Бортництво Березнівщини: традиції, сучасний стан і перспективи включення до історико-культурних туристичних ресурсів (за польовими етнографічними матеріалами)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бортництво Березнівщини: традиції, сучасний стан і перспективи включення до історико-культурних туристичних ресурсів (за польовими етнографічними матеріалами)

Алла Дмитренко

Анотація

У статті на основі польових етнографічних матеріалів, зібраних під час історико-етнографічної експедиції Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф (2013 р.), охарактеризовано бортницький промисел на території Березнівського району Рівненської області. Висвітлено традиції, пов'язані з виготовленням вуликів-колод, їхні назви та конструктивні особливості. З'ясовано ступінь збереженості лісового бортництва. У тексті наведено польові матеріали, що ілюструють основні положення статті.

Ключові слова: Західне Полісся, культурна спадщина, культурний туризм, бджільництво, бортництво, колодне бджільництво, борті, вулики-колоди. бортництво промисел березнівський вулик

Аннотация

Дмитренко Алла. Бортничество Березновщины: традиции, современное состояние и перспективы включения в историко-культурные туристические ресурсы (за полевыми материалами). В статье на основе полевых этнографических материалов, собранных во время историко-этнографической экспедиции Государственного научного центра защиты культурного наследия от техногенных катастроф (2013 г.), охарактеризован бортницкий промысел на территории Березновского района Ровенской области. Определены формы бортничества: собственно бортничество, лесное колодное пчеловодство, домашнее колодное пчеловодство. Освещены традиции, связанные с изготовлением ульев-колод, их названия и конструктивные особенности. Выяснена степень сохранности домашнего и лесного бортничества (колодного пчеловодства). Уста - новлены основные традиционные приспособления и материалы для изготовления колодных ульев, их размеры и конструктивное решение. В тексте приводятся полевые материалы, иллюстрирующие основные положения статьи.

Ключевые слова: Западное Полесье, культурное наследие, культурный туризм, пчеловодство, бортничество, колодное пчеловодство, борти, колодные ульи.

Annotation

Dmytrenko Alla. Beekeeping in Bereznivshchyna Region: Traditions, Current Situation and Possibility to be Included into Historical and Cultural Tourism Resources (According to the Field Research). We have characterized beekeeping trade on the territory of Bereznivsky district of Rivne region in Ukraine, based on ethnographical field research made during the historical and ethnographical expedition of State Agency of Ukraine on Exclusion Zone Management. Also, we have defined the types and forms of beekeeping: beekeeping itself, forestry and domestic wood log beekeeping. Than we have described the traditions connected with wood log beehive crafting, naming, and design features. The article also determines a degree of preservation of domestic and forestry beekeeping (wood log beekeeping). Also we have shown the basic traditional tools and materials used for beehives manufactoring, their sizes and design solutions. The article contains the field reaserch, which illustrates the main key points.

Key words: Western Polissya, cultural heritage, cultural tourism, beekeeping, wood log beekeeping, wood log beehives.

Постановка наукової проблеми та її значення

Прийняття ЮНЕСКО Конвенції «Про охорону нематеріальної культурної спадщини» (2003 р.) та приєднання до неї України (2008 р.) дали поштовх вивченню, збереженню й популяризації традиційної народної культури. У нашій державі почалося формування національного Переліку об'єктів нематеріальної культурної спадщини. Усе це дає змогу по-новому подивитися на національну культурну спадщину та розпочати роботу з уключення її об'єктів до історико-культурних туристичних ресурсів (ІКТР) України. Під ІКТР розуміємо об'єкти культурної спадщини, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До їх складу входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографії та фольклору. За твердженням дослідників, сьогодні в Україні істо - рико-культурні об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, що призводить до їх вико - ристання в обмежених масштабах. Усе це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і со - ціальний ефект [28]. Прадавнє бортництво як об'єкт культурної спадщини, традиції якого збереглися в Березнівському районі Рівненської області, потребує докладного вивчення для використання в культурному туризмі, що особливо актуально у зв'язку з тим, що в Європі цей промисел практично зник.

Аналіз досліджень цієї проблеми

Проблеми розвитку бортництва Українського Полісся піднімалися в публікаціях В. Скуратівського, А. Дмитренко та ін. Окремі аспекти розвитку цього промислу на території Рівненського Полісся вивчали працівники відділу етнографії Рівненського краєзнавчого музею Т. Пархоменко [29] й А. Українець [30].

Мета статті - проаналізувати стан бортництва на території Березнівщини та перспективи його включення до історико-культурних туристичних маршрутів.

Завдання наукової розвідки - висвітлити суть і співвідношення термінів «бортництво» й «колодне бджільництво» та сучасний стан бортного бджільництва; з'ясувати, які дерева й чому традиційно використовували для виготовлення колодних вуликів; показати конструктивні особливості колодних вуликів, розміри та назви їхніх складових частин; відзначити необхідність актуалізації бортного / колодного бджільництва з метою його використання в розвитку туризму й рекреації.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Першою формою культурного бджільництва було бортництво - суто лісове бджільництво, коли бджіл утримували в природних або штучних дуплах дерев. Із часом із бортництва вийшла нова форма промислу - колодне бджільництво, при якому бджіл розводили у вуликах -колодах, виготовлених уже не в живому дереві, а зі шматка відпиляної колоди. Спочатку колодне бджільництво побутувало у формі лісового, а пізніше почали створюватись і домашні колодні пасіки. За традицією, колодне бджільництво продовжували називати бортництвом, а колодні вулики - бортями.

У багатьох селах Березнівщини колодні вулики збереглися дотепер, наприклад, у декількох господарів с. Вітковичі. У. Горобей розмістив десяток колодних вуликів переважно на соснах, що ростуть на його садибі [11]. Дідова колода стоїть на пасіці родини Сьомаків із с. Яринівка. Меду з неї практично не вибирають, залишаючи все бджолами, лише підрізують суху вощину. Колоду використовують для отримання нових роїв, оскільки в ній краще рояться бджоли: «Там вони вже шо самі відтягли вощіну. І ми їх нічого не робимо, не беремо. Нічого не берем. Ну, тіки рої беремо. Рояться і всьо» [6]. Колодні вулики в пасіці П. Усача [13] та П. Федаса із с. Михалин [14]. Часто колодні вулики залишаються після смерті дідів-пасічників, як-от: П. Кардаша із. с. Друхів [20], Ф. Іванчука із с. Михалин [13], і хоч ними ніхто не займається, проте вони стоять на садибах. В окремих селах колодні вулики є на кладовищах: «І там на кладбіщи стоїть вулик [...]. Ну, вже давно. Бо зара там нихто його не поставить. Видно давно й давно стоїть. Вин стоїть, той вулик» [4]; «У нас там, в Орлівці, могилки так недалеко від села і там стари сосни такє були. І там і по сей день там стоїть вулик на сосні. Не знаю, чи там бджоли є, но трудно ж їм [...]. Там було кілька вуликів [...]. Дерева були великі, вирезали» [2]. Респонденти знають і про колоди, які дотепер стоять на деревах по лісі [16].

Своєрідним музейним комплексом зі збереження бортницьких традицій є село Князівка. Бортним бджільництвом тут займалися члени родини Беб'яків. Великі колодні пасіки (на садибах і в лісі) мали рідні брати Петро й Михаль Беб'яки, які жили на хуторі на батьківському обійсті. У родині займалися бджільництвом із покоління в покоління. На жаль, представники старшого покоління вже відійшли у вічність. Тепер бджолярство розвиває молодший представник родини Антон Беб'як, двоюрідний брат Петра й Михаля по батькові, який живе в селі та сьогодні має сорок п'ять вуликів, із них 22 - рамкові і 23 - старі колоди, які вражають своїми розмірами. У всіх колодах є бджоли [10]. Справу Петра Беб'яка продовжує його донька Тетяна Старинська [9; 27]. Десятки старих колодних вуликів, розміщених на сусідніх садибах і довкола них попід лісом, завершують своє існування. Після смерті господарів у них не знайшлося нових власників, тому їх покинули бджоли й тепер вони поступово руйнуються.

Людей, які займалися бортництвом, називали бортниками. Саме цей термін ще й дотепер фіксують у селах Березнівського району: «бортник, то так як пчоловод був» [10]. Респонденти, яким відома ця назва, відзначають, що вона більш давня, порівняно з назвами «медяр», «пчоляр», «пасєчник» та ін.: «Ну, «медяр», то то ясне діло - хто займається пчолами, хто з медом дєло має. Тепер вже переважно стали балакать. Тепер. А тоді - пчолярі або бортники [...]. Ну, бортники, бортники - це пчолярі, колись, зара пчоляр, то цими вуликами займається [...]Бортники називалися. Або пасєчники» [8].

Хоч термін «бортник» у досліджуваному регіоні відомий, проте зафіксовані лише окремі відомості про давню форму лісового бджільництво, яка на сьогодні остаточно зникла. Окремі респонденти знають, що таке справжні борті, бортні сосни, однак бачив їх лише П. Усач із с. Михалин: «Бачив. Борть. Борті. Є бортні сосни, да. Пам 'ятаю» [13]. Інші ж лише чули про таку форму житла для бджіл: «Борт у живой деревини. Я тико знаю трошки» [12]. У. Горобей із с. Вітковичі частково знайомий з особливостями виготовлення бортей, але сам він такого вже не робив. Інформант знає, що колись у деревах видовбували дупла, закривали й потім вибирали мед: «Є, є, то були борти, борт. Ось того, хвоїна вона гнила. Да й воне тоже це вирубували, пчолярє, тамеки дирку. Да й туда, там лезли і мед вибирали. І там і носили. Закривали » [11]. Окремі респонденти вважають, що борті - це просто природні дупла із дикими бджолами: «В дуплах геть і зараз встречається багато [...] Десь зотрухла деревина вверху, от. Дятел ото, от є такий в лєсі. Вон дуже любить ото його чистить. Так вот, пташки чистять. Куниця, бєлка вичистить його, о. То десь вона свободна, а рой йде, о, походки пошли там, нашли таке десь місце і приходить сім'я сідає і там живуть. Довго буває живуть. Я встречав багато. Даже я ризав дерева, шоб забрать роя. З того витягнуть його, забрать» [15].

Більшість опитаних інформантів, як і в інших регіонах Правобережного Полісся, бортями на - зивають колодні вулики: «А сьо борть називалася, шо значить отиє кругли вулики [...]. Це воно борть, це вони і називаються борті осі во тиє» [8]; «Бачите, це ці ж, борти - вуллє» [1]. Колодні вулики, на відміну від справжніх бортей, ставили не лише в лісі, із часом вони «перебралися» й на садиби, де тривалий час були основним типом вулика, поки в другій половині ХХ ст. їх не почали витісняти рамкові вулики. Респонденти старшого віку пам'ятають, що в роки їхнього дитинства та молодості колодкових вуликів у селі було багато, але то були переважно дідівські, їхні батьки ними користувалися, але самі вже не виготовляли, а поступово переходили на рамкові: «Отаки вулики були. Як їх робили, я понятія не маю. Це ж усередини треба було видовбано. То ше дєдовські. Батько не робив. Дєдовськи були вулики» [4].

Вулики-колоди називають «борть», «вулик», «вуль», «вулей», «вулень», «вульї», «гуль», «гуллє», «колода», «дуплянка», «довбанка», «бортні уллє». Зафіксовано, що термін «вулик» стосується лише колодних вуликів, а рамкові називають «рамчаки» або «скриньки»: «...в вуликах дуже мало, воно треба було в рамчаках. То вони більше меду і вони там роятса. А якось в вуликах, то нє. Вулики були» [4]; «Тоже в скриньках. І були в вуликах. Такі вулики були, такіє. Ведовбани. Колодкє» [19]; «Да, рамкови ставлять. В нас кажуть «скриньки» на їх» [14]; «Я сам робив скриньки» [23]; «Скриньки стоять, ото ж вулички тиє стоять» [13].

Найкращою деревиною для виготовлення колодних вуликів є товста стара сосна («Таяк у нас, то переважно сосна йде»), особливо м'яка «стрижньова» або «бердова» («Шо таке, значить, бердова та? А шо вона вже таяк би всередині таяк прогнивша. Стрижень [...]. То стара вельми деревина, котори вже трохи стрижень поржавівший» [8]; «Сьо стрижньовий, м'який стрижень. Бо є холодний стрижень, мокрий, а сьо теплий. Сьо самий стрижень [...], є крехка така хвоїна і є м 'яка. То пчоли люблять м 'яку хвоїну» [11]).

Вулики з такого дерева легше довбати («І стрижень тоже, прогнивши. Легше його довбать - це раз [...]. Та вже тую легше довбать його. І того, і воне тепліши. То переважно сосну. Та як у нас, то переважно сосна йде»), вони теплі («І того, і воне тепліши» [8], тому бджолам там краще живеться: «У сосновому лучче живуть, бо воно тепле» [11]. Та ще й такі колоди служать довго («Вони служать довго, бо ми, вони в порохні, те все»). Такі колодні вулики на сучасних пасіках ще прадідівські, бо тепер і лісу такого вже немає, усе вирізане, знищене: «Може буть ще й прадід, бо сьо стариє вуллє. То такі зара, такого лєсу мало вже є, бачите. Стрижньовий ліс такий, то воно» [10].

Люблять бджоли липові й осикові вулики: «Іде все. Осика» [12]; «Обично липа, з липи. І осика. [...] Осика, я кажу, й липа, то саме їм там подобається» [22]. Для виготовлення колодних вуликів використовують і вільху. І. Шульжук із с. Поліське відзначив, що осика і вільха навіть кращі для вуликів, ніж сосна, оскільки в них щільніша («тисніша») деревина, а отже, бджолам у них тепліше, а сосна «рідша», тобто холодніша: «Соснове, осикове, вольхове. Вона осика й вольха найлучч, бо вона тісніше дерево. Бо сосна. Таяк пропускає. Ридше. А те тисніше, значить. Ну. Да. І холодни» [19]. Зі зменшенням старих лісів для вуликів-колод зрідка беруть березу - також м'яке дерево, яке легко довбати: «В берези часом, в берези є» [22] і навіть вербу: «Був вербовий, тоже [...] м'ягкий, добрий» [11]. Хоч трапляються і дубові вулики-колоди, але його використовували значно рідше. Насамперед, у нього дуже тверда деревина, яку важко довбати, і до того ж дуб холодний, бджоли в дубових вуликах погано зимують, часто замерзають («колєють»): «Але так, як де дето, то й дуба брали. То таке» [8]; «А в дуби вони не водяться [...]. А в дубі, вони не люблять дуб. Вони не можуть в дуби буть» [22]; «А те холодне. Дуб» [11]; «Дубові нє. Вони холодні. Бджоли колєють» [12].

Основним традиційним пристосуванням для виготовлення колодних вуликів була «пішня» («пєшня») - металеве долото на довгому дерев'яному держаку з незначним потовщенням на кінці, щоб було «замашніше»: «Чим довбав? [...] Ну, було пєшні, такіє пєшні» [14]; «Пішня. Така залєзна, вот. Взяв, дай довбеш помаленьку. Да. Пішньою, пішньою вже й вичищав. І геть, і геть усе » [17]; «А була пєшня [...]. Довгою ручкою, вот [...]. Залєзо. Воно зробляне і все. Довбаєш його і всьо» [11]. Видовбану пішнею камеру вичищали скоблею («шклобкою»). Іноді для цього брали скоблю для зачищення кори на сосні при добуванні живиці: «Шклобочка такая маленька [...]. То в мене є шклобка та, що я смолу спускав. Колись у лєси та шклобка. Та така маленька у мене була шклобка зогнута». Респондент наголошує, що стінки камери мають бути якомога рівнішими (гладенькими), тоді бджоли краще сідають і починають роботу. Якщо ж камера нерівна, то бджоли спочатку займаються впорядкуванням житла («виїдають», «виривають», «обскобують»). Тому для зачищення використовував навіть ножа: «... або ножом. Шоб гладке, потому шо воне, так як воно гладке, то воне, як вон поганий, тево, то воне виєдають, виривають або обскобують. А як ровне, то воно бистро сядають, пчоли» [11].

Зафіксовано два способи виготовлення колод - через бічний поздовжній отвір («довж») і через верх, тобто «голову». Свідченням того, що окремі колодні вулики видовбувалися через довж, що є більш давнім, первинним способом виготовлення колод і характерно для старих вуликів, є їх внутрішнє влаштування та записана інформація. Такі вулики від верхньої частини бічного отвора - довжі видовбані навскоси (технологічна особливість), у результаті чого у верхній частині утворюється порожнина не прямокутна (кругла), а трикутної форми. У результаті обстеження колодних вуликів можна зробити висновок, що частина вуликів, які спочатку були видовбані через довж, потім продовбані ще й із голови, оскільки скіс від довжі залишався. Наприклад, таким є вулик у с. Чабель, низка вуликів на старих пасіках у с. Князівка, Михалин та ін. Це ж підтвердив і

А. Євтушок із с. Сівки: «Через бок. Через довж. І, якшо хоч, то в довж так. А якшо хоч, то прочисть собі через голову» [17]. Другий спосіб виготовлення колод - видовбування зверху, через голову («Да й так довбали. Через верх, да» [14]), що є набагато легшим у виконанні й давало можливість краще вичистити камеру вулика: «А потом я пробивав тутеки того да й всьо. Пробивав. А потом забивав. Легше так його вичищать, бо погано було вичищать. Його треба, шоб вон був такей во, рукою полапать так вон же ж не чистенький» [11]. Тому на обстежених пасіках таких вуликів більшість. Для завершення колодного вулика потрібно було додатково вирізати й підігнати кружок, щоб він щільно закрив верхню частину колоди, яка при першому способі видовбування залишалася суцільною. Якщо вулик виготовляли із зовсім трухлого дерева, то довбали наскрізь і його потрібно було ще й «заднити» - вирізати товстий кружок і вставити в нижню частину колоди.

Хоч зовні колодний вулик є суцільною конструкцією, функціонально він ділиться на кілька частин, кожна з яких має своє призначення. Збоку вирізаний вузький поздовжній отвір, через який здійснюють догляд за бджолами й вибирають мед. Окремі респонденти пам'ятають його давню назву - «довж» [1; 6; 8; 9; 13; 15; 25; 26]. Отвір щільно закривається бруском, який колись також називали «довж», а тепер часто кажуть просто «брусок». В окремих вуликах він складається з двох частин, щоб можна було відкрити верхню або нижню частину колоди.

Над довжею або біля «очей» поперек колодного вулика вставляли дерев'яну планку для підтримування вощини, щоб вона не обривалася під вагою зібраного бджолами меду: «Шоб не оборвалась. Меду було багато. Вуллі так наносили, шо пчоли обривались зимою, як заморозки, і гинули. Да, да. Поперок довжі» [12]; «Вона, шоб не обривалися тиє, початки» [10].

У бортях і старих колодних вуликах, які стояли по лісах, зверху над довжю й під нею вбивали два кілочки, на яких кріпили плаху, що прикривала довж, захищаючи її від лісових шкідників (ведмедів, куниць, дятлів та ін.). У різних селах її називають «снєть» [13; 17], «стропка» [11], «доска накладна» [1]. Недалеко від довжі зроблено отвори для прольоту бджіл, які в колодних вуликах називають «очима» чи «очками», а тепер усе частіше вживають назву «льоток», більш характерну для рамкових вуликів. Якщо колодний вулик продовбаний через верх, то зверху отвір забитий дерев'яним кружком, який так і називається «кружок», «круг» [9], а в с. Вітковичі від старого пасічника почуто інший термін - «осух» [11].

Зверху вулик-колоду накривали шматком бересту (тепер використовують толь, пластик, шифер, плівку, бляху та ін.), який притискали «кругом», зробленим із розколеної пополам колоди: «І берестом зверху накрити. Берестом. Отак, як бляха, не пропускає ниякеї. Із берези берестом» [4]; «Колись? Оде бачите одо такий круг, бачите? Його так або надвоє розколювали, о і бересту дерли. І на низ клали бересту і цим кругом накривали. Вони важкі і вітер їх не скидіє» [10]. На зиму колодні вулики зверху ще й утепляли матами з очерету або лепехи [15].

Внутрішня частини колоди -- камера. Залежно від того, яким способом вона видовбувалася, має форму трапеції (видовбана через бічний отвір - довж) або ж є круглою (видовбана через верх - голову). Камера колоди умовно ділиться на три частини. Низ, куди падає сміття, який тут звуть «дно» [12], «днище» [21], «спод» [17], «подка» [10-11]; «под» («на поду») [8]. Середня частина колоди, куди бджоли тягнуть вощину, зазвичай окремим терміном не позначається. Верхню частину вулика, де бджоли кріплять соти, називають просто «верх», або ж «голова» [12; 17], чи «головка» [9]. На основі розмірів окремих обстежених вуликів -колод простежимо співвідношення їхніх окремих частин (див. табл. 1):

Таблиця 1

Розміри різних частин колодних вуликів, см