця (XVIII ст.), Троїцька надбрамна церква (ХІІ ст.), Свято-Миколаївська і церква (XVII ст.), ближні та дальні печери (ХІ ст.) та інші пам'ятки архітектури. У приміщенні колишньої друкарні Києво-Печерської лаври розташовано Музей книги та друкарства. Аскольдова могила височіє ще з 882 р., коли князь Олег убив Аскольда і Діра, які князювали в Києві. На їхній могилі поставили дерев'яну церкву. 1810 р. А. І. Меленський збудував замість неї кам'яну церкву, пізніше перебудовану на парковий павільйон.1070 р. син князя Ярослава Мудрого Всеволод заснував Видубицький монастир. Тут дописували «Повість временних літ» літописці Сильвестр та Мойсей. На території монастиря зберігся Свято-Михайлівський собор (1070-1088 рр.). Сучасний ансамбль монастиря сформувався наприкінці XVII початку XVIII століття під впливом українського (так званого мазепинського ) бароко. Свято-Михайлівський Золотоверхий і монастир споруджений y 1108-1113 рр. князем Святополком, онуком Ярослава Мудрого. На третьому поверсі дзвіниці містяться 32 дзвони та баштовий годинник. У 1113-1125 рр. було побудовано церкву Спаса на Берестові, усипальницю князів роду Мономаховичів, 1157 р. тут було поховано засновника Москви Юрія Долгорукого. У 1640-1643 рр. на замовлення Петра Могили храм реставрували у стилі українського бароко. Маріїнський палац збудували у 1750- 1755 рр. за проектом архітектора В. Растреллі у стилі бароко. Парк «Володимирська гірка» загальною площею 11 га заснований у ХІХ століття. Композиційним центром парку є пам'ятник князю Володимиру Великому (1853 p.). У північній частині парку 1905 р. відкрито фунікулер. Перлиною музейної справи Києва є архітектурно-ландшафтний комплекс просто неба «Пирогово», заснований 1976 р. Старовинні українські мазанки, церкви XVI-XVII століть, вітряки зібрані з різних регіонів України. У кожному будиночку влаштовано міні-музей, де показаний побут українців минулих сторіч - меблі, посуд, Одяг, музичні інструменти, робоче начиння тощо. Перша письмова згадка про селище Умань Черкаської області датується 1609 р. Це був маєток польського шляхтича В. Калиновського. Протягом 1726-1832 pp. землі належали родині Потоцьких. 1782 р. тут було збудовано палац, а 1796 р. закладено ландшафтний парк, який граф Станіслав Потоцький назвав на честь своєї дружини-грекині Софії - «Софіївкою». Парк проектував бельгійський інженер Л. Метлец за мотивами давньогрецьких та римських міфів. Тому й назви у «Софіївці» тематичні: грот Венери, павільйон Флори, підземна річка Стікс. Парк добудовувався ще кілька десятиліть, тоді з'явилися вхідні ворота, рожевий павільйон на острові Кохання, Китайська альтанка тощо. Кожний куточок парку пов'язаний з переказами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких. Хоч би з якого боку ви не зайшли до парку, він звідусюди прекрасний. У Черкаській області, в містечку Тальне, засновано Музей історії хліборобства, оскільки саме на цьому місці археологи знайшли велике поселення давніх рільників, що мешкали тут майже 6 тис. років тому. У Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин» представлені матеріали про життя і діяльність гетьмана Богдана Хмельницького. Село Суботів Черкаської області відоме як хутір батька Богдана Хмельницького та офіційна резиденція гетьмана за часів Хмельниччини. Збереглися збудована Богданом Іллінська церква (1653 р.), яка послужила усипальнею гетьмана, козацькі хрести (XVII CT.), криниці (ХІХ ст.). Садиба Хмельницьких не збереглася, на її місці зараз знаходиться реставрована українська хата та козацька гармата. Шевченківський Національний заповідник «Тарасова гора» (м. Канів) створений 1925 р. У 1861 р., за заповітом, тіло Т. Шевченка привезли з Петербурга до України і поховали на Чернечій (Тарасовій) горі. Музей-заповідник складається з найбільшого в Україні пам'ятника Т. Шевченку й хреста, що стояв раніше на його могилі, приміщення самого музею та української хатинки, у якій було відкрито перший музей Кобзаря. У Тарасовій світлиці зберігаються особисті речі, рідкісні видання його творів.

Традиційне житло, вірування жителів історико-етнографічного регіону Центр

Саме з Наддніпрянщини поширилися традиційні українські «білі хати». Плетені з лози та обмазані глиною чи викладені з каменю-сирцю хати зовні білилися, призьба підводилася червоною або коричневою глиною. Традиційна будівля для Наддніпрянщини - трикамерна: хата - сіни - комора. До речі, перші трикамерні будівлі з'явилися тут ще у ХІІ-ХІІІ століття. Сіни та комора не обігрівалися - вони слугували для збереження продуктів, урожаю, одягу, посуду тощо. Прикрашання української хати - особлива риса давніх традицій. Внутрішнє оздоблення складалося із розпису та великої кількості вишиванок, насамперед розвішаних по хаті рушників. Піч в українській хаті з давніх-давен мала й оберегове, і функціональне, й естетичне значення, ії ретельно оздоблювали - розписували квітами або пташками, це давало змогу оцінити естетичні смаки господині. Були й символічні знаки: мальована піч (розписана квітами та голубами) означала, що у хаті є дівчина «на порі». Своє значення мав і розпис зовнішніх стін хати. Для центральних областей України були характерні розписи рослинним орнаментом, рідше фігурками птахів, тварин, геометричними фігурами, побутовими сюжетами. У XVIII CT. на Полтавщині та Київщині поширилося і фарбування стін: фасадні стіни фарбувалися у світлі та холодні тони - білий, блакитний, синій або світло-зелений. Символи сонця на писанках зображували у вигляді перехрещених ліній із закрученими кінцями, кола з променями або восьмикутної зірки. Остання зустрічається не лише на писанках, айв орнаментах вишиванок Середньої Наддніпрянщини і Подніпров'я. Для писанок Центральної України характерні плавні лінії, незначне штрихування і великий малюнок. В оздобленні використовуються як геометричні, так і рослинні орнаменти.

4. Історичні відомості, пам'ятки культури, архітектури, вірування, традиційне житло, одяг жителів історика-етнографічного регіону Слобожанщина

До складу цього регіону історично входили території сучаснихХарківської, південь Сумської, північ Луганської та Донецької, схід Полтавської областей, а також південь Курської, Бєлгородської та Воронезької області Росії Назва походить від назви населених пунктів переселенців - «слобід» і вільного стану людей - «свободи».Харків знаменитий площею Свободи (12 га) - найбільшою в Європі та третьою за розмірами у світі. Харків називають Меккою модерну, оскільки і тут представлені всі його напрямки. Справжнім скарбом дореволюційного міста можна вважати український моцерн: вибагливе поєднання українського орнаменту, характерних для західноукраїнських хат дахів, стилізованих під дерев'яну черепицю, та по-південному яскраво забарвлених фасадів. На початку XX століття у стилі конструктивізму були збудовані цілі житлові квартали. Візитною карткою міста став Будинок державної промисловості, або Держпром. Ця грандіозна будівля уособлює «живий, трудовий, залізобетонний» Харків. оспіваний В. Маяковським. У Харкові встановлено поки що єдиний у країні пам'ятник закоханим, автор проекту - молодий скульптор Дмитро Іванченко. Майже з перших днів встановлення цей монумент, що зображує хлопця та дівчину в момент поцілунку, став місцем зустрічі для закоханих. Навіть придумали нове повір'я: якщо закохані поцілуються під ним, то вони завжди будуть Саме в Україні, у с. Кулешівка, поставили перший у світі пам'ятник мамонтові, точніше присвячений знахідці скелета цієї доісторичної тварини. Ha території Харківської області можуть вільно розміститися такі держави, як Бельгія, Люксембург, Монако, Ватикан, Мальта та Ліхтенштейн, разом узяті, 3 усім своїм населенням. Суми - мальовниче місто, розташоване на березі р. Псел. За давніми переказами, засноване 1652 р. Спочатку це була фортеця, яка витримала не одну татарську навалу. Згодом фортеця перетворилася на центр сумського козацького полку. До цього часу збереглася лише Воскресенська церква (1702 р.), побудована у стилі українського бароко.

Вірування, житло, промисли, ремесла, одяг жителів історика-етнографічного регіону Слобожанщина

3 X століття в Україні поширюється християнство. Але давні, дохристиянські погляди та вірування у багатьох регіонах збереглися, деякі з них «трансформувалися» у християнські. Так, наприклад, наші пращури поклонялися богині на ім'я Макоша (Макош, Мокоша, Мокуша) та присвятили їм один день на тиждень, а саме - п'ятницю. У цей день заборонялося працювати, займатися хатніми справами. Макоша була покровителькою дітонародження, гарного врожаю й торгівлі. Тому з давніх- давен п'ятниця на Русі вважалася базарним днем. Для Слобожанщини були характерними традиційні «білі хати», навколо яких росли садки. Дах вкривали соломою або очеретом, глиняні стіни білили крейдою, земляні долівки вимазували глиною, щоб легше було підтримувати у хаті чистоту та порядок. Але хати були не повністю білими - призьбу, дверні та віконні прорізи підводили червоною фарбою або жовтою глиною. Ці кольори символізували вогонь й означали обряд очищення вогнем. Це давнє вірування збереглося навіть після прийняття християнства. Вишивали на Слобожанщині бавовняними, вовняними та шовковими нитками. Для багатих панів та для служителів церкви розшивали одяг золотом і сріблом. На початку ХІХ ст. 3% від усієї харківської промисловості припадало на коцарство - виготовлення килимів. Коци користувалися великим попитом і серед багатих, і серед бідних людей - ними вистилали долівки, вішали на стіни, клали у сани, використовували як попони для коней. Харківські копи, виготовлені з овечої вовни, користувалися попитом у Росії та країнах Європи. Але вже до кінця ХІХ століття актуальною стала приказка «Із ткача не буде багача». Коцарство занепало, залишивши про себе на згадку назву однієї з вулиць Харкова - Коцарська. Найпоширеніші узори - рослинні візерунки, оздоблювальні смужки на подолі та по краях рукава.Ознакою заміжньої жінки була зав'язана хустка або очіпок. Незаміжні дівчата заплітали коси та прикрашали голову стрічкою, на свята вдягали яскраві вінки із живих та штучних квітів. Узимку вдягали свитку (свиту, сіряк) із вовни, до зими готували кожух (дублянку) з овечої шкіри. Часто верхній одяг прикрашали вишивкою червоних кольорів - на спині вишивалися сосонки, зорі, рідше - підкова як символ гостинності.

5. Історичні відомості, пам'ятки культури, архітектури, історико-етнографічного регіону Південь

Місто Білгород-Дністровський засноване приблизно на початку нашої ери як давньогрецька колонія Тіра. У ІХ столітті стало торговельним центром та дістало назву Білгород, з ХІІІ століття входило до складу Галицько-Волинських земель. Після захоплення турками 1484 р. почало називатися Аккерманом. Сучасну назву дістало 1944 р. Головна перлина міста - Білгород-дніпровська фортеця, побудована у ХІІІ столітті майстром Федорком на руїнах античного грецького міста. Вона складалася із 36 веж, із них до нашого часу збереглися лише 20. Оборонна фортеця завдовжки 2 км, висота її мурів - 7 м, товщина - 5 M. 3 одного боку фортецю обороняв глибокий рів, з другого - омивають води лиману. На її території знаходиться давня цитадель, збудована приблизно у ХІІ-ХІІІ століть.

АСКАНІЯ-НОВА - біосферний заповідник площею 33 тис. га, єдиний збережений у Європі масив типчаково-ковилового степу. У ньому створено зоопарк, а 1885 р. - закладено унікальний дендропарк зі штучними озерами У наш час заповідник налічує понад 250 видів ссавців та птахів з усього світу та близько 3 тис. видів рослин і дерев.

Перші укріплення на острові Хортиця були закладені князем Вишневецьким (Байдою), а 1630 р. отаман Конашевич-Сагайдачний заснував тут Січ. Нині на острові розташовується Національний заповідник «Хортиця». Заповідник цікавий ще й тим, що сам острів Хортиця є найбільшим на Дніпрі - завдовжки - 12,5 км, а завширшки - до 2,5 км. На острові Верхня Хортиця росте 700-річний запорозький дуб - пам'ятка природи. У Мелітопольському районі багато скіфських курганів. Тут створено державний історика-археологічний заповідник «Кам'яні Могили», який охоплює 456 га первісного степу. Державний орнітологічний заповідник «Великі і Малі Кучугури» розташований на тринадцяти островах Каховського водосховища. Тут на території 400 га, з яких 60 га - суходіл, охороняється місце перетину шляхів перелітних птахів і найбільше нерестилище риб цінних видів. В Одесі у центрі Приморського бульвару встановлено пам'ятникшанованому одеситами градоначальнику та генерал-губернатору Новоросії герцогу дюку Рішельє, який вважається фундатором цього міста. Рукою герцог показує на порт, спуститися до якого можна знаменитими Потьомкінськими сходами їх будували п'ять років (архітектор Боффо, 1841р.). 192 сходинки стрімко збігають до моря з тридцятиметрової висоти, розтягнувшись на 142 м. Коли дивитися зверху, парапет сходів здаються паралельними, чого було досягнуто за рахунок розширення сходинок донизу від 12,5 м до 21,6 м. А якщо дивитися знизу від порту, то бачиш суцільний каскад сходинок. Сад, насаджений власними руками Рішельє, існує в Одесі й досі. Він має назву «Перемога». Ha Таврії вишивали так званим «болгарським хрестом»: два перших стібки робляться, як завжди, навхрест по діагоналі, а другий хрест вертикальний. Тому «болгарський хрест» ще називають «подвійним». Така технологія дозволяла робити більш рельєфні малюнки. З центральних регіонів майстрині привезли на Південь орнаменти у вигляді зайця, риби, коня, півня, сови, голуба, зозулі, метеликів, павуків тощо. З середини ХХ ст. болгарський хрест поширився по всій Україні.

6. Історичні відомості, пам'ятки культури, архітектури, народи та релігії Криму. Одяг та житло кримчан

Історія Криму (Кримського півострова) цікава тим, що там за всіх відомих історичних часів проживали найрізноманітніші народи та племена. 100-35 тис. років до H. є. на землях Криму оселилася перша людина неандертальського типу (неандерталець). Потім у степових частинах Криму в XV-VII ст. до н. е. проживали кімерійці. Пізніше - таври (приблизно з ІХ ст. до H. є. до ІІІ ст. H. e.). Як нові землі освоювали Крим і грецькі поселенці приблизно у VІІ-VІ ст. до н. е. Тоді були засновані грецькі міста-держави - поліси Херсонес Таврійський (поблизу сучасною Севастополя), Феодосія та Пантікапей (сучасна Кеш). Боспорське царство було єдиною монархією серед рабовласницьких держав на землях Північного Причорномор'я. На околиці Сімферополя збереглися руїни міста-фортеці Неаполь Скіфський, що існувало з ІІІ до ІІ ст. до н. е. Археологи знайшли тут велику будівлю з колонами - мавзолей, де виявилося понад 70 поховань скіфської знаті, зокрема поховання царя Скилура. Вони утворили тут власну державу (на межі IV-III ст. до и. є.), столицею якої був Неаполь Скіфський. Скіфів поступово витискували нові племена - сармати. Постійні війни ослабили держави скіфів, і в і ст. до н. е. Херсонес та Боспор потрапили у залежність від Римської республіки (а потім імперії) на 400 років. Історики повідомляють, що 258 p. y Крим прийшли германські племена готів, які завоювали скіфів та оселилися на півострові, змішавшись із місцевими племенами. У другій половині IV століття на територію Боспору прийшли гуни союз племен із степів та пустель Центральної Азії. Уже V столітті ознаменувала влада Візантійської імперії та поява у Криму християнства. Наприкінці VI століття y Криму володарюють хозари. Починаючи з ІХ століття в історії Криму з” являються слов'яни. Хозарське правління закінчується у 60-х рр. Х століття після вдалих походів київською князя Святослава Ігоревича. У 988-989 pp. інший київський князь - Володимир - захопив Херсонес (Корсунь). У XIII столітті до Криму приходять нові завойовники татаро-монгольські кочові племена, які дали півострову сучасну назву - Кирим(Крим). 200 років тут панувала Золота Орда. Після колонізації Криму венеціянцями та генуезцями на початку XV століття виникає Кримське ханство. яке вже наприкінці століття підкоряє Туреччина. Після закінчення російсько-турецької війни (1768-1774 pp.) Крим стає частиною Російської імперії і дістає назву спочатку Таврійська область, потім - Таврійська ґубернія. 1854-1855 - роки активних бойових дій Східної (Кримської) війни навколо Севастополя, у якій нападниками на півострів були об'єднані армії Англії, Франції та Туреччини. Восени 1921 р. було створено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку. I 9 лютого 1954 р. Крим увійшов як область до складу Української РСР.У лютому 1991 р. було створено Автономну Республіку Крим у складі України. У лютому-березні 2014 року відбулась насильницька анексія Криму Російською Федерацією

Культурні пам'ятки. Народи та релігії Криму. Одяг та житло кримчан. Татарська кухня

Пам'ятник затопленим кораблям у Севастополі увічнює пам'ять кораблів Чорноморського флоту, затоплених 1854 р. за рішенням командування для того, щоб не допустити до бухти ворожу ескадру. Всього у Севастопольській бухті було затоплено 75 бойових кораблів та суден i 16 допоміжних. Великий Кримський каньйон вважається одним із найбільших у Європі. На дні ущелини міститься багато порогів, улоговин, озер, серед яких найцікавіші - Синє озеро та Ванна молодості. Карадаг (у перекладі з тюркської « Чорна гора») являє собою вулкан, що згаснув ще у юрський період. Зараз на його території створено природний заповідник площею 3000 га. Ще й досі існує легенда про «Карадазьке чудовисько», нібито живе у морі біля підніжжя масиву. Масандрівський палац - резиденція російською царя Олександра ІІІ Побудований у стилі часів Людовика Xlll для відпочинку царської родини, тому в ньому немає апартаментів і парадних зал для пишних прийомів. «Галявина казок» - це назва Музею народного декоративного мистецтва. Це дивне місце знаходиться за 2 км від Будинку-музею А. П. Чехова. Серед експонатів - ландшафтно-скульптурний комплекс «Слов'янське поселення», скульптурна композиція «дванадцять місяців» за мотивами казки С. Маршака, герої казок О. Пушкіна, братів Грімм, Ш. Перро та герої українських. російських, вірменських і грузинських народних казок. До корінних народностей Криму відносять кримських татар і караїмів. Релігія кримських татар - іслам. Священа книга ісламу - Коран, у ньому викладено основні принципи віри та релігійні обовязки вірян. Мусульмани зобов'язані: вклонятися єдиному богу Аллаху та його пророку Мухаммеду, п'ять разів на день молитися, сплачувати «закат» - податок на потреби бідних мусульман, поститися у місяць рамадан і хоча б раз за життя здійснити хадж паломництво у святе для мусульман місто Мекку. «Караїм» - походить від давньоєврейського «кара» - читати, отже, караїми - це читці. Появу караїмів у Криму іноді пов'язують із монголо-татарським нашестям і датують ХІІІ століттям. Крім кримських татар і караїмів, на території півострова проживають росіяни, українці, білоруси, німці, болгари, греки та вірмени. Усі вони живуть за християнськими принципами. Більшість циган, які утворили свої поселення y Криму, пристали до мусульманської віри. Кримські вірмени поділяються на вірмен, що сповідують вірмено-григоріанство (гілка християнства) та вірмен-католиків. Давня назва півострова Крим - Таврида. Етнічна структура населення Криму сьогодні дуже розмаїта. Причиною цього стали історичні події. Давні історики (серед них і грецький історик Геродот) першими мешканцями півострова називають таврів та кімерійців, яких у VIII столітті вигнали скіфи. Приблизно тоді ж у Криму з'являються перші поселення греків, бували на ньому готи, гуни, хозари, печеніги, половці. У Х-ХІ століттях до Криму приходить перша хвиля вірменських поселенців, які полишали свої землі після загарбання їх арабами та турками-сельджуками. Приблизно в цей час осідають у Криму кримчаки - люди, яких називають автохтонним (корінним) населенням півострова. Дослідники вважають, що населення кримчаків формувалося за участю хозар, євреїв, татар і частково італійців. Після приходу на Русь татаро-монголів Таврія підпала під вплив татар. Але для етнічного складу населення це не відіграло великої ролі - у XV-XVII століттях сюди прийшла нова хвиля греків, виселених із Туреччини. Трохи пізніше свої поселення у Криму заснували цигани та грузини. Протягом кінця XVIII - початку ХХ століттях пройшло три хвилі еміґрації кримських татар з різних причин: релігійні погляди, напади з боку інших національностей, злидні. Одяг татар .і турків був схожим. Чоловіки вдягали сорочку, широкі шаровари `ra підперізувалися широкими розшитими поясами. На голові чоловіки, і жінки носили феску (фес) - невелику шапочку із вовни синього, зеленого або червоного кольорів. Феска часто була розщита срібними та і золотими нитками, на жіночі фески інколи нашивали та монети. Турків військових і чиновників можна було впізнати за червоною фрескою з чорною китичкою. Жінки-татарки вдягалися у довгу сорочку (колмек), шаровари, зверху вдягали бешмет - довгу кофту з вузькими рукавами. Навколо талії обв'язувались кольоровою хусткою або фартухом - углюком. Росіянки, білоруски та українки вдягалися традиційно: довга сорочка, сарафан або широка спідниця (яка швидко змінила українські традиційні плахти та запаски). Голову вкривали хусткою, взувалися у сап'янові черевики з підборами. Важливою частиною жіночою і чоловічою одягу в кримських слов'ян були пояси. Татарський будинок називається «сакля». Ці низенькі будиночки зводили або 3 каменю, або з цеґли-сирцю. Особлива риса саклі - плескатий дах. Коли одна біля одної будували багато будинків, дахи виконували чимало функцій: ue була тераса, де гралися діти або сиділи із шитвом жінки, на дахах розкладали для сушіння овочі та ягоди, а у гарну погоду ця тераса слугувала спальнею. У головній кімнаті попід стінами були розкладені подушки для сидіння. Під час обіду в кімнату заносили невисокий стіл, щоб можна було їсти, сидячи на подушках. Стелю подекуди прикрашали кольоровими хустками, на стінах висіли полиці з посудом. Окрім саклі, були поширені дво- або трикімнатні домівки з російською «горницею», українським приміщенням під дахом - «горищем». дахи були різні: плескаті, як у саклі, двоскатні, вкриті соломою або очеретом, або татарки - вкриті черепицею з глибокими жолобами. Їжа на татарському столі різноманітна. Основні страви - пшеничний хліб (ек-мск), часник, помідори, баклажани, солодка цибуля, зелений перець, бринза - овечий сир, катик - кисле овече молоко, бекмез (фруктовий абокавуновий мед).

Размещено на Allbest.ru