Трансформація поховального обряду вікінгів у VIII-XI ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОХОВАЛЬНОГО ОБРЯДУ ВІКІНГІВ У VIII-XI СТ.

Дар'я Процко

Анотація

поховальний обряд вікінг вірування

Трансформація поховального обряду вікінгів у VIII-XI ст.

У статті розглядається еволюція та розвиток поховального обряду вікінгів протягом VIII-XI ст. з використанням міфів та поезій, у яких надається інформація про вірування, поховальний обряд, його варіації, всі можливі способи, супутні цьому обряди, які були поширені на Півночі. Автор також звертається до досліджень вчених та археологічних даних. Пояснюється відмінність процесів поховання відповідно до територіальної приналежності, а також часової.

У статті звертається увага на різноманіття захоронень залежно від статусу людини. Висвітлюється вплив Християнства та чинення йому опору. Наголошується, що початок епохи вікінгів характеризувався поверненням до чисто язичницьким форм поховань. Концентрується увага на різноманітті захоронень та відсутності їх єдності, що спростовує твердження схожості даного обряду у норманів. Автор не лишає поза увагою обряду поховального елю та розподілу майна після смерті, адже звичай характеризується дотриманням правил та традицій.

Ключові слова: вікінги, поховальний обряд, руни, кургани, поховання в кораблях, жертвоприношення, інгумація, кремація, розподіл майна, поховальний ель, Християнство.

Annotation

TRANSFORMATION OF THE VIKING FUNERAL RITE IN VIII-XI CENTURIES

Daria Protsko

The article examines the evolution and development of the Viking funeral rite during the VIII-XI centuries, using the myths and poems which provide information about beliefs, funeral rites, its variations, and all possible ways associated with this rite, which were common in the North. The author also refers to the research of scientists and archeological data. The difference between burial processes according to territorial affiliation as well as temporal affiliation is explained.

The article draws attention to the variety of burials depending on the status of the person. The influence of Christianity and its resistance is highlighted. It is noted that the beginning of the Viking Age was characterized by a return to purely pagan forms of burial. The focus is on the variety of burials and the lack of their unity, which refutes the assertion of the similarity of this rite among the Normans. The author does not ignore the rite of funeral ale and the distribution of property after death, because the custom is characterized by compliance with rules and traditions.

Keywords: Vikings, funeral rite, runes, mounds, burial in ships, sacrifices, inhumation, cremation, distribution of property, funeral ale, Christianity.

Виклад основного матеріалу

Поховальні обряди вікінгів змінювались протягом VIII-XI ст. і досліджувались західними істориками досить глибоко, проте в українській історіографії ця тема майже не висвітлювалась.

Досліджуючи історіографію, яка розглядає питання поховального обряду скандинавів доби вікінгів, варто звернутися до праць таких вчених, як як А. Стріннгольм з його фундаментальною працею «Походи вікінгів», Арбман Х. «Вікінги», Девідсон Х. Е. «Давні скандинави. Сини північних богів», Сімпсон Ж. «Вікінги. Побут, релігія, культура», Роесдаль Е. «Світ вікінгів».Окремих сюжетів пов'язаних зі скандинавською міфологією та поховальними обрядами торкався у своїх працях О. Пріцак. Також у язичницьких міфах та поезіях, які дійшли до наших часів у двох збірках - «Старшій Еді» та «Молодшій Еді» подається інформація про вірування, поховальний обряд вікінгів та його варіації, всі можливі способи поховання, супутні цьому обряди. Не менш важливим джерелом є і «Коло Земне» С. Стурлусона, яке впевнено можна назвати унікальною збіркою, у якій містиься інформація як про становлення скандинавських держав епохи вікінгів, так і про правителів та місця і способи їх поховань.

Однією з проблем, яка постає перед дослідниками, уявлення про схожість поховань норманів. І хоча здається, що звичаї у норманів мали б бути схожими, але на практиці вони були дуже різними. «Навіть найпоширеніший звичай - класти з померлим в могилу його особисті речі - був аж ніяк не загальним: це було прийнято у шведів і норвежців, але не так часто зустрічалося у данців» (Graslund 1987, p. 85).

Сноррі Стурлусон зазначав: «Перше століття» мало назву «століттям спалення». Тоді всіх померлих спалювали і споруджували в їх пам'ять намогильні камені» (Стурлусон 1980, с. 9). Він так пояснював значення обряду спалення: «Люди вірили тоді, що чим вище дим від поховального багаття піднімається в повітря, тим вище в небі буде той, хто спалюється, і він буде тим багатший там, чим більше добра згорить з ним» (Стурлусон 1980, с. 15). На зміну цьому обряду прийшло спорудження курганів, що символізували пам'ять про небіжчика. «Окрім цього, не рідше зустрічаються і пишні поховання у великих насипних могильних курганах, всередині яких знаходяться і викладені камінням камери, і великі кораблі вікінгів» (Роэсдаль 2001, с. 42). Тобто ми бачимо помпезність у обрядах поховання, яка має не лише культурний зміст, а й має певне економічне підґрунтя.

Рухаючись далі у часі, приходимо до висновку, що могили IX ст. досить прості і рідко супроводжуються значною кількістю речей. Щоправда, іноді з померлим ховали мечі високої якості та іншу зброю, наприклад, сокири. «Археологічні дані стверджують, що чималу кількість мечів було витягнуто з річок, причому їх було так багато, що навіть знаходимо таке припущення: в той час був поширений звичай кидати зброю в річку, що продовжувало традиції ритуальних жертвоприношень, поширені в попередні періоди. Винятком з правила можуть бути поховання, зроблені у величезних кораблях» (Дэвидсон 2008, с. 81).

Не менш відомими є поховання вікінгів у кораблях, які стали символом тих часів на теренах сучасної Норвегії та Швеції. «Даний вид був кораблем мертвих, провісниками якого були дерев'яні труни, силуети човнів і зображення кораблів на пам'ятних каменях» (Шиженский 2004, с. 97). Дозволити собі таку розкіш стало можливим завдяки грабіжницькій та войовничій політиці. Найцікавішим прикладом є поховання жінки на кораблі з Осеберга, найбагатшому з усіх подібних поховань у Скандинавії, яке є свідченням їх значимості та зростанням впливу вікінгів у тодішньому світі. Не рідким випадком було й те, коли кораблі ставилися на похоронні вогнища або просто спалювалися.

Поховання в Нордланді та Воссі підтверджують поширеність обряду інгумації. За цим обрядом «тіло зазвичай укладали прямо в землю, у природно скорченій позі; іноді можна припустити, що тіло було вкрите плащем або лежало на подушках. На померлому був звичайний одяг і прикраси; навколо тіла було складено зброю, інструменти та інші речі» (Симпсон 2004, с. 140).

Ретельно продумані захоронення зустрічаються в кораблях в Упланді, також у провінції виявлено кілька некрополів з похованнями в кораблях, які датуються VII століттям. Хільда Елліс Девідсон стверджує: «Тварин і припаси, як правило, клали в носову частину судна, місця розташування екіпажу перебували в кормовому відсіку, а капітан повинен був стояти в центрі. Однак наявність на похоронних кораблях туш забитих тварин передбачає, що всі вони були принесені в жертву» (Дэвидсон 2008, с. 134). З цим твердженням треба погодитись, адже археологічні дані поховань у Венделі є яскравим прикладом того, де носи кораблів були спрямовані в бік води, а самі судна відповідно були підготовлені до тривалого плавання. Однак обряди з часом змінювались під впливом певних соціальних явищ. Саме тому доцільно згадати твердження Шиженського: «Проте дана традиція зазнала з часом певних змін, особливо протягом lX і XIV ст., де капітана вже переносять на ніс корабля, а поруч кладуть коня чи собаку» (Шиженский 2004, с. 98).

Також одним із поширених видів захоронень стало спорудження дерев'яної поховальної камери, яка за своєю формою нагадує хатину. Вона будувалася за щоглою і в неї клали тіло померлого. Існували доволі різні варіанти оформлення, але одними із найпоширеніших були камера на платформі з кілків, або ж кам'яні стіни по боках судна.

Не менш поширеним явищем була і кремація, яка зустрічається у всіх Скандинавських країнах. Спеціальних місць для цього процесу не існувало. «Зазвичай саме спалення відбувалося не на тому місці, де потім ховали тіло і, коли вогонь догорав, всі невеликі залишки - обвуглені кістки людини і тварин, вугілля, попіл і обгорілі шматки металевих речей - приносили на місце поховання і там розсипали рівним шаром на площі 1-2 квадратних метра» (Симпсон 2004, с. 142).

Щодо представників бідніших верств населення, то найпоширенішим способом поховань було використання дошок, знятих з човнів, якими обкладали покійного. «Урни з порохом спаленого небіжчика закопували у землю, а навколо з каменів викладали силует корабля. Вони найчастіше виготовлялися з глини: одні з необпаленої глини, грубої роботи і належали бідним бондам чи воїнам; інші, зроблені дуже майстерно, чудово обпалені та належали багатим. їх закривали або плоскою просвердленою глиняною кришкою, або скляною пробкою» (Будур 2007, с. 289). Аналізуючи отримані з археологічних розкопок дані можемо стверджувати, що подібна практика мала для людей того часу велике значення і глибокий символічний зміст як для бідних так і для багатих.

Не могло обходитись і без розподілу майна небіжчика, що було не менш важливим етапом поховального обряду. Цьому передував звичай випивати похоронний ель. На сьомий день після смерті людини святкували сяунд (ритуальний день, коли п'ють поховальне пиво). Лише після вживання похоронного елю спадкоємці могли по праву претендувати на спадщину. Якщо померлий був вдівцем або господарем садиби, законний спадкоємець міг зайняти його місце і тим самим наголосити на зміні влади (Steinsland 1998, p. 86).

Після смерті багатої людини, все його майно розподілялося між померлим і його спадкоємцями. «Мертвому діставалася половина або третина нажитого. Ці скарби не залишалися серед людей, родичів загиблого в їх користуванні, а відносилися до лісу, або заривалися в кургани» (Стурлусон 1980, с. 15 ).

Фактично майно ховали поза поселеннями. Як стверджує А. Гуревич, «Ховаючи майно покійного поза поселенням, мешканці, родичі, таким чином, відводили загрозу відвідування їх мертвими родичами. До того ж священні гаї були центрами жертвоприношень і ймовірно накопичене і заховане в священному місці майно допомагало померлому швидше дістатися до світлої Вальгалли» (Гуревич 1966, с. 56).

Важливим етапом у розвитку та еволюції поховальних обрядів займає стало поширення Християнства, яке часто зустрічало опір місцевого населення. Релігія чітко прописувала заборону кремації та поховання у курганах і дозволяла проводити даний ритуал лише у спеціально освячених церквою місцях, а також розподіляла людей на праведних та грішних, що за часів язичницьких вірувань не зустрічалося: «Усі померлі повинні ховатись у освяченій землі при церкві; цієї милості позбавляються зрадники, вбивці, злодії та самогубці: їх ховають на тому місці, до якого досягає приплив на березі, де море досягає зеленого дерну» (Будур 2007, с. 289).

Окрім того, у сприйнятті потойбічного життя норманами важливу роль відігравали царства смерті, про які зберіглось багато міфів. Та з поширенням Християнства їх почали зображати як пекло та рай, де люди мали бути покарані чи винагороджені.

Інший аспект зміни язичницьких поховальних звичаїв був пов'язаний з орієнтацією могили. Із запровадженням християнства могили почали орієнтуватися обличчям на схід, оскільки це був напрямок, звідки очікувалося, що Христос з'явиться в Судний День. Щоб розрізняти язичницькі та християнські могили, вчені використовували принцип орієнтації на схід як маркер християнського поховання. Однак ні Біблія, ні рання церква не підтримували таку точку зору (Graslund 1987, p. 85).

Зі збільшенням впливу нової релігії захоронення ставали певним симбіозом язичництва і Християнства. Поступово на цих територіях з'являються надгробні камені, хоча й з рунічними написами. За твердженнями Х. Е. Девідсон «... найчастіше написи повідомляють імена знатних людей і воїнів, в пам'ять про яких вони були висічені на каменях, і автори їх - зазвичай родичі - підкреслюють шляхетність походження і славу цих людей, іноді і такі їх якості, як щедрість, гостинність. Багато написів висічені від імені дружин і дочок» (Дэвидсон 2008, с. 93). Отже, можемо стверджувати, що жінка займала в цьому суспільстві гідне становище.

Саги дають нам можливість скласти картину потойбічного життя у скандинавів, але ми не можемо обійтися і без праць дослідників та археологічних даних, які на конкретних прикладах дають нам зрозуміти якими були поховання та ритуали. Частково відмінності в поховальних обрядах пояснюються соціальною приналежністю похованих, адже на думку дослідників поховання у великих курганах, в човнах або поховання з багатим начинням могли зустрічатись лише в середовищі знаті. Проте поховання зовсім без речей могли бути могилами не бідних людей, а тих хто прийняв хрещення. З початком норманських походів, що призвело до зіткнення з Християнством, язичницькі форми поховань мали б наблизитися до християнських. Однак спостерігається прямо протилежне: початок епохи вікінгів характеризувався поверненням до чисто язичницьких форм поховань. Разом з небіжчиком в могилу або на поховальне багаття намагалися покласти якомога більше речей, не лише коштовних, а й таких, які використовувалися у повсякденному вжитку, проте усі вони вважалися необхідними в потойбічному світі. Фактично це була одна з форм опору релігійному впливу. Різноманітність захоронень свідчить про відсутність єдності вірувань на території Скандинавії.

Список джерел та літератури

1. АРБМАН, Х., 2006, Викинги. СПб.: «Евразия».

2. БУДУР, H. В., 2007, Повседневная жизнь викингов. IX-XI века, М.: «Молодая гвардия».

3. ГУРЕВИЧ, А. Я., 1966, Викинги - легенда и реальность. По изд.: Гуревич А. Я. Походы викингов. М.: «Наука». ДЭВИДСОН, Х. Э., 2008, Древние скандинавы. Сыны северных богов. / Перевод: А. Давыдова. М.: «Центрполиграф».

4. ПРІЦАК, О., 1997, Походження Русі. K.: «Обереги».

5. РОЭСДАЛЬ, Э., 2001, Мир викингов. Издательство СПб.: «Всемирное слово».

6. СИМПСОН, Ж., 2005, Викинги. Быт, религия, культура. М.: «Центрполиграф».

7. СТРИННГОЛЬМ, А. М., 2003 Походы викингов. М.: «Издательство АСТ».

8. СТУРЛУСОН, С., 1970, Младшая Эдда. М.: «Наука».

9. СТУРЛУСОН, С.,1980, Круг Земной. М.: «Наука».

10. ШИЖЕНСКИЙ, Р. В., 2004, «Скандинавские мифы как культурный феномен в развитии стран Северной Европы». Арзамас.

11. STEINSLAND, Gro; PREBEN, Meulengracht, 1998, Manniskor och makter i vikingarnas varld. Stockholm: Nordfront.

12. GRASLUND, Anne-Sofie, 1995, Pagan and Christian in the Age of Conversion in Proceedings of the Tenth Viking Congress, Larkollen, (ed.) James E. Knirk, Universitets Oldsaksamling. 81-94.

References

1. ARBMAN, H., 2006, Vikingi [Vikings]. Saint Petersburg: «Evrazia». [In Russian].

2. BUDUR, N. V., 2007, Povsednevnaia zhizn vikingov. IX-XI vekа» [Vikings' daily life]. Moscow: «Моlodaia gvardiia». [In Russian].

3. DEVIDSON, H, E., 2008, Drevnie skandinavy. Syny Severnykh bogov [Ancient Scandinavians. Sons of the northern gods]. Perevod A. Davydova М.: «Tsentrpoligraf». [In Russian].

4. GRASLUND, Anne-Sofie, 1995, Pagan and Christian in the Age of Conversion in Proceedings of the Tenth Viking Congress, Larkollen, (ed.) James E. Knirk, Universitets Oldsaksamling. 81-94.

5. GUREVICH, A. Ya., 1966, Vikingi - legenda i realnost. [Vikings. Legend and reality]. Po izd. Gurevich A. Ya. Pokhody vikingov. M.: «Naukа». [In Russian].

6. PRITSAK, O., 1997, Pohodzhenia Rusi [Origin of Rus']. K.: «Oberehy». [In Ukrainian].

7. ROESDAL, E., 2001, Mir vikingov [Vikings' world]. Saint Petersburg: «Vsemirnoe slovo». [In Russian]. SHIZHENSKII, R. V., 2004, Skandinavskie mify kak kulturnyi fenomen v razvitii stran Severnoi Evropy [Scandinavian myths as a cultural phenomenon in the development of northern Europe]. Aramzas. [In Russian]. SIMPSON, Zh., 2005, Vikingi. Byt, religiia, kultura [Vikings. Everyday life, religion, culture]. М.: «Tsentrpoligraf». [In Russian].

8. STEINSLAND, Gro; PREBEN, Meulengracht, 1998. Manniskor och makter i vikingarnas varld. Stockholm: Nordfront. [In Swedish].

9. STRINNGOLM, A. M., 2003, Pohody vikingov [Vikings' expeditions]. М.: «Izdatelstvo AST». [In Russian]. STURLUSON, S., 1980, Kruh Zemnoii [Circle of the earth]. M.: «Naukа». [In Russian].

Размещено на Allbest.ru