Поняття "маєток" в українській культурі наприкінці XVIII - на початку XX ст.

The aim of the article is to analyze the terms and definitions that using in scientific research of the manor estate culture of Ukraine at the end of XVIII - the beginning of XIX centuries. Also, in the article determined the concept of «the manor estate». A scientific novelty of the article is consisted in the fact that for the first time, a historical and terminological analysis of the concept of «the manor estate» was conducted and the system of concepts of the manor estate culture of Ukraine at the end of XVIII - the beginning of XIX centuries was determined. The term «manor estate» is multifaceted in the Ukrainian culture at the end of XVIII - the beginning of XX centuries. It has come a long historical way and has been filled with new content at every stage. Thus, there is no clear definition of «manor estate» in the literature. Sometimes there is noticeable confusion in research. The formation of concepts is influenced by economic, social, political, cultural spheres. It is lead to the formation of relationships between existing and newly formed terms. The manor estate was the center of economic life and economic development of the surrounding areas on the economic sphere. It became the basis for the development of the private sector, an element of economic freedom, an economic unit. The manor estate was a one of various settlements' type on the social sphere. This is associated with a number of different terms, in particular, the most common of them - «homestead». It still causes a lot of confusion in modern scientific researches. «The manor estate» is seen as the property of various social stratums in the socio-political sphere. It gives a creation of different lifestyles and socio-political thought not only of the nobility but also of the bourgeoisie and the intelligentsia. Moreover, modern researchers consider estates as centers of accumulation and spread of culture and various arts in the socio-cultural sphere. They see in them a small homeland, a ancestral and cultural nest, a spiritual territory. After the historical and terminological analysis of the concept of «the manor estate» in Ukrainian culture it should be determinate by following meaning. The manor estate appeared as a complex multifaceted system of economic, socio-political and cultural aspects, based on landownership, entrepreneurship and private property. At the same time, it was a unique type of settlement with the representative homestead and park grounds were the center of it. Also, it was the center of formation and dissemination of culture, with special processes of organization of life and creativity. And all this could belong to representatives of different classes.

Keywords: the manor estate, the manor estate culture of Ukraine, homestead, «cultural nest», term, system of concepts.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники відзначають існування такого складного та багатостороннього явища в історії як маєткова культура України. Наприкінці XVIII - на початку ХХ ст. відбувається бурхливе формування культурних осередків у маєтках та утверджується саме поняття «маєток». Проте поряд із ним вживається й інші поняття багатьох видів нерухомості та власності, які також пройшли довготривалу історичну еволюцію. Встановлюються водночас спільний та специфічний зміст усієї сукупності майнових понять. Актуальність історико-термінологічного аналізу «маєтку» та тісно пов'язаних з ним понять також обумовлюється соціоісторичними обставинами, зокрема відмінностями в життєвому устої через значне майнове розшарування землевласників, різницю у художньо-естетичних уподобаннях, менталітеті та національному складі.

Історіографія питання. У ході історіографічних досліджень маєткової культури України було проаналізовано та виявлено чимало праць вітчизняних дослідників, де зверталася увага на термінологічні визначення, зокрема поняття «маєток» (Казьмирчук, Мех 2021). Слід зауважити, що серед дослідників відсутні однозначні визначення цього та близьких до нього понять. Кожному досліднику феномену маєткової культури України характерне їхнє формулювання з боку, близького до його наукового підходу. Так, привертає увагу дослідження географа В. М. Воловика, який стисло характеризує ключові поняття «маєток» та «садиба» (Воловик 2015, с. 41). «Садибну культуру», термін «садиба», його синонім «маєток» розглядає історикиня В.А. Русавська (Русавська 2014, с. 126). Мистецтвознавці традиційно використовують терміни близькі до їхніх наукових підходів. Так, архітектор Л.С. Шевченко дає визначення терміну «особняк» (Шевченко 2009, с. 35). Проте у переважної більшості досліджень відзначається присутність плутанини з термінами «маєток», «садиба», «фільварок» тощо, помітне їхнє використання як синонімів (Бойко, Погранична 2015, с. 178-179).

Маєткова культура України - цілий напрям історичних досліджень, що має чимало наукових здобутків, але нині потребує термінологічного обґрунтування. Задля кращого розуміння сутності та подолання неузгодженості серед сучасних наукових досліджень, метою дослідження обрано - впорядкування термінів та визначень щодо маєткової культури України кінця XVIII - початку ХХ ст. Також нагальним є формування чіткого термінологічного визначення, насамперед таких термінів як «маєток» та «садиба», які найчастіше використовуються дослідниками як синонімічні поняття, але насправді різні за змістом.

Вважається, що поняття «маєток», досить широке за змістом, виникло у результаті узагальнення різних термінів: «вотчина», «помістя», «фільварок», «економія», «село», «сільце», «двір», «садиба», «особняк», «володіння», «культурне гніздо», «родовий маєток», що свідчить про складний процес його формування у трьох аспектах. Таким чином, задля комплексного історико-термінологічного аналізу «маєтку» та його визначення, усю сукупність близьких за значенням понять слід поділити на економічні, соціально-політичні та культурні аспекти, розглянувши їх групами та виділяючи найбільш характерні риси.

Поняття «маєток» частиною дослідників розглядається в економічній площині. З одного боку, воно ототожнюється з «вотчиною», тобто спадковою земельною власністю панівної верхівки за часів Русі та середньовіччя (Котляр 2003, с. 639), з іншого боку - з «помістям», феодальною земельною власністю, що надавалася дворянам за військову або державну службу, спочатку без права спадку та продажу (маєткова система). У цьому значенні термін «помістя» отримав поширення від кінця XV ст., а у XVI-XVII ст. у результаті зближення понять «помістя» та «вотчина», встановилося спадкове володіння помістями, а їхніх володарів (переважно дворян) почали називати поміщиками. На початку XVIII ст. завершилося злиття помість з вотчиною в єдиний вигляд земельної власності дворян - маєтки (рос. «имение»). У XVIII - на початку ХХ ст. термін «помістя» уживався як синонім слова «маєток» (Могильний 2014, с. 498-499).

Таким чином, «вотчина» та «помістя» первинні щодо «маєтку» і є синонімами, що позначають землеволодіння або земельно-господарський комплекс.

Також термін «маєток» від XIV-XV ст. розуміється як велике масштабне приватне підприємство, що розраховане не тільки для задоволення власних потреб, але й отримання прибутку. У цьому контексті досить близьким за значенням до «маєтку» є «фільварок» (фільварк або фольварок, пол. folwark, нім. vorwerk - хутір, маєток з будівлями, господарство) - поширений у XIV-ХV ст. на українських землях господарський комплекс із житловими будівлями, який розміщувався в межах одного поселення (Гурбик 2013, с. 301-303). У сучасних працях фільварок розглядається як маєтковий комплекс, господарською основою якого є фільваркове господарство, де ведеться феодальний спосіб виробництва, задля отримання прибутку (Освінський 2005, с. 13). Загалом, можна виділити два основні типи фільварків: вузько- та широкопрофільні, що залежало від їхнього функціонального призначення. Вузькопрофільні фільварки влаштовувалися для вирощування та продажу зернових, а у широко профільних - господарство розширювалося завдяки тваринництву, яке також становило одну з традиційних статей прибутків (Освінський 2009, 2003). Вже у XVII-XIX ст. фільварки поступово занепадають в різних частинах українських земель через неприбутковість та нерентабельність, хоча на Правобережжі та у Галичині панські (шляхетські) господарства та угіддя так називалися до 1917 р. (Могильний 2014, с. 661).

Близьким до фільварку за змістом є досить давнє поняття «латифундія» (лат. latifundium - латифундія, від latus - великий - і fundus - помістя), тобто великий приватний маєток (земельне володіння) площею більш як 500 дес., де у різні періоди використовувалася праця залежних від власника верств населення а пізніше вільнонайманих робітників. З другої половини ХІХ ст. латифундії були основними поставниками товарного хліба, виробниками горілки, цукру та іншої продукції. Латифундії залишалися досить поширеною формою землеволодіння на українських землях у складі Російської імперії аж до 1917 р. (Лазанська 2009, с. 52-53).

Також близьким до «маєтку», як прибуткового земельно-господарського комплексу, є поняття «економія». Дослідники вважають, що економія є частиною маєтку, яка переважно спрямована на ведення сільського господарства, що базується на вільнонайманій праці. Цей термін відомий з другої половини XVIII ст. Серед споруд економії: заводи, фабрики, двори для худоби, комори, оранжереї, теплиці. Хоча подеколи оранжереї та теплиці відносять до садибної частини маєтку, обумовлюючи це їхньою функціональною та стильовою єдністю. Слід відзначити, що безпосереднім призначенням будівель економії було обслуговування потреб маєтку. Таким чином, у «маєтку» виділяють дві частини: господарсько-економічного призначення (економія) та життєвого простору (садиба) («Усадебный мир» 2018, с. 23). У садибній частині маєтку також могла бути невелика господарська зона, що включала город та маленький сад, а інколи з'єднуватися з економією у своєрідну архітектурну єдність (Топорина, Голубева 2015, с. 11). У ХІХ ст. господарі маєтків відкривали різні заводи та фабрики. Так, на Правобережжі України функціонувало чимало цукроварень та винокурень. Також прибутки приносила оренда землі тощо (Koziy, Horbachyk 2018, с. 10).

Дуже зрідка можна зустріти в науковій літературі вживання поняття «домінії». Проте його також варто відзначити, беручи до уваги існування західноукраїнських маєтків наприкінці XVIII - на початку ХХ ст. У період існування Австро-Угорської імперії на західноукраїнських землях існували територіально-виробничі комплекси, що поєднували міста, села та підприємства - «домінії». Вони формувалися на базі маєткових комплексів великих землевласників - дідичів, і ними управлялися (Стеблій 2004, с. 443). До складу домінії могло входити кілька маєтків. Так, найвідоміші з них на Закарпатті: Ужгородська, Великобичківсько-Мармароська (державні домінії) і Мукачово-Чинадіївська домінія графа Шенборна (Тлущак 2006, с. 83).

Таким чином, можна стверджувати, що «фільварок», «латифундія» та «економія» є відображенням господарсько-економічної частини маєтку, але ці поняття не можуть бути тотожними повною мірою «маєтку», адже не охоплюють частину жилого простору з резиденцією або садибою власника. Досить широким є поняття «домінії», яке належало до іншої державної системи, але загалом також є відповідником поняттю «маєток» у економічному та господарському аспектах на західноукраїнських землях.

«Маєток» також розглядається у соціальній площині, зокрема як третій тип поселення, відмінний від міста та села. Тому, слід розглянути назви видів поселень, які є близькими за значенням термінами, пояснення яких також сприятиме чіткому розумінню та визначенню соціальних аспектів «маєтку». Відомі ще за часів Давньої Русі терміни «село», «сільце», «двір», «хороми» вказують на певний тип поселення. Найбільш вживаним був термін «село», тобто поселення, де жили селяни (Гураль 2008, с. 1). Також термін «село» використовувався для позначення великого маєтку з храмом, тоді як «сільце» використовується для позначення поселення, в якому розташовувався невеликий маєток без храму. «Двором» називали ділянку, на якій розміщені садибні будівлі, та місце біля них. «Хоромами» називали житлові будинки, часто великі та розкішні будинки. Ці терміни широко вживалися до першої половини XVlII ст. (Доценко, Юрчук, 1971, с. 218).

Після відміни кріпацтва у 1861 р., коли селяни отримали особисту свободу і право на володіння землею, з'являються, так звані «хутори» - селянські поселення, відокремлені селянські господарства разом з садибою власника (Головачук 1980, с. 176).

Давню історію має відомий нині термін «дача», який спочатку позначав землю, надану комусь за службу, а згодом, у період розквіту маєткової культури, ним визначали місце літнього відпочинку, альтернативу міському житлу, заміський будинок (Стренин). У XVIII ст. дачами називали окремі будівлі у садибі, що здавали у найм на літній період (Тропинина, Голубева 2015, с. 12). На противагу цьому, наприкінці XVIII - на початку XIX ст. склався тип міського маєтку, що складалася з будинку-особняка, служб (стайні, каретного сараю тощо) і двору або невеликого саду.

При дослідженні маєткової культури України кінця XVIII - початку ХІХ ст. досить часто можна зустріти поняття «особняк», тобто великий, окремішній, багатодекорований будинок палацового типу. Це слово утворилося через позначення місця розташування цього типу житла, позначаючи будинок, який стоїть особняком, окремо від решти. Архітектори відзначали, що особняк - комфортабельний, найчастіше одно-двоповерховий багатокімнатний будинок, призначений для однієї сім'ї. Дача була розрахована на літній відпочинок, тоді як особняк - на постійне проживання. За часів Російської імперії особняк з прилеглими земельними угіддями, садом та службами називали заміським особняком або «садибою» (Шевченко 2009, с. 35). економічний соціальний культурний приватний маєток

Досить поширеним в літературі архітектурного спрямування є термін «палац», який подеколи вживається разом із іншими термінами «палацово-парковий комплекс» або «палацово-парковий ансамбль». Палац є синонімом давньоруського терміну «хороми» та більш сучасного «резиденція», позначає велику парадну будівлю. Першопочатково палацом вважалося житло володарів та голів держави, а згодом - знатних панів, дворян та багатіїв. Від ХІХ ст. у середовищі архітекторів стає вживаним термін «палацово-парковий ансамбль» (комплекс), а нині визначається як «гармонійна єдність просторової композиції будівель, інженерних споруд, творів монументального живопису, скульптури і садово-паркового мистецтва» (Ладигіна, Божко, Дубіна 2020, с. 6, 7). Також у літературі архітектурного спрямування застосовується термін «резиденція», тобто місце проживання знатної або не дуже особи. Також є думка, що в загальному значенні резиденція - це місце, де живуть і працюють митці (Шлепакова 2016). Серед мистецтвознавців «резиденція» вважається синонімом «садиби», інколи необґрунтовано використовується у визначенні загалом господарської системи (Бойко, Погранична 20І5, с .178, 179).

Найголовнішим та найпоширенішим у сучасних дослідників маєткової культури є поняття «садиба» для якого характерна полісемія. За різних історичних періодів воно мало змістовно різні або близькі визначення. У XVI-XVII ст. основною рисою садиби як типу поселення була наявність в маєтку панського двору, а у XVIII-XIX ст. панського будинку. У побуті або в листуванні садиба могла називалася «селом» або «сільцем», незалежно від реального статусу населеного пункту, де вона перебувала (Тропинина, Голубева 2015, с. 9, 10). У сучасних дослідженнях терміном «садиба» часто називають селянський житлово-виробничий комплекс (Перетокін, Аксьонов, Очеретько 2016, с. 49).

Спроби визначення поняття «садиба» відносяться до другої половини ХІХ ст. Беззаперечним виявляється факт, що етимологічно воно пов'язане зі словами які позначають осілість, вкоріненість, постійність, міцність, нерухомість. Частина дослідників вбачає в садибі житловий будинок з парком, частина - включає також господарські споруди та землі, що часто викликає плутанину з «маєтком» (Русавська 2014, с. 128). Насправді, як уже зазначалося вище, садиба є частиною, ядром житлової частини маєтку, тобто приватними житловими будівлями, призначеними для ведення певного способу життя (Горенко 2011, с. 63). Тому близькими «садибі» поняттями, насамперед, будуть «двір», «село», «сільце», «дача», але не «помістя» та «маєток», які є значно більшими за обсягом та включають заразом й економічну складову (Воловик 2015, с. 41).

Таким чином, термін «маєток» сформувався також завдяки узагальненню понять «село», «сільце», «двір», «хороми», «хутір», «дача», «міський маєток», «особняк», «палац», «резиденція», «садиба». Усі ці терміни взаємопов'язані, інколи мають антагоністичний характер (зокрема, «дача» - «особняк»), інколи складають історично обумовлений синонімічний ряд (зокрема, «хороми» - «палац», «двір» - «садиба»). Мають видову близькість та безперечний соціально-історичний зв'язок із «маєтком».

Маєтки розглядаються у соціально-політичній площині також як володіння різних станів: дворян, буржуазії, купців, селян та інших станів. Саме у цьому ракурсі «маєток» можна вважати тотожним «майну», тобто власності. Існують визначення маєтку як «садиби, володіння знатних людей (дворян, старшин, шляхти, купців) і заможних представників інших класів, періоду XVII - початку ХХ ст.» (Смолинець 2018, с. 152). Дійсно, маєтком часто називають володіння шляхти, дворян і заможних представників різних станів до початку XX ст. У літературі можна зустріти визначення «дворянські маєтки», «селянські маєтки», «купецькі маєтки» тощо. Маєток у цьому випадку вважається «формою соціальної самоорганізації» різних станів, переважно дворян, представляючи усю варіативність «світоглядних настроїв епохи та форм інтелектуальної активності, різні практики індивідуальної самореалізації» (Русавська 2014, с. 130). Саме господарі маєтків не тільки займалися підприємницькою діяльністю, але й гуртували довкола себе однодумців, талановитих та перспективних представників українського суспільства. Так, у маєтках збиралися передові представники різних мистецьких напрямків, демонструючи власні твори, обговорюючи суспільно-політичні проблеми, чинячи вплив на розвиток прогресивної думки та політичну активність. Ці зібрання могли мати різні форми, зокрема участь у таємних товариствах, благодійні або просвітницькі акції, презентація приватних зібрань українських старожитностей або демонстрація особистих творчих потенцій (Будзар 2009, с. 16). Але, мабуть, найголовнішим стало те, що саме у маєтках у ХІХ ст. була створена можливість переходу з одного стану до іншого, а також існували певні інструменти, що давали змогу простим селянам досягати певних висот у мистецтві та поповнювати ряди інтелігенції.

Близьким до цього ракурсу, є розуміння «маєтку» як соціокультурної складової, тобто розгляд його як «культурного гнізда», «родового маєтку», «мікрокосмосу».

Термін «обласні культурні гнізда» було введено в обіг з 20-х рр. ХХ ст. літературознавцем М. Піксановим у розумінні органічного об'єднання культурних явищ (гуртки, театр, навчальні заклади, бібліотека, народний університет, місцева наукова організація) та діячів (Волинець 2009). Проте мова ішла не тільки про певне коло причетних до культурного розвитку діячів, які постійно діяли, створюючи особливу атмосферу та сприяючи зацікавленості оточуючих. Важливою складовою «культурних гнізд» була наявність вихованців, які могли з гідністю продовжувати культурну справу навіть далеко за межами «гнізд». Нині «культурні гнізда» визначаються в культурологічних дослідженнях як форма представництва соціокультурних пріоритетів українського дворянства, середовище, де формувалася національна ідея та опозиційні настрої інтелектуальної еліти. Саме «культурні гнізда» стають осередками, де втілювалися уподобання господарів та їхнього оточення, розвивалася маєткова культура, яка органічно поєднувалася з українською культурою. Вочевидь основою «культурного гнізда» виступала особа господаря маєтку, його родина, оточення (Будзар 2008, с. 128; Будзар 2009, с. 16).

Також досить популярним у сучасних дослідників є термін «родовий маєток (садиба або гніздо)», що позначає не лише землеволодіння, але а й духовний та родинний простір, де зберігається пам'ять про предків. Саме тут найбільше проявляється близькість до давнього терміну «вотчина», адже у родовий маєток від кінця XVIII ст. стає «малою батьківщиною» (Пажимський 2013, с. 91), землею кількох поколінь одного роду, що забезпечує зв'язок із поколіннями (Бірьова 2020, с. 82).

Найглибшим філософським змістом наділене бачення маєтку як своєрідного «мікрокосмосу», тобто сукупності складної господарської організації і мистецького середовища, унікального мікросвіту пам'яті предків, стилю життя, неповторної атмосфери. У основі цього терміну лежить концепція «маєтку (садиби) як моделі світу», що втілює собою загалом Російську імперію та активізацію у ній соціально-економічних та культурних змін, зберігаючи при цьому певну автономність. Проте це визначення як правило можна застосовувати щодо дворянських садиб та маєтків кінця XVIII - початку XX ст.

Отже, слід відзначити багатогранність сутності «маєтку» в культурі України кінця XVIII - початку XX ст. Пройшовши довгий історичний шлях, поняття «маєток» на кожному етапі наповнювалося новим змістом, співіснуючи з поняттями «вотчина», «помістя», «садиба», «особняк», «село» тощо. Саме тому в літературі немає чіткого визначення «маєтку», а подеколи помітне його змішування з іншими поняттями.

На формування понять впливає економічне, соціальне, політичне, культурне середовище, що призводить до утворення взаємозв'язків між вже існуючими та новоутвореними термінами. Саме тому «Маєток» розглядається у кількох площинах, у кожній з яких виділено систему понять, тобто ряд понять, виділених на основі взаємозв'язку. По-перше, у економічній площині, адже маєток був центром господарського життя та економічного розвитку довколишніх територій, про що може свідчити вживання цього терміну поряд із «фільварком», «економією» та «латифундією». Маєтки стали основою розвитку приватного сектора, елементом економічної свободи, господарчою одиницею. По-друге, у соціальній площині, як окремий тип поселення, з чим пов'язаний цілий ряд різних термінів, зокрема, найбільш поширений з них - «садиба», який досі викликає у сучасних наукових роботах чимало плутанини. По-третє, у соціально-політичній площині «маєток» розглядається як власність різних станів, що сприяло формуванню різних життєвих укладів та суспільно-політичної думки не тільки дворян, але й буржуазії та інтелігенції. По-четверте, у соціокультурній площині сучасні дослідники розглядають маєтки як осередки акумуляції та поширення культури та різних видів мистецтва, вбачаючи у них малу батьківщину, родове та культурне гніздо, духовну територію. Вони дійсно стали феноменом історії та культури, об'єктами культурної цінності.

Зважаючи на проведений історико-термінологічний аналіз щодо змісту поняття «маєток» в українській культурі кінця XVIII - початку XX ст., слід відзначити, що воно постає як складна багатогранна система економічних, соціально-політичних та культурних аспектів, що базується на землеволодінні, підприємництві та приватній власності, водночас є унікальним типом поселення, центром якого були представницька садиба та паркові угіддя, та осередком формування та поширення культури, з особливими процесами організації життєдіяльності та творчості, що належало представникам різних станів.

Список джерел та літератури

1. Бірьова, О., 2020, Слобідські ансамблі як осередки дворянської культури: музеєфікаційний аспект, Грані, 23 (10).

2. Бойко, О.Г., Погранична, І.І., 2015, Палацово-паркові ансамблі Якуба Кубіцького на Волині. Архітектурні особливості, пропозиції до реставрації, Вісник національного університету «Львівська політехніка». Серія: Архітектура, 816.

3. Будзар, М.М., 2009, Дворянская сельская усадьба Левобережной Украины XIX ст.: типология и эволюция культурных форм, Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук 26.00.01 - теорія та історія культури.

4. Будзар, М.М., 2008, «Культурні гнізда» полтавського та чернігівського дворянства як форма «інтелектуальних співтовариств» в Україні XIX ст., Україна: від самобутності до соборності: матеріали всеукр. наук.-практ. конф., м. Київ, 22-23 травня 2008 р.

5. Будзар, М.М., 2009, Дворянські «культурні гнізда» в українських землях з кінця XVIII до початку XX ст. як предмет історико-культурологічного дослідження, Наукові дослідження - теорія та експеримент `2009: матеріали четвертої міжнародної науково-теоретичної конференції, м. Полтава, 18-20 травня 2009 р. Т. 4. Полтава: ІнтерГрафіка.

6. Волинець, І.М., 2009, Теорія та історія літературного краєзнавства, Народна освіта. Електронне наукове фахове видання, 2 (8). [Електронний ресурс].

7. Воловик, В.М., 2015, Польські сільські етнокультурні ландшафти Поділля, Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Серія: «Екологія», №1147, Вип. 12.

8. Головачук, С.І., 1980, Академічний тлумачний словник української мови: в 11 т. Т. 11. Київ.

9. Горенко, Л.І., 2011, Дворянські садиби Чернігівщини кінця XVIII - середини XIX ст. як предмет культурологічного аналізу, Культурологія та мистецтвознавство, 38.

10. Гураль, П.Ф., 2008, Господарська діяльність територіальної громади у Київській Русі, Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ, 3.

11. Гурбик, А.О., 2013, Фільварок. У: Смолій В.А., ред., Енциклопедія історії України. Т. 10: Т-Я. Київ.

12. Доценко, П.П., Юрчук, Л.А., ред., 1971, Академічний тлумачний словник української мови: в 11 т. Т. 2. Київ.

13. Казьмирчук, М., Мех, Н., 2021, Маєткова культура України у сучасних гуманітарних та природничих дослідженнях, Український історичний журнал, 3.

14. Котляр, М.Ф., 2003, Вотчина. У: Смолій В.А., ред., Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В. Київ.

15. Ладигіна, І.В., Біжко, Є.В., Дубіна, Н.Г., 2020, Особливості формування багатофункціональних висотних комплексів як архітектурних ансамблів в структурі сучасних найкрупніших міст, Науковий вісник будівництва, Т. 101, №3.

16. Лазанська Т.І., 2009, Латифундії. У: Смолій В.А., ред., Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі. Київ.

17. Могильний, Л., 2014, Поміщик. У: Орлова Т.В., ред., Історія в термінах та поняттях: довідник. Вишгород.

18. Могильний, Л., 2014, Фільварок. У: Орлова Т.В., ред., Історія в термінах та поняттях: довідник. Вишгород.

19. Овсінський, Ю.В., 2003, Тваринництво у фільварках Подільського воєводства у XVIII ст. (на матеріалах маєтків Міхала Жевуського), Вісник Львівського університету, Серія історична, 38.

20. Овсінський, Ю.В., 2005, Фільваркове господарство в Подільському воєводстві Речі Посполитої у XVIII ст., Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидати історичних наук.

21. Овсінський, Ю.В., 2009, Подільський фільварок у 20-80 рр. XVIII ст.: основні типи та структура (на прикладі маєтків Жевуських), Український селянин, 11.

22. Пажимський О., Пажимський Б., 2013, Маєтки XVIII - початку ХХ ст. південно-східної Волині - родові гнізда, осідки видатних діячів української та польської культури, Минуле і сучасне Волині та Полісся. Локачинський район та Затурці в історії України та Волині, 46.

23. Перетокін, А., Аксьонов, М., Очеретько, М., 2016, Традиційна українська садиба в кінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст., Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури, 7 (220).

24. Реш, О.В., ред., 2018, «Усадебный мир» русской культуры: миф или реальность?: коллективная монография. Прага.

25. Русавська, В.А., 2014, Садибна культура як складова вітчизняної культури ХІХ ст., Культура народов Причерноморья, 266.

26. Смолинець, В., 2018, Утримання та відновлення кращих взірців маєтків та палаців Західної України, Вісник Львівського національного аграрного університету. Серія «Архітектура і сільськогосподарське будівництво», 19.

27. Стеблій, Ф.І., 2004, Домінії. У: Смолій В.А., ред., Енциклопедія історії України: Т 2: Г-Д. Київ.

28. Стернин, Г.Ю., б. р., Абрамцево: от «усадьбы» к «даче». У: Стернин Г Ю. «Два века. Очерки русской художественной культуры». [Електронний ресурс].

29. Тлущак, Ю.М., 2006, Податковий апарат монархії Габсбургів в Закарпатті, Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского, Серия «Юридические науки», Т 19 (58), №2.

30. Топорина, В.А., Голубева, Е.И., 2015, Русская провинциальная дворянская усадьба как природное и культурное наследие. Монография. Москва.

31. Шевченко, Л.С., 2009, Старовинні особняки Полтави та їх значення в архітектурному розвиткові міста, Полтава: архітектура, історія, мистецтво: Матеріали III наукової конференції «Вайнгортівські читання», грудень 2009 р. Полтава.

32. Шлепакова, Т.Л., 2016, Мистецькі резиденції як засіб налагодження культурного діалогу, Диференційоване забезпечення процесів керівництва (ДЗК), 11/5. [Електронний ресурс].

33. Koziy, O., Horbachyk O., 2018, Manor estates in Podillia in the period of socio-economic changes in the Russian Empire in the first half of the XIX century, Східноєвропейський історичний вісник, 9.

References

1. Birova, O., 2020, Slobidski ansambli yak oseredky dvorianskoi kultury: muzeiefikatsiinyi aspekt [Slobidski ensembles as centers of aristocratic culture: museificstion aspect]. Scientific and Theoretical Almanac Grani, 23(10), 79-86.

2. Boyko, О., Pogranichna, І., 2015, Palatsovo-parkovi ansambli Yakuba Kubitskoho na Volyni. Arkhitekturni osoblyvosti, propozytsii do restavratsii [Palace and park complexes of Yakub Kubitskiy in Volyn region. Architectural features, program of saving, preservation and restoration palace and park complexes]. Visnyk natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». Series of Architecture, 816, 177-185. [In Ukrainian].

3. Budzar, M.M., 2008, «Kulturni hnizda» poltavskoho ta chernihivskoho dvorianstva iak forma «intelektualnykh spivtovarystv» v Ukraini XIX st. [«Cultural nests» of Poltava and Chernihiv nobility as a form of «intellectual communities» in Ukraine in the XIX century]. Abstracts of Papers `08: Ukraina: vid samobutnosti do sobornosti. 128-129. Kyiv. [In Ukrainian].

4. Budzar, M.M., 2009, Dvorianskaia selskaia usadba Levoberezhnoi Ukrainy XIX st.: typolohyia y evoliutsyia kulturnykh form [Manorial estate of the Left Bank Ukraine Region of the XIX century: typology and evolutionary development of cultural forms] (Extended abstract of Candidate's thesis). Kyiv. [In Ukrainian].

5. Budzar, M.M., 2009, Dvorianski «kulturni hnizda» v ukrainskykh zemliakh z kintsia XVIII do pochatku XX st. iak predmet istoryko-kulturolohichnoho doslidzhennia [Noble «cultural nests» in the Ukrainian lands from the late XVIII to early XX centuries. as a subject of historical and cultural research]. Abstracts of Papers `09: Naukovi doslidzhennia - teoriia ta eksperyment. 13-15. Poltava. [In Ukrainian].

6. Dotsenko, P.P. & Yurchuk, L.A. (Eds), 1971, Akademichnyш tlumachnyш slovnyk ukrainskoi movy [Academic explanatory dictionary of the Ukrainian language.Vol. 2. Kyiv: Naukova dumka, 218219. [In Ukrainian].

7. Gorenko, L.I., 2011, Dvorianski sadyby Chernihivschyny kintsia XVIII - seredyny XIX st. iak predmet kulturolohichnoho analizu [Noble estates of Chernihiv region of the end of XVIII - middle of XIX centuries. as a subject of culturological analysis]. Kulturolohiia ta mystetstvoznavstvo, (38), 61-67.

8. Holovaschuk, S.I., (Ed), 1980, Akademichnyi tlumachnyi slovnyk ukrainskoi movy [Academic explanatory dictionary of the Ukrainian language]. Vol. 11. Kyiv: Naukova dumka, 176. [In Ukrainian].

9. Hural, P.F., 2008, Economic activity of the territorial community in Kyiv Rus [Economic activity of the territorial community in Kievan Rus]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav (3). [Online].

10. Hurbyk, A.O., 2013, Filvarok [Filvarok]. In: V. Smolii, ed., Entsyklopediia istorii Ukrainy. Vol. 10. Kyiv: Naukova dumka, 301-303. [In Ukrainian].

11. Kazmyrchuk, M. & Mekh, N., 2021, Maetkova kultura Ukrainy u suchasnykh humanitarnykh ta pryrodnychykh doslidzhenniakh [The Manor Estate Culture of Ukraine in Mode Humanitarian and Natural Science Researches]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. 3, 157-169. [In Ukrainian].

12. Kotliar, M.F., 2003, Votchyna [Votchina]. In: V. Smolii, ed., Entsyklopediia istorii Ukrainy. Vol. 1. Kyiv: Naukova dumka, 639. [In Ukrainian].

13. Koziy, O. & Horbachyk, O., 2018, Maetky na Podilli v period sotsialno-ekonomichnykh zmin u Rosiiskii imperii pershoi polovyny XIX st. [Manor estates in Podillia in the period of socio-economic changes in the Russian Empire in the first half of the XIX century]. Skhidnoevropeiskyi istorychnyi visnyk, 9, 8-15.

14. Ladygina, I.V., Bizhko, E.V. & Dubina, N.G., 2020, Osoblyvosti formuvannia bahatofunktsionalnykh vysotnykh kompleksiv yak arkhitekturnykh ansambliv v strukturi suchasnykh naikrupnishykh mist [Features of formation of multifunctional high-right complexes as architectural ensembles in the structure of modern largest cities]. Naukovyi visnyk budivnytstva. 101 (3). 5-16.

15. Lazanska, T.I., 2009, Latyfundii [Latifundium]. In: V. Smolii, ed., Entsyklopediia istorii Ukrainy. Vol. 6. Kyiv: Naukova dumka, 52-53.

16. Mohylnyi, L.P., 2014, Filvarok [Folwark]. In: Т. Orlova, ed. Istoriia v terminakh ta poniattiakh. Vyshhorod, 661. [In Ukrainian].

17. Mohylnyi, L.P., 2014, Pomischyk [Landlord]. In: Т. Orlova, ed., Istoriia v terminakh ta poniattiakh. Vyshhorod, 498-499. [In Ukrainian].

18. Ovsinskyi, J.V., 2003, Tvarynnytstvo u filvarkakh Podilskoho voevodstva u XVIII st. (na materialakh maietkiv Mikhala Zhevuskoho) [Livestock in folwarks of Podolsk voivodeship in the XVIII century (on the materials of the estates of Michail Zhewuski)]. Visnyk Lvivskoho universytetu. 38, 82-114. [In Ukrainian].

19. Ovsinskyi, J.V., 2005, Filvarkove hospodarstvo v Podilskomu voievodstvi Rechi Pospolytoi u XVIII st. [Manor Economy in the Podillia Voivodeship of the Polish-Lithuanian Commonwealth in the XVIIi century]. Extended abstract of Candidate's thesis. Lviv. [In Ukrainian].

20. Ovsinskyi, J.V., 2009, Podilskyi filvarok u 20-80 rr. XVIII st.: osnovni typy ta struktura (na prykladi maietkiv Zhevuskykh) [Podolsk folwark in the 20-80s of the XVIII century: main types and structure (on the example of Zhevusky estates)]. Ukrainskyi selianyn. 11,205-208. [In Ukrainian].

21. Pazhymskyi, B. & Pazhymskyi, O., 2013, Maetky XVIII - pochatku XX st. pivdenno-skhidnoi Volyni - rodovi hnizda, osidky vydatnykh diiachiv ukrainskoi ta polskoi kultury [Estates of the XVIII - early XX centuries. of south-eastern Volhynia - ancestral nests, settlements of prominent figures of Ukrainian and Polish culture, past and present of Volyn and Polissia]. Mynule i suchasne Volyni ta Polissia. Lokachynskyi raion ta Zaturtsi v istorii Ukrainy ta Volyni. 46, 91-99.

22. Peretokin, A., Aksonov, M. & Ocheretko, M., 2016, Tradytsiina ukrainska sadyba v kintsi XIX st. - na pochatku XX st. [Traditional Ukrainian farmstead at the end of the 19th - at the beginning of the 20th century]. Visnyk Prydniprovskoi derzhavnoi akademii budivnytstva ta arkhitektury. 7(220), 45-54. [In Ukrainian].

23. Resh, O. (Ed.), 2018, «Usadebnyi mir» russkoi kultury: mif ili realnost? [«Manor world» of the provincial Russian culture: myth or reality?] Prague: Vedecko vydavatelske centrum «Sociosfera-CZ». [in Russian].

24. Rusavska, V.A., 2014, Sadybna kultura iak skladova vitchyznianoi kultury XIX st. [Manor culture as a component of national culture of the XIX century]. Kultura narodov Prichernomoria, 266, 126-131. [In Ukrainian].

25. Shevchenko, L.S., 2009, Starovynni osobniaky Poltavy ta ikh znachennia v arkhitekturnomu rozvytkovi mista [Ancient mansions of Poltava and their importance in the architectural development of the city]. Abstracts of Papers `09: Poltava: arkhitektura, istoriia, mystetstvo, 35-44. Poltava. [In Ukrainian].

26. Shlepakova, T.L., 2016, Mystetski rezydentsii iak zasib nalahodzhennia kulturnoho dialohu [Ancient mansions of Poltava and their importance in the architectural development of the city]. Vol. 11/5. [Online].

27. Smolynets, V., 2018, Utrymannia ta vidnovlennia kraschykh vzirtsiv maietkiv ta palatsiv Zakhidnoi Ukrainy [Maintenance and restoration of the best examples of estates and palaces of Western Ukraine]. Visnyk Lvivskoho natsionalnoho ahrarnoho universytetu. 19, 151-154. [In Ukrainian].

28. Steblii, F.I., 2004, Dominii [Dominii]. In: V. Smolii, ed. Entsyklopediia istorii Ukrainy. Vol. 2. Kyiv: Naukova dumka, 443. [In Ukrainian].

29. Sternin, G.Yu., n. d., Abramcevo: ot «usadby» k «dache» [Abramtsevo: from «estate» to «cottage»].

30. Tluschak, Yu.M., 2006, Podatkovyi aparat monarkhii Habsburhiv v Zakarpatti [The tax apparatus of the Habsburg monarchy in Transcarpathia]. Uchenye zapiski Tavricheskogo natsionalnogo universiteta im. V.I. Vernadskogo, 19(58 (2)). Yuridicheskie nauki, 82-87. [In Ukrainian].

31. Toporina, V.A. & Golubeva, E.I., 2015, Russkaia provincialnaia dvorianskaia usadba kak prirodnoe i kulturnoe nasledie [Russian provincial noble estate as a natural and cultural heritage]. Moscow. [In Russian].

32. Volovyk, V.M., 2015, Polski silski etnokulturni landshafty Podillia [Polish ethnocultural rural landscapes of Podillia]. Visnyk KhNU imeni V.N. Karazina, 12 (1147). Ekolohiia, 41-46. [In Ukrainian].

33. Volynets, I.M., 2009, Teoriia ta istoriia literaturnoho kraieznavstva [The theory and history of literary study of local lore]. Narodna osvita. Vol. 2(8). [Online].

Размещено на Allbest.Ru