Поняття "війна" як конструкт усних історій селянства південноукраїнського регіону

Однак, навіть якщо за матеріалами усних історій, дії поліцаїв в селищах не відзначалися надзвичайною жорстокістю, а іноді, навпаки, вони надавали допомогу односельцям, а звідси і спогади відносно них, якщо і збереглися б, то лише в латентних блоках пам'яті. Натомість, усні спогади селян наповнені точними даними самих колаборантів, ім'я, родинні зв'язки тощо³. Вірогідно, ми можемо говорити про результат конфлікту між особистою (приватною) та офіційною (колективною) пам'яттю, що утворився як наслідок активного залучення респондентів через соціальні контакти до ідеологічно правильних радянських моделей реальності, в яких зрадники не лише таврувалися, але й мали бути впізнаваними.

Невід'ємну частину усних спогадів селян Південної України про часи Другої світової війни становить тематичний блок, що структурно об'єднує сюжети суб'єктивного досвіду переживання подій «остарбайтерства» та участь у повоєнній відбудові промислових центрів. Локалізація таких, здавалося б, різних за формою подій у єдиний мнемонічний комплекс респондентів обумовлена, на наш погляд, сутністю сприйняття їх сільським населенням як певного роду соціальної дискримінації. Так, спогади про «ос- тарбайтерське» життя та люди, на долю яких випали такі випробування, їх мнемонічний досвід, не вкладався в межі ідей радянської виховної системи із картинами єдності боротьби із загарбниками у шанцях й в тилу, презирство до співпраці з ворогом та стремління кожного стати до збройної боротьби. Повоєнна відбудова промислових потужностей, що втягувала до своєї орбіти й мешканців південноукраїнських селищ у вигляді командирування робочої сили із колгоспу, позиціонувалася не інакше, як відкрита експлуатація.

Окупаційна влада не робила особливих винятків для представників окремих окупованих територій, як і по всій Європі, активно збирала потенційних робітників в південноукраїнських селах, тому дуже скоро селяни познайомилися з таким феноменом, як «остарбайтерство». Про активність наборів робочої сили у селищах Південної України свідчать матеріали розслідування злодіянь окупаційної влади, в яких фігурують документи, що засвідчують набір місцевого населення для примусової праці в Німеччині ДАЗО, ф. 3199. оп.1. спр.1. арк.108, 111-111зв..

Говорячи про явище «остарбайтерства» в південноукраїнських селах варто одразу ж зазначити, що усні наративи стосовно даних подій завжди сповнені оповідок про намагання уникнути командирування до далекої Німеччини, навіть при згадках про певну кількість людей що поїхали охоче УІСУ, 2008. Т.1. С. 164.. Це може бути пов'язано як з пізнішим нашаруванням офіційної ідеології щодо факту примусових робіт на ворога, так й залишковими елементами традиційного суспільства, що характеризувалося певних страхом перед розривом традиційного простору та випасти зі стабільного кола громади.

Комплекс спогадів про примусові роботи в Німеччині відзначаються різноплановістю в сюжетній та емоційній спрямованості, однак, загалом вписуються в закономірності стримування пам'яті Репина Л. П. Историческая память и современная историография. Новая и новейшая история. 2004. №5. С. 44; Томсон А. Легенда об АНЗАКе: исследуя национальную мифологию и память в Австралии. Хрестоматия по устной истории / [пер., сост., введение, общ. ред. М. В. Лоскутовой]. -- СПб. : Изд-во Европ. ун-та, 2003. С. 196-197.. В залежності від перебігу життя в якості «остарбайтера», респонденти намагалися блокувати відповідні спогади. Спільною рисою щодо блокування «важких» спогадів є картини прощання із рідними, найбільш емоційно напруженими ситуаціями, пропускаючи які, респонденти одразу переходили до опису місця збору, причому, вживаючи переважно збірні займенники «ми», «нас», асоціюючи себе з колективом, аби не надто актуалізувати травматичні спогади РВ ЗВІУА, ф. 8. оп.12. спр.26. 12хв.-13хв.. Під певні обмеження підпадають й спогади транспортування «остарбайтерів», що як правило, були вкрай важкими, а тому, респонденти лише кількома реченнями або фразами їх описують, аби підкреслити невідповідність умов перевезення для людей, а іноді опускається взагалі РВ ЗВІУА, ф. 8. оп.5. спр.256. 46хв.-47хв.. До найбільш часто вживаних сюжетів належать описи місця роботи та уточнення щодо побажань його змінити, або навпаки, акцент на вдачі, яка супроводжувала респондента. За словами оповідачів, робота саме на заводах та шахтах була найбільш страшною, тому, як правило, намагалися потрапити до галузі сільського господарства, «до хазяїна», що, вочевидь, було більш знайоме колишнім селянам та дещо згладжувало екстремальні умови перебування в Німеччині¹.

Однак, серед факторів стримування реалізації спогадів остарбайтерів про примусові роботи, вирішальним є результат продукування радянської колективної пам'яті про Другу світову війну, де в пантеоні подвигів не було місця співпраці з ворогом, а тим більш, на ворога (хоч би це й був примус). Даний фактор, напряму впливав й на сам процес інтерв'ювань та проходив важко, із постійними корегуваннями². Одним з каталізаторів жвавого спілкування щодо теми остарбайтества, іноді був «позитивний» досвід деяких респондентів, життя яких більш- менш склалося в Німеччині «вдало»³.

Дотичними до усних наративів «остарбайтерів» з числі південноукраїнського селянства є добірки спогадів повоєнної відбудови, причому вони торкаються лише окремої групи респондентів. У зв'язку з нестачею чоловічої робочої сили відбудова промисловості здійснювалося за рахунок жінок. Саме гендерний чинник визначив й сюжетне наповнення такого роду мемора- тів. Перш за все, вони сповнені подробиць, що мали б підкреслити весь тягар випробування для жінок (відбір кандидаток у колгоспі, що часто супроводжувався особистими вподобаннями керівництва, погано організована логістика, що виливалося у піші багатокілометрові марші, та головне, важкі будівельні роботи, що виконувалися жінками-колгоспницями)⁴.

У сюжетах повоєнної відбудови, що презентують респонденти, одразу постає протиставлення себе, як жертви, та представників влади, які виступають якщо не експлуататорами, то точно винними у всіх негараздах⁵. Робота на від- новлювальних роботах, на які обрікали селян керівники, сприймалася якщо не як покарання, то принаймні, як не дуже радісна альтернатива - поїхати на «перемичку» (Дніпрогес), ставало аргументом у перепалках адміністрації з робітницями, що саботували роботу в колгоспі в умовах повоєнного голоду та розрухи, а потрапивши все ж до одного з промислових центрів, використовували щонайменшу нагоду втечі, навіть перед лицем покарання УІСУ, 2008. Т.1. С. 166; УІСУ, 2009. Т.5. С. 92..

Формування цілого мнемонічного образу ві- дновлювальних робіт в блоках пам'яті наших респондентів можна спробувати пояснити низкою факторів. З одного боку, це був досвід контактування представників аграрної традиційної культури із світом індустріального виробництва, а з іншого, свіжі спогади про радянські соціально-економічні експерименти кінця 20-х - початку 30-х років, Голодомор та маховик репресій, обертали спогади відновлювальних робіт на ще один приклад знущань радянського режиму РВ ЗВІУА, ф. 8. оп.5. спр.267. 267хв.-273хв.; РВ ЗВІУА, ф. 8. - оп.6. - спр.60. 3хв.-15хв.. Погані матеріально-побутові умови та недостатній рівень забезпечення робітниць найнеобхід- нішим сформували у селян образ повоєнної відбудови, який немає нічого спільного із гордістю за причетність до відродження народного господарства, а навпаки - як ще однієї трудової повинності перед державою УІСУ, 2008. Т.1. С. 101..

Звернення в контексті нашого дослідження до проблем голоду 1946 - 1947 років у поєднанні з тематичним блоком Другої світової війни обумовлене локалізацією самими респондентами цих подій у логічному взаємозв'язку із подіями війни. Представлення інформантами спогадів про часи окупації та голод як єдиного блоку стресових переживань вимагає прискіпливої уваги до соціокультурного наповнення того трагічного явища та виявлення умов протікання й наслідків для подальшого розвитку селянської спільноти Південної України.

Архівні матеріали стосовно періоду 1946 - 1947 років у південноукраїнському регіоні відзначаються доволі широкою репрезентативністю. Розгляд проблематики повоєнного часу на мікрорівні видається можливим завдяки збереженості документів селищних рад та правлінь колгоспів, що на місцевому рівні висвітлюють питання життєдіяльності мешканців. Однак через свою функціональну та тематичну спрямованість даний комплекс джерел лише поверхово торкається питання саме голоду, причому таке формулювання навіть не фігурує в них, а високий ступінь ідеологічного тиску призводить до зменшення адекватності інформації до проблеми, що висвітлюється.

Проблематика причин голоду 1946 - 1947 років в усних оповіданнях селян не сформульована так чітко, як стосовно Голодомору. Майже всі респонденти, описуючи події голоду, спирались на те, що це був повоєнний час, а тому зрозумілим стає такий сценарій. Однак в той же час у процесі оповіді знов вимальовується образ «влади», або повністю знеособлений, у вигляді дієслів «давали», «гоняли» тощо, або в особі конкретних особистостей, на яких респонденти спрямовували своє звинувачення. Як правило, такі особи представлені працівниками колгоспу, що не давали можливості людям рятуватися, збираючи колоски у полі. Образ наглядача у полі, що «гоняв нагайкою», дуже сильно вкарбувався у свідомості молодшого покоління, якому на час голоду було від 10 до 15 років і саме воно складало основний контингент «мисливців за колосками»¹.

Підвищена увага правлінь колгоспів до охорони полів від «усіляких нещасть» бере свій початок ще з 1944 - 1945 років за умов повного розвалу господарств та збирання колгоспників докупи із стану «десятків», що були впроваджені окупаційною владою для оптимізації ведення господарства селянами ².

Представники старшого покоління, що стали свідками та учасниками трагедії 1932 - 1933 років, у своїх усних наративах постійно підкреслюють різницю в масштабах Голодомору та повоєнного голоду. У той же час, за схожих екстремальних голодних умов, підвищилася комунікативна активність між поколіннями. Старші, згадуючи власний досвід, передавали його молодим, це мало вияв у володінні достатньою інформацією нашими респондентами стосовно подій 1932 - 1933 років та представлення її, як оповідання бабусі³.

Висвітлення основних стратегій виживання та моделей поведінки сільського населення в тяжких умовах голоду дозволяє простежити еволюцію їх світобачення та с о ці о культу р н і установки. При забезпеченні синхронізації залучення інформації писемних та усно- історичних джерел та врахування специфіки кожного з цих видів ми можемо отримати повнішу картину соціально-економічного життя населення за умов голоду, сповнену емоційно- ціннісними характеристиками.

Період 1946 - 1947 років позначений активними діями представників «влади», в широкому розумінні даного поняття, в особі виконкомів селищних рад та правління колгоспів по забезпеченню виконання загальнодержавних планів щодо відбудови сільського господарства та оподаткування населення. Причому ідеологічна складова радянського буття систематично забирала на власні потреби частину коштів, що могли бути використані для покращення умов життя селян. Так, за рішенням Ботєвської селищної ради, в період зими 1946 року населення повинно було реалізувати самооподаткування в розмірі двох карбованців з кожного двору, із розрахунку на 700 господарств. Із отриманих коштів 25 відсотків було перераховано на культурно-освітні заходи ДАЗО, ф. 4474. оп.1. спр.2. арк. 2..

Загалом побудова власних стратегій виживання селянами за умов повоєнної руїни вилилася у пасивний спротив намаганням загнати їх у колгоспи одразу після ліквідації окупаційного режиму Большевик Приазовья. - 1944 - 1 октября.. Причому пасивний спротив набирав все більших масштабів, досягнувши свого апогею саме у часи повоєнного голоду. Найбільш поширеним видом спротиву булавідмова виходу на роботу УІСУ, 2008. Т.1. С. 97.. Величезна маса селян сконцентрувала свою увагу на спасінні власного життя та своїх родин, надаючи перевагу обробіткові власного городу, аніж колгоспного поля Большевик Приазовья. - 1944 - 1 октября; ДАЗО, ф. 3495. - оп.1. - спр.5. арк.16-16зв.. Керівництво колгоспів, в свою чергу, бачило причину занепаду сільського господарства саме в цьому, наполягаючи, що тільки самовіддача працівників зможе виправити положення ДАЗО, ф. 4068. оп.1. спр.5. арк.22зв.-23..

Загалом намагання підняти господарство за рахунок рядових колгоспників простежується червоною лінією крізь увесь період 1946 - 1947 років, від спроб збільшити поголів'я худоби, що загинула внаслідок голоду шляхом вилучення кормів у колгоспників, до відкритої експлуатації через оподаткування ДАЗО, ф. 3495. оп.1. спр.5. арк.11-11зв; ДАЗО, ф. 4474. оп.1. спр.3. арк.9зв.. За таких умов селяни задля порятунку вдавалися до «крадіжок» колосків із колгоспного поля. Конфлікти між колгоспниками та керівництвом виливалося навіть у судові справи над спійманими¹. Голоси свідків тих подій звучать тим гучніше, особливо через причини покарання - намагання врятувати родину та дітей, вміняючи владі, в особі її представників та палачів, красномовне обвинувачення: «...Голодовали... шесть лет в тюрьме сидела за горшочек пшеницы... [Это в 46-47 году? Сильный голод здесь был?]. Конечно! Сильный! Ежели бы не сильный, я бы не взяла эту пшеничку, а у брата дети, им пошла, понесла покушать, он сторожевал на току, где пшеница... Папа мне набрал, говорит - понесешь. Встретили меня не одну, семнадцать человек было. Всех поймали... Забрали только меня. Во всех была пшеница, это был такой объезчик, что сторожевал он, и была дочка его, была внучка его со мною, ну он меня выдал и все! На это кончилось.» Большевик Приазов'я. - 1944 - 2 июля. РВ ЗВІУА, ф. 8. оп.12. спр.31. 1хв.-2 хв..

Однак результати попередніх соціально- економічних експериментів та досвід війни призвели до певного роду мобільності сільського населення у відношенні до опору владі. Особливотака мобільність виявилася у колишніх ос- тарбайтерів, що пройшли крізь жорна нацистської машини та промандрувавши Європою додому, а досвід примусових робіт певним чином загартував їх.

Масовий виїзд населення з південноукраїнських селищ припадає саме на період повоєнного голоду з причин шукання кращої долі або просто порятунку дітей від голоду. Одним з напрямків, окрім промислових центрів України, куди прямували біженці, була Грузія, причому всі респонденти зауважують на присутності в тій місцевості представників південноукраїнського регіону вже на момент їх приїзду, тому можна говорити, що певний відтік населення мав місце й раніше РВ ЗВІУА, ф. 8. оп.5. спр.250. 22хв.-24хв.; УІСУ, 2012. Т.10. С. 48..

Поряд із фактами виїзду мешканців із села в усних наративах часто постає проблема документів, яка була доволі актуальною для селян. Процеси підробки довідок через залучення знайомих та домовленість про виїзд не поступаються за яскравістю розповідям остарбайтерів відносно намагань уникнути вивозу до Німеччини через «придумування» собі різного роду захворювань. Загалом прояв мобільності у вирішенні питання конфронтації із «владою» може слугувати певним орієнтиром кардинальної трансформації світосприйняття сільського населення Південної України, на зміну аграрного способу мислення, що було обмежене певними просторовими та традиційними межами, приходить вже справжня індустріалізована стратегія виживання, із пристосуванням до навколишнього суспільного середовища.

Підводячи підсумки вивчення проблем Другої світової війни через призму усно-історичних джерел, варто зауважити, що саме на мі крорівні та за умов регіоналізації проблеми, можна простежити суспільні, соціальні-психологічні та економічні трансформації. Інформативний потенціал усних наративів надає можливість побачити проблему на найнижчому її рівні, окремої людини, родини, чи певного колективу), їхні стратегії виживання в кризових умовах світового військового конфлікту та, в свою чергу, комплексно підійти до вивчення проблем історії ХХ ст. на півдні України.

Пам'ять південноукраїнського селянства про Другу світову війну реалізована у вигляді усних історій є яскравим підтвердження активного побутування традиційного аграрного укладу в середовищі селянських громад, із збереженням основних рис загально християнського способу життя, а також драматичної ломки свідомості селян Південної України під тиском соціально- економічних та геополітичних потрясінь 1940-х років. В загальному образі війни бачимо переплетіння не лише зовнішнього ворога, але й влади як такої, що поставила селян перед важким вибором власних стратегій виживання в умовах міждержавного конфлікту.

1. Bolshevik Priazov'ya. 1944.

2. Beron R. Richardson D. Agressiya. SPb: Piter, 2001. S. 139, 143.

3. GurevichA.Ya. Socialnayaistoriyaipsihologiya. Istochnikovedcheskijaspekt. Istochnikovedenie. Teoreticheskieimetodicheskieproblemy. M.: Nauka, 1969. S. 385.

4. DerzhavnijarhivZaporizkoyioblasti (DAZO), f. 3199. op.1. spr.1. ark.108, 110-110zv.

5. ZaporizkijrahunokVelikijvijni. 1939-1945 / nauk. red. Turchenko F. G. Zaporizhzhya :Prosvita, 2013. S. 157, 168.

6. Kasyanov G. V. Istorichnapam'yat ta istorichnapolitika: do pitannya pro terminologiyu j genealogiyuponyat. Ukrayinskijistorichnijzhurnal. 2016. №2. S. 18-137.

7. Klauzevic K. O vojne. M.: Logos, Nauka, 1998. S.35, 37

8. Nevigadane. Usniistoriyiostarbajteriv/Avt.-uporyad., red., vstup. st. G.G. Grinchenko. Harkiv: Vidavnichij Dim «Rajder», 2004. 236 s.

9. Nithammer L. Voprosy k nemeckojpamyati. Statipoustnojistorii/ Per. s nem. - M.: Novoeizdatelstvo, 2012. s.11

10. Oxford Dictionaries/ Language matters URL :http://www.oxforddictionaries.com/ru/ /war Pastushenko T. Sposobivizhivannyaukrayinskihostarbajteriv u Rajhu: spogadiochevidciv. Shid-Zahid. 2008. - ip. 11-12. S. 161-179

11. Prigarin O. Vidobrazhenny aprocesivformuvannyaoseredkurosijskihstaroobryadcivnaDunayi v istorichnijpam'yatiyihnihnashadkiv. Ukrayinamoderna. 2007. №11. S. 59-84

12. Repina L. P. Istoricheskayapamyatisovremennayaistoriografiya. Novaya inovejshayaistoriya. 2004. №5. S. 44 RukopisnijviddilpriZaporizkomuviddilenniInstitutuukrayinskoyiarheografiyi ta dzhereloznavstvaim. M. Grushevskogo (RV ZViUa),

13. SklokinaI.Ye. Pam'yat pro Drugusvitovuvijnu ta nacistskuokupaciyuUkrayini v povsyakdennihpraktikahradyanskogosuspilstva (1953-1985). VisnikHarkivskogouniversitetu. Specvipusk: Istoriyapovsyakdennya: «naukovateritoriya», metodidoslidzhennya, zdobutki ta perspektivi v Ukrayini. Seriya: Istoriya. Harkiv, 2011. C. 199-219.

14. SklokinaI.Ye. Radyanskapolitikapam'yati pro kolaboraciyuperiodunacistskoyiokupaciyi yak instrument nacionalnoyipolitiki: regionalnijaspekt. Nacionalna ta istorichnapam'yat: zbirniknaukovihprac. №5. K., 2012. S. 121.

15. SklokinaI.Peretvorennyamaterialnogoprostoru yak chinnikpolitikipam'yati pro nacistskuokupaciyuHarki- ?shini (1943-1953 rr.). Nacionalna ta istorichnapam'yat. 2013. Vip. 6. S. 174-186.

16. Snajder T. Krovavyezemli: EvropamezhduGitleromiStalinym; [per. s angl. L. Zurnadzhi] K.: Dulibi, 2015. S. 237.

17. Tomson A. LegendaobANZAKe: issleduyanacionalnuyumifologiyuipamyat v Avstralii. Hrestomatiyapoustnojistorii/ [per., sost.,vvedenie, obsh. red. M. V. Loskutovoj]. -- SPb. :Izd-voEvrop. un-ta, 2003. S. 196-197.

18. UsnaistoriyaStepovoyiUkrayini. Zaporizhzhya: Tandem (UISU), 2008. T.1., T.2

19. Halbvaks M. Kollektivnayaiistoricheskayapamyat URL: http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/ha2.html

Размещено на Allbest.ru