Українське краєзнавство в умовах викликів сьогодення (на прикладі викладання в Ужгородському інституті культури і мистецтв)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ужгородський інститут культури і мистецтв

УКРАЇНСЬКЕ КРАЄЗНАВСТВО В УМОВАХ ВИКЛИКІВ СЬОГОДЕННЯ (на прикладі викладання в Ужгородському інституті культури і мистецтв)

Біланич Г.П.

Вступ

На початку третього тисячоліття українське краєзнавство, що веде свій славетний родовід від літописців Київської Русі та героїчної доби козаччини, недовгої, але знаменної пори Української революції 1917 - 1921 років та епохи національно-демократичного відродження, є вагомим складником української національної історії, культури та духовності [1].

На тлі загального посилення інтересу суспільства до витоків і джерел духовності з кожним роком примножується потенціал та урізноманітнюються функції краєзнавства, зростає його виховна роль у розбудові національної освіти, науки і культури засобами регіоналістики. Усе це підкреслює актуальність і вагомість історико-краєзнавчих та регіональних досліджень в українській історичній науці.

Виклад основного матеріалу

краєзнавство освіта регіоналістика історичний

Неможливо бути громадянином своєї держави, не знаючи її витоків, традицій та звичаїв. Сьогодні, у непрості для України часи переоцінки цінностей і творення нових форм людського співжиття, виховний та об'єднуючий потенціал «малої історії» стає особливо вагомим. Організація та вивчення краєзнавства в Комунальному закладі вищої освіти «Ужгородський інститут культури і мистецтв» Закарпатської обласної ради є обов'язковим компонентом у системі поглиблення знань студентів про рідний край.

Загалом бурхливий розвиток краєзнавчого руху спричинив до його подальшої демократизації та появи нових організаційних засад і форм діяльності, консолідації, координації і вдосконалення, увібрав в себе набутий досвід за минуле десятиріччя наукової, пошукової і популяризаторської роботи. Так, до проблеми використання краєзнавчих матеріалів в освітньому процесі в різні історичні періоди звертались такі відомі педагоги, як О. Духнович, Б. Грінченко, К. Ушинський, С. Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський. Методичні аспекти структурування краєзнавчого змісту курсу історії закладені у працях А. Баркова, В. Грабовецького, Н. Мілонова, А. Разгона, М. Стельмаховича. Методичні підходи до відбору та використання краєзнавчих матеріалів у навчанні історії розроблені М. Лисенком, І. Борисовим, А. Вагіним, А. Даринським, Т. Матюшиним, І. Прусом, П. Івановим.

У сучасному житті України краєзнавству відведена особлива роль, спрямована на збереження багатовікових культурних традицій, відновлення історичної пам'яті народу, виховання патріотизму.

Краєзнавча освіта є важливим складником навчання і виховання сучасної молоді. Саме вона сприяє творенню нової особистості громадянина і патріота нашої держави. Для багатьох освітніх дисциплін, які викладаються нині в Ужгородському інституті культури і мистецтв, краєзнавство є надзвичайно вагомим регіональним компонентом, який використовується для вивчення історії, культури, мистецтва, природи, літератури. Зокрема, краєзнавство відкриває неабиякі можливості для самостійної діяльності здобувачів освіти, для їхніх пошуків, досліджень, а інколи - і несподіваних відкриттів, пробуджує в студентської молоді неабиякий інтерес до історії рідного краю та держави в цілому.

Вивчення рідного краю - важливий елемент освітнього процесу в навчальних закладах вищої освіти. До завдань краєзнавства, серед яких - комплексне дослідження регіонів України та її окремих регіонів, зокрема й Закарпаття, активно залучаються його напрями, як-от географічне, історичне, етнографічне, культурно-мистецьке тощо.

Нині перед вченими та дослідниками стоять важливі завдання наукового осмислення наявної практики туристично-краєзнавчої діяльності, теоретичного обґрунтування появи і розвитку туристичного краєзнавства як напряму загального краєзнавства в України. Розв'язання цієї проблеми слід розпочинати з розкриття сутності та форм краєзнавства.

Ничипір Григоріїв, відомий український педагог, активний громадський і політичний діяч, доктор соціології Празького університету, свого часу зауважував: «Людина лише тоді стає активним, не мертвим членом нації, коли досконально знає, хто вона й з якого вона роду, коли дійсно знає свій народ, знає його історичну долю, його колію в історичному житті, його природжену національну вдачу, здібності, хист, знає й виразно відчуває ті прикмети, що визначають його як окрему націю; коли знає, що в того народу є вічно цінного, характерного, а що тимчасового, поверхневого; коли розуміє, чому саме цей народ має такі риси національного обличчя, а не інші; коли безпосередньо не тільки відчуває всіма фібрами душі, а й впевнено, щохвилини розуміє свою органічно-психологічну приналежність до певної нації...» [2].

Ці слова й нині, у час, коли життя в нашій державі потребує докорінних змін, серед яких найважливіші - зміни у людській свідомості, є неабияк актуальні, адже лише свідомі громадяни, патріоти своєї держави спроможні будувати успішну країну, належно виховуючи молодь, прищеплюючи їй любов до історії свого краю, села, міста, спонукаючи дізнаватися, «хто вона й з якого вона роду». А ці знання відповідно заохочують до вивчення загальної історії держави, розвивають любов до свого народу, до рідної землі.

Уроки краєзнавства відіграють ключову роль у реалізації освітньої політики України у ХХІ ст., що полягає «у невіддільності освіти від національного ґрунту, в її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу, визнанні освіти важливим інструментом національного розвитку і гармонізації національних відносин» [3].

Краєзнавчий матеріал як важлива складова системи знань із вітчизняної історії є важливим засобом конкретизації загальноісторичних подій та активізації пізнавальної діяльності студентів. Зокрема, зміст тем, пов'язаних із місцевою історією, дає викладачам змогу:

на прикладі історії рідного краю показати основні тенденції економічного, соціального, політичного і культурного розвитку України;

на основі історичних фактів конкретних подій, явищ, історичних постатей рідного краю розкривати особливості його історії, специфіку розвитку;

здійснювати порівняльний аналіз подій і явищ місцевої історії з подіями та явищами, що відбувалися на території країни загалом;

формувати вміння самостійної системно-аналітичної діяльності студентів із різними джерелами інформації;

розвивати науково-дослідницькі навички здобувачів освіти;

сприяти вихованню патріотичних та державницьких почуттів, якостей студентської молоді, розвитку її національної свідомості.

Краєзнавство - це цілий арсенал ефективних методів і форм успішної навчально-виховної роботи. Завдяки вивченню й використанню місцевого історичного матеріалу студенти мають змогу вийти за межі підручників, відчути історичні події, осмислити історичні процеси, «доторкнутися» до історії [4].

Використання місцевого краєзнавчого матеріалу в лекційному курсі допомагає викладачеві неабияк зацікавити студентів, більш переконливо, ілюстративно та яскраво продемонструвати їм загальні явища, події і процеси історії вітчизняної історії, дає змогу розбавити інколи «сухий» лекційний матеріал цікавими «родзинками», сприяє національно-патріотичному вихованню молоді, а отже, і зростанню успішності студентів.

Уроки краєзнавства вражають своєю наочністю та конкретністю, заохочують здобувачів освіти до пошукової роботи, формують уміння працювати самостійно, визначати місце і роль краю в контексті історії України, а отже, відчути себе частинкою великої української родини.

Молодим людям у сучасному глобалізованому світі все важче ідентифікувати себе як частинку певної етнічної спільноти. Їм здається, що поняття «Батьківщина», «національна свідомість», «рідна земля» - це щось дуже давнє, вийняте із музейних сховків. І все ж кожен із них усвідомлює незримий зв'язок із тим місцем, де народився, зростав, де пройшло дитинство, тобто з рідним краєм, з мелодією народної пісні, багатоголоссям рідної мови, материнськими колисковими.

Осмислення історії, культури рідного краю збагачують людину духовно, виховують відданість Батьківщині, вчать шанувати не лише свій народ, а й інші народи, що здавна проживають на території України.

Слід зауважити, що сьогодні надзвичайно важливою є необхідність урахування викладачами закладів вищої освіти нашого регіону проблеми вивчення краєзнавства студентами, завдяки чому формується майбутня особистість і фахівець своєї справи.

У сучасній історичній науці краєзнавство - це поняття, що охоплює на лише інформацію з історії окремо взятого міста, краю, села, регіону, а й процес та способи її нагромадження. Разом із тим, історичне краєзнавство - це ще й допоміжна історична дисципліна, яка особисто для нас є не тільки цікавим, а й важливим складником історії України загалом.

Використовуючи краєзнавчий матеріал у навчальному процесі, передусім варто визначати його значення та місце у загальноісторичній науці, тобто, підбираючи краєзнавчі матеріали, варто звернути увагу на те, чи:

важливе освітньо-виховне значення вони мають;

пов'язані з історією України;

сприятимуть глибокому розумінню загальних закономірностей історичного процесу й особливостей історичного розвитку краю;

притаманна їм новизна й актуальність;

відображають єдність цивілізаційного й культурного підходів при їхньому дослідженні;

ураховують диференційований підхід до здобувачів освіти тощо.

Відомо, що в історії кожної держави важливе значення мають такі її складові, як історія земель, країв, провінцій, регіонів тощо. Для встановлення зв'язку місцевого історичного матеріалу з матеріалом курсу загальної історії на заняттях разом зі студентами практикуємо:

формування цілісних знань як з історії краю, так і з історії держави;

визначаємо загальне та особливе в подіях, явищах загальноісторичного та місцевого значення;

встановлюємо синхронність подій з історії країни та краю;

виявляємо важливі історичні події місцевого значення, які у зв'язку з певними причинами не згадуються в контексті загальної історії [5];

вивчення історії Закарпатського краю синхронно поєднуємо із загальною історією або викладаємо в її контексті;

зосереджуємо увагу на фактах з місцевої історії, оскільки вони «ближчі» та «реальніші» для студентів.

Використання краєзнавчого матеріалу на заняттях в Ужгородському інституті культури і мистецтв є одним із засобів активізації пізнавальної діяльності студентів: знання з краєзнавства збагачують програмовий матеріал, роблять його більш чіткішим, логічнішим та переконливішим заохочують до дослідницької роботи, а отже, сприяють підвищенню успішності.

Практичний досвід викладання краєзнавства доводить, що студенти прагнуть вивчати минуле свого краю, причому незаангажоване чи штучно протиставлене решті українських земель. Цікавість до минувшини можна пояснити тим, що ніколи не вичерпається допитливість людини, котра прагне дізнатися: що відбувалося на землях, де вона народилася, живе, що було тут до неї; якими були її предки, з яким труднощами вони стикалися та як їх переборювали, що одягали, як харчувалися та як проводили будні й свята.

Лекції з краєзнавчої тематики для здобувачів вищої освіти є надзвичайно цікавими, несхожими на інші, адже предметом їхнього вивчення є загадкове й неймовірне Закарпаття, в минулому якого - чимало як героїчного, так і трагічного, однак поза будь-яким сумнівом - цей край є частиною єдиного українського контексту.

В умовах існування сучасних технічних та наукових засобів є безліч можливостей для належного забезпечення краєзнавчими матеріалами з історії рідного краю, які містять значну краєзнавчу інформацію. Залежно від форми та змісту означені джерела можна класифікувати за такими видами:

речові - пам'ятки архітектури, знаряддя праці, предмети і речі домашнього вжитку, одяг та ін.;

візуальні - джерела, в яких інформація зафіксована у вигляді різноманітних зображень, наприклад, мистецькі картини, портрети, ікони, скульптури, фото- та відеодокументи, кінодокументи, плакати, карикатури та ін.;

усні - приклади усної народної творчості, серед яких - перекази, міфи, легенди, народні та обрядові пісні, звичаї, традиції та ін.;

писемні (текстові) - різноманітні документи, мемуари, наукова, публіцистична, художня література та ін.

текстові (писемні) - матеріали, що наявні у писемному вигляді, як-от давні книги, рукописи, грамоти та ін.

Не секрет, що високі поняття «Батьківщина» і «патріотизм» починаються зі знання про рідний край, історію села чи міста, вулиці, домівки, тобто місця, де людина народилася, зросла, де пройшло її дитинство. Ми тільки тоді стаємо частиною народу, коли відчуваємо глибокі почуття до землі, яка зростила нас і на якій ми проживаємо, повагу до вікових народних традицій, серед яких - невичерпні джерела духовності, моральності та культури сучасної молодої людини. Знання рідного краю збагачує її, виховує відданість до Вітчизни. Саме краєзнавство є безцінною скарбницею збереження історичного досвіду багатьох поколінь, усього найкращого, що пройшло випробування часом у сфері матеріальної та духовної культури України.

Краєзнавство дає можливість вивчити матеріал за безпосередніми слідами подій, із застосуванням суміжних дисциплін, як-от географія, екологія, демографія, статистика, топоніміка, на безмежній джерельній базі з пріоритетом місцевих джерел, зокрема багатющих зібрань фондів Державного архіву Закарпатської області, матеріали фондів якого використовуються для підтвердження або спростування усталених точок зору чи відмови від хибних стереотипів, які ще й до нині сприяють «викривленню» нашої історії.

Найхарактернішими ознаками краєзнавства є його багатогалузевість і багатопроблемність. У зв'язку з цим кожна проблема має свою специфіку, яка випливає не так з особливостей досліджуваної території, як з особливостей проблеми. За таких умов у краєзнавстві часто втрачаються індивідуальні риси території, навіть за умов широкого висвітлення проблеми. Це, без сумніву, властиво майже всім галузевим напрямам краєзнавства.

Сьогодні, коли неабияк послабилися зв'язки поколінь, знецінюються моральні принципи, особливо гостро постає необхідність переосмислення позицій щодо традиційної культури. Ця необхідність диктується духовною потребою українського народу.

Усе життя закарпатців було наповнене різними звичаями та обрядами, святкуванням численних православних свят та окремих днів тижня. Неймовірні дійства перепліталися із важкою сільськогосподарською працею. Та наші предки вміли і працювати, і відпочивати! Свята були у великій пошані й були викликані, головним чином, релігійними потребами. Наприклад, на найбільші свята - Різдво та Великдень - готувалася особлива їжа, лунала особлива пісня, примова, зі скринь діставався новий одяг. Зі святами були тісно пов'язані повір'я, приказки й легенди. Закарпаття й календар поділяли за святами, кажучи: «після Різдва», «перед Великоднем», «на Другий спас» тощо.

Зважаючи на це, відродження регіональних традицій - одне з основоположних завдань відродження України. І у вирішенні цих важливих проблем роль наукового краєзнавства важко переоцінити. Так, викладачі та студенти Ужгородського інституту культури і мистецтв разом із співробітниками архівів, бібліотек, музеїв займаються краєзнавчими дослідженнями, оприлюднюючи результати своїх пошуків на різноманітних конференціях, семінарах, круглих столах, пишучи та друкуючи в засобах масової інформації численні публікації. Лише комплексне вивчення студентами різних напрямів краєзнавства із залученням вчених та аматорів-краєзнавців дозволить відтворити неповторну картину життя, історії, матеріальної й духовної культури Закарпатського краю.

Висновки

Виховання патріотизму починається з прищеплення любові до рідного краю, вивчення його історії, природи. А з любові проростає почуття поваги до своєї малої батьківщини - землі, де людина народилася і зростала, до її історії, народних традицій та звичаїв.

Використання краєзнавчих матеріалів необхідне не лише для знання історії рідного краю, а й для глибшого розуміння історії нашої держави - України. Викладання історії рідного села, міста, краю для студентів має неабияку виховну силу, адже задіює не лише розум молодих людей, а й їхні серця.

Отже, краєзнавство - безцінна скарбниця збереження історичного досвіду багатьох поколінь, усього найкращого, що витримало випробування часом у сфері матеріальної та духовної культури.

Список використаних джерел

1. Гончаров О. П. Українське краєзнавство: від тернистого минулого до викликів сьогодення. Київ, 2016. С. 194-210. URL: https://marszalek.com.pl/between/2016/12.pdf (дата звернення: 29.05.2022).

2. Бевз Т. А. Н. Я. Григоріїв - політик і вчений. Київ, 2002. С. 32.

3. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/89693-%D0%BF#Text (дата звернення: 30.05.2022).

4. Жук Л. Використання краєзнавчих матеріалів у процесі навчання історії. Історія України. 2006. № 37. С. 13-17.

5. Треф'як Я. Методика краєзнавчої роботи в національній школі. Івано-Франківськ, 2002. 110 с.

Размещено на Allbest.ru