Образ невістки в традиційній обрядовості та звичаях українців Карпат

Размещено на http://www.allbest.ru

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

Образ невістки в традиційній обрядовості та звичаях українців Карпат

Боян-Гладка Світлана Петрівна кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології і археології



Анотація

Традиції української сім'ї усталені глибоким культурним корінням, де завжди важливу роль відгравала жінка представлена в образах - дружини, матері, невістки, свекрухи тощо. Саме архетип невістки в родинній обрядовості українців етнографічних груп Карпатського регіону найбільше представлений і носить яскравий характер з відображенням жіночої мудрості та виваженості. На основі джерельної літератури здійснено аналіз образу невістки в традиціях та обрядах українців Карпат, проведено порівняльну характеристику становища невістки серед гуцулів, бойків, лемків та покутян. Етнографічний аспект досліджуваної роботи передбачає вивчення усього комплексу питань щодо становища невістки в карпатській сім'ї, усіх її структурних компонентів, їх генезису та еволюції.

Показано становище невістки крізь призму весільних обрядів етнографічних груп Карпатського регіону. У домі чоловіка обряд зустрічі нареченої супроводжувався низкою магічних дій, покликаних захистити дім від невістки як чужої особи і водночас прийняти її в новий родинний дім. Засоби, якими виражалися ці смисли, були специфічними для карпатського етнографічного регіону. невістка обрядовість карпати етнографічний

Звичаєве право регламентувало становище одруженої жінки та її відносини з родиною чоловіка як в середині роду так і зовні, а саме серед сільської громади. Українське звичаєве право регулювало нерівноправність молодих одружених жінок, котрі повинні були в усьому коритися своїм чоловікам, навіть проти своєї волі.

Дещо протилежним було становище жінки, коли виходила заміж за чоловіка, який приходив у «прийми» тобто подружжя проживало у домі дружини. Він, нібито являв собою допоміжну робочу силу на господарстві, без особливого посягання на владу, тому невістка проживаючи окремо від свекрухи була повністю незалежною і їхні відносини були набагато приязнішими.

Ключові слова: невістка, родина, свекруха, обрядовість, етнографічна група, традиції, карпатська сім'я, генезис, гуцули, бойки, лемки, покутяни.



Boian-Hladka Svitlana Petrivna Doctor of Philosophy, Associate Professor of the Department of Ethnology and Archeology, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk,

THE IMAGE OF THE DAUGHTER-IN-LAW IN THE TRADITIONAL RITUAL AND CUSTOMS OF THE UKRAINIANS OF THE CARPATHIANS

Abstract

The traditions of the Ukrainian family are established by deep cultural roots, where a woman has always played an important role, represented in the Images of a wife, Mother, Daughter-in-law, Daughter-in- law, Mother-in-law, etc. It is the archetype of the Daughter-in-law in the family rites of Ukrainians of the Ethnographic groups of the Carpathian region that is most represented and has a bright character reflecting female wisdom and poise. Based on the source Literature, an Analysis of the image of the Daughter-in-law in the Traditions and rites of the Carpathian Ukrainians was carried out, a comparative characterization of the position of the Daughter-in-law among the Hutsuls, Boyks, Lemks and Pokutians was carried out. The Ethnographic aspect of the Researched work involves the Study of the entire complex of issues regarding the Position of the Daughter- in-law in the Carpathian family, all its structural components, their genesis and evolution.

The Position of the Daughter-in-law is shown through the prism of wedding ceremonies of the ethnographic groups of the Carpathian region. In the husband's house, the rite of Meeting the bride was accompanied by a series of magical actions designed to protect the house from the Daughter-in- law as a stranger and at the same time welcome her into the new family home. The means by which these meanings were expressed were specific to the Carpathian ethnographic region.

Customary law regulated the position of a married woman and her relationship with her husband's family both within the family and outside, namely among the village community. Ukrainian customary law regulated the inequality of young married women, who had to obey their husbands in everything, even against their will.

The position of a woman was somewhat opposite when she married a man who came to «reception», that is, the couple lived in the wife's house. He was supposedly an auxiliary labor force on the farm, without much encroachment on power, so the Daughter-in-law, living separately from the Mother-in-law, was completely independent and their relations were much friendlier.

Keywords: Daughter-in-law, family, Mother-in-law, rituals, ethnographic group, traditions, Carpathian family, genesis, Hutsuls, Boyks, Lemks, Pokutians.



Постановка проблеми. Вивчення традиційної обрядовості та звичаїв українців відкриває особливі рудименти давнини, що призводить до багатьох суперечливих думок щодо їхньої первісної природу. Одним з найважливіших типів при розгляді походження сімейної обрядовості є образ невістки. Більшість дослідників шлюбно-сімейної обрядовості згадують про її важливість у сімейному житті українців протягом всієї історії. Однак ґрунтовних досліджень щодо його історичної та генетичної семантики в етнологічній науці нині не спостерігається. Сьогодні невідомо, коли сформувався образ невістки у традиційній культурі, а саме в побуті та духовній сфері українців та різних народів загалом. Проте елементи матеріальної культури та реалії, пов'язані з шлюбними обрядами, є достатнім матеріалом для їх генетичної ідентифікації та хронологічної стратифікації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Становище жінки в українському суспільстві привертало особливу увагу тривалий час в історії України. Постійна увага дослідників була зосереджена на громадському побуті, звичаєвому праві, що в свою чергу зумовило появу низки розвідок, в яких висвітлено окремі сторони повсякденного побуту жінки, особливості її поведінки та вдачі, функцій та становища в сім'ї тощо. Праці І. Франка [1-2], В. Охримовича [3-4], Ф. Вовка [5], О. Кольберга [6], Ф. Колесси [7], М. Грушевського, З. Кузелі [8] розкривали питання правового та майнового становища жінок у сім'ї, укладення шлюбу та розлучення, особливості статево-вікового розподілу праці. Науковий доробок сучасних вчених О. Галько [9], С. Подолюк [10], Г. Горинь [11], М. Паньків [12], Р. Чмелик [13], І. Ігнатенко [14], О. Кісь [15] висвітлювали проблеми подружніх взаємин та образ жінки у народному світогляді тощо.

Мета статті - вивчити особливості стану невістки в українській сім'ї, її місце та роль в родині та сільській громаді Карпатського регіону, а також її вплив на становлення інституту сім'ї в традиційній культурі українців.

Виклад основного матеріалу. У «Cловнику української мови», невістка - це заміжня жінка стосовного рідних її чоловіка (батька, матері, братів, сестер, дружин братів і чоловіків сестер) [16]. Статус невістки українська жінка отримувала відразу після весільної обрядовості. У ХІХ ст. в Карпатському регіоні поширеним було ритуальне приєднання невістки до рідні чоловіка, що символізувало розпалювання нею печі, приготування обіду, пригощання свекрухи.

Вперше згадує у своєму науковому доробку І. Франко про невістку в сім'ї. Зокрема, він «класифікував різні прояви жіночої неволі: страждання дівчат, що віддалися нерозважливій любові, знущання від свекрух (хоч без особистої підлеглости невістки)», де роль невістки відносив до залежної категорії суспільства [1, с. 93].

Українська дослідниця фольклору C. Подолюк у статті «Невістка - чужа кістка» вважає, що саме слово - «невістка» - доводить чужорідність цієї особи для середовища, в якому наречена здобуває свій маєстат: «не вість-хто». Номінація, яка не змінюється упродовж усього життя, вказує на незмінний статус. Весільний фольклор українців підтверджує архетип чужорідного середовища жінки поза рідним домом:

«Куди, доню, вибираєсь, Що так біло вмиваєсь:

Чи між турки, чи між чужі люди?» [10].

Так, у даній пісні відбувається маркування екзогамного становища родів, між якими укладається шлюбний союз, і в одному з яких проживатиме невістка. Наведений текст доводить глибинність традиції не сприйняття чужого. Також С. Подолюк підкреслює, що найзручнішим і найзрозумілішим способом такого розуміння є представлення членів нового роду як іновірців. До того ж, наведені рядки утверджують в думці про збереження обрядом своєї первісної значимості, адаптованої до історичної реальності, де «турки» - іновірці, вороги, нападники, але водночас - і сусіди. Архетип сприйняття невістки як беззахисної чужинки, яка втратила підтримку власного роду, відбито й у обрядових текстах, що виконують після приїзду наречених до дому молодого:

«Тупу, коники, тупу, привезли на двір ступу, А в сіни - товкача, а в хату - попихача» [10].

Окрім того, обрядові дії та фольклор доводять, що з першого ж дня молода невістка вступала у розпорядження свекрухи, яка, будучи господинею жіночого простору, займала чільне місце у патріархальній родині. Про це свідчать слова обрядової пісні:

«Ой чи будеш по мені, мати, тужити, Ой як я піду свекрусі служити…»[10].

Традиція пошанування старшої жінки за віком (старшої жінки роду) сягає корінням доби матріархату. В українській патріархальній родині жінка все ж не зазнавала такого демонстративно-авторитарного приниження, як це відбувалося в інших ортодоксально патріархальних народів. Відтак, умови, в які потрапляла наречена, підтверджують її безвольне становище у чужому роді.

Про відносини невістки та свекрухи писав Іван Франко. Зокрема у своїй праці «Жіноча неволя в руських піснях народних», автор стверджує, що невістка, хоч і не мирить із свекрухою, але не відкидається ніякої роботи, бо це «навело б на неї закид лінивства і дармоїдства». Тому вона, зважаючи на думку сім'ї та усієї громади, шукає спосіб задобрити «воркотливу» свекруху аби не порушувати розміреного і усталеного плину життя [1, с. 93]. Також автор зробив порівняння життя дівчини в батьківськім домі, та в домі чоловіка, що підтверджуються народними піснями: «В батьківськім домі до заміжжя дівчині досить свобідно жити. Правда, працювати вона мусить тяжко, як і кожне в родині, але зато погуляти матуся не боронить.

«Гуляй, доню, не бороню, тепер маєш волю,- Зажене тя лиха доля, заплачеш за мною» [17].

Порівняння життя невістки при матері та при свекрусі виходить дуже на некористь останньої:

Своя мати кладе спати, постіль постелила, А свекруха нарікає: ще-с не заробила.

Своя мати й а в полудень та й ще прикриває, А в свекрухи спати трохи, та й ще нарікає [18].

Становище невістки чітко відображено у весільній обрядовості. У домі чоловіка церемонія зустрічі невістки супроводжувалася рядом дій магічного характеру, з метою оберігання житла від входження «чужої» і приєднання її до нового сімейного вогнища. Засоби вираження цих смислових значень мали локальну специфіку в етнографічній зоні Карпат. У гуцулів при зустрічі невістки свекруха давала їй калач з медом і посипала її пшеницею. У лемків, зустрівши невістку у вивернутому кожусі, свекруха накривала її ним і так вела до хати, бо «шерсть відстрашує від невістки біду». На Бойківщині свекруха в такому кожусі зустрічала молоду, вводила її до хати, клала на її голову дві хлібини і знімала покривало під супровід обрядової пісні:

«Невістко моя жадана, Не рік же я тя чекала, Свого сина годувала.

Будь же ми здорова, як вишня, Будь же ми плідна як весна» [19, с. 13].

У деяких бойківських селах свекруха не тільки була одягнена у вивернутий кожух, але стояла на порозі на розстеленому кожусі. Вона віталася з невісткою промовляючи: «Будь, невістко багата, як кожух пелехата». У хаті вона розкручувала «варехою» (дерев'яним ополоником) з голови невістки рантух і легенько вдаряла її «варехою» по чолу. Тут чітко простежується будова обрядодій за законами захисної і контактної магії.

Церемонія зближення нареченої з родиною чоловіка, забезпечення прихильності з боку свекрів полягала у звичаї обдаровувати рідних молодого по приході в хату. Подарунки свекрам були традиційними (калач, хліб, хустка, сорочка, «балець», перемітка) з певними локальними відмінностями. У лемків мати молодої для обдарування рідні чоловіка клала дочці в скриню «балець» - великий білий хліб . Молода в хаті молодого тричі обкручувалась з «балцем» в руках, краяла його на куски і дарувала своїй новій рідні [19, с. 3]. У окремих селах Лемківщини та Бойківщини мати молодого клала подарований невісткою шматок «балця» на піч під супровід пісні:

«На пец, мамоньку, на пец Най буде перше хлопець» [20, с.13].

У бойків молода давала свекрусі великий «балець» (довгий шматок полотна). Мати завивалась ним і йшла в танець. «Балець» у значеннях «хліб» і «полотно» є локальною особливістю лемків і бойків. В обох випадках «балець» - подарунок свекрусі від невістки. У деяких селах центральної частини Бойківщини молода дарувала свекрусі перемітку, на Гуцульщині - калач і хустку, а свекрові - здебільшого сорочку.

Досить цікаві дані про переїзд невістки до чоловіка, та її обов'язки на Поділлі подає А. Гаврищук у своїй статті «Подільське весілля на Дністрі» (20-ті роки XX ст) «дома молоде подружжя зустрічали батьки молодого. Свекруха стелила з хати аж до самого воза полотно. А молодий господар обережно знімав з воза дружину і ставив на доріжку. Свекруха накривала голову невістки своїм кожухом так, щоб вона нічого не бачила навкруги. А далі по полотні вела до хати, садила посеред кімнати на стілець, що був накритий вивернутим навиворіт кожухом. Після цього знімала вінок і зав'язувала голову хусткою, якою покривали молоду» [21]. У селах Поділля побутував вислів з приводу покритої голови невістки: «Ще з тої пори, як голову зав'язала!» Як правило, його вживали тоді, коли згадували про щось неприємне, яке сталось з того часу, як вийшла заміж. Вінок молодого і молодої закладали за скло ікони, з якою брали шлюб. Ікону зберігали на покуті поруч з традиційними образами святих і зберігалась у такому вигляді все життя [21, с. 377].

Невістка віддавала свекрусі подарунки від свахи - своєї матері (хустку, коралі тощо), а свекру - хрестик. Потім цілувала обом руки. Далі невістку одягали як молоду господиню. Чоловік взував її у нові чоботи. Молоде подружжя сідало за стіл, за яким перебували також гості, й починалось частування. Згодом всі відправлялись відпочивати, у тому числі молоде подружжя.

Ото ж жінка відігравала одну із найважливіших ролей у сімейно- шлюбних відносинах. В Україні главою сім'ї завжди був батько, подружні стосунки ґрунтувались на взаємоповазі та любові. Проте дружина повинна була неухильно виконувати волю свого чоловіка. Привілейоване становище чоловіків у селянській сім'ї ґрунтувалось головним чином на тому, що більша частина спадку переходила по чоловічій лінії, і тому чоловік був власником більшої землі, робочої худоби, знарядь праці тощо; у натуральному сільськогосподарському виробництві основною виробничою силою були чоловіки. Праця жінок вважалась допоміжною; за розпорядком і виконанням господарських робіт у сім'ї стежив батько [22, c. 96].

Загалом, серед етнографічних груп Карпатського регіону характерними були матріархальні особливості. Натяк на вірогідність такого сценарію подружнього життя, де лідерство належить жінці, віднаходимо у весільному обрядодійстві, деякі моменти якого мають сенс символічно-ритуального змагання між сторонами за майбутню першість у сім'ї. У гуцулів, сідаючи на посад, «одне другого си сокотит, бо каже: «Ти мене присєдеш, та й будеш ти старшувати. Молодий боїт си, що молота присєде кожух їму або сподні та й буде старшувати» [23, с. 12]. На Бойківщині «якщо дівка після сватанок ішла на обзорини (оглядини) до батька хлопця, то, переступаючи поріг хати, їй належало говорити: «Гоп, дубе, мій верх буде! Як Бог над нами, так я над вами» [19, с. 13]. Повсюди у Галичині «як клякають до шлюбу, то молода намагається приклякнути молодому полу, щоб згодом старшувати над ним» [17, с. 2]. Загальнознаною є й інша прогностична прикмета, пов'язана з тим, хто з молодят першим стане на весільний рушничок [24, с. 141]. Отже, жінка під час весільних обрядів все ж намагалась забезпечити собі керівне становище в сім'ї.

Утім, такі сімейні стосунки, де першість належала жінці, у народі різко засуджували: «Горе тобі, воле, коли тебе корова коле - горе тобі чоловіче, коли жінка тобі дулі тиче…» [18, с. 11].

При спільному житті молодого подружжя з батьками на кожному кроці доводилось рахуватися з батьками, підкорятися їх волі, вельми шанувати батька й залежати від нього як від голови сім'ї. Що ж до невістки, то вона й думати не сміла про якусь самостійність і в усьому мусила коритися свекрусі та поважати її. Про роль і місце невістки в хаті складено багато народних приказок, її незаслужено звинувачують:

«Хто ж винен, як не невістка» [19, с. 13].

Складніші родинні відносини панували у великих сім'ях. Особливо непросто жилося невістці, яка була обтяжена цілоденною роботою на велику сім'ю та обов'язком доглядати дітей, вона мала всіляко догоджати не тільки своєму чоловікові, але і його батькам, особливо - свекрусі. У народі традиційно побутували вислови, де невістці протиставлялася свекруха: «Невістка для свекрухи зла кістка»,

«Невістка свекрусі догодити не годна» [18, с. 11].

Частими спостерігалось в сім'ї непорозуміння між невісткою і свекрухою. Це явище поширене в українському суспільстві, як і в побуті інших народів, пояснювалося, зокрема, тим, що невістка походила з іншого роду і вважалася чужою в сім'ї чоловіка. «Невістка - чужа кістка» - з жалем і співчуттям говорилося у складеній народом приказці. Вона приходила в нову сім'ю, де за тривалий час виробилися тверді порядки, свій домашній уклад. Часто в українських сім'ях невісткам не довіряли: «Як нема невістки, то немає на селі звістки, а як стала невістка, то стане на селі звістка», «Ні в селі, ні в місті не вір невістці» [23, с. 12].

