Ритуальні дійства, пов'язані з кров'ю

Размещено на http://www.allbest.ru/

РИТУАЛЬНІ ДІЙСТВА, ПОВ'ЯЗАНІ З КРОВ'Ю

Юлія СОКОЛЮК

Анотація

Стаття написана під час російсько-української війни і має на меті показати важливість і сакральність кривавої данини, котру платить наш народ за збереження своєї ідентичності. Криваві ритуали мають прадавнє походження й існували у всіх первісних суспільствах. Дослідники пов'язують ці явища з культом плодючості, з викликанням дощу. У пізніших африканських культах кров використовували, аби зашкодити ворогу.

Такі ритуальні дійства відбилися у фольклорі, давній літературі, культурі, зрештою, навіть у християнській релігії.

Ключові слова: кров, ритуал, магічні ритуали, побутові ритуали, фольклор.

Summary

Sokolyuk J. Ritual actions related to blood. The article was written during the Russian-Ukrainian war and aims to show the importance and sacredness of the bloody tribute our people pay to preserve their identity. Blood rituals have an ancient origin and existed in all primitive societies. Researchers associate these phenomena with the cult of fertility, with causing rain. In later African cults, blood was used to harm the enemy.

Such ritual actions were reflected in folklore, ancient literature, culture, and eventually even in the Christian religion.

Key words: blood, ritual, magical rituals, household rituals, folklore.

Постановка проблеми

Реалії нашого сьогодення пов'язані з кривавою війною, у якій так чи інакше задіяні більше 40 держав світу. Україна залита кров'ю своїх захисників і мирних громадян, і кожного дня війна забирає все нові і нові жертви.

З вуст політиків, науковців і журналістів все частіше лунають слова, що Україні надто легко дісталася незалежність, що кожна держава і нація потребують кривавої жертви на олтар державності. Як заповів нам наш пророк Тарас Шевченко: «І вражою злою кров'ю волю окропіте!».

Не секрет, що наші предки, аби на віки зміцнити фундамент палацу замуровували там живу людину. Такі перекази можна почути чи не в усіх палацах Європи, Західної і Центральної України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідник М. Юрій підсумував соціальні чинники формування ритуалів у суспільстві.

Цікаві народні звичаї описані у монографіях Галини Лозко. Джерелом знань про давні українські ритуали є «Енциклопедія українознавства» Є. Онацького.

Найбільш переконливим дослідженням цієї теми є книга американської дослідниці Барбари Еренрайх Blood Rites: Origins and History of the Passions of War (1997), вибрані розділи з якої перекладено українською мовою в журналі «Є» [4]. Дослідниця цитує Гегеля, що «народ є «своєрідним організмом» і існує завдяки емоційній єдності громадян, а ніщо більше аніж війна не цементує цієї єдності» [4].

Олена Чебанюк вказує, що з давніх часів найбільш шанованою у суспільстві професією була робота воїна, тому що воїни «сплачували податок кров'ю» [11]. У своїй розвідці дослідниця аналізує фольклорні й історичні матеріали, що стосуються українського воїнства.

Мета статті

Тож, ставимо за мету висвітлити семантику ритуальних дійств, пов'язаних з кров'ю. Показати їх зв'язок з історією, фольклором, давньою літературою, культурою і самим існуванням нашого народу.

Виклад основного матеріалу

Довідники визначають поняття ритуалу як традиційну усталену послідовність символічних дій і обрядів.

Ритуали поділяються на магічні та релігійні. Головною відмінністю магії від релігії є те, що перша має індивідуальний характер, а друга - суспільний [13].

Також ритуали відрізняються за їхніми функціями. Кризові ритуали - це ті, які здійснюються індивідом чи групою осіб в критичні періоди життя чи як відповідь на невідкладну проблему. Як приклад дослідник М. Юрій наводить танець дощу, котрий має архаїчний характер і ретельно продуманий. Ритуал та імпровізація виключають одне одного, тому що ритуальні дійства вивірені і усталені протягом століть.

Народ майя значну увагу приділяли кривавому жертвоприношенню. Дослідники стверджують, що загальність практики кровопускання є унікальною для усієї месоамериканської культури. Навіть сьогодні в Нікарагуа існує ритуал плодючості, пов'язаний з кров'ю. Кров'ю обмазують кукурудзу, ділять по зернятку на усіх учасників і кожний має запекти цю частку у ритуальний хдіб і з'їсти.

Найбільш важливі ритуали потребували масового пролиття крові, зазвичай це були прохання про дощ.

Магічний ритуал -- має на меті досягнення певного практичного результату шляхом впливу на об'єкти через їх символічне зображення. Наприклад, ураження зображення тварини для забезпечення вдалого полювання, наслання хвороби або смерті на ворога з використанням ляльки-вуду. У всіх цих дійствах неодмінно використовували кров.

Дослідниця О. Тиховська зазначає, що «згідно з народними уявленнями, магічний ритуал передбачає тісне взаємопереплетення часових та просторових меж: хвороба або біда усуваються з життя людини на межі, роздоріжжі, готарі в чітко окреслений проміжок часу: перед сходом сонця або перед заходом сонця» [12].

З давніх давен кров є символом життя.

Біблія оповідає про першу, пролиту людиною кров. Бог прийняв кровну жертву Авеля у вигляді вівці, але відмовив Каїнові, бо його жертва була нещира. Авель був убитий рідним братом: «І сказав Господь Каїнові: «Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі. А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки» (Буття 4:10,11) [1,11]

У фольклорі України існує велика кількість фразеологізмів про кров. Українці кажуть: «кров холоне» про жах, «кров кипить» про молодість або гнів, «кров з молоком» про здорову і красиву людину, «блакитна кров» про шляхетне і високе походження.

Записано багато легенд і переказів, пов'язаних з кров'ю. Наприклад, польові маки розквітають там, де пролилося багато крові.

Існують і народні прикмети: якщо дуже сильно злитися, може закипіти кров;

якщо на одежі засохнуть плями крові, людину переслідуватимуть нещастя;

не можна ставати ногою на пролиту кров, бо страждатимеш від хвороб [5].

Дослідник В. Жайворонок вказав: «За народними повір'ями, сонце не терпить крові і карає вбивцю, коли він проллє кров на його виду: «Людська крівця не водиця, розливати не годиться»; свідками невинно пролитої крові виступають різні речі (згадаймо калинову сопілку або перекотиполе; (див. однойменну новелу Г. Квітки-Основ'яненка)» [5].

У багатьох народів Кавказу досі існує «кревна помста», де за пролиту кров має бути відплата кров'ю самого вбивці або його родича. Такий самий ритуал існував і у народів сучасної Чорногорії, сербів і чорногорців. Тому у народі кажуть: «Кров пустити -- цвях у труну забити».

Той, хто пролив кров, має «очиститися», бо він грішний. Ці давні вірування відбилися у багатьох народних побутових ритуалах. Є. Онацький у «Енциклопедії українознавства» зібрав велику кількість подібних обрядів. Це зливки, виводини, комора та ін.

Кров у соціумі і культурі нашого народу має надзвичайне значення. Усіляке пролиття крові «вимагає очищення», навіть якщо це народження нової людини. Тому баба-повитуха, котра допомагає дитині народитися, стає нечистою і потребує спеціального ритуального обряду «Виводу баби». Ритуал цей здійснює священник.

Є. Онацький описав ще один обряд «Вивід положниці», пов'язаний з проливанням крові. Це ритуальне дійство відбувається на 40 день після народження дитини. Дослідник вказав, що подібний ритуал існував у євреїв, греків, єгиптян та багатьох інших народів. Цікаво, що в українців усі обряди, що потребували очищення від крові, відбувалися в церкві, тобто не мали нічого спільного з магічними практиками. Тому легко зрозуміти виникнення забобонного вірування, «поширеного на Гуцульщині, що коли покритка, невиведена по дитині в церкві, перейде через чийсь город, то земля на ньому сім літ не родитиме» [10, 149].

Якщо ж церкви в селі не було, або знаходилася вона надто далеко, то відбувалося ритуальне омовіння молодих після виводу молодої або жінки після пологів біля криниці.

З історичних джерел відомо, що наші предки приносили криваві жертви. Обряд жертвоприношення біля вікового дуба на острові Хортиця описаний у хроніці Костянтина Багрянородного: «На цьому острові здійснюють жертвоприношення тому, що там росте величезний дуб. Вони приносять у жертву живих півнів, довкруг втикають стріли, а інші - шматки хліба, м'ясо і що має кожен, як вимагає їхній звичай» [7, 161].

Про первинність кривавих жертв у слов'ян зазначали більшість дослідників. У митрополита Іларіона етимологія слова «коровай» пояснюється за допомогою відповідних слів із інших мов: санскритським kravja, ст.-сл. кравай, лат. caro - м'ясо, пор. і крава - корова, кров, литовське - karaisris - хліб, пиріг - все це ясно вказує, що коровай - весільна жертва богові [9, 47].

Народ, за Гегелем, це така «істота», що потребує крови реальних людей для підтримки свого існування [4]. Тому на теренах нашої країни завжди з пошаною ставилися до людей, котрі мають проливати кров, свою і чужу, до воїнів. Козацька служба «була почесна й оспівана в думах і піснях:

«Горіхове сіделечко і кінь вороненький, Від'їжджає з цього села козак молоденький. Від'їжджає з цього села на кривавий танець,

Бо із степу наступає ворог наш поганець» [11].

Важливий козацький ритуал братання на крові, згаданий Г. Лозко. Якщо один воїн рятував життя іншому, перев'язував йому рани, або допомагав звільнитись з полону, то вони тим самим ставали «кревними братами». кров ритуальний фольклор легенда

Барбара Еренрайх зазначила, що європейці почали розглядати ворога як хижака тільки у XX столітті. Газети початку століття рясніли карикатурами, де противників зображували щурами, псами та іншими зубастими істотами. Цікаво, але для підкреслення власної сили, на прапорах і гербах різних народів зображені саме хижі тварини і птахи: орел у Сполучених Штатах Америки, Німