Особливості наукових методів Агатангела Кримського в етнології

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Особливості наукових методів Агатангела Кримського в етнології

О. Лагунова

Анотація

У статті досліджуються особливості наукових методів в етнології вченого-сходознавця, мовознавця, історика, етнолога, громадського діяча та письменника Агатангела Юхимовича Кримського (1871-1942), члена Національної академії наук України. Дослідники біографи Агатангела Кримського звертали основну увагу на його сходознавчі та філологічні праці. Аналізом його етнологічних досліджень займалася невелика кількість вчених. Загальна чисельність етнологічних творів Агатангела Кримського становить 112 видань: 72 праці з зарубіжної етнології та 40 - з української. Особливостями його наукових методів в етнології стали бібліографічні студії з великими комплексами наукової літератури. Поширення європейської політики в ХІХ столітті на Схід вимагало залучення великої кількості фахівців з орієнталістики, у підготовці яких брав участь Агатангел Кримський. Тому велику увагу він приділяв створенню великої кількості підручників для студентів, які навчалися на сходознавчих напрямах. До кожної позиції з бібліографічного списку автор надавав широкий коментар, який міг стати основою для подальшого вивчення тієї чи іншої проблеми, якої стосувалася вказана книга чи стаття.

На основі широкого комплексу архівних матеріалів, наукових праць вченого було з'ясовано те, що його наукові праці зазнали сильного впливу панівної на той час в Європі теорії міграції фольклорних сюжетів, або міжнародного обміну фольклорними сюжетами. Широке використання історико-порівняльного методу дало можливість прослідкувати поширення міфологічних сюжетів зі Сходу на Захід. Таким чином академік дійшов висновку про єдине джерело походження різних міфологічних сюжетів. Ця теорія згодом була спростована, але широкий матеріал, який зібрав вчений у своїх дослідженнях є досі важливим елементом, що спонукає подальших дослідників звертатися до його наукової спадщини.

Ключові слова: Агатангел Кримський, Українська академія наук, етнологія, орієнталізм, теорія міграції фольклорних сюжетів, або міжнародного обміну фольклорними сюжетами, бібліографія, міфологія.

Annotation

O. Lahunova. Peculiarities of scientific methods of Ahatanhel Krymskyi in ethnology

The article examines the peculiarities of scientific methods Ahatanhel Krymskyi in ethnology of scientific methods in ethnology of the orientalist, linguist, historian, ethnologist, public figure and writer Ahatanhel Yukhymovych Krymskyi (1871-1942), member of the National Academy of Sciences of Ukraine. Researchers-biographers of Ahatanhel Krymskyi paid the main attention to his oriental and philological works. Some scholars have been involved in the analysis of his ethnological research. The total number of ethnological works of Ahatanhel Krymskyi is 112 publications: 72 works on foreign ethnology and 40 on Ukrainian anthropology.

The features of his scientific methods in ethnology were bibliographic studios with extensive complexes of scientific literature. The spread of European politics in the 19th century to the East required the involvement of many specialists in Oriental studies, in the preparation of which Ahatanhel Krymskyi took part. Therefore, he paid great attention to the creation of numerous textbooks for students studying oriental studies. For each position from the bibliographic list, the author gave a broad commentary, which could become the basis for further study of a particular problem related to the specified book or article. On the basis of a wide range of archival materials and scientific works of the scientist, it was found out that his scientific works were strongly influenced by the Theories of Diffusion of Folk-Tales or international exchange of folklore story that was dominant at that time in Europe.

The widespread use of the historical-comparative method made it possible to trace the spread of mythological subjects from East to West. Thus, the academician came to the conclusion about the only source of origin of various mythological stories. This theory was subsequently refuted, but the wide material that the scientist collected in his research is still an important element that encourages further researchers to turn to his scientific heritage.

Keywords: Ahatanhel Krymskyi, National Academy of Sciences of Ukraine, ethnology, Orientalism, Theories of Diffusion of Folk-Tales, bibliography, mythology.

У 2021 та 2022 роках відбулися вшанування ювілейних дат народження та трагічної загибелі добре відомого ученого-сходознавця, мовознавця, історика, етнолога, громадського діяча та письменника Агатангела Юхимовича Кримського (1871-1942). Ставши неодмінним (ученим) секретарем Української академії наук України (1918 р., з 1921 р. - Всеукраїнська академія наук України), сприяв започаткуванню етнографічних центрів в Україні. Він автор більше тисячі літературних творів і наукових праць зі сходознавства, філології, українознавства, історії, фольклористики, етнології. На сьогодні є багато праць про Аг. Кримського. Проте після його реабілітації в 1957 році досліджувалися переважно його мовознавчі та історичні роботи, літературні твори. Значні успіхи вченого у вивченні філологічних наук, політична та літературна діяльність затьмарили у дослідників його творчості його етнологічну діяльність. Хоча сам він не вважав, що його заняття іншими науковими проблемами мають перевагу над його народознавчими працями. У передмові до «Повісток та ескізів з українського життя» (1895) академік писав: «Коли казати правду, то з мене, мабуть, і ніколи не був белетрист, та й не треба, щоб я їм був: моя вдача, моя натура - кабінетного вченого, і натура тая мене кличе, щоб я був філологом, істориком, етнографом, одно слово, чим хочете, тільки не белетристом» (Колесник 1972, с. 616). Тому вважаємо за потрібне доповнити вже акцентовані дослідниками наукові інтереси академіка у царині літератури та сходознавства особливостями його наукових методів в етнології, які були сформовані під впливом вищезазначених пізнань.

Загальна чисельність етнологічних творів Аг. Кримського за нашими підрахунками становить 112 видань: 72 праці з зарубіжної етнології та 40 - з української. Сюди ми включили як його опубліковані й неопубліковані роботи, так і ті, що з різних причин мають кілька видань, наукові розвідки та просто переклади народних творів. Неопубліковані праці, а також чернетки до надрукованих видань, зберігаються у 51 справі з фондів №№1, 36 Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І Вернадського (далі - Інститут рукопису НБУВ) та з фондів №№78, 80 Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т Г Шевченка НАН України, де зберігається листування Аг. Кримського з різними науковими інституціями з приводу народознавчих питань, листи кореспондентів, які допомагали йому у зборі етнографічного матеріалу на Звенигородщині, відрядні листи і звіти з наукових відряджень, діловодні документи його секретаря М. Левченка (1903-1934), протоколи засідань Історично-філологічного відділу ВУАН, програми і плани діяльності кафедри східної писемності та культури ВУАН, якою вчений завідував. Хоча сам Аг. Кримський доволі скромно оцінював свій вклад в етнологію. У своєму «Бібліографічному покажчику писанів» (К., 1926) у підрозділі «Фольклористка, етнографія та народна словесність» він перерахував лише 57 видань, проте сюди він заніс багато політичних статей, листування з М. Драгомановим (1841-1895) або просто некрологи про колег, перелік мап, які він редагував та інше («Де що про білорусофільство», «Г.А. Муркос - некролог з портретом», «Адміністративна мапа У.С.Р.Р» і т.д.) (Кримський 1926, с. 18-20).

Комплекс архівних джерел щодо етнологічної діяльності Аг. Кримського представлений також документами особового походження (записні книжки, листування), науковими творами і публіцистикою. До них відносяться насамперед незавершені праці вченого із зарубіжної та української етнології - «Матеріали з вивчення мови та етнографії Сирії», «Дослідження зі східної історії, літератури та етнографії», «Про звичай плачів за померлими та походження цього звичаю», цикл чернеток про фольклор тюрків (ІР НБУВ, ф. I, спр. 25341, 30 арк.), «Звіт А.Ю. Кримського про його поїздку до Київської губ. влітку 1895-го року», «Сліди од галицько-уніяцького впливу в народнім фольклорі південної Київщини», «Липовецькі матеріали», незавершені друга і третя частина книги «Звенигородщина, Шевченкова батьківщина, з погляду етнографічного та діалектологічного» (далі - «Звенигородщина...») (К., 1930) та інші. Крім його праць з етнології, в архіві вченого можна знайти етнографічні роботи його батька Ю. Кримського і його учнів, етнографічні збірники з Поділля С. Руданського (1834-1873), Йосифа та Андрія (1829-1905) Димінських, чернетки надрукованих етнологічних творів, рукописи народних оповідань, пісень, історичних оповідань, які він придбав під час експедиції до Звенигородщини або відрядження до Лівану, незавершені літературні оповідання, фотографії Звенигородщини, етнографічні малюнки С. Терещенка (1876-1948) та етнологічні книги з його особистої бібліотеки. Найбільша частина їх зберігається в Інституті рукопису НБУВ (174 одиниць зберігання з фондів №№1 і 36), деякі уривки із «Звенигородщини» та листи вченого знаходяться у двох справах фонду №80 у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г Шевченка нАН України. Таким чином, загальна кількість документів, наявних у різних архівних установах та залучених для вивчення народознавчої діяльності вченого, складає 201 одиницю зберігання.

Публікації Аг. Кримського розрізнені по різноманітних виданнях у Москві, Києві, Львові та Чернівцях, що становить певну складність для дослідження його етнологічних методів. їхня кількість складає 83 статей, рецензій, перекладів іноземних народних творів (з 1890 до 1930 року). Серед часописів були як наукові збірки - «Етнографічний огляд», «Древності східні. Праці Московського археологічного товариства», «Записки Історично-філологічного відділу ВУАН», «Житє і слово», «Київська старовина». Також публікації були у пресі громадського, науково-популярного та дитячого напряму - «Правда», «Народ», «Зоря», «Буковина», «Дзвінок», «Нова громада», «Рада». Окрім періодичних видань, він брав участь у публікаціях збірників на честь ювілеїв видатних учених і письменників - І. Франка (1856-1916) (Л., 1898), В. Міллера (1848-1913) (М., 1900) та Д. Багалія (1857-1932) (К., 1927). Значну частку Аг. Кримський зробив у наповнення Енциклопедичних словників Брокгауз-Єфрон і братів Гранат, серед них були опубліковані 23 етнологічні статті з історії культури народів Сходу.

Серед етнологічних монографій ученого треба згадати «До літературної історії «Тисячі й одної ночі»» (М., 1900), «Переклади» (Л., 1900), «Турецькі народні пісні» у співавторстві з Б. Міллером (1877-1956) (М., 1903), «Історія Туреччини та її літератури» (М., 1910), «Історія арабів, арабської літератури, світської і духовної» (М., 1911, 1912, 1913), «Семеро сплячих отроків ефеських» у співавторстві з М. Аттая (1852-1924) (М., 1914), «Перський театр, звідки він узявсь і як розвивавсь» (К., 1925), «Історія Туреччини та її письменства» (К., 1927), «Тюрки, їх мови та літератури» (К., 1930), «Студії з Криму» (К., 1930). Всі ці етнологічні роботи з історії Сходу були опубліковані окремо у збірниках «Праці з сходознавства, що видаються Лазаревським інститутом східних мов» та «Збірник Історично-філологічного відділу ВУАН».

Багато зусиль доклав учений, щоб підвищити науковий рівень фахівців з етнології. Аг. Кримський з І. Франком переклали на українську мову уривки з етнологічної праці англійського вченого В.А. Клоустона (1843-1896) «Народні казки та вигадки, їх вандрівки та переміни» (Л., 1896). Він написав вступну статтю до російського видання книги данського науковця І. Еструпа (1825-1913) «Дослідження про 1001 ніч, її склад, виникнення та розвиток» (М., 1904), яку переклав Т Ланге (1851-1915). Крім того, учений у співавторстві з К. Михальчуком (1841-1914) склав «Програму для збору особливостей малоросійської мови» (М., 1910) для другого відділу Імператорської академії наук і написав у співавторстві з О. Шахматовим (1864-1920) монографію «Нариси з історії української мови» (К., 1922). Аг. Кримський опублікував також просвітницьку працю «Мусульманство і його будучність» (М., 1899, К., 1904), упорядкував етнологічні твори поета С. Руданського (Л., 1899) та редагував етнографічну мапу України (К., 1925). Дещо з етнологічних матеріалів учений використав у праці «Філологія та погодинська теорія» (К., 1904), щоб розвінчати теорію О. Соболевського - М. Погодіна. Свою народознавчу діяльність він підсумував у підрозділі «Фольклористка, етнографія та народна словесність» у своєму прижиттєвому виданні «Бібліографічний покажчик писанів академіка А.Е. Кримського» (Кримський 1926, с. 18-20).

Нарешті, виходять друком найважливіші народознавчі твори вченого - збірник його етнологічних і філологічних статей з 1891 по 1928 рр. «Розвідки, статті та замітки» (К., 1928) та перша частина етнографічної збірки «Звенигородщина...» (К., 1930), які вийшли як окремі видання у журналі «Збірник Історично-філологічного відділу ВУАН». Тобто, у прижиттєвому виданні А. Кримський отримав у сукупності 103 праці з етнології.

Визнання Аг. Кримського як етнолога розпочалося ще за його життя. Вперше згадав його народознавчі праці, такі як рецензії на наукові твори О. Соболевського (1857-1929), М. Сумцова (1854-1922), М. Драгоманова, М. Комара (1844-1913), С. Руданського та коментований переклад на українську мову етнологічної праці англійського вченого В.А. Клоустона, у своєму відгуку близький друг ученого Б. Грінченко (1863-1910) (Гринченко 1903, с. 117, 118). Проте дослідники творчості та життя Аг. Кримського створювали описові статті без детального вивчення та систематизації його етнологічних праць, розглядали їх лише у сукупності з творами зі зарубіжної та української етнології. Академія наук УРСР 1941 року провела святкування п'ятдесятиріччя наукової діяльності вченого. У статті в газеті «Радянська Україна» Н. Гудзій (1887-1965) (Гудзий 1941, с. 3) та Н. Грунський (1872-1951) (Грунский 1941, с. 3) відзначили його етнологічні твори. Сам Аг. Кримський в інтерв'ю для цієї газети згадував, як він збирав казки у Лівані під час відрядження від Лазаревського інституту (1896-1898) (Чагов 1941, с. 3). У газеті «Комуніст» йому була присвячена ціла сторінка, де серед заслуг перед наукою, виділили його досягнення в етнографії. Сходознавець Т. Кезьма (1882-1958) згадував, як Агатангел Юхимович працював над перекладом фольклорних творів, які зібрав у Лівані з народних вуст і з письмових джерел (Кезьма 1941, с. 4). Крім того, Т. Кезьма стверджував, що вчений на Сході організував мережу кореспондентів, які збирали етнографічний матеріал там, де не міг побувати академік. Автор статті вперше відзначив роботу Аг. Кримського над історією походження збірника арабських казок «Тисяча й одна ніч», легенди про святих Варлама та Іоасафа.

Із статті «Ювілей ученого, письменника, громадянина» довідуємось, що член-корес- пондент Академії наук УРСР професор П. Попов уперше прочитав свою доповідь «Академік А.Є. Кримський - фольклорист» (НАП НАНУ, спр. 256, арк. 147). У газеті «Комуніст» за січень 1941 р. П. Попов надрукував її (Попов 1941, с. 3). Однак після арешту та смерті Аг. Кримського в 1942 р. праці вченого було вилучено з наукового обігу. Лише після реабілітації академіка в 1957 р., через двадцять років П. Попов розширив свою статтю та опублікував її у журналі «Народна творчість та етнографія» під назвою «Академік А.Ю. Кримський як дослідник народної поетичної творчості» (К., 1961, Кн. 3), у якій охарактеризував ученого як «великого знавця історії Сходу», навів дані про його громадсько-політичну і науково-організаторську діяльність. Автор вперше наголошував на етнологічних і фольклорних інтересах академіка Аг. Кримського, зокрема на його участі у популяризації праці данського вченого І. Еструпа про арабський фольклор, про етнологічну розвідку Агатангела Юхимовича «Ходжа Насреддін і його «Жарти»». П. Попов згадував рецензії вченого на етнологічні твори Б. Грінченка, В. Ястребова, М. Довнар-Запольского (1867-1934), про сумісну працю І. Франка та Аг. Кримського над перекладом на українську мову уривків з етнологічної праці англійця В. А. Клоустона «Народні казки та вигадки, їх мандрівки та переміни». Автор статті відзначав прихильність академіка до теорії міграції фольклорних сюжетів. Автор дослідив ряд етнологічних статей Аг. Кримського, його працю «Розвідки, статті та замітки», а також згадав про його кореспондентів, які збирали етнографічний матеріал для вченого. Водночас уперше наголошувалося на власному етнографічному дослідженні академіка «Звенигородщина». Перша частина книги про побут і фольклор Звенигородщини вийшла як збірник Історично-філологічного відділу Академії наук УРСР Видання разом першої і другої частини у окремій книзі не відбулося, як писав П. Попов, «можливо, через технічні труднощі такого великого за обсягом видання» (Попов 1961, с. 79). Автор, звичайно ж, з ідеологічних причин вказав, що праця Аг. Кримського була не позбавлена помилок, зокрема «національних зривів та збочень», за що Агатангела Юхимовича гостро критикували (Попов 1961, с. 81).

В 1970 році XVI сесія Генеральної асамблеї ЮНЕСКО внесла ім'я Аг. Кримського до переліку видатних діячів світу. В УРСР 1971 року було проведене святкування сторіччя з дня народження вченого, підготовлено велику кількість досліджень його наукової діяльності. На науковій сесії Академії наук УРСР 14 січня 1971 р. доктор філологічних наук О. Дей зачитав доповідь «А.Ю. Кримський - дослідник української усної народної творчості», в якій здійснив короткий джерелознавчий аналіз неопублікованих частин «Звенигородщини.» (НАП НАНУ, спр. 2175, арк. 1) (Дей 1971, с. 63-66). Він перший залучив архівні матеріали Аг. Кримського до наукового обігу, а також опублікував деякі уривки з книги. У своїй роботі автор зосередив увагу на фольклорі Звенигородщини. Через чотири роки у своєму дослідженні «Сторінки з історії української фольклористики» (К., 1975) О. Дей присвятив один із розділів етнологічній діяльності Аг. Кримського (Дей 1975, с. 206 - 219). Автор зосередив увагу читача на здобутках ученого саме в царині класифікації народної поезії. Саме цим переймався Аг. Кримський, рецензуючи етнографічні праці інших учених, серед них перевагу надавав систематизації фольклору М. Драгоманова. Агатангел Юхимович запропонував класифікацію народної поезії на історичні та ліричні, останні поділялися на релігійно-філософсько-етичні, побутові і гумористичні (Дей 1975, с. 209). Окрім теоретичних питань в етнології, Аг. Кримський займався й її практичною частиною - сам особисто і за допомогою кореспондентів збирав етнографічний матеріал на Звенигородщині. Саме польові дослідження дали змогу вченому спростувати помилкові твердження інших етнологів, які представляли міфологічну школу. Він викрив хибність уявлень про так звані пісні про «Шевченка», як твори присвячені відомому українському поету і письменнику Т. Шевченка (1814-1861), та про обряди «волосової бороди», як буцімто давні релікти поклоніння язичницькому богу Велесу. О. Дей детально перераховував і навіть описав склад кожної з папок, у яких зберігалися в архіві Центрально наукової бібліотеки України (сьогодні - Інститут рукопису НБУВ) матеріали неопублікованих частин книги «Звенигородщина», а саме словник діалекту української мови у Звенигородщини, тексти пісень, збірки прозових народних творів і переказів. Автор у своєму дослідженні підкреслював, що теорія міграції фольклорних сюжетів для вченого означала перш за все не односторонній вплив одного народу на інший, а взаємовплив та адаптацію нових фольклорних елементів у народній творчості.

О. Дей поставився позитивно до методів діяльності Аг. Кримського у царині етнології, вперше детально проаналізував його теоретичні погляди на народознавчу науку. Але він зауважував з ідеологічних мотивів, що дослідник здебільшого просто накопичував польовий матеріал, не висвітливши у своїй праці на прикладі фольклору класову боротьбу селян проти поміщиків до Жовтневої революції.

З нагоди святкування вперше звернулися до історичних поглядів Аг. Кримського. Дослідник К. Гурницький зазначав, що під час подорожі до Лівану і проживання у селищі Шувейр, вчений записав ряд легенд, прислів'їв та опублікував їх згодом у «Бейрутських оповіданнях» (1906) (Гурницький 1971, с. 18). Автор наголошував, що Аг. Кримський, торкаючись проблем загальної історії арабів і турків, згадував про етногенез досліджуваних народів як початок їхньої історії, про фольклор як джерело до реконструкції минулого арабів, про побутові умови арабів, особливості їхнього господарювання, про вплив іранських народів на історію українства, про значний слов'янський (український) елемент у вищих прошарках турецького суспільства, про бібліографічну збірку матеріалів «Ілюстрована Україна». У цьому ракурсі треба згадати про спростування Аг. Кримським шовіністичної теорії М. Погодіна - О. Соболевського про ніби відхід давніх русичів із території України після татаро-монгольського нашестя на північ та перехід на їхню територію з заходу предків українців. Але, як стверджував К. Гурницький, академік не підтримав теорії М. Грушевського (1866-1934) про окремішність історичного розвитку України від Росії.

Через десять років, К. Гурницький видав нову книгу російською мовою «Агафангел Юхимович Кримський» (Гурницкий 1980). Ця праця мала більш біографічне спрямування, вона розкрила питання внеску Аг. Кримського у розвиток російської сходознавчої науки та окреслила коло його наукових інтересів. Окреме місце мало дослідження літературної діяльності вченого, вплив східної культури на його творчість, зв'язок поетичної збірки «Пальмове гілля» (Львів, 1901) з його науковими роботами.

В 1972 році вийшов бібліографічний покажчик наукових та художніх творів Аг. Кримського (Засенко 1972). Короткий огляд збірки «Розвідки, статті та замітки» як етнологічної праці 1971 року зробила Н. Ішина (Ішина 1971, с. 78-79). Першочергово автор статті висловила думку про неймовірну наукову принциповість Аг. Кримського у питаннях етнології та його велику працелюбність. В 1973 році А. Іоаніді здійснив коментовану публікацію архівної праці вченого «Про звичай плачів по померлим та походження цього звичаю» (Іоаніді 1973, с. 67-73). У журналі «Мовознавство» за 1971 р. була надрукована стаття І. Матвіяса «Питання української діалектології в працях А. Ю. Кримського» (Матвіяс 1971, с. 13-18). У ній автор приділив увагу внеску Агатангела Юхимовича у дослідження говірок України. Серед його найважливіших праць було відзначено статті проти теорії М. Погодіна - О. Соболевського, а також «Українська граматика», діалектологічна програма для збирання особливостей українських говірок та «Звенигородщина...». Давши належну оцінку цим творам науковця, автор зауважив, що класифікація А. Кримського діалектів української мови на західні і південні була спростована сучасними дослідженнями.

Збірник наукових праць був виданий Інститутом мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР і складений з матеріалів ювілейної сесії до сторіччя від дня народження Аг. Кримського. У статті І. Білодіда (1906-1981) подавалися відомості про співпрацю Аг. Кримського та І. Франка над перекладом українською мовою уривків з книги англійського етнолога В.А. Клоустона і про співпрацю вченого з К. Михальчуком над написанням «Програми для збирання особливостей малоруських говорів» (Білодід 1974, с. 16, 18, 24) (Білодід 1971, с. 3-12). С. Головащук розповідав про особливості опрацюванням ученим етнографічних матеріалів зі Звенигородщини (Головащук 1974, с. 51, 52, 53).

У зв'язку зі збільшенням кількості наукових творів, присвячених біографії вченого, розвиток наукових досліджень, що розкривають різні аспекти його діяльності, в 1970-х роках пішов у двох напрямах - сходознавства та українознавства. Проте сходознавчі праці Аг. Кримського вивчені більше, і ця тенденція простежується досі. Дослідження сходознавчої спадщини вченого започаткували співробітники Інституту сходознавства АН СРСР, колишнього Лазаревського інституту східних мов, в якому навчався і працював учений. У передмові до книги «А.Ю. Кримський. Листи із Лівану (1896-1898)» (М., 1973) та у статті наприкінці книги «Нарис сходознавчої діяльності А.Ю. Кримського» дослідниця з цього інституту І. Смілянська найбільше наблизилася до теми етнографічної діяльності вченого у Лівані (Визир та Смилянская 1975, с. 6-22, 303-338). Більш розширений, чорновий варіант її статті зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України у справі з фонду українського історика та архівіста, співробітника відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки України М. Візиря (1924-2012) (ЦДАМЛМ України, ф. 1360, оп. 1, спр. 9, 63 арк.). Авторка публікації простежила умови написання листів Аг. Кримським, визначивши як його особисті, так і наукові інтереси, показані у документах. Передусім авторка загострювала увагу читача на значенні вченого як свідка періоду соціального перетворення та визвольної боротьби східних народів проти окупації Туреччиною під час постійного втручання європейських держав у внутрішні справи Лівану. Усі ці свідчення Аг. Кримського дослідниця доповнила матеріалами з Архіву зовнішньої політики Росії, які належать до часу перебування вченого на Сході. Проте з-поміж соціальних і політичних питань І. Смілянська визначила потенціал листів ученого як етнографічних матеріалів. їй, наприклад, вдалося побачити у його кореспонденції сезонні зміни у харчуванні ліванців та патріархальні відносини між різними соціальними прошарками городян м. Бейруту в Лівані, традиційний уклад їхнього життя, важливість прислів'я в арабській етнопсихології. А втім задуми вченого, писала дослідниця, видати зібраний у Лівані фольклорний матеріал не збулися (Визир та Смилянская 1975, с. 6, 9-11, 320). Частково архів Аг. Кримського в Інституті рукопису НБУВ та уривки з його книги «Історія нової арабської літератури» (М., 1971) (Халидов 1971) були використані нею в коментарях до книги «Сирія, Ліван і Палестина в описах російських мандрівників, консульських та військових оглядах першої половини ХІХ століття» (М., 1991) (Смилянская 1991, с. 315, 317-319, 321, 322, 324).

З відродженням незалежності України вітчизняні вчені починають розглядати діяльність своїх попередників на початку ХХ ст. під іншим кутом зору. Це ілюструє монографія М. Веркальця (1936-2009) «Проблеми духовності тюркських народів у дослідженнях А. Кримського» (К., 1995), а також чисельні статті на тему літературних, наукових та суспільно-світоглядних поглядів орієнталіста (Веркалец 1994). Автор надав коротку біографію вченого, де вже зазначено його заслання та смерть у тюремному таборі Казахстану. Подальша частина праці ґрунтується на дослідженнях неопублікованих творів ученого про літературу тюркських народів: турків, азербайджанців, казахів, узбеків, казанських та кримських татар, башкирів і туркменів. М. Веркалець подав великий фактичний матеріал про обізнаність Агатангела Юхимовича з духовною культурою та історією народів Сходу, про його повагу і захоплення їхньою творчістю. Дослідник підкреслював, що Аг. Кримський закликав досліджувати історію тюрків, бо відбувався вплив цих народів на етногенез українців під час їхнього знаходження у Причорноморських степах. Також наводилися історичні приклади з праць ученого про спільні елементи у культурі християн і мусульман, про вшанування мусульманами Близького Сходу християнських святинь (Веркалец 1994, с. 30, 32-33). Частина рукописів Аг. Кримського, що зберігається в Інституті рукопису НБУВ та яка присвячена фольклору тюрків, була досліджена З. Алієвою (Алієва 2004, с. 132-134).

М. Веркалець описав неопубліковану працю Аг. Кримського «Вступні читання до історії арабських приповістей, оповідань і казок», підтвердив прихильність ученого до міграційної теорії, визначив його внесок у переклад арабської народної творчості на українську і російську мови. Автор підкреслював вплив східного фольклору на художню творчість ученого («Бейрутські оповідання»). Він наголошував на тому, що розуміння важливості збірки арабських казок «Тисяча і одна ніч» як етнографічного матеріалу Агатангел Юхимович продемонстрував у вступній статті до «Дослідження про 1001 ніч» (Веркалець 1973, с. 54-58). М. Веркалець приділив увагу ролі Аг. Кримського у дослідженнях культурних паралелей між українськими і тюркськими звичаями. Академік виокремив спільні елементи у їхніх культурах, знайшов сумісні риси у тюркському народному театрі і українському вертепі.

У 2003 році М. Веркалець надрукував навчальний посібник «Давня персо-таджицька словесність у дослідженнях А.Ю. Кримського». У розділі, присвяченому біографії вченого, частково опублікував протоколи його допиту в 1941 році у Комітеті держбезпеки. Автор дослідив також історію твору академіка «Перський театр, звідки він узявся і як розвинувся» (К., 1925) (Веркалець 2003, с. 13-36, 38-39, 108-116).

В 1992 році був створений Інститут сходознавства НАН України, який отримав ім'я Аг. Кримського та який відроджує науковий напрям, започаткований академіком. Серед публікацій, які видає Інститут, для нас цікавий збірник наукових статей «Східний світ». Зокрема у першому номері за 1993 р., який присвячений пам'яті академіка, можна знайти спогади учнів і родичів Агатангела Юхимовича про нього. У статті Д. Чекаліна «Місце паремій в арабській культурно-мовній спадщині» йдеться про сталі вирази в арабській мові, а також їхній вплив на етнопсихологію самих арабів, на що у свій час звернув увагу й академік Аг. Кримський (Чекалкін 1993, с. 71-82).

Інститут випустив також збірник наукових статей «Агатангел Кримський. Нариси життя і творчості» (Василюк 2006). Публікація цієї книжки зумовлена підготовкою до видання всеохоплюючої біографії академіка. Тому матеріал, розміщений у ній, охоплює усі праці різноманітних авторів з радянського часу до сьогодення з періодичних видань, де були розміщенні публікації про вченого. У першій частині книги представлені статті, в яких під різними кутами зору багатьох авторів висвітлена наукова та світоглядна позиція академіка, його значний вклад у розвиток УАН, репресії з боку радянської влади та заслання вченого у степи Казахстану. У другій частині представленні публікації про різні аспекти орієнталістської діяльності вченого. На жаль, більша частина статей, за окремим винятком, освітлює саме сходознавчу частину діяльності Агатангела Юхимовича, зовсім не представлена його українознавча чи етнологічна діяльність.

У 2009 році була перевидана Інститутом сходознавства імені А.Ю. Кримського книга В.А. Клоустона у перекладі Аг. Кримського. У передмові до неї О. Василюк дослідила історію співпраці Аг. Кримського з І. Франком над перекладом цієї книги та інші аспекти їхньої співпраці, а також листування вченого з Б. Грінченком під час роботи над перекладом (Василюк 2009, с. 7-22). Вона також широко простежила наукові зв'язки вчених у статті «Дотики Івана Франка та Агатангела Кримського в царині орієнталістики» (Василюк 2006, с. 14-23). О. Василюк належить стаття «Азербайджан у наукових працях Агатангела Кримського», де було розглянуто, окрім питання літературознавчої спадщини вченого з історії Кавказу, його роль у вивченні етногенезу та народної культури давнього населення Азербайджану (Василюк 2012, с. 64-80).

Д. Радівілов у вступі до першого тому збірника творів Аг. Кримського «Вибрані сходознавчі праці» «Арабістика» детально розглядає сходознавчі роботи вченого, особливо такі визначні, як «Мусульманство і його майбутнє» (1899, 1904), «Історія арабів, їхній халіфат, їхні подальші долі і короткий нарис арабської літератури» (1903), «Історія мусульманства. Самостійні нариси, обробки і доповнені переклади із Дозі и Гольдцієра» (1904), які він написав під час перебування у Лівані. Автор статті стверджує, що хоча ці роботи були створені на основі творів західноєвропейських орієнталістів, проте молодий науковець ставив собі за мету не лише перекласти їх російською мовою, а й визначити сучасні йому тенденції у сходознавстві та й не соромився висловлювати свою позицію, хоч би вона й викликала дискусії (Радівілов 2007, с. 7-22). До такої думки приєднувалася й І. Смілянська, яка вважала, що Аг. Кримський поділяв метод польського сходознавця О. Сенковського (1800-1858) «передавати свої спостереження і знання через коментоване видання праць класиків сходознавства» (Смилянская 1991, с. 12).

У вступній статті до другого тому «Вибрані сходознавчі праці» (К., 2007) «Тюркологія» Л. Матвєєва та І. Черніков, описуючи біографію вченого та історію публікації його творів, наголошувати на його наукових здобутках в царині вивчення історії Туреччини. Зокрема, вони відзначили його досягнення у дослідженні походження та історії розвитку популярного персонажа османських анекдотів Ходжі Насреддіна, у публікації турецького пісенного фольклору, який на той час був дуже мало вивчений. Автори розвідки разом з І. Гурницьким наголошували на тому, що А. Кримський був першим дослідником, який вказав на «слов'янський характер» Османської імперії у своїй праці «Історія Туреччини», так як там переважав саме етнічний елемент слов'янських народів у якості полонених та підкорених народів Балканського півострова (Мавріна 2007, с. 7-26). У передмові до четвертого тому «Вибрані сходознавчі праці» «Іраністика», в якому були опубліковані архівні роботи Аг. Кримського, Ю. Кочубей і Т. Маленька розкрили внесок ученого у вивчення персидської історії та культури, визначили місце його наукових творів у тенденціях розвитку російської сходознавчої науки, проаналізували його основні іранознавчі роботи, а також дослідили долю їхніх подальших публікацій (Кочубей та Маленька с. 7-44).

Ґрунтовно вивчив незавершену працю Аг. Кримського «З історії Ірана передарійської доби. Елам» науковий співробітник Інституту сходознавства В. Храновський, який за десять років неодноразово повертався до цієї теми. Він відзначив як наукові досягнення Аг. Кримського у цій сфері, так і його помилки, пов'язані з нав'язуванням радянським керівництвом вітчизняним сходознавцям яфетичної теорії М. Марра (1865-1934) про автохтонне походження народів (Храновський 1997, с. 125-137) (Храновський 2006, с. 112-136) (Храновський 2007, с. 138-141). У вступі до опублікованої в 2008 р. архівної праці академіка «Історія хазарів з найдавніших часів до Х віку» В. Міхеєв, О. Бубенок і О. Хамрай розповіли про історію пошуку цієї праці та про рівень хозарознавчої науки в Україні на початку ХХ ст., наукові погляди вченого на етногенез хозарів, які знаходилися під впливом яфетичної теорії М. Марра (Міхеєв та ін. 2008, с. 5-18). Пізніше, у 2011 році О. Бубенок та О. Хамрай на Міжнародній науковій конференції «ХУ Сходознавчі читання А. Ю. Кримського» (Київ, 20-21 жовтня 2011 р.) доповнили свою роботу новими архівними матеріалами. Виявилося, що Аг. Кримський змушений був прийняти офіційну теорію М. Марра. Початковий варіант його праці цілком відповідав сучасним науковим теоріям про походження хозарів (Бубенок та Хамрай 2011, с. 163-169).

У статті «Арабський фольклор і теорія міграції сюжетів у дослідженнях Аг. Кримського» Н. Каймакан розглянула історіографію сходознавчих фольклорних робіт ученого і навела деякі його архівні фольклорні матеріали, які вчений встиг записати у Лівані (Каймакан 2004, с. 140-148). О. Василюк у статті «Студії Агатангела Кримського в Бейруті (1896-1898)» розкрила тему літературознавчих праць, які він написав під час свого відрядження на Схід (Василюк 2007, с. 51-59). Статті про східний фольклор із збірки академіка «Розвідки, статті, замітки» були розглянуті Ю. Лебедєвим у праці «Орієнталізм у фольклористичних студіях Агатангела Кримського» (Лебедєв 2005, с. 22-25). Проте автор публікації подав лише короткий опис його творів, без наукового аналізу.

Цікава та єдина у своєму роді стаття дослідника А. Сараб'єва «А. Ю. Кримський: специфіка наукового пізнання арабського сходу» (Сарабьев 2010, с. 112-120). Автор публікації досліджував проблему наукового пізнання крізь призму етнічних стереотипів на прикладі робіт Аг. Кримського. У цьому контексті він виділив як загальні процеси формування наукового досліду під час безпосереднього спілкування сходознавців з предметом дослідження - східним суспільством, так і окремі, властиві лише Агатангелу Юхимовичу, риси сприйняття ліванського народу. Зважаючи на актуальність та беззаперечну новизну статті, треба зазначити деякі її недоліки, а саме: автор приділив мало уваги впливу українського середовища на формування досвіду Аг. Кримського, а також не включив у дослідження, можливо через мовні складнощі, його україномовні поетичні та прозові твори на східні мотиви як докази наукового становлення вченого-орієнталіста. А. Сараб'єв, використовуючи лише першу книгу з п'ятого тому «Творів...» А. Кримського та скорочений варіант його листування з родичами зі Сходу - «Листи із Лівану» - московського видавництва, не мав можливості скористатися усім масивом листів, що призвело до таких похибок у статті, як, наприклад, дані про те, що вчений не брав участі у справах російського консульства (Сарабьев 2010, с. 116). Слід зауважити, що етнічні упередження Аг. Кримського найбільше представлені у другій книзі п'ятого тому «Творів.» науковця.

Окрему увагу дослідники приділили долі його незавершеного етнографічного збірника «Звенигородщина...». Проте досі загальна кількість праць з цього питання залишається незначною. Першими, які звернулися до українознавчих етнологічних праць видатного вченого, були В. Борисенко та М. Гуць. У статті В. Борисенко «Агатангел Кримський як фольклорист і етнограф» у журналі «Народна творчість та етнографія» (К., 1991, №3) та в окремому розділі «Агатангел Кримський - організатор і дослідник української етнології» з монографії «Нариси з історії української етнології 1920-1930-х років» (К., 2002) досліджується шлях ученого-патріота, обдарованої людини, серед багатьох зацікавлень якої була етнологія. Окрім огляду різноманітних статей і праць академіка з української етнології, його листування з відомими діячами науки та культури, рецензій на їхні етнологічні праці, ми ближче дізнаємося про кореспондентів Агатан- гела Юхимовича зі Звенигородщини: селянина Івана Лисака і художницю Софію Михайлівну Терещенко. Наприклад, завдяки І. Лисаку із села Колодистого «...ми знаходимо дані про розташування села, назви кутків, вулиць, господарські заняття, ремесла, побут селян, прикмети, свята й обряди річного циклу, будівництво житла, народний одяг, страви й напої, народні знання з математики, сімейне життя, сімейну педагогіку, дитячі забави» (Борисенко 2002, с. 24). У праці В. Борисенко висвітлено роль Аг. Кримського у заснуванні діалектологічної комісії й етнологічних осередків УАН (Кабінету антропології та етнології та Етнографічної комісії). Авторка статті наголошує на невідомій долі неопублікованих частин праці академіка «Звенигородщина». Зокрема, у журналі були опубліковані окремі уривки з першої частини цієї праці (Борисенко 1991, с. 43-52).

У статті «Сторінки життєпису визначного фольклориста (Автобіографія Агатангела Кримського)» М. Гуць відзначав фольклористично-етнологічні твори Аг. Кримського «Як треба класифікувати народні пісні», «Етнографічні та інші українські видання московських лубочників рр. 1888-1893», «Етнографічна Україна в російських ілюстрованих часописах протягом одного року (1891)», «До етнографії т зв. «Новоросії»», «До етнографії Полісся», «До етнографії Чернігівщини» і «Звенигородщина...» та навів спогади вченого про дитинство і навчання у Колегії Павла Галагана (Гуць 1991, с. 32). Автор також продовжував публікацію уривків із «Звенигородщини» зі своїми коментарями про народний календар (липень-вересень) і повір'я, пов'язані з ним, про пісні заробітчан та інше (Гуць 1991, Подвижник на ниві науки й культури, с. 26-33) (Гуць 1991, Знаменні календарні дні., с. 71-73) (Гуць 1991, З архіву А. Кримського, с. 50-53).

Інститут історії НАН України і Всеукраїнська спілка краєзнавців випустили книгу «Репресоване краєзнавство» (К., 1991), яка була присвячена пам'яті вчених, що боронили історичні та культурні пам'ятки від лихоліть 20-30-тих років ХХ ст. і зазнавали репресії від радянської влади. Один з авторів цього збірника - Г Денисенко написала статтю «Неодмінний секретар ВУАН (А.Ю. Кримський)» (Денисенко 1991, с. 116-121). Авторка статті досліджує життєвий та науковий шлях ученого, згадує його роботу над «Звенигородщиною.», докладно спиняється на його внеску у розвиток централізованої системи наукових установ з архівної справи, пам'яткоохоронної роботи і сходознавства у складі УАН.

У 2009 році вийшло репринтне видання першої частини книги «Звенигородщина.», створене на основі примірника з фондів Звенигородського районного краєзнавчого музею. У вступній передмові до неї та у низці рецензій у періодиці професор А. Чабан наголосив на загальних моментах біографії вченого і на змісті надрукованої праці, наголосив на зафіксованих у ній унікальних явищах народної культури та особливостях діалекту української мови на Звенигородщині (Кримський 2009 (1930), с. V - XVI). Продовженням цього дослідження можна вважати ґрунтовну рецензію М. Глушка у журналі «Шевченків світ» на надруковану Звенигородським музеєм книгу (Глушко 2010, с. 148-158). Автор відгуку наголосив на внеску у підготовку до видання книги доктора історичних наук А. Чабана, схвалив збереження стилю публікації макету-оригіналу 1930 р., згадав основні моменти біографії Аг. Кримського. Він перерахував кількість сіл, досліджених ученим та його кореспондентами, якість і кількість зібраного ними етнографічного матеріалу, зробив деякі акценти на етнічній історії земель Звенигородського району.

Серед біографічних робіт, присвячених особі Аг. Кримського та його діяльності, окреме місце посідає неординарна монографія С. Павличко (1958-1999) (Павличко 2001). Основна ідея монографії письменниці випливає з теми роздвоєності А. Кримського як в особистому житті, так і в національних поглядах (Павличко 2001, с. 8, 20, 51-57, 223-224, 247-253). В оповіданнях «Сирота Захарко» та «В народ!» із збірника «Повістки та ескізи з українського життя» вчений саркастично відобразив свої спогади про юнацькі роки, коли він здійснював етнографічні експедиції з метою просвіти народу. Письменниця підкреслювала, що у цих розповідях висвітилося розчарування академіка українофільськими діячами, які залишалися пасивними у своїх діях та обмежувалися лише констатацією своєї любові до всього українського.

Таким чином, короткий огляд джерельної бази народознавчої діяльності Аг. Кримського та історіографії його етнографічних творів дає нам змогу дослідити особливості наукових методів, який застосовував вчений при створенні своїх етнологічних праць. Для цього у пригоді стали праці відомих фольклористів, етнологів та істориків, які розкрили питання формування народознавчої та історичної науки на межі ХІХ-ХХ ст. (С. П. Стельмах, А.Н. Кононов, С.А. Токарєв, М.К. Азадовський, Дж. Кокк'яра, В. Ф. Горленко, М. Дмитренко).

ХІХ ст. - розквіт сходознавчої науки в Європі. Особливості наукового розвитку того часу полягали у синкретичному підході до розв'язання наукових завдань. Особливо це було характерно для сходознавства, звідки Аг. Кримський узяв головні наукові методи та прийоми для своїх наукових творів (Кононов 1982, с. 5). «Він ніколи не дотримувався чистоти жанру, - писала С. Павличко, - його статті з етнографії містили розділи про побутування певного сюжету чи тексту в писемних джерелах, він так само безстрашно вдавався в такі не дуже придатні для популярних журналів методологічні вправи, як визначення засад класифікацій тощо» (Павличко 2001, с. 222).

Розвиток сходознавчої науки у Російської імперії відбувався із запізненням. Для виконання тих політичних завдань у розвитку міжнародних відносин, які ставив уряд імперії перед сходознавцями, потрібні були якісні підручники для підготовки великого числа необхідних фахівців. Тому найперше завдання для себе під час підготовки підручників і монографії Аг. Кримський убачав дати широкі бібліографічні дані, для поглиблення знань учнів, для чого потрібно було підбити підсумки розвитку орієнталістики в Європі. У цій галузі діяльності вчений досяг великих успіхів: його джерелознавчі праці про Близький та Середній Схід стали першими подібними творами у Російській імперії, які не витралили своє значення й у наш час. Таку наукову діяльність Агатангела Юхимовича його учень І. Крачковський назвав «бібліотекою резюмуючих зводів» (Гурницкий 1980, с. 81). етнографічний фольклорний культурний агатангел кримський

Проаналізувавши роботи з етнології Аг. Кримського можна побачити, що в основі правильного написання етнологічних робіт він убачав перш за все в аналізі великої бібліографії з даного питання, у найретельнішому критичному осмисленні джерел. У період, коли історіографія не відокремилась у допоміжні самостійну науку, вчений убачав головне своє завдання не у побудові теорії та гіпотез, а у створені повної бібліографії з різних галузей сходознавства, зокрема в дослідженнях етнології східних народів (Павличко 2001, с. 12, 20-21) (Гурницкий 1980, с. 114-116). Таким чином Аг. Кримський намагався створити підґрунтя для подальших наукових досліджень інших вчених. Він так окреслював свій науковий метод: «Завдання моє - не широкі узагальнення давати, а фіксувати ті історико-літературні факти, котрі документально незаперечні й становлять достовірний матеріал для висновків. До гіпотез, навіть і дуже заманливих, я, старий ерудит, після півстолітньої роботи над вивченням культурно-літературної історії Ірану (в широкому сенсі слова) ставлюся з побоюванням: надто багато фактичного залишається ще для нас неясним і потребує дальшого добирання точного матеріалу. Звичайно, навіть у простому групуванні фактів обійтися цілком без припущень не можна; трапляються іноді вони і в мене. Але в таких випадках я дотримуюся правила - жодного особистого здогаду не повідомляти інакше, як з обережними застереженнями» (Веркалец 1994, с. 82). Крім того, треба брати до уваги широку розпорошеність наукових інтересів ученого, він працював над кількома творами одночасно, більшість з яких часом продовжував доопрацьовувати, залишаючи місце для нових фактів (Павличко 2001, с. 12, 16 20, 22-23, 162-163) (Гурницкий 1980, с. 81-83, 88, 114-116).

Як відзначили у вступній статті до другого тому творів академіка «Вибрані сходознавчі праці» «Тюркологія» Л. Матвєєва та І. Черніков, особливою ознакою наукових праць Аг. Кримського було те, що історія і художня творчість народів вивчалися ним як єдине ціле у тісному зв'язку. Причиною цього було те, що він закінчив історично-філологічний факультет Московського університету, де історія та філологія не відокремлювалися і становили єдину методологічну основу при наукових дослідженнях (Мавріна 2007, с. 21). Загалом в етнологічній науці кінця ХІХ-початку ХХ ст., у зв'язку з національними рухами, з культурно-просвітницькою діяльністю народників, панувала перевага у вивченні саме фольклору як виразника народного духу (Токарев 1966, с. 364-365) (Стельмах 2005, с. 336-337, 349). У цей час крах ілюзій позитивістів у раціональному розвитку світу призвів до формування принципів методологічного плюралізму і синтезу різних наукових методів [М. Вебер (1864-1920), Б. Кістяківський (1868-1920)] (Стельмах 2005, с. 298-299, 314-317, 329-330), тому Аг. Кримський поєднував кілька методів у дослідженнях з етнології.

Учений був прихильником теорії міграції фольклорних сюжетів, або міжнародного обміну фольклорними сюжетами. Саме тому він у своїх етнологічних розвідках застосовував історико-порівняльний метод у пошуках культурних аналогій у різних народів у напрямку зі Сходу на Захід. У цьому питанні, як і взагалі у всій своїй сходознавчій діяльності, Аг. Кримський знаходився під впливом російської етнологічної науки, зокрема свого безпосереднього вчителя В. Міллера. Останній наприкінці своєї діяльності відійшов від міграційної теорії до еволюціоністської школи [Е. Тейлор (1832-1917), Г. Спенсер (1820-1903), Дж. Льоббок (1834-1913), Л.Г. Морган (1818-1881) та інші] (Токарев 1966, с. 419-420) (Азадовский 1963, с. 296-306). До еволюційного напряму у Російській імперії належали М. Сумцов, М. Довнар-Запольський, Д. Анучін (1843-1923) та інші, яких Аг. Кримський знав і спілкувався з ними (Токарев 1966, с. 357-359, 424-429). Проте вчений у своїх наукових поглядах залишився на позиціях теорії міграції фольклору. Це було не дивно, адже саме з огляду на філологічно-фольклористичні методи його пізнання саме теорія міграції давала чітку картину походження народної творчості.

Дещо Аг. Кримський взяв з поглядів О. Веселовського (1838-1906), який визнавав можливості переходу народних оповідань із європейських країн (Греція) на азійські. Але він вважав, що для обґрунтування своєї думки О. Веселовському не вистачило сходознавчої освіти. Тому, здебільшого, вчений у своїх дослідженнях був близький до поглядів іншого послідовника міграційної теорії - Е. Коскена, який вважав основним напрямком поширення фольклорних сюжетів був напрямок через Схід на Захід (Коккьяра 1960, с. 320-329) (ЦДАМЛМ України, ф. 1360, оп.1, спр. 9, арк. 10). Найголовнішу увагу Аг. Кримський приділяв питанню взаємозв'язку культур різних народів і впливу фольклору на художню творчість окремих культурних діячів, а також проблемі єдності мусульманської культури та становлення сектантського руху на Сході (Гурницкий 1980, с. 28-29, 99-100). Як стверджувала І. Смілянська, Аг. Кримський утверджував не характерну для академічної орієнталістики нову історію літератури східних народів, а разом з тим і фольклористику (Смилянская 1991, с. 335-336). Однак із загальним зростанням науки, з розширенням її кругозору і поглибленням наукових методів, однобока теорія запозичення почала зживати себе (Токарев 1966, с. 419).

Як науковець Аг. Кримський безперечно належав до міграційної школи. Проте широкому науковому колу залишилися маловідомі твори вченого, де він виявляв схильність до дослідження соціальних впливів у фольклорі. Ці статті були ним написані у молодості на основі ретельного аналізу публікацій закордонних фахівців зі сходознавства і не були опубліковані з невідомих причин. Вони свідчать про схильність молодого науковця до вивчення світогляду та етнопсихології східних народів.