Історія дослідження звичаєво-обрядової культури зелених свят ХІХ - першої половини ХХ ст. (джерелознавчий аспект)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Історія дослідження звичаєво-обрядової культури зелених свят ХІХ - першої половини ХХ ст. (джерелознавчий аспект)

І. Пахолок,

Н. Гриньох

Анотація

Ключові слова: джерельна база, етнографічний матеріал, народний календар, Зелені свята, звичаї, обряди

Abstract

I. Pakholok, N. Hrynokh. History of the study of the Green Holidays / Whitsuntide custom and ritual culture in the course of the 19th and the first half of the 20th century (source knowledge aspect)

The investigation paper has carried out the study of the source base on the summer period Ukrainian folk calendar in general and the Trinity week, in particular. It has been proven that most of the factual material on the Green Holidays. Whitsuntide custom and ritual culture of Ukrainians is presented in published works. In total, factography is of a great source value within the studied period. It represents and illustrates a wide range of ceremonial and customary as well as myth and ritual phenomena, including those that have a constant manifestation within the calendar context. The assertion is argued that at the present time due to factography it is possible to investigate structural and semantic features, local variants, the territory of distribution, the time of residence, the degree of preservation of certain customs and rites. It provides a good source basis to proceed the scientific study of the topic and makes it possible to highlight its various aspects.

While researching the study history of the traditional everyday culture of Ukrainians, it was proved that in the course of the 19^th and the first half of the 20^th centuries. a number of ethnographic works were published, which directly or indirectly reflected certain Green Holidays customs and rituals. Most of the information from various historical and ethnographic regions of Ukraine was collected due to the efforts just of Ukrainian ethnologists. It was found out that just the turn of the 19^th and the 20^th centuries has occurred to be a particularly fruitful period of research work in the field of spiritual culture of the Ukrainian people in general, and calendar rituals, in particular. To a large extent, that was due to the active publishing activity of the Shevchenko Scientific Society and magazines of various directions.

While analysing the presented in the given research factual material, we can single out descriptive publications, generalised researches and monographs. The descriptive publications include ethnographic expositions and notes of scientists and amateur ethnographers who conducted their research at a time when the scientific method of field research was just being formed. Taking into account the lack of professional skills in collecting and systematizing original materials, the research revealed contextual, fragmentary fixations (without proper certification) of certain phenomena of the customary and ritual culture of Ukrainians. However, even brief local investigations of ethnologists are of inestimable value, primarily within the historical, ethnographic and folkloristic context.

Keywords: source base, ethnographic material, folk calendar, Green Holidays, Whitsuntide, customs, rituals

Одним із головних чинників, від яких залежить змістовність, ґрунтовність, повнота та глибина будь-якого дослідження, є залучення до наукового аналізу великого обсягу достовірних емпіричних даних. Не є винятком етнологічне вивчення календарних свят українців загалом, і Зелених свят зокрема. Тому одним із засадничих підходів до розсліду обраної теми став пошук та опрацювання якнайширшого кола опублікованих та архівних джерел.

Велику частину фактографії про Трійцю та її звичаєво-обрядову культуру у контексті демонологічних вірувань, різноманітних забобонів складають різні за обсягом і докладністю матеріали етнографів, фольклористів, істориків, краєзнавців і любителів старовини. Свого часу цей матеріал збирався та накопичувався протягом ХІХ - першої половини ХХ ст. і представлений переважно в опублікованих працях українських та окремих розвідках зарубіжних вчених. Зрозуміло, що більшість дослідників інформацію про календарну обрядовість Зелених свят українців спеціально не записували і відповідно не студіювали, а розглядали лише побіжно, у контексті народного календаря або своїх зацікавлень. Позаяк сьогодні відсутній комплексний аналіз наявної джерельної бази про звичаєво-обрядову культуру саме троїцького періоду, запропонована розвідка є актуальною та корисною для подальших досліджень.

Документальну основу пропонованого дослідження становлять кілька видів джерел, серед яких важливу роль відіграють писемні матеріали. Це передовсім рукописні збірки, письмові записи, етнографічні описи окремих історико-етнографічних районів і регіонів України. Зацікавлення народознавців вивченням традиційно-побутової та календарної обрядовості українців проявилося ще на початку ХІХ ст. і було зумовлене національно- культурним відродженням на українських землях.

Одним із ранніх досліджень, в якому міститься огляд Зелених свят, можна вважати роботу Костянтина Сементовського «Замечанія о праздниках у малороссіян»Сементовский К. Замечания о праздниках у малороссиян (посвящается любителям старины) // Маяк. Харьков, 1843. 74 с.. Зокрема, автор подав цікавий матеріал про народний календар українців Центрально-східного регіону, передовсім тодішніх Полтавської, Харківської та Катеринославської губерній. Етнограф уперше описав загальну структуру Зелених свят, виділяючи в ній суботу перед Духовим днем, Русалчин великдень (четвер на троїцькому тижні) та Проводи чи Розигри (перший понеділок після Трійці). Дослідник також описав характерні для місцевих українців звичаї та повір'я, які прив'язані до відповідних днів. Крім того, К. Сементовський на основі народних вірувань українців висловив слушне міркування, що саме Трійця завершує весняні свята.

У вивченні історії та культури Слобожанщини значну роль відіграв харківський «любитель української народності» Ізмаїл Срезневський. Серед низки видань для аналізу Зелених свят мають цінність його доповнення та важливі зауваженняСрезневский И. Дополнения и замечания. Сементовский К. Замечания о праздниках у малороссиян (посвящается любителям старины) // Маяк. Харьков, 1843. С. 45-57.. Помітне місце в них посідає докладний опис хресного обходу полів, приуроченого до другого дня Трійці.

Праці І. Срезневського мали важливе значення у подальшому розгортанні досліджень традиційно-побутової культури Слобідської України. Загальні відомості про народний календар українців Слобожанщини (зокрема Полтавщини) зібрав, а відтак систематизував та опублікував у другій частині «Записок о Полтавской губернии» Микола АрандеренкоАрандаренко Н. Записки о Полтавской губернии. Полтава, 1849. Ч. ІІ. 384 с.. Автор не лише зафіксував низку назв на означення днів троїцького періоду, навів дані про народні вірування й уявлення про русалок, а й спробував їх проаналізувати.

Дослідження Слобожанщини продовжувалося також у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Зокрема, наукову цінність для нас мають матеріали із Харківщини, що знаходимо на сторінках періодичного видання «Харківський збірник»Дневник народных праздников Харьковской губернии // Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому Календарю» на 1887 г. Харьков, 1887. Вып. 1. С. 72-80; Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И. Манжурою // Сборник Харьковского Историко-Филологического общества. Харьков, 1890. Т. II. Вып. 2. С. 1-194; Материалы для этнографического изучения Харьковской губернии. Гл. 1. Старобельский уезд: Сл. Никольское Г.А. и А.М. Калашниковых // Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому Календарю» на 1894 г. Харьков, 1894. Вып. 8. С. 173-342. та окремих видань Петра ІвановаИванов П.В. Жизнь и поверья крестьян Купянскаго уезда, Харьковской губернии. Харьков, 1907. 216 с., де йдеться про клечання, тобто про зелені гілки різних дерев, якими місцеві українці прибирали своє обійстя напередодні Трійці. Помітне місце у цих розвідках посідають локальні народні тлумачення його використання як оберегу до і після Зелених свят.

У контексті дослідження троїцьких звичаїв та обрядів досить цікавими та змістовними є записи фольклориста, етнографа, історика Василя МилорадовичаМилорадович В.П. Заметки о малорусской демонологии // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1991. С. 407-429; Милорадович В.П. Житье-бытье лубенського крестьянина // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1991. С. 170-341., які відзначаються точністю та свідчать про наукову обізнаність збирача. У кожній з них містяться докладні описи поминання русалок у четвер на троїцькому тижні. Науковий інтерес становлять також звичаї й обряди, які здійснювали слобідські жінки у перший понеділок Петрівки, а також заборони на певні види робіт, яких намагались дотримуватись місцеві селяни на русальному тижні.

Цінним джерелом для вивчення календарної обрядовості українців є дослідження Михайла Максимовича, якого вважають основоположником української етнографії. Передовсім варто назвати «Дні і місяці українського селянина», репринтне видання якого побачило світ у 2002 р.МаксимовичМ. Дні та місяці українського селянина. Київ: Обереги, 2002. 189 с. Серед описаних автором календарних звичаїв та обрядів із Середнього Подніпров'я значна частина є дуже своєрідною, інколи, можна сказати, унікальною. Скажімо, М. Максимович залишив один з найповніших описів гуляння молоді на Трійцю біля «обрядового дуба». Точніше, вчений-енциклопедист зосередив свою увагу не лише на зовнішньому вигляді «дуба», облаштуванні майданчика навколо нього у селі Рогозів під Борисполем, а й відзначив деякі варіанти деталей цього святкового символу. Водночас автор, скориставшись історико-порівняльним методом і використавши літописні та давні літературні джерела різних народів, спробував пояснити походження самого звичаю встановлювати ритуальні дерева. Народознавець правильно відзначив зв'язок рогозівського «дуба» зі священними дубами, яким поклонялися слов'яни-язичники. Велику наукову цінність мають наведені у цьому досліджені різні варіанти гри «Кострубонько», а також повір'я про русалок та їх класифікацію.

Звичаєво-обрядова культура народного календаря українців була предметом дослідження Миколи Маркевича. Відомий український історик, етнограф, фольклорист зібрав його на теренах Київщини, Чернігівщини та Полтавщини. Щоправда опублікувати окремі нариси побуту, календарної та родинної обрядовості, харчування, повір'я, які мали увійти до ґрунтовного збірника, не вдалося. Після його смерті, за сприяння І. Даниленка, ті розвідки, що збереглися в архіві М. Маркевича, були опубліковані у 1860 р. під назвою «Звичаї, повір'я, кухня та напої сучасних малоросіян»Маркевич Н.А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1991. С. 52-169.. Названа надрукована праця - це цінне етнографічне дослідження, яке дає певне уявлення про побут і культуру українців.

Надзвичайно важливим для глибшого розуміння календарної обрядовості українців є багатотомне зібрання одного з корифеїв української етнології Павла Чубинського «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». Вони є результатом дворічної етнографічно-статистичної експедиції у Київську, Волинську та Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній і Бессарабію, де проживали українці. Її керівником був безпосередньо П. Чубинський, який працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури. Серед праць для нас наукову цінність мають перший і третій томиЧубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Русским географическим обществом Юго-Западного отдела. Материалы и исследования. Санкт-Петербург, 1872. Т. 1: Верования и суеверия. 467 с.; Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Русским географическим обществом Юго-Западного отдела. Материалы и исследования. Санкт-Петербург, 1872. Т. 3: Народный дневник. 486 с.. Зокрема, у третьому томі під назвою «Народний календар» за принципом річного календарного циклу згруповані численні обряди і звичаї та варіанти приурочених до них пісень, повір'їв. Щоправда, аналізу такого свята як Трійця дослідник приділив мало уваги, обмежившись лише коротким викладом назв днів троїцько-русального періоду та використання клечальної зелені. Попри те, власні етнографічні дослідження вченого та залучення фольклорного матеріалу роблять його праці своєрідною енциклопедією традиційно- побутової культури українців і цінним джерелом для заповнення прогалин у календарній обрядовості.

Цінним джерелом до вивчення духовної культури українців, власне тієї її частини, яку називаємо календарно-побутовою обрядовістю, є записи Михайла Пйотровського із теренів Житомирського Полісся у середині ХІХ ст. Зібрані та невпорядковані з різних причин етнографічні матеріали привернули увагу українського літературознавця та фольклориста Михайла Возняка, який власне й опублікував їх у 1995 р. За твердженням М. Пйотровського тиждень, що передував Трійці, поліщуки називали клечальним. Відповідна назва походить від слова «клечання», під яким розуміли зелень, якою у суботу напередодні Зелених свят українці прикрашають своє обійстяВозняк М. Народний календар із Овруччини 50-х років XIX століття у записі Михайла Пйотровського // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1995. Т. CCXXX: Праці Секції етнографії та фольклористики. С. 303-351.. Якщо йти за логікою, то клечальний (зелений) тиждень повинен починатися саме від цієї суботи (у місцевого населення Східних Карпат - від п'ятниці), тобто тоді, коли все замаювали. Наше міркування є доречним позаяк з цього дня поліщуки ведуть відлік і русального тижня, що однозначно пов'язаний із віруваннями про русалок.

У другій половині ХІХ ст. найрізноманітнішу інформацію щодо звичаєво-обрядової культури українців у народному календарі містять етнографічні матеріали польських вчених. Доцільно згадати про ґрунтовну працю у двох томах польського народознавця Антонія Новосельського «Lud ukrainski»Nowosielski А. Lud ukrainski. Wilno, 1857. T. І. 380 s.; Nowosielski А. Lud ukrainski. Wilno, 1857. T. ІІ. 282 s.. У першому томі, який стосується міфології нашого народу, дослідник значну увагу приділив віруванням про русалок. Автор також подав і цікаві відомості про поминання померлих у Зелену суботу та святкування Розигрів на другий понеділок після Зелених свят. Більше того, пропонуючи власну інтерпретацію звичаю прикрашати зеленню житлові та господарські будівлі, народознавець висловив гіпотезу, що «май уособлює дерево життя, з якого все відроджується»Nowosielski А. Lud ukrainski.... T. І. S. 130.. До речі, сьогодні вона доведена та загальноприйнята у наукових колах.

Цікаві відомості про троїцькі звичаї та обряди українців містяться на сторінках відомого польського видання «Zbiцr wiadomosci do antropologь krajowej»Rulikowski E. Zapiski etnograficzne z Ukrainy // Zbiцr wiadomosci do antropologii krajowej. Krakow, 1879. T. Ш. S. 62-166; Moszynska J. Kupajlo tudziez zabawy doroczne i inne z dodatkiem niektцrych obz^dцw i piesni weselnych ludu ukrainkiego z okolic Bialej Cerkwi // Zbiцr wiadomosci do antropologii krajowej. Krakow, 1881. T. V. S. 24-101; Wierzbicki D. Meteorologia ludowa czyli zdania i przyslowia ludu naszego zluz^ce do przepowiadania stanu pogody // Zbiцr wiadomosci do antropologii krajowej. Krakow, 1882. T. VI. S. 159-200. та етнографічного щоквартальника «Lud»Schnajder J. Z zycia gцrali nadlomnickich // Kwartalnik etnograficzny «Lud». Lwцw, 1912. Т. XVIII. S. 141-222.. Зокрема, автори окремих розвідок торкнулися народних уявлень про русалки (нявки, мавки) і святкуванню на їх честь Розигрів. Про календарні повір'я, які стосуються нечистої сили (зокрема і русалок), охоронні звичаї та заборони, зумовлені демонологічними мотивами, також можна знайти цікаві факти у розвідці про рослини у віруваннях і фольклорі юрківчан. Її підготувала Софія Рокосовська на основі зібраних матеріалів у селі Юрківщина Новоград-Волинського повіту (сучасна Житомирщина)Rokossowska S. O swiecie roslinnym wyobrazenia, wierzenia i podania ludu ruskiego na Wolyniu, we wsi Jurkowszczyznie pow. Zwiahelskim // Zbiцr wiadomosci do antropologii krajowej. Krakцw, 1889. T. XIII. С. 163-199..

Значний інтерес до вивчення українського народного календаря загалом, і Зелених свят зокрема, простежується у роботах польського етнографа та фольклориста Оскара Кольберга. Досліджуючи культуру польського народу він також звертав увагу на найближчих сусідів, зокрема українців. Особливе зацікавлення вченого викликали взаємовпливи, а тому він записував звичаї, традиції, усну народну творчість. Результатом його збирацької роботи є фундаментальне видання у 38 томах, до якого ввійшли дослідження окремим історико-етнографічних районів України в тому числі традиційно-побутової культуриІlberg O. Dziela wszystkie. Wroclaw; Poznan: PTL, 1962. T. 29: Pokucie. Cz. I. 358 s.; Іlberg O. Dziela wszystkie. Wroclaw; Poznan: PTL, 1964. T. 33: Chelmskie. Cz. I. 370 s.; Іlberg O. Dziela wszystkie. Wroclaw; Poznan: PTL, 1974. T. 49: Sanockie-Krosnienskie. Cz. I. 552 s.. До речі, чотиритомне дослідження «Покуття» вважається єдиним найґрунтовнішим виданням із вивчення цього району. семантичний звичаєвий обрядовий зелений свято україна

На межі ХІХ-ХХ ст. найрізноманітнішу інформацію щодо звичаєво-обрядової культури українців троїцького періоду черпаємо із нових етнографічних і фольклористичних матеріалів на сторінках літературно-наукового та громадсько- культурного часопису «Зоря» (1880-1897рр.), а також історико-етнографічного та літературного журналу «Киевская старина» (із 1992 р. часопис поновлено під назвою «Київська старовина»). У першому періодичному виданні неодноразово публікував свої матеріали український письменник та етнограф Данило Лепкий, який цікавився дослідженням народного календаря українцівЛепкій Д. Народні звичаї и обряды // Зоря. Львов, 1882. Ч. 2. С. 30-31; ЛепкійД. Весняні звичаї, обряды та вірованя на Русі // Зоря. Львов, 1883. Ч. 14. С. 232-234; ЛепкійД. Про народні забобони // Зоря. Львов, 1884. Ч. 13. С. 105-107.. Одну з опублікованих розвідок під назвою «Весняні звичаї, обряди та вірування на Русі» він повністю присвятив троїцьким звичаям та обрядам українців. Крім того, народознавець докладно описав зовнішній вигляд русалок, які розрізняв «троякого роду» - мавки, русалки Діви, русалки морські або «Малюзіни»ЛепкійД. Весняні звьічаї, обряды та вірованя на Русі // Зоря. Львов, 1883. Ч. 14. С. 233.. До слова, назва статті Д. Лепкого не є помилковою, адже згідно вірувань наших предків Зелені свята були своєрідним межовим знаком між весняним календарним циклом і літнім.

Окремого аспекту троїцької обрядовості торкнувся Сергій ВенгрженовськийВенгрженовський С. Языческш обычай в Брацлавщине «гоныты шуляка» // Киевская старина. 1895. Т. 50. С. 282-323., який уперше докладно описав та проаналізував звичай «гонити шуляка», що побутував на теренах колишньої Брацлавщини. Однак, значна частина наявного в його розвідці фактичного матеріалу, а також інтерпретації дослідника, викликають певні застереження і сумніви. Це стосується передовсім твердження автора про те, що обряд «гонити шуляка» українці запозичили у римлян і він був пов'язаний з культом Вакхи.

Цінну джерельну базу становлять етнографічні та фольклористичні джерела, які опубліковані у періодичних виданнях Наукового товариства імені Шевченка: «Етнографічний збірник» і «Матеріали до українсько-руської етнології» (з 1909 р. назву змінено на «Матеріали до української етнології»). Ці щорічники присвяченні зібранню та систематизації матеріалів, що стосуються етнічного складу, побуту, звичаїв, вірувань, знань і громадського укладу українців у порівнянні з іншими народами. З етнографічних праць, в яких частково йдеться і про календарну обрядовість Зелених свят, увагу привертає дослідження українського вченого із Закарпаття Юрія ЖатковичаЖаткович Ю. Замітки етнографічні з Угорської Руси // Етноґрафічний збірник. Львів, 1896. Т. ІІ. С. 1-38.. Зокрема, у його «Замітках етнографічних з Угорської Руси» містяться короткі відомості про особливості збирання троїцького зілля, маювання житлових і господарських споруд, освячення царини українськими верховинцями.

Окремо доцільно згадати статтю етнографа, історика та громадського діяча Михайла ЗубрицькогоЗубрицький М. Народній календар, народні звичаї і повірки, прив'язані до днів в тижні і до рокових свят (Записані у Мшанці, Староміського повіту і по сусідніх селах) // Матеріали до українсько-руської етнольоґії. Львів, 1900. Т. Ш. С. 33-60., основою якої послужили особисті спостереження автора у бойківських селах Старосамбірщини. Окрім відзначення днів Івана Купала, Петра і Павла, автор згадав і Зелені свята. Щоправда, дослідник обмежився лише їх загальним описом. Серед інших етнографічних праць, які стосуються традиційної культури цього історико-етнографічного району, доцільно згадати також статтю про народний календар Антона ОнищукаОнищук А. Народний календар. Звичаї й вірування прив'язані до поодиноких днів у році, записав у 19071910 р. в с. Зеленици // Матеріяли до української етнолоґії. Львів, 1912. Т. XV. С. 1-61.. Зокрема, на відміну від багатьох попередників автор послідовно описав не лише святкування Зелених свят, а й приготування до них. Дослідник подав цікаву інформацію також про види робіт, які заборонялось виконувати у троїцький період, а також їхні народні пояснення. Крім того, значна увага приділена так званим пам'ятним дням. Варто зазначити, що на сторінках вищезгаданих «Матеріалів до українсько-руської етнології» було опубліковано низку ґрунтовних праць з окремих галузей етнології українських земель, зокрема 4 частини монографії Володимира Шухевича «Гуцульщина». В її останній частині міститься інформація про Зелені свята на Гуцульщині, яка викликає довіру і є цінноюШухевич В. Гуцульщина. Ч. 4 //Матеріали до українсько-руської етнолоґії. Львів, 1904. Т. VII. 272 с..

Серед інших опублікованих етнографічних джерел минулого необхідно також виділити розвідку вченого-історика, філолога та етнографа Василя Доманицького про народний календар РівненщиниДоманицький В. Народній календар у Ровенськім повіті, Волинської губернії // Матеріяли до української етнольоґії. Львів, 1912. Т. XV. С. 62-89., що містить народні повір'я про русалок, відьомські шабаші, появу покійників на Зелені свята, Івана Купала, Навський Великдень. Крім того, автор описав низку календарно-обрядових апотропеїчних дій, використання під час свят певних оберегів. Цікавим є зауваження дослідника, що суботу перед Трійцею поліщуки називають «Семухою» і «назвисько таке одні кажуть, од того, що вона буває на сьомім тижні після Великодня, другі, що в цю суботу обов'язково повинно бути 7 страв»Доманицький В. Народній календар у Ровенськім повіті, Волинської губернії // Матеріяли до української етнолоґії. Львів, 1912. Т. XV. С. 71..

У контексті дослідження народного календаря українців важливим джерельним доповненням є праця Антона ПетрушевичаПетрушевич А.С. Общерусский дневник церковных, народных, семейных праздников и хозяйственных занятий, примет и гаданий. Львов: Тип. Ин-та Ставроп., 1905. 104 с., що містить значну кількість відомостей про звичаєво-обрядову культуру українців (замаювання хат, плетіння вінків, купання в одязі тощо). Науковий інтерес викликають також слушні зауваження автора стосовно окремих обрядодій. Скажімо, дослідник звернув увагу на те, що маїли хати не лише перед Зішесттям Святого Духа, а й на літнього Івана, якого називали «Лопухатим Іваном, Лопушняком», а також те, що Розигри святкують переважно жінки. Попри цікаву інформацію, це дослідження має суттєвий недолік - майже повна відсутність паспортизації.

Цінні відомості про календарну обрядовість українців містяться у роботах російського етнографа, фольклориста, мовознавця Дмитра Зеленіна. Він підготував і видав 3 томи «Описів рукописів вченого архіву Російського географічного товариства», четвертий том лишився у рукописі через початок Першої світової війни. Для нас особливе зацікавлення становить перший том, в якому науковий інтерес становлять докладні описи зеленосвятських звичаїв та обрядів з Волинської губерніїЗеленин Д.К. Описание рукописей ученого архива Императорського Русского географического общества. Петроград, 1914. Вип. 1. 483 с.; Зеленин Д.К. Описание рукописей ученого архива Императорського Русского географического общества. Петроград, 1916. Вип. 3. С. 989-1280.. Щоправда, потрібно пам'ятати про те, що фактичні дані цього видання зафіксував священик Василь Абрамович у роботі «Простонародний поліський календар», а Д. Зеленін лише його опублікував.

У 1920-30-х роках на українських землях, які перебували під владою різних окупаційних режимів, збір етнографічно-фольклористичних матеріалів про духовну культуру практично призупинився. Народознавці досліджували її переважно на прикладі окремих місцевостей і навіть сіл. Цьому посприяла заборона дослідницької діяльності, ліквідація всіх періодичних академічних видань, народознавчих осередків, репресії щодо багатьох дослідників. Етнографічні дослідження почали відновлювати лише у повоєнні роки, але народознавча наука зазнала відчутного впливу радянізації. Попри те, частина народознавчих осередків усе ж таки продовжували своє існування. Зрозуміло, що у надскладних умовах і недостатній кількості фахівців з етнології неможливо було проводити масштабні польові студії та реалізувати наукові проекти. Складність полягала також в тому, що змінився об'єкт дослідження (вивчали культуру та побут не одного села, містечка чи регіону, а колгоспників і робітників), що значно звузило коло наукової діяльності.

Попри усі складнощі спричинені впливом владних структур на українських землях, у перші десятиліття ХХ ст. відбувалося формування наукової методики досліджень. Зокрема на Волині основна роль у цьому належала етнографічному відділу Волинського науково-дослідного музею та, зокрема Василю Кравченку. Народознавець, етнограф і фольклорист взяв курс на залучення до проведення етнографічних досліджень широкого кола місцевої інтелігенції. Завдяки його організаторській і науково-методичній роботі було зібрано фактичний матеріал, значна частина якого у вигляді рукописів і залишається поки що невивченою. З опублікованих джерел, в яких описується календарна обрядовість троїцького періоду, варто зазначити наступніЭтнографические материалы, собранные В.Гр. Кравченко в Волынской и соседних с ней губерниях // Труды общества исследователей Волыни. Житомир: Издание общества исследователей Волыни, 1911. Т. V. 243 с.; Кравченко В. Звичаї в селі Забрідді та по де-якіх інших, недалеких від цього села місцевостях Житомірського повіту на Волині: Етнографічні матеріали. Житомір: Друкарня «Робітник», 1920. 160 с.; Кравченко В. З побуту й обрядів північно-західньої України // Волинський науково-дослідний музей: Збірник. Житомир, 1928. Т. 1. С. 67-115.. Ці етнографічні матеріали є цінними, адже містять вичерпну інформацію про один із обрядів Зелених свят відомий у народі під назвою «Розигри».

Серед скупих надбань першої чверті ХХ ст. варто відзначити фундаментальну роботу академіка Агатангела Кримського «Звенигородщина. Шевченкова Батьківщина. З погляду етнографічного та діалектологічного. З географічною мапою та малюнками», яку було підготовлено до друку ще у 1930 р., але до масового читача вона дійшла лише зовсім недавноКримський А.Ю. Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного: Відтворення з авторського макету 1930 р. Черкаси: «Вертикаль», видавець ПП Кандич С.Г., 2009. 438 с.. У ній докладно розглядається не лише матеріальна культура українців (сільськогосподарські заняття, ремесла та промисли, сімейний і громадський побут тощо), а й духовна. Це засвідчує той факт, що з 28 умовних розділів (за визначенням самого вченого - «відділів») найбільший за обсягом блок етнографічних матеріалів (20 розділів) стосується традиційної календарно-побутової обрядовості мешканців Звенигородщини. Безпосереднє відношення до нашого дослідження мають такі розділи: «Зелені святки» і «Лоскотавчині проводи», «Петрівчані запусти та “шуляк” та піст».

Загалом, праця А. Кримського є однією з найцінніших джерел про Зелені свята українців Середнього Подніпров'я. Водночас, мовлячи про авторство «Звенигородщини», маємо обов'язково пам'ятати і про те, що крім А. Кримського, до неї безпосередньо чи побіжно долучилося ще понад два десятки осіб (одні з них дуже відомі, інші - зовсім невідомі). Відтак, фактологічною основою «Звенигородщини» послужили не лише етнографічні та фольклорні джерела у записах А. Кримського, а й народознавчі матеріали, які у різні роки зібрали дослідники та шанувальники української старовини. Більше того, як засвідчує аналіз поданого у виданні фактажу, народознавчі скарби самого А. Кримського є менш чисельними.

Звичаєво-обрядову культуру села Зіболки Жовківського повіту (волинсько-опільське пограниччя) свого часу студіював український археолог Ярослав Пастернак. На основі зібраних матеріалів він опублікував народознавчу розвідку, в якій містяться цікаві відомості про використання освяченого зілля на Зелені свята для лікування худоби та захисту від негоди. Дослідженню Галичини присвячена також розвідка Івана Близнака, що вийшла у світ 1937 р. і присвячена безпосередньо зеленосвятському звичаю у місцевості Штуківець (присілок нинішнього Нижнього Висоцького Турківського р-ну Львівської обл.)Близнак І. Зелено-святочний звичай у бойківській місцевості - Штуківець // Літопис Бойківщини. Самбір, 1937. Р. VII. Ч. 9. С. 120-122.. Український етнограф уперше докладно описав характерне для бойків квітчання худоби напередодні Святої неділі. Крім того, автор подав декілька пастуших пісень, які помилково вважав суто локальними.

Важливим джерелом щодо вивчення матеріального та духовного життя історико-етнографічної Лемківщини є матеріал, опублікований на шпальтах газети «Наш Лемко». Редакція з однойменною назвою окрім двотижневика видала низку книжок, серед яких «Звичаї та вірування лемків»Бугера І. Звичаї та вірування Лемківщини. Львів: Наш Лемко, 1939. 40 с., в якій автор подає цікаві відомості про ті види робіт, які не можна було виконувати у Задушну суботу (суботу перед Трійцею) та їх зв'язок із померлими родичами. На звичаї Зелених свят, яких дотримувалися українці Східних Карпат, у 30-х рр. ХХ ст. звернув увагу також польський етнолог Ян Фальковський. Для нас наукову цінність має його етнографічний нарис про лемківсько-бойківське пограниччя (написаний у співавторстві з Богданом Пашницьким)Falkowski J. Na pograniczu lemkowsko-bojkowskiem: Zarys etnograficzny. Lwow, 1935. 128 s.. У роботі дослідник відзначив, що троїцьку зелень місцеві жителі використовують як оберіг, а також те, що Русаля є днем пастухів.

Отже, на основі систематизованого та проаналізованого фактичного матеріалу про обрядово-звичаєву культуру Зелених свят стверджуємо, що джерельна база цієї досліджуваної ділянки є більш-менш самодостатньою та вичерпною. Вважаємо, що левова частка матеріалу є українського походження, адже його зібрали етнологи, фольклористи, історики та краєзнавці родом з України. Окремої уваги заслуговують також дані про народний календар українців, що свого часу зафіксували польські дослідники. Вони є цінними для доповнення й уточнення (підтвердження чи спростування) інформації про окремі звичаї та обряди троїцького періоду, які знаходимо у вітчизняних джерелах.

Попри усі ціннісні характеристики проаналізованих джерел, констатуємо їх загальний чи радше фрагментарний характер, часто без будь-яких коментарів автора. Аргументуємо це тим, що на етапі зародження дослідницької діяльності багато збирачів етнографічних і фольклорних матеріалів були лише аматорами та любителями старовини. Крім того, народознавці цікавилися звичаями й обрядами свят літнього календарного циклу (зокрема Трійці) лише у контексті своїх зацікавлень, тобто побіжно. Припускаємо, що саме через це, у деяких працях відсутня паспортизація поданих відомостей і навіть компіляція етнографічного матеріалу попередників.

Зважаючи на висловлені міркування констатуємо, що зібраний свого часу фактичний матеріал про звичаєво-обрядову культуру Зелених свят є надзвичайно цінним, позаяк він відображає не лише окремий цикл, а й народний календар, вірування і традиції українців з різних історико-етнографічних районів і регіонів України у попередні століття. Крім того, він є основою для подальших розслідів і наукових досліджень календарної обрядовості та різних сфер традиційно-побутової культури українського народу.

Література

1. Арандаренко Н. Записки о Полтавской губернии. Полтава, 1849. Ч.ІІ. 384 с.

2. Близнак І. Зелено-святочний звичай у бойківській місцевості - Штуківець // Літопис Бойківщини. Самбір, 1937. Р. VII. Ч. 9. С. 120-122.

3. Бугера І. Звичаї та вірування Лемківщини. Львів: Наш Лемко, 1939. 40 с.

4. Венгрженовський С. Языческий обычай в Брацлавщине «гоныты шуляка» // Киевская старина. 1895. Т. 50. С. 282-323.

5. Возняк М. Народний календар із Овруччини 50-х років XIX століття у записі Михайла Пйотровського // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1995. Т. CCXXX: Праці Секції етнографії та фольклористики. С. 303-351.

6. Доманицький В. Народний календар у Ровенськім повіті, Волинської губернії // Матеріяли до української етнолоґії. Львів, 1912. Т. XV. С. 62-89.

7. Дневник народных праздников Харьковской губернии // Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому Календарю» на 1887 г. Харьков, 1887. Вып. 1. С. 72-80;

8. Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И. Манжурою // Сборник Харьковского Историко-Филологического общества. Харьков, 1890. Т. II. Вып. 2. С. 1-194;

9. Материалы для этнографического изучения Харьковской губернии. Гл. 1. Старобельский уезд: Сл. Никольское Г.А. и А.М. Калашниковых // Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому Календарю» на 1894 г. Харьков, 1894. Вып. 8. С. 173-342.

10. Жаткович Ю. Замітки етнографічні з Угорської Руси // Етноґрафічний збірник. Львів, 1896. Т. ІІ. С. 1-38.

11. Зубрицький М. Народній календар, народні звичаї і повірки, прив'язані до днів в тижні і до рокових свят (Записані у Мшанці, Староміського повіту і по сусідніх селах) // Матеріали до українсько-руської етнолоґії. Львів, 1900. Т. Ш. С. 33-60.

12. Зеленин Д.К. Описание рукописей ученого архива Императорського Русского географического общества. Петроград, 1916. Вип. 3. С. 989-1280.

13. Иванов П.В. Жизнь и поверья крестьян Купянскаго уезда, Харьковской губернии. Харьков, 1907. 216 с.

14. Лепкій Д. Про народні забобони // Зоря. Львов, 1884. Ч. 13. С. 105-107.

15. Лепкій Д. Весняні звичаї, обряди та вірованя на Русі // Зоря. Львов, 1883.

16. Кравченко В. Звичаї в селі Забрідді та по де-якіх іншіх, недалекіх від цього села місцевостях Житомірського повіту на Волині: Етнографічні матеріали. Житомір: Друкарня «Робітник», 1920. 160 с.;

17. Кравченко В. З побуту й обрядів північно-західньої України // Волинський науково-дослідний музей: Збірник. Житомир, 1928. С. 67-115.

18. Милорадович В.П. Заметки о малорусской демонологии // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1991. С. 407-429;

19. Милорадович В.П. Житье-битье лубенського крестьянина // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1991. С. 170-341.

20. Максимович М. Дні та місяці українського селянина. Київ: Обереги, 2002. 189 с.

21. Маркевич Н.А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1991. С. 52-169.

22. Сементовский К. Замечания о праздниках у малороссиян (посвящается любителям старины) // Маяк. Харьков, 1843. 74 с.

23. Срезневский И. Дополнения и замечания. Сементовский К. Замечания о праздниках у малороссиян (посвящается любителям старины) // Маяк. Харьков, 1843. С. 45-57.

24. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Русским географическим обществом Юго-Западного отдела. Материалы и исследования. Санкт-Петербург, 1872. Т. 1: Верования и суеверия. 467 с.;

25. Nowosielski А. Lud ukrainski. Wilno, 1857. T. І. 380 s.; Nowosielski А. Lud ukrainski. Wilno, 1857. T. ІІ. 282 s.

26. Rulikowski E. Zapiski etnograficzne z Ukrainy // Zbiцr wiadomosci do antropologii krajowej. Krakow, 1879. T. Ш. S. 62-166;

27. Moszynska J. Kupajlo tudziez zabawy doroczne i inne z dodatkiem niektцrych obzdцw i piesni weselnych ludu ukrainkiego z okolic Bialej Cerkwi // Zbiцr wiadomosci do antropologii krajowej. Krakow, 1881. T. V. S. 24-101;

28. Wierzbicki D. Meteorologia ludowa czyli zdania i przyslowia ludu naszego zluzce do przepowiadania stanu pogody // Zbiцr wiadomosci do antropologii krajowej. Krakow, 1882. T. VI. S. 159-200.

29. Schnajder J. Z zycia gцrali nadlomnickich // Kwartalnik etnograficzny «Lud». Lwцw, 1912. Т. XVIII. S. 141-222.

30. Rokossowska S. O swiecie roslinnym wyobrazenia, wierzenia i podania ludu ruskiego na Wolyniu, we wsi Jurkowszczyznie pow. Zwiahelskim // Zbiцr wiadomosci do antropologii krajowej. Krakцw, 1889. T. XIII. С. 163-199.

31. Іlberg O. Dziela wszystkie. Wroclaw; Poznan: PTL, 1962. T. 29: Pokucie. Cz. I. 358 s.;

32. Шухевич В. Гуцульщина. Ч. 4 //Материяли до українсько-руської етнольоґії. Львів, 1904. Т. VII. 272 с.

33. Петрушевич А.С. Общерусский дневник церковных, народных, семейных праздников и хозяйственных занятий, примет и гаданий. Львов: Тип. Ин-та Ставроп., 1905. 104 с.

34. Этнографические материалы, собранные В.Гр. Кравченко в Волынской и соседних с ней губерниях // Труды общества исследователей Волыни. Житомир: Издание общества исследователей Волыни, 1911. Т. V. 243 с.;

35. Пастернак Я. Звичаї та вірування в с. Зіболках, Жовківського повіту // Матеріяли до етнології й антропології. Львів, 1929. Т. XXI-XXII. С. 321-352.

36. Falkowski J. Na pograniczu lemkowsko-bojkowskiem: Zarys etnograficzny. Lwow, 1935. 128 s.

Размещено на allbest.ru