Журнал "Основа" в процесі генези народознавчих студій: напрями вивчення і методологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Журнал «Основа» в процесі генези народознавчих студій: напрями вивчення і методологія

Тоноян Армен - магістр історії

Анотація

Метою дослідження є аналіз народознавчих публікацій часопису «Основа» в рамках побудови культурної легітимації українського народу, відтворення та оцінка методологічних підходів авторів журналу. Методологія статті базується на принципах історизму, об'єктивності та системного підходу. При цьому було застосовано як загальнонаукові (аналізу, синтезу, індукції, дедукції), так і спеціально-наукові (історичні) методи дослідження (порівняльно-історичний, хронологічний, ретроспективний, а також метод класифікації). Наукова новизна дослідження полягає у тому, що народознавчі матеріали журналу «Основа» вперше виокремлюються із великого кола публікацій часопису та розглядаються як комплексна система по розбудові україністики початку другої половини XIX століття. Висновки. Відібрано і наведено характеристику найбільш знакових українознавчих публікацій журналу. Доведено, що народознавчі публікації з наукової точки зору мали неоднозначний характер. З одного боку, частина матеріалів була вибудована на інтуїтивних висновках, які особливо простежуються в роботах, що висвітлюють період Давньої Русі. З іншого боку, відзначено широкий масштаб цих публікацій, частина з яких є актуальною і для сучасних дослідників з питань побуту окремих етнічних груп, розселення українців за межами етнічної України. Виявлено ознаки методологічної трансформації у підходах до вивчення минулого. Авторами П. Шохіним і В. Коховським був залучений прототип сучасного усноісторичного дослідження для відтворення подій на основі спогадів очевидців. У статтях М. Костомарова, П. Куліша і М. Сухомлинова доведено використання методики за образом культурної антропології, що відповідало як тодішньому західноєвропейському, рівню наукового пізнання, так і сучасним теоретико-методологічним підходам. Наголошено на особливій ролі М. Костомарова як головного теоретика часопису, рівень наукових робіт якого був передовим у вітчизняній історіографії цього етапу.

Ключові слова: журнал «Основа», народознавство, просвітницька діяльність, методологія.

GENESIS OF ETHNIC STUDIES ON THE MATERIALS OF THE JOURNAL «OSNOVA»: RESEARCH DIRECTIONS AND METHODOLOGY

Abstract

The purpose of the study is to analyze the ethnic studies of the journal «Osnova» in the framework of building the cultural legitimacy of Ukrainian people, to reproduce and evaluate the methodological approaches of the journal's authors. The methodology of the article is based on the principles of historicism, objectivity and systematic approach. Besides, both general scientific (analysis, synthesis, induction, deduction) and special scientific (historical) research methods (historical-comparative, chronological, retrospective and the method of classification) were applied. Scientific novelty of the study is that the ethnological materials of the journal «Osnova» are for the first time separated from a wide range of all publications and examined as a comprehensive system for Ukrainian studies development in the beginning of second half of the 19th century. Conclusions. The characteristics of the journal's most significant ethnic studies were selected and given. The ambiguity of ethnic studies from a scientific point of view was proved. Considering the young condition of ethnographic sciences, some of the materials were based on intuitive conclusions, which is especially evident in the studies of Kyivan Rus period. On the other hand, was noted a wide range of ethnological publications, some of which, related to the life of certain ethnic groups, resettlement of Ukrainians outside ethnic Ukraine, are relevant for modern researchers. The methodological transformation in approaches to the study of the past was revealed. Authors P. Shokhin, V. Kokhovskii and O. Storozhenko used a prototype of modern oral history research to reproduce events based on eyewitness accounts. The articles of М. Kostomarov, P Kulish and M. Sukhomlynov proved the use of a methodology similar to cultural anthropology, which corresponded to the level of scientific knowledge of the then Western Europe and to modern theoretical and methodological approaches. The special role of M. Kostomarov as the main theorist of the journal, whose level of scientific studies was advanced in the domestic historiography of this period, was noted.

Key words: The Journal «Osnova», ethnic studies, enlightenment, methodology.

Вступ

Постановка проблеми. Після поразки Російської імперії у Кримській війні та воцаріння Олександра II українське питання в середині 1850-х - на початку 1860-х років вийшло на пік своєї популярності та стало предметом активних дискусій серед українського, польського і російського інтелектуальних середовищ. Полеміки відбувалися в листуваннях, університетських аудиторіях, а також на сторінках газет і журналів. Журнал «Основа» (18611862 рр.) став першим легальним українським часописом, де були об'єднані усі актуальні загальноукраїнські питання того часу. Поряд з історичними дослідженнями активно публікувалися й праці з етнографії, етнопсихології, мовознавства, літературознавства та інших народознавчих дисциплін.

Журнал «Основа» як цілісна корпорація українських інтелектуалів є недостатньо висвітленим у сучасній історіографії. Вперше зроблено спробу дослідження друкованого спадку часопису з урахуванням спільних цілей і завдань, описаних в «Програмі» першого номеру часопису. Розроблені на спільній ідеології, однак не обмежені у свободі наукового пошуку, народознавчі матеріали учасників проєкту «Основа» є цікавими і з методологічної точки зору, враховуючи світову практику формування методологічних шкіл навколо періодичних органів.

