Обрядові весільні практики в соціокультурному просторі Київщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Обрядові весільні практики в соціокультурному просторі Київщини

Галюк Святослав Вікторович,

Весільна обрядовість є одним із найбільш стійких і складних компонентів традиційної побутової та духовної культури, яскравим показником етнічної самосвідомості. Це унікальна художньо-обрядова система. обрядовість культура етнічний

Українське весілля - багатожанровий народний художній витвір (пісенний, музичний, театральний, ігровий, танок, усний), який повною мірою відображає національну традиційну культуру [1, c. 29].

Культурологи та етнографи відносять походження сімейної обрядовості до первісних часів. Його першоосновою була трудова діяльність первісної людини, обрядові та ігрові дії мисливців, рибалок, збирачів дарів природи (що мали магічний характер), освоєння людиною навколишнього світу, розвиток самої людини та її соціалізація.

Весільна обрядовість є продуктом розвитку культури, її синтетичною моделлю і, разом з тим, активізатором інновацій у культурі.

Наша мета - дослідити обрядову весільну практику в контексті модернізації дозвілевої діяльності закладів культури Київщини.

Весільний обряд вирізняється складною парадигмальною структурою. У ньому бере участь широке коло осіб (весільні чини), які виконують різноманітні обрядові функції, інколи дуже спеціалізовані, використовуються різноманітні предмети, у тому числі й особливі ритуальні атрибути. Церемонія поєднує в собі багатий і різноманітний фольклор. Варіанти обряду різних регіональних слов'янських традицій можуть істотно відрізнятися парадигматично, мати різний набір ритуальних дій, персонажів і предметів, різну композицію поетичних текстів, з часом відбулася значна модернізація весільних обрядів, на даний момент якщо взяти за приклад обрядові весільних практики в контексті модернізації дозвіллєвої діяльності культурних закладів Київщини, то там ніякий обрядів і не відбувається, а проходить просто весільна вечірка.

Обрядові весільних практики в контексті модернізації дозвіллєвої діяльності культурних закладів Київщини максимально функціональної конструкції видається досить вагомим. Наше завдання дещо інше, хоча воно також пов'язане зі створенням структури усередненого національного традиційного обряду, так званої інваріантної основи, під яку підпадала б більшість записаних етнографічних записів, незалежно від регіону та за умови, що структура для дослідження дозволяє використовувати структурно-функціональний аналіз [2, 96].

Останній запропонований поділ має включати підрівні чітко визначених етапів ритуальних сакральних дій. Клод Леві-Строс назвав їх мітемами, оскільки пов'язував структуру з міфологічним мисленням і світоглядом. Але, оскільки це дослідження не ставить перед собою такого завдання, то складові елементи обрядів доцільніше називати епізодами. Таким чином, кожен обряд весільного ритуального циклу має складатися з певної послідовності епізодів, а це означає, що завданням дослідження є детальніший структурний аналіз виділених дослідниками етапів сакрального дійства. Поглиблення загальноприйнятої диференціації призводить до тлумачення відомих із наукової літератури складових сакрального дійства - формотворчих елементів, наявність яких дає змогу трактувати кожну складову як малий ритуальний цикл, а їх сукупність робить до загального весільного дійства, яке постає як своєрідний цикл циклів і утворює систему чи метасистему обрядів (етапів сакрального дійства), які слід називати великим обрядовим циклом і під якими слід розуміти все весілля.

Початком побудови новітньої структури весільної практики в контексті модернізації дозвіллєвої діяльності культурних закладів Київщини та поширення обрядів має стати узгодження вже існуючих поділів на цикли - передвесільний, весільний і післявесільний, а також на окремі обряди. Поєднання вказаних підрозділів не містить жодних труднощів, оскільки вони легко узгоджуються між собою навіть при детальному виділенні кожного наступного обряду в кожному з трьох циклів. Для отримання результату необхідно розділити весільну обрядовість на три групи ритуальних циклів, після чого вона матиме такий вигляд: передвесільний цикл обрядів - сватання, заручини, оглядини [3, 12].

Визначивши, які обряди входять до кожного з трьох циклів, необхідно цей поділ представити схематично у вигляді структури. Отже, основою для подальшої побудови структури є поділ великого весільного циклу (циклу циклів) на малі цикли та окремі обряди. У результаті отримуємо 14 обрядів, які поділяються на три невеликі цикли: передвесільний - 6 (1-6), весільний - 5 (7-11), післявесільний - 3 (12-14).

Єдиним способом використання структурно-функціонального методу є поділ його на епізоди. Тому в наведеній новітній структурі обрядового циклу, крім урахування згаданих поділів, кожен обряд має складатися з певної послідовності епізодів. Структура традиційного українського весільного обряду Київщини, як великого циклу, так і малого циклу, є багатоелементною, тобто багатоепізодною. Це означає, що завданням дослідження має стати детальніший структурний аналіз окремих епізодів (етапів, елементів) сакрального дійства.

Ієрархічна структура має виглядати так: великий цикл (цикл циклів) - малі цикли (передвесільний, весільний, післявесільний) - окремі обряди - епізоди (складові частини обряду). Так, загальний весільний цикл обрядів (цикл циклів) поділяється на три малі цикли; наступний, значно менший поділ - на окремі обряди, яких 14. Поділ на епізоди є остаточним, і саме результати такого поділу визначають значний простір для структурних досліджень; тому основним завданням побудови структури є розкладання кожного обряду на епізоди. При цьому шлях дослідження циклу весільних обрядів може бути як індуктивним - від епізодів, через обряди та малі цикли до повного циклу циклів, що було продемонстровано вище; а також дедуктивний - від великого циклу, через малі цикли та окремі обряди до конкретних епізодів. При використанні дедуктивного методу дослідження одиниці аналізу скорочуються, а індуктивного - збільшуються і узагальнюються [4, 20].

Підсумовуючи можна сказати, що обрядові весільних практики в контексті модернізації дозвілевої діяльності культурних закладів Київщини залишаються в минулому. Наразі все менше пар, які хочуть одружитися виконують якісь обряди чи зберігають традиції весілля.

Література

1. Антонова Є. І. На весілля з рушниками (традиції і сучасність). Донецьк: Донбас, 2011. 144 с.

2. Борисенко В.К. Сімейна обрядовість українців ХХ - початку ХІХ століття. Київ: ІМФЕ, 2016. 337 с.

3. Боряк О.О. Барвінковий обряд ("вінкоплетини"). Енциклопедія історії України: Україна - Українці. Кн. 1 / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2018. С. 344.

4. Весільна обрядовість у часі і просторі. Одеські етнографічні читання: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Одеса: КП ОМД, 2010. 384 с.

Размещено на Allbest.ru