З когорти організаторів народознавчого та краєзнавчого руху: академік Андрій Лобода

Размещено на http://www.allbest.ru/

З КОГОРТИ ОРГАНІЗАТОРІВ НАРОДОЗНАВЧОГО ТА КРАЄЗНАВЧОГО РУХУ: АКАДЕМІК АНДРІЙ ЛОБОДА

Олександр Гончаров

Анотація

З когорти організаторів народознавчого та краєзнавчого руху: академік Андрій Лобода

У статті висвітлюється науково-організаційна діяльність видатного вченого, академіка Української академії наук (УАН) (із 1921 р. Всеукраїнська академія наук (ВУАН), члена-кореспондента АН СРСР, професора Київського університету, організатора вітчизняної науки, народознавчного та краєзнавчого руху, фахівця в галузі етнографії, фольклористики, краєзнавства та літератури Андрія Митрофановича Лободи (1871-1931).

Аналізуються деякі програмні праці А. Лободи, акцентується увага на трактовці ученим предмету краєзнавства, обґрунтуванні його ролі у розвитку різних галузей науки, місця в краєзнавстві фольклорно-етнографічного складника, формулюванні завдань, які постали перед народознавцями республіки. краєзнавство лобода фольклорний етнографія

Підкреслюється значний внесок А. Лободи у справу становлення організованого краєзнавчого руху в 20-х роках XX ст.: наполягання на необхідності пришвидшення розвитку краєзнавства в Україні, керівництво діяльністю Комісії краєзнавства (Київська комісія краєзнавства) та Етнографічної комісії ВУАН, остання стала одним з найголовніших фольклорно-етнографічних осередків України і відіграла важливу роль у розвитку української етнології. Акцентується увага на офіційних виданнях комісій.

Крім висвітлення значної науково-організаційної, редакторської та педагогічної роботи, яку здійснював А. Лобода у 20-ті роки XX ст., окреслено й напрямки його наукових досліджень в цей період: нові явища у фольклорі та народному побуті, продовження досліджень з історії вітчизняної фольклористики та етнографії, пильне стеження за фольклорно-етнографічними процесами не тільки в Україні, а й у інших республіках СРСР, своєчасна реакція на важливі видання в галузі фольклору та етнографії.

Автором статті надані пропозиції щодо можливого використання окремих аспектів досвіду тих років у сучасних умовах.

Ключові слова: Андрій Лобода, Українська академія наук, краєзнавство, краєзнавчий рух, етнографія.

Annotation

FROM THE COHORT OF ORGANIZERS OF THE ETHNOGRAPHIC AND LOCAL HISTORY MOVEMENT: ACADEMICIAN ANDRII LOBODA

Oleksandr Goncharov

The article highlights the scientific and organizational activities of an outstanding scientist, an academician of the Ukrainian Academy of Sciences (UAS) (since 1921, the All-Ukrainian Academy of Sciences (UAS), a corresponding member of the Academy of Sciences of the USSR, a professor at Kyiv University, an organizer of the national science, folk and local studies movement, a specialist in the fields of ethnography, folkloristics, local history and literature of Andrii Myrofanovych Loboda (1871-1931).

Some program works of A. Loboda are analyzed, attention is focused on the scientist's interpretation of the subject of local history, substantiation of its role in the development of various branches of science, the place of the folklore-ethnographic component in local history, and the formulation of tasks faced by ethnologists of the republic.

A. Loboda's significant contribution to the formation of an organized local history movement in the 20s of the XX century is emphasized: insisting on the need to accelerate the development of the local history movement in Ukraine, leading the activities of the Local History Commission (Kyiv Local History Commission) and the Ethnographic Commission of the Ukrainian Academy of Sciences, which became one of the most important folklore and ethnographic centers of Ukraine and played an important role in the development of Ukrainian ethnology. Emphasis is placed on the official publications of the commissions.

In addition to highlighting the great scientific organizational, editorial and pedagogical work carried out by A. Loboda at the beginning and in the 20s of the 20th century, the directions of his scientific research during this period are also outlined: new phenomena in folklore and folk life, continuation of research with history of national folkloristics and ethnography, close monitoring of folklore and ethnographic processes not only in Ukraine, but also in other republics of the USSR, prompt response to important publications in the field of folklore and ethnography.

The author of the article provides suggestions on the possible use of certain aspects of the experience of those years in modern conditions.

Keywords: Andrii Loboda, Ukrainian Academy of Sciences, local history, local history movement, ethnography.

Виклад основного матеріалу

Нинішнє п'ятиріччя (2021-2025) проходить під знаком знаменної дати - 100-річчя від часу заснування організованого краєзнавчого руху в Україні. Так, у 2021 р. виповнилося 100 років з часу заснування Етнографічної комісії ВУАН і 150 років від дня народження її директора А. М. Лободи. У 2022 р. виповнилося сто років з часу заснування академічної Комісії краєзнавства (Київської комісії краєзнавства), яку також очолював Лобода і від якої, по суті, бере початок вітчизняний організований краєзнавчий рух, тобто саме рух під такою назвою. В нинішньому (2023) році аналогічна дата утворення Харківської та Одеської академічних комісій. До цього можна додати таку ж дату щодо порайонних комісій М. С. Грушевського у 2024 р. А в 2025 р. - 100-річчя від часу заснування Українського комітету краєзнавства - керівного органу вітчизняним краєзнавчим рухом у другій половині 20-х - на початку 30-х років минулого століття. Ці дати важливі як для збереження інституційної пам'яті, так і популяризації краєзнавчого руху. Тож є добра нагода привернути увагу до цього знаменного ювілею, пошанувати подвижників вітчизняної науки, організаторів народознавчого та краєзнавчого руху, одним з яких був академік А. М. Лобода.

Наукова і науково-організаційна діяльність А. М. Лободи була високо оцінена сучасниками вже за його життя та невдовзі після смерті (Академік 1924, с. 284-293; Перетц 1931; Попов 1959, с. 49-50). В наступні десятиліття з'являлися публікації, як правило, до ювілеїв ученого, в яких висвітлювалась його фольклорно-етнографічна та педагогічна діяльність (Попов 1959; Музиченко, 1971; Щербань, 1996; Патик, 2016). Статті про А. Лободу увійшли також до низки енциклопедичних і довідкових видань (Український, 1967, с. 358; Радянська, 1971, с. 29; Українська, 1995, с. 221; Енциклопедія, 2009, с. 251 та ін.), у яких представлено наукову та науково-організаційну роботу ученого.

Тож можемо констатувати, що фольклорно-етнографічна, педагогічна та науково-організаційна діяльність академіка А. Лободи доволі висвітлена. Разом з тим, у зв'язку зі сторічним ювілеєм вітчизняного організованого краєзнавчого руху, варто поглянути на діяльність вченого в даному контексті, оскільки, він був один із тих, хто започатковував цей рух. У публікаціях, присвячених фольклорно-етнологічній діяльності А. Лободи, та в статтях енциклопедичних довідників ці аспекти висвітлені фрагментарно. В переважній більшості публікацій містяться лише згадки про те, що він був керівником комісій ВУАН, назви, або, в кращому випадку, цитати з його декількох програмних праць, які стосувалися краєзнавчого руху. Цей бік діяльності ученого більшою мірою відображено у статтях, дисертаційних дослідженнях та монографіях, присвячених історії краєзнавчого руху, ВУАН, її комісій (Заремба, 1985; Теодорович, 2001; Теодорович, 2002; Гуржій & Парахіна 2004).

Найбільш активна науково-організаційна діяльність А. Лободи припала на 20-ті роки XX ст., вже в зрілу пору його життя. Проте вона була підготовлена всією попередньою науковою і педагогічною працею в Київському університеті та участю в роботі наукових товариств. Зазначимо, що широта поглядів, комплексний підхід до вирішення наукових проблем проявилися в А. Лободи ще тоді, коли він був досить молодим науковцем. Так, аналізуючи праці з билинного епосу, він рекоменував фольклористам перейти від збирання та публікування записів до нового, якісно вищого етапу - систематизованого наукового видання фольклорних збірників, розташовуючи в них матеріал «в стрункому порядку за богатирями та сюжетами з відповідним добором варіантів». Учений розробив план видання фольклорних збірників. Хоча він не був реалізований, проте ця думка мала важливе значення для розвитку вітчизняної фольклористики (Музиченко 1971, с. 74). Академік Ф. Колесса у своїй праці з історії української етнографії зазначав, що в основі наукових інтересів академіка Лободи була завжди усна словесність, народна пісня, особливо ж давній лицарський епос, в дослідженні якого він виявив себе представником історично-порівняльної школи (Колесса, 2005, с. 276).

А. Лобода мав неабиякий авторитет у науковому та педагогічному середовищі. З 1914 р. він був секретарем історико-філологічного факультету Київського університету і головним редактором «Университетских известий». Завдяки своїй активній діяльності обраний почесним членом Історичного товариства імені Нестора Літописця (понад десять років був його секретарем) та членом низки інших наукових товариств. Діяльність А. Лободи після Першої світової війни все тісніше пов'язується з розвитком української науки, все частіше з'являються його праці українською мовою. Проте, як відомо, в часи перебування України у складі Російської імперії патріотично налаштовані науковці та громадські діячі піддавались утискам і переслідуванням. Це, очевидно, повною мірою відчув на собі і А. М. Лобода. Як пише учений у своїй автобіографії, навіть за читання лекцій з української літератури та публікацію в «Записках Українського наукового товариства в Києві» кількох статей з української тематики університетська адміністрація звинуватила його в «сепаратизмі» і всіляко переслідувала (Акад. А.М. Лобода, 1928, с. 3). Мабуть, це була одна із причин того, що А. М. Лобода позитивно зустрів революційні події того часу.

У післяреволюційні 20-ті роки важливими чинниками духовного відродження України були розвиток науки, бурхливе піднесення народознавства і краєзнавства. В цей період неабияке значення мала діяльність А. М. Лободи для розвитку цих галузей науки. Так, учений стояв біля витоків Українського наукового товариства у Києві (УнТ), з листопада 1920 року очолював його Етнографічну секцію. Після злиття УНТ з академічними установами в червні 1921 р. А. Лобода стає директором Етнографічної комісії ВУАН (Академік 1924, с. 286-287). Зазначимо, що ще з липня 1918 року А. Лобода залучався до участі в роботі Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН (підкомісія з придбання типографії для академії) (Історія 1993, с. 40). На початку 1922 року вченого було обрано академіком ВуаН зі спеціальності етнографія (по кафедрі етнографії і фольклору), він бере діяльну участь в організації роботи академії, очолює її Управу (завідувала усіма господарськими справами академії). У 1923 р. вчений очолює також секцію літератури Київської науково-дослідної кафедри мовознавства (Академік 1924, с. 286-287; Історія Національної 1998, с. 102, 417).

В 1919 - на початку 1920-х років в УАН організовується низка комісій краєзнавчого напряму. У листопаді 1922 року засновано окрему Комісію краєзнавства (Київська комісія краєзнавства), А. Лободу обрано її головою. Сам факт того, що комісія краєзнавства перебувала у віданні Спільного зібрання, свідчить, окрім багатоаспектності краєзнавства (її членами були учені різних напрямів науки), також про високий статус установи. Вже у «Звідомленні Всеукраїнської академії наук за 1922 р.» комісія згадується в переліку успішних установ, котрі перебували у віданні Спільного зібрання (Історія 1993, с. 334, 378). Комісія краєзнавства «взяла на себе координацію регіональних досліджень в республіці і на середину 20-х років виступила головним центром об'єднання всіх краєзнавчих структур в Україні. Важливим моментом, який характеризував тенденцію розширення діяльності комісії, було заснування її філій у Харкові та Одесі» (Теодорович 2002, с. 11).

А. Лобода, будучи одним із керівників краєзнавчого руху, приділяв йому значну увагу. Учений, зокрема, виступав з доповідями, публікував статті, присвячені історії та завданням краєзнавства в Україні (Бюлетень 1924, с. 1-5; Музиченко 1971; Гуржій & Парахіна 2004, с. 130). Вони відображають передусім розуміння А. Лободою предмету краєзнавства. Так, у статті «Краєзнавство на Вкраїні», він констатує, що «Галузі знання, що складають собою краєзнавство, окремо взяті иноді мають вже давню історію, але в своєму сполученому цілому вони, принаймні у нас, на сході Европи, далекі ще від належного розроблення, якщо не визнання» (Бюлетень 1924, 1). Вчений зазначає, що предметом краєзнавства є «Вивчення природніх багатств та взагалі особливостей території; дослідження того, як в економіці місцевої людности використовуються ці особливості і який на підставі цього утворюється матеріяльний побут, а нарешті - як все зазначене відбивається на світогляді народу та в його народній творчості, в зв'язку, звичайно, з загальним ходом його розвитку та міжнародніми впливами на цей останній» (Бюлетень 1924, 1). В цьому визначенні досить вдало поєднано економічні аспекти вивчення краю з аспектами матеріальної та духовної культури. Будучи фахівцем у галузі фольклору, учений, як ніхто інший, розумів його значення в житті суспільства і в подальших своїх працях наполегливо обстоював необхідність дослідження цього напряму. Як учений з широким науковим кругозором, А. Лобода в розумінні предмета краєзнавства, завдань краєзнавчого руху враховував напрацювання науковців не тільки України, а й сусідніх республік. Слід зазначити, що то був період коли ключовими фігурами в керівництві краєзнавчим рухом в РСФРР в 1922-1924 рр. були відомі вчені В. Богданов, С. Ольденбург, О. Ферсман, В. Семенов-Тянь-Шанський та ін., які видавали журнал «Краеведение», активно пропонували краєзнавчим товариствам на місцях дослідницькі програми, орієнтовані на певні наукові галузі. Таким чином забезпечувався розвиток географічного, антропологічного, етнографічного та інших напрямів у краєзнавстві. Проте вже з другої половини 20-х років почав домінувати напрям виробничого краєзнавства на противагу іншим, що негативно позначилося на розвитку краєзнавства як комплексного наукового напряму (див. докладніше Гончаров 2015).

А. Лобода обстоював розвиток усіх галузей знання, що складали собою краєзнавство у тодішньому його баченні: «Повні, а в чималій мірі і певні досягнення тут ми здобудемо тільки тоді, коли будемо розробляти всі зазначені галузі в найближчому зв'язку і в органічній послідовності» (Бюлетень 1924, 1). Учений зазначає, що на Заході краєзнавча робота призвела до великих наслідків, «особливе-ж значіння вона має для нашого народу за наших часів. Тут ми знайдемо широке й благодатне поле для майбутньої систематичної краєзнавчої роботи на місцях» (Бюлетень 1924, 3). Обґрунтовуючи значення краєзнавства, А. Лобода зазначає, що розробляти всі перелічені напрямки без певних і, по можливості, повних матеріалів не можна, «...треба спочатку зібрати такі матеріяли по окремих територіальних районах, а в тому як-раз і полягає завдання краєзнавства. Обмежене меншою площею, воно не тільки зможе повніше дослідити цю площу, але й тісніше зв'язати різні галузі свого дослідження.» (Бюлетень 1924, 5).

Свідченням практичного втілення розуміння краєзнавства як багатоаспектного, комплексного напряму було те, що в очолюваній А. Лободою Комісії краєзнавства працювали секції антропології, ботаніки, географії, геології, демографії та економічної географії, етнографії (з підсекціями - матеріальної етнографії, фольклору, діалектології, пластичного народного мистецтва, археології, народної музики), зоології, історії (Бюлетень 1924, 14).

Піклуючись про те, щоб українська наука розвивалась не ізольовано, а в руслі тих процесів, які відбувалися в сусідніх республіках та країнах Європи, зокрема і в галузі краєзнавства та етнографії, А. Лобода наполягав на необхідності пришвидшення розвитку краєзнавчого руху в Україні (Бюлетень 1924, 5). Тому з самого початку роботи Комісії краєзнавства були встановлені тісні контакти з Центральним бюро краєзнавства (ЦБК) при Всесоюзній академії наук, академіки А. Лобода і М. Птуха були обрані до його складу. Натомість голова Центрального бюро краєзнавства академік С. Ольденбург і професор В. Богданов були обрані членами Комісії краєзнавства (Історія 1993, 378). В 1924 р. А. Лободу обрано членом-кореспондентом Академії наук СРСР (Патик 2016, с. 176).

У своїх працях програмного значення А. Лобода, аналізуючи стан справ у різних галузях краєзнавства, зазначає, що «далеко не все, що входить в межі краєзнавства, було в однаковій мірі предметом дослідження й дало добрі наслідки, але погодитися з цим ні в якому разі не можна», і накреслює широку програму розвитку краєзнавства, наполягає на необхідності об'єднання краєзнавців у місцеві товариства, «зв'язуючи їх і з відповідними центральними науковими установами та збираючи від часу до часу на загальні з'їзди» (Бюлетень 1924, 5). Зазначимо, що ще 1923 року разом з іншими керівниками академії А. Лобода адресував Наркомосу пропозицію про скликання всеукраїнського краєзнавчого форуму, створення центру з керівництва масовим краєзнавчим рухом, а згодом виробив конкретні заходи з втілення в життя цієї пропозиції. З деяким запізненням, у травні 1925 року, його задум був реалізований (Прокопчук 2004, с. 275-300). На засіданнях Комісії краєзнавства розглядались організаційні питання, заслуховувались доповіді. Крім звичайних чергових засідань комісія влаштувала низку відкритих засідань з лекціями та доповідями (Бюлетень 1924, 13).

Певну роль в об'єднанні краєзнавчих сил відіграло видання «Бюлетень Комісії краєзнавства». Не дивлячись на фінансову скруту, у 1923-1924 pp., було видано два випуски бюлетеня. Так, у другому випуску, окрім цитованої нами програмної статті А. Лободи, вміщено також статтю «Музейна справа в краєзнавчій роботі» (А. Носів). В ній акцентується увага на великому значенні музеїв в загальній краєзнавчій роботі та містяться міркування як «вивести музеї на шлях справжнього науково поставленого краєзнавства» (Бюлетень 1924, 13). В бюлетені також надруковано перелік краєзнавчих установ України, як центральних, так і місцевих та «Коротке звідомлення Комісії Краєзнавства при УАН», підготовлені секретарем комісії М. Шарлеманем. У звідомленні, поряд з досягненнями в роботі комісії, вказувалося й на труднощі, передусім матеріального плану (Бюлетень 1924, с. 5-9, 13-15).

На жаль, очолював А. Лобода Комісію краєзнавства не довго. З кінця 1923 року погіршився стан його здоров'я. В наступному році через хворобу він змушений залишити керівні обов'язки в академії, а в 1925 - керівництво Комісією краєзнавства, проте залишався очільником Етнографічної комісії та редактором її видань (Історія Національної, с. 102, 165).

Етнографічна комісія ВУАН стала одним з найголовніших фольклорно-етнографічних осередків України і відіграла важливу роль у розвитку української етнології. Як зазначають дослідники, уся її робота фактично проводилася у дусі прогресивних поглядів А. Лободи (Березовський, 1968, с. 77). С. Музиченко, дослідник діяльності Етнографічної комісії, писав про А. Лободу: «Людина скромна, чуйна, лагідна й делікатна, авторитетний учений, фольклорист, безпосередньо відданий справі українського духовного відродження, був не тільки головою, а й душею колективу, сердечно піклувався про зростання його потенціалу, про створення національної школи в народознавстві» (Музиченко 2002).

На наукових засіданнях комісії, які відбувалися систематично, окрім доповідей з питань історії фольклористики та етнографії, народнопісенної творчості, розглядалися й питання методології збирання й дослідження фольклорно-етнографічних матеріалів, розроблювалися відповідні програми й інструкції, що надсилалися кореспондентам.

Робота комісії особливо пожвавилася з виходом у світ періодичних видань - «Етнографічного вісника» та «Бюлетеня Етнографічної комісії ВУАН». В «Етнографічному віснику» (в 1925-1932 рр. вийшло 10 книг), головним редактором якого впродовж 1925-1930 рр. був А. Лобода, вміщено близько 150 наукових статей і публікацій з питань фольклористики, етнографії й краєзнавства, понад 100 рецензій на українські зарубіжні видання (Музиченко 2002, с. 75).

Першу книгу збірника відкривала програмна стаття «Сучасний стан і чергові завдання української етнографії», де А. Лободою були чітко сформульовані завдання, які постали перед народознавцями республіки. При цьому акцентовано увагу на важливості розвитку краєзнавства, й зазначено, що «не аби-яку частину його становить етнографія» (Етнографічний вісник 1925, с. 4). Вчений вказав на потребу опанування українською науковою спадщиною, перевидання усього найціннішого, найнеобхіднішого для розвитку сучасної науки, наголосив на якнайширшому розгортанні збирацької та дослідницької роботи, привернув увагу науковців до необхідності вивчення не тільки традиційного, а й нового (радянського) фольклору та нових явищ у побуті народу, ратував за проведення періодичних етнографічних з'їздів: «Етнографія в широкому її розумінні охопить на цих з'їздах усі головні галузі й питання нашого народознавства» (Етнографічний вісник 1925, с. 4, 10). В рецензії на журнал «Этнография», відповідно до нових завдань, А. Лобода закликав науковців розширити традиційну сферу фольклорно-етнографічного дослідження, зазначивши, що «етнографи взагалі звертали раз-у-раз особливу увагу на селянський побут, але принаймні тепер бажано-б поширити це й на місто» (Етнографічний вісник 1927, с. 175).

За редагуванням А. Лободи та В. Петрова (керуючий справами комісії) з 1926 до 1930 р. вийшло також 16 номерів «Бюлетеня Етнографічної комісії», що мав інструкційно-інформативний характер і відіграв важливу роль у розгортанні збирацької роботи. Тут друкувалися програми та інструкції зі збирання фольклорно-етнографічного матеріалу, інформація про поточну роботу комісії, записи кореспондентів.

Етнографічна комісія організувала низку експедицій до сіл і міст республіки. 1929 року комісія відкрила Кабінет для вивчення радянського села та Кабінет національних меншостей. У цих осередках передбачали розгорнути дослідження процесів у виробничому й культурному житті села. Були розроблені програми й розпочато всебічне вивчення низки сіл України (Музиченко 2002, с. 78).

У 1927 р. за значний внесок в українське народознавство та розвиток краєзнавчого руху Всесоюзне географічне товариство нагородило А. Лободу Великою золотою медаллю, а його соратника В. Петрова - срібною (Історія Національної 1998, с. 355; Патик 2016, с. 177).

Проводячи у 20-ті роки XX ст. велику науково-організаційну, редакторську та педагогічну роботу, викладаючи в університеті та інших навчальних закладах Києва, А. Лобода намагався знаходити час і для наукових досліджень. Ф. Колесса зазначав, що окрім досліджень усної словесності, народної пісні, рицарського епосу, «...дав він цінні нариси з історії етнографії та був добрим популяризатором дослідів зі своєї улюбленої галузі науки. В останньому десятку свойого життя заслужився як організатор і керманич наукової праці в ділянці української етнографії» (Колесса 2005, с. 276).

У 20-ті роки А. Лободу цікавлять нові явища у фольклорі та народному побуті. Він продовжує також свої дослідження з історії вітчизняної фольклористики та етнографії, зокрема пише статті про фольклорно-етнографічну діяльність П. Куліша, низку рецензій на публікації відомих дослідників - академіка М. Сумцова, К. Квітки М. Драгоманова, К. Грушевської та ін. А. Лобода пильно стежить за фольклорно-етнографічними процесами не тільки в Україні, а й у інших республіках СРСР своєчасно відгукується на важливі видання в галузі фольклору та етнографії.

На жаль, напружена праця та складна політична ситуація в країні на рубежі 20-30-х рр., пов'язана з масовими репресіями проти науковців, зокрема арештами членів Етнографічної комісії, ще більше підірвали здоров'я А. Лободи. 1 січня 1931 року на 60-му році життя учений помер.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що академік А. М. Лобода зробив значний внесок у розвиток етнології, фольклористики, літературознавства та справу вітчизняного організованого краєзнавчого руху, особливо на початковому етапі його становлення у першій половині 20-х років XX ст. Ще у 70-ті роки минулого століття дослідник С. Музиченко зазначав: «Наукова спадщина А. Лободи нараховує близько 100 праць. Майже всі вони жодного разу не перевидавалися і стали бібліографічною рідкістю (до того ж значна частина їх розкидана по різних періодичних виданнях). Давно вже на часі спільним зусиллям фольклористів, етнографів, літературознавців та театрознавців підготувати збірник вибраних праць А. Лободи, куди б увійшло все найкраще, найвагоміше з наукової спадщини видатного вченого» (Музиченко 1971, с. 77). Здається, ця пропозиція залишається актуальною й сьогодні. Принаймні, в інтересах розвитку сучасного народознавчого й краєзнавчого руху, не дивлячись на те, що з розвитком мережі Інтернет окремі праці стають більш доступними, бажано було б видати окремою збіркою вибрані праці вченого, які стосуються краєзнавства й етнології.

Київською міською організацією Національної спілки краєзнавців України на честь ученого у цьому році запроваджується одноразова стипендія імені академіка Андрія Лободи. Вона буде призначатися студентам закладів вищої освіти м. Києва, які успішно навчаються на факультетах, спеціальностях, освітніх програмах краєзнавчого напряму (природничо-краєзнавчого, історико-краєзнавчого, історико-етнографічного, екскурсійно-туристичного тощо), мають власний творчий краєзнавчий доробок, або ж беруть активну участь у громадській краєзнавчій роботі. Запровадження стипендії на честь А. М. Лободи - річ не випадкова. Адже він був не тільки вченим, а й талановитим педагогом, лектором. За свідченням П. Попова, його лекції і семінари з фольклору, літератури, педагогіки слухали сотні студентів різних фахів (Попов 1959). Для методичного забезпечення навчального процесу А. Лобода на основі своїх лекцій надрукував на правах рукопису низку навчальних посібників, які свого часу були досить популярними. Значну увагу учений приділяв керівництву науковою роботою студентів. Так, 18 наукових праць студентів університету, виконаних безпосередньо під його керівництвом, було відзначено золотими та срібними медалями. Багато його вихованців стали відомими дослідниками в галузі фольклору, етнографії та літературознавства.

Незважаючи на складні часи, у 20-30-ті роки минулого століття накопичено значний досвід краєзнавчої роботи. Уважне вивчення цього досвіду переконує в можливості використання його аспектів в сучасних умовах. Слушною, на наш погляд, залишається пропозиція А. М. Лободи про проведення періодичних етнографічних з'їздів, на зразок археологічних у XIX ст., які у порівнянні з сучасними науковими конференціями були більш масштабними як за рівнем підготовчих робіт до початку цих наукових форумів, так і за рівнем представництва та тривалості. Звісно, для цього потрібні відповідні умови та фінансування. Привертає також увагу, крім наукових періодичних видань, досвід видання невеличких інструктивно-методичних бюлетенів того часу. Думаємо, подібного плану видання, окрім наукових журналів, могли б видавати громадські творчі організації всеукраїнського масштабу, приміром, Національна спілка краєзнавців України. Це сприяло б активізації організаційно-методичної роботи Спілки, покращенню обміну досвідом її регіональних організацій тощо.

Список джерел та літератури

1. Акад. А. М. ЛОБОДА, 1928, Автобиография. Вечерний Киев. 17 февр.

2. АКАДЕМІК АНДРІЙ ЛОБОДА. 1894-1924: його життєпис і опис наукових праць, 1924, Записки Історично-філологічного відділу ВУАН, Київ, 284-293.

3. БЕРЕЗОВСЬКИЙ, І. П., 1968, Українська радянська фольклористика. Етапи розвитку і проблематика. Київ: Наукова думка.

4. БЮЛЕТЕНЬ Комісії краєзнавства. № 2. Київ. 1 грудня 1924 року.

5. ГОНЧАРОВ, О., 2015, Науковий потенціал краєзнавства: ретроспективний погляд, сучасний стан та шляхи підвищення ефективності. Краєзнавство. Науковий журнал, 1/2, 129-143.

6. ГУРЖІЙ, О. І., & ПАРАХІНА, М. Б., 2004, Етнологічні осередки України в 20-х - на початку 30-х років XX ст.: нарис діяльності. Київ: Ін-т історії України НАН України.

7. ЕНЦИКЛОПЕДІЯ історії України. Київ. 2009. Т 6.

8. ЕТНОГРАФІЧНИЙ вісник, 1925, Кн. 1.

9. ЕТНОГРАФІЧНИЙ вісник, 1927. Кн. 4.

10. ЗАРЕМБА, С. З., 1985, Історико-краєзнавча діяльність Етнографічної комісії ВУАН, Народна творчість та етнографія, 1, 3.

11. ІСТОРІЯ Академії наук України: 1918-1923: Документи і матеріали, 1993, Київ.

12. ІСТОРІЯ національної академії наук України: 1924-1928: Документи і матеріали, 1998, Київ.

13. КОЛЕССА, Ф., 2005, Історія української етнографії. НАН України. ІМФЕ ім. М. Т Рильського; Передмова Г. А. Скрипник. К.

14. МУЗИЧЕНКО, С. Етнографічна Комісія ВУАН (1921-1933) Борисенко, В. К., 2002, Нариси з історії української етнології 1920-1930-х років. Київ: Унісерв.

15. МУЗИЧЕНКО, С., 1971, Андрій Лобода (До 100-річчя від дня народження), Народна творчість та етнографія, 3, 74-77.

16. ПАТИК, В. В., 2016. Наукова та педагогічна діяльність Андрія Митрофановича Лободи (до 145-річчя від дня народження академіка), Українськая біографістика = Biographistica ukrainica, Київ. Вип. 13, 173-188. ПЕРЕТЦ, В. Н., 1931, А. М. Лобода (некролог), Известия АН СССР, 5.

17. ПОПОВ, П. М., 1959, Академік А. М. Лобода як фольклорист, Народна творчість та етнографія, 2, 42-50. ПРОКОПЧУК, В. С., 2004, Під егідою Українського комітету краєзнавства. Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова.

18. РАДЯНСЬКА енциклопедія історії України, 1971, К. Т 3.

19. ТЕОДОРОВИЧ, А. Ю., 2001, Етнографічна комісія ВУАН і краєзнавчий рух (20-ті роки XX століття. Історія України: маловідомі імена, події, факти. Випуск 17. Київ-Донецьк: Рідний край, 125-129.

20. ТЕОДОРОВИЧ, А. Ю., 2002, Історико-краєзнавча діяльність установ історичного профілю Всеукраїнської академії наук в 20-х роках XX століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук. Донецьк. УКРАЇНСЬКА літературна енциклопедія, 1995, Київ. 1995. Т 3.

21. УКРАЇНСЬКИЙ радянський енциклопедичний словник, 1967, Київ. 1967. Т 2.

22. ЩЕРБАНЬ, Т., 1996, Видатний український фольклорист і етнограф: (до 125-річчя від дня народження акад. Андрія Лободи). Народна творчість та етнографія, 5/6, 3-9.

Referenses

1. ACAD A. M. LOBODA, 1928, Avtobiohrafiia [Autobiography]. Evening Kyiv. February 17. [In Russian]. ACADEMICIAN ANDRII LOBODA, 1924, 1894-1924: yoho zhyttyepys i opys naukovykh prats [1894-1924: his biography and description of scientific works. Records of the Historical and Philological Department of the Ukrainian Academy of Sciences]. Kyiv, 284-293. [In Ukrainian].

2. BEREZOVSKYI, I. P., 1968, Ukrayinska radianska folklorystyka. Etapy rozvytku i problematyka [Ukrainian Soviet folklore. Stages of development and problems]. Kyiv: Scientific opinion. [In Ukrainian].

3. BULLETIN of the Regional Studies Commission. No. 2. Kyiv. December 1, 1924. [In Ukrainian]. ENCYCLOPEDIA of Ukrainian history. Kyiv. 2009. Vol. 6. [In Ukrainian].

4. ETHNOGRAPHIC bulletin, 1925, Book 1. [In Ukrainian].

5. ETHNOGRAPHIC bulletin, 1927, Book 4. [In Ukrainian].

6. HONCHAROV, O., 2015, Naukovyi potentsial kraeznavstva: retrospektyvnyi pohliad, suchasnyi stan ta shliakhy pidvyshchennia efektyvnosti [Scientific potential of regional studies: a retrospective view, current state and ways to improve efficiency]. Local history. Scientific journal, 1/2, 129-143. [In Ukrainian].

7. HURZHII, O. I. & PARAKHINA, M. B., 2004, Etnolohichni oseredky Ukrainy v 20-kh - na pochatku 30-kh rokiv XX st.: narys diialnosti [Ethnological centers of Ukraine in the 20s - at the beginning of the 30s of the 20th century: an outline of activities]. Kyiv: Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine. [In Ukrainian].

8. HISTORY of the academy of sciences of Ukraine: 1918-1923: Documents and materials, 1993, Kyiv. [In Ukrainian].

9. HISTORY of the national Academy of Sciences of Ukraine: 1924-1928: Documents and materials, 1998, Kyiv. [In Ukrainian].

10. KOLESSA F., 2005, Istoriia ukrainskoi etnohrafii [History of Ukrainian Ethnography]. NAS of Ukraine. IMFE named after M. T Rylskyi; Foreword by H. A. Skrypnyk. [In Ukrainian].

11. MUZYCHENKO, S., 2002, Istoriia ukrainskoi etnohrafii [Ethnographic Commission of the Ukrainian Academy of Sciences (1921-1933]) Borysenko, V. K. Essays on the history of Ukrainian ethnology in the 1920s-1930s. Kyiv: Uniserv. [In Ukrainian].

12. MUZYCHENKO, S., 1971, Andrii Loboda (Do 100-richchia vid dnia narodzhennia) [Andrii Loboda (To the 100th anniversary of his birth)]. Folk creativity and ethnography, 3, 74-77. [In Ukrainian].

13. PATYK, V. V., 2016, Naukova ta pedahohichna diialnist Andriia Mytrofanovycha Lobody (do 145-richchia vid dnia narodzhennia akademika) [Scientific and pedagogical activities ofAndrii Mitrofanovich Loboda (to the 145th anniversary of the academician's birthday)]. Ukrainian biographies = Biographistica ukrainica, Kyiv. Vol. 13, 173-188. [In Ukrainian]. PERETTS, V. N., 1931, A. M. Loboda (nekroloh) [A. M. Loboda (obituary)] Izvestiia AN USSR, 5. [In Ukrainian]. POPOV, P. M., 1959, Akademik A. M. Loboda yak folkloryst[ Academician A. M. Loboda as a folklorist]. Folk Art and Ethnography, 2, 42-50. [In Ukrainian].

14. PROKOPCHUK, V. S., 2004, Pid ehidoiu Ukrainskoho komitetu kraeznavstva [Under the auspices of the Ukrainian Committee of Local History]. Kamianets-Podilskyi: Abetka-Nova. [In Ukrainian].

15. SHCHERBAN, T., 1996, Vydatnyi ukrayinskyi folkloryst i etnohraf: (do 125-richchya vid dnya narodzhennya akad. Andriya Lobody) [Prominent Ukrainian folklorist and ethnographer: (to the 125th anniversary of the birth of Academician Andrii Loboda)]. Folk creativity and ethnography, 5/6, 3-9. [In Ukrainian].

16. SOVIET ENCYCLOPEDIA of Ukrainian history, 1971, K. Vol. 3. [In Ukrainian].

17. TEODOROVYCH, A. Yu., 2001, Etnohrafichna komisiia VUAN i kraeznavchyi rukh (20-ti roky XX stolittia. Istoriia Ukrainy: malovidomi imena, podii, fakty [The Ethnographic Commission of the Ukrainian Academy of Sciences and the local history movement (20s of the 20th century. History of Ukraine: little-known names, events, facts]. Issue 17. Kyiv-Donetsk: Native Territory, 125-129. [In Ukrainian].

18. TEODOROVYCH, A. Yu., 2002, Istoryko-kraeznavcha diial'nist ustanov istorychnoho profiliu Vseukraiinskoi akademii nauk v 20-kh rokakh XX stolittia [Historical and local history activities of institutions of the historical profile of the All-Ukrainian Academy of Sciences in the 20s of the 20th century: author's abstract]. Thesis for obtaining sciences. candidate degree history of science Donetsk. [In Ukrainian].

19. UKRAINIAN LITERARY ENCYCLOPEDIA, 1995, Kyiv. Vol. 3. [In Ukrainian].

20. UKRAINIAN SOVIET encyclopedic dictionary, 1967, Kyiv. 1967. Vol. 2. [In Ukrainian].

21. ZAREMBA, S. Z., 1985, Istoryko-kraeznavcha diialnist Etnohrafichnoi komisii VUAN [Historical and local history activities of the Ethnographic Commission of the Ukrainian Academy of Sciences]. Folk creativity and ethnography, 1, 3. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru