Кость Кушнір-Марченко та Софія Терещенко як фундатори історичного краєзнавства Черкащини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кость Кушнір-Марченко та Софія Терещенко як фундатори історичного краєзнавства Черкащини

Ващенко Анна

Переяслав-Хмельницький

Метою статті є висвітлення життєвого шляху та наукової спадщини краєзнавців К. Кушніра-Марченка та С. Терещенко, які здійснили вагомий внесок у розвиток історичного краєзнавства на території Черкащини в 20-30-х рр. XX ст., тому автором здійснено комплексний біографічний аналіз життя й проаналізовано наукові здобутки краєзнавців. При написанні статті автором було застосовано принципи історизму, системності та наукової об'єктивності.

Наукові здобутки К. Кушнір-Марченка та С. Терещенко полягають у тому, що К. Кушнір-Марченко детально досліджував історію Іркліївщини та залишив праці із генеалогії села Іркліїва, а найбільшими досягненням С. Терещенко є створення Звенигородського музею старовини у 1922 р. та праці із етнографії Звенигородщини.

Ключові слова: краєзнавство, К. Кушнір-Марченко, С. Терещенко, Черкащина, історія рідного краю, музей.

Vashchenko A. Kosty Kushnir-Marchenko and Sofia Tereshchenko as founders of historical regional studies.

The purpose of the article is to highlight the way of life and the scientific heritage of local lore K. Kushnir - Marchenko and S. Tereshchenko, who made a significant contribution to the development of historical regional studies on the territory of Cherkasy region in the 20-30's of the XX century. Therefore, the author carried out a comprehensive biographical analysis of life It analyzes the scientific achievements of ethnographers. When writing the article, the author applied the principles of historicism, systemicity and scientific objectivity.

The scientific achievements of K. Kushnir-Marchenko and S. Tereshchenko consist in the fact that K. Kushnir-Marchenko studied in detail the history of the Irkliyivshchyna and left works on the genealogy of the village ofIrkliiv, and the greatest achievements of S. Tereshchenko is the creation of the Zvenigorod Museum of Antiquities in 1922 and the works from the ethnography of Zvenigorodschiny.

Key words: local lore, K. Kushnir-Marchenko, S. Tereshchenko, Cherkassy region, history of native land, museum.

У наш час спостерігається посилення інтересу до місцевої історії, до формування національної самосвідомості, патріотичного виховання та збереження історичної пам'яті народу, що спонукає піднесення краєзнавчого руху та краєзнавчих досліджень. Великий інтерес для дослідників становить життєвий шлях, науковий доробок краєзнавців доби «зоряного краєзнавства», яка припадає на 20-30-ті рр. ХХ ст. Територія сучасної Черкащини не була винятком у краєзнавчому русі даного періоду і подарувала плеяду видатних краєзнавців.

Мета даної публікації - проаналізувати життєвий шлях та систематизувати наукові здобутки фундаторів історичного краєзнавства Черкащини К. Кушніра-Марченка та С. Терещенко.

Дослідження питання щодо вивчення життєвого шляху та наукової спадщини К. Кушніра-Марченка та С. Терещенко не була предметом спеціального вивчення, тому потребує детального дослідження, аналізу та систематизації. У даній публікації здійснено спробу систематизації та аналізу біографічних відомостей та наукового внеску краєзнавців. Даною темою займалися такі дослідники: Н. Миронець, І. Хоменко, С. Вергун, В. Борисенко, В. Жадько, А. Журавльова та інші. Життєвий шлях та наукові праці К. Кушніра-Марченка та С. Терещенко вивчали Н. Миронець, І. Хоменко, С. Вергун, В. Борисенко та В. Жадько. Окремої уваги заслуговує праця А. Журавльової «ЇЇ називали «кобзарева онука» (доля репресованого етнолога за архівними матеріалами)», присвячена С. Терещенко. У зазначеній праці подано біографічний огляд, вибудуваний в контексті значущих на той період суспільно- політичних процесів, з позиції сприйняття їх С. Терещенко. Також уміщено замітки стосовно діяльності людей, які відігравали важливу роль у житті С. Терещенко [5, с.92]. А. Журавльова стверджує, що відкриття доступу до історіографічного матеріалу про С. Терещенко пов'язане з її офіційною реабілітацією в 1973 р. [11, с.104]. Варто згадати публікацію додаткових свідчень до протоколів слідства в журналі «Родовід» (1994 р., № 7) зі вступним словом Л. Власюк та Л. Лихач, яка стала значним кроком на шляху до відновлення імені вченої у вітчизняній історії. У вступному слові дослідниці зазначено, що деякі біографічні відомості про С. Терещенко було надруковано у звенигородській районній газеті «Шевченків шлях» (№ 105) у 1967 р. [3, с.60]. В. Борисенко в праці «Українки в історії» аналізує роль С. Терещенко в краєзнавчому русі Черкащини 20-30-х рр. ХХ ст. [1, с. 90].

Отже, зазначена тема у вітчизняній історіографії потребує більш детального вивчення, оскільки вона висвітлювалася, в основному, на прикладах регіональних досліджень або побіжно в окремих публікаціях.

Подвижниками краєзнавчого руху на Черкащині є К. Кушнір-Марченко та С. Терещенко, які своє життя присвятили вивченню історії рідного краю.

Народився К. Кушнір-Марченко 15 травня 1877 р. у селянській багатодітній родині середнього достатку в селі Мойсінцях Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині це село Придніпровське, Чорнобаївського району, Черкаської області) [2, с. 115]. Школи в селі не було, то читати церковні книжки малий Кость навчився в сільського діда, який писати та рахувати сам не вмів, тому й учня не навчив [8, с. 535]. Ситуація змінилася у 1886 р., коли в селі Мойсінці було відкрито початкову школу й він закінчив навчання достроково в 1889 р. Про це свідчить, зокрема свідоцтво Золотоніської повітової училищної ради: «Золототоніська повітова училищна рада засвідчує, що Костянтин Федорович Кушнір, син козака с. Мойсінець, Мойсінської волості Золотоніського повіту Полтавської губернії, народився 15 травня 1877 р., православного віросповідання, успішно закінчив курс навчання в Мойсінському початковому народному училищі, і тому має право на пільгу, установлену пунктом 4-м статті 56 Закону про військову повинність. Видано 19 жовтня 1889 р.» [2, с. 115]. Успішне закінчення навчання дало змогу молодому К. Кушніру-Марченку отримати рекомендацію від керівництва училища для вступу до гімназії, а сільський священик радив навчання у Переяславській духовній семінарії [8, с. 535].

Інтерес та любов до історії рідного краю захопила К. Кушніра-Марченка з молодих років і він проніс цю любов через усе життя. Поштовхом до ґрунтовної роботи із вивчення місцевої історії та початком становлення його як дослідника-краєзнавця стало знайомство К. Кушніра- Марченка із професором Київського університету І. Лучицьким та істориком, редактором «Киевской старины» В. Науменком, яке відбулося у 1906 р. Згодом професор І. Лучицький передплатив для майбутнього історика газету «Наш путь», а В. Науменко обіцяв йому допомогти книгами з книгарні «Киевской Старины» [2, с.117].

У 1908 р. К. Кушніра-Марченка обирають волосним старшиною Мойсінської волості та до його рук потрапляє волосний архів. Він знаходить ревізькі «сказки» 10-ї ревізії 1858 р. за всі села волості, починаючи із 1861 р. Це дуже зацікавило дослідника-краєзнавця, та він ставить за мету віднайти інші відомості з волосного архіву[8, с.536].

Починаючи із 1910 р., К. Кушнір-Марченко розпочинає офіційне листування з різними офіційними установами та вченими у пошуках необхідних для нього першоджерел [8, с.536]. Шукаючи потрібну йому інформацію, краєзнавець пише листа-звернення до Полтавської казенної палати з проханням повідомити, які є в її архіві «сказки» і чи можна зняти з них копії, але отримує відмову [2, с.117].

За порадою професора І. Лучицького, К. Кушнір-Марченко звертається до ректора Київського університету з проханням про надання йому дозволу працювати з Румянцевською ревізією 1767 р. і отримує дозвіл. Вже в лютому 1911 р. К. Кушнір-Марченко приїздить до Києва та розпочинає роботу в рукописному відділі бібліотеки університету. Власні враження від роботи він висвітлює в статті «Чи не можна, чи не треба», яка вийшла в газеті «Вестник Золотоношского сельскохозяйственного общества» 1911 р. [8, с.536].

У роки Першої світової війни, будучи мобілізованим до лав російської армії, він не полишає інтересу до краєзнавчих студій, користуючись будь-якою нагодою, щоб відвідати історичні місця. Коли його військова частина розташувалася неподалік поселень, які були пов'язані з Хмельниччиною, дослідник відвідує козацькі могили у Берестечку, де в 1651 р. відбулася битва війська Богдана Хмельницького з поляками, і у своєму щоденнику він описав враження від побаченого [2, с.119].

К. Кушнір - Марченко, як і тисячі інших представників ліберально налаштованої інтелігенції, радо вітав повалення самодержавства в Російській імперії та національно- визвольні змагання українців, їхнє прагнення до відродження національно-культурного державного життя [2, с.119].

Період 1920-х років був відзначений для К. Кушніра-Марченка низкою життєвих випробувань. Щоденникові записи Костя Федоровича дають уяву про причини та картини голоду в Україні 1921 - 1922 рр. Але лихоліття голоду не зломили інтерес краєзнавця до вивчення рідної історії. Із середини 1920-х рр. він бере активну участь у національно- культурному житті рідного села: «...був завідувачем книгозбірнею-читальнею у своєму селі, членом сільради, членом церковної ради» [2, с.120].

На ці роки припадає активна співпраця К. Кушніра-Марченка з Всеукраїнською академією наук, відомими вченими істориками: М. Яворським, М. Ткаченком, М. Покровським. Він продовжує свої дослідження історії Іркліївщини. З'являється його перша наукова публікація під назвою «Ілля Новицький Охочекомонний Компанійський полковник останньої чверті XVII - поч. XVIII ст.», опублікована в академічному виданні «Науковий збірник за рік 1929: Записки УНТ» [2, с.120-121].

У 1930-х рр. К. Кушнір-Марченко був членом з охорони пам'ятників культури та природи та неодноразово звертався до редакцій газет із пропозицією зберегти від руйнації культурні цінності у зв'язку із закриттям церков. Так 17 січня 1930 р. дослідник пише до газети «Радянська думка» допис, у якому пропонував зберегти та передати до окружного музею церковні дзвони із церков, які були збудовані за часів козацтва. К. Кушнір-Марченко повідомляє, що на Іркліївщині у Печерській церкві зберігаються ряд давніх ікон, які потребують збереження та є історичною й культурною цінністю [8, с.556]. краєзнавець терещенко черкащина

Не оминув своєю увагою К. Кушнір-Марченко і період колективізації, коли сталінський режим нищив віковічні засади селянського життя й українства. У трагічні 1930-ті рр., коли в Україні лютував голодомор, він, рятуючись від голодної смерті у сина в Миронівці, залишається відданим своїй справі та розшукує матеріали й пише історичний нарис про Миронівку, згадуючи рід Симеренків та інших славних представників українства [2, с. 121]. В 1930-1940-х рр. він складав та досліджував «Генеалогічні дерева селянських родів» [9]. У 1941 р. К. Кушнір-Марченко написав нарис під назвою «Моя боротьба за вивчення моєї батьківщини», куди було включено копії всіх листів, які він надсилав історикам і державним установам та отримані відповіді [8, с.540]. К. Кушнір-Марченко продовжує вести свій щоденник і в 40-50-х рр. XX ст. Особливу цінність становлять 7 томів щоденників, у яких він описує власні враження про події, починаючи із 20-х рр. XX ст. [8, с.559].

На схилі літ, одержимий своєю пристрастю до вивчення історії малої батьківщини, К. Кушнір-Марченко продовжує невпинно збирати безцінні матеріали з історії рідного краю. Як і раніше активно веде листування із вченими АН УРСР, а ті, в свою чергу, намагалися всілякими способами допомогти сільському історику-генеалогу на його тернистому дослідницькому шляху [2, с.121].

Керівництво Інституту історії АН УРСР писало: «.За Вашою згодою рукописи трьох Ваших робіт, а саме: «Минуле села Іркліїв»; «Нарис Іркліївщини» і «Сотник Іркліївський Павло Петрович Завойко і сотнева старшина» зберігаються нині в рукописному фонді Інституту. Найбільш цінною є найбільша за розміром з Ваших робіт - праця «Минуле села Ірклієва». Окремі уривки з цієї роботи варті того, щоб їх надрукувати. Та, на жаль, зараз Інститут історії не має такої можливості [2, с.122]. Помер К. Кушнір-Марченко 1958 р.

Софія Терещенко народилася 26 серпня 1875 р. в с. Попівка Звенигородського повіту Київської губернії (нині це село Попівка, Звенигородського району, Черкаської області) у бідній селянській родині [5, с.93]. Життєвий шлях С. Терещенко умовно можна розділити два періоди: мистецький - у Санкт-Петербурзі та науковий, подвижницький - в Україні.

Щодо першого петербурзького періоду, то, лише завдячуючи щасливому випадку, художні здібності С. Терещенко помітили і, за клопотанням графа Муравйова, Софію прийняли до Петербурзького училища технічного рисування барона Штіглица у 1902 р., а потім до Петербурзької академії мистецтв, де вона здобула професійну освіту в художника

А. Новоскальцева та професора В. Матте. Закінчила академію мистецтв у 1907 р. та здобула диплом художника-гравера [5, с. 93]. У 1911 р. С. Терещенко відкрила власну майстерню в Царському Селі, де працювала до 1917 р., одночасно займаючись реставрацією полотен славетних творців у художній галереї Шувалова [4]. Тривале перебування в Петербурзі, за словами С.Терещенко, повністю «вибило з неї село» - не лише ззовні, а й у манерах спілкування вона вже повністю належала до інтелігенції, слідкувала за модою [5, с.93].

Після жовтневого перевороту С. Терещенко не залишилася в Росії, а 1918 р. повернулася в Україну. Так розпочався новий період її життя. Починаючи із 1919 р., вона вчителює у Звенигородці в дівочій гімназії та чотирикласній школі. За дорученням повітового відділу освіти входила до складу комісії, що займалась оглядом маєтку князів Куракіних у с. Козацьке, що на Звеногородщині, що дало підставу її недоброзичливцям в майбутньому свідчити: «Вона не музей збирає, а хоче зберегти для (попів) панів майно, бо вона дуже чекає зміни влади» [5, с.94]. У 1920 р. разом зі своїми братами Каленем та Никоном засновує художню школу ім. Т. Шевченка [10]. Перший брат закінчив училище Штігліца і був вільнослухачем Академії художеств, а другий вчився у Лаврській іконописній школі. Громада підтримала школу, а благословив її А. Кримський. Бажаючих навчатися виявилося багато. Приходили учні із міських шкіл та гімназій. Тут не тільки вивчали світове мистецтво, а й цікавилися минувшиною краю.

У 1922 р. С. Терещенко заснувала Звенигородський музей старовини, де й працювала директором [1, с.88]. У музей учні школи зносили старі монети, козацьку зброю, побутові речі, картини з панських світлиць різних європейських шкіл, зразки народного мистецтва тощо. Музей розширювався й наповнювався новими експонатами, розпочалося глибоке вивчення Шевченкового краю [4]. У музеї були унікальні експонати з різних сіл, твори образотворчого мистецтва, археологічні знахідки [6, с.24].

Наприкінці 1922 р. на адміністративному рівні було скасовано Звенигородський повіт, що спричинило закриття художньої школи, проте залишився краєзнавчий музей.

С. Терещенко зайнялася розбудовую експозиції музею. З 1922 до 1926 р. музей не мав фінансування, заробітної плати працівники не отримували, тому С. Терещенко поїхала в Київ клопотати перед Всеукраїнською академією наук (далі - ВУАН) про поліпшення стану музею [5, с.96].

У своїй діяльності С. Терещенко не була кабінетним дослідником, вона багато подорожує Звенигородщиною, відвідує музеї Києва. Займаючись музейною справою, дослідниця починає цікавитись етнографією, яка допомагала їй краще пізнавати народ, зберігати його пам'ять. Мандруючи селами, по-іншому розуміла значення зібраних речей - уже як матеріальне відтворення духовної спадщини [5, с.97]. С. Терещенко відвідує багато весіль, записує весільні обряди та видає записки «Весілля в Попівці», які помістив у книзі «Звенигородщина - Шевченкова батьківщина» А. Кримський. С. Терещенко записує веснянки, купальські пісні, замальовує побутові речі [6, с.25 с]. С. Терещенко у 1927 р. стала членом Етнографічної комісії та Археологічного комітету ВУАН. За завданням Комісії Софія Мефодіївна досліджувала чумаків, їх повсякдення, дозвілля, значення природи через концепт її сакралізації [5, с.97]. У с. Орлах біля Лисянки вона віднайшла старих чумаків та записала їх оповіді про чумацький промисел. Її записи «Чумаки на Звенигородщині» увійшли до збірника «Чумаки», що виходив у Києві [6, с.24].

Також С. Терещенко спілкується із старожилами. Вік її інформантів становив 80-100 років, були й старожили понад столітнього віку. Так, наприклад, вона записує, що «в с. Вільхівці я була у баби Олійнички, яка мала 110 р. Вона говорила про панщину та про попів тому, що була в молодості у попа наймичкою». Також згадує, що в с. Хлипнівці була в Райковської, що має 100 або й більше років. Вона багато співала старих пісень, розповідала про Лисянку, про поміщиків, про Коліївщину. Райковська сама полька й багато розповідала про панські звичаї, про наряди, про те, які лічебні були води в Лисянці за її пам'яти тощо» [5, с.97].

С. Терещенко також прагнула розширити етнографічну діяльність, створивши краєзнавчий гурток, такі вже були поширені в інших відомчих осередках Етнографічної комісії. Проте, ця ідея натрапила на численні перешкоди і страх населення, так і залишилася ідеєю [5, с.98].

Протягом життя С. Терещенко переймалася спадщиною Шевченка: записувала спогади про нього, відшукувала речі, що належали поету. Дослідниця спілкується із племінниками Шевченка, записує їхні розповіді про поета [5, с.99].

Активна діяльність С. Терещенко припадає на так званий період українізації, що вважається ренесансним явищем в історії української культури 20-х років ХХ ст., але вже наприкінці 20-х років ХХ ст. розпочалися гоніння на інтелектуальну еліту. Так було сфабриковано справу «Спілки визволення України», яка ставила собі за мету повалення радянської влади та боротьбу за визволення України. До Звенигородського «осередку» СВУ «зарахували» «контрреволюціонерів», які навіть не знали один одного. Ордер №345 було видано на арешт С. Терещенко в Уманському окружному відділі ГПУ та виписали 9 вересня 1929 р. Того ж дня було зроблено обшук у її помешканні та відправлено до Умані. Слідство тривало шість місяців. У судових показаннях Софія зазначила: «Судіть мене, як хочете, але ворогом я ніколи не була... Що збудувала музей, то це діло гарне» [10].

Окружний відділ ГПУ визнав термін покарання С. Терещенко: дев'ять років ув'язнення концтаборів. Звинувачення, які висувалися дослідниці, були абсурдними: «являється петлюрівкою», «зв'язана з куркулями», «націоналістка, далека від радянської дійсності». 12 березня 1930 р. С. Терещенко було вислано в Казахстан на чотири роки. Але після закінчення цього терміну ув'язнення Спецколегія Київського облсуду від 11 серпня 1935 р. постановила ув'язнити С. Терещенко на 3 роки у виправно-трудовий табір. Потім знову перегляд справи та нове заслання. В 1941 р. її перевели до Джамбулу. Тут їй пощастило відвідати невільничі місця Т.Г. Шевченка, записати спогади від козаків про нього та зробити замальовки «Верблюд», «Жінка в паранджі». Перебуваючи на засланні, Софія Мефодіївна не полишає збирання матеріалів до Звенигородського музею [7, 10]. На Звенигородщину Софія повернулася в 1944му році хвора, немолода вже, але нескорена. Влаштувалася оформлювачем у Будинок культури. У створеній при ньому мистецькій студії давала уроки малювання. Оточена підозрою та злиднями, вона пішла з життя 31 серпня 1948 р. [7].

Таким чином, наукова діяльність К. Кушніра-Марченко та С. Терещенко припала спочатку на період «українізації», коли відбулося відродження українського краєзнавства, але дуже швидко здійснювалося її згортання, яке характеризувалося репресіями краєзнавців, забороною краєзнавчих досліджень. Внесок у розвиток історичного краєзнавства К. Кушнір- Марченка та С. Терещенко є значним, оскільки їх діяльність сприяла розвитку місцевої історії в регіоні, сприяла посиленню інтересу до минулого Черкащини. Так, К. Кушнір-Марченко детально вивчав історію його рідної Іркліївщини, починаючи від козацьких часів, детально досліджував свій родовід та родоводи інших селян, що підтверджує його праця «Генеалогічні дерева селянських родів». Намагався він врятувати церковні пам'ятки, які мали історичну цінність. Не оминув К. Кушнір-Марченко у своїх щоденниках свідчення про голод 1921 р. та Голодомор 1932-1933 рр..

Науковий доробок С. Терещенко полягає, перш за все, у створенні Звенигородського музею старовини у 1922 р. Багато цінних речей було врятовано завдяки С. Терещенко, яка збирала їх для музею. Також вона цікавилася етнографією, подорожувала Звенигородщиною, результатом чого є видання етнографічних праць, присвячених звичаям Звенигородщини. Найвідомішими етнографічними працями є: «Весілля в Попівці», «Чумаки на Звенигорощині», а оскільки дослідниця мала ще й великий художній талант, то праці містять ще й замальовки.

Отже, наукова спадщина фундаторів краєзнавчого руху Черкащини К. Кушнір- Марченка та С. Терещенко має великий інформаційний потенціал і чекає широкого наукового вивчення й узагальнення. Власне треба повернути із забуття постаті подвижників історичного краєзнавства, які були незаконно репресовані та забуті. Такими постатями на Черкащині є К. Кушнір-Марченко та С. Терещенко.

Джерела та література

1. Борисенко В. Українки в історії. Київ: Вид-во Либідь, 2004. 334 с.

2. Вергун С. Краєзнавець Чорнобаївщини - К. Кушнір - Марченко // Україна в етнокультурному вимірі століть, 2012. Вип. 2. С.114-123.

3. Власюк Л. Софія Терещенко. Додаткові покази до протоколів слідства // Родовід. Наукові записки до історії культури України, 1994. Вип. 7. С.59-90.

4. Жадько В. Печальна одіссея брата і сестри Терещенків. иЕЬ: https://dav.kviv.ua/uk/article/istoriva-i-va/zabuti-tvorci-shevchenkiani /(дата звернення 19. 03. 2018).

5. Журавльова А. Її називали кобзарева онука (доля репресованого етнолога за архівними матеріалами) // Народна творчість та етнологія, 2015. Вип 3. С.91-106.

6. Іванченко М. Доброї пам'яті слід // Родовід. Наукові записки до історії культури України, 1997. Вип 15. С.23-38.

7. Мазуренко О. Із слідчо-кримінальної справи № 370 Софії Терещенко // Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160-річчю заснування Дніпропетровського історичного музею URL: http://museum.dp.ua/article0108.html (дата звернення 21.03.2018).

8. Миронець Н. Хоменко І. Подвижник історичного краєзнавства Кость Кушнір-Марченко // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики, 2000. Число 4, Част.2. С. 534-567.

9. Рогозовская Т. Голос из моря. URL: https://zn.ua/SOCIETY/golos_iz_morya.html (дата звернення 15. 03. 2018).

10. Слинько А. Родина Терещенків. URL: http://zvenygorodka-biblioteka.edukit.ck.ua/podii/rodina_tereschenkiv/ (дата звернення 17. 03. 2018).

11. Тронько П. Реабілітовані історією. Черкаська область. Книга третя. Сміла: Вид-во Тясмин, 2003.528 с.

References

1. Borysenko, V. (2004), Ukrainky v istorii, Vyd-vo Lybid, Kyiv, 334 s.

2. Verhun, S. (2012), Kraieznavets Chornobaivshchyny - K. Kushnir - Marchenko, Ukraina v etnokulturnomu vymiri stolit, Vyp. 2, S. 114-123.

3. Vlasiuk, L. (1994), Sofiia Tereshchenko. Dodatkovi pokazy do protokoliv slidstva, Rodovid. Naukovi zapysky do istorii kultury Ukrainy, Vyp. 7, S. 59-90.

4. Zhadko, V. Pechalna odisseia brata i sestry Tereshchenkiv, URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/zabuti-tvorci-shevchenkiani / (data zvernennia: 19.03.2018).

5. Zhuravlova, A. (2015), Yii nazyvaly kobzareva onuka (dolia represovanoho etnoloha za arkhivnymy materialamy), Natrona torches at etnolohiia, Vyp 3, S. 91.

6. Ivanchenko, M. (1997), Dobroi pam'iati slid, Rodovid. Naukovi zapysky do istorii kultury Ukrainy, Vyp. 15, S. 23-38.

7. Mazurenko, O. Iz slidcho-kryminalnoi spravy № 370 Sofii Tereshchenko, Rol muzeiv u kultumomu prostori Ukrainy y svitu: stan, problemy, perspektyvy rozvytku muzeinoi haluzi. (Zbirnyk materialiv zahalnoukrainskoi naukovoi konferentsii z problem muzeieznavstva, prysviachenoi 160-richchiu zasnuvannia Dnipropetrovskoho istorychnoho muzeiu, URL: http://museum.dp.ua/article0108.html (data zvernennia: 21.03.2018).

8. Myronets, N. & Khomenko, I. (2000), Podvyzhnyk istorychnoho kraieznavstva Kost Kushnir- Marchenko, Spetsialni istorychni dystsypliny: Pytannia teorii ta metodyky, Chyslo 4, Chast. 2, S. 534-567.

9. Rohozovskaia, T. Holos yz moria, URL: https://zn.ua/SOCIETY/golos_iz_morya.html (data zvernennia: 15. 03. 2018).

10. Slynko, A. Rodyna Tereshchenkiv, URL: http://zvenygorodka-biblioteka.edukit.ck.ua/podii/rodina_tereschenkiv/(data zvernennia: 17. 03. 2018).

11. Tronko, P. (2003), Reabilitovani istoriieiu. Cherkaska oblast, Knyha tretia, Vyd-vo Tiasmyn, Smila, 528 s.

Размещено на Allbest.ru