Семантика меду в обрядах життєвого циклу на Волинському Поліссі (за матеріалами Камінь-Каширської і Сошичненської ТГ)

Размещено на http://www.allbest.ru

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Семантика меду в обрядах життєвого циклу на Волинському Поліссі (за матеріалами Камінь-Каширської і Сошичненської ТГ)

Дмитренко А. А.

Dmytrenko A. A. SEMANTICS OF HONEY IN LIFE CYCLE RITUALS IN VOLYN POLISSIA (ON THE MATERIALS OF KAMIN-KASHYRSK AND SOSHYCHNE LOCAL COMMUNITI)

The article highlights the role of honey in the rites of human life cycle in the villages of Kamin-Kashyrsk and Soshychne local communities of Volyn region. The object of research is family rituals and honey as a product of beekeeping, the subject - the traditionally formed system of using honey in the rituals of the life cycle and its semantics. The source base of the article was field ethnographic materials collected by the author in the villages of the region during three expeditions - 2010, 2012 and 2014, organized by the State Research Center for Cultural Heritage Protection from Man-Made Disasters and the Museum of Ethnography of Volyn and Polissia at Lesya Ukrainka Volyn National University. The collection of materials was based on the author's questionnaires. Methods of contextual analysis and descriptive-analytical are used.

The publication analyzes local variants of the custom of “greeting” (ritual feasting /feeding) brides with honey. It is noted that in most villages the ceremony was held only once - after the wedding of the newlyweds in the church, which could symbolize the final approval of marriage, its recognition by the community, the well-being of the young family and happy, harmonious life (today - honeymoon). In some villages, the newlyweds were treated to honey in the groom's house. The obligatory attributes in the feast of the newlyweds, in addition to honey, were bread and a bread bowl or a lid from it. The use of honey in other wedding ceremonies is not recorded. Honey was and still remains an important attribute of the funeral and memorial rites, mainly as a component of the oscillation. It is consumed at the grave of the deceased, at a funeral dinner and is used during all annual funeral days. Given the semantics of the bee and its products, it can be assumed that the kolyvo is a kind of link between this and that world.

Key words: Volyn Polissia, festive and ceremonial culture, wedding rites, funeral and memorial rites, honey, kolyvo, bread, bread bowl.

У статті висвітлюється роль меду в обрядах життєвого циклу людини у селах Камінь- Каширської та Сошичненської територіальних громад Волинської області. Об'єктом дослідження є родинна обрядовість та мед як продукт бджільництва, предметом - традиційно сформована система використання меду в обрядах життєвого циклу та його семантика. Джерельну базу статті склали польові етнографічні матеріали, зібрані авторкою у селах означеного регіону упродовж трьох експедицій - 2010, 2012 і 2014 років, організованих Державним науковим центром захисту культурної спадщини від техногенних катастроф і Музеєм етнографії Волині та Полісся при Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Збір матеріалів відбувався за авторськими запитальниками. Використані методи контекстологічного аналізу та описово-аналітичний.

У публікації проаналізовані локальні варіанти звичаю «вітання» (ритуального частування/ годування) наречених медом. Відзначено, що в більшості сіл обряд влаштовувався лише один раз - після вінчання молодих у церкві, що могло символізувати остаточне утвердження шлюбу, його визнання громадою, добробут молодої родини та щасливе, гармонійне життя пари (сьогодні - медовий місяць). В деяких селах медом молодят частували і в домі нареченого. Обов'язковими атрибутами при частуванні молодят, окрім меду, був хліб і хлібна діжа або ж віко від неї. Використання меду в інших весільних обрядах не зафіксоване. Мед був і дотепер залишається важливим атрибутом поховально-поминальної обрядовості переважно як складова колива. Його споживають на біля могили покійного, на поминальному обіді та використовують під час усіх річних поминальних днів. Зважаючи на семантику бджоли і її продуктів, можна припустити, що коливо/сита є своєрідним зв'язковим між цим і тим світом.

Ключові слова: Волинське Полісся, святково-обрядова культура, весільні обряди, поховально-поминальні обряди, мед, коливо, хліб, хлібна діжа.

Постановка проблеми. Глобалізаційні процеси, які в останні десятиліття особливо активно впливають на народи різних держав, змушують світову спільноту приймати заходи до збереження культурного розмаїття. Цій меті має слугувати і Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини, прийнята ЮНЕСКО 2003 року. Україна, яка приєдналася до цього процесу, створила свій Національний перелік елементів НКС. Все це актуалізує дослідження і збереження для наступних поколінь етнокультурних надбань українців. Тим більше, що нематеріальна культурна спадщина все частіше стає темою численних фестивалів. Наприклад, фестиваль «Весільні обряди», проведений у смт. Голоби Ковельського району у 1918 році. У Львові проводився фестиваль «Весілля-фест». Такі події мають на меті відродження давніх обрядів. Вони привертають увагу численних туристів, що також важливо для соціального і економічного розвитку регіонів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти запропонованої проблеми розглядалися дослідниками родинної обрядовості та бджільництва. Зокрема, місце меду у весільній та поховальній обрядовості розглядали Л. Артюх [1], О. Боряк [4], У. Мовна [7-8], О. Гром [5] та ін. Названі автори висвітлювали обряд вітання пошлюблених молодят в загальноукраїнському або ж регіональному (Середня Наддніпрянщина, Полісся) масштабі. Звертали увагу на семантику обрядів із використанням меду. Кращому розумінню зазначених обрядових дій сприятиме вивчення їх локальних варіантів.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Висвітлення місця меду в родинних обрядах мешканців Волинського Полісся на основі польових етнографічних матеріалів, зібраних авторкою в експедиціях 2010, 2012 і 2014 років [2-3; 9]. Завдання: проаналізувати локальні варіанти звичаю частування медом наречених; показати місце меду в поховальних обрядах; з'ясувати традиційну мотивацію пасічників до дарування меду для використання у весільному дійстві і навпаки, небажання давати мед на похорон і хворим людям. мед обряд полісся

Продукти бджільництва надзвичайно шанувалися українцями. Значна роль меду і воску у святах родинного і календарного циклів обумовлена шанобливим ставленням до бджоли, яка вважається посланцем Бога на землі. Вона - «Божа муха», «Божа пташка», «Свята», тому її продукти також святі. На Поліссі вірили, що після смерті людини її душа набирає форми бджоли. Мед і віск, як обрядові атрибути, використовувалися задовго до прийняття християнства. Давні слов'яни готували ритуальні напої на меду. Арабські мандрівники ІХ ст. зафіксували використання меду у поминальних обрядах. в період Київської Русі. Арабський письменник Ібн-Даст зазначав, що в країні слов'ян, коли виповнюється рік по небіжчикові, беруть кухлів 20 меду, ідуть на могилу і всією родиною розпивають. Знаємо, що княгиня Ольга, збираючись справити поминки за своїм чоловіком, наказала древлянам приготувати багато медового напою [6, с. 45].

Важливу роль мед відігравав у весільній обрядовості. Найважливіший обряд, який на Волинському Поліссі зберігся до наших днів, - вітання молодят медом. Ццй обряд свідчив про остаточне оформлення, закріплення шлюбних стосунків, схвалене громадою, а також символізував наділення молодят долею [6, с. 45; 7, с. 258-259].

У селах Камінь-Каширського району зафіксовано ряд локальних варіантів здійснення обряду вітання молодят медом.

У більшості обстежених сіл молодих вітають медом коли вони приходять з вінчання, що колись було офіційним актом, який засвідчував створення родини: «Як приєжджають з вінчання... Перед порогом і виходить батько з матирою і вітають. Медом, горилкою» (с. Полиці) [9, од. зб. D2S2]. В радянські часи, коли молодята практично не вінчалися, медом вітали після офіційного укладення шлюбу і сільських радах. У с. Видричі молодих вітають двічі - коли йдуть до вінчання і приходить з нього: «коле ідуть до вінчання молоде, частують. І коле приходять з вінчання» [9, од. зб. D4S1].

В окремих селах мед дає ще й свекруха, коли її син приводить до хати молоду дружину: «При- їджають з церкви. І стають під порогом, дружкє і вона, і виходить батько й мати і вітають їх (медом - А. Д.). Привозять вже туде, де той, молодей бере її. І тоже частують медом.

Невістку» (с. Полиці) [9, од. зб. D2S1]; «І мед, вітає мати, свекруха. Та й співають: Вийшла свекруха невістку вітати, / Стала до невістки стиха говорити. / Чи будеш, невістко, до тижня судити?» (с. Стобихва) [2, од. зб. D4S1].

У с. Сошичне молодят такж вітають двічі - після вінчання (мати нареченої) і в домі молодого (мати нареченого). На тарілці виносять мед і три скибочки хліба, кожну з яких намазують медом і дають кусати обидвом молодим: «Кладуть на тарилочку, меду положать трошкі і тре скєбочкі. Із батона там. Ну, і на кожну скєбочку ложать мед і дають тому й цьому молодому. Молодий й молодому. І так кожну скєбочку. Як молодей прейде до молодеї, то молодеї мати витає. А як уже приведуть молоду до молодого. то та мати вже витає. Свекруха витає. А той мед, тарилочку, діти схоплять та й вже там» [9, од. зб. D9S2].

У більшості сіл, вітаючи молодят, виносили калача, хлібину чи батон і мед. Калача, ламали, мочали в мед і давали молодим [9, од. зб. D2S2; D3S2; D4S1]. Подекуди від цілої хлібини відламували три шматки хліба, клали їх на віко діжі біля тарілки з медом і частували молодят по черзі кожним шматком, який намазували медом: «З цілої буханки і не подрібняний, тільки так, як кусочком одриза- ний, так і несе» (с. Великий Обзир) [2, од. зб. D2S2].

У с. Стобихва молодят вітали після вінчання і мед виносили на хлібній діжі. При цьому, обов'язково з цілої буханки хліба відрізували три скибочки, мед клали в тарілку і все ставили на діжку, застеленою портовиною (скатертиною). Молодих вітала мати, одягнута у вивернутий кожух. Однак, якщо вона була вдова, то з медом виходила її сестра, хрещена мати ін. Любов Гриве- нець (1925 р. н.) пригадувала як відбувався обряд вітання молодят: «Ну, і бере та хазяйка, мати, ни вдова, мати іде. Найперш обийдуть молодих з хлібом, як з церкви приїдуть... Обходять з хлібом, хрищоний батько. Тоже, як не вдовець. А як удовець, то буде хтось другій... Три рази обийдуть. Не тико молодих, але й всеньке весіллє. І приходить з тею буханкою до молодих і каже: «Слава Богу». Ну, а воне вже кажуть: «Навіки Слава Богу» і дасть їм поцілувати той хліб - молодий і молодому і сам іде до хати. А тут вже співають «Вийди, мати, зятя вітати». От вже виходить мати, з діжкою тею, шо хліб пікти, о. І кожух на її вивернятий навеворот - вовна догори. І виходить і вже тогді: «Слава Богу» - «Навікі Слава Богу». Тогді пісню співають: «Ой вийди, мати, з новеї хати, / З новеї хати зятя витати. / Зятя і дочку, вийди з-пуд віночку». А вже як вітає, то вже співають: «Теща зятя вітає, щирим серцем питає, / Будь, зятю, багатий, як кожух волохатий. / Будь, зятю, добрейкий, як цьой мед солоденький». І вже дасть йому, перш йому, три рази одну скєбочку по три рази вкусити, вмочить в мед, возьме посля молодій і забираються і йде». Після вітання наречених тарілку з медом віддають дітям: «Діти хапають, бо то весільний ж мед, то вельми солодкий. І побіжить та дитина, а талірку впосля оддадуть назад» [2, од. зб. D4S1].

Подібний обряд побутував і в сусідньому із Стобихвою селі Великий Обзир. Там також мед виносили на діжці або вікові від неї: «Або з вічка од діжки, стелять портовину, ставлять миску з медом. Бо ж я тоже вітала своїх дітей з діжки і поставила тарілку з медом. Три рази одному й другому дала». Залишки меду, як і в Стобихві, віддають діткам. При цьому тут пам'ятають про мотивацію звичаю - «Шоб і вони замуж пішли чи поженилися» [2, од. зб. D2S1].

Інші мешканці Великого Обзира, розповідаючи про обряд вітання молодих після вінчання, уточнюють, що наречені при цьому стояли під порогом, а мати ставала на поріг і не сходила з нього, допоки не повітає: «... молодиї стоять... біля порога, а мати стає на поріг... З порога мати не сходить» [2, од. зб. D2S2]. Тримаючи мед на діжці або вікові, застеленому скатертиною, спочатку тричі, за сонцем, обводила ним над похиленими головами пошлюблених, а тоді давала мед: «Нахилялися і так, куде сонце йде, отак - раз, другий раз, третій раз. Отак обводила мати»; «Молодиї нагинаються і вона три рази за сходом сонця обводить над ними». І лише після цього частували молодят хлібом з медом: «Виходить батько, виходить мати, беруть на тарилочку меду. Три кусочки беруть хліба. І кусочка одно взяли, дале, молодому й молодий, поклали. Потом другого кусочка так само. Потом третього»; «Три рази вмочає. Одного кусочка вмочела - дала покуштувати тому й тому, тоді другого бере кусочка мочєє, дає і третього. Так три кусочки. А те, шо остається, дають діткам» [2, од. зб. D2S2, D3S4].

Як бачимо, колись мед для вітання молодих виносили на хлібній діжці, яка вважалася сакральним предметом в хаті, так як годувала усю родину: «. беруть діжку тую, шо хліб печуть, застелять їїскатєркою, ту діжку, і поставлять ту талірку» (с. Стобихва) [2, од. зб. D4S1]; «А колесь пекле хліб у діжци і ту діжку, застеляють її і ставляють ту тарилочку і виходять, на порози стануть, от, мати вже, і витає. І той мед заберуть уже діти, як повитає. А діжку несуть назад до хати» (с. Сошичне) [9, од. зб. D9S2; «Да! Колесь з діжкою виходила мати. І з діжкою витала молодех» (с. Великий Обзир) [2, од. зб. D3S4].

З часом відбулась часткова трансформація давнього звичаю і замість діжки молодих вітали з віком від хлібної діжі: «На діжци. Цілу діжку брали. А тепер на вічкови тико» (с. Великий Обзир) [9, од. зб. D11S1). Це спричинене поступовим зникненням діжі з сільського побуту. Але традиція вітання молодят на вікові (а в кого була - на діжі), подекуди зберігалася до кінця ХХ ст. Згодом замість діжі чи віка почали використовувати кришку від великої каструлі: «А тепер же діжок нема, то беруть крешку з каструлі яку велекую. Накинули портовену, ту ска- тєртку, і повитали, і всьо»; «. биремо с кострулі кришку, накрили рушником звичайним, поставили ту тарєлку із тем медом і ото три кусочки хліба» (с. Великий Обзир) [2, од. зб. D2S2, D3S4];

В останні десятиліття мед виносять просто на тарілці, поклавши дві намащені скибки хліба, або просто дають мед ложечкою: «На тарілці і ложечкою дають кушати. Без хліба. Три рази» (с. Бузаки) [3, од. зб. D16S3].

У с. Качин на тарілці виносять дві скибочки хліба, намазані медом, які по три рази дають вкусити молодим, а потім тарілку розбивають або ж її виривають весільні гості чи запорожці: «Тоді вже свекруха виходить, витає, ти медом. І то воне вже тре рази дати молодому, тре рази молодий. По тре рази тилько. Так, скєбочку дати вкусети. Дві скєбочкі на тарилци кладуть. І тоді вже ту тарилку, генчий раз збоку схватять її. Збоку по ти, чи запорожци там, чи теї весільниє. Виривають вже, як вона повитає, та свекруха. І тоді вже тую тарилку, то чи б'ють, чи шо там. Вже вона не вертається» [9, од. зб. D5S1]. У с. Велимче хліб з медом, після того як почастують молодих, віддають родині [9, од. зб. D6S1].

Специфіку частування молодят перед порогом складає наявність чи відсутність у матері вивернутого кожуха. В одним селах він був обов'язковим атрибутом, що зафіксовано і у весільних піснях, а в інших про такий звичай вже не пам'ятають: «Нє, ми з кожухом не виходили» [3, од. зб. D14S1].

У с. Ворокомле молодят частували медом уже в хаті, коли вони і гості сиділи за столом: «. вже за столом як посядають, тоді вже ходять по застіллячку, співають дружки і дає всім мед. Всім. Молодим три рази, а всім дружкам, хто там є - по разочку» [3, од. зб. D9S3].

Окремі респонденти вже не пригодують самого звичаю, але добре пам'ятають пісню, яку виконували при цьому: «Під порогом яма, / Під порогом яма, / Там щука-риба грала. / Ой там тещенька / Свого зятенька /Медом-вином вітала» (с. Черче) [3, од. зб. D18S4].

Респонденти відзначають часткове збереження давнього звичаю дотепер: «І тепер медом вітають» (с. Ворокомле) [3, од. зб. D9S3]; «Вітають. Вітають, обязательно. Вітають як із вінчання приїдуть, повінчаються, вітає батько, мати» (с. Бузаки) [3, од. зб. D16S3].

Слід наголосити, що пасічники із задоволенням давали мед для вітання молодих і навіть самі його пропонували родинам наречених: «... прийде хазяїн, дай меду, треба ж вітати, взавтра весілля, то хазяїн прийде хазяїн дай ну, меду, треба ж вітати, взавтра весілля.., то одразу даст, без розговоров. І без грошей, без ничого. На, каже, на, на. То вже будуть вестися пчоли, і меду буде багато. Треба молодех повітати медом». Вірили, що це сприяло хорошому роїнню бджіл і добрим медозборам: «То, шоб пчоли роїлися добре» (с. Стобихва) [2, од. зб. D4S1]. Адже, за віруваннями, бджоли будуть іти до вуликів так, як люди масово йдуть в дім наречених на весільну гостину. Веселощі, які характерні для весілля, є доброю прикметою для хорошого медозбору: «А на весілля ше й будуть просетися - нате меду, бесплатно нате меду, повінчайте, шоб пчоли роз- множалися, гуляли, так, як весілля буде гуляти. Ото я це знаю. То вона тико почує якесь весілля, то вже приносить там грам двісті: «Ой! Нате! Нате! Вітайте молодех!» То то вельми добре. Бо ж люде веселяться» (с. Видричі) [9, од. зб. D4S1].

У с. Волиця вірять, що коли давати мед і віск на весілля, то «будуть пчоли веселитися»: «Оно на весіллє, кажем, добре. як і мед даєш. От дехто жениться, треба медом витати. То приходили. То свічка треба - приходили. То на весілля, каже, добре давати, будуть пчоли веселетися» [9, од. зб. D3S1].

По-іншому пасічники реагували на прохання дати меду на лікування. Хворому мед давали не всі пасічники, щоб бджоли, так як боялися, що захворіють і пропадуть бджоли: «Як є в хазяїна мед і прийде. слабоє, коб то меду. Підуть до хазяїна, хазяїн не хоче дати для слабого. Чого? Ну, бо пчолам шкодить. Недобре на пчоли» (с. Стобихва) [2, од. зб. D4S1]. Поганим знаком вважалося, якщо хворий сам прийде до пасічника за медом: «А як хто слабей, да вже прейде за медом, вже то недобре. Якшо вин подужчає, то нищо. А якшо вмре, то вже недобре» (c. Волиця) [9, од. зб. D3S1].

Простіше пасічники ставились до хворих звичайною простудою: «А тако, я ж кажу.., воне там од кашлю. А якшо шось, воне не дадуть. Бо каже, енергія, воне слабнуть, всьо» (с. Сто- бихва) [2, од. зб. D4S1]. Намагалися допомогти і хворим діткам. О. Макарук із с. Стобихва розповідала про те, як її мама дала мед для лікування сусідського хлопчика. Хлопчик вижив і бджоли не пропали: «Не давали. Не давали. Бо то вже бджоли пропадуть. А моя мати давала. І отой Яцук.., шорибак, його син... І був такий час, шо ця дитина вмирає. І він іде, дайте меду, і не дають. Він прийшов до баби Ляшихи. Мати скоріше той мед, який мала, шо треба на лікарство, йому і дала. І він уже вмер.., но він знав, той чоловік.., шо. дитину, каже, мині спасла Ляшиха своїм медом. Не пропали в нас бджоли. Нє» (с. Стобихва) [2, од. зб. D4S3].

Зазвичай пасічники не давали меду і на похорон: «А на похорон - то нє. То наветь і мови нема» (с. Стобихва) [2, од. зб. D4S1]. Тому старші люди намагалися придбати мед заздалегідь. Адже в часи, коли не було цукру, мед використовували для виготовлення колива. А в с. Стобихва і поминальні пампушки поливали медом [2, од. зб. D4S3].

Коливо традиційно готують з ячної або пшеничної крупи, яку тут номінують кутею, і заправляють медовою ситою, а з середини ХХ ст. - ще й цукром: «Тож мусиш посолодети! Як є мед, то медом, а як нема меду, то сахар» (с. Мостище) [3, од. зб. D19S1]; «То коливо роблять. Варать єчну кутю чи пшеничну. розварують і роблять із меду, колись казали ситу. Солодють ту водичку і так меду не шкодують, кєнуть»; «Пшаницю варять цукром, медом насолоджують» (с. Воро- комле) [3, од. зб. D9S1, D9S3].

Коливо використовували в поховальних і поминальних обрядах. У с. Ворокомле коливо беруть з собою на кладовище, де його споживають усі присутні на похоронах: «Бітончика беруть на могилки. На могилках там покушає, а те в хату несут» [3, од. зб. D9S1]. У с. Грудки коливо обов'язково беруть з собою на так звану «гарячу службу» - перша служба після похорону: «З пшенеци. Із медом, із сахаром. Носять, могелу святять. Ото в тую першу, гарачу службу. Ну, як схоронене і зразу на службу» [3, од. зб. D14S1]. Мед, цукор або коливо дотепер приносять до церкви на поминальницю і залишають в там на весь піст: «мед приносили. То на цілий пист кладеться... В стаканчик, чи в шо. А потім вже привозили, приносили додом його і варели коливо. А ні, вдома зварить, а там вкине той мед» (с. Видерта) [9, од. зб. D12S1].

Як бачимо, найдовше у святково-обрядовій культурі досліджуваного регіону збереглося використання меду у весільній і поховально-поминальній обрядовості, але лише в окремих обрядах. Це зумовлено зникненням з другої половини ХХ ст. багатьох етнокультурних явищ і віком респондентів. Найбільш збереженим весільним обрядом, де основну роль відігравав мед, є вітання наречених після вінчання в церкві. Зафіксовано кілька варіантів звичаю: вітання молодят в домі нареченої, рідше - в обох родинах. Тут мед символізував «солодке», щасливе життя молодят, добрі стосунки в родині (будь, зятю, добренький, як той мед солоденький). У здійсненні обряду присутні інші важливі атрибути з багатою символікою. Мед давали обов'язково з хлібом, який є символом достатку. Важливим сакральним об'єктом є хлібна діжка - символ родючості, домашнього благополуччя, справжня реліквія кожної родини. Самі діжі відводилася роль благословення молодят на спільне родинне життя: діжею чи віком з неї тричі, за сонцем, обводили біля голів наречених після чого вони могли переступити хатній поріг, долучившись до родини. Подальшого дослідження потребують звичаї використання продуктів бджільництва, що сприятиме якомога повнішому осмисленню регіональних і локальних традицій етнокультури.

Список літератури

Артюх Л. Поминальні страви на Поліссі. Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. Вип. 1. Львів, 1997. С. 317-318.

Архів Музею етнографії Волині та Полісся при Волинському національному університеті імені Лесі Українки, ф. Стобихва-2010, оп. Дмитренко.

Архів Музею етнографії Волині та Полісся при Волинському національному університеті імені Лесі Українки, ф. Камінь-Каширський-2014, оп. Дмитренко.

Боряк О. «Як янгол вестиме до Бога...»: поховальна обрядовість українсько-білоруського погра- ниччя. Київ: 2021. 352 с.

Гром О. Еротична символіка в контексті весільного обряду Західного Полісся: Етнікос, традиції, культура. Луцьк: Вежа, 1997. С. 181-187.

Дмитренко А. Символіка меду в родинній обрядовості українців. Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр. Вип. 8. Київ: Унісерв, 2001. С. 26-30.

Мовна У. Мед як еротико-сексуальний символ українського весілля (фольклорна традиція). Вісник Львівського університету. Серія філологія. 2007. Вип. 41. С. 254-265.

Мовна У. Семантика меду в весільному ритуалі: український контекст та європейські паралелі. Народознавчі зошити. 2012. № 5 (107). С. 779-798.

Музей-архів Народної культури Українського Полісся Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, ф. Камінь-Каширський-2012, оп. Дмитренко.

Размещено на Allbest.ru