Наукова та експедиційна діяльність Ганни Іванівни Козій у кінці ХХ - на початку ХХІ ст. (до 75-річчя з дня народження)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»

Наукова та експедиційна діяльність Ганни Іванівни Козій у кінці ХХ - на початку ХХІ ст. (до 75-річчя з дня народження)

Ткаченко В.М., д.і.н., с.н.с.

Гладун Л.І., с.н.с.

Анотація

Стаття присвячена життєвому та науковому шляху Ганни Іванівни Козій - дослідниці Переяславщини, фондових колекцій Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Зазначено, що вона є співавтором наукової концепції та структурного плану Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Установлено, її авторству належать наукові обґрунтування структурних та тематико-експозиційних планів тематичних дворів та садиб згаданого музею. Нею розроблено концепції структурних та експозиційних планів розділів низки тематичних музеїв: «Музей народного одягу», «Музей хліба», «Музей «Поштова станція»» та текстів екскурсій до низки тематичних музеїв заповідника, має чималий науковий доробок. З'ясовано, що своїми науковими, науково-популярними публікаціями, а також експедиційною діяльністю у села та міста Київщини, Черкащини, Полтавщини Г. Козій здійснила вагомий внесок у місцеве краєзнавство, дослідження звичаїв та обрядів Переяславщини, відновлення народних традицій тощо. Окремо варто відзначити її наукові вишукування в царині українського рушника, особливостей виготовлення домотканих рушників Переяславщини другої половини ХІХ - початку ХХ ст., їх орнаментального оздоблення тощо. Ґрунтовністю відзначається розробка присвячена одному із видів народного промислу - ткацтву. У своїх наукових вишукуваннях не оминула етнографиня й питання збереження народних традицій у формуванні зелених насаджень у садибах Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

На особливу увагу заслуговують її розробки й нариси з історії створення самого музею просто неба у якому вона пропрацювала майже 40 років. Серед її наукових пошуків маємо й розвідки присвячені відомій особистості в Україні - Герою України Петру Тимофійовичу Троньку тощо.

Ключові слова: Ганна Козій, музей, експедиція, рушник, народне житло, ткацтво

Annotation

Scientific and expedition activities hanna ivanivna koziy at the end of the 20th - of the beginning of the 21st century (for the 75th birthday)

Tkachenko V.M., Dr of Histor. Sci., Senior Research Fellow, Leading Research Fellow, Gladun L.I., Senior researcher, National Historical and Ethnographic Reserve «Pereyaslav»

The article is devoted to the life and scientific way of the researcher of Pereyaslav Region, the stock collections of the National Historical and Ethnographic Reserve «Pereyaslav» - Hanna Ivanivna Koziy. It is noted that she is a co-author of the scientific concept and structural plan of the Museum of Folk Architecture and Life of the Central Dnipro region. It has been established that her authorship includes the scientific reasoning of the structural and thematic exposition plans of the thematic courtyards and estates of the mentioned museum. She developed the concepts of structural and exhibition plans for sections of a number of thematic museums: «Museum of Folk Clothing», «Museum of Bread», «Museum «Post Station»» and the texts of excursions to a number of thematic museums of the reserve, has considerable scientific achievements.

It was found that with her scientific and popular scientific publications, as well as expeditionary activities in the villages and cities of Kyiv region, Cherkasy region, Poltava region, G. Koziy made a significant contribution to local lore, the study of customs and rites of Pereyaslav region, restoration of folk traditions, etc.

Separately, it is worth noting her scientific research in the field of Ukrainian towels, the peculiarities of the manufacture of home-woven towels of the Pereyaslav area of the second half of the 19th - the beginning of the 20th centuries, their ornamental decoration, etc. The development dedicated to one of the types of folk craft - weaving, is noted for its thoroughness. In her research, the ethnographer did not miss the issue of preserving folk traditions in the formation of green spaces in the estates of the Museum of Folk Architecture and Life of the Central Dnipro region. Her developments and essays on the history of the creation of the open-air museum itself, in which she worked for almost 40 years, deserve special attention. Among her scientific researches, we also have investigations dedicated to a well-known personality in Ukraine - the Hero of Ukraine Petro Tymofiyovych Tronko, etc.

Keywords: Hanna Koziy, museum, expedition, towel, folk dwelling, weaving

Постановка проблеми

Для висвітлення історії дослідження фондових колекцій Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (далі НІЕЗ «Переяслав»), створення його музейних експозицій важливим є розробка історіографії питання, пов'язаного з біографіями колишніх музейних співробітників. Це у свою чергу сприятиме виявленню, систематизації, аналізу та узагальненню наукових досліджень співробітників заповідника упродовж історії створення та існування закладу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти досліджень Г. Козій матеріальної культури українського народу, на основі фондових колекцій НІЕЗ «Переяслав», висвітлюються такими дослідниками як В. Ткаченко та Н. Заїка. Однак, зважаючи на значну кількість різнопланових публікацій авторки, як у фахових виданнях, а також у матеріалах наукових конференцій, періодичній пресі постає питання їх систематизації та аналізу.

Мета статті - висвітлення біографії та наукової діяльності Ганни Іванівни Козій, її творчого доробку, внесок у розвиток українського музейництва, дослідження культурної спадщини українського народу.

Виклад основного матеріалу

До когорти багаторічних співробітників Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», ветеранів музейної справи у Переяславі належить ім'я Козій Ганни Іванівни, заслуженого працівника культури УРСР, багаторічної завідувачки філіалу «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини». Вона одна із тих, хто зробив значний вклад у розбудову музею просто неба, створення різноманітних експозицій хат, дворів, тематичних музеїв тощо.

Ганна Іванівна народилася 24 вересня 1948 р. у с. Мазінки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. У 1964 р. закінчила Мазінську восьмирічну школу, а в 1967 р. Переяслав-Хмельницьке педагогічне училище. За направленням у 1967-1970 рр. працює вчителем початкових класів у с. Зносичі Сарненського р-ну Рівненської обл. У 1969-1974 рр. заочно навчається на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка, де здобуває освіту історика, викладача історії та суспільствознавства.

Відпрацювавши трирічний термін у школі на Сарненщині, Г. Козій повертається на рідну Переяславщину та у 1970 р. влаштовується працювати науковою співробітницею, а в 1973 р. переходить на посаду старшої наукової співробітниці Історичного музею м. Переяслав-Хмельницький. З 1 серпня 1975 р. - завідувачка філіалу «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини» Історичного музею м. Переяслав-Хмельницький, з 1979 р. - беззмінно на посаді. У липні 2010 року вийшла на заслужений відпочинок.

Упродовж майже 40 років своєї діяльності у заповіднику Г. Козій виступила організатором і учасником комплексних етнографічних експедицій із дослідження Середньої Наддніпрянщини, в тому числі Переяславщини. За її спиною сотні кілометрів пройдених доріг селами Київщини, Черкащини, Полтавщини; тисячі зібраних та зданих у фонди музейних експонатів, записів з народної обрядовості, фольклору тощо. Набуті знання та досвід дали їй можливість бути співавтором наукової концепції та структурного плану Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Її авторству належать наукові обґрунтування структурних та тематико-експозиційних планів тематичних дворів та садиб згаданого музею. Нею розроблено концепції структурних та експозиційних планів розділів низки тематичних музеїв: «Музей народного одягу», «Музей хліба», «Музей «Поштова станція»» та ін.

Г. Козій автор перших текстів екскурсій тематичних музеїв філіалу: Музею декоративно-ужиткового мистецтва Київщини, Музею хліба, Музею народного одягу, Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема.

Володіючи етнографічними матеріалами вона також є розробником тематичних екскурсій по програмі «Музей в школі» з Київщинознавства.

Упродовж 1970 - 1990 рр. Ганна Іванівна автор численних публікацій з історії, культури та музеєзнавства. Зокрема нею оприлюднено 14 статей до енциклопедичного проекту «Звід пам'яток історії та культури України», 41 статтю краєзнавчого змісту у рубриці «Люби та знай рідний край» в місцевій районній газеті. Особливої уваги заслуговують її наукові розвідки та статті у різноманітних журналах, збірниках, матеріалах конференцій, яких понад 20.

Г. Козій автор буклета «Музей народної архітектури та побуту в Переяславі-Хмельницькому» (1981) [2] та співавтор «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини» (2016) [14].

Перебуваючи на заслуженому відпочинку Г. Козій працювала над написанням історії «Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини», яка була надрукована у колективній праці «Нариси з історії музеїв Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»» (2023) [13].

У 2008 році Ганна Іванівна виступила ініціатором та розробила наукове обґрунтування проведення Всеукраїнської науково-практичної конференції «Середня Наддніпрянщина: матеріальна і духовна культура» на базі НІЕЗ «Переяслав». Вона учасниця численних наукових та науково-практичних конференцій з проблем збереження пам'яток історії та культури, музеєзнавства тощо.

За багаторічну сумлінну працю зі збереження та популяризації історико-культурної спадщини українців Г. Козій у 1980 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР присуджено звання Заслужений працівник культури УРСР, вона нагороджена Почесною грамотою Міністерства культури України (2003) та багатьма грамотами й подяками дирекції НІЕЗ «Переяслав» та Переяслав-Хмельницької міської ради [17].

Що стосується публікацій та розробки тематики наукових досліджень, то вона зосередилася, як показує їх аналіз, на дослідженні матеріальної культури українців. Так, своєрідному явищу народної творчості присвячено тези всеукраїнської наукової конференції «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури» (1992) (авторка Г. Козій - «Домоткані рушники Переяславщини другої половини ХІХ - початку ХХ ст.»). У цих матеріалах науковиця подає техніки ткання рушників, їх орнаментацію, розміри тощо. Аналізуючи орнаментальні мотиви й окремі елементи узорів домотканих рушників дослідниця зазначає, що «своїм корінням вони сягають глибокої давнини..., і давній зміст зображень зберігся». Традиції домотканих рушників Переяславщини ХІХ - початку ХХ ст. знайшли своє продовження в рушниках 50-80-х рр. [1; 3, с. 125-127; 16].

У спільній статті «Писанкове диво (народне мистецтво в інтер'єрі культури)», одна з авторів - Г. Козій висвітлювала внутрішній простір української хати. Авторка зазначила, що особливе значення в оздобленні житла в Україні відіграли рушники, які мали не тільки утилітарне і декоративне, а й обрядове значення. Вона вказала, що в Середній Наддніпрянщині побутувало кілька різновидів рушників, характерних для того чи іншого регіону. Нею з'ясовано характерні мотиви орнаментики полтавських рушників, зазначено, що у ХІХ ст. на Київщині, Чернігівщині, Харківщині та Полтавщині з'являються рушники, виконані технікою хрестика чорною і червоною заполоччю, в яких відчувається явне намагання майстринь відтворити різноманітні реальні квіти, здебільшого троянди, виноград, лілії, кетяги калини, цвіт яблуні, колоски, тобто мотиви довколишньої природи. Подано інформацію про доморобні та фабричні кролевецькі рушники, які вражають своєю урочистою святковістю, красою і монументальністю візерунків, що яскравіють червоним кольором на білому тлі рушника. Окремо авторка відзначила у статті домоткані рушники Переяславського повіту кін. ХІХ - поч. ХХ ст. з характерним для них геометричним та рослинно-геометричним орнаментами, які вражають різноманітністю рішень. Окрім того, дослідниця приділила увагу оздобленню народного житла орнаментальним розписом, який наносився зовні та всередині хати. Вона зазначила, що «головна увага зосереджувалася на декорі печі», інколи прикрашали розписом сволоки, площини між вікнами тощо. Це було пов'язано як зі сприйняттям прекрасного, так і віруваннями селян в те, що «квітка чи хрестик, коло чи розетка принесуть добро і відженуть зло». Г. Козій також приділила увагу й скрині та її оздобленню, що була символом майбутньої сім'ї. Не оминула увагою й такі витвори мистецтва, що були поширені в українських хатах, як сволоки, зазначаючи, що вони символізували міцність оселі, водночас із ними пов'язані багато вірувань, звичаїв і обрядів української родини. Дещо менше виявлено зацікавлення столом, керамікою та тканинами, що були в хаті та використовувалися селянами як у повсякденному житті, так і у святкові дні [1; 7, с. 226-243].

Продовженням цих публікацій є наступна стаття, яка вийшла у 2009 році. У ній дослідниця розглядає особливості тканих рушників Переяславщини кін. ХІХ - поч. ХХ ст з суцільною побудовою орнаментальної композиції. Г. Козій аналізує варіанти заповнення декоративного фону домотканих рушників Переяславщини з народним компонуванням композицій орнаменту на основі фондової колекції НІЕЗ «Переяслав». Авторка зазначає, що за «технікою домоткані рушники діляться на дві групи: двосторонні («дволичко») та односторонні («одноличко»). Відповідно побудови орнаментальних композицій рушники можна поділити на два типи: рапортні та з суцільною композицією орнаментального поля» [1; 10, с. 151]. Опрацьовуючи колекцію рушників із фондів заповідника дослідниця виокремлює та розглядає такі орнаментальні мотиви як «рожа», «вітрячки», «рожинки», «млинки» та відзначає, що для більшості рушників Переяславщини характерна чітка композиція: «нижня лиштва, основний узор, верхня лиштва» [10, с. 152-153]. Продовжуючи вивчати колекцію рушників із суцільною побудовою композиції, нею виділяються варіанти заповнення орнаментального поля. І як вона стверджує «найбільший інтерес викликають рушники з композицією «дерево життя» («світове дерево», «святе дерево»), яка має декілька варіантів вирішення. Безумовно, що найцікавішою частиною публікації є сама інформація про музейні предмети - рушники та їх опис із деталізацією орнаментальних мотивів розміщених на виробах. Підсумовуючи, дослідниця зазначає, що «дослідження збірки рушників із суцільною побудовою композиції дає можливість зробити висновки про особливості цих унікальних зразків народного мистецтва ХІХ - поч. ХХ ст.», а найбільше «привертають увагу архаїчні мотиви, які завдяки генетичній пам'яті народу використовувалися у рушниковому мистецтві» [1; 10, с. 155].

У збірці матеріалів з народознавства, що видавалися Переяслав- Хмельницьким філіалом КДПУ ім. М. Драгоманова на допомогу студентам педагогічного факультету, які вивчали самостійні курси «Народознавство» та «Методика народознавства» вміщено матеріали, в яких висвітлюється матеріальна та духовна культура українців, релігія та релігійні вірування, становлення української державності в широкому аспекті. Серед них маємо й розвідку Г. Козій про ткацтво. Зокрема, в ній дослідниця ґрунтовно розповідає, що «Ткацтво - одне з найдавніших занять населення України, що акумулює в собі важливу інформацію про розвиток матеріальної та духовної культури народу» [4, с. 39]. Авторка розкриває всі процеси виготовлення ниток з різної сировини: льону, конопель та вовни й зазначає, що всі підготовчі роботи до їх виготовлення, а саме замочування, тіпання та м'яття конопель і льону необхідно було завершити до християнського свята Введення в Храм Пресвятої Богородиці, бо інакше можна було «накликати бурю на поле...і ... на себе зневагу від людей» [4, с. 40]. Звертає увагу вона і на те, що нитки українці пряли за допомогою веретена і прядки. Водночас «прядіння прядкою в Україні поширилось у другій пол. ХІХ ст. Продуктивність прядки була набагато вища від веретенного прядіння, але пряжа одержана за допомогою прядки поступалася своєю якістю перед веретенною пряжею» [4, с. 40]. Продовжуючи розкривати такий вид промислу як ткацтво, дослідниця описує конструктивні частини ткацького верстата, висвітлює саму підготовку до ткання домашнього полотна та вказує, що в Україні у другій половині ХІХ-ХХ ст. використовувалися два типи ткацьких верстатів - горизонтальний та вертикальний (кросна). Щодо особливостей ткацького промислу на Переяславщині, то Г. Козій відзначає, що тут існувала місцева назва одного із підвидів вертикального станка - кросен, під назвою «килимницькі розбої» [4, с. 42].

Особливо цікавим у її дослідженні є висвітлення процесу виготовлення «серпанкового полотна».

У кінці своєї розвідки авторка вказує, що зазвичай ткацтвом займалися жінки, про те, якщо воно перетворювалося на промисел, то ткачами ставали й чоловіки. Водночас це була важка, нужденна праця, не зважаючи на виготовлення різних виробів - полотна, скатертин, рушників, доріжок, елементів одягу тощо [4, с. 44].

Розкриттям теми ткацтва та можливості його використання для виготовлення різноманітних тканин для хатнього вжитку є наступна публікація про узорно-ткані скатерті. Основою для дослідження послужила фондова колекція НІЕЗ «Переяслав». Авторка поставила собі за мету розробити каталог узорно-тканих скатертей та ввести музейні предмети в науковий обіг. Нею опрацьовано збірку та підготовлено каталог за регіональним принципом. Зокрема, Г. Козій виділяє скатерті Переяслав-Хмельницького р-ну; Київської обл., Полтавської обл., Черкаської обл. та Чернігівської обл. У вступній статті етнограф схарактеризувала різні способи декоративного оздоблення виробів та використання ремізно-човникової техніки ткання. Дослідниця зазначила, що аналіз фондової колекції дозволяє говорити про «сталу традицію виготовлення цих тканин протягом довгого часу. ... Лише незначні новації відбулися в другій половині ХХ ст. замість вибіленого валу стали використовувати фабричні бавовняні нитки, заполоч, муліне, замість конопельної пряжі - катущані нитки. У декоруванні краю, що спадає з'являються нові кольори: голубий, фіолетовий, бузковий, сірий, рожевий» [9, с. 255]. культурний спадщина заповідник переяслав козій

Створення в Україні в 60 - 70-х рр. ХХ ст. музеїв просто неба висунуло проблему відтворення та збереження зелених насаджень у їхній експозиції. Саме такій проблематиці присвячені матеріали тез всеукраїнської наукової конференції «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури» (1994). Так, Ганна Козій на прикладі Переяслав-Хмельницького музею народної архітектури та побуту розглядає питання збереження народних традицій у формуванні зелених насаджень садиб зазначеного музею. Вона зауважує, що «під час проектування музею-села була розроблена концепція озеленення музею, що передбачала формування зелених насаджень паркових ділянок, вулиць, а також садиби городу, квітника та саду» [5, с. 76; 16]. Характерною рисою українського села ХІХ ст. була присутність садів, як громадських, так і присадибних, про що й пише авторка. Важливим моментом у створенні відкритої експозиції, зокрема озеленення дворів, було відтворення рослинності в садибах Музею в такому порядку, як у давньому українському селі. Аналізуючи сьогоднішню експозицію Музею, можна з упевненістю сказати, що прагнення колективу Заповідника у відтворенні духу села ХІХ ст. мали успіх, хоча перенасиченість певних ділянок деревами різних видів дещо зменшує привабливість цього унікального комплексу [5, с. 76-77; 16].

В інформаційно-методичному збірнику «Історія та культура рідного краю (матеріали на допомогу вчителям та учням) (1994), що виданий Переяслав-Хмельницьким міським відділом освіти та методичним кабінетом, подано матеріали наукових співробітників тодішнього Переяслав-Хмельницького державного історико- культурного заповідника про Переяславщину із найдавніших часів.

Серед них маємо й дослідження Г. Козій про економічний розвиток Переяславщини в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Так, авторка зазначає, що найбільше землі було у власності князів Горчакових (18800 десятин), певна частина селян мала незначну кількість землі від 5 до 10 десятин, а третина поміщицьких селян «взагалі залишалася без землі й змушена була наймитувати». Ще тяжчим, як відзначає дослідниця, на Переяславщині було становище міських селян, поширеним було лихварство. Все це призводило навіть до вибухів селянських повстань. Як пише авторка ситуація дещо змінилася лише після скасування кріпосного права у 1861 році. Аналізуючи статистичні дані вона зазначає, що селяни почали купувати та орендувати землю у дворян, водночас збільшилася кількість дрібних та середніх земельних господарств. Але разом з тим, на початку ХХ ст. «більша частина дрібних господарств користувалися чужими плугами», не мали коней, відповідних знарядь праці, належного посівного матеріалу [6, с. 81]. Водночас стверджується, що реформа 60-х рр. ХІХ ст. досить негативно відбилася на економічному становищі як Переяславщини, так і Переяслава. Адже, у місті «відбулося скорочення ремісничого виробництва, а відтак і торгівлі», «чимало селян пішли на заробітки на південь або в інші райони». Не малу роль у цьому зіграла відсутність транспортного зв'язку з тогочасними основними промисловими й культурними центрами країни [6, с. 82]. Звертає увагу Г. Козій й на те, що у Переяславському повіті в цей період розвиненими та поширеними були промисли з плетіння кошиків та інших виробів з лози, ткацтво, кравецтво, ковальство, столярство, килимарство тощо. Підсумовуючи проаналізований статистичний матеріал та інші відомості, дослідниця вказує, «що економічний розвиток міста і повіту на загальному фоні економічного розвитку країни, зокрема Полтавської губернії проходив не досить інтенсивно [6, с. 84], а на фоні інших повітів виглядав досить посередньо.

У 2009 році Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини виповнилося 45 років. З цієї нагоди Г. Козій було підготовлено низку публікацій у періодичній пресі та фахових виданнях, а також здійснено виступи на конференціях. Так, у журналі «Краєзнавство» за 2009 рік, що видається Національною спілкою краєзнавців України надруковано статтю «Першому в Україні музею просто неба - 45». У ній авторка висвітлила історію створення в 60-90-х рр. ХХ ст. музею у Переяславі. Зокрема, дослідниця зазначила, що сама ідея створення такого музею належить жителю міста, краєзнавцю Є. Іщенку. Саме він розробив концептуальні засади музею нового типу, які були підтримані М. Сікорським, вдосконалені та розвинені надалі. Водночас Ганна Іванівна висловила думку про те, що «Створення музею просто неба була ніби спокута провини за недалекоглядність дій ініціаторів і проектантів цього грандіозного і, як виявилося пізніше, не потрібного та, навіть, шкідливого проекту» (мається на увазі створення Канівського водосховища) [11, с. 128].

Одним з перших, хто сприйняв будівництво музею, як зазначає Г. Козій «був П.Т. Тронько, в той час заступник голови Ради Міністрів УРСР. І зробив, мабуть, найголовніше: допоміг у питанні виділення земельної ділянки» та сприяти перевезенню туди культових споруд та інших усяких старожитностей. І як зазначає дослідниця «Всі напрацювання колективу музею, вченої Ради втілилися в таку структуру: українське село 2-ї пол. ХІХ - поч. ХХ ст. Середньої Наддніпрянщини; ремесла і промисли українського пореформеного села; колекція вітряків; матеріальна і духовна культура найдавнішого часу», що існує й до сьогодення [11, с. 130]. У своїй публікації науковиця вказала, що починаючи з другої половини 80-х рр. ХХ ст. у музеї започатковано низку етнографічних свят тощо. Узагальнюючи відомості про створення скансену, Г. Козій наводить дані про те, що на початок 2000-х рр. до складу унікального музейного комплексу, який охоплює надзвичайно великі часові рамки та має багатопланові експозиції «входять музей-село, археологічний розділ, колекція вітряків, 12 тематичних музеїв. На території 24,2 га експонується понад 300 об'єктів, з них 123 пам'ятки народної архітектури, понад 30 тис. знарядь праці, речей побуту, витворів народного мистецтва, 20 дворів з хатами та господарськими будівлями, 25 різноманітних установок і майстерень» [11, с. 133].

Продовження висвітлення тематики співпраці М. Сікорського та П. Тронька знаходимо в публікації Г. Козій та Н. Кухарєвої. Так, авторки говорячи про історію створення музею просто неба зауважують, що не так просто це давалося музейним співробітникам. І тільки коли вони дійшли зі своїм задумом музею-скансена аж до заступника голови ради міністрів України Петра Тронька, це стало можливим. Адже «Він осягнув всю велич і значення цієї прекрасної ідеї: увічнити у формі музею давнє українське село з його величною і трагічною історією, матеріальною і духовною культурою, з народними звичаями й обрядами» [12, с. 27]. Надалі Петро Тимофійович завжди опікувався музеєм та виокремлював його з-поміж інших. Цінив це й М. Сікорський, який завжди відзначав внесок П. Тронька у створення експозиції музею просто неба. Не оминули дослідниці й роль відомого вченого, державного діяча у формування центральної частини Переяслава, встановлення пам'ятників і пам'ятних знаків на території міста й району тощо. Завершуючи свою розвідку вони пишуть: «Переяславці з вдячністю згадують добрі справи Петра Тимофійовича Тронька, які він зробив для нашого міста, його музеїв, для всієї країни» [12, с. 28].

Вартує розгляду й інша розвідка Г. Козій присвячена урокам церковного співу в церковнопарафіяльних школах Полтавської губернії у другій пол. ХІХ ст. Дослідниця окреслила ті проблеми які виникали при створенні таких навчальних закладів, зазначила рівень підготовки вчителів тощо. Значна увага приділена висвітленню питання «впровадження церковних співів у початкових народних училищах у 80-х рр. ХІХ ст.». Зокрема, дослідниця вказала, що саме в ці роки почали звертати увагу на викладання співів і музики у навчальних закладах, забезпечувати їх різноманітними музичними інструментами та посібниками з навчання співів тощо. Про те, виникали й проблеми, адже не всі священники, які викладали у школах, мали музичні здібності й знали музичну грамоту, а тому постала проблема підготовки вчителів. Вчена зазначає, що на Полтавщині було відкрито ряд церковно-учительських шкіл для підготовки вчителів і однією з основних вимог для вступників «було вміння співати, тобто мати слухові й голосові дані» [8, с. 69]. У своєму дослідженні авторка активно використовує різноманітні статистичні звіти, що стосуються фіксації діяльності церковних шкіл Полтавської єпархії. Підсумовуючи зазначає, що «У справі викладання церковного співу гостро відчувалася нестача кваліфікованих кадрів. Хоч цей предмет був обов'язковим і викладання його мало лише релігійну спрямованість, викладався він не фахово, що також не сприяло розвитку дітей естетичних смаків та уподобань» [8, с. 72].

Окремий аспект діяльності етнографа становлять її наукові етнографічні експедиції під час роботи у заповіднику. Період 1970-1980 років потребує окремого аналізу та висвітлення, адже в цей час здійснювалися десятки щорічних експедицій, привозилися сотні експонатів, а тому є потреба більш детального вивчення.

Відносно розглядуваного періоду, а саме 90-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст., то його можна характеризувати, як період дещо менш активних етнографічних пошуків. Адже це роки складної фінансово- економічної ситуації в державі, що безумовно відбилося й на експедиційній роботі заповідника. Проте, незважаючи на таку ситуацію, поодинокі експедиції все ж таки здійснювалися, що давало можливість поповнювати фонди закладу новими етнографічними предметами, записувати окремі відомості з обрядовості, фольклору тощо

З 1997 року в етнографічних дослідженнях Переяславщини виокремлюється тема адаптації та збереження автентичності в побуті переселенців із Чорнобильської зони. Так, зазначеного року було розроблено анкету й розпочато роботу зі збирання матеріалів із соціально-психологічної адаптації переселенців до природно- кліматичних умов нових місць поселення, особливостей функціонування традиційної обрядовості поліщуків у новому оточенні. Завідувачка Музею народної архітектури та побуту Г. Козій обстежила села Переяслав-Хмельницького району Мазінки та Стовп'яги.

У 2003 році Заповідник було переведено з обласного підпорядкування в підпорядкування Міністерства культури й мистецтв України. Значно покращилося його фінансування. Це уможливило продовження етнографічних досліджень на Переяславщині. Так того ж року було здійснено комплексну експедицію в с. Положаї. В експедиції брали участь Г. Козій, С. Зубер, Л. Шкіра, С. Захарченко та Н. Захарчук. Вони обстежили одну вулицю села. У результаті експедиції було виявлено та перевезено в заповідник 92 предмети музейного значення. Серед них: ткацький станок із начинням, столярні інструменти, жорна (30-х рр. ХХ ст.), рушник, спідниця, юпки (верхній жіночий одяг) та матеріали на тему «Рибальство»: в'ятери, «хрокало» та ін.

У комплексній експедиції в с. Хоцьки брали участь Г. Козій, С. Зубер, С. Захарченко, Н. Заїка, І. Кучеренко, І. Пільх, Г. Ткаченко. Метою експедиції був збір матеріалів за такими напрямами: свята та обряди; особливості орнаментування переяславського рушника; побут священників та збір предметів музейного значення. У результаті було привезено 22 предмети музейного значення. Також у звіті про комплексну експедицію відзначається, «що у селі ще є предмети музейного значення, а свідчення інформаторів віком від 60 до 95 років доповнювали молодші члени родин». Тобто можна сказати, що народні традиції та звичаї зберігаються й передаються від старшого покоління молодшому.

18 березня 2004 року в комплексній історико-етнографічній експедиції в с. Пологи-Яненки брали участь Г. Козій, С. Зубер, С. Захарченко, Н. Заїка, І. Кучеренко, І. Пільх та Л. Шкіра. Вони продовжили збір матеріалів з тем, що розроблялися минулою експедицією в с. Хоцьки. У звіті також зазначено, що значна кількість записаних матеріалів стосувалася Голодомору 1932-1933рр. Етнографічна колекція Заповідника поповнилася предметами народного одягу, рушниками, гончарними виробами та картинами народних художників.

30 березня було проведено комплексну історико-етнографічну експедицію в с. Пологи-Вергуни (брали участь Г. Козій, Н. Ткаченко, С. Зубер, Н. Захарчук, С. Захарченко, Н. Заїка, І. Кучеренко, І. Пільх). Експедиція продовжила дослідження народних звичаїв, обрядів і традицій населення Переяславщини. На фондово-закупівельну комісію були представлені жіночі сорочки, домоткані рушники кінця ХІХ - початку ХХ ст. та інші предмети музейного значення.

Метою експедиції завідувачки філіалу Г. Козій у с. Мазінки Переяслав-Хмельницького р-ну був збір матеріалу про ритуальне використання пирогів, вареників та випікання короваю. Було проведено зустріч з респонденткою К. Чичикало й отримано цікаву інформацію з означеного питання [15, с. 13-20].

Висновки

Таким чином, можемо констатувати, що Г. Козій зробила значний вклад у розвиток музейної справи на Переяславщині. Її дослідження матеріальної та духовної культури краю, фондових колекцій НІЕЗ «Переяслав» мають велике значення для історико-етнографічних досліджень Середньої Наддніпрянщини. Особливо цінними є вишукування з тематики домотканих рушників та скатертин зі збірки заповідника, що репрезентують вельми об'ємну її частину. Важливими є ґрунтовні праці з розвитку та популяризації Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, біографічних розвідок тощо. Водночас значна частина її публікацій у засобах масової інформації потребує ще належного опрацювання та висвітлення.

Література

1. Заїка Н.Л. Дослідження колекції рушників НІЕЗ «Переяслав» (історіографічний аспект). Український селянин. 2021. Вип. 26. С. 48-54.

2. Козій Г. Музей народної архітектури та побуту в Переяслав-Хмельницькому: Буклет. Київ, 1981. 64 с. іл.

3. Козій Г. Домоткані рушники Переяславщини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Тези всеукраїнської наукової конференції «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури». Переяслав- Хмельницький: МІНІ «Буклет», 1992. С. 125-127.

4. Козій Г. Ткацтво. Народознавство (Наукові та методичні матеріали). Переяслав-Хмельницький: Вид-во філіалу КДПУ, 1993. Ч. 1. С. 39-44.

5. Козій Г. Збереження народних традицій у формуванні зелених насаджень у садибах Переяслав-Хмельницького музею народної архітектури та побуту. Тези всеукраїнської наукової конференції «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури». Переяслав-Хмельницький, 1994. С. 76-77.

6. Козій Г. Економічний розвиток Переяславщини в другій половині ХІХ ст. на початку ХХ ст. Інформаційно-методичний збірник «Історія та культура рідного краю (матеріали на допомогу вчителям та учням)». Переяслав-Хмельницький, 1994. Випуск 12. С. 78-84.

7. Козій Г., Музика Т. Писанкове диво (народне мистецтво в інтер'єрі культури). Українська народна естетика: Наукове видання. Жам М. І., Легенький Ю.Г., Сікорський М.І. Київ: ДАЛПУ. 1996. С. 226-243.

8. Козій Г. Уроки церковного співу в Полтавській єпархії. Pereyaslaviga: Наукові записки НІЕЗ «Переяслав». Зб. наук. ст. Переяслав-Хмельницький, 2007. Вип. 1 (3). С. 67-72.

9. Козій Г. Узорноткані скатерті (каталог фондової збірки НІЕЗ «Переяслав»). Pereyaslaviga: Наукові записки НІЕЗ «Переяслав». Зб. наук. ст. Київ: Міленіум, Вип. 2 (4). С. 253-259.

10. Козій Г. Особливості тканих рушників Переяславщини з суцільною побудовою композиції. Pereyaslaviga: Наукові записки НІЕЗ «Переяслав». Зб. наук. ст. Переяслав Хмельницький, 2009. Вип. 3 (5). С. 151-157.

11. Козій Г. Першому в Україні Музею просто неба - 45 . Краєзнавство. 2008. №1-2. С. 128-134.

12. Кухарєва Н., Козій Г. Петро Тронько і Переяслав. Краєзнавство. 2010. №1-2. С. 26-28.

13. Козій Г., Ткаченко В. Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Нариси з історії музеїв Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Переяслав - Кам'янець-Подільський. ТОВ «Друкарня «Рута». 2023. С. 114-191.

14. Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Буклет. / Козій Г., Ткаченко В. / Керівник проекту: О. Лукашевич, фото С. Вовкодав. Переяслав-Хмельницкий, 2016. 26 с.

15. Ткаченко В., Котлярова Л. Етнографічні дослідження Переяславщини (90-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.). Наукові записки з української історії: зб. наук. статей. Переяслав-Хмельницький, 2008. Вип. 21. С. 13-20.

16. Ткаченко В. Етнографічні дослідження Переяславщини: історіографічний аспект (90-ті рр. ХХ - поч. ХХІ ст.) PEREYASLAVICA: Наукові записки НІЕЗ «Переяслав»: зб. наук. статей. Київ: Міленіум, 2008. Вип. 2 (4). С. 199-204

17. Ткаченко В. Ганні Іванівні Козій - 75.

References

1. Zaika, N. (2021). Doslidzhennia kolektsii rushnykiv NIEZ «Pereiaslav» (istoriohrafichnyi aspekt) [Study of the collection of towels of the NIEZ «Pereyaslav» (historiographical aspect)]. Ukrainskyi selianyn - Ukrainian peasant, 26, 48-54.

2. Kozii, H. (1981). Muzei narodnoi arkhitektury ta pobutu v Pereiaslav- Khmelnytskomu: Buklet - Museum of Folk Architecture and Life in Pereyaslav- Khmelnytskyi: Booklet. Kyiv [in Ukrainian].

3. Kozii, H. (1992). Domotkani rushnyky Pereiaslavshchyny druhoi polovyny XIX - pochatku XX st. [Home-woven towels of the Pereyaslav region of the second half of the 19th and early 20th centuries]. Tezy vseukrainskoi naukovoi konferentsii «Pereiaslavska zemlia ta yii mistse v rozvytku ukrainskoi natsii, derzhavnosti y kultury» - Abstracts of the All-Ukrainian scientific conference «Pereyaslav land and its place in the development of the Ukrainian nation, statehood and culture». Pereiaslav-Khmelnytskyi: MPP «Buklet», 125-127 [in Ukrainian].

4. Kozii, H. (1993). Tkatstvo [Weaving]. Narodoznavstvo (Naukovi ta metodychni materialy) - Folklore (Scientific and methodical materials). Pereiaslav-Khmelnytskyi: Vyd-vo filialu KDPU, I, 1, 39-44 [in Ukrainian].

5. Kozii, H. (1994). Zberezhennia narodnykh tradytsii u formuvanni zelenykh nasadzhen u sadybakh Pereiaslav-Khmelnytskoho muzeiu narodnoi arkhitektury ta pobutu [Preservation of folk traditions in the formation of green spaces in the estates of the Pereyaslav-Khmelnytsky Museum of Folk Architecture and Life]. Tezy vseukrainskoi naukovoi konferentsii «Pereiaslavska zemlia ta yii mistse v rozvytku ukrainskoi natsii, derzhavnosti y kultury» - Abstracts of the All-Ukrainian scientific conference «Pereyaslav land and its place in the development of the Ukrainian nation, statehood and culture». Pereiaslav-Khmelnytskyi, 76-77 [in Ukrainian].

6. Kozii, H. (1994). Ekonomichnyi rozvytok Pereiaslavshchyny v druhii polovyni ХХХ st. na pochatku ХХ st. [Economic development of Pereyaslavshchyna in the second half of the 19th century. at the beginning of the 20th century]. Informatsiino-metodychnyi zbirnyk «Istoriia ta kultura ridnoho kraiu (materialy na dopomohu vchyteliam ta uchniam)» - Informational and methodological collection «History and culture of the native region (materials to help teachers and students)». Pereiaslav-Khmelnytskyi, 12, 78-84 [in Ukrainian].

7. Kozii, H., Muzyka, T. (1996). Pysankove dyvo (narodne mystetstvo v interieri kultury) [The Pysan miracle (folk art in the interior of culture)]. Ukrainska narodna estetyka: Naukove vydannia. Zham M.I., Lehenkyi Yu.H., Sikorskyi M.I. - Ukrainian folk aesthetics: Scientific edition. M.I. Zham, Yu.G. Legenkyi, M.I. Sikorskyi. Kyiv: DALPU, 226-243 [in Ukrainian].

8. Kozii, H. (2007). Uroky tserkovnoho spivu v Poltavskii yeparkhii [Church singing lessons in the Poltava diocese]. Pereyaslaviga: Naukovi zapysky NIEZ «Pereiaslav». Zb. nauk. st. -Pereyaslaviga: Scientific notes of the NHER «Pereyaslav» collection of scientific articles. Pereiaslav-Khmelnytskyi, 1 (3), 67-72 [in Ukrainian].

9. Kozii, H. (2008). Uzornotkani skaterti (kataloh fondovoi zbirky NIEZ «Pereiaslav») [Patterned tablecloths (catalogue of the stock collection of NHER «Pereyaslav»)]. Pereyaslaviga: Naukovi zapysky NIEZ «Pereiaslav». Zb. nauk. st. - Pereyaslaviga: Scientific notes of the NHER «Pereyaslav»: collection of scientific articles. Kyiv: Milenium, 2 (4), 253-259 [in Ukrainian].

10. Kozii, H. (2009). Osoblyvosti tkanykh rushnykiv Pereiaslavshchyny z sutsilnoiu pobudovoiu kompozytsii [Peculiarities of woven towels of Pereyaslavshchyna with continuous construction of the composition]. Pereyaslavisa: Naukovi zapysky NIEZ «Pereiaslav». Zb. nauk. st. - Pereyaslaviga: Scientific notes of the NHER «Pereyaslav»: collection of scientific articles. Pereiaslav Khmelnytskyi, 3 (5), 151-157 [in Ukrainian].

11. Kozii, H. (2009). Pershomu v Ukraini Muzeiu prosto neba - 45 [The first Open Air Museum in Ukraine is 45 years old]. Kraieznavstvo - Local history, 1-2, 128-134 [in Ukrainian].

12. Kukharieva, N., Kozii, H. (2010). Petro Tronko i Pereiaslav [Petro Tronko and Pereyaslav]. Kraieznavstvo - Local history, 1-2, 26-28 [in Ukrainian].

13. Kozii, H., Tkachenko, V. (2023). Muzei narodnoi arkhitektury ta pobutu Serednoi Naddniprianshchyny [Museum of Folk Architecture and Life of the Central Dnieper region]. Narysy z istorii muzeiv Natsionalnoho istoryko-etnohrafichnoho zapovidnyka «Pereiaslav» - Essays on the history of the museums of the National Historical and Ethnographic Reserve «Pereyaslav». Pereiaslav - Kamianets-Podilskyi. TOV «Drukarnia «Ruta», 114-191 [in Ukrainian].

14. (2016). Muzei narodnoi arkhitektury ta pobutu Serednoi Naddniprianshchyny. Buklet - Museum of Folk Architecture and Life of Middle Dnieper. Booklet. / Kozii H., Tkachenko V. / Kerivnyk proektu: O. Lukashevych, foto S. Vovkodav. Pereiaslav-Khmelnytskyi, [in Ukrainian].

15. Tkachenko, V., Kotliarova, L. (2008). Etnohrafichni doslidzhennia Pereiaslavshchyny (90-ti rr. XX - pochatok XXI st.) [Ethnographic studies of Pereyaslavshchyna (90s of the 20th century - the beginning of the 21st century)]. Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii: zb. nauk. statei. - Scientific notes on Ukrainian history: collection of science articles. Pereiaslav-Khmelnytskyi, 21, 13-20 [in Ukrainian].

16. Tkachenko, V. (2008). Etnohrafichni doslidzhennia Pereiaslavshchyny: istoriohrafichnyi aspekt (90-ti rr. XX - poch. XXI st.) [Ethnographic studies of Pereyaslavshchyna: historiographical aspect (90s of 20 - beginning of 21 century)]. Pereyaslavica: Naukovi zapysky NIEZ «Pereiaslav»: zb. nauk. statei - Pereyaslaviga: Scientific notes of the NHER «Pereyaslav» collection of scientific articles. Kyiv: Milenium, 2 (4), 199-204 [in Ukrainian].

17. Tkachenko, V. Hanni Ivanivni Kozii - 75 [Anna Ivanovna Koziy - 75].

Размещено на Allbest.Ru