Свекруха, як правило, намагалася перекласти на невістку майже всю важку домашню працю. При цьому за нею зберігалось право «вчити» невістку не тільки на перших порах спільного життя, а навіть тоді, коли вона вже мала власну велику сім'ю. Нерідко свекруха втручалась у взаємини між сином і невісткою, «повчаючи» сина, як йому поводитися з жінкою, як тримати її в суворості й покорі. Все це викликало опір невістки, і в сім'ї починалися непорозуміння не тільки між свекрухою і невісткою, а часом і між батьками та одруженим сином [20, c. 33]. Невістці завжди докоряли: «Кішку б'ють, а невістку докоряють», «Сина побивають, а невістці докоряють» [12].

Складні взаємовідносини в селянській родині з їх егоїстичними інтересами, нескінченною ворожнечею між поколіннями за майно, худобу, з обмеженим світоглядом знайшли відображення у багатьох українських письменників. Проте, найбільш повно та яскраво змальовані вони у творі І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». Актуальною і до сьогодення залишається фраза даного автора «…а її паст аж чорна від злості…» - говориться про свекруху [25].

Звичаєве право серед українців передбачало нерівноправність жінки, яка в усьому мала коритися чоловікові. Вона мусила, навіть всупереч своїй волі, їхати за чоловіком, якщо він змінював місце проживання, без його дозволу не мала права влаштовуватися на роботу. У разі непослуху чоловік міг змусити жінку виконати його волю через суд.

Більш лагідні, щирі взаємовідносини складались в незаможних сім'ях, в яких була відсутня ненаситна жадоба власності, прагнення кожного якомога більше «урвати» для себе за рахунок іншого члена родини [12, c. 38].

Варто звернути увагу на причину розмежування дочок від своєї рідні, їх віддання на сторону, у чужу родину. Український етнограф, юрист за фахом, В. Охримович в своїх працях, які переважно присвячені вивченню традиційного звичаєвого права на теренах Бойківщини, зазначив, що ставлення до жінки, її місце в родині, повага до неї залежали від економічного фактору. Якщо жінка в зв'язку з соціально- майновим становищем змушена йти в родину чоловіка (таке явище було найбільш поширеним на Бойківщині), вона ставала повністю залежною від неї [4, c. 227].

У випадку проживання з батьками декількох одружених братів особливо важко доводилося молодшій невістці. Хоча в таких сім'ях існував розподіл праці між жінками, проте найбільш трудомісткі роботи вважалися обов'язком молодшої невістки. Крім того, вона повинна була догоджати не лише батькам, але і старшим братам чоловіка, а також старшим невісткам [13, c. 69]. Траплялися випадки, коли невісткою попихали: «Невістка в хаті замість помела», «Всі в сім'ї сплять, а не- вістці молоти велять» [18, с. 11].

Оскільки коло обов'язків жінки в хатньому господарстві було надзвичайно велике, кожна мати мріяла скоріше отримати в дім помічницю - невістку. Вважалося, що мати, оженивши сина, отримувала собі заміну у виконанні хатніх робіт, а отже, і право на деякий відпочинок. Головним її обов'язком ставало керівництво домашніми справами, контроль за сімейними продовольчими запасами, догляд онуків [15, c.143].

Вважалося абсолютно неприпустимим в бойківському побуті, щоб, наприклад, невістка, будучи здоровою, вставала вранці пізніше за свекруху, відпочивала або залишалася якийсь час без роботи, в той час як свекруха займалася господарством. Невістка повинна була вставати раніше і лягати пізніше за всіх. Велика кількість норм і звичаїв регулювали поведінку невістки в родині чоловіка, загострюючи її і без того важке життя. «У присутності свекра невістка мусила стояти доти, доки він не сяде, не могла сидіти з ним на одному ліжку, лавці або возі» [19, c. 9].

Відносини між подружжям зовні характеризувалися стриманістю, навіть, деякою суворістю до жінки з боку чоловіка. Ласкаве поводження з дружиною, особливо при сторонніх, піддавалося критиці. Але в більшості були випадки коли при розв'язанні родинних питань чоловік, незважаючи на свою повноправність, радився з дружиною, брав до уваги її думку [19, c.10].

Про патрилокальність української сім'ї в Карпатському регіоні свідчить той факт, що образ невістки в традиційному побутовому житті був пов'язаний з іменуванням її за ім'ям чоловіка - «Іваниха» (коли чоловік носив ім'я Іван), «Василиха» (чоловік - Василь), «Петриха» (чоловік - Петро) тощо.

У наукових дослідженнях становище жінки в суспільстві висвітлив В. Охримович, наголосивши на деякій альтернативі в цих важких і підлеглих стосунках. Він зазначає, що при наявності великих земельних наділів у дівчини чи жінки не вони йшли в сім'ю чоловіка, а чоловік приходив в прийми. Чоловік, який пристав на ґрунт, вже далеко не мав тих привілеїв, якими б оперував, будучи ґаздою, тобто, господарем землі. За словами дослідника, зять нібито являв собою допоміжну робочу силу на господарстві, без особливого посягання на владу. Дружина, якщо це для неї не був перший шлюб, набравшись досвіду, сама старшувала на господарстві, керувала своїм чоловіком, могла побити його і навіть вигнати:

Ой кобила воду пила - та й лід проломила, Нещаслива годинище - жона ґазду била.

«Не гнівайся, моя жоно, куплю я ти пива, Аби ти ся не гнівала, що ти мене била» [3].

Слід зазначити, що залежність чоловіка, який йшов в прийми до дружини була настільки значною, що йому в деяких випадках навіть надавали прізвище, яке походило від імені чи роду жінки. До того ж він і для громади залишався тільки приймаком, з яким вона не рахувалася у вирішенні важливих суспільних питань. Інститут приймацтва, який здавна побутував по цілій Україні, був своєрідною моральною компенсацією за важке становище жінки в родині чоловіка. Жінка, яка прийняла чоловіка на господарство, зрівнюється в правах з чоловіком, в родину якого прийшла жити дружина, вона є «ґаздою» в своїй садибі [2]. Важливе значення в українській сім'ї відігравали господарські роботи, які виконувала невістка, зокрема випікання хліба. На Волині, хліб слід було місити так «щоб з стріхи потекло» - тобто до моменту активного потовиділення. Проте, слід зауважити, що даний критерій тривалості вимішування тіста не відображав реальну тривалість вказаної роботи, оскільки його застосування було надто вже індивідуальним: витриваліша, краще фізично загартована чи досвідченіша господиня могла вимішувати тісто значно триваліший період часу, не відчуваючи при цьому втоми (і не потіючи, звісно), аніж її недосвідчена чи менш фізично загартована молода жінка: «То як не маєш сили, то одразу впрієш» [18, с. 9]. Очевидно, не слід розуміти окреслений вираз про те, що для того, щоб добре вимісити тісто вартувало добре пропотіти, буквально. Він, на нашу думку, носив радше моралізуючо-педагогічний зміст .



Висновки

Обрядові звичаї в традиційній сім'ї формувалися на основі традиційних архаїчних. Тому в образі невістки помітні як успадковані функції жінки попередніх епох, так і ті, які сформувалися внаслідок її правового стану в чужій патріархальній родині. З великою сім'єю, що стала надбанням родового ладу та родової общини як одного з його інститутів у сімейній сфері на порубіжжі епох знаходяться у взаємозв'язку обрядові колізії між невісткою й свекрухою, її господарські обов'язки. Велика кількість норм та звичаїв регулювали поведінку невістки в родині чоловіка, загострюючи таким чином її життя. Певні пережитки минулого можемо прослідкувати і у сьогоденні у гірських населених пунктах, адже певною мірою невістка залишається у образі «чужинки» і має догоджати своїй свекрусі як власній матері. Загалом, ця тенденція втрачає своє значення. Сьогодні для побудови добрих стосунків між свекрухою і невісткою варто звертатись до тих же народних традицій, які вказують єдино можливий шлях - поваги і вдячності за те, що одна вже зробила для свого сина, а інша робитиме протягом решти життя з чоловіком.



Література

1. Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних // Зоря. 1883. № 6. С. 92-94.

2. Франко І. Людові вірування на Підгір'ю // Етноrрафічний збірник. Львів, 1898. Т. 5. С. 160-218.

3. Охримович В. Знадоби до пізнання народних звичаїв і поглядів правних: Ч. І.; Ч. І-XV. Житє і слово. Т. 3, Львів, 1895. С. 296-307.

4. Охримович В. Жіноча доля в Скільських горах // Народ. Львів, 1890. №18.С. 269.

5. Вовк Хв. Шлюбний ритуал та обряди на Україні // Студії з української

етнографії та антропології. Прага : Український громадський видавничий фонд,1927. С. 215-337.

6. Kolberg, Oskar. Pokucie: obraz etnograficzny. Krakоw Drukarnia Uniw.

Jagiellonskiego, 1882-1889. Erschienen 1-4.

7. Колесса Ф. Людові вірування в с. Ходовичах Стрийського повіту // Етнографічний збірник. Львів, 1898. Т. 5. С. 76-98.

8. Грушевський М., Кузеля З. Дитина в звичаях і віруваннях українського народа. Матеріали з полудневої Київщини // Матеріали до україно-руської етнології. Львів, 1906. Т. VІІІ. 220 с.

9. Галько О. Сімейний уклад бойків (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття).

// Етнічна історія народів Європи. 2002. Вип. 12. С. 54-59.

10. Подолюк С. Невістка - чужа кістка // Фольклористичні зошити: Зб. наук. пр. Луцьк, 2009. Вип. 12. С. 35-64.

11. Горинь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат. Київ : Наукова думка, 1993. 199 с.

12. Паньків М. Сучасні традиційні обряди на Покутті та проблеми їх збереження // Етнос і культура № 1. 2003. С. 85-90.

13. Чмелик Р. Мала українська сім'я у др. пол. ХІХ - першій половині ХХ століття (структура і функції). Львів : Інститут Народознавства НАН України, 1999. 141 с.

14. Ігнатенко І. Етнологія для народу: звичаї, обряди, вірування, свята українців: науково-популярне видання. Харків : КСД, 2016. 320 с.

15. Кісь О. Жінка в традиційній українській культурі (друга половина ХІХ -

початок ХХ ст.). Львів : Інститут народознавства НАН України, 2008. 272 с.

16. Cловник української мови / Наук. кер. проєкту М. Русанівський Т. 2. Київ, 2012. 978 с.

17. Науковий етнографічний архів Факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Ф. 2. Оп. 9. Спр. 393. 14 Арк.

18. Науковий етнографічний архів Факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Ф. 2. Оп. 9. Спр. 398. 15 Арк.

19. Науковий етнографічний архів Факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Ф. 2. Оп. 6. Спр. 489. 13 Арк.

20. Науковий етнографічний архів Факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Ф. 2. Оп. 5. Спр. 286. 16 Арк.

21. Гаврищук А. Подільське весілля на Дністрі (20-ті роки XX ст.). // Подільська старовина : зб. наук. пр. / відп. ред. В. Косаківський. Вінниця, 1993. С. 377-389.

22. Борисенко В. Українське весілля: традиції і сучасність. Київ : ВД Стилос, 2010. 136 с.

23. Науковий етнографічний архів Факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Ф. 2. Оп. 8. Спр. 521. 15 Арк.

24. Кравець О. Сімейний побут та звичаї українського народу: історико- етнографічний нарис. Київ : Наукова думка, 1996. 197 с.

25. Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім'я. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1994. 197 с.



References

1. Franko, I. (1883). Zhinocha nevolia v ruskykh pisniakh narodnykh [Female slavery in Russian Folk songs]. Zoria, 6, 92-94. [in Ukrainian].

2. Franko, I. (1898). Liudovi viruvannia na Pidhir'iu [Folk beliefs in Pidhiria].

Etnorrafichnyi zbirnyk. Lviv, 5, 160-218. [in Ukrainian].

3. Okhrymovych, V. (1895). Znadoby do piznannia narodnykh zvychaiv i pohliadiv pravnykh: Ch. I. [Needs for knowledge of folk customs and legal views: Vol. I]; Ch. I-XV. Zhytie i slovo. 3, Lviv, 296-307. [in Ukrainian].

4. Okhrymovych, V. (1890). Zhinocha dolia v Skilskykh horakh [Women's destiny in the Skilsky Mountains]. Narod. Lviv, 18, 269. [in Ukrainian].

5. Vovk, Khv. (1927). Shliubnyi rytual ta obriady na Ukraini [Marriage ritual and rites in Ukraine]. Studii z ukrainskoi etnohrafii ta antropolohii. Praha : Ukrainskyi hromadskyi vydavnychyi fond, 215-337. [in Ukrainian].

6. Kolberg, Oskar. (1882-1889). Pokucie: obraz etnograficzny [Pokuttia: an ethnographic picture]. Krakow Drukarnia Uniw. Jagiellonskiego. Erschienen 1-4. [in Polish].

7. Kolessa, F. (1989). Liudovi viruvannia v s. Khodovychakh Stryiskoho povitu [Folk beliefs in the village Khodovych of Stryi County]. Etnohrafichnyi zbirnyk. Lviv, 5, 76-98. [in Ukrainian].

8. Hrushevskyi, M., Kuzelia, Z. (1906). Dytyna v zvychaiakh i viruvanniakh ukrainskoho naroda. Materialy z poludnevoi Kyivshchyny [A Child in the Customs and Beliefs of the Ukrainian people. Materials from midday Kyiv region]. Materialy do ukraino-ruskoi etnolohii. Lviv, VIII. 220. [in Ukrainian].

9. Halko, O. (2002). Simeinyi uklad boikiv (kinets 19 - persha polovyna

20 stolittia) [The family structure of the Boyks (end of the 19th - first half of the 20th century)]. Etnichna istoriia narodiv Yevropy, 12, 54-59. [in Ukrainian].

10. Podoliuk, S. (2009). Nevistka - chuzha kistka [The Daughter-in-law is someone else's bone]. Folklorystychni zoshyty: Zb. nauk. pr. Lutsk, 12, 35-64. [in Ukrainian].

11. Horyn, H. (1993). Hromadskyi pobut silskoho naselennia Ukrainskykh Karpat [Social Life of the Rural population of the Ukrainian Carpathians]. Kyiv : Naukova dumka, 199. [in Ukrainian].

12. Pankiv, M. (2003). Suchasni tradytsiini obriady na Pokutti ta problemy yikh zberezhennia [Modern Traditional rites in Pokutta and Problems of their Preservation]. Etnos i kultura, 1, 85-90. [in Ukrainian].

13. Chmelyk, R. (1999). Mala ukrainska sim'ia u dr. pol. 19 - pershii polovyni 20 stolittia (struktura i funktsii) [A small Ukrainian Family in the Second half of the 19th - the first half of the 20th century (structure and functions)]. Lviv : Instytut Narodoznavstva NAN Ukrainy, 141. [in Ukrainian].

14. Ihnatenko, I. (2016). Etnolohiia dlia narodu: zvychai, obriady, viruvannia, sviata ukraintsiv: naukovo-populiarne vydannia [Ethnology for the People: customs, rites, beliefs, holidays of Ukrainians: popular science publication]. Kharkiv : KSD, 320. [in Ukrainian].

15. Kis, O. (2008). Zhinka v tradytsiinii ukrainskii kulturi (druha polovyna 19 - pochatok 20 st.) [A Woman in Traditional Ukrainian Culture (second half of the 19th - beginning of the 20th century)]. Lviv : Instytut narodoznavstva NAN Ukrainy, 272. [in Ukrainian].

16. Rusanivskyi, M. (2012). Clovnyk ukrainskoi movy [Dictionary of the Ukrainian Language]. 2. Kyiv, 978. [in Ukrainian].

17. Naukovyi etnohrafichnyi arkhiv Fakultetu istorii, politolohii i mizhnarodnykh vidnosyn Prykarpatskoho natsionalnoho universytetu imeni Vasylia Stefanyka [Scientific ethnographic archive of the Faculty of History, Political Science and International Relations of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University]. F. 2. Op. 9. Spr. 393. 14 Ark. [in Ukrainian].

18. Naukovyi etnohrafichnyi arkhiv Fakultetu istorii, politolohii i mizhnarodnykh vidnosyn Prykarpatskoho natsionalnoho universytetu imeni Vasylia Stefanyka [Scientific ethnographic archive of the Faculty of History, Political Science and International Relations of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University]. F. 2. Op. 9. Spr. 398. 15 Ark. [in Ukrainian].

19. Naukovyi etnohrafichnyi arkhiv Fakultetu istorii, politolohii i mizhnarodnykh vidnosyn Prykarpatskoho natsionalnoho universytetu imeni Vasylia Stefanyka [Scientific ethnographic archive of the Faculty of History, Political Science and International Relations of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University]. F. 2. Op. 6. Spr. 489. 13 Ark. [in Ukrainian].

20. Naukovyi etnohrafichnyi arkhiv Fakultetu istorii, politolohii i mizhnarodnykh vidnosyn Prykarpatskoho natsionalnoho universytetu imeni Vasylia Stefanyka [Scientific ethnographic archive of the Faculty of History, Political Science and International Relations of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University]. F. 2. Op. 5. Spr. 286. 16 Ark. [in Ukrainian].

21. Havryshchuk, A. (1993). Podilske vesillia na Dnistri (20-ti roky XX st.) [Podilsk wedding on the Dniester (20s of XX century)]. Podilska starovyna : zb. nauk. pr. Vinnytsia, 377-389. [in Ukrainian].

22. Borysenko, V. (2020). Ukrainske vesillia: tradytsii i suchasnist [Ukrainian wedding: Traditions and Modernity]. Kyiv : VD Stylos, 136. [in Ukrainian].

23. Naukovyi etnohrafichnyi arkhiv Fakultetu istorii, politolohii i mizhnarodnykh vidnosyn Prykarpatskoho natsionalnoho universytetu imeni Vasylia Stefanyka [Scientific ethnographic archive of the Faculty of History, Political Science and International Relations of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University]. F. 2. Op. 8. Spr. 521. 15 Ark. [in Ukrainian].

24. Kravets, O. (1996). Simeinyi pobut ta zvychai ukrainskoho narodu: istoryko- etnohrafichnyi narys [Family Life and Customs of the Ukrainian people: Historical and Ethnographic essay]. Kyiv : Naukova dumka, 197. [in Ukrainian].

25. Nechui-Levytskyi, I. (1994). Kaidasheva sim'ia [Kaidash Family]. Kyiv : Derzhavne vydavnytstvo khudozhnoi literatury, 197. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...