Історія Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Г.С.СКОВОРОДИ

РЕФЕРАТ

З КУРСУ: «Україна : історія та сучасні реалії»

Тема: «Закарпаття»

Роботу виконала: студентка факультету

Іноземної філології, 1 курсу, 13-Ф групи

Носаненко Анна

Праісторія та рання історія. Стародавні часи ( до IX ст )

Найдавніші сліди присутності людини на цих землях виявлено поблизу смт Королеве, тут в 20-метрових геол. нашаруваннях знайдено 16 горизонтів залягання кам'яних виробів, що датуються раннім, середнім та пізнім палеолітом (див. Королево). Найдавніші кам'яні вироби датуються 1 млн років тому й належать Homo erectus. Стоянка поблизу смт Королево є найдавнішою з відомих в Україні стоянок первісної людини. Особливо швидко Закарпаття почало заселятися в період неоліту (6-4 тис. до н. е.). Тут знайдено чимало предметів часів мідного віку, бронзового віку та залізного віку. Помірно континентальний клімат і природні багатства Закарпаття роблять цю місцевість привабливою для проживання. Тут свого часу осіли фракійські племена, які залишили після себе пам'ятки куштановицької культури, та кельти, репрезентовані пам'ятками латенської культури (див. Латенські пам'ятки).

Сюди під натиском римлян з долин Сирета и Прута переселились карпи - одне з фракїйських племен. За думкою багатьох вчених від назви цього племені й отримали назву гори Карпати. Фракійська культура проіснувала бл. 200 років і сприяла поширенню цивілізаційних досягнень із заходу на українську територію . Пізніше на Закарпатті з'явилися бастарни (їхня етнічна приналежність не з'ясована). В 2 ст. н. е. ч. Закарпаття була приєднана до римської провінції Дакія.

В часи Великого переселення народів через Закарпаття проходили гуни й авари. На Закарпатті побували германські племена, в т. ч. гепіди.

З перших століть н. е. почалося розселення слов'ян. За археологічними даними, з 2 ст. н. е. тут міцно осіло хліборобське слов'янське населення - білі хорвати , матеріальна й духовна культурара яких була тісно пов'язана з культуроюрою східнослов'янських племен, що заселяли Прикарпаття, Волинь, Придністров'я і Придніпров'я.

Феодальна епоха - з IX ст. до середини XIX ст.

В 9-10 ст. Закарпаття входило до складу Болгарської держави, а з 2-ї пол. 10 ст. перебувало у сфері впливу Київської Русі, про що свідчить, зокрема, міграція сюди населення із Прикарпаття. В "Повісті временних літ" є згадки про участь білих хорватів у війнах київських князів проти Візантії та про похід великого князя київського Володимира Святославича на білих хорватів (992). З того часу за Закарпаттям закріплюється назва "Русь"

Починаючи з ХІ і завершуючи ХIII ст., Закарпаття поступово увійшло до новоутвореної європейської держави, королівства Велика Угорщина. У документах наш край згадувався, як "Marchia Ruthenorum". В ХІІ ст. король Гейза II, запросив сюди з Рейнської областi саксонцiв, які вирощували виноград i добували в горах золото, а дружина короля Ендре I, Анастасiя (дочка київського князя Ярослава Мудрого), на думку деяких учених, сприяла заснуванню монастиря на Чернечiй горi, де жили ченцi з Києво-Печерського монастиря. Поступово на цих територіях утворюються нові територіальні структури угорського королівства: у 1214 р. оформився Ужанський комiтат, у 1262 р. -- Угочанський комiтат, у 1263 р. -- Березький комiтат, а у 1303 р. утворився Марамороський.

Трагічною сторінкою історії став березень 1241 р., коли армiя жорстоких завойовників прорвала оборону у Карпатах, і монголо-татари хана Бату перейшли через Верецький перевал. Вони захопили і зруйнували Мукачево, Ужгород, Тячiв, Солотвино, багато сіл. А потім у 1242 р. стався раптовий вiдхiд татаро-монголiв з Угорщини. У 1254 р. угорський король Бейла IV запросив нiмецьких та iталiйських виноградарiв i виноробiв (вiнцелерів) на спустошенi монголами землi Закарпаття. Деякий час частина Закарпаття входила до складу Галицько-Волинської держави. Та вже у 1308 р. до влади приходить нова династiя в Угорщинi, Анжуйська.

До кінця XIV - початку XV століть відносяться відомості про існування древнього православного центру в Закарпатті - мукачівського в ім'я св. Миколи монпстиря, ктиторами якого були кн. Феодор Коріатович і його дружина КНГ. Ольга, князь був похований в обителі (в середині XV століття в монастирі була виготовлена ??підроблена грамота від імені кн. Феодора, по якій у власність обителі переходили виноградники, землі і селища в Мукачівській домінії). До 1491 року відноситься 1-е згадка про правосл. Мукачівської єпархії на чолі з єп. Іоанном, який був одночасно настоятелем мукачівського Нікольського мон-ря. До 1770 року в обителі розташовувалася кафедра Мукачівських архієреїв (до 1646 року православних, пізніше уніатських).

Збільшення феодальних повинностей і скасування права вільного переходу викликали в 1436-1437 роки в Закарпатті селянське повстання (за часом воно збігається з виступом селян на Подільській землі в 1431-1438 роки, що свідчить про вплив на Закарпатті сусідніх регіонів). При польському та угорському кор. Владиславе Варненчик (Уласло I Ягеллон) (1440-1444 рік) Закарпаття приєдналося до володінь трансільванського магната Яноша Хуньяді (Корвіна), пізніше став правителем Угорщини (1446-1452 роки). Син Яноша Хуньяді, Матьяш, в 1458 році був обраний угорським королем (правил до 1490 року). У боротьбі з магнатами Матьяш зробив ставку на міста. Він підтвердив дані його попередниками міські привілеї, в т. Ч. Мукачеву, Севлюш і Берегсас. Король хотів, щоб сільське населення Закарпаття охороняло кордони, маючи статус вільного стану. При чесько-угорському кор. Владиславе (Уласло II) Ягеллонів (1490-1516 роки) Закарпатеь увійшло в область, яка перебувала під управління Яноша Корвіна, побічного сина короля Матяша. При цьому мукачівські замок і домінія перейшли в його власність. XIV - початок XVI століть було часом внутрішньої стабільності в Закарпатті.

29 серпня 1526 року відбулася битва у м Мохач, коли війська турецького султана Сулеймана I розгромили армію короля Угорщини і Чехії Лайоша II, який загинув в бою.

Після Мохачской битви в Угорщині почалася боротьба за королівську корону. 11 листопада велика частина дворянства обрала на престол Яноша Запойяї (1526-1540 роки), підтриманого турецьким султаном, який захопив Трансільванію, перетворивши її в васальне князівство. 17 грудня 1526 року магнати західних і північних частин королівства на зборах в Пожоні (нині Братислава) проголосили королем Фердинанда I Габсбурга (1526-1564 роки). Між угрупуваннями йшла війна. До 60-х років XVI століття територія Угорського королівства була розділена: до володінь Габсбургів приєдналися населення сх. слов'янами закарпатські комітати Унг, Берег і Угоча. Мараморош був приєднаний до васальної стосовно султану Трансильванського князівства. Територія Закарпаття стала ареною частих військових дій між угорським дворянством, що групувалися навколо трансільванських князів, і Габсбургами.

З 30-х років XVI століття в Закарпатті в основному серед дрібної і середньої угорської шляхти поширювалася Реформація, переважно в формі кальвінізму. До кінця XVI століття до кальвінізму приєдналося все угор. населення комітатів Унг, Берег, Угоча і частина населення Марамороша. Розпочата в перші роки XVII століття Контрреформація торкнулася Закарпатті, в т. Ч. Його правосл. населення, щодо догрого католики здійснювали активну активізації діяльності. Православна Церква на Закарпатті перебувала в цей період в занепаді: соціальне становище православного духовенства майже не відрізнялося від становища їх переважно сільської пастви; клірики, так само як і селяни, були зобов'язані нести феодальні повинності на користь землевласників.

Сатмарського світ 1711 завершив визвольну війну 1703-1711 років угорського народу і затвердив панування Габсбургів у всьому Угорському королівстві, в т. Ч. На сході Закаратья.

Велике значення для Закарпаття мали реформи імп. Марії Терезії (1740-1780 роки) та імп. Йосипа II (1765-1790 роки), представників т. Зв. освіченого абсолютизму.

У 1748-1756 роки проводилась опис земельних наділів різних груп населення з метою впорядкування податків (Терезіанській кадастр). Марія Терезія ввела часткове оподаткування дворянських земельних володінь і доходів від мануфактур, селянських податків і панщини. Також податки повинні були платити церковні парафії та міста. У 1777 році імп. Марія Терезія видала шкільний статут для земель Угорського королівства «Ratio educationis». На його підставі вводилося обов'язкове відвідування школи дітьми від 6 до 12 років. Викладання повинно було вестися рідною мовою.

У 1771 році в результаті підтримки Марією Терезією ініціатив уніатарного єп. Мукачівського Михайла Мануїла Ольшавского (1743-1767 роки) і на підставі булли папи Римського Климента XIV була проголошена незалежність Мукачівської єпархії від Егерської єпископської канцелярії. Тоді ж уніатарная Церква стала офіційно називатися греко-католицької.

Йосип II продовжив розпочаті Марією Терезією реформи. У 1781 році був виданий патент про віротерпимість (толерантний патент), яким визнавалися громадянські права лютеран, кальвіністів і православних. Розпускалися чернечі ордени і закривалися католицькі монастирі, які сприяли справі народної освіти або піклування хворих. Уніатарним монастирям в Закарпатті (зокрема, в Мукачеві) вдалося уникнути закриття. У 1785 році Йосип II скасував жорстку феодальну залежність селян. Визнавалися права вільного переходу селян, вибору заняття, розпорядження своїм майном. В результаті різкого неприйняття реформ дворянством знаходився на смертному одрі Йосиф II був змушений 26 січня 1790 року скасувати більшість своїх указів. Скликане в червні 1790 році новим імп. Леопольдом II (1790-1792 роки) Угорське державне збори скасували податкову реформу і відновило колишні повинності селян. Повернення панщини призвело до значного зростання народно-визвольного руху опришків на Закарпатті та сусідніх регіонах.

В останньому десятилітті XVIII століття влади, підтримувані угорським дворянством, приймали закони (від 10 червня 1790 році і 24 травня 1792 році), спрямовані на мадяризації народностей Угорського королівства. У 1840 році офіційна мова ділового листування - латинський - був замінений угорським.

Закарпатті залишилося на периферії революційних подій 1848-1849 років в Австрійській імперії. Закарпатська інтелігенція зайняла вичікувальну позицію. Ряд карпаторосскіх діячів на чолі з А.І. Добрянським-Сачуровим (1817-1901 роки) виявилися в антімадьярской опозиції. Добрянський-Сачуров разом з однодумцями розробив політичну програму об'єднання русинів Закарпаття, Східної Галичини та Буковини в провінцію в рамках Австрійської імперії. Беручи до уваги консервативний монархічний австрославістскій характер програми, в умовах революції Відень спочатку поставилася до неї позитивно, однак після нормалізації ситуації в імперії втратила до неї інтерес.

Період 1848-1900

Революційні події 1848--49 років зрушили частково і Закарпаття. Чимало молодої інтелігенції захопилося гаслами угорської революції; проте шовіністичний характер угорського руху відштовхував слов'янські народи та штовхав їх на союз із Віднем. Серед закарпатців, які поставилися вороже до угорської революції, були такі видатні постаті XIX століття як письменник і невтомний освітній діяч-«пробудитель» о. О. Духнович (1803--1865) та енергійний політик і публіцист Адольф Добрянський (1817--1901). Під впливом Добрянського словацькі учасники Словацького Конгресу в Празі висунули проект створення у складі Угорщини автономної словацько-української області. У квітні 1849 А. Добрянський відстоював перед Головною Руською Радою у Львові програму об'єднання Галичини й Закарпаття в окремий автономний «коронний край» у складі Габсбурзької монархії. Згодом він очолив делегацію від закарпатських українців до цісаря , яка пред'явила у Відні постулят про створення в межах Угорщини «Руського воєводства» з національно-територіяльною і культурною автономією.

У липні 1849 року Відень закликала російську армію для придушення угорської революції. На пост австрійського комісара при її Генштабі призначили Добрянського-Сачурова. 13 серпня 1849 року угор. революційна армія капітулювала. Перебування російських військ на території З. мало великий вплив на місцеву інтелігенцію і сприяло зростанню русофільства в карпаторосской середовищі.

У 50-60-х роках XIX століття в Закарпатті активно розвивалася карпаторосская культура, про цей період можна говорити як про час національного відродження. Більшість карпаторосскіх діячів розглядали русинів Закарпаття як західна гілка єдиної східнослов'янської (російського) народу і співчували ідеї слав. взаємності. На той момент українофільство в їх середовищі поширення не одержало. Один з «будителів» русинів, уніатський свящ. Олександр Духнович (1803-1865 роки), видав 1-й карпаторосскій літературних альманах в формі календаря «Привітання русинів на 1850 рік», в якому опубліковано вірш «Вручанiе» ( «Я Русин був, єсмь і буду»), що виразила патріотичне кредо русинів . Інший вірш Духновича, «Підкарпатські русини, залиште глибокий сон!», Стало їх національним гімном. У 1850 годц він заснував у м Еперьеш (Пряшів, тепер Прешов, Словаччина) 1-е літературно-культурне товариство підкарпатських русинів «Літературне заклад Пряшівського». Його члени прагнули об'єднати літературної сили русинів, створити друкарню з кириличним шрифтом, видавати журнал і заснувати музей карпаторосской культури. «Заклад», прообраз карпаторосской «Матиці», було закрито імп. указом в 1853 року.

8 лютого 1867 року імператорським указом була утворена держава Австро-Угорщина і тим самим відновлено правова і історична спадкоємність Угорського королівства. Угорське державне збори у своїй законодавчій діяльності взяло курс на централізацію Угорського королівства і мадяризації місцевих народностей. Греко-католицька Церква на чолі з єп. Мукачівським Стефаном Панкович (1867-1874 роки) поступово ставала в Закарпатті знаряддям асиміляції русинів. Церковні влади всіляко перешкоджали діяльності карпаторосскіх просвітніх товариств, мова русинів був усунутий з викладання в гімназіях. У 1907 році угорським парламентом були прийняті т. Н. шкільні закони Аппоні (названі по імені міністра шкіл і культів гр. А. Аппоні), фактично остаточно ліквідували шкільну систему немадьярскіх меншин.

Слідом. важкої соціально-економічної ситуації в Закарпатті в кінці XIX століття почалася масова еміграція русинів в США. У 1897 році угорський уряд приступив до здійснення «Верховинської економічної акції», програми модернізації закарпатського села, реалізації якої завадила перша світова війна.

1900--1918 pp

Період 1900--1914 pp. позначився трьома важливими процесами: посиленням угорського тиску, новою хвилею москвофільської пропаганди і виникненням народовецької (національно-української) течії

У 1912 році Хайдудорогскій вікаріат уніатарной Мукачівської єпархії був перетворений у самостійне Хайдудорогскую єпархію, в 160 парафіях якої богослужіння переводилося з церковнослов'янської на латинську або угорську мову.

Мадяризації церковного життя викликала все більше невдоволення віруючих, результатом чого з'явився зростання симпатій до правосл. Церкви, зі служінням к-рій нек-риє русини могли познайомитися в Сівши. Америці. У 1891 році міннеаполісскій греко-католицька парафія на чолі з о. прав. Алексієм Товт приєднався до РПЦ. Це послужило початком масового переходу русинів в Північній Америці в Православ'я.

Вбивство 28 червня 1914 року спадкоємця австрійського престолу ерцгерц. Франца Фердинанда в Сараєві ознаменувало початок першої світової війни. Військові дії торкнулися Закарпатті. В кінці вересня 1914 року передові частини російської армії зайняли карпатські перевали, а в самому початку 1915 року - долини річок Уж, Латориця, Ріка, Тиса. Однак в кінці січня 1915 року російські частини були відкинуті за Головний Карпатський хребет. Побоюючись репресій угор. влади, деякі проросійськи налаштовані русини бігли із Закарпаття з відступала армією. Решта на батьківщині жителі Закарпаття, помічені у співпраці з російськими, пізніше зазнали гонінь. Тоді ж було затверджено план переходу уніатарной Церкви на григоріанський календар і введення лат. алфавіту.

В умовах війни і наближався розпаду Австро-Угорщини політичну активність проявили вихідці із Закарпаття в США. У липні 1917 року в Нью-Йорку відбувся Русский конгрес, організований уродженцями Закарпаття, Галичини і Буковини; його учасники висловили бажання приєднати рідні землі до демократичної Росії. Рішення конгресу не підтримала уніат. ієрархія, яка стояла на провенг. позиціях. У липні 1918 року в Хомстеді (шт. Пенсільванія) було проголошено створення Американської народної ради угро-русинів як єдиної законної представниці карпаторосской еміграції із Закарпаття.

У жовтні 1918 року Австро-Угорщина розпалася. У Закарпатті почали стихійно формуватися «народні ради» (поради), висловлювали різні думки щодо майбутнього регіону (приєднання до Угорщини, Західноукраїнської народної республіки або Чехословаччини). Більшовицька Росія вже не бралася до уваги. В рамках проведеного в грудні. 1918 року плебісциту серед русинів США 67% проголосувало за приєднання Закарпаття до Чехословаччини.

21 грудня 1918 року уряд Угорської республіки оголосило про створення на території Закарпаття автономною пров. Руська Країна, проте її кордони не були чітко визначені, і вона проіснувала до сер. травня 1919 року Створена 8 травня 1919 року в Ужгороді Центральна російська народна рада висловилася за приєднання З. (Підкарпатської Русі) до Чехословацької республіки. У верес. 1919 року ця рішення остаточно затвердила Паризька мирна конференція. Входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини підтверджувалося Сен-Жерменським (1919 рік) і Тріанонським (1920 од) мирними договорами. Однак всупереч зусиллям карпаторосскіх діячів це рішення торкнулося далеко не всіх районів Закарпаття, тим самим помітно звузивши і конкретизувавши саме поняття «Закарпаття».

Чехословаччина (1920--1939)

Чеське панування на Закарпатті позначилося рядом реформ, більшість з яких мала позитивні наслідки. З другого боку, проведено низку заходів, які йшли в розріз із прагненням закарпатських українців до самоуправного життя. Політично-культурний розвиток Закарпаття 1920--39 pp. відбувався між чехо-словацьким централізмом і місцевим автономізмом.

Адміністративно-політичну організацію краю визначали статути празького уряду з 1919 і 1920 pp.; вони не здійснювали постанов Сен-Жерменського договору та чехо-словацької конституції про автономію. Закарпаття було виділено в окремий адміністративний край «Підкарпатська Русь», поза його межами лишилося близько 100 000 українців у межах Словаччини; губернатором краю було призначено Г. Жатковича, який після 1921 р. зрікся губернаторства, протестуючи цим проти нездійснення чехами автономії Закарпаття

Після входження Закарпаття до складу Чехословаччини празький уряд почав проводити політику державної централізації. Автономія Підкарпатської Русі була закріплена Чехословацької Конституцією від 29 лютого 1920 року, однак на практиці повну автономію вона не отримала. Слідом. нестачі кваліфікованих кадрів багато державні посади в краї зайняли чехи. В рамках реформи адміністративного управління 1927 року.

Підкарпатська Русь стала однією з 4 земель Чехословаччини - Подкарпаторусской (поряд з Чеської, з Моравсько-Сілезької і зі Словацькою), на чолі якої стояв земський президент. У краї проводилися реформи в галузі сільського господарства, освіти, охорони здоров'я. В цілому чеська централістська політика в Закарпатті та недосконалість законодавства сприяли зростанню автономістських настроїв в краї. Характерною рисою суспільного життя Закарпаття міжвоєнного періоду була жвава полеміка між русофілами, українофілами і русінофіламі, які розглядали корінне восточнослав. населення краю як частина відповідно росіяни, українці або самостійного русинського народу. Найбільш активну діяльність розвинули русофільське культурно-просвітнє товариство ім. А. Духновича та українофільський культурно-просвітнє товариство «Просвіта». Протистояння між ними сприяли російські і українські емігранти, що знайшли притулок у Чехословаччині.

Після Мюнхенського «змови» західних держав з фашистською Німеччиною і Італією в вересні 1938 року стала очевидна неможливість існування Чехословаччини в колишніх межах. 11 жовтня 1938 року празький уряд призначив Кабінет міністрів Підкарпатської Русі на чолі з політиком автономістом А. Броді (1895-1946 роки), який був позбавлений влади 26 жовтня 1938 року а замість нього за рекомендацією німецьких дипломатів отримав правомочності Кабінет українофільською орієнтації на чолі з монсеньйор Августином Волошиним (1874-1945 роки). В результаті Віденського арбітражу 2 листопада 1938 року Чехословаччина зобов'язувалася передати Угорщині південні райони Словаччини і Підкарпатської Русі. Внаслідок зміни меж столицею Підкарпатської Русі став місті Хуст.

Уряд Волошина взяло курс на зміцнення авторитаризму, переслідування русофілів, ініціювало створення напіввійськової орг-ції «Карпатська Січ» (Карпатська Січ). Свідомо ігноруючи священноначалля канонічної Мукачівсько-Пряшівської єпархії, Волошин запросив з Праги архієп. Саватія для організації підконтрольної йому церковної структури. Всупереч Конституції автономний уряд змінило назву краю Підкарпатська Русь на Карпатська Україна. 22 листопада 1938 року Національні збори Чехословаччини прийняли Закон про автономію Словаччини та Підкарпатської Русі. 15 березня 1939 року Карпатська Україна проголосила незалежність, Волошина оголосили президентом. Незабаром після цього край був окупований угорськими військами і приєднаний до Угорщини.

Угорська окупація (1939--1944)

Угорська окупація Закарпаття була зв'язана з терором та репресіями проти українських діячів. Замість обіцяної автономії, угорці визнали вузьку самоуправу «Підкарпатському Краєві», проводячи політику угорщення в культурному житті й адміністрації. Будапешт штучно інспірував творення «русинської» мови і культури, толеруючи діяльність русофілів, проте гостро переслідуючи кожну спробу української активності. В цьому плані були допущені і підтримувані урядом деякі установи («Подкарпатське Общество Наук»), деякі видання тощо. Політичні організації були заборонені. Реакція на тяжкий режим поневолення виявилась у масовій втечі закарпатської молоді до УРСР в 1940--41 pp. та у діяльності націоналістичного підпілля. Угорці не зуміли здобути ніяких симпатій серед місцевого населення під час їхнього панування в 1939--44 pp.

Уроженці Закарпаття брали участь у Другій світовій війні в рядах угорської армії, союзниці нацистської Німеччини. Частина опозиційно налаштованої русинської молоді нелегально перетинала угорсько-радянський кордон, більшість з них потім потрапляло в ГУЛАГ. У Закарпатті розросталося партизанський рух.

У складі УРСР (1944--1991)

9 вересня - 28 жовтня 1944 року війська 4-го Українського фронту Червоної Армії в результаті проведення Карпатсько-Ужгородської операції звільнили Закарпатську Україну і частину Словаччини. 18 листопада в Мукачеві з ініціативи архим. Алексія (Кабалюка) відбувся Православний з'їзд. З'їзд прийняв звернення до Голови СНК СРСР і Верховному головнокомандувачу І.В. Сталіну, в якому просив прийняти Карпатську Русь до складу СРСР у формі 16-й Карпаторуської Радянської Республіки. У відповідь на це 26 листопада 1944 року місцеві комуністи скликали в Мукачеві з'їзд Народних кандидатів, який ухвалив маніфест про возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. 29 червня 1945 року Уряд СРСР підписало договір з Урядом Чехословаччини про включення Підкарпатської Русі до складу УРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 року створювалася Закарпатська область у складі УРСР. Корінне русинське населення краю незалежно від власного бажання визнавалося українським. Нечисленні промислові підприємства націоналізувалися, проводилася колективізація, завершена до початку 1950 року.

Радянська влада, переслідуючи виключно політичні цілі, змушували греко-католицької. клір приймати Православ'я. У 1947 році при загадкових обставинах загинув греко-католицький єп. Мукачівський Теодор Ромжа. У той же час репресій зазнавали не тільки греко-католицької., Але і правосл. священики. У 1946 році мученицьку смерть прийняв готувався стати єпископом Мукачівським игум. Феофан. Деякі правосл. священики за релігійні переконання засуджувалися до тривалих термінів тюремного ув'язнення

24 серпня 1991 року українська Верховна Рада проголосила незалежність України. В рамках проходив 1 грудня 1991 року референдуму понад 92% жителів Закарпаття висловилися за незалежність України

Список використанних джерел

закарпаття реформа окупація

http://bahus.uzhgorod.ua/ru/history

https://w.histrf.ru/articles/article/show/zakarpatie_podkarpatskaia_rus

https://www.kolyba.org.ua/unikalne-zakarpattja/istorija-zakarpattja/586-ist1

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=14638

Нариси історії Закарпаття. т. І. (З найдавніших часів до 1918 р.). Ужгород, 1993. -526 с.

Нариси історії Закарпаття. т. ІІ. (1918 -1945 ). Ужгород, 1995. - 663 с.

Нариси історії Закарпаття. т. ІІІ. (1946 - 1991). Ужгород, 2003. - 668 с.

Шандор В. Закарпаття: Істор.-правний нарис від ІХ ст. до 1920. Нью-Йорк, - 292 с.

Размещено на Allbest.ru