Вірування, пов'язані з деякими конструктивними елементами житла українських горян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут народознавства НАН України

ВІРУВАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З ДЕЯКИМИ КОНСТРУКТИВНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ ЖИТЛА УКРАЇНСЬКИХ ГОРЯН

Тетяна НАКОНЕЧНА (ГОЩІЦЬКА)

кандидатка історичних наук, наукова

співробітниця, відділ історичної етнології

Львів



Анотація

Мета дослідження -- дослідити різноманітні вірування та уявлення, пов'язані з деякими конструктивними елементами житла.

Актуальність теми: Житло у народній свідомості українців як етносу із надзвичайно тривалою традицією осілого способу життя було надзвичайно важливим. Воно виконувало не тільки роль прихистку людини від несприятливих погодних умов, ворогів тощо. Будівництво власного житла, утримування обійстя у належному стані було важливою частиною соціальної реалізації індивіда як доброго господаря та гідного поваги члена сільської громади. Відповідно, сам процес його будівництва супроводжувався складним комплексом обрядових дій, які прийнято означувати як будівельна обрядовість. Частину його складають вірування та уявлення, пов'язані з окремими, важливими конструктивними елементами житла, такими як двері, поріг, вікна, сволок.

Об'єктом дослідження є комплекс традиційної обрядовості українців Карпат, а предметом -- конструктивні елементи житла, які зчаста набувають й символічних функцій, певного сакрального значення.

Основними методами, які були використані авторкою, є структурно-функціональний та порівняльний, також залучені інші методи етнологічної науки.

Ключові слова: традиційна обрядовість, Українські Карпати, вірування, пов'язані із житлом, двері, вікна, поріг.



Annotation

Tetiana Nakonechna (Hoshchitska)

Doctor of Philosophy, researcher fellow, Institute of Ethnology

The National Academy of Sciences of Ukraine, department of Historical Ethnology, Lviv

BELIEFS ARE CONNECTED WITH SOME CONSTRUCTIVE ELEMENTS OF HOUSING OF UKRAINIAN MOUNTAINEERS

Relevance: Housing in the popular consciousness of Ukrainians, as an ethnic group with an extremely long tradition of a settled way of life, was extremely important. It served not only as a shelter for man, which provided protection from adverse weather conditions, enemies, etc. The construction of one's own home, the observance of living conditions was an important part of the social realization of the individual as a good host and worthy of respect for a member of the rural community. Accordingly, the process of its construction was accompanied by a complex set of ritual actions, which are commonly referred to construction rituals. Part of it consists of beliefs and ideas related to individual, important structural elements of housing, such as doors, thresholds, windows, slums.

In the proposed research, the author aims to highlight various beliefs and ideas related to some constructive elements of housing. Accordingly, the object of research is a complex of traditional rituals of the Ukrainians of the Carpathians, and the subject -- the constructive elements of housing, which often acquire symbolic functions, a certain sacred significance. The main methods used by the author are structural-functional and comparative, as well as other methods of ethnological science.

Scientific novelty: Various beliefs and ideas related to household items made of wood are comprehensively analyzed, and the specifics of their existence in the traditional ritual culture of Ukrainian mountaineers are analyzed. The place occupied by certain constructive elements of housing in the traditional consciousness has been studied.

Conclusion: It was found that the most ritually significant door was the place of entrance to the house, a kind of boundary between external and internal, inhabited space.

Results: This was already evident at the stage of construction, when certain sacrificial objects were placed under the place of the future threshold. Also, the canvas of the door or the space around them was decorated with artistic carvings, with traditional apotropaic motifs (images of six-petalled rosettes, a cross), and the process of entering the house was regulated by a number of prohibitions and signs. Instead, the window, as in Slavonic in general, served as an alternative entrance, invisible to «evil forces», and, in the ritual sense, was a place of «communication» with the afterlife such as thresholds, doors, windows), which in the traditional ideas of the mountaineers acted as a kind of «borders» of home, inhabited space, and served as the main and alternative, «invisible» to evil forces entering the house, and were a place of «communication» with the afterlife.

Keywords: traditional rites, Ukrainian Carpathians, beliefs related to housing, doors, windows, threshold.



Вступ

Житло у народній свідомості українців як етносу з надзвичайно тривалою традицією осілого способу життя було дуже важливим. Воно виконувало не тільки роль прихистку людини від несприятливих погодних умов, ворогів тощо. Будівництво власного житла, дотримання обійстя у належному стані було важливою частиною соціальної реалізації індивіда як доброго господаря та гідного поваги члена сільської громади. Відповідно, сам процес його будівництва супроводжувався складним комплексом обрядових дій, які прийнято означувати як будівельна обрядовість. Частину його складають вірування та уявлення, пов'язані з окремими важливими конструктивними елементами житла, такими як двері, поріг, вікна, сволок. Саме вони і є предметом нашого дослідження, а об'єктом -- традиційна обрядовість українських горян.



Аналіз останніх досліджень та публікацій

Питання вірувань, повязаних із окремими контруктивними елементами житла, здебільшого залишалися поза дослідницьким дискурсом. Висвітлюючи особливості традиційної архітектури, дослідники переважно досліджували конструктивні функції цих елементів та про їхнє художнє оздоблення. Вперше вірування та уявлення, пов'язані із ними, доволі детально розглянув Роман Сілецький у своїй грунтовній монографії, присвяченій будівельній обрядовості українців [1]. Вчений окреслив загальну проблематику і напрямки досліджень, а також навів чимало цікавого та рідкісного джерельного матеріалу з цієї теми. Проте матеріал з ареалу Українських Карпат, на нашу думку, був висвітлений дещо недостатньо.

Відомий дослідник Віктор Давидюк теж приділив увагу цьому питанню [2]. Дослідник зосередив увагу здебільшого на зовнішньому оздобленні житла, зокрема на пластичному вирішенню віконних рам традиційних жител, у яких вбачав свого роду спробу ілюстрації давніх космогонічних уявлень.

Комплексного розгляду питання вірувань, пов'язаних із окремим конструктивними елементами житла, різноманітних вірувань, уявлень та забобонів, повязаних із ними, поки що не отримало. Між тим, саме з дверями у житло, з хатнім порогом, вікнами та сволоком, як ми побачимо далі, пов'язано чимало цікавих архаїчних уявлень, більш предметний розгляд яких буде корисним для реконструкції традиційних світоглядних уявлень українських горян. У цьому і полягає актуальність та наукова новизна пропонованої розвідки. Географічні межі дослідження охоплюють ареал Українських Карпат, у хронологічому зрізі вони обмежені періодом другої половини ХІХ -- першої половини ХХ ст. Основними методами використаними при дослідженні були компаративний, структурний та ареально-типологічний. житло вірування уявлення обрядовість



Іл. 1 Хата кінця ХІХ ст. із галерейкою з різьбленим декором, с. Лавочне Сколівського р-ну Львівської обл. (ПМА, 2009)

Основна частина

Свій розгляд ми розпочнемо із зовнішнього оздоблення житла, яке в уявленнях носіїв традиційної культури, окрім суто декоративної, очевидно, певною мірою виконувало й апотропейну функцію. Як свого часу зазначив Борис Рибаков, «Дім -- найменша частка, неподільний атом давнього суспільства, весь був пронизаний магічною символікою, за допомогою якої сім'я кожного слов'янина прагнула забезпечити собі достаток і тепло, безпеку та здоров'я» [3].

Загалом архітектурне оздоблення на терені Східних Карпат лише на перший погляд відрізнялося від декору архітектурних деталей середньої частини України. На Прикарпатті та Закарпатті переважно були поширені «плоске геометричне різьблення, яке зберегло мотиви дуже давнього народного орнаменту». Разом із тим набули поширенння рослинні мотиви. Декорування різьбою архітектурних елементів в Карпатах найбільш поширене в південно-східній частині гір (райони Воловця, Сваляви, Міжгір'я, Хуста, Тячева та Рахова), і менше в північно-західній.



Іл. 2 Хата 1910 р. із с. Тухолька Сколівського р-ну Львів ської обл. (експозиція МНАПЛ)

Зазвичай оздоблювали одвірки, стовпчики та аркади галерей або піддашшя. Різьблення на одвірках було плоске, а профілювання стовпчиків об'ємне і пластичне [4, с. 711] (іл. 1). На одвірках Бойківських хат здебільшого різьбили композиції із багатораменних хрестів та шестикутних розет (шестицвітників) або поперечні орнаментальні смуги, неначе

На відміну від бойківських та гуцульських, одвірки лемківських хат рідко були оздоблені таким чином. Якщо і траплялися якісь мотиви, то доволі лаконічних обрисів: хрести та розети [4, с. 712].

Потреба оздоблення певними обереговими символами входу в житло зрозуміла, адже двері були своєрідним «кордоном» між хатнім / внутрішнім / своїм та зовнішнім/чужим простором (іл. 4, 5). В обрядовій практиці двері були об'єктом та локусом магічних дій (насамперед, захисних, направлених на мешканців хати), що відбуваються в найважливіші моменти сімейного життя (народження, одруження, смерть) та у щоденному побуті (іл. 6, 7). Цікаво, що в обрядовому фольклорі Карпат доволі часто згадуються різні предмети внутрішнього облаштування житла, насамперед стіл, колиска, лави. Проте згадку про «одвірки золотийки» ми простежили чи не єдиний раз -- у рідкісній бойківській русальній пісні. У тексті йдеться про те, що потрібно клечати обійся, щоб можна було «запросили родинку» [6, с. 24]. На нашу думку, тут в алегоричній формі йдеться про прихід покійних родичів, і прикметно, що у цьому контексті згадуються саме двері. Між іншим, згідно з карпатськими віруваннями, якщо «двері самі од себе отворяються...», то це вказує на те, що хтось із родини незабаром помре [7, с. 90].

Іл. 3 Фрагменти різьбленого оздоблення житла, вхід на галерейку. Сколівський р-н Львівської обл. [8, с. 67]

Іл. 4 Хрест і вотивний напис на одвірку громадської криниці із с. Бабине Старосамбірського р-ну Львівської обл. (Експозиція МНАПЛ)



Іл. 5 Хрест та рік будівництва житла, вирізьблені на одвірку хати 1812 р. із с. Либохора Сколівського р-ну Львівської обл. (Експозиція МНАПЛ)

Крім того, важливе місце у віруваннях займав власне поріг дверей, як межа домашнього простору (це відобразилося, зокрема, у карпатському прислів'ї «У хаті из-зад порога видіти ворога» [7, с. 139]) і місце перебування душ померлих предків, домашніх духів, місце контакту із потойбічними силами. Відповідно із ним була пов'язана низка забобонів та заборон. Наприклад, не можна було наступати на поріг [8, с. 167], якщо, виходячи з дому у якійсь справі, спіткнешся на порозі, то не матимеш удачі [8, с. 183]. Не можна було рубати на ньому дерево [8, с. 167] (згідно з лемківськими уявленнями в такій хаті «будуть ся діти родити з розрубанов губов»; на Бойківщині було зафіксовано, що «По порогу можна рубати, поки не живуть люди, а (як) вже живуть, то не валушно. Бо як жінка беременна і вдарити по порозі, то на дитині знак обстає там, де жінка себе їмить рукою (коли вона переходить поріг, то за нею не можна рубати)» [1, с. 240]). Михайло Зубрицький навів надзвичайно колоритне вірування про те, що коли невістка прийде зі шлюбу, стане на поріг і скочить, то помре хтось «зі старшини» (напевне мається на увазі з родини чоловіка): «... поодна скаче через поріг і мовить «Чи є ту така яма, щоб сховалися отиць і мама?». В Лип'ю (Турч. пов.) бесідовала молодаішла від слюбу: «Чи є ту в печи яма, бис я сховали отиць і мама?». Старі газди померли, а її відогнали стричанки гет...» [9, с. 211].

Уявлення ж про поріг як локус, на нашу думку, відобразилися, зокрема, у доволі архаїчній молитві, записаній у бойківському селі Михнівци, яку промовляли місцеві жінки, коли розчиняли тісто на хліб: «О, сьватьі поружьиньки: Хижьний, сьінний, коморьаний, стайньаний, бощьаний і той, що сьа чьириз нйго в загбту льізе, усьі розчьиньіт і причьініт!» [10, с. 36]. Подібне звертання до порогів як до живих істот зустрічаємо у бурлацькій пісні з Лівобережної України: «Бувайте здорові, соснові пороги,/ Де походжали мої білії ноги,/ Бувайте, бувайте, та не забувайте, / Мене, молодого щораз споминайте.» [11, с. 179]. В одній із бойківських весільних ладканок зустрічаємо своєрідну засторогу: «Хрести, дружбо, пороги / У щасливу дорогу.» [12, с. 7], тобто виходячи з дому їх перехрещували, щоб щасливо повернутися, так само, як на ніч хрестили вікна і двері, щоб нечиста сила не мала доступу до дому (іл. 8) [13, с. 221].

На Бойківщині, коли замовляли недугу, хворого садили саме на порозі [14, с. 76] (так само дитину«підміну» лікували, кладучи коло порогу і накриваючи ночвами, що, ймовірно, символізувало її друге народження [15, с. 13]). Хоча на свято Введенія, на Святвечір чи на Василя, господарські роботи були суворо заборонені, але в ареалі Українських Карпат був поширений цікавий архаїчний звичай, цілком протилежний до регламентованих норм. На Гуцульщині «перед Василя, на Меланію до східсонця на поріг сідали, пряли вовну... називали «меланка»»; «На Введення вночі жінки мають звичай пряти самосійні коноплі, сидячи гоі на порозі хати». У результаті таких, завідома заборонених дій, підсилених ще тим, що здійснювалися саме на порозі, предмет їхньої праці наділявся особливими властивостями -- «меланку» гуцулки використовували при хворобі рук, а на Опіллі вірили, що випряденим таким чином на Святвечір «півтораком» (пряжа в 30 пасм) можна стягнути із неба зірку [16, с. 75].



Іл. 6 Хрести, що їх тістом малювали на дверях на Иордан, Східна Бойківщина (ПМА, 2010)

Іл. 7 Хрести, що їх разом із зазначенням актуального року, крейдою малювали на вхідних дверях напередодні свята Богоявлення, Східна Бойківщина (ПМА, 2010)



Іл. 8 «Коли молода пара, вертаючись зі шлюбу, мала переступити через поріг хати, по краях порога клали буханці хліба» [17, с. 221]

До цього потрібно згадати, що мертвонароджений дітей «страчат» бойки, згідно зі свідченнями М. Зубрицького, ховали саме під «трамом» (підвалиною). Під порогом ховали нехрещених дітей і мешканці польсько-українського пограниччя, подібні свідчення походять також зі Слобідської України [1, с. 239].

Не випадково вже у процесі спорудження житла горяни здійснювали певні жертвоприношення, зокрема під майбутній поріг лили свячену воду («від злого»); «Після викінчення хати в поріг господар заверчував живе срібло, щоб зло не йшло в хату» [1, с. 240]; закладали зілля, посвячене на Зелені свята [18, с. 61] (Бойківщина). На Поліссі до цього набору жертовних предметів додавали також освячену на Великдень сіль, знайдену кінську підкову, осикові однорічні прути, різноманітні трави [1, с. 240], тобто речі, які мали виразно апотропеїчне забарвлення. Натомість якщо під порогом закопати пляшечку із водою, якою обмивали небіжчика, то помруть усі члени сім'ї, а якщо частинку надмогильного хреста, то дівчина з цієї хати ніколи не вийде заміж (Закарпатська Бойківщина) [18, с. 669].

Ці ж уявлення про поріг як локус, ймовірно, лягли в основу загальноукраїнського звичаю, що побутував і в Карпатах, коли з хати виносили небіжчика, то труною тричі вдаряли до порогу, оскільки після цього мрець вже «не міг чути, що відбувається у хаті» [19, с. 19] («В поріг три рази так труною гримають: то він прощається з своїм домом, зі свойов хатов, зі всіма своїми прощається»; «Коли вже покійника поклали в домовину, з хати його виносять, то три рази домовину торкають об поріг. То так дают знак, шо він більше до того дому не вернесі» [20, с. 34]; «коли виносять труну з хижи, схиляють из кожнім порозі три рази, стукають і говорять: «Будте ми здорови і майте ся добрі» [21, с. 206]; «Як виносять з хати, стукают тричі у пороги, у хатний і у сїнний. Кажут, що нибощик поругіи відкланює ся» [22, с. 229]; «Та й пращаю вас, пороги, вже останній раз, / Із далекої дороги не вернусі до вас» [23, арк. 59]). Також щоб «душа забула дорогу додому», на поріг клали сокиру [24, s. 109]. На Чернігівщині за мерцем хтось із жінок посипав через поріг у сіни житом [25, с. 395]. На Гуцульщині, коли під час виносу труни люди виходили з хати, залишався один із родичів, брав горщик, що стояв коло покійного, кидав з силою ним об поріг і кричав: «За усї голови!». Зробивши це, чоловік вискакував із хати, стараючись, щоб не наступити на якийсь із черепків [26, с. 246].

Ймовірно, з цих же міркувань, прийшовши із хрестин, хресні батьки дитину зчаста теж передавали батькам саме через поріг [27, с. 10]. Подекуди на Гуцульщині (с. Новоселиця, Тячівського району, Закарпатської обл.), коли молодята поверталися після шлюбу з церкви, то в хаті гасили дрова, і цією водою поливали поріг, який вони мали переступити [28, с. 125]. На Гуцульщині, коли молодята поверталися із шлюбу, поріг накривали ліжником, через який переходили і вони, і всі, хто заходив до хати [29, с. 560]. Згідно з матеріалами Юзефа Шнайдера, зафіксованими у Печеніжині, на Покутті, коли молоді поверталися зі шлюбу, то на порозі хати їх зустрічала мати з мискою жита, і через поріг кидала те жито на молодих. Дружба ж, коли молоді заходили до хати, робив знак хреста батогом, бив ним по одвірку, промовляючи: «В імя Отця і Сина, і Святого Духа, амінь!» [30, s. 60]. Так само на прибойківському Підгір'ї \ коли молодий вирушав за молодою, дружба і «маршалок» (староста), хрестили поріг і клали на нього свої відзнаки: палицю і «маршавку» (весільну фану, семантичний аналог весільного деревця), через них переступав, виходячи надвір молодий, а за ним вже виходили інші [31, с. 32]. Подібним же чином, коли молоді вже йшли до шлюбу, то дружба з «маршалком» спочатку хрестили поріг: «Во імя Отца і Сина, і Святого Духа, амінь», а потому вкладали на нього, знову ж, палицю і «маршавку»: «у цей спосіб, що вершками сходяться, а молоді через тото крачають і виходять на подвір'я» [32, с. 32]. Так само на порозі священник повинен був читати Євангеліє та окропити хату, у разі якщо небіжчик продовжував «ходити» до рідних [20, с. 41]. Знову ж, саме поріг, у одній бойківській бувальщині, «знаючий» священник зарубував сокирою, щоб нейтралізувати «заклад», ображеного на господаря, майстра-будівельника, що зводив хату [33, с. 173, 174].

Говорячи про ритуальну значимість входу в житло, варто згадати, що на Лемківщині висували певні ритуальні вимоги і безпосередньо до виготовлення полотна дверей: «Двері мали бути (виготовлені) з однієї цільної дошки -- щоб ніде не були зшиті: такий звичай». На Бойківщині певні ритуальні обмеження були й стосовно заміни старих дверей на нові: «Двері як ся піпсули у хату, то ніхто нових не вставляв -- аж на Святий вечір, а як -- нє, то в великодну суботу. Казали, шо то шкодит, як в єнчі дни поставити другі двері» [9, с. 242]. Побутувала й заборона викидати старий одвірок з вирізьбленим на ньому хрестом (прибойківське Підгір'я) [43, с. 89].

Суто утилітарне призначення дверей передбачало дотримання та перетин ритуальної границі домашнього простору (останнє, згідно з уявленнями, становить певну небезпеку і потребує запобіжних заходів та певної регламентації), відповідно виникала потреба в апотропейних знаках на них [34, с. 25]. У цьому контексті потрібно згадати насамперед про різьблені зверху на одвірку композиції із хрестів, шестицвітників та різноманітних декоративних елементів, що зчаста зустрічалися на дверях давніх будівель в Карпатах. Респонденти пояснювали, що робили це, «Шоби з Богом йшлося. Шоби добре було» [35, арк. 9]. Разом із тим, зображали різноманітні хреста в бічні одвірки і, зробивши таким чином знак хреста, переступає через поріг» [31, с. 23].

ти, «трійці» та деревця, що їх горяни малювали тістом чи крейдою на Йордан, та надзвичайно цікаве «дерево Роду», що його зображали на дверях лемки (де кожна гілка символізувала окремого члена сім'ї) [36, с. 15, рис. 19]. У цьому випадку привертають увагу як зображувані символи, які народною свідомістю трактувалися як охоронні, так і їх поєднання із охоронною символікою, якою традиційно наділявся хліб, а відповідно й тісто.

Щоб до хати не проникла нечиста сила, горяни на ніч вікна та двері перехрещували [37, с. 260], проте вдавалися і до певних засобів магічного характеру. Зокрема, щоб не допустити до хати відьму, горяни до вхідних дверей прив'язували нитку, сплетену лівою рукою [38, с. 126]. Також щоб захистити свою оселю від приходу небажаного «путника» (душі «безпірного» небіжчика), на Бойківщині вранці 6 січня (напередодні Різдва) жінки пряли теж в лівий бік, а веретено з пряжею запинали над дверима або обсновували зпряденими таким чином нитками навколо хати [39, с. 87]. Подібний звичай побутував, зокрема, у сербів, тільки там всі члени родини у цей день потроху пряли мотузку, якою, зрештою, обв'язували хату, щоб захистити її від вовків [38, с. 34]. У цьому випадку бачимо мотив виготовлення предмету-апотропею «навпаки», тобто неправильним способом, у поєднанні із поширеним у слов'ян способом опоясування (створення численних «магічних кіл» [29, с. 548]), як дієвим охоронним засобом. Також горяни користувалися й іншим могутнім апотропеєм -- залізними предметами. Так, загальноукраїнським є звичай прибивати над дверима металеву кінську підкову. Подекуди на Святий вечір, «...щоб не допустити до хати нечистого...», господар хати зарубував в горішню частину одвірка сокиру, яка там і залишалася аж до свята св. Василія (14 січня) [8, с. 204]. На Бойківщині після того, як народилася дитина, в одвірок дверей застромлювали ніж, щоб завадити повітрулям чи іншим демонічним істотам підмінити дитину [42, с. 42]. На бойківськогуцульському пограниччі з цією ж метою вдавалися до іншого, надзвичайно цікавого охоронного засобу. Так, до дверей із внутрішнього боку прибивали спеціально для цього виготовлені ляльки-мотанки: «Є майку, шо діти ссут маленькі. Груди такі тверді, дитина не спит. Клалисмо копійки, а потому казали пелйнки дерти і ладити три ляль очки докупки з'єзувати і над дверима прибивати. Вона вже не піде до хати. Такі маленькі ляль очки біленькі. Цвєком прибивати серед двері. Звити так, шоб головка була» [37, с. 171]. У цьому випадку, ймовірно, бачимо намагання обдурити нечисту силу, привернувши її увагу до ляльок як до своєрідного ритуального замінника дитини

Іл. 9 Хрест, вирізьблений на віконній рамі хати 1812 р., із с. Либохора Сколівського р-ну Львівської обл. (Експозиція МНАПЛ)

Сприйняття дверей як межі хатнього простору, на нашу думку, відобразилося і у звичаї, коли мерця винесли з хати, і ритуального її замели -- зачиняти двері: «аби смерть не повернулась» [18, с. 666]; «Як беруть покойника з хати, рідні мают бути в хаті, зразу закривают двері, шоби не повторюваласи шє раз (смерть. -- прим. авт.» [40, с. 107]). До цього хочемо згадати, що для того, щоб унеможливити посмертні шкідливі дії відьми, на Лемківщині її виносили «поза двері»: знімали їх із завіс і відчиняли саме з того боку, де вони кріпилися [41, с. 100]. На Бойківщині для того, щоб небіжчик «не впізнав своєї оселі» і не «повернувся» (тобто щоб не почав докучати живим), після похорону не лише двері, але й вікна перевертали іншим боком [39, с. 112]. Взагалі момент перевертання предметів, зміни їх нормального положення є доволі поширеним засобом, який традиційно використовували слов'яни, щоб нейтралізувати можливу небезпеку [38, с. 127].

Поряд із дверима, згідно з традиційними уявленнями, ритуально важливими були також вікна (іл. 9). Згідно з уявленнями українських горян, як і загалом на слов'янщині, вікно сприймалося як нерегламентований, альтернативний вхід до хати, семантично протилежний до дверей [44, с. 340]. Так, через вікно передавали новонароджену дитину після церковного хрещення (особливо коли у сім'ї до того помирали діти) [45, арк. 13]: «Казали, що передавали. Що як діти вмирают, то через вікно передається дитину до хати. Перший раз дитину до хати заноситься через вікно»; «Там в одної жінки: що вродитьсі та й вмре, та й вмре, та й так. То казали, що тра якось через вікно давати, через двері не брати» (бойківсько-гуцульське пограниччя) [20, с. 30]. З Гуцульщини походить оповідка про те, як упир зводив зі світу своїх жінок, але вже коли привів до хати третю, то молода зайшла не через двері, а через «застілне» вікно. Так мудра жінка уникнула смерті і навіть пережила свого чоловіка-упиря [26, с. 251]. Аналогічні вірування побутували і на Бойківщині [46, арк. 98]. Так само на Гуцульщині намагалися «обдурити» хворобу: якщо людина хворіла на сухоти, то щоб їх позбутися, необхідно було позичити борошно у дев'яти домах, спекти з нього великий калач і залишити його на вікні. Далі хворий до схід сонця повинен був вилізти через вікно, забрати цей калач і віднести його на роздоріжжя, де й залишити. Після цього хвороба, згідно з уявленнями, мала відступити [47, s. 68]. Саме через вікно закидали кота, пса чи домашню птицю, щоб вона першою переночувала у новозбудованому житлі, і тільки після цього люди могли безпечно у нього вселитися [48, арк. 56, 75; 49, арк. 28, 48]. Через вікно ж на Бойківщині викидали дошки, що їх попередньо прибивали до стільниці столу, перед тим, як покласти на нього небіжчика [50, с. 5]. Також часто на вікні розміщували гілочку вишні чи іншого плодового дерева під час ворожінь шлюбного характеру на свято Катерини чи Андрія [51, с. 11].

Цікаво, що у народних уявленнях українських горян вікно сприймалося як місце свого роду спілкування з померлими членами роду, з істотами з потойбічного світу. Наприклад, на прибойківському Підгір'ї побутувала заборона: «Через вікно не можна плювати, бо там сидьит янгели» [52, с. 84]. Передвісником смерті на сусідньому Поділлі вважався незрозумілий стукіт під вікном, або якщо: «щось кликало її три рази по імени. Підчас сього, як дався чути голос [під вікном], дитина, що лежала в колисці, почала плакати і невдовзі померла» [53, с. 370]. При цьому якщо людина не могла померти, то на Бойківщині мили: «гороховиньом варцаби на вікнах» [22, с. 226], оскільки вважалося, що ангел не може приступити до хати, бо вони «засувані» [50, с. 5].

Коли в хаті був небіжчик, то в карпатському ареалі часто на вікно клали певний набір визначених традицією предметів -- рушник, хліб та посудину з водою (Міжгірський та Рожнятівський район) [54, с. 84]. Через сорок днів їх роздавали: «рушник -- удовиці, хліб -- корові, а воду виливали де ся не ходит».

У тому випадку якщо людина померла без сповіді, на вікно ставили також вино, щоб душа сорок днів причащалася [18, с. 666]. На Гуцульщині: «Викно посипаєтци муков и кладет ся ручєник так, що одна половиця в хаті, а друга надворі. Викно має бути трошки видхєлене. Викно си ни замикає, бо душа ходит лиш заставним викном и сам не може отворє - ти, мусит мати дорогу. Муков посипают, шоби знати, ци душя приходила, бо душя лишєє на муці сліди. Половину ручєника кладут у хату на то, шоби душя мала чім си умивати щоранку, бо душя приходит і кождого ранку си умиває» [55, с. 163]. Подібний звичай, проте у дещо ширшому варіанті, побутував і на Поліссі, тільки тут перелічений набір предметів доповнювали їжею: «Крім води, на вікні або на покуті щодня тримали свіже частування -- яєшню, млинц і канун»; «Як умерла людина, робили вечерю при ній для родичів і сусідів. Вечерю на ніч залишали на столі -- три страви і ложки. А на тому вікні, проти якого лежав покойнік, клали шматочок хліба і сіль в полотнинці» [56, с. 351]. Подібно чинили і на Слобожанщині, пояснюючи цей звичай наступним чином: «Кажуть старі люде, що душа покійника до шести неділь на сімь світі ще побиваетця и приліта водиці пити до старого куріня, бо ій дуже трудно и тяжко по митарствахь...» [57, с. 404].

В Іршавському районі Закарпатської області побутувала традиція відкривати вікно, і саме в нього голосити за небіжчиком [18, с. 666]. Згідно з народними уявленнями, уві сні померлих часто бачили саме ніби через вікно [7, с. 123]. На Гуцульщині, коли мерця вже винесли з хати, родичі мали подивитися на труну через застільне вікно: «Аби нибіщик не присниу сї, аби то хокь кілко виґіти на кім свїті» [24, с. 248].

Також в Карпатах на Святий вечір чи Різдво при поминанні самогубців в окрему тарілку відкладали по ложці всіх страв і ставили на підвіконня чи під стіл. У бойківському селі Мислівка: «На Святий вечір кидали в горня всього потрошки, ставили на вікно і кликали всіх звірів: «Оде вам вечеря -- абисьте не шкодили цілий рік» [39, с. 112]. На бойківсько-гуцульському пограниччі побутувала прикмета, якщо «.горобець лопнув у вікно. -- то на смерть». Смерть віщувало, якщо сорока у вікно стукає або скрекоче, якщо дикі голуби б'ються у вікно, де є хвора людина, чи коли у відкрите вікно залетить птаха» [20, с. 28]. Згідно з традиційними уявленнями, на близьку смерть в сім'ї, з одного боку, вказували незвичайні події, що відбулися в хаті, з іншого -- слов'яни в принципі уявляли людські душі у вигляді, зокрема, птахів, тому приліт такого «гостя» з іншого світу саме через вікно, згідно з народними уявленнями, був цілком логічним.

Українські горяни цілком раціонально вважали, що під час бурі необхідно було позачиняти вікна та двері, також не можна було сидіти коло вікна та заглядати у нього, проте пояснювали це тим, що «. тот, пропав би (чорт), все прячеться та до хижі забігне» [7, с. 86]; «Як гремит, то аби вікно не було доперте, бо «він» -- цураха му -- ласує ускочити у хату, то грім може через «него» запалити хату» [58, с. 77].

Ми вже згадували, що в процесі зведення житла під майбутні вікна (так само, як і під поріг), як в ритуальному плані -- значиме місце, в Карпатах, як і загалом по Україні, закладали певні предмети апотропейного характеру («від злого»): свячену воду, зілля, посвячене на Зелені Свята [17, с. 61], а на прибойківському Підгір'ї ми зафіксували рідкісне свідчення про те, що «коло вікон виверчували отвори і засипали їх зерном» [45, арк. 15]. Романом Радовичем на Опіллі (теж лише в одному випадку), при дослідженні старої хати, під одвірками вікон було знайдено монети. На Лемківщині «в місци, де мали бути вікна, ховає господиня під трам сіль для шани, часник від зарази, вугілля від вроків» [1, с. 243]. Подібні свідчення є не чисельними, а цей звичай практично зник.

Над вікном, на рамі, горяни часто різьбили зображення хреста. Також вже безпосередньо на вікна клали різноманітні предмети апотропейного характеру: шматочки посвячених гілочок верби та писанки -- «від грому» [59, с. 35], свячене зілля, залізні предмети (наприклад, підкову -- особливо якщо підозрювали, що хату відвідує упир [37, с. 260]). На Слобожанщині, натомість, подекуди вважали, що на вікно не можна класти ножа, бо янгол не сяде [60, с. 185]. На прибойківському Підгір'ї зафіксовано цікавий звичай, коли на Святий вечір із соломи дідуха робити хрестики і застромляти їх до віконних шиб: «... се на те, щоби нечиста сила в ночи не сьміла заглядати до хати» [8, с. 195]. Фото вікна з такими хрестиками, проте зробленими вже на свято Господнього Водохреща (Йордан), відоме з околиць Рави-Руської (Опілля) (іл. 10, 11).

Оберегами оздоблювали також і ритуально важливі сволоки («бальки», «ґрегарі» [44, арк. 7], «трами» чи «драгарі» [49, арк. 47]). В Українських Карпатах на сволоках зображали доволі складні композиції, цетром яких завжди був багатораменний хрест [62, арк. 4]. Коло хреста зчаста вирізьблювали зображення шестицвітника («сонце»), гілочки, завитки, написи чи надзвичайно цікаві зображення трибаневих церков (іл. 12, 13, 14). Автохтони розповідали, що в давнину робили це, «Бо то Христос народивсі і то хата така, така охрещена би грім не падав, би всяке зло не приходило до хати» [64, арк. 37]; «... щоб там не заходила яка нечиста (сила. -- прим. Т. Г.)» [64, арк. 113]; «... хрест різьбили і тако як розетка різьбили, а так шоб грім не бив (!)» [64, арк. 121]. Загалом у східних слов'ян сволок у ритуальному відношенні відігравав роль основного класифікатора внутрішнього простору житла і завдяки своєму положенню означував подвійний кордон: між верхом і низом, між внутрішнім та зовнішнім світом. Сволок метонімічно означав все житло і набув значення з'єднувальної ланки не тільки в архітектурному, але і в сімейному відношенні [65, с. 201]. Окрім того, сволок був топографічним центром хати, де відбувалась більшість обрядів, не пов'язаних із сидінням за столом чи з піччю (це стосується насамперед обрядів сімейного циклу) [65, с. 203]. Наприклад, під час весільних церемоній у «трагар» (прибойківське Підгір'я) дружба вдаряв палицею, коли весільний поїзд нареченого вирушав за нареченою, та скликав гостей до столу, коли розпочиналася гостина у молодої чи молодого [32, с. 14--15].

Іл. 10 «На Иордан, пов. Рава-Руський». На шибі вікна бачимо хрестики, зроблені із соломи [64]



Іл. 11 Солом'яні Йорданські хрестики (с. Вербиці, пов. Рава-Руський ) [64]

Іл. 12 Різьблення на сволоку, Надсяння (ПМА, 2004)

Іл. 13 Різьблення на сволоку, Центральна Бойківщина (ПМА, 2008)

Іл. 14 Різьблення на сволоку, Центральна Бойківщина (ПМА, 2008)

Відповідно в Карпатах дослідники зафіксували низку звичаїв, забобонів і повір'їв, що стосувалися вибору деревини для сволока. Так, на прибойківському Підгір'ї шукали «співочу» сосну -- щоб від удару сокирою по ній «йшов тонкий звук, як на скрипку» [66, с. 784], на Покутті господар вивозив зрубану деревину, призначену для виготовлення сволока, на пасовище і запрошував священика її посвятити [1, с. 53]. Окрім того, сволок укладали на зруб тільки відземком до сходу сонця, і в процесі встановлення майстер здебільшого виголошував «казання» з побажаннями в адресу мешканців дому, а за цим слідувала невелика гостина. Також вважали, що «підіймати сволока треба уважно і легко, щоб не стукати, бо буде голова в хазяїна боліти, або часто чадітиме» [67, с. 90]. Цікаво, що в подальшому, якщо всередині хати стіни білили вапном, то не забіленими часто залишали саме сволоки [68, с. 225] чи тільки різьблені на них композиції. На думку М. Станкевича, такі різьблені мотиви «були засобом повернення до будівлі добра і Господньої благодаті. Очевидно, що в композиціях різьблених сволоків та одвірків переплелися язичницьке та християнське світобачення теслярів та замовників» [63, с. 213]. Відповідно сволок зі старої хати спалювали, і ніколи не використовували вдруге [43, с. 89]. Певною мірою ці уявлення знайшли своє відображення і в традиційних способах лікування. Так, при нападі епілепсії горяни радили хворого тричі легенько вдарити головою саме у сволок [69, с. 198].



Висновки

Таким чином, бачимо, що найбільше ритуально значимими були двері, як місце входу в дім, кордон між зовнішнім та внутрішнім, обжитим простором. Це проявлялося вже на етапі будвництва, коли під місце майбутнього порогу закладали певні жертовні предмети. Також саме полотно дверей чи простір довкола них оздоблювали художньою різьбою з традиційними апотропейними мотивами (зображеннями шестипелюсткових розет, хреста), а процес входу в житло регламентувався рядом заборон та прикмет. Натомість вікно, як і загалом на слов'янщині, виконувало роль, альтернативного входу, невидимого для «злих сил», та, у ритуальному сенсі, було місцем «спілкування» із потойбіччям.



Література

1. Сілецький Р. Традиційна будівельна обрядовість українців: монографія. Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2011. 428 с.: іл.

2. Давидюк В. «Як ще не було з початку світа...» (світотворчі мотиви в житловому просторі українців карпат і Полісся)». Народознавчі зошити. 2009. № 1--2. С. 110--114.

3. Рыбаков Б. Дом в системе языческого мировоззрения. Язычество древней Руси. Москва, Наука, 1988. С. 460--518.

4. Станкевич М. Художнє дерево. Етногенез та етнічна історія населення українських Карпат. Львів: Ін-тут народознавства НАН України, 2006. Т. II. Етнологія та мистецтвознавство. С. 709--726.

5. Самойлович П.А. Народное архитектурное творчество (По материалам Украинской ССР). Киев: Будівельник, 1977. 199 с.: ил.

6. Сокіл В. Фольклорні матеріали з отчого краю. Львів, 1998. 613 с.

7. Світлик П.М. Небесна студня: Закарпатські народні перекази, легенди, вірування, звичаї, традиції, побут. Ужгорож: Гражда, 2008. 139 с.

8. Франко І. Людові вірування на Підгір'ю. Етнографічний збірник. Львів: друкарня наукового товариства імені Шевченка, 1898. Т. V. С. 160--218.

9. Зубрицький М. Похоронні звичаї та обряди в Мшанци і сусідніх селах Старосамбірського і Турчанського повіта. Етнографічний збірник. Львів, 1912. Т. 31 -- 32. С. 211--226.

10. Кміт Ю. Народні «пацьірьи». Літопис Бойківщини. Самбір, 1934. Ч 5. P. V. С. 36--37.

11. Народні перлини. Київ: Дніпро, 1971. 390 с.: іл.

12. З батьківського джерела. До ювілею загальноосвітньої школи I-IU ст., с. Підгородці, Сколівського району, Львівської обл. Львів: Підгородці, 2011. 76 с.

13. Шагала В. Розповіді та ілюстрації про життя на селі в Західній Україні. Львів, 2002. 267 с.: іл.

14. Марків М. MISHCELLANEA. Літопис Бойківщини. Самбір, 1934. Ч. 4. P. IV. С. 76.

15. Ганус Д.М. Дитина в системі народних вірувань та обрядів населення українсько-польського пограниччя. Автореф. дисертації на здобуття ступеня кандидата історичних наук. Київ, 2015. 16 с.

16. Боряк О. Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (сер. ХІХ -- поч. ХХ ст.). Київ, 1997. 200 с.

17. Сілецький Р. Звичаї та обряди, пов'язані з будівництвом хати на Старосамбірщині. Старосамбірщина: альманах. Львів, 2001. С. 57--62.

18. Черленяк (Керечанин) І. Апотропеїчні заходи для живих та магічні дії, пов'язані зі спорядженням мерця в українців Закарпаття. Народознавчі зошити. Львів, 2018. № 3. С. 662--670. DOI https://doi.org/ 10.15407/nz2018.03.662

19. Зинич М. Похоронні звичаї в селі Жукотин в турчанському повіті. Літопис Бойківщини. Самбір, 1935. Рік 5. Ч. 6. С. 14--18.

20. Галайчук В. З духовної культури Богородчанщини: звичаї, вірування та повір'я, пов'язані із світоглядними уявленнями про смерть та померлих. Міфологія та фольклор. Львів, 2010. № 3--4 (7). С. 27--49.

21. Перейма Т. Похоронні звичаї й обряди в селі Ропици Руській, Горлицького повіта. Етнографічний збірник. Львів, 1912. Т. XXXI--XXXII. С. 203--210.

22. Охримович О. Похоронні звичаї і обряди в селї Волосянці, Скільського повіта. Етнографічний збірник. Львів, 1912. Т. XXXI--XXXII. С. 226--231.

23. Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од. зб. 513 (Горошко Л.М. Календарні та родинні звичаї та обряди в селах Дрогобицького р-ну Львівської обл. та Косівського р-ну Івано-Франківської обл. (Польові матеріали 2003 р.)). 73 арк.

24. Ficher A. Rusini: zarys etnografii Rusi. Lwow; Warszawa; Krakow, 1928. 190 s.

25. Коломийченко Ф. Похоронні звичаї й обряди в селї Прохорах, Борзенського пов., Чернигівської губернії. Етнографічний збірник. Львів, 1912. Т. XXXI-- XXXII. С. 392--403.

26. Онищук А. Похоронні звичаї й обряди в селї Зеленици, Надвірнянського повіта. Етнографічний збірник. Львів, 1912. Т. XXXI--XXXII. С. 231--252.

27. Ганус Д.М. Дитина в системі народних вірувань та обрядів населення українсько-польського пограниччя. Дисертація на здобуття ступеня кандидата історичних наук. Рукопис (зберігається у науковій бібліотеці ІМФЕ ім. Рильського, м. Київ). Київ, 2015. 236 с.

28. Драгун Ю. Ой віночку з барвіночку: звичаї, обряди, коломийки Карпат. Ужгород, 2017. 336 с.

29. Никорак О. Традиційні тканини у звичаях і обрядах українців. Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2003. Вип. 38. С. 543--567.

30. Schnaider J. Lud Peczenizynski. Lud. Lwow, 1906. T. XII. S. 277--309.

31. Яківчук А. Весілля в селі Гошова. Запис 1966 р. Літопис Борщівщини. Борщів, 2010. Вип. 10. С. 18--57.

32. Мисевич О. Український весільний обряд у Бойківщині. Львів, 1937. 95 с.

33. Зборовський П. Легенди, бувальщини та оповідки з Турківщини. Львів, 2015. 284 c.

34. Виноградова Л.Н., Толстая С.М. Дверь. Славянские древности: энтнолингвистический словарь: в 5 т. Москва: Международные отношения, 1995. Т. 2. Д--К. С. 25--29.

35. Архів історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка. Ф. 119. Оп. 17. Спр. 124-Е (Матеріали зібрані Зюбровський Андрієм Вікторовичем, студентом ІІ курсу історичного факультету, Львівського національного університету імені Івана Франка у Старосамбірському районі Львівської обл. протягом 07.07.2005-- 21.07.2005 року, до теми «Будівельна обрядовість»). 25 арк.

36. Зубрицький М. Селянські будинки у Мшанци, Старосамбірського повіту. Матеріали до української етнології. Львів, 1900. Т. XI. С. 1--22.

37. Галайчук В. Українська міфологія. Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. 288 с.

38. Левкиевская Е.Е. Славянский оберег. Семантика и структура. Москва: Индрик, 2002. 336 с.

39. Войтович Н. Народна демонологія Бойківщини: монографія. Львів: СПОЛОМ, 2015. 228 с.

40. Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од. зб. 533 (Горошко Л.М. Календарні та родинні звичаї та обряди, в селах Сколівського, Турківського р-нів Львівської обл. та Верховинського р-ну Івано-Франківської обл., Вижницького та Путильського р-нів Чернівецької обл., Рахівського та Великоберезнянського р-нів Закарпатської обл. (Польові матеріали 2005р.). 183 арк.

41. Гузій Р., Вархол Н., Вархол И. Похоронні обряди. Лемківщина. Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2002. Т. 2. Духовна культура. С. 94--109.

42. Небесна З. Звичаї при народженні дитини на Бойківщині. Динаміка змін в обрядовості XX--ХХІ століть. Народна творчість та етнологія. 2010. № 6. С. 40--46.

43. Сілецький Р. Звичаї та обряди у народному будівництві українців Карпат. Народознавчі зошити. 1995. № 2. С. 86--89.

44. Топорков А.Л. Окно. Славянская мифология. Энциклопедический словарь. Москва: Международные отношения, 2002. С. 339--341.

45. Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од. зб. 522 (Польові етнографічні матеріали до теми «Народне будівництво», зібрані у Стрийському р-ні Львівської обл., Наконечною Тетяною Богданівною 25--30.08.2004). арк.

46. Архів ЛНУ. Ф. 119. Оп. 17. Спр. 299-Е (Польові етнографічні матеріали до теми «Весільна обрядовість», зафіксовані Нємцом Віктором Ришардовичем 11--липня 2008 р. у Богородчанському районі, ІваноФранківської області). 118 арк.

47. Falkowski J. Polnocno-wschodnie pogranicze Huculszczyzny. Lwow: Nakladem Towarzystwa Ludoznawczego, 1938. 105 s.

48. Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од.збер. 576 (Польові етнографічні матеріали до теми «Народне будівництво», зібрані у Сколівському р-ні Львівської обл., Гощіцькою Тетяною Богданівною 09--18.07.2008). 72 арк.

49. Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од. збер. 595 (Польові етнографічні матеріали до теми «Народне будівництво», зібрані уСколівському, Стрийському та Дрогобицькому р-нах Львівської обл., Рожнятівському р-ні ІваноФранківської обл., Гощіцькою Тетяною Богданівною 09--18.07.2009). 95 арк.

50. Кміт Ю. Похоронні звичаї і вірування у бойків. Записки наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1915. Т. CXXII. С. 161--166.

51. Серебрякова О.Г. Шлюбна мантика у календарній обрядовості українців: типологія та семантика. Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата іст. наук. Львів, 2015. 20 с.

52. Колесса Ф. Людові вірування на Підгірю в с. Ходовичах, Стрийського повіту, списав Філярет Колесса. Етнографічний збірник. Львів: друкарня наукового товариства імені Шевченка, 1898. Т. V. С. 76--98.

53. Деркач В. Похоронні звичаї й обряди в селї Вербівци, Теребовельського пов. Етнографічний збірник. Львів, 1912. Т. ХXXI--XXXП. С. 369--378.

54. Василечко Л. Стежками відлуння. Івано-Франківськ, 2003. 285 с.

55. Шекерик-Донників П. Рік у віруваннях гуцулів. Вибрані твори. Верховина, 2009. 351 c.

56. Несен І. Вшанування померлих у традиційному світогляді населення українського Полісся. Народна культура українців: життєвий цикл людини. Київ: Дуліби, 2015. Т. 5. Старість. Смерть. Культура пошанування небіжчиків. С. 350--372.

57. Куліш П. Похороны списанныя со словь поселянина, вь харьковской губерніи. Народна культура українців: життєвий цикл людини. Київ: Дуліби, 2015. Т. 5. Старість. Смерть. Культура пошанування небіжчиків. С. 401--405.

58. Онищук А. Матеріяли до гуцульської демонольогії, записав 1907--1908 р. в Зеленици, Надвірнянського повіту Антін Онищук народний учитель. Матеріяли до української етнольогії. Львів, 1909. Т. ХІ. С. 1--139.

59. Архів ІННАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од. збер. 522а (Польові етнографічні матеріали до теми «Народне будівництво», зібрані у Старосамбірському р-ні Львівської обл., Наконечною Тетяною Богданівною 06.07--10.08. 2005). 48 арк.

60. Милорадович В.П. Житье-бытье лубенского крестьянина. Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1991. С. 170--341.

61. Ілюстративний фонд наукової бібліотеки Інституту народознавства НАН України. Од. збер. 14568.

62. Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од. збер. 601а (Польові етнографічні матеріали до теми «Народне будівництво», зібрані у Сколівському р-ні Львівської обл., Долинському, Калуському р-нах Івано-Франківської обл., Гощіцькою Тетяною Богданівною 01--15.07.2010). 50 арк.

63. Станкевич М. Українське художнє дерево XVI-- XX ст. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2002. 479 с.

64. Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од. збер. 563 (Польові етнографічні матеріали до теми «Народне будівництво», зібрані у Самбірському, Старосамбірському р-нах Львівської обл., Гощіцькою Тетяною Богданівною 16.06.--16.08.2007). 146 арк.

65. Узенева Е.С. Матица. Славянские древности: энтнолингвистический словар: в 5 т. Москва: Международные отношения, 1995. Т. 3. К--П. С. 201--203.

66. Гощіцька Т. Вибір будівельного матеріалу, та місця будівництва на бойківсько-підгір'янському пограниччі в другій половині ХІХ ст. -- першій половині ХХ ст. Народознавчі зошити. Львів. 2009. № 5--6. С. 783--791.

67. Шевченко Л. Звичаї, зв'язані з закладинами будівлі. Первісне громадянство і його пережитки на Україні. Київ: 1926. Вип. 1--2. С. 87--95.

68. Радович Р. Традиційне сільське житло Підгір'я кін. ХІХ -- поч. ХХ ст. Народознавчі зошити. 1995. № 4. С. 221--225.

69. Болтарович З. Сторінки експедиційного щоденника. Народознавчі зошити. Львів, 2005. № 1--2. С. 197-- 202.



References

1. Siletskyy, R. (2011). Traditional bulding rites of Ukraine. Lviv: LNU of I. Franko [in Ukrainian].

2. Davydiuk, V. (2009). «As There Was Nothing When the World Arose...» (On World-Creative Motives in Habituated Space of Polisian and Carpathian Ukrainians). The ethnology notebooks, 1--2, 110--114 [in Ukrainian].

3. Rybakov, B.A. (1988). Paganism of ancient Rus'. Моscow: Nauka [in Russian].

4. Stankevych, M. (2006). Ukrainian artistic tree. In Ethnogenesis and ethnic history of the Ukrainian Carpathians (Vol. 2, pp. 709--726). Lviv: In-tut narodoznavstva NANU [in Ukrainian].

5. Samojlovych, P.A. (1977). Folk architectural creativity (Based on materials from the Ukrainian SSR). Kyiv: Budivel'nyk [in Russian].

6. Sokil, V., & Sokil, H. (1998). Folklore materials from the fatherland. Lviv [in Ukrainian].

7. Svitluk, P.M. (2008). Heavenly Well: Transcarpathian folk traditions, legends, beliefs, customs, traditions and life. Uzhhorod: Grazda [in Ukrainian].

8. Franko, I. (1898). Popular beliefs in Pidhiria. Etnohrafichnyj zbirnyk (Vol. V, pp. 160--218) [in Ukrainian].

9. Zubryts'kyj, M. (1912). Funerals customs and ceremonies in Msantsi and neighboring villages Starosambirsk and Turchany counties Etnohrafichnyj zbirnyk (Vol. ХХХ!-- XXXII, pp. 211--226) [in Ukrainian].

...