Календарні обряди та свята грудня-місяця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Календарні обряди та свята грудня-місяця

Матушенко Валерій Борисович (Matushenko Valery),

кандидат культурології, професор НАКККіМ, професор

кафедри сценічного та аудіовізуального мистецтва

ІСМ НАКККіМ, заслужений працівник культури України

В українському народно-обрядовому календарі місяць грудень називають шапкою зими, воротами новоріччя, заспівом зими: «Грудень рік закінчує, зиму розпочинає». У третій декаді місяця (22 грудня) відмічають день зимового сонцестояння, коли день і ніч рівні. Назва цього місяця пов'язана із замерзанням розгрузлих восени доріг, що в цю пору перетворюються на суцільне груддя. Грудень - хмурень, мочавець, андрієць - місяць найдовших ночей у році і найпізніших світанків. Іноді вони змінюються ясними морозними днями. З груднем місяцем пов'язано багато українських звичаїв, прикмет та обрядів. А найголовнішими серед грудневих свят є такі: 4 грудня - третя пречиста, 7 грудня - свято Катерини, 9 грудня - свято зимового Юрія, 13 грудня - свято Андрія, 14 грудня - свято Наума, 17 грудня - свято Варвари, 19 грудня - день святого зимового Миколая, 22 грудня - свято Ганни і 25 грудня - день святого Спиридона.

7 грудня. Це свято стоїть одним із перших після початку Пилипівського (Різдвяного) посту, який починається з 28 листопада та триває 40 днів аж до Різдва Христового. В Україні святу Катерину шанували з давніх часів, ставлення до неї було особливим: довірливим, проникливим та люблячим. Невипадково свято Катерини називали святом «дівочої долі». Сподіваючись на розуміння й допомогу святої, жіноцтво просило її про щасливий шлюб та злагоду в сім'ї. З днем пам'яті християнської святої Катерини в молоді, насамперед, пов'язане ворожіння. У минулому напередодні цього дня парубки цілий день постували, щоб Бог послав їм добру жінку. В дівчат існував такий звичай: рано-вранці, поки сонце не зійшло, вони йшли в садок та зрізували там гілочку вишні, потім ставили її у воду та спостерігали. Якщо до дня святої Меланки (13 січня) вишня зацвіте - прикмета добра, значить, і доля дівоча цвістиме; засохне гілка - доля відвернулася. На Катерини вже приходила справжня зима з морозами і снігом, тому й говорили: Прийшла Катерина - ховайся під перину. Як на Катерини холодно, то буде голодно. Катерина по воді, то Різдво по льоді.

А у вечері ворожіння продовжувались на досвітках та вечорницях по хатах, де усім керувала паніматка. Це доросла жінка у віці 25-30 років, чесна, порядна, в якої є сімейний досвід, але чоловік - чи помер, чи загинув, чи поїхав на заробітки. Вона слідкувала за тим, щоб на ці вечорниці приходили дівчата, яким вже виповнилось 17 років, а хлопцям - 18. Народна українська мораль суворо засуджувала ранні шлюби і виходити заміж дівчатам дозволялося тільки з 17 років, а чоловікам з 18. Дівчата приходили раніше, приблизно о 17-й годині, сміялися, жартували та готували пісні страви. А хлопці, знаючи, що в селі є таких 10-15 хат, де збираються молоді дівчата, після 18-ої години ходили по вулиці, чекаючи на своє щастя, долю, тобто, щоб прилетів жіночий чобіток. Паніматка, тим часом, готувала спеціальну обрядову страву, робила з неї напій на конкретну дівчину, наприклад, Оксану, а хтось з її подруг постійно дивився у вікно, щоб не пропустити парубків. Коли дівчата голосили, що, мовляв, хлопці йдуть, то Оксана випивала обрядовий напій, знімала свій чобіток, підбігала до віконця, відкривала хвіртку та спиною до вікна кидала свій чобіт, щоб не впливати на свою долю і не знати до якого хлопця він прилетить. А хлопці ходили по 2 чи 3 чоловіка головним правилом було те, що до кого ближче у сніг впав чобіт. Той парубок, наприклад, Іван, його підіймав. Після того хлопці заходили в цю хату, знайомились із дівчатами, а Іван особисто знайомився з Оксаною, вдягав на ніжку їй чобіт та з цього часу вони починали зустрічатись з грудня по травень. Якщо все у них було гаразд, то після Пасхи засилали сватів, проходили послідовно обряди: сватання, оглядини, заручини і у вересні справляли весілля.

9 грудня. Одна з легенд мовить, що Георгій переміг страшного змія - дракона. На честь цієї події й запроваджено свято. Наприклад, на Поліссі у давнину відзначали свято вовків. Селяни з вечора міцно зачиняли стайні, не ходили до лісу й остерігалися вирушати в дорогу, вважаючи, що в цей день небезпечно зустрічатися із звірами, особливо з Вовком. Який день на Юрія, така й зима. Дівчата цього вечора ходили слухати у колодязі: якщо вода не хвилюється, спокійна - і зима тоді буде тиха та тепла. А якщо чути клекіт - чекай сильних морозів та заметілі.

13 грудня. У цей день жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти, а молоді дівчата забавлялись всілякими ворожіннями, хоча православна церква це категорично забороняла, як прояв язичництва. Але матері дівчатам казали, мовляв, гадай на судженого, рядженого, а потім підеш до церкви, помолишся і Бог усе простить. Мабуть тому й говорили: «На Андрія - дівкам надія». У цей день молодь збиралася на вечорниці, пекли в печі коржи з медом, маком, у формі бублика під назвою Калета. Потім підвішували цю калету під стелю. Пан Кахетинський - це почесне звання хлопця, який зміг вкусити калету, підв'язану до стелі. І це звання він носить цілий рік до наступного 13 грудня. Його усі шанують, поважають, а незаміжні дівчата мріють з ним зустрічатися. А пани Коцюбинські - це претенденти, які повинні на коцюбі (кочерзі, швабрі, стільці) під'їхати до калети, стрибнути і вкусити шматочок, а пан Калетинський палицею відганяє хлопців і не дає їм можливості це зробити. Хто вкусив, той одразу стає новим паном Кахетинським, знімає калету, а дівчата розрізають її по кількості присутніх та усіх запрошують до столу. За цими застіллями парубки шукали собі пари, бо вважалося: якщо наречену обрати на Андрія, то такий вибір буде найбільш вдалим.

14 грудня. У давні часи навчальний процес розпочинався взимку - 1 грудня за старим стилем (14 - за новим). То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо найголовніші сільськогосподарські роботи вже було завершено. Пророк Наум, за народними віруваннями, - покровитель знань і доброчинства. Напередодні дня святого пророка Наума батьки відвідували дячка (вчителя) і домовлялися про плату (зазвичай, це було забезпеченням дровами на зиму, салом та ковбасами на Різдво, допомога в полі під час сівби чи жнив). Увечері до учня приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб «добре в голову йшла наука». Роблячи перший підстриг, він казав: Батюшка Наум, виведи синка на ум. Потім сідали за стіл і вивчали напам'ять кілька літер. Школяр вечеряв пшоною кашею, бо «треба чимало каші з'їсти, щоб опанувати науку». Вранці син із батьком йшли до церкви, де батюшка читав над його головою «Євангеліє». Повернувшись додому, син знову снідав кашею, а потім ставав навколішки, молився, а мати благословляла його іконою.

17 грудня. Свято Варвари святкують тільки жінки. У цей день дівчата готували вареники з маком чи з сиром, серед яких обов'язково мали бути й «пірхуни» - заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому дістанеться такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «пірхуном».

19 грудня. Всі три свята - Варвари, Сави та Миколи - називали миколаїними святами. На відміну від весняного (22 травня), зимового Миколая відзначали особливо урочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних, дітей, звірів та мореплавців. Та найбільше його пошановували діти, для яких він був почесним охоронцем. І тому кожного року на Миколая чекали нових подарунків, солодощів та виконання мрій.

22 грудня. Від Ганни зима набирає розгін. «Прийшли Ганки - сідай у санки», - полюбляють нагадувати літні люди. Та це й природно, адже на Ганине свято припадає зимове сонцестояння, після чого світло повертається на літо, а зима - на морози. Відтак у народі свято Ганни називали ще «родинами сонця». За народними уявленнями, в цей день вовки остаточно збігаються в зграї, щоб відгуляти до Водохреща «шлюбну пору». В деяких регіонах вважали цей день святом вовків і намагалися не працювати. З Ганиного дня жінки починали готуватися до Різдва - білили хати, прибирали оселі і посилено годували свиней, щоб мати свіжину до свят.

На 22-23 грудня приходиться найкоротший день і найдовша ніч. Це день зимового сонцестояння. З цього часу день починає поступово збільшуватися. «Сонце на літній шлях виїжджає», - казали у народі.

25 грудня. За довголітнім прогнозуванням, це найхолодніший день грудня, бо «сонце переходить на другий бік». У давнину намагалися не працювати, щоб миші не їли соломи, а тому обкурювали димом оселі, бо «Святий Спиридон всю нечисть з хати вон». Найбільше остерігалися свердлити, бо будуть черв'яки нападати. Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає - дня добавляє. В цей день прогнозували погоду на цілий наступний рік.

Кожен день від Спиридона-сонцеворота повинен відповідати погоді чергового місяця: 26 грудня прогнозували січень, 27 - лютий, 28 - березень і так аж до Різдва. Тому протягом дванадцяти днів запам'ятовували всі примхи погоди, щоб визначити яким буде рік: Сніг у грудні глибокий - урожай буде високий. Сумний грудень у свято і в будень. Грудень землю трудить, а хату студить.

Використані джерела

календарний обряд свято грудень

1. Матушенко В.Б. Масові ігри та свята: робоча програма для студентів спеціальності 7.020201 «Театральне мистецтво» спеціалізації «Режисер театралізованих вистав та масових свят». Київ: ДАКККіМ, 2003. 16 с.

2. Матушенко В.Б. Режисура та драматургія обрядів: робоча програма для студентів напряму підготовки 0202 «Мистецтво», спеціальності 026 «Сценічне мистецтво. Київ: НАКККіМ, 2017. 23 с.

3. Скуратівський В.Т. Дідух. Свята українського народу. Київ: Освіта, 1995. 272 с.

Размещено на Allbest.ru