Краєзнавчі дослідження Юрія Шумовського на Волині як вияв наукового пошуку етнографічної спадщини українського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Краєзнавчі дослідження Юрія Шумовського на Волині як вияв наукового пошуку етнографічної спадщини українського народу

Валентина Яремчук

Дослідження розвитку історичного краєзнавства в Україні початку XX століття вагомі з огляду на розгортання у період окупації Польщею території Західної Волині (1919-1939 рр.) зусиллями представників волинської інтелігенції краєзнавчого руху. У когорті останніх варто назвати Юрія Шумовського (1908-2003) ученого, священика, археолога, етнографа, якого під час навчання у Варшавському університеті було делеговано від Польського археологічного музею в Дубенський повіт для дослідження його археологічних пам'яток. Актуальність теми дослідження зумовлена недостатністю наявних на сьогодні знань про життєвий і науковий шлях Юрія Шумовського для формування адекватного бачення його ролі та внеску в розвиток історичного краєзнавства вищезазначеного періоду. Мета статті полягає в характеристиці внеску вченого в розвиток історичного краєзнавства на теренах Волині на основі окреслення результатів його пошуку етнографічної спадщини українського народу.

У статті осмислено внесок Ю. Шумовського в розвиток історичного краєзнавства, що уможливив поглиблення наукових знань про давнє минуле історичної Волині. Оцінено діяльність дослідника із пропагування збереження історичних пам'яток культури шляхом публікування матеріалів, присвячених висвітленню досліджень краєзнавчого характеру. Детально розглянуто укладені вченим методичні рекомендації щодо виявлення та збереження історичних і археологічних пам'яток на території Волині (вказівки щодо способу праць біля них, класифікації й опису). Окремо подано дослідження придорожніх хрестів історії їхнього поширення, особливостей вшанування, значення та вірування. Згадано виконану Ю. Шумовським реконструкцію історії Волинського краю, що передбачає: характеристику поступового культурного розвитку місцевості з інформацією про господарство, промисли (гончарство), способи ведення торгівлі; обрядовість (культ предків), особливості традиційного одягу та прикрас, способи харчування та поширення захворювань. З огляду на результати дослідження встановлено, що краєзнавча діяльність Юрія Шумовського стимулювала місцеве населення до вивчення історії рідного краю, що сприяло усвідомленню українцями необхідності єднання в боротьбі за національне визволення.

Ключові слова: Юрій Шумовський, етнограф, археолог, краєзнавство, історичні пам'ятки, придорожні хрести, Волинь.

YURII SHUMOVSKYI'S LOCAL LORE RESEARCH IN VOLHYNIA AS A MANIFESTATION OF SCIENTIFIC RESEARCH OF ETHNOGRAPHIC HERITAGE OF THE UKRAINIAN PEOPLE

Valentyna Yaremchuk

краєзнавчий шумовський етнографічний

The research into the history of the development of the historical local lore in Ukraine at the beginning of the XX century is important because it was then that due to the efforts of many representatives of the Volhynian intelligentsia on the territory of the Western Volhynia occupied by Poland in 1919-1939 that the local lore movement began. Yurii Shumovskyi (1908-2003) was one of the mentioned representatives of the Volhynian intelligentsia. He was a scientist, a priest, an archaeologist, and an ethnographer. During his studies at the University of Warsaw, he was delegated by the Polish Archaeological Museum to the territory of Dubno County to study archaeological sites. The relevance of the research topic is that the currently existing knowledge does not provide complete information about the role and contribution of Yurii Shumovskyi into the development of the historical local lore of the above stated period. The purpose of the article is to characterize the scientist's contribution into the development of the historical local lore in Volhynia, outlining the results of Shumovskyi's search for the ethnographic heritage of the Ukrainian people. The article explores and discusses the contribution of Yu. Shumovskyi into the development of the historical local lore that lay in deepening knowledge of Ukrainians as regards the ancient past of historical Volhynia. Moreover, it assesses the scientist's actions aimed at promoting the preservation of historical cultural monuments through publishing the materials covering local history research. In addition, the methodical recommendations provided by the scientist concerning the discovery and preservation of historical and archaeological monuments on the territory of Volhynia (guidelines as regards methods of work near them, their classification and description) are considered in detail. The study of roadside crosses is presented separately (history of their distribution, features of veneration, meaning and belief).

The article also discusses the scientist's reconstruction of the description of the history of the Volhynian region which includes: characteristics of the gradual cultural development of this area together with the information on the economy, crafts (pottery), methods of trade; coverage of rituals (ancestral worship), features of traditional clothing and jewelry, diet and the spread of diseases among ancient Ukrainians. Based on the results of the study, it has been established that Yurii Shumovskyi's local history activities stimulated the study of the history of his native land among the local population, which contributed to the awareness of Ukrainians of the need for unity in the struggle for national liberation.

Keywords: Yurii Shumovskyi, an ethnographer, an archeologist, local lore, historical monuments, roadside crosses, Volhynia.

У період окупації Польщею у 1919-1939 рр. Західної України, історичне краєзнавство останньої продовжувало розвиватися завдяки зусиллям інтелігенції, зокрема волинської. У когорті таких визначних постатей доцільно згадати Юрія Шумовського (1908-2003) ученого, священика, археолога, етнографа, делегованого Польським археологічним музеєм під час навчання у Варшавському університеті до Лубенського повіту для дослідження його археологічних пам'яток.

Аналіз накопичених в історичній науці студій про життєвий і дослідницький шлях Юрія Шумовського свідчить про недостатність напрацювань, присвячених його внеску в розвиток історичного краєзнавства на окупованих Польщею українських землях. Ідеться про висвітлення в роботах С. Терського, А. Бардецького, В. Ткача, Т Дмитренко та М. Солдатюк (Яремчук 2018, c. 971) краєзнавчих шукань Ю. Шумовського на Волині з акцентом на археологічній діяльності без належної уваги до здобутків вченого в царині вивчення етнографічної спадщини українців Волині. З огляду на це проблема дослідницьких візій Юрія Шумовского в царині етнографії вимагає належного осмислення та наукового обґрунтування.

Джерелом цінної інформації про краєзнавчу діяльність Ю. Шумовського є його статті в окупаційній газеті «Волинь» (Рівне) доміграційного («Праісторія Волині» (1941), «Придорожні святині в Україні» (1942), «Село Мирогоща» (1941), «Слідами минулого» (1942), а також у газеті «Віра й культура» (Нью-Йорк) і міграційного («Культ Хреста у народів світу і в України» (1955); «Українське слово» (Париж) «Волинь 400.000 років тому» (1951) періодів.

Метою статті є характеристика внеску Юрія Шумовського в розвиток історичного краєзнавства на теренах Волині. Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких основних завдань, як: розгляд особливостей краєзнавчих пошуків Ю. Шумовського на теренах Волині; окреслення його здобутків у царині вивчення етнографічної спадщини українського народу.

Перші кроки на шляху археологічних досліджень краю Ю. Шумовський зробив у період окупації Польщею Західної Волині. Детермінантом останніх слугувало призначення вченого делегатом від Польського археологічного музею на територію Дубенського повіту. Про це дають змогу стверджувати листи директора музею доктора Романа Якимовича: від 26 квітня 1935 р. № 390 ІХ/35 (ДіКЗ, КН.6531/Д-3813, арк., у якому зазначено про початок делегації Миролюба Шумовського (із 22 березня 1928 р.); від 9 квітня 1936 р. № 284 ІХ/36 (ДІКЗ, КН. 8664/Д. ІІІ.4557, арк., де вказано період, на якій делеговано (від 22 березня 1928 р. до 1 грудня 1935 р.); від 3 квітня 1937 р. № 274 ІХ/37 (ДІКЗ, КН.6531/Д-3813, арк., у якому внесено дані про продовження делегації (до 31 грудня 1937 р.). Із цього приводу дослідник висловився у своїх спогадах так: «Безумовно, коли я отримав офіціальну делегатуру від Головного Археологічного Музею в Варшаві..., то вже тоді став на широку стежку провадити розшуки та викопалиська археологічні та геологічні» (ДІКЗ, 5615/н. доп., с. 41).

Фундаментальним джерелом вивчення краєзнавчих здобутків Юрія Шумовського на теренах Волині є його біографія, уміщена в одному з листів до Ярослава Пастернака під окремим заголовком «Мої наукові праці, пошуки та відкриття, здійсненні на Волині у 1934-1944 роках», де автор описав результати власної краєзнавчої діяльності на Волині, стратифіковані за відповідними тематичними групами: «Палеозоологія та Палеоботаніка», «Геологія», «Ботаніка», «Археологія», «Археологія, екзіалістична історія та каплиці», «Етнографічні роботи», «Роботи пов'язані з Музеєм», «Опубліковані мною праці» (Крушельницька 2013, 239-242).

Розглянемо наповнення тематичних груп на прикладі групи «Етнографічні роботи». У ній учений перерахував опрацьовані ним етнографічні об'єкти, серед яких «Колекція сотень українських вишивок та національного одягу», «Записи кількох сотень народних пісень, звичаїв та релігійних обрядів», «Фотографії та аналіз сільського життя, взірців ужиткових предметів і макетів сільських споруд» (Крушельницька 2013, с. 241).

Витоком краєзнавчих студій Юрія Шумовського варто вважати рідне йому село Мирогощу. Історію цього села з указівками найважливіших історичних пам'яток і знахідок учений подав у статті з назвою «Село Мирогоща», опублікованій в окупаційній газеті «Волинь» (Шумовський 1941, с. 2).

У межах краєзнавчого вивчення с. Мирогоща Юрій Шумовський насамперед зосередився на дослідженні території місцевої церкви архистратига Михаїла, де виявив залишки капища, зведеного для вшанування покровителя війни Перуна. Так, вищезгадана церква була дерев'яною, а невелика частина вівтаря мурованою, вірогідно побудованою ще в середньовіччі чи навіть у дохристиянську епоху. З огляду на це вчений гіпотетично довів, що під час християнізації слов'ян апостоли Христової науки для того, щоб не налаштовувати місцевий люд проти нової віри, не нищили атрибутики віри поганської, залишали недоторканними місця для молитов, лише замінюючи останні християнськими, а також ототожнювали ім'я, значення та характер нового святого із поганським божеством. Зважаючи на припущення, що на вищезгаданому місці розташовувалося капище бога війни, апологети нової християнської віри назвали його на честь архистратига Михаїла (ДІКЗ, 5615/н. доп., с. 45).

Продовженням археологічних досліджень на означеній території стало віднайдення Ю. Шумовським поблизу с. Мирогоща неолітичних знарядь праці та кераміки, що належала до трипільської культури. Це були перші здобутки молодого вченого, проте такі вагомі, що ними зацікавилися музеї Польщі й Український національний музей у Львові, де працювали п. Свенцицький і п. Пастернак (ДіКЗ, 5615/н. доп., c. 41).

Загалом постає очевидним, що Юрій Шумовський є першим істориком, який ініціював археологічні розкопки на Волині у старовинних поселеннях Мирогоща, Костянець, Листвин, Мощаниця, Нараїв, Варковичі, Острожець, а також зібрав багату колекцію речей давнини епох палеоліту, неоліту, бронзи та заліза. Завдяки археологічним знахідкам, які виступають джерелами дослідження краєзнавства, учений розширював знання про історію рідного краю.

Означений період діяльності Ю. Шумовського як археолога прикметний розробленням ним авторської методики виявлення та збереження історичних і археологічних пам'яток, що її викладено в статті «Археологічні пам'ятки Волині та спосіб збереження їх», опублікованій у періодичному церковно-громадському виданні «Церква і нарід» (Шумовський 1936).

У вищезазначеній статті вчений з метою мотивації місцевого населення до збереження старовинних пам'яток ознайомив читачів з археологічними працями та подав елементарні вказівки для орієнтації в археології, зокрема, описав історичні пам'ятки, визначив спосіб їхнього опрацювання та цінність на основі розподілу на дві групи рухомі та нерухомі. До першої групи автор статті зарахував «городища», «оселі», «печері», «вали», «кургани», «могили», «замчиська», до другої «камінні та кремінні знаряддя», «глиняні та металеві речі», «різні прикраси», «скаменілості», «монети та інші дрібні речі».

Юрій Шумовський назвав низку заходів, яких потрібно було поетапно дотримуватися в разі знайдення нерухомої пам'ятки (зібрати про неї відомості серед населення місцевої околиці, «не дивуючись навіть противним історії легендам»; намалювати або зробити шкіц (зняти розміри) з тією метою, щоб фахівець, уявивши цей предмет, зміг віднести його до певної категорії та в разі необхідності виїхати на місце знайдення (Шумовський 1936, с. 608), а також спектр заходів, обов'язкових до виконання за умови виявлення рухомої пам'ятки для збереження її від нищення та продовження належного дослідження (тимчасово призупинити будь-які роботи в місці знайдення та сповістити фахівців або ж адміністративну владу; у разі знайдення одиничних предметів віднести їх до музею для відповідної консервації (Шумовський 1936, с. 609).

Збір рухомих пам'яток Ю. Шумовський рекомендував організовувати у найбільш сприятливі для цього пори року весну та осінь, коли поля вільні від посівів і тривають господарські роботи, бо «тоді саме плуг, хоч і у варварський спосіб, вигортає на світло денне так цінні пам'ятки старовини, а ми їх мусимо збирати та опікуватись ними» (Шумовський 1936, с. 659).

Цікаво, що, пропагуючи збереження історичних пам'яток, учений звертався до представників інтелігенції, зокрема священиків. Наведемо уривок із його статті: «Священик, учитель чи який інший представник місцевого населення мусить, на мою думку, бути піонером в збереженню, зібранні та опіці над всякими науковими пам'ятками старовини. В даному разі маю на меті лише Всечесних Пан-Отців, котрі, як ближні у відношеннях своїх до парафіян і місцевого населення, можуть частіше і велику користь принести науці своїми спостереженнями в історії своєї парафії, збиранням та записуванням різних легенд і назв околичних, які йому ніколи не відмовлять подати його парафіяни, і що пізніше може стати надзвичай цінним науково-історичним матеріалом для фахівців і наукових працівників» (Шумовський 1936, с. 607).

Ще один напрям краєзнавчих досліджень Юрія Шумовського вивчення таких історичних пам'яток української культури, як придорожні хрести. У статті «Придорожні святині в Україні», опублікованій у газеті «Волинь», дослідник розкриває історію походження останніх, стверджуючи, що давні українці ще за часів поганства встановлювали на роздоріжжях статуї різних богів, аби ті охороняли їх від усього злого. Такі статуї мали назву придорожніх. Із утвердженням християнства поганські божества почали прибирати, встановлюючи на їхні місця символи християнства камінні, дерев'яні хрести та статуї (Шумовський 1955, с. 3).

У статті «Культ хреста у народів світу і в Україні», що вийшла друком у журналі «Віра й культура», Ю. Шумовський характеризував символ хреста на основі релігійних учень, а саме висвітлював історію його поширення з дохристиянських часів і розглядав вшанування в усьому світі в християнський період. Автор переконував, що символ хреста був даний Богом від початку світу, наводячи приклади творення відповідного знаку в таких явищах і процесах, як переломлення сонячних променів, ріст рослин, забарвлення тварин, кристали, поділ світу на чотири протилежні навхресні частини. З огляду на це дослідник констатував, що саме тому найвища та найдосконаліша істота Божа на землі людина прийняла цей спасенний і значущий у її житті знак хреста, який протягом століть по-різному вшановували люди, поки його не освятив «чесною Кров'ю» Месія Христос і дав нове призначення в людському житті слугувати символом спасіння (Шумовський 1955, с. 8).

Звичай установлення хрестів на могилах, при дорогах, у селах, що був надзвичайно поширений в Україні та зберігся до наших днів, Юрій Шумовський пояснював так: «Український народ глибоко віруючий та консервативний у своїх звичаях і віруваннях, і не забув і цієї великої пошани до Животворящого Хреста Господнього, якої його навчили ще перші проповідники Христові». Тому стверджував, що саме з причини глибокої віри у святість, могутність і чудодійність Хреста як джерела та знаряддя порятунку український народ ставить останній, де тільки бачить у цьому потребу (Шумовський 1955, с. 11).

На Волині, як і загалом в Україні, придорожні хрести завжди називали фігурами. Із давнини й до сьогодні українці встановлювали такі хрести для охорони села та подорожніх від усього злого або на знак подяки Богові за порятунок від лиха, що минуло, наприклад, ворожого нападу, пожежі. Український народ незмінно належно опікувався ними, намагався втримувати в цілості, з належним виглядом, а в разі руйнації замінити на нові, поставлені на тому самому місці. Установлення таких святинь, як хрести, зазвичай проходило урочисто, із богослужінням засобом охорони перед «пануючою чи наближаючою пошестю». Ю. Шумовський писав: «Хрести найчастіше зустрічаються дерев'яні, високі, з повним комплектом знарядь якими розпинали Христа: обценьками, молотом, цвяхами, дощечкою з 30 срібними, що Іуда отримав за Христа, і т.п. На самому вершечку хреста, чи як в Україні звуть «фігури» обов'язково знаходиться бляшаний, чи з дерева вирізаний півень, помальований як фігура на червоно та обернений на схід головою, це символ світла і життя» (Шумовський 1942, с. 3).

У своїх наукових візіях Ю. Шумовський обстоював думку про хрест як символ оберегу, що має чудодійну силу. Підтвердження цього вчений пов'язував з предметами, якими хрест прикрашають (фартухи, хустки, спідниці, рушники, намітки), позаяк вищеперераховані предмети є символами людських недуг, хвороб тієї частини людського тіла, яку прикривають, вивішування їх на хрест дарувало певну надію та віру у швидке одужання, зцілення й поміч. Дослідник, зокрема, зауважував, що фартух найчастіше вішали на хрест безплідні жінки, що благали у Бога дітей, сподіваючись, та жінки із жіночими хворобами в надії на зцілення.

Не оминув своєю увагою Юрій Шумовський й надмогильні хрести. Надписи, які добре збереглися на них і підлягають прочитанню, є цінним історичним матеріалом для вивчення історії України. Підкреслюючи значення останніх, учений наголошував, що з надмогильними хрестами пов'язано багато цікавих повір'їв, легенд, які молоде покоління забуває під впливом нових антихристиянських гасел, залишаючи такі цінні історичні дані на опрацювання окремих наукових інституцій, що докладають зусиль для їхньої консервації та збереження (Шумовський 1955, с. 12).

Загалом результатом краєзнавчих спостережень, численних археологічних досліджень на території Волині стало реконструювання Юрієм Шумовським історії останньої шляхом опису її поступового культурного розвитку. Так, у статті «Праісторія Волині» вчений стверджував, що: «Десятки великих осель з найдавніших часів, з різноманітною керамікою й господарським та військовим знаряддям, свідчать про розвиток господарства й родинного життя. Десятки й сотки розкопаних та відкритих гробів свідчать про поступовий розвиток похоронних і релігійних культів. Сотки городищ і курганів ясно вказують на тодішню опіку людства над собою. Все це величезні скарби старовини, чим може пишатись наша країна й які є найкращим документом давнього минулого нашої області» (Шумовський 1941, с. 3).

Ю. Шумовський вважав Західну Волинь однією з найбагатших на історичні та передісторичні пам'ятки місцевостей України, що, закономірно, неодноразово привертала дослідницьку увагу представників наукової спільноти.

Виконаний ученим опис історичного розвитку Волині насамперед передбачав розгляд її історично-географічних меж, а також висвітлення особливостей появи тут у період давньої кам'яної доби перших людей: «Ховаючись від холоду та напасті хижаків по печерах, а потім в землянках і надводних хатках, наші предки все більше і більше збагачували свою духовну й матеріальну культуру» (Шумовський 1941, с. 3).

У контексті характеристики розвитку господарства на Волині Юрій Шумовський зазначав про поширеність ще від початку заселення її території першими людьми таких способів господарювання, як мисливство та рибальство. Цьому сприяла наявність на Волині великих озер і широких рік, густих лісів. Спочатку мисливство та рибальство були поєднані між собою, а надалі із розвитком знарядь праці набували більшої самостійності, доки наприкінці кам'яної доби рибальство стало домінувати над мисливством і отримало значення окремого виду промислу. Такі зміни співвідносні з появою спеціальних рибальських знарядь, як-от: гарпуни з кісток тварин, гачки, сітки, плетені із лика чи з очерету, з кам'яними грузилами, знайдених ученими в означеній місцевості. Крім названих видів господарських промислів, унаслідок збільшення потреб людини в харчуванні почало інтенсивно розвиватися пасічництво та рільництво (до рільничих знарядь праці цієї місцевості належать рала, жорна, серпи, мотики, пилки, коси тощо).

На переконання Ю. Шумовського, не менш інтенсивними темпами розвитку відзначалося гончарство, що було пов'язане з виробленням населенням Волині керамічних виробів різної форми, кухонного начиння, черенів для випікання хлібних паляниць та інших речей, необхідних для домашнього господарства.

Учений також згадував, що найбільш поширеним на Волині способом добування вогню було тертя сухих частин дерева одна об одну, а відтак стверджував, що вогонь оберігав людину від холоду, нападу хижих звірів, слугував для приготування страв, ставав сигналом тривоги, частиною похоронних церемоній і засобом освітлення житла.

У межах опису системи харчування прадавніх людей, які заселяли територію сучасної Волині, Ю. Шумовський констатував, що раціон місцевого населення складали не лише різні рослини, тварини, а й людське м'ясо. Втім дослідник одразу зауважував, що в давні часи людина вдавалася до людоїдства не через брак їжі, а з причини побутування вірувань і звичаїв, що припускали споживання людського серця, печінки, мозку та крові як символів прийняття мудрості, сили та відваги.

Характеризуючи обрядовість доісторичних людей на Волині, Юрій Шумовський зупинився на розгляді похоронних культів. З огляду на віру в життя людини після смерті предки шанували пращурів, опікувалися ними, зокрема завжди намагалися задовольнити їхніх духів, залишаючи з покійниками їхню зброю, знаряддя та їжу в начиннях.

Цікавим видається запропонований дослідником опис традиційного одягу давніх людей Волинського краю, який носили насамперед не з метою захисту від холоду, а з естетичних міркувань. Спочатку частини такого одягу зв'язували жилами тварин і ликом, а пізніше зшивали нитками, скрученими з кінського волосу. Важливим елементом гардеробу давніх людей навіть у повсякденному життя були прикраси: чоловіки та жінки носили амулети, браслети, обручки, коралі з глини, каміння чи кісток. Жінки робили зачіски, що їх фіксували кістяними, а пізніше металевими шпильками. Обличчя, а то й усе тіло, вкривали татуюванням чи фарбували червоною, жовтою вохрою.

Ю. Шумовський зупинився також і на описі ведення давнім населенням теперішньої Волині торгівлі. Остання мала характер заміни, зумовлений способом проживання давніх людей: кочуючи з місця на місце в пошуках кращої поживи, вони налагоджували між собою торговельні зв'язки. Йдеться, серед іншого, й про обмін з далекими околицями півночі, облаштований шляхом передавання в ті місцевості різноманітних знарядь праці, кремінців для оброблення мушель, які використовували у прикрасах, червоної вохри й інших чужих для них на той час речей.

Під час проведення археологічних розкопок поховань на території Волині Юрій Шумовський досліджував віднайдені людські останки на предмет вироблення узагальненого бачення стану здоров'я місцевого населення. Відтак зробив висновок про те, що стан здоров'я давнього населення Волині відчутно контрастує зі станом здоров'я сучасників дослідника давні мешканці краю мали менше хвороб порівняно з теперішніми. Серед найпоширеніших хвороб давніх людей він називає здебільшого артрити, тобто нарости на кістках, натомість виокремлює такі хвороби, як туберкульоз кісток, ревматизм, венеричні захворювання та порохівниці зубів, лише у представників неолітичного періоду.

Загалом краєзнавчі дослідження, розгорнуті Юрієм Шумовським на окупованій Польщею території Західної Волині та зорієнтовані на вивчення етнографічної спадщини українського народу, сприяли поглибленню знань про давнє минуле останнього та набули вияву в таких результатах, як:

відтворення багатого етнографічного матеріалу на основі археологічних знахідок і краєзнавчих спостережень;

реконструювання історії Волинського краю від часу появи першої людини (представлення історико-географічних відомостей та особливостей історично-культурного розвитку місцевості);

пропагування збереження історичних пам'яток культури (розроблення методичних рекомендацій щодо їхнього виявлення та запобігання нищенню);

вивчення культових придорожніх об'єктів хрестів (висвітлення історії їхнього поширення, особливостей вшанування, значення вірувань, пов'язаних із чудодійною силою);

опублікування статей про результати проведених досліджень на сторінках тогочасних видань.

Прикметно, що краєзнавча діяльність ученого відзначалася спрямованістю на пошук у межах окупованої Польщею території всього українського для майбутнього державотворення, що стимулювало б місцевих українців до вивчення історії рідного краю та сприяло б усвідомленню ними необхідності єднання в боротьбі за національне визволення.

Отже, плідну діяльність Ю. Шумовського на території Волині у період її окупації Польщею як вияв патріотизму вченого, небайдужості до культурної спадщини рідного народу та прагнення до відстоювання його національної ідентичності в умовах асиміляції історичних територій України варто визнати вагомим внеском у розвиток українського історичного краєзнавства.

Список джерел та літератури

КРУШЕЛЬНИЦЬКА, Л., 2013, Епістолярна спадщина Ярослава Пастернака. Львів: Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника.

Фонди державного історико-культурного заповідника м. Дубно (ДІКЗ), КН. 6531/Д-3813, 150 арк. Лист Р Якимовича № 390 ІХ/35 від 26 квітня 1935 р.

Фонди Державного історико-культурного заповідника м. Дубно (ДІКЗ), КН. 8664/ДІІІ.4557, арк. 1. Лист Р. Якимовича № 284 ІХ/36 від 9 квітня 1936 р.

Фонди державного історико-культурного заповідника м. Дубно (ДІКЗ), КН. 6531/Д-3813, 150 арк. Лист Р. Якимовича № 274 ІХ/37 від 3 квітня 1937 р.

Фонди Державного історико-культурного заповідника м. Дубно (ДІКЗ), 5615/н. доп. Шумовський, Ю. Зруйноване гніздо, чи історія однієї священицької родини на Волині. Саванна, 1992. Т. 1. Ч. 2.

ШУМОВСЬКИЙ, Ю., 1936, Археологічні пам'ятки на Волині та спосіб збереження їх, Церква і Нарід, Кременець, 19, 607-609.

ШУМОВСЬКИЙ, Ю., 1936, Археологічні пам'ятки на Волині та спосіб збереження їх (закінчення), Церква і Нарід, Кременець, 20, 657-659.

ШУМОВСЬКИЙ, Ю., 1951, Волинь 400.000 років тому, Українське слово, Париж, 510, 3.

ШУМОВСЬКИЙ, Ю., 1955, Культ Хреста у народів світу і в України, Віра й культура, Нью-Йорк, 6 (18), 8-12.

ШУМОВСЬКИЙ, Ю.,1941, Праісторія Волині, Волинь, Рівне, 20 листопада, 3.

ШУМОВСЬКИЙ, Ю., 1942, Придорожні святині в Україні, Волинь, Рівне, 10 травня, 3.

ШУМОВСЬКИЙ, Ю., 1941, Село Мирогоща, Волинь, Рівне, 28 грудня, 2.

ШУМОВСЬКИЙ, Ю., 1942, Слідами минулого, Волинь, Рівне, 27 грудня, 3.

Яремчук, В., 2018, Юрій Шумовський етнограф, археолог: історіографічний аспект. Народознавчі зошити, 4 (142), 967-975. DOI: https://doi.org/10.15407/nz2018.04.967

References

KRUSHELNYTSKA, L., 2013, Epistoliarna spadshchyna Yaroslava Pasternaka [Epistolary legacy of Yaroslav Pasternak]. Lviv: Lvivska natsionalna naukova biblioteka Ukrainy imeni V. Stefanyka. [In Ukrainian].

Fondy derzhavnoho istoryko-kulturnoho zapovidnyka m. Dubno (DIKZ), KN. 6531/D-3813, 150 arkushy. Lyst R. Yakymovycha [Letter of R. Yakymovych]. № 390 IX/35 vid 26 kvitnia 1935. [In Polish].

Fondy derzhavnoho istoryko-kulturnoho zapovidnyka m. Dubno (DIKZ), KN. 6531/D-3813, arch.1. Lyst R. Yakymovycha [Letter of R. Yakymovych]. № 284-IX/36 vid 9 kvitnia 1936. [In Polish].

Fondy derzhavnoho istoryko-kulturnoho zapovidnyka m. Dubno (DIKZ), KN. 6531/D-3813, 150 arkushy. Lyst R. Yakymovycha [Letter of R. Yakymovych]. № 274 IX/37 vid 3 kvitnia 1937. [In Poland].

Fondy Derzhavnoho istoryko-kulturnoho zapovidnyka m. Dubno (DIKZ), 5615/n. dop. Shumovskyi Yu. Zruinovane hnizdo, chy istoriia odniiei sviashchenytskoi rodynyny na Volyni [A destroyed nest or the history of a priestly family in Volhynia]. (Vol. 1 (2), 174 s.). Savannah, 1992. [In Ukrainian].

SHUMOVSKYI, Yu., 1936, Arkheolohichni pamiatky na Volyni ta sposib zberezhennia yikh [Archaeological monuments in Volhynia and how to preserve them]. Tserkva i Narid. 19, 607-609. Kremenets. [In Ukrainian].

SHUMOVSKYI, Yu., 1936, Arkheolohichni pamiatky na Volyni ta sposib zberezhennia yikh (zakinchennia) [Archaeological monuments in Volhynia and how to preserve them (end)]. Tserkva i Narid. 20, 657-659. Kremenets. [In Ukrainian].

SHUMOVSKYI.Yu., 1951, Volyn 400.000 rokivtomu[Volyn 400,000 years ago]. Ukrainske slovo, 510, s. 3. Paryzh. [In Ukrainian].

SHUMOVSKYI, Yu., 1955, Kult Khresta u narodiv svitu i v Ukraini [The cult of the Cross among the people of the world and in Ukraine]. Vira i kultura. 6 (18), 8-12. Niu-York. [In Ukrainian].

SHUMOVSKYI, Yu., 1941,20 lystopada, Praistoriia Volyni [Prehistory of Volhynia]. Volyn. s. 3. Rivne. [In Ukrainian]. SHUMOVSKYI, Yu., 1942, 10 travnia, Prydorozhni sviatyni v Ukraini [Roadside shrines in Ukraine]. Volyn, 3. Rivne. [In Ukrainian].

SHUMOVSKYI, Yu., 1941,28 hrudnia, Selo Myrohoshcha [The village of Myrogoshcha]. Volyn, 2. Rivne. [In Ukrainian]. SHUMOVSKYI, Yu., 1942, 27 hrudnia, Slidamy mynuloho [In the footsteps of past]. Volyn, 3. Rivne, [In Ukrainian]. YAREMCHUK, V., 2018, Yurii Shumovskyi etnohraf, arkheoloh: istoriohrafichnyi aspect [YuriiShymovskyi ethnographer, archaeologist: historiografic aspect]. Narodoznavchi zoshyty. 4 (142), 967-975. DOI:https://doi. org/10.15407/nz2018.04.967 [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru