Фундаментальна бібліотека Подільської духовної семінарії як осередок освіти і науки на правобережній Україні XIX-початку XX ст.

Размещено на http://allbest.ru

ФУНДАМЕНТАЛЬНА БІБЛІОТЕКА ПОДІЛЬСЬКОЇ ДУХОВНОЇ СЕМІНАРІЇ ЯК ОСЕРЕДОК ОСВІТИ І НАУКИ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ XIX - ПОЧАТКУ XX ст.

Алла Беба,

молодший науковий співробітник, відділ бібліотечних зібрань та історичних колекцій, Інститут книгознавства,

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

Метою дослідження є історичний огляд передумов створення та функціонування Подільської духовної семінарії у 1797-1920 рр., а також систематичний та змістовний аналіз книжкового зібрання її фундаментальної бібліотеки, яка зберігається у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-системного, конкретно-історичного та порівняльно-історичного методів, що дозволяє дослідити історію становлення та діяльності однієї з найстаріших семінарій на теренах України, проаналізувати книжкове зібрання фундаментальної бібліотеки Подільської духовної семінарії. Наукова новизна полягає у представленні складу фундаментальної бібліотеки Подільської духовної семінарії, її змістовному та книгознавчому аналізі, що до цього часу не проводився. Систематизовано та проаналізовано розподіл книг за шифрами, що збереглися з часу існування та функціонування бібліотеки. Згідно з маргінальними написами на стародруках, зроблено спробу простежити шляхи, якими книги потрапили до бібліотеки семінарії. Висновки. З'ясовано, що Подільська духовна семінарія увібрала в себе бібліотеки уніатських та католицьких монастирів Правобережної України і продовжила розвиток просвітництва та виховання молодого покоління протягом більш як сторічного періоду свого існування. Фундаментальна бібліотека Подільської духовної семінарії складалась з книг наукового характеру та була джерелом знань для викладачів та вихованців семінарії. Зібрання фундаментальної бібліотеки залишаються до сьогодні об'єктом дослідження з історії церкви, освіти та науки на Правобережній Україні. Крім того, з'ясовано, що значна частина зібрань бібліотеки - це стародруковані видання, які можуть слугувати предметом вивчення для сучасних науковців та книгознавцяів.

Ключові слова: бібліотека, Подільська духовна семінарія, зібрання, монастир, Шаргород, Кам'янець-Подільський, І. Никифорович-Полонський.

книгозбірня подільська духовна семінарія

Актуальність теми дослідження. Розвідка є важливою для популяризації книжкового зібрання фундаментальної бібліотеки Подільської духовної семінарії, що зберігається у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Аналіз досліджень і публікацій. Дослідженнями освітніх закладів Поділля, в тому числі і Подільської духовної семінарії та її бібліотек займалися різні науковці України. Серед таких В. С. Прокопчук, О. Б. Айвазян, Т Р Соломонова, Е. М. Мельник, І. О. Старенький, І. В. Сесак. Всі вони в своїх розвідках зверталися до історії створення Подільської духовної семінарії та її функціонування впродовж більш як столітнього існування навчального закладу. Е. М. Мельник у дослідженні під назвою «Подільська духовна семінарія» розкриває основні аспекти діяльності від початку заснування у 1797 р. до ії перетворення в загальноосвітню школу в 1920 р. Дослідниця О. Б. Айвазян в працях «Бібліотека Подільської духовної семінарії (середина XIX - початок XX ст.)» та «Бібліотеки Поділля (друга половина XIX - початок XX ст.)» торкається питань створення та формування книгозбірень Подільської семінарії. Значну увагу дослідниця приділяє формуванню фонду учнівської бібліотеки семінарії [1; 2; 19; 29; 30].

Мета дослідження. Розкрити історичні передумови заснування та функціонування однієї з найдавніших духовних семінарій на теренах України - Подільської духовної семінарії - на основі опублікованих джерел. Провести історико-хронологічний та джерелознавчий аналіз зібрань книг її фундаментальної бібліотеки, що зберігаються у фондах відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ. Простежити шляхи потрапляння книг до книгозбірні.

Виклад основного матеріалу. Передумовами створення Подільської духовної семінарії стали зміни в адміністративному устрої держави внаслідок поділу територій Речі Посполитої з 1772-го по 1795 р. Після приєднання в 1793 р. Поділля, Брацлавщини та Волині до Росії, на Правобережній Україні було створено Волинську, Київську та Подільську губернії.

12 квітня 1795 р. було засновано Подільську єпархію для двох колишніх воєводств: Брацлавського та Подільського. На березень 1795 р. на Поділлі налічувалося вже більше 1 тис. православних парафій, які перейшли із унії до православ'я. Цим фактом було зумовлене створення самостійної Подільської єпархії на чолі з архімандритом Московського Донського монастиря Іоаннікієм (Іван Никифорович-Полон- ський (1742-1819)), який був висвячений на єпископа Брацлавського та Подільського [25]. Восени 1795 р. він прибув на Поділля та спрямував свою діяльність на зміцнення православної віри та на остаточне об'єднання уніатів з православною церквою [31]. Водночас єпископ опікувався заснуванням духовних навчальних закладів у своїй єпархії як головних осередків просвітництва для молодого покоління.

На час приєднання православна паства та її пастирі знаходились в тяжкому матеріальному стані та були малоосвітченими. Російських шкіл для православного населення не існувало. В другій половині XVIII ст. були лише польські народні училища в Вінниці та Каневі, а також школи василіанського ордену в Барі, Шаргороді та Любарі, де отримували освіту не лише католики, але й діти православних священників. В 1798 р. із 37 православних священників брацлавського повіту не було жодного, котрий би закінчив православну семінарію.

Указ імператор Павла I від 18 грудня 1797 р. засвідчував розпорядження про відкриття двох нових семінарій - Переяславської та Брацлавської, для чого було виділено цим же розпорядженням 3000 рублів. В 1798 р. Брацлавською консисторію було видано розісланий по всіх духовних правліннях указ про відкриття 1 травня зазначеного року семінарії. В ньому зокрема говорилось: «Указ Его Императорского Величевста, Самодержца Всероссийского, из Брацлавской Духовной Консистории Духовному Правлению. Сего марта 15 дня Его Преосвященство Иоанникий, Епископ Брацлавский и Подольский, предложением предложить изволил, что, на основании Высочайшего указа, изданного от 18-го декабря 1797 года, пункта о просвещении и благонравии духовного чина бываемых посредством устроения духовного училища, - за нужное признали мы, пока попечением гражданского правительства по настоянию нашему отведено будет выгоднейшее место с покоями для занятия оных семинариею и ея конторою, учредить на первый случай в пользу младого, в епархии нашей состоящего, духовного юношества преподавание наук, по образу методы в народных училищах в России, обыкновенно производимое в бывших при здешнем Шаргородском Николаевском монастыре базилианских школах, два класса: информаторский и нижний грамматический. Сие предложение наше желаем окончить в течение следующаго апреля месяца, так чтобы с первого мая вступить юношам в учение, определяя учителями присланных по требованию нашому из Севской семинарии студентов в показанные два класса: в информаторский - Алексея Жильцова и в нижний грамматический - Василия Голосова» [6].

Місцем для новоствореної семінарії стало містечко Шаргород, де жив у 1795-1799 рр. перший архіпастир Поділля Іоаннікій, і де, при Миколаївському монастирі, заснованому у 1752 р., існував василіанський колегіум, який ще називали уніатською семінарією. Коштами власників Шаргорода князів Любомирських - Юзефа та Станіслава, а з часом фундушами нового власника, воєводи полоцького Юзефа Сосновського (?-1783) монастир утримував уніатську семінарію. З перетворенням у 1795 р. Шаргородського уніатського Миколаївського монастиря в православний було закрито уніатську семінарію. Тому для преосвященного Іоаннікія найбільш доцільним стало скористатися приміщеннями, персоналом, бібліотекою та навчальною базою уніатської семінарії для відкриття православної, яка почала своє існування з 1797 р. В Шаргороді було відкрито чотири перших класи семінарії: ін- форматорія і проформа (нижчий), інфіма (середній), синтаксис (вищий граматичний клас) та поезія. У 1800 р. Подільське духовенство було проінформовано указом Консисторіі від 7 вересня, що в семінарії відкрито класи поезії та риторики і проходить викладання історії, географії, польської, німецької, грецької мов та малювання. 1 вересня 1802 р. відкрито клас філософії, яка вперше з'явилась в розкладі навчальних предметів і яку викладав ректор семінарії архімандрит Іннокентій. В тому ж 1802 р. введено викладання французької мови, для чого найнятий був вчитель Іосиф Розенберг. В 1802 р. відкрились риторичний та філософський класи, а в 1804 р. - богословський клас. Управління семінарією спочатку було доручено священнику архієрейського собору Петру Валентію, а з 20 червня 1799 р. ректором призначено архімандрита Гавриїла, настоятеля Шаргородського Миколаївського монастиря. Число вихованців семінарії швидко збільшувалося: в 1798 р. їх було 130, в 1799 р. - 286, а в 1802 р. вже було 625 семінаристів [37].

У 1799 р., за указам Святійшого Синода, архієрейську кафедру було перенесено із Шаргороду до Кам'янець-Подільського. Після переїзду архиєпископ Іоаннікій став клопотати про перенесення духовної семінарії та про облаштування її при кафедралькому соборі - в будинку, який було зведено на кошти, зібрані ще уніатським духівництвом і де, до 1793 р., існувала уніатська семінарія, яка була відома за назвою «Русская епаршеская семинария» [18].

З 1806-го по 1808 р. поступово переведено було два старших класи - 6 і 7, або філософський та богословський, та відкрито п'ять нижчих класів для дітей священослужителів із ближніх до Кам'янця повітів. Так в Кам'янець-Подільську сформувалась повна семінарія. Шарго- родська ж семінарія під управлінням спочатку віцеректора, а потім префекта, з 1808 р. продовжила своє існування в неповному вигляді до класу риторики включно і називалась Подільсько-Шаргородською семінарією. Обидві семінарії в навчальній частині були облаштовані за зразком Київської академії, з тією тільки різницею, що в Академії більш широко викладались деякі предмети.

Історія існування Подільської семінарії в загальних рисах схожа з історією існування інших семінарій Російській імперії. Вона ділиться на три періоди: 1) від заснування семінарії до її перетворення в 1817 р. при імператорі Олександрі I за статутом, складеним в 1808 р.; 2) від перетворення до введення нового статуту, затвердженого в 1867 р. (зміни за новим статусом в семінарії впроваджувались до 1872 р.); 3) подальший період існування, коли в 1884 р. у семінарії відбулися зміни в статуті, які поглибили процес викладання наук та покращили її адміністративний устрій [5].

Після реорганізації семінарії 1817 р. змінився перш за все порядок її внутрішнього управління - було створено нове колегіальне правління, яке складалося з ректора, інспектора та економа. Ректор як голова закладу відповідав за всю діяльність семінарії, особливо за навчальний процес. Інспектор допомогав ректору в управлінні семінарією та опікувався моральним вихованням учнів. Також інспектор відповідав за матеріальне забезпечення і за наявність підручників для роботи як бібліотеки, так і кабінетів: фізичних, географічних, математичних [22]. Діяльність семінарії, крім архієрейського нагляду, підлягала також контролю з боку академічного правління. До 1819 р. Подільська семінарія належала до округу Петербурзької академії та підпадала під контроль Петербурзького академічного правління. Після реорганізації Київської академії за новим статутом, семінарію було підпорядковано Київському академічному правлінню, яке опікувалося насамперед її навчальним процесом.

Внаслідок реорганізації змінився також її зовнішній устрій: до складу семінарії увійшли тільки три класи, які стали називатися нижчим, середнім та вищим відділеннями.

Згідно з розділом 10 «Проекту статуту православних духовних семінарій» «Про навчання в семінаріях» - основним аспектом діяльності семінарії було виховання досвідчених священнослужителів. У відповідності з цим в семінаріях викладались як науки богословського характеру, так і загальноосвітні предмети. Параграф 128 «Статуту» затверджував таку послідовність навчалього процесу: «1. Изъяснение Св. Писания ветхого и нового завета; 2. История церкви вообще и российской в отдельности; 3. Богословие: основное, догматическое и нравственное; 4. Практическое пастырское руководство; 5. Гомилетика; 6. Литургика; 7. Русская словесность с историей русской литературы; 8. Гражданская история: всеобщая и русская; 9. Математика, алгебра, геометрия, плоская тригонометрия и основания пасхалии; 10. Физика и начала космографии; 11. Из философии: логика, психология, обзор философских учений и педагогика; 12. Древние и новые языки: латинский, греческий, французский, немецкий; 13. Церковное пение». Крім того, для бажаючих викладали єврейську мову та іконопис. За вимогою єпархії, в семінарії могло бути введено викладання особливих предметів, наприклад - вчення про розколи, які були характерні для даної місцевості. Параграф 143 розділу 10-го «Проекту статуту» вказував на відкриття при семінаріях бібліотек та про забезпечення їх відповідними книгами та навчальними посібниками. Параграф 145 «Проекту» дозволяв на добровільні пожертви учнів створювати при семінаріях учнівські бібліотеки на засадах, прийнятих правлінням семінарії та затверджених єпархіальним архієреєм [27].

При Подільській семінарії існували дві бібліотеки: фундаментальна та учнівська - окремо для учнів 1-2, 3-4, 5-6 класів. Основу фундаментальних бібліотек складали книги наукового характеру з основних дисциплін навчального процесу і призначались для поглиблення знань викладачів.

У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій зберігаються 1060 примірників, які, у свій час, належали фундаментальній бібліотеці Подільської духовної семінарії. Характерною ознакою бібліотеки є паперова наліпка на корінці книги та на внутрішній частині палітурки, з друкованим написом по краю наліпки: «Фундаментальная библиотека Подольской духовной семинарії». Центральна частина наліпки також має друковані написи: «Разряд». «Отделение», «Название», «Том», «Шкаф», «Полка», «Книга на полке», які заповнювалися відповідальною особою власноручно. Наприклад: Разряд I . Отделение 1, Название 3, Том 2, Шкаф 1, Полка 1, Книга на полке 2. Ще однією ознакою книг бібліотеки є штамп «Фундаментальная библиотека Подольской духовной семинарии», але на відміну від наліпки його проставлено не на всіх примірниках.

Історична бібліотека Подільської духовної семінарії у відділі зберігається за старими рідними шифрами згідно з нумерацією на паперовій наліпці, нанесеною, швидче за все, бібліотекарем семінарії. Із семи перерахованих позицій нумерації, заповнювалися, в переважній більшості, лише чотири: «Разряд», «Отделение», «Название» та «Том».

«Разряд» відповідав предметам навчального процесу, затвердженого «Проектом статуту» в параграфі 128, маючи при цьому деякі відмінності. Фундаментальна бібліотека систематизована переважно арабськими цифрами, тільки «Разряд» позначався латинською системою числення та книги довідникового характеру помічено «Разряд А». Тут зберігаються проекти статутів навчальних закладів, звіти біблійних товариств тощо, що становить близько 40 примірників. Головним предметом було «Изъяснение Св. Писания ветхого и нового завета», що відповідав «Разряду I». В ньому представлено книги Святого Письма та тлумачення до них. «Разряд I» складався з шести відділень, що на даний час становить близько 70 примірників. У першому відділені зібрано тексти Святого Письма церковнослов'янською, грецькою та латинською мовами. Серед них Євангеліє грецькою та латинською мовами під редакцією Посселія Йоана (1528-1591), ректора Ростокського університету, професора грецької мови та літератури, видане 1600 р. в німецькому місті Росток [52]. Тут же праця католицького святого, письменника та проповідника Йоана Авільського (1499-1569) «Коментарі до псалмів», яку було надруковано у Римі 1759 р. [40].

Відділ 2 розряду I представлено тільки двома книгами. Одна з них - «Сравнительное обозрение Четверо-Евангелия...» [12], опубліковане в 1849 р. в Санкт-Петербурзі, авторства магістра богослов'я, єпископа Могилевського і Мстиславського Віталія (В. В. Гречулевич (18221885)), який сам був випускником Подільської духовної семінарії в 1843 р. Другою є праця російського православного богослова та екзеге- та М. Н. Глубоковського (1863-1937) «Греческий рукописный евангели- старий» [11], видана також в Санкт-Петербурзі 1897 р. У відділі 3 зібрано видання апологетичного характеру, в яких доводиться істинність тієї чи іншої релігії, системи вірувань чи поглядів, що наочно підтверджує книга «Достоверность наших Евангелий» [7] в перекладі з німецької кандидата богослов'я Сергія Нікітського, виданої 1899 р. у Москві. Такої ж тематики є дослідження професора Московскої духовної Академії І. М. Корсунського (1849-1899) «Перевод LXX. Его значение в истории греческого языка и словесности» [17], відомого як «переклад семидеся- тьох старців» - зібрання перекладів Старого Заповіту на давньогрецьку мову. В 1898 р. І. М. Корсунський захистив докторську десертацію з цієї теми, над якою працював близько десяти років, і яку було в тому ж році надруковано Свято-Троїцькою Сергієвою Лаврою.

До відділення 5 розряду I увійшли тлумачення Святого Письма. Серед таких - видання «Благовестник или Толкование Блаженного Феофилакта, архиепископа Болгарского на Святое Евангелие» [33], опубліковане в 1857 р. в Казані. Феофілакт Болгарський - великий візантійський письменник та богослов, грек за походженням, займав архиєписькопський престол Болгарії на рубежі XI-XII століття. Його тлумачення на Четвероєвангеліє є зібранням пояснень святих отців, особливо Іоанна Златоустого, та власних доповнень автора. Ще одне дослідження, яке було надруковане в Казані, - це дисертаційна робота доктора богослів'я, архиєпископа Казанського та Свиязького Никанора (Н. Т. Каменський (1847-1910)) «Экзегетико-критическое исследование Послания Святого Апостола Павла к Евреям» [21], 1904 р. Як вчений-богослов, архиєпископ займався богословськими та істори- ко-археологічними дослідженнями. Він був автором численних наукових та релігійних праць, спеціалістом в галузі екзегетики, опублікував багато коментарів до книжок Святого Письма.

Одним з найбільших за наповненням книгами є «Разряд II История церкви вообще и российской в отдельности», що має сім відділень, де зібрано праці з історії церков: римської, візантійської, протестантської. У першому відділенні зберігається дослідження швейцарського богослова та церковного історика Й. Г. Гайдеґґера (1633-1698) «Histo- ria papatus» [47], яке було опубліковано в Амстердамі 1684 р. Він був представником реформаторської теології та жорстко полемізував у своїх творах з римсько-католицькою церквою. Також зберігаються праці, які описують подорожі до Святої Землі, на гору Афон, до монастирів та святинь на території Російської імперії. Серед них є декілька робіт єпископа православної церкви, сходознавця та археолога Порфирія (К. О. Успенський 1804-1885). Одну із них - «Восток христианский. Афон» [26] - було опубліковано у Києві 1877 р. в друкарні Г Л. Фрон- цкевича. Автор впродовж 1845-1846 рр., здійснюючи експедиції в Єгипет, Сирію, Лівію, на Афон, збирав стародавні рукописи, книги, монети та вивчав пам'ятки історії. Праця являє собою багате матеріалом оповідання про історію Святої Гори Афонської - найзнаменитішої святині православного чернецтва. Історія, яка заснована на документальних джерелах і спостереженнях очевидця, до цього дня залишається унікальною за цінністю науковою працею. У 5 відділенні зберігаються твори, в яких розглядаються питання церковної Унії, розколів, праці місіонерських товариств, історико-статистичні описи церков та парафій. Серед зібрань цього відділу є монографія російського прозаїка та історика В. І. Аскоченського (1813-1879) «Киев с древнейшим его училищем Академиею» [4], видана 1856 р. в Києві, де довгий час жив та працював автор, який сам був вихованцем Київської духовної академії, а з 1839-го по 1846 р. викладав в ній патрологію. Ця робота була першим систематичним викладом історії Київської академії від її заснування в 1615 р.

Життя та духовні подвиги отців та вчителів церкви зібрані в шостому відділенні, а їх твори зберігаються в останньому, сьомому відділенні - це і твори Афанасія Великого, Феодорита Кирського, Іоана Златоуста, преподобного Єфрема Сірина та Максима Грека. Тут же знаходиться праця православного візантійського ченця та духовного письменника кінця VI - початку VII ст. Іоана Мосха (550-619) «Блаженного Иоанна Мосха Луг духовный» [20], яку було перекладено з грецької на російську та видано в Москві 1853 р. Автор разом зі своїм учнем Софронієм довгий час подорожував монастирями Близького Сходу, вивчаючи життя та подвиги монахів. Іоан Мосх є одним із ранніх авторів так званої агіографічної літератури, де описуються життя та подвиги святих та аскетів церкви. Не менш цінною є праця ще одного раньохристиянського богослова та апологета IV ст. Арнобія Афра (? - бл. 330.) «Adversus gentes» - «Проти язичників» [39], видання латиною 1651 р. Цінність її полягає в тому, що вона містить фактографічний матеріал для вивчення християнської церкви часів її зародження.

«Разряд III Богословие: основное, догматическое и нравственное» складається з п'яти відділень, в яких представленні видання теологічного змісту. Це найбільший за чисельністю книг розділ, включає близько 150 одиниць зберігання. Перше відділення становлять видання догматичного змісту, в яких розкриваються основні положення християнського віровчення через праці Фоми Аквінського та інших теологів церкви. Однією з перших є маловідома робота архиєписко- па Бєлгородського та Курського, архімандрита Феоктиста (І. Мочуль- ський (1729-1818)) «Разсуждение о божественности христианского учения из ветхозаветных прообразований, из ветхозаветных пророчеств, из ветхозаветных и новозаветных чудес а особливо из внутренней вышеестественной того ж самого учения изящности и силы» [32], видана Московською синодальною друкарнею в 1801 р. Автор народився на Правобережній Україні, навчався спочатку в Переяславському колегіумі, а згодом, в 1752-1754 рр. продовжив навчання в Киє- во-Могилянській академії. У 1777 р. архімандрит Феоктист викладав у Полтавській слов'янській семінарії латинську мову, арифметику, музику, географію. Протягом життя він опікувався відкриттям навчальних закладів на території Російської імперії та був автором підручників для семінарій. Тут же зберігаються праці нідерландського та німецького богослова, єзуїта Бекана Мартіна (1563-1624) [41], роботи іспанського вченого богослова Мельчора Кано (1509-1560) [43] та фламандського богослова та письменника єзуїта Франца Костера (1532-1619) [45]. Друге відділення має у своєму складі прижиттєве видання Київського митрополита Петра Могили (1597-1647) «Lithos abo Kamien z procy prawdy cerkwie» - «А10о^, или Камень, брошенный с пращи истины св. православной Русской Церкви смиренным отцом Евсевием Пименом на сокрушение лживо-темной Перспективы Кассиана Саковича» [51], виданого друкарнею Києво-Печерської лаври в 1644 р. Ця книга була написана на захист літургійних обрядів Православної церкви проти нападів уніатів та римокатоликів як відповідь на твір Касіяна Сако- вича. Не менш значущими є видання праць українського богослова та науковця Феофана Прокоповича (1681-1736) - ректора Київської Академії у 1710-1716 рр., під назвою «Christianae Ortodoxae Theologiae in Akademia Kiowiensis» [53]. Том 1 та 5 було надруковано в 1775 р. в Regimonti (латинський варіант м. Кенігсберга (нині Калініград)), а том 7 видано в Москві, друкарнею Імператорського Московського університету 1776 р.

В четвертому розділі відділу третього зібрані праці з теорії морального богослів'я, в яких обґрунтовуються норми християнської етики. Одним із відомих теоретиків моралі був німецький теолог-єзуїт Бузен- баум Герман (1600-1668) з працею «Medulla teologiae moralis» [42], яка перевидавалась більше п'ятдесяти разів та була обов'язковою для вивчення в єзуїтських семінаріях. В середині XVIII ст. книга була заборонена в багатьох католицьких країнах та навіть спалена в м. Тулуза після спроби замаху на французького короля Людовіка XV в 1757 р. Робертом Дам'єном, який спирався на моральні правила праці Бузен- баума, де дозволялось царевбивство. В семінарській бібліотеці зберігається твір автора, виданний 1753 р. в польському містечку Сандомир. Ще одним знаним теоретиком свого часу був французький єзуїтський богослов Пол Габриел Антуан (1678-1743). Його твір «Theologia moralis universa» [38] також багато разів перевидавався в різних країнах світу як за життя автора, так і після його смерті. В зібранні книг із фундаментальної бібліотеки знаходиться видання 1767 р., друковане в Римі. Відділення 5 «Разряду III» об'єднує праці, в яких автори дають духовні настанови, як жити в єднанні з Богом-Творцем. Прикладом може слугувати твір італійського богослова Лоренцо Скуполі (бл. 1530-1610) «Combattimento spirituale», який вперше було опубліковано в кінці XVI ст. Книга відразу стала користуватися великим попитом серед читачів. Відомо, що ще за життя автора її перевидавали близько шестидесяти разів різними європейськими мовами. Ця книга входить в число творів, які отримали найбільше поширення в християнському світі. Автор детально описав різноманітні прояви лукавства нечистих духів та залишив настанови для своїх духовних учнів, як уберегтися від них. Перед нами видання Скуполі Лоренцо «Wojna duchowna Albo nauka о doskonaiego zwyci^stwa samogo siebie» - «Брань духовна або Наука про досконалу перемогу самого себе» [56], надруковане польською мовою 1761 р. у Любліні.

«Разряд IV Практическое пастырское руководство» складається з двох відділень та об'єднує книги з практичного пастирського керівництва, в яких висвітлюються загальні канонічні відомості про те, кому в церкві належить законодавча влада, які основні принципи церковних законів, як історично розвивався канон Вселенської церкви, які основні органи правління в церкві та ін. Однією з перших поміщено працю єпископа Парфенія (П. В. Сопковський (1717-1795)) «Книга о должностях присвитеров приходских» [24]. Довгий час ця праця слугувала навчальним посібником в семінаріях на територіі Російської імперії, оскільки містила практичні вказівки з канонічного права. Сам автор народився під Києвом в містечку Мотовилівка, освіту отримав в Київській духовній академії.

Не менш цікавою є також робота історика церкви, дослідника давньо-руського та візантійського права, професора канонічного права О. С. Павлова (1832-1898) «50-я глава Кормчей книги как исторический и практический источник русского брачного права» [23], яку було опубліковано 1887 р. друкарнею Московського університету. Автор ставив перед собою завдання не тільки визначити історичне походження норм права, які використовувались в Росії та оцінити їх практичне застосування, але й зрозуміти, як ставляться вони до змісту основного канону церкви і наскільки відповідають потребам сучасного церковного життя і природі такого канонічного явища, як церковний шлюб.

«Разряд V Гомилетика» поділяється на три відділення, в яких зберігаються твори про науку красномовства та християнського церковного проповідництва. З першого відділення збереглась лише книга «Жития святых, чтимые Православной церковью, с сведениями о праздниках Господских и Богородичных и о явленных чудотворных иконах» [34] видання 1885 р., авторства архієпископа Філарета (Д. Г. Гумілевський (1806-1866)). Крім того, він був автором багатьох історичних монографій, житій святих, статей та проповідей. Найповніше представлено відділення 3, де зібрано близько сотні книг, які мають проповідницький характер. Серед них - книга «Поучительные слова и речи к подольской пастве, говоренные Кириллом, архиепископом Подольским и Брацлавским» [16], видана 1837 р. в Москві. Її автор - архиєпископ Подільський та Брацлавський Кирило (К. Л. Богословський-Платонов (1788-1841)) - був одним із найкращих проповідників та богословів свого часу. Його богослужіння та проповіді збирали багато слухачів, серед яких були представники різних віросповідань. Тут же зберігається книга ще одного видатного діяча церкви митрополита Київського та Галицького Філарета (Ф. Г Амфітеатров (1799-1858)) «Беседы, говоренные Святейшего правительствующего Синода членом Филаретом, митрополитом Киевским и Галицким, Киево-Печерской лавры священно-архимандритом и разных орденов кавалером» [36], яку було видано 1847 р. друкарнею Києво-Печерської Лаври.

«Разряд VI Литургика> об'єднує книги, предметом вивчення яких є християнське церковне богослужіння, де головне місце займає літургія. Поділяється на чотири відділення, що становить близько 30 одиниць зберігання. Серед видань зберігається праця вченого та богослова І. І. Дмитрієвського (1754-1823) «Историческое, догматическое и таинственное изъяснение на Литургию» (1816) [13], яка вперше була опублікована в 1803 р. та перевидавалось багато разів. Спочатку Синод не дав дозвіл на друк книги Дмитрієвського, але згодом дослідження автора було прийнято і стало однією з найпопулярнійших книг літургійного характеру. Серед численних церковних праць вищезгаданного архієпископа Чернігівського та Ніжинського Філарета (Д. Г Гумілев- ський (1806-1866)) є прижиттєве видання «Исторический обзор песнопевцев и песнопения греческой церкви, с примечаниями и снимками древних нотных знаков» [35] 1860 р., яке також зберігається серед книг літургійного змісту.

«Разряд VII Русская словесность с историей русской литературы» поділено на чотири відділення. До першого увійшли книги з риторики, яка тісно зв'язана з мистецтвом християнської проповіді, та книги з класичної філології. Одним з видань є книга католицького теолога та ритора Доменіко де Колонія (Dominique de Colonia (1660-1741)) «De arte rhetorica» [44], яку було видано у Львові в 1763 р. В другому відділенні зібрані твори з теорії літератури та поезії: «Правила пиитические о стихотворении российском и латинском, со многими против прежнего прибавлениями, с приобщением пиитико-исторического словаря, в коем содержатся баснословных богов, мест, времен, цветов, дерев и проч. имена, с их краткою историею и нравоучением; также Овидиевы Превращения, и при конце отборные Публия Виргилия Марона стихи» [3]. Книга написана церковним діячем та теоретиком поезії архієпископом Орловським та Севським Аполлосом (А. Д. Байбаков (1737-1801)) та видана 1807 р. в Москві. Автор народився на Чернігівщині, навчався у московській Слов'я- но-греко-латинській академії, згодом був членом Російської академії, написав декілька праць з теорії словесності. Названий твір є найбільш популярним серед праць автора, що витримав десять перевидань з 1774-го до 1826 р. Тут же знаходимо роботу французського теоретика класицизму Ніколо Буало (1636-1711) «Наука о стихотворстве» [9], яка вийшла в перекладі російського поета Д. І. Хвостова (1757-1835) в Санкт-Петербурзі 1824 р. Найзнаменитіший твір Буало - поема-трак- тат в чотирьох піснях «Поетичне мистецтво» - «L'art poetique» приніс авторові визнання сучасників як теоретика літературних правил. Буало стверджував, що в поезії, як і в інших сферах життя, вище за все повинен бути поставлений розум або здоровий глузд, яким повинні підкоритися фантазія і почуття.

«Разряд VIII Гражданская история: всеобщая и русская» - це зібрання книг з всесвітньої історії, а також історії держави російської. Історична праця російського письменника та видавця М. І. Новікова (1744-1818) «Древняя Российская вивлиофика» [14] - це багатотомне видання давньоруських історичних джерел. Матеріали для книги було зібрано із церковних архівів, особових колекцій, а також із державних давньосховищ, доступ до яких дослідник отримав з дозволу імператриці Катерини II. Автором були опрацьовані також рукописи Києво-Печерської Лаври. У відділі зберігається видання друге, яке було доповнене, хронологічно і предметно систематизоване та вийшло у Москві 1788-91 (ч. 1-20). Серед опублікованих документів - устав князя Володимира Святославича, ярлики ханські (1788, ч. 6), послання київського митрополита Г Цамблака (1790, ч. 14), «Историческое известие о Киевской академии» (1790, ч. 16), «Сказание о Свенском монастыре, чудотворцах Антонии и Феодосии Печерском» (1791, ч. 20) та ін. Також, не менш цікавою є праця російського історика, джерелознавця та члена Історичного товариства імені Нестора-Літописця К. М. Бестужева-Рюміна (1829-1897) «О крещении Руси, о Владимире Святом, о сыновьях его и о монастыре» [8]. Автор багато уваги приділяв питанням визначення ступеня достовірності літописних пам'яток. Книгу видано за життя дослідника в Санкт-Петербурзі 1866 р.

«Разряд IX Математика, алгебра, геометрия, плоская тригонометрия и основания пасхалии» об'єднує видання книг з математичних дисциплін. Це один із найменш збережених за числом примірників. Хоча він поділявся на чотири відділення - в наявності це становить лише 11 одиниць зберігання. Серед них підручник «Основания алгебры в пользу юношества обучающегося в духовных училищах» [28], який належить математику та педагогу В. І. Себржинському (1785-1832). Автор народився в с. Босівка, Звенигородського повіту (нині це Черкаська обл.). Навчався в Києво-Могилянській Академії, після чого в 1808 році, в числі найкращих учнів, його було направлено для продовження навчання до Санкт-Петербурзької академії. Перед нами перше видання, яке було надруковано в Санкт-Петербурзі 1820 р. Ще одним посібником з математики є робота німецького математика та винахідника Д. Швентера (Daniel Schwenter (1585-1636)), «Delicia physico- mathematicae» [55], яку було видано 1636 р. в м. Нюрнберг. У своїх роботах автор висвітлював мистецтво бакулометрії - вимірювання важ- кодоступних відстаней за допомогою кілка.

«Разряд X Физика и начала космографии» включає лише вісім примірників. За часом написання - це видання кінця XVII та кінця XVIII ст. Одним з провідних німецьких математиків та фізиків свого часу був єзуїцький викладач, а пізніше - професор математики Шотт Каспар (1608-1666). Його праця «Magia universalis naturae et artis etc.»: частина перша - «Optica»; частина 2 - «Acoustica», видана в німецькому місті Франкфурт в 1677 р. [54]. Іншим авторам відомих латинських підручників з фізики «Physica Particularis» [48] був угорський єзуїтський професор фізики та філософії в католицькому університеті для викладання теології та філософії в Нагішмобаті, Королівство Угорщина (нині - Тр- нава (Словаччина)), Йоган Батист Хорват (1732-1799). Книгою Хорвата «Institutiones physics generalis, quas in usum auditorum philosophic» [49], виданою в 1788 р., починається наступний «Разряд XI Из философии: логика, психология, обзор философских учений и педагогика», до якого віднесено видання з філософії, логіки, психології. Цей розділ поділено на 7 відділень, що становить, на сьогодні, всього близько сорока примірників. Тут зберігається робота «Manuductio ad logicam sive Dialectica studiosae iuventuti ad logicam praeparandae», Філіппе дю Тріє (Philippe du Trieu (1580-1645)) викладача філософії Левенського університету (Бельгія) та члена ордену єзуїтів. Його «Manductio ad logicam» з початку XVII століття була базовим підручником з викладання філософії серед єзуїтів. Значення підручника з логіки, присвяченого схоластиці, зробило цей твір популярним за межами єзуїтського ордену. Книгу перевидавали понад 80 разів як за життя автора, так і після його смерті. В семінарський бібліотеці зберігається змінене та доповнене видання, що вийшло в Ліоні 1641 р. [46].

«Разряд XII Древние и новые языки: латинский, греческий, французский, немецкий». Відділення перше - це книги латинською мовою з творами давньоримських поетів та істориків. Серед них - Вергілій: (70 р. до н. е. - 19 р. до н. е.) та його знамениті твори «Publius Virgilius Maro Bucolica, Georgica, et ^neis» (Париж, 1806).; Овідій (43 р. до н. е. - 17 р. н. е.) «Publii Ovidii Nasonis metamorphoseon» (Амстердам, 1735); Луцій Анней Флор (70 р. - 140 р.) римський історик, автор короткої історії Римської імперії «I. Stadii in L. lulii Flori Historiarum Libr. IIII comentar II.» (Кельн, 1605). Тут же зберігається книга вченого та неолатинського поета, який був професором медицини в Гейдельберзі - Пітера Лотца (Lotichius, Petrus (1528-1560)). Він залишив після себе багато віршів, створених за класичними латинськими моделями: «Petri Lotichii secundi opera omnia» (Leipzig, 1586). Відділення 2 має лише 3 книги. Одна з них належить Костянтину Ласкарісу (1434-1501) - візантійському вченому, що був ініціатором відродження викладання грецької мови в Італії та автором знаменитої «Грецької граматики». В Подільській семінарії збереглося венеціанське видання 1533 р. [50].

«Разряд XIII» має десять відділень, включає в себе книги з правознавства, економіки та господарювання, посібники з рослинництва та тваринництва, медичну літературу, покажчики, календарі та наукові записки університетів.

Книги з церковного співу віднесено до «Разряду XIV». Серед них праця викладача та дослідника церковного співу протоієрея І. І. Возне- сенського (1838-1910) «Образцы осмогласия распевов киевского, болгарского, греческого», яка була видана у м. Рига 1893 р. [10]. У 1878 р. ним була написана програма з церковного співу для семінарій (до того часу подібних посібників не існувало). З 1883-го до 1893 р. Воз- несенський був іспектором Ризької духовної семінарії, викладав Святе Письмо, вів уроки церковного співу та керував хором. У 1888 г. він був прийнятий до київского Церковно-археологічного товариства при КДА. В ризький період були написані основні праці Вознесенського з теорії та історії церковного співу, більша частина яких була надрукована в журналі «Руководство для сельских пастырей». Порівняльне дослідження київського, болгарського і грецького розспівів, яке широко поширилося в російській співочій традиції з сер. XVII ст., Возне- сенський здійснив на матеріалах синодальних збірок та нотолінейних українських Ірмологіонів XVII-XVIII ст. з фондів Церковно-археологічного музею Київської духовної академії. Розглянувши особливості українського співочого репертуару, текстів і наспівів, Вознесенський висловив думку про православний характер монодії Південно-Західної Русі, що веде свою традицію з давньоруських часів та має самобутні ознаки.

Вивчаючи зібрання фундаментальної бібліотеки Подільської духовної семінарії, можемо сказати, що це переважно європейські стародруки XVII - XVIII ст. Судячи з власницьких написів, вони належали, свого часу, різним католицьким монастирям, після закриття яких потрапили до фундаментальної бібліотеки Подільської семінарії. Так, з переходом Шаргородського уніатського василіанського монастиря до православного підпорядкування, книги його бібліотеки стали частиною фундаментальної бібліотеки новоствореної духовної семінарії, про що свідчить напис чорнилом «Ex Bibliot. Szarogroden. Bazyl. Monastyr.». Інший напис «Bibliot. Colleg. Bragil. Ord. PPP. Trinitatis» вказує на приналежність деяких книг монастирю католицького жебрачого чернечого ордену Пресвятої Трійці (Ordo Sanctissimae Trinitatis), що знаходився в містечку Браїлов на Вінничині. Він був побудований у 1740 р. на кошти власника містечка Францішка Селезія Потоцького (1700-1772). Внаслідок польського повстання 1830-1831 рр. католицький монастир було закрито. Зараз відомий як Троїцький Браїловський жіночий монастир. Ще один напис «De Libris Bibliot. contus Janoviensis Patrum Bernardi- now» свідчить про приналежність цих книг монастирю отців бернардинів, який знаходився у містечку Янів (нині Іванів, Калинівського району, Вінницької області). Монастир було збудовано у 1780 р. Соломією - дружиною власника Янова, Адама Мишки-Холоневського,. Його закриття відбулося у 1832 р. після Листопадового повстання.

Видання XVIII ст., які було надруковано на теренах України, належать друкарням монастирів: Бердичівського монастиря босих кармелітів «Drukarnia Fortecy N. P za Przywieleiem J. Mci», Почаївського монастиря, друкарня якого належала греко-католицькому василіанському ордену «Drukarnia J. K. Mci u WW. OO. Bazylianow» та Києво-Печерській лаврі. Також зберігається невелика кількість книг, виданих друкарнями Львова, Харкова та Богуслава.

Видання XIX ст. - це книги, видані здебільшого на території колишньої Російської імперії друкарнями Москви та Санкт-Петербурга, а також зустрічаються видання Казанського Імператорського університету, Губернської друкарні Мінська, друкарні Іркутська та Рязані.

Аналізуючи книги фундаментальної бібліотеки за мовою, бачимо, що переважають видання латиною, яка домінувала в освіті кінця XVIIXVIII ст. та переважно базувалася на теологічних працях ієзуїтських богословів, які для проповідування ідей християнства і виховання своїх прихильників створювали єзуїтські колегіуми та університети з високим рівнем викладання ще з XVI ст. Також зустрічаються книги, видані польською, німецькою, французькою та грецькою мовами. Книги текстів Святого письма, видання літургійного змісту, а також православні календарі друковано церковнослов'янською мовою. Видання ж другої половини XIX ст. та початку XX ст. написані вже російською мовою.

Вивчаючи питання подальшої долі бібліотеки семінарії після революційних подій 1917 р., ми з'ясували, що у 1919-1920 рр. значна частина книг увійшла до складу бібліотеки Кам'янець-Подільського державного українського університету. Свідченням цього є штамп данної бібліотеки: «Бібліотека Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету 1919». Після його реорганізації в 1921 р. було створено Інститут народної освіти, на що вказує новий штамп: «Бібліотека Інституту Народньої Освіти Кам'янець на Поділлю» та «Бібліотека Кам'янець-Подільського Інституту Народної освіти», до якого влилась незначна кількість книг бібліотеки семінарії. Інформацію про передачу чи вивезення книг фундаментальної бібліотеки Подільської духовної семінарії з Кам'янця-Подільського до Києва знайти не вдалося. Проте ми можемо припустити, що бібліотеку було передано до Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській Академії наук у м. Києві, де на сьогодні вона зберігається. На цей факт вказує напис на зібраннях - «Всенародня бібліотека України ВуАН».

Чотири примірники із фундаментальної бібліотеки Подільської духовної семінарії виявлено в каталозі палеотипів під шифрами: Pal. 343.1; Pal. 343.2; Pal.1044; Pal. 1366b. [15]. Книги зберігаються в НБУВ також у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій.

Книги історичної бібліотеки Подільської семінарії внесено до електронної бази даних «ІРБІС» та створено електронний каталог, з яким читачі мають змогу ознайомитися на сайті бібліотеки.

Висновки. В статті вперше представлено кількісний склад зібрання фундаментальної бібліотеки Подільської духовної семінарії, що на сьогодні зберігається у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства. Систематизовано та проаналізовано розподіл книг за шифрами, що збереглися з часів існування та функціонування бібліотеки протягом більш як сторічного періоду існування навчального закладу. За маргінальними написами на стародруках здійснено спробу прослідкувати шляхи потрапляння цих книг до бібліотеки семінарії.

Отже, під час технічного опрацювання літератури з історичної бібліотеки Подільської духовної семінарії виявилося, що ця бібліотека протягом більш як сторічного періоду свого існування була важливим джерелом для вдосконалення знань не одного покоління викладачів та учнів семінарії. Встановлено, що книжкове зібрання бібліотеки Подільської семінарії є цінним джерело знань з історії церкви, освіти та науки на Правобережній Україні. З'ясовано, що маргіналії та прове- нієнції на книгах потребують досконалішого дослідження. Крім того, значна частина зібрань бібліотеки - це стародруковані видання, які можуть слугувати об'єктом дослідження сучасних науковців та книгознавців.

Список бібліографічних посилань

1. Айвазян О. Б. Бібліотека Подільської духовної семінарії (середина XIX - початок XX ст.). British Journal of Science, Education and Culture. London, 2014. №. 1 (5), January-June, Vol. II. P 76-80.

2. Айвазян О. Б., Прокопчук В. С. Бібліотеки Поділля (друга половина XIX - початок XX ст) : монографія. Кам'янець-Подільський, 2016. 256 с.

3. Аполлос (Байбаков А. Д.; архиеп.). Правила пиитическия о стихотворении российском и латинском. Москва, 1807. 80, 79 с. (шифр : Ф. Б. Подольск. дух. сем. VII.2.4.7).

4. Аскоченский В. И. Киев с древнейшим его училищем Академиею. Киев, 1856. 370 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. II.5.53.116).

5. Багинский М. Из истории Подольской духовной семинарии. Подольськие Епархиальные Ведомости. Каменец-Подольск, 1894. № 10. С. 179-185; № 11. С. 204-210.

6. Багинский М. Основание Подольской духовной семинарии и первые годы ея существования. Подольские Епархиальные Ведомости. Каменец- Подольск, 1898. № 17. С. 432-442.

7. Безе Г. Достоверность наших евангелий / перевод с немец. под ред. канд. богословия С. Никитского. Москва, 1899. 174 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. I.3.-141).

8. Бестужев-Рюмин К. Н. О крещении Руси, о Владимире Святом, о сыновьях его и о монастыре Печерском. С.-Петербург, 1865. 88 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. VIII.4.111.237).

9. Буало-Депрео Н. Наука о стихотворстве / переведенное стихами графом Хвостовым 1804 года. С.-Петербург, 1824. [2], 101, [1] с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. VII.2.5.16).

10. Вознесенский И. И. Образцы осмогласия распевов киевского, болгарского, греческого. Рига, 1893. 70 с. (шифр : Ф. Б. Подольск. дух. сем. XIV.1.-.76).

11. Глубоковский Н. Н. Греческий рукописный евангелистарий из собрания проф. И. Е. Троицкого. С.-Петербург, 1897. 256 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. I.2.-.48).

12. Гречулевич В. В. Сравнительное обозрение Четверо-Евангелия, в хронологическом порядке, как пособие при изучении Евангельской истории по самому Священному Писанию, без помощи учебника, с картою Палестины, изображающею путешествия Иисуса Христа, и указателем всех церковных чтений из четырех евангелистов. С.- Петербург, 1849. 32 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. I.2.3.15).

13. Дмитриевский И. И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение на литургию. Москва, 1816. 209 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. VI.1.2.9).

14. Древняя российская вивлиофика: содержащая в себе: собрание древностей российских, до истории, географии и генеалогии российския касающихся / изд. Н. Новиковым. Москва, 1788-1791 (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. VIII.4.13.23).

15. Каталог палеотипов из фондов Центральной научной библиотеки имени В. И. Вернадского НАН Украины / сост. М. А. Шамрай, при участии Б. В. Грановского и И. Б. Торбакова. Киев, 1995. 550 с.

16. Кирилл (Богословский-Платонов К. Л.; архиеп.). Поучительные слова и речи к подольской пастве. Москва, 1837. [4], 321, [2], X с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. V.3.37.73).

17. Корсунский И. Н. Перевод LXX. его значение в истории греческого языка и словесности. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1898. [2], II, 644, LXII, II с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. I.3-.139).

18. Лотоцкий А. Где обучалось Подольское духовенство до учреждения Подольской духовной семинарии? (По поводу столетия ПДС). Подольские Епархиальные Ведомости. Каменец-Подольск, 1898. № 31. С.1050-1058.

19. Мельник Е. М. Подільська духовна семінарія. Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. праць. Кам'янець-Подільський, 2011. Т. 18. С. 16-28.

20. Мосх I. Блаженного Иоанна Мосха Луг духовный. Москва, 1853. 295 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. II.7.18.29).

21. Никанор (Каменский Н. Т.; архиеп.). Экзегетоко-критическое изследо- вание Послания святого Апостола Павла к евреям. Казань, 1903. 283 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. I.5.-570).

22. О Действиях комитета, высочайше утвержденного для преобразования духовно-учебных заведений. Подольськие Епархиальные Ведомости. Каменец-Подольск, 1867. № 12. С. 425-432.

23. Павлов А. С. 50-я глава Кормчей книги как исторический и практический источник русского брачного права. Москва, 1887. [4], IV, 452 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. IV.2.-.264).

24. Парфений (Сопковский П.; еписк.). Книга о должностях пресвитеров приходских. Москва, 1823. 309 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. IV1.3.7).

25. Полное Собрание Законов Российской Империи: собрание первое: С 1649 по 12 декабря 1825 года. С.-Петербург, 1830. Т 23: С 1789 по 6 ноября 1796. № 17318. С. 663-664.

26. Порфирий (Успенский К. А.; еписк.) Восток христианский. Афон. Киев, 1877. 179 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. II.3.-.35).

27. Правила для ученической библиотеки Подольской духовной семинарии. Подольськие Епархиальные Ведомости. Каменец-Подольск, 1868. № 6. С. 115-128.

28. Себржинский В. И. Основания алгебры в пользу юношества обучающегося в духовных училищах. С.-Петербург, 1820. [4], XVII, 333, [4] с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. IX.1.10.15).

29. Сесак І. В. Навчальні заклади на Поділлі наприкінці XVIII - першій третині XIX ст. Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. праць. Кам'я- нець-Подільський, 2011. Т. 18. С. 3-15.

30. Старенький І. О. Бібліотеки духовних навчальних закладів Подільської єпархії і їх роль у збереженні пам'яток друку і письма. Наукові праці Кам'я- нець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Кам'я- нець-Подільський, 2013. Вип. 3. С. 176-181.

31. Труды Подольского церковно-археологического общества / под редакцией Е. Сецинского. Каменец-Подольск, 1916. Вып. 12. С. 422.

32. Феоктист (Мочульский И.; архиеп.). Разсуждение о божественности христианского учения из ветхозаветных прообразований, из ветхозаветных пророчеств, из ветхозаветных и новозаветных чудес, а особливо из внутренней вышеестественной тогож самого учения изящности и силы. Москва, 1801. 135 с. (шифр: Подольск. дух. сем. III .1.25.45).

33. Феофилакт (архиеп. Болгарский). Благовестник, или Толкование Блаженного Феофилакта, архиепископа Болгарского, на святое евангелие. Казань, 1857. 250 с. (шифр: Ф. Б. Подольск. дух. сем. I.5.23.34).