Аналіз джерел та останні дослідження. Комплексний підхід до вивчення часопису «Основа» розпочався з відновленням незалежності України. Ключовим дослідником «основ'янських» студій був В. Дудко, автор близько 50 статей по цій тематиці. Дослідник розглянув багато аспектів діяльності журналу, зокрема завдяки йому була розшифрована велика кількість криптонімів авторського складу, а також відбулася переоцінка маловідомого автора П. Рев'якіна (Дудко, 2007). Ґрунтовну працю, що стосувалася виключно часопису «Основа», написав С. Айтов. У роботі охоплено практично всі напрями діяльності учасників часопису, проаналізовано їхні риси свідомості, а також автор порівняв часопис з іншою періодикою, зокрема, російською (Айтов, 2001). Народознавча проблематика «Основи» відзначена у статті А. Котенка. Автор зосередив увагу на статтях П. Куліша, зокрема, літературознавчих (Котенко, 2012). Діяльність М. Костомарова - провідного автора часопису «Основа» - розкрита в монографії О. Яся, окремо вказано про «основ'янський» період його життя (Ясь, 2018). Н. Побірченко та О. Кравченко дослідили стосунки М. Максимовича і П. Куліша, в тому числі й на базі опублікованих в «Основі» матеріалів (Кравченко, Побірченко, 2007). Побіжно проблематика часопису «Основа» відображена у контексті робіт, присвячених культурно-національному відродженню України XIX ст. Спроби аналізу ролі «Основи» в загальноукраїнському дискурсі містяться на сторінках монографії М. Палієнко (Палієнко, 2005), статті Л. Новікової (Новікова, 2011) та ґрунтовної праці А. Катренка (Катренко, 1999).

Джерельна база складається з епістолярії учасників проєкту «Основа» і дотичних до неї осіб, а також зі статей «Основи», ключовим з яких є народознавчий тематичний блок, що нараховує більше сотні публікацій. За змістом їх можна поділити на публіцистичні, художні та наукові. До публіцистичних відносяться матеріали часопису, які стосуються дискусій з польськими, єврейськими чи російськими інтелектуалами з українського питання. Наукові публікації представлені всебічними дослідженнями минулої та сучасної журналу України. Обов'язковою частиною кожного номеру «Основи» був розділ «Вісті», в якому були вміщені дорожні замітки авторів часопису, що збирали інформацію з українських міст і сіл.

Метою дослідження є аналіз народознавчих публікацій часопису «Основа» в рамках побудови культурної легітимації українського народу, відтворення та оцінка методологічних підходів авторів журналу.

Виклад основного матеріалу

народознавчий журнал

Ключовим напрямом діяльності «Основи» було питання просвіти і культурного зростання. За програмою журналу народознавчі матеріали мали відтворити загальний образ населення Південно-Західної Русі. Програма поділена на окремі розділи, кожен з яких відповідав на потреби тогочасного «південно-руського» (далі - українського) народу. Народознавство описується у третьому розділі часопису, після словесності та історії. Важливість вивчення українського народу «основ'яни» сприймали, по-перше, як наукову потребу, оскільки без знань з етнографії, пояснити історичні, юридичні та економічні явища було б неможливо. По-друге, рівень тогочасних народознавчих студій був вивчений лише з господарської точки зору, що для «основ'ян» було неприпустимо в період зародження громадянських відносин. Українські селяни повинні були стати повноцінною частиною соціуму з відміною кріпосного права, як окремий народ з власною історією та культурою. Це питання важливо було висвітлити як для українців, так і для всього суспільства (Основа, 1861, 1, с. 4).

Більшість досліджень часопису були синтетичні, залучаючи в одну статтю студії з історії, етнографії, етнопсихології, словесності тощо. Запозичення з різних дисциплін задля отримання більш ширшого осягнення теми і формування об'єктивного висновку відповідало тогочасній європейській методології й залишається актуальним по сьогоднішній день. Комплекс етнографічних статей «основ'ян» був присвячений вивченню побуту і традицій (як усього народу, так і окремих груп), а також аналізу повсякденного та духовного життя українців, які мешкали поза межами українських земель. Дослідження побуту репрезентовані об'ємною працею М. Номиса «Різдвяні святки», яка виходила впродовж трьох випусків журналу. Автор розглянув комплекс народних звичаїв та традицій, пов'язаних зі святкуванням Різдва селянами. Серед зібраних дослідником народних традицій, можна виділити розповіді про ритуальні господарчі дії, що передували святкуванню (Номис, 1861, 1, с. 269-271), про рибальство перед Багатою Кутею (Номис, 1861, 5, с. 54-64) та про звичаї, що пов'язані з самим Різдвом (Номис, 1861, 6, с. 23-31).

Матеріальному життю окремих етнічних груп українців присвячені статті А. Свидницького, Я. Кухаренка, М. Левченка та О. Кониського. Так, А. Свидницький досліджував традиції святкування Великодня у населення Поділля. Окрім багатого фактологічного матеріалу, присвяченого висвітленню головної теми, в його праці можна відокремити декілька сюжетів, які становлять науковий інтерес і з точки зору сучасних етнографічних студій. Зокрема, А. Свидницький висловив думку про необхідність дослідження окремих українських етнічних груп на основі ландшафту їх проживання (Свидницький, 1861, 10, с. 45). Дослідник також звернув увагу на те, що історичні обставини, в які потрапляли окремі етнічні групи, впливали загалом на всіх українців і на їх відносини між собою (Свидницький, 1861, 10, с. 44). Саме тому вивчення окремих груп є необхідним, на думку вченого, оскільки лише так можна комплексно дослідити неоднорідний український народ.

Етнографічному дослідженню українців Причорномор'я присвятив статтю постійний учасник редакційних зібрань «Основи» Я. Кухаренко. В цій роботі автор дослідив питання походження чорноморських козаків й побуту місцевих вівчарів (Кухаренко, 1862, 5, с. 29-30). М. Левченко опублікував невелику, однак змістовну розвідку про географію етноніму «русини» в Україні з власною схемою розповсюдження цього поняття на українських землях (Левченко, 1861, 1, с. 263-266). Стаття О. Кониського під криптонімом «Переходовець О.» містить ряд важливих спостережень про життя німецької колонії в Полтаві. Зокрема, автор розповідає про історію появи німецького етносу в Україні, особливості інтеграції полтавських представників у цьому суспільстві, структуру німецької громади, а також наводить стисле порівняння рис етнічної психології німців і українців (Переходовець О. [Кониський О. Я. - виділення А. Т.], 1861, 5, с. 68-71).

Крім мешканців українських земель, у фокус етнографічних студій «основ'ян» потрапили й групи українців, які проживали за межами своєї історичної батьківщини. Так, вивченню українців, що мешкали у різних регіонах Російської імперії, була присвячена низка статей у 9-му номері «Основи» за 1861 р. Невідомий автор під псевдонімом «Великороссиянин О-ов» навів цінну інформацію про історію освоєння українцями Поволжя, зокрема, Саратовської губернії. У статті наведені особливості побуту і риси національного характеру української діаспори в цій місцевості (Великороссиянин О-ов, 1861, 9, с. 186-188). П. Єфименко подав у власній статті опис місць компактного проживання українців в Оренбурзькій губернії та їх відносини з місцевим російським населенням, зокрема автор порівнював типи господарювання (Єфименко, 1861, 9, с. 190-192). Висвітленню етнічного буття українців на теренах Австрійської імперії був присвячений передрук «основ'янами» з періодичного видання Австрійської статистичної комісії. Ця публікація носить фактично статистичний характер і містить інформацію про географію проживання українців, їх соціально-економічний і культурний стан в Австрійській імперії (Основа, 1862, 1, с. 78-80).

Вагоме місце серед українознавчих робіт займали праці, присвячені аналізу української народної пісні. Пісні були надважливим джерелом народницької історіографії, оскільки саме в них відкривалася емоційна, поетична складова народу, яку складно простежити в писемних документах. Так, на думку О. Серова, вивчення народних пісень є необхідним елементом роботи при дослідженні історичної психології. Дослідник звернув увагу на «геніальність простоти» ніким не написаної народної музики, а також вказував, що саме звуки пісень є дуже важливим джерелом для розуміння «духу українців» (Серов, 1861, 3, с. 18). Схожі думки висловлював і Л. Жемчужников, вважаючи, що народні пісні треба досліджувати, це «сирий матеріал», який дозволяє ширше подивитися на історію народу й історичні події. Він у статті записував пісні, аналізував їх зміст, а також роздумував, що могло послугувати першоджерелом для тієї чи іншої пісні (Жемчужников, 1862, 2, с. 87-100). Отже, народні пісні розглядалися кореспондентами часопису як поетизація історичних подій. Цікаво, що подібне розуміння реального значення народних пісень лягло в основу відомої фундаментальної праці В. Антоновича і М. Драгоманова «Исторические песни малорусского народа» (Антонович, Драгоманов, 1874-1875).

Чільне місце на сторінках «Основи» посідали й публікації, присвячені стародавнім народним легендам. Зокрема, в одній з багатьох історико- етнографічних статей П. Рев'якіна під назвою «Лицарі-невмираки» описані уявлення українців про богатиря Михалка, персонажа усних легенд, що зберігався у колективній пам'яті з часів Київської Русі (Рев'якін, 1862, 1, с. 20-22). Дослідник також звернув увагу на народні легенди про міфічного персонажа українського фольклору - Вернигору (Рев'якін, 1862, 1, с. 23-24). Постать П. Рев'якіна слабко вивчена в історіографії, хоча він мав цікаві переконання про роль легенд в українській історії. У цьому контексті П. Рев'якін вважав, що деякі вірування українців добре корелюють з відомостями про легенди та історії дослов'янських народів, які заселялись на території України. Тому дослідник вважав необхідним зіставити українські легенди з легендами «відомими Геродоту» (Рев'якін, 1861, 11-12, с. 136). Хоча праці П. Рев'якіна і не відповідають вимогам наукової етнографії, але його знання місцевого колориту, народного побуту й простота розповіді зробили його статті, на думку В. Дудка, надзвичайно цікавими літературними творами для широкої аудиторії (Дудко, 2007, с. 43).

Цікаво, що «основ'яни» навіть робили перші прообрази усної історії - сучасного наукового напряму в історичній науці. Так, у одній із статей постійного кореспондента «Основи» П. Шохіна (криптонім Кузьма Шаповал) зустрічаємо своєрідне інтерв'ю зі свідком подій ліквідації Запорізької Січі наприкінці XVIII ст. Оповідач переспівує народні думи, що торкаються періоду кінця XVIII ст. Також селянин виконує народні думи про часи Петра I, які він почув від свого батька (Шаповал К. [Шохін П. - виділення А. Т.], 1862, 1, с. 48-52). Активно поповнювався інформацією розділ «Основи» під назвою «З народних уст», який містив фольклорні пам'ятки, серед яких були народні твори, анекдоти, оповідання, записані від, як правило, літніх сільських жителів. Найпомітнішим автором цієї рубрики був В. Коховський, який записав багато матеріалу в Ізюмському повіті і Харківській губернії загалом (Коховський, 1862, 6, с. 29-53).

Найбільш глибокою «основ'янською» працею, орієнтованою на етнопсихологічний аналіз є стаття М. Костомарова «Две русские народности». Відповідно до своїх минулих розвідок, які торкалися теми етнографічних і етнопсихологічних рис народів, учений розпочав у цій статті аналіз рис національного характеру українців і росіян. Головною її метою є доведення не тільки різниці історичного розвитку українців і росіян, але й більш глибоких відмінностей між ними. На його думку, росіяни не толерантні до інших релігій і націй (Костомаров, 1861, 3, с. 60), схильні до централізму у суспільному житті (Костомаров, 1861, 3, с. 63), віддають перевагу колективному землеустрою, нерелігійні (форма превалює над змістом) (Костомаров, 1861, 3, с. 65). Українці - навпаки: толерантні, цінують приватну свободу у суспільному житті, ідеалісти, розуміють красу природи, поважають релігію та церкву. Підсумовуючи, М. Костомаров зайняв доволі помірковану позицію, зазначивши, що риси російського народу більш притаманні сильній державі з єдиним правителем. Українці, на його думку, слабші в державотворчих процесах (Костомаров, 1861, 3, с. 79). Така поміркована позиція може пояснюватися тогочасною соціокультурною ситуацією. Як зазначає О. Ясь, подвійна українсько-російська лояльність у пореформену добу ще не набула взаємовиключного стану і могла навіть співіснувати (Ясь, 2018, с. 173), зокрема, у протидії пропольським ідеям. У цілому, стаття М. Костомарова була доволі провокативною для російської інтелігенції, де лише державотворча складова видається єдиною позитивною стороною усього російського народу. В інших же критеріях, як можна спостерігати, учений віддавав перевагу українцям.

М. Костомаров продовжив етнопсихологічні студії в «Основі» у статті «Иудеям», яка стала відповіддю на антислов'янську публікацію єврейського журналу «Сіон». Головною метою цієї праці дослідника було спростувати тези «Сіона» про сепаратизм кола «Основи» і українського національного руху взагалі. М. Костомаров зробив короткий, однак змістовний нарис психології єврейської нації з боку українофілів. Серед проаналізованих рис єврейської нації, автор зробив акцент на їхньому відношенні до інших народів і замкненості у власному національному колі (Костомаров, 1862, 1, с. 41-42). Тема співвідношення національного характеру з етнографічними особливостями народу отримала продовження і в інших «основ'янських» працях М. Костомарова. Зокрема, у статті «Воспоминания о двух малярах» історик продовжив відмічати різницю у характерах релігійності українців і росіян. На його погляд, релігійність українців веде не до тлумачення обрядів як у росіян, а спрямовується «або до пієтизму, або до роздумів...» (Костомаров, 1861, 4, с. 44). В цьому ж аспекті на українців звернув увагу і невідомий автор під криптонімом Г. Т., який дійшов висновку, що українському народу властива глибока релігійність (Г. Т., 1861, 4, с. 129). Порівнюючи релігійні почуття українців і поляків, автор відзначив віротерпимість перших і нахил до конфесійної експансії других (Г. Т., 1861, 4, с. 134-135). Не можна залишити осторонь й літературознавчий блок журналу «Основа», презентований, як правило, П. Кулішем у його циклі «Обзор украинской словесности». Літературний критик «Основи» розглянув творчість ряду видатних українських письменників XVIII-XIX ст.: Климентія, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, а також М. Гоголя. В статтях П. Куліш активно критикував українських літераторів, зокрема, «Енеїду» І. Котляревського. Він не сприймав, насамперед, карикатурне зображення селянства, однак, незважаючи на критику, дослідник відзначив і позитивне значення його творчості. На думку П. Куліша, письменник був одним із культурних діячів, який вплинув на становлення української самосвідомості (Куліш, 1861, 1, с. 262). Розглядаючи П. Гулака- Артемовського, П. Куліш відзначав його за продовження традиції вживання народної української мови в літературних творах. Водночас, він критикував письменника за творчу пасивність, за нездатність до відстоювання незалежних культурних і суспільних поглядів (Куліш, 1861, 3, с. 113). Цикл статей, присвячених М. Гоголю, був за обсягом більшим за усі попередні роботи і виходив в 4 номерах «Основи» за 1861 р. У цілому, позиція П. Куліша стосовно М. Гоголя є такою - незважаючи на неперевершену літературну майстерність, письменник хибно віддзеркалив у своїх творах народне українське життя (Куліш, 1861, 4, с. 81-84).

Літературознавчі дослідження «Основи», головним чином, П. Куліша, як провідного фахівця часопису у цій галузі, отримали неоднозначні оцінки, а часто навіть і критику в історіографії. Так, М. Максимович, постійний опонент П. Куліша, у газеті «День» вказував на його суб'єктивізм в оцінці українських творів М. Гоголя (Кравченко, Побірченко, 2007, с. 17). Тим більше, зважаючи на дружні стосунки з М. Гоголем, М. Максимович зробив якісний аналіз з великою доказовою базою народознавчих поглядів письменника і прийшов до висновку, що аргументи П. Куліша були безпідставними (Пипін, 1891, с. 210). І. Стешенко також вказав на надмірну критику П. Кулішем І. Котляревського. Однак, незважаючи на критику «основ'янського» літературознавства, автор також звернув увагу на той факт, що зображення творчості тих чи інших постатей було у тісному взаємозв'язку з особливостями і врахуванням епохи (Стешенко, 1898, с. 107).

У рамках методологічних новацій часопису «Основа», окрім усноісторичних досліджень, простежується масив робіт у дусі історичної антропології. Так, у статті М. Сухомлинова, присвяченій вивченню давньоруських літописних легенд, автора цікавить те, як люди зображали видатних історичних діячів і взагалі розуміли минуле, зокрема, в його роботі розглядаються народні розповіді про створення світу та людини в Україні (Сухомлинов, 1861, 6, с. 59-60), народні легенди про Олега та Ольгу (Сухомлинов, 1861, 6, с. 62-71). В антропологічному полі розглядається П. Кулішем і згадана «Енеїда» І. Котляревського. В своїй статті, якщо абстрагуватись від літературних оцінок автора, П. Куліш намагався вивчити поему з точки зори бачення світу панівною верствою кінця XVIII ст., оскільки дослідник вважав, що український народ у творі був у тому вигляді, в якому його бачили пани (Куліш, 1861, 1, с. 244). Досить знаковою з погляду історичної антропології, є назва однієї з останніх наукових праць П. Куліша, надрукованої у часописі: «Взгляд южнорусского человека XVI столетия на немецко-польскую цивилизацию» (Куліш, 1862, 6, с. 12-16). Відповідно до назви, зміст наукової праці складається з аналізу П. Кулішем бачення українцями вказаного історичного часу, впливу центральної і східноєвропейської культур на українську культуру та соціальну організацію. Дослідник зазначив, що ці впливи були сприйняті українським суспільством негативно, бо, на думку П. Куліша, вплив на будь-яку культуру чужої, у даному випадку «німецько-польської» цивілізації, призведе до соціально-психологічних катаклізмів першої, «... до порчі звичаїв і нравів, які складають суспільство» (Куліш, 1862, 6, с. 12). У полеміці М. Костомарова з російськими опонентами-державниками подібна методологія відігравала вагому роль, зокрема він закликав відійти від історії-події та політичних структур і звернути увагу на вивчення історії повсякденного життя всіх соціальних верств, їх суспільного та військового побуту, «понять релігійних, юридичних, моральних, економічних» (Ульяшов, 1995, с. 370). У дискусії з російським істориком С. Соловйовим, який негативно висловлювався про феномен козацтва на українських землях, М. Костомаров зазначив, що він, як історик-державник, був обмежений у висновках, беручи за основу лише реєстрових козаків, хоча «з погляду народного, козаки, з якими тоді воювали поляки, були нічим іншим, як усім народом південноросійським» (Новікова, 2011, с. 89). Важливо зазначити, що дослідження в дусі історичної антропології були прогресивним явищем в журналі і корелюють з відповідним напрямом західноєвропейської історіографії середини XIX ст., зокрема французької, а також з антропологічними підходами сучасного історичного пізнання (Гофф, 2000, с. 32-33).

Доробок народознавчих публікацій, міг би бути й значно ширшим, якби не внутрішні негаразди в редакції журналу. Частина матеріалів, присланих авторами у редакцію, залишалася в черзі та не виходили вчасно. Деталі цієї проблеми можна відшукати на фоні постійних сварок між В. Білозерським і П. Кулішем. У листі до С. Носа від 22 березня 1862 р., П. Куліш зазначає, що вихід нового номеру запізнився саме через редактора: «усе чекав Білозерський пропуску дечого дуже потрібного для журналу, а моя така була рада: випускай, що можна, а то поспіє в 3-ю книжку» (Киевская старина, 1899, 4, с. 9).

На відміну від таких популярних видань як «Современник» та «Отечественные записки», на жаль, українському часопису не вдалося сформувати зростання аудиторії постійних читачів і власної бази стабільного фінансування. Тираж «Основи» не перевищував діапазон від 1000 до 2000 прим. (Катренко, 1999, с. 14), тоді як «Современник» виходив тиражом у 5-7 тис. прим. (Айтов, 2001, с. 68). Утім, українські журнали й у подальшому були збитковими, яскравим прикладом чого був історичний журнал «Киевская старина» (1882-1906 рр.), де більшість авторів працювала безкоштовно, вбачаючи своїм обов'язком підтримувати єдиний щомісячний український журнал (Палієнко, 2005, с. 153).

Висновки

Підсумовуючи народознавчі студії журналу «Основа», слід зазначити, що такі дослідження співробітників часопису перебували в стадії формування та ґрунтувалися, переважно, на спробах осягнення душі народу, а не раціональних методиках, властивих позитивістській добі. Тому в деяких роботах часопису «фактологізм» часто поступався безпідставному пафосу, особливо це проявилося в працях, присвячених легендам Давньоруської держави. Тим не менш, статті з народознавства стосувалися значно ширших питань, аніж історичні, зокрема, для сучасного дослідника можуть становити науковий інтерес статті, присвячені розселенню українців за межами України, аналіз окремих етнічних груп, а також окремі приклади усноісторичних досліджень, презентовані П. Шохіним і В. Коховським. Комплекс статей у напрямі історичної антропології доводить високий рівень наукової підготовки авторів «Основи», що відповідала тогочасним світовим науковим тенденціям та істотно вплинула на формування нової генерації українських учених у межах народницько-позитивістської методології. Разом із тим, слід відмітити, що етнопсихологічні студії «Основи», завдяки працям М. Костомарова, були випереджаючими в українській і російській історіографії. Українознавчі дослідження були різноплановими та базувалися на засадах народницької парадигми, що відповідало концептуальним положенням часопису. Роботи, в яких вивчається етнографія, присвячені вивченню побуту та повсякденного життя українців. Праці етнопсихологічного характеру безпосередньо досліджували риси національного характеру. В літературознавчих статтях П. Куліша акцент робився не на творчому мистецтві автора, а на тому, чи зміг письменник усвідомити і передати народ, який змальовував. Географічні дослідження відходили від народної тематики, оскільки ставили собі завдання розглянути природні особливості України, однак подібні роботи представлені лише поодинокими статтями. В результаті комплексного аналізу народознавчих праць журналу можна констатувати, що дані роботи вплинули на спростування спрощеного образу та доводили культурно-історичну своєрідність українців серед інших слов'янських народів.

Список використаних джерел і літератури

Айтов, С. (2001). Українська історіографія та журнал «Основа» в контексті культурно-національного відродження України: (дис.... канд. іст. наук: 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни). Дніпро, 2001, 208 с.

Антонович, В. Б. & Драгоманов, М. П. (1874-1875). Исторические песни малорусского народа с объяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова (Т.1). Київ: Тип. М. П. Фрица, 336 с.

Антонович, В. Б. & Драгоманов, М. П. (1874-1875). Исторические песни малорусского народа с объяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова (Т.2, вип.1). Київ: Тип. М. П. Фрица, 166 с.

Білозерський, В. М. (відп. ред.). (1862). Русины. Основа, 1, 78-80.

Білозерський, В. М. (відп. ред.) (1861). Програма. Основа, 1, 1-8.

Великороссиянин О-ов. (1861). Украинцы в Саратовской губернии. Основа, 9, 185-188.

Г., Т. (1861). Несколько слов о народности в религиозной жизни. Основа, 4, 128142.

Гофф, Жак Ле. (2000). Другое Средневековье: Время, труд и культура Запада. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 328 с.

Дудко, В. (2007). Забутий автор «Основи» Петро Рев'якін: віхи життєпису. Вісник Київського славістичного університету. Серія: філологія, 36, 30-45.

Єфименко, П. О. (1861). О малороссиянах в Оренбургской губернии. Основа, 9, 189-194.

Жемчужников, Л. М. (1862). Несколько замечаний по поводу народных песен. Основа, 2, 87-100.

Катренко, А. (1999) Український національний рух XIX століття: навч. посібник для студ. іст. ф-тів (Ч.2). Київ: КНУ ім. Тараса Шевченка, 190 с.

Костомаров, М. І. (1861). Воспоминания о двух малярах. Основа, 4, 44-56.

Костомаров, М. І. (1862). Иудеям. Основа, 1, 38-58.

Костомаров, М. І. (1995) Историческая неправда и западно-российский патриотизм. Казаки: исторические монографии и исследования. (сс. 367-379). Москва: Чарли.

Котенко, А. (2012). До питання про творення українського національного простору в журналі «Основа». Український історичний журнал, 2, 42-57.

Коховський, В. П. (1862). З народних уст. Основа, 6, 29-53.

Кравченко О. & Побірченко Н. (2007). Михайло Максимович і Пантелеймон Куліш: до історії взаємин. Умань: РВЦ «Софія», 166 с.

Куліш, П. О. (1862). Взгляд южнорусского человека XVI столетия на немецко- польскую цивилизацию. Основа, 6, 12-16.

Куліш, П. О. (1861). Гоголь как автор повестей из украинской жизни. Основа, 4, 67-90; 5, 1-33; 11-12, 1-11.

Куліш, П. О. (1899). Из писем П. А. Кулиша к С. Д. Носу (1860-1892). Киевская старина, 4, 8-31.

Куліш, П. О. (1861). Обзор украинской словесности: Артемовский-Гулак. Основа, 3, 78-113.

Куліш, П. О. (1861). Обзор украинской словесности: Котляревский. Основа, 1, 235-262.

Кухаренко, Я. Г. (1862). Вівці та чабани в Чорноморії. Основа, 5, 29-39.

Левченко, М. М. (1861) Место жительства и местные названия русинов в настоящее время. Основа, 1, 263-266.

Новікова, Л. (2011) Питання походження, сутності й історії козацтва в працях російського історика С. М. Соловйова. Чорноморська минувшина, 6, 79-97.

Номис, М. Т. (1861). Різдвяні святки. Письмо 1-е. Основа, 1, 267-281.

Номис, М. Т. (1861). Різдвяні святки. Письмо 2-е. Основа, 5, 49-72.

Номис, М. Т. (1861). Різдвяні святки. Письмо 3-е. Основа, 6, 21-38.

Палієнко, М. (2005). «Киевская старина» (1882-1906) у громадському та науковому житті України (кінець XIX - початок XX ст.). Київ: Темпора, 384 с.

Переходовець, О. [Кониський О. Я.]. (1861). Из Полтавы. Основа, 5, 68-71.

Пипін, О. М. (1891). История русской этнографии (Т.3). Санкт-Петербург: Тип. М. Стасюлевича, 425 с.

Рев'якін, П. І. (1861). Вовкулаки (невро-литвини). Основа, 11-12, 129-138.

Рев'якін, П. І. (1862). Entruckte Helden. Лицарі-невмираки. Основа, 1, 19-24.

Свидницький, А. П. (1861). Великдень у подолян. Основа, 10, 26-71.

Серов, О. М. (1861). Музыка южно-русских песен. Основа, 3, 16-24.

Стешенко, І. І. (1898). И. П. Котляревский в свете критики. Киевская старина, 7-8, 83-151.

Сухомлинов, М. І. (1861). О преданиях в древней русской летописи. Основа, 6, 51-71.

Шаповал, К. [Шохін П.]. (1862). З подорожника. Основа, 1, 48-52.

Ясь, О. В. (2018). Багатоликий Микола Костомаров. Київ: Либідь, 304 с.

References

Aytov, S. (2001). Ukrayinska istoriohrafiya ta zhurnal «Osnova» v konteksti kul'turno- natsional'noho vidrodzhennya Ukrayiny [Ukrainian historiography and the journal “Osnova” in the context of cultural and national revival of Ukraine] (Candidate's thesis). Dnipro, 208 p. [in Ukrainian].

Antonovych, V. B. & Drahomanov, M. P. (1874-1875). Istoricheskiyepesni malorusskogo naroda s obyasneniyami V. Antonovicha i M. Dragomanova [Historical songs of Malorussian people with explanations by V. Antonovich and M. Dragomanov]. (Vol. 1). Kyiv: Tip. M. P. Fritsa, 336 p. [in Russian].

Antonovych, V. B. & Drahomanov, M. P. (1874-1875). Istoricheskiye pesni malorusskogo naroda s obyasneniyami V. Antonovicha i M. Dragomanova [Historical songs of Malorussian people with explanations by V. Antonovich and M. Dragomanov]. (Vol. 2 (1)). Kyiv: Tip. M. P. Fritsa, 166 p. [in Russian].

Bilozersky, V. M. (Ed.). (1862). Rusiny [Ruthenians]. Osnova, 1, 78-80. [in Russian].

Bilozersky, V. M. (Ed.). (1861). Programa [Program]. Osnova, 1, 1-8. [in Russian].

Velikorossiyanin O-ov. (1861). Ukraintsy v Saratovskoy gubernii [Ukrainians in the Saratov governorate]. Osnova, 9, 185-188. [in Russian].

G., T. (1861). Neskolko slov o narodnosti v religioznoy zhyzni [A few words about nationality in religious life]. Osnova, 4, 128-142. [in Russian].

Goff, Jacques Le. (2000). Drugoye Srednevekovye: Vremya, trud i kultura Zapada [Time, Work, and Culture in the Middle Ages]. Yekaterinburg: Izdatel'stvo Ural'skogo universiteta, 328 p. [in Russian].

Dudko, V. (2007). Zabutyi avtor «Osnovy» Petro Rev'yakin: vikhy zhyttiepysu [The forgotten author of the “Osnova” Petro Revyakin: biography milestones]. Visnyk Kyivskogo slav- istychnogo universytetu. Seriya:filologiya, 36, 30-45. [in Ukrainian].

Yefymenko, P. O. (1861). O malorossiyanakh v Orenburgskoy gubernii [About the Malorussians in the Orenburg governorate]. Osnova, 9, 189-194. [in Russian].

Zhemchuzhnykov, L. M (1862). Neskolko zamechaniy po povodu narodnykh pesen [A few remarks about folk songs]. Osnova, 2, 87-100. [in Russian].

Katrenko, A. (1999). Ukrainskyj natsionalnyj rukh XIX stolittia: navch. posibnyk dlia stud. ist. f-tiv [Ukrainian national movement of the 19th century: tutorial for stud. of hist. faculties]. (Vol. 2). Kyiv: Kyivs'kyj un-t im. Tarasa Shevchenka, 2, 190 p. [in Ukrainian].

Kostomarov, M. I. (1861). Vospominaniya o dvukh malyarakh [Memories of two house painters]. Osnova, 4, 44-56. [in Russian].

Kostomarov, M. I. (1862). Iudeyam [To the Jews]. Osnova, 1, 38-58. [in Russian].

Kostomarov, M. I. (1995). Istoricheskaya nepravda i zapadno-rossiyskiy patriotism [Historical untruth and Western Russian patriotism]. Kazaki: istoricheskiye monografii i issle- dovaniya (pp. 367-379). Moskva: Charlie. [in Russian].

Kotenko, A. (2012). Do pytannia pro tvorennia ukrains'koho natsional'noho prostoru v zhurnali «Osnova» [On the question of creating a Ukrainian national space in the journal “Osnova”]. Ukrainskyj istorychnyj zhurnal, 2, 42-57. [in Ukrainian].

Kokhovsky, V. P. (1862). Z narodnykh ust [From the people's lips]. Osnova, 6, 29-53. [in Ukrainian].

Kravchenko, O. & Pobirchenko, N. (2007). Mykhailo Maksymovych i Panteleimon Kulish: do istorii vzaiemyn [Mykhailo Maksymovych and Panteleimon Kulish: to the history of relationships]. Uman: redaktsiino-vydavnychyj tsentr «Sofiya», 166 p. [in Ukrainian].

Kulish, P. O. (1861). Vzglyad yuzhnorusskogo cheloveka XVI stoletiya na nemetsko- polskuyu tsivilizatsiyu [The view on the German-Polish civilization of a South Ruthenian person of the 16th century]. Osnova, 6, 12-16. [in Russian].

Kulish, P. O. (1861). Gogol kak avtor povestey iz ukrainskoy zhyzni [Gogol as the author of short stories from Ukrainian life]. Osnova, 1, 67-90; 5, 1-33; 11-12, 1-11. [in Russian].

Kulish, P. O. (1899). Iz pisem P. A. Kulisha k S. D. Nosu (1860-1892) [From the letters of P. A. Kulish to S. D. Nos]. Kievskaya starina, 4, 8-31. [in Russian].

Kulish, P. O. (1861). Obzor ukrainskoy slovesnosti: Artemovsky-Hulak [Review of Ukrainian Literature: Artemovsky-Hulak]. Osnova, 3, 78-113. [in Russian].

Kulish, P. O. (1861). Obzor ukrainskoy slovesnosti: Kotliarevsky [Review of Ukrainian Literature: Kotliarevsky]. Osnova, 1, 235-262. [in Russian].

Kukharenko, Y. H. (1862). Vivtsi ta chabany v Chornomorii [Sheep and shepherds in the Black Sea host]. Osnova, 5, 29-39. [in Ukrainian].

Levchenko, M. M. (1861). Mesto zhitel'stva i mestniye nazvaniya rusinov v nastoyashcheye vremya [Place of residence and local names of Ruthenians at the present time]. Osnova, 1, 263-266. [in Russian].

Novikova, L. (2011). Pytannia pokhodzhennia, sutnosti y istorii kozatstva v pratsiakh rosiis'koho istoryka S. M. Soloviova [Questions of origin, essence and history of the Cossacks in the works of Russian historian S. M. Solovyov]. Chornomors'ka mynuvshyna, 6, 79-97. [in Ukrainian].

Nomys, M. T. (1861). Rizdviani sviatky. Pys'mo 1-e [Christmas celebrations. Letter 1]. Osnova, 1, 267-281. [in Ukrainian].

Nomys, M. T. (1861). Rizdviani sviatky. Pys'mo 1-e [Christmas celebrations. Letter 2]. Osnova, 5, 49-72. [in Ukrainian].

Nomys, M. T. (1861). Rizdviani sviatky. Pys'mo 3-e [Christmas celebrations. Letter 3]. Osnova, 6, 21-38. [in Ukrainian].

Paliienko, M. (2005). «Kievskaya starina» (1882-1906) u hromads'komu ta naukovomu zhytti Ukrainy (kinets'XIX - pochatok XX st.) [“Kievskaya starina” in the public and scientific life of Ukraine (late 19th - the early 20th cc.)]. Kyiv: Tempora, 384 p. [in Ukrainian].

Perekhodovets, O. [Konysky O. Ya.]. (1861). Iz Poltavy [From Poltava]. Osnova, 5, 6871. [in Russian].

Pypin, O. M. (1891). Istoriya russkoy etnografii [History of Russian ethnography]. (Vol. 3). Saint Petersburg: Tip. M. Stasyulevicha, 3, 425 p. [in Russian].

Rev'yakin, P. I. (1861). Vovkulaky (nevro-lytvyny) [Werevolves (neuri-litvins)]. Osnova, 11-12, 129-138. [in Ukrainian].

Rev'yakin, P. I. (1862). Entruckte Helden. Lytsari-nevmyraky [Entruckte Helden. Immortal knights]. Osnova, 1, 19-24. [in Ukrainian].

Svydnytskyi, A. P. (1861). Velykden' u podolyan [Easter in Podolia]. Osnova, 10, 26-71. [in Ukrainian].

Serov, O. M. (1861). Muzyka yuzhno-russkikh pesen [Music of South Ruthenian songs]. Osnova, 3, 16-24. [in Russian].

Steshenko, I. I. (1898). I. P. Kotliarevsky v svete kritiki [I. P. Kotliarevsky in light of criticism]. Kievskaya starina, 7-8, 83-151. [in Russian].

Sukhomlynov, M. I. (1861). O predaniyakh v drevney russkoy letopisi [About the legends in the ancient Ruthenian chronicle]. Osnova, 6, 51-71. [in Russian].

Shapoval, K. [Shokhin P]. (1862). Z podorozhnyka [From the travel]. Osnova, 1, 48-52. [in Ukrainian].

Yas, O. V. (2018). Bahatolykyj Mykola Kostomarov [Many-faced Mykola Kostomarov]. Kyiv: Lybid' 304 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru