Міста і містечка Чернігівської губернії на початку ХІХ ст. у дорожніх нарисах Івана Долгорукова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міста і містечка Чернігівської губернії на початку ХІХ ст. у дорожніх нарисах Івана Долгорукова

Я.С. Лемешко

М.В. Потапенко

У статті здійснюється спроба реконструкції образу міст та містечок Чернігівської губернії, які у 1810 та 1817 роках відвідав князь Іван Долгоруков під час подорожі до Одеси й Києва. Встановлюються ключові складові цього образу. Обґрунтовується теза про високий інформаційний потенціал дорожніх нарисів указаного автора. Робиться висновок про те, що песимістичний образ міст та містечок Чернігівської губернії прописувався свідомо в контексті обґрунтування культурної і політичної опозиції України до Росії. чернігівський місто долгоруков

Ключові слова: Іван Долгоруков, Чернігівська губернія, дорожні нариси, місто, містечко.

Lemeshko Ya.S., Potapenko M.V. Towns and townships of the Chernihiv province at the beginning of XIXth century in Ivan Dolhorukov's travelogues

The article reconstructs the image of towns and townships of Chernihiv province, which were visited by Prince Ivan Dolhorukov in 1810 and 1817 during a trip to Odessa and Kyiv. The article basis on a comprehensive analysis of two of his travel notes, which were published by Osip Bodyansky in 1869-1870. During the trip he visited about 10 towns and townships, including Chernihiv, Nizhyn, Hlukhiv, Borzna, Kozelets, Krolevets. The structure of their description is unified. He paid special attention to the description of the location, the town's infrastructure, the living conditions of travelers, the economic system. Travelogs of Prince Ivan Dolhorukov have a high informative potential. They formed a holistic pessimistic image of towns and townships of Chernihiv province. This was done to bring the cultural and political differences of the newly annexed Ukrainian lands to the Russian Empire.

Key words: Ivan Dolhorukov, Chernihiv province, travelogues, town, township.

Іван Михайлович Долгоруков (1764-1823 рр.) походив зі знатного і давнього князівського роду Долгорукових. Упродовж 1791-1813 рр. обіймав високі посади в цивільній адміністрації Російської імперії. Був віцегу- бернатором Пензенської та губернатором Володимир- ської губерній, служив у Московській соляній конторі. Насичену політичну діяльність завжди поєднував із плідною літературною творчістю, яка після відставки у 1812 р. вийшла на перший план у його житті.

У літературному спадку Івана Михайловича осібне місце займають три твори - «Славны бубны за горами, или Путе - шествие мое кое-куда, 1810 года», «Журнал путешествия из Москвы в Нижний, 1813 года» та «Путешествие в Киев в 1817 г.». Вони належать до популярного на межі XVIII й ХІХ ст. жанру подорожньої літератури - дорожніх нарисів (подорожні записки, травелог). Еліта Російської імперії відводила цим творам важливе ідеологічне місце - вони були інструментом ментального підкорення новоприєднаних територій і уявлення імперії як «єдності в розмаїтості».

Одним із канонів дорожніх нарисів було фіксування вражень від подорожі, побаченого, зустрічей «по свіжим слідам» (іноді в той самий день). Ця характерна риса робить їх цінним історичним джерелом, яке описує яскраві образи, вхоплює події і явища, надає їм емоційного забарвлення.

У пропонованій розвідці ми зупинимося лише на одному фактологічному аспекті - комплексному аналізі відомостей із подорожніх записок Івана Долгорукого про міста й містечка Чернігівської губернії й реконструкції їх мемуарного образу. Відзначимо, що, незважаючи на високий інформаційний потенціал, у розрізі досліджуваної проблематики вказані нариси залишаються недостатньо опрацьованими [1; 2].

Містам і містечкам Чернігівської губернії Іван Долгоруков відводить достатньо місця у двох своїх дорожніх нарисах - «Славны бубны за горами...» та «Путешествие в Киев...». Обидва твори - це поденні записи із подальшою літературною обробкою. Перша подорож була розважальною й мала відволікти від важкої родинної втрати - смерті двох доньок (рідної й усиновленої). Характер цієї подорожі Іван Михайлович, який тоді ще був володимирським губернатором, визначав наступним чином: «Їду без потреби і без мети, аби лиш їхати». У подорожі його супроводжували дружина й четверо «домашніх товаришів». Друга подорож мала характер візиту ввічливості до родичів - рідної сестри Єлизавети та її чоловіка Василя Лаврентійовича Селецького, які поступилися його донькам «частиною маєтку». У мандрівці йому товаришували дружина й двоє доньок. В обох поїздках важливе місце відводилося відвідуванню Києва, де в Києво-Печерській лаврі була похована його бабця, монахиня Нектарія (княгиня Наталія Долгорукова). Відзначимо, що малолітнього Івана Долгорукова батьки привозили до Києва, відтак це було для нього до певної міри «місто дитинства».

Характер обох подорожей проєктувався на дорожні нариси й зумовлював їхню специфіку. Опис подорожі 1810 р. є публічним текстом. Він адресувався друзям, а відтак у ньому значна увага відводилася історичним роз'ясненням і вибудовуванню загального контексту. Опис подорожі 1817 р., навпаки, був радше приватним текстом. Він багатший на деталі, оскільки відсилає за роз'ясненнями до першого дорожнього нарису. У його структурі відсутні розділи, більшою мірою відчувається фактологізм викладу матеріалу.

Перелік відвіданих міст під час обох зустрічей визначався маршрутом подорожей. У 1810 р. Іван Долгоруков проїздив через Чернігівську губернію, повертаючись із Києва до Москви. Мандруючи московським трактом, він відвідав Козелець, Носівку, Ніжин, Борзну, Батурин, Кролевець та Глухів. Під час подорожі 1817 р. він побував у цих же населених пунктах, причому у деяких із них двічі - дорогою до Києва і повертаючись із нього до Москви. Окрім цього ним було відвідано й нові міста та містечка - Чернігів, Салти- кову Дівицю та Веркіївку. Деякі міста Чернігівської губернії у описах подорожі Івана Долгорукова згадуються тричі. Окремі з них, приміром Ніжин й Батурин, удостоїлися розлогих описів, які цікаві з точки зору порівняння й від- стеження еволюції у ставленні до них автора.

Важливо, що структура опису міст у подорожніх записках Івана Долгорукова має ознаки стандартизації. Найбільш значущими його елементами є опис інфраструктури населеного пункту (характер забудови, публічні місця) з окремою увагою на рівень організації побуту мандрівників (житло та їжа). Також автор ретельно фіксував економічні й етнографічні особливості окремих міст. Важливе місце відводилося фіксації цікавинок, причому не лише давніх церков та релігійних реліквій. Об'єм і структура, компонування окремих елементів в описі кожного конкретного міста залежали, головним чином, від тривалості перебування в ньому. Наприклад, у Ніжині, Чернігові й Салтиковій Дівиці Іван Михайлович перебував кілька днів підряд. В інших містах Чернігівської губернії він зупинявся тільки для заміни коней, обіду або ночівлі. Іноді ці відвідини тривали лише кілька годин, що не дозволяло князю зробити улюблену справу - прогулятися містом.

Найперше Іван Долгоруков звертав увагу на незручне географічне розташування населених пунктів - більшість знаходилась обабіч погано облаштованого тракту, що з'єд- нував Москву та Київ. Тракт був піщаним, а від того подорожні рухалися повільно й страждали від пилюки. Під'їзди до міст, особливо ж до Кролевця [3, с. 21] й Ніжина [1, с. 306], були у вкрай поганому стані. У Ніжині йому найбільше не сподобався поганий стан річки Остер, яка «затягується зеленню й схожа більше на болото, ніж на джерело». В іншому місці він називає Остер «проточною калюжею». Батурин, на його думку, знаходився у «самому негарному місці». Єдиним для нього містом із гарним розташуванням був Чернігів, який прикрашала Десна. Проте, ця перевага, на думку князя, не була використана в повній мірі, адже губернський центр він характеризував як «пустий і нудний», гірший за багато повітових міст та містечок.

Інфраструктура міст і містечок Чернігівської губернії теж видалася Івану Долгорукову недостатньо розвиненою. Про це ідеться у описі щойно згадуваного Чернігова. У місті відсутні мощені вулиці, з цегли збудовані лише «казенні» споруди й жодної приватної. Влаштований колишнім генерал-губернатором князем О. Куракіним сад «поріс кропивою: в ньому стадами стрибають жаби». Загальне планування міста князь назвав «бідним і неправильним» [3, с. 33-34]. Усе це зумовлювало вкрай скромне публічне життя губернського центру, у якому «немає ні театру, ні клубу, ні гульбищ, одна лише модна лавка але й та зачинена - тільки вивіска стирчить, аби подорожній з просоння побачив з коляски, що він ніби у місті» [3, с. 41].

Описуючи найбільше тодішнє місто Чернігівської губернії - Ніжин, Іван Долгоруков звертає увагу, що цей населений пункт «неохайний і негарний... Мостових немає, а тому восени і весною в час великої багнюки немає ні проходу, ні проїзду. Площ і регулярних вулиць не видно, зате багато пустирів.». Дещо кращою тут була ситуація з публічними місцями - одна із кав'ярень функціонувала як «зборище чоловіків [.] на зразок Московського Англійського клубу». У Безбородьківському саду у вихідні та на честь приїзду знатних гостей регулярно влаштовувалися бали, які приваблювали значну частину містян.

У всіх містах переважала дерев'яна забудова, через що вони, як і раніше, потерпали від пожеж. Одна з них трапилася під час подорожі Івана Долгорукого до Кролевця 1819 вересня 1817 року. Ось як він її описав : «За словами городничого, перша пожежа почалася після обіду 18 вересня на постоялих дворах. Згоріло до 50 будинків, але до вечора пожежа стихла і все заспокоїлося. Вночі спалахнула нова пожежа, причому в різних містах. Буря її лише посилила і всі ряди, ярмаркові балагани миттю стали жертвою вогню. Всяк тоді втратив голову. Поліцмейстер не міг надати нікому допомоги, адже не мав вогнегасних знарядь. У майже безводному місті він не мав труб, окрім однієї ручної якогось заїзного купця. Вогонь пожирав все, що йому траплялося. До 10 тис. торговців у відчаї кидалися з одного краю в інший. Згоріли всі присутсвенні місця й Кролевець яскраво нагадав нам стан московських передмість, якими ми їх застали взимку 1812 року.» [3, с. 187].

Описуючи міську інфраструктуру, Іван Долгоруков особливу увагу приділяв стану житла і харчування. Постоялі місця справляли на нього гнітюче враження. Чи не єдине виключення - трактир у Глухові «дуже добрий, в спокійному місці, достатньо меблів, все чисто й охайно». Через це, при нагоді, він віддавав перевагу запрошенням зупинитися у приватних садибах, наприклад, у будинку гре- ка-купця Кліци в Ніжині, у «великому дерев'яному Графському будинку» в Батурині [1, с. 312, 314]. Труднощі з помешканням для подорожніх і їхня дорожнеча виникали через квартирування у містах військових частин імператорської армії. У Ніжині стояв Київський драгунський полк, у Борзні - Литовський драгунський полк, у Чернігові - «якісь єгерські полки».

Трактирна їжа через скудне меню викликала у князя особливе невдоволення. Після відвідин Борзни під час подорожі 1810 р. Іван Михайлович склав вірш, який починався наступними рядками:

«Есть город на Руси по имени Борзна,

В котором не найдешь ни сливок, ни вина;

Однако ж иногда почтовы эстафеты Привозят и сюда журналы и газеты, - Хоть нечем живота со вкусом накормить,

По крайности есть чем головушку вскружить» [5, с. 281-282]. Під час чергового візиту до Борзни у 1817 р. він знову звернув увагу на брак у місті доброї їжі: «І Борзна місто! Нічого не знайти: ні хліба, ні свіжого молока, ні доброго келиха вина. Ситим можна бути скрізь, але зі смаком тут нічого не з'їси» [3, с. 22]. Добре поїсти можна було на високих прийомах. Приміром, на званому обіді у директора Чернігівського ремісничого училища «був гарний стіл: годували багато, поїли часто» [3, с. 37].

Недостатній розвиток міської інфраструктури проєк- тувався на економічний стан населених пунктів. Основою економіки більшості міст були ярмарки із зазвичай старими й неохайними торговими рядами у середмісті. За спостереженнями Івана Михайловича, найбільшим торгі- вельним містом Чернігівщини був Ніжин. Великі ярмарки відбувалися і у Кролевці. «Він один із найвідоміших в Малоросії. Сюди приїздять найбільш багаті євреї з усієї України й Польщі, як то: з Бердичева, Радзівіла, Брод, Шилова, Ніжина та інших відомих міст. Тутешній оптовий торг славиться значними масштабами» [3, с. 187]. Князь Долгоруков не побачив особливих відмінностей у веденні господарства між більшістю жителів міст і сіл. Усі поля й городи довкола Ніжина засаджували тютюном, який «возять по всій Росії». Також він відзначив стан ніжинського садівництва: «Вишень багато, але тільки й того, що крупні, - дуже кислі й не рівняються до Володимирських» [3, с. 60].

Сучасне промислове виробництво князь побачив лише в Батурині, де знаходився завод, на якому робили «відмінні воскові свічки». Також поблизу Батурина розташовувалися й інше сільське господарство та виробництво, зокрема батуринського маєтку Розумов- ських: вівчарня на 1200 голів іспанських овець і ткацька фабрика із 50 станками [4, с. 314-315].

Іван Долгоруков у своїх подорожніх записках фіксував і зміни в народонаселенні міст і містечок Чернігівської губернії. Він звертає увагу на стрімке зростання присутності євреїв: «Що не крок далі, то ближче до їх кочовищ. Де їх тепер не зустрінеш?» [3, с. 33]. Займаючись переважно роздрібною торгівлею, вони залишалися мало інтегрованими до тодішнього міського соціуму і зберігали релігійну та культурну осібність. На це вказує доволі розлогий опис єврейського весілля у Ніжині, свідком якого князь Долгоруков був у 1810 році [4, с. 307-308]. Так само осібно трималися й греки, які сформували чисельну й економічно впливову громаду в Ніжині. Не останню роль при цьому відігравало те, що до Ніжина постійно прибували нові переселенці - релігійні й політичні емігранти з Кіпру, Константинополя тощо.

Як ми вже зазначали, найбільш модернізованими, а отже й цікавими для князя Долгорукова виявилися Батурин, а ще більше - Ніжин. У Батурині він описав обидва будинки Ро- зумовських - старий дерев'яний і новозбудований кам'яний. Перший був схожий на палац і вражав великою кількістю покоїв та залишками розкоші - прислуга в гарній лівреї, розкішні столові прибори, справжнє шампанське, фортепіано і т. д. Другий «було поставлено в найкращому місці, яке вдалося відшукати в Батурині - на горі над річкою. Будинок у три поверхи, з широким балконом та колонадою. Через відсутність великих кімнат всередині не надто гарний, зате ззовні, особливо із-за річки, його вигляд цілком гарний». Зацікавила у Батурині князя Долгорукова і могила Кирила Ро- зумовського у Воскресенській церкві: «Монумент над його гробом гарний и величавий своєю простотою» [4, с. 317]. У цій церкві відбувалися поминальні богослужіння за участю церковного хору з 12 півчих, яких відбирав особисто Кирило Розумовський й відправляв на навчання до найкращих майстрів Російської імперії (Бортнянський) та Європи. Їхній спів Іван Долгоруков, який спеціально для цього затримався у Батурині на пів доби, описав так: «Істинно, я давно не чув такої солодкої гармонії, які ніжні голоси. Яка музика! Який вираз обличчя в кожного з них! Кожен не лише бере ноту чи підвищує голос - він в цей час відчуває й переживає, захоплення одухотворяє всі його риси...» [4, с. 317-318].

У Ніжині цікавинок виявилося значно більше. Найперше - Благовіщенський чоловічий монастир - «прекрасна церква і, судячи зі стилю, - старовинної архітектури». Ува - га князя зосередилась на мощах, а також на найбільш шанованій святині - крові Іоанна Предтечі. Із нових храмів Івану Долгорукову сподобалась грецька церква Всіх Святих, схожа на відвідані ним сучасні собори Одеси та Херсона [4, с. 310]. Обидва храми вражали художнім оформленням - внутрішні колони Благовіщенського монастиря мали цікавий розпис (композиція із зображенням імператора Олександра І й царя Соломона), у Всіхсвятській церкві був виставлений великий сюжетний портрет імператора Олександра І. Також тут був іконостас на «грецький смак». Але найбільше вразила споруда Гімназії вищих наук князя Безбородька - «великий чотириповерховий замок, увесь кам'яний з колонадою, чепурний фасад» [3, с. 57]. Загалом Іван Михайлович був здивований значною кількістю розташованих тут навчальних закладів. Окрім Гімназії вищих наук, він згадує повітове училище, грецьке училище і приватний жіночий пансіон.

У цілому у своїх дорожніх нарисах Іван Михайлович Долгоруков вибудовує доволі цілісний і яскравий образ міст і містечок Чернігівської губернії, яким не були притаманні динамізм та мінливість. У їх укладі та просторі важливу роль відігравало козацьке минуле. Більшість містечок описуються як села з розміреним патріархальним укладом життя. Таке суб'єктивне (з виразними песимістичними оцінками) подання образу міст та містечок Чернігівської губернії було чинником вибудовування протиставлення новоприєднаної і не цілком інтегрованої до імперських структур Гетьманщини, яка «виснаженою терпить різноманітні тяготи й у всій повноті відчуває втрату віків вольниці», сусіднім на сході губерніям «старої Росії».

Джерела

Булкина И. «Антипаломничество» : киевские путешествия князя И.М. Долгорукова на фоне малороссийских тревелогов начала ХІХ века. Лотмановский сборник. Вып. 4, 2014. С. 153-165.

Диса К. Більше ніж путівник : емоційний відгук і особисті враження від мандрівок до Києва в подорожніх записках зламу XVIII- XIX ст. Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. Т. 1, 2018, С. 18-25.

Долгоруков И. Путешествие в Киев в 1817 году. Москва, 1870. 208 с.

Долгоруков И. Славны бубны за горами или путешествие мое кое-куда 1810 года. Москва, 1870. 352 с.

Сочинения Долгорукаго (князя Ивана Михайловича). С.-Петербург. Т. 1. 1849. 522 c.

References

Bulkina, I. (2014). «Antipalomnichestvo» : kievskie puteshest- viia kniazia I.M. Dolhorukova na fone malorossiiskikh trevelohov na- chala XIX veka [Anti-pilgrimage “: Kiev travels of Prince КМ. Dolgorukov against the background of Little Russian travelers of the early 19th century]. Lotmanovskii sbornik, issue 4, pp. 153-165. [in Russian].

Dysa, K. (2018). Bilshe nizh putivnyk: emotsiinyi vidhuk i os- obysti vrazhennia vid mandrivok do Kyieva v podorozhnikh zapys- kakh zlamu XVIII-XIX st. [More than a guide: emotional response and personal impressions from travels to Kiev in travel notes of the turn of the XVIII-XIX centuries]. Naukovi zapysky NaUKMA. Isto- rychni nauky. V. 1, pp. 18-25. [in Ukrainian].

Dolgorukov, I. (1870). Puteshestvie v Kiev v 1817godu [Travel to Kiev in 1817]. Moskva. [in Russian].

Dolgorukov, I. (1870). Slavny bubni za gorami Hi puteshestvie moe koe-kuda 1810goda. [Glorious are the tambourines behind the mountains or my journey somewhere in 1810]. Moskva. [in Russian].

Dolgorukov, I. (1849). Sochineniia Dolgorukago (kniazia Ivana Mikhailovicha) [Works by Dolgorukago (Prince Ivan Mikhailovich)]. V. 1. Sankt Peterburg. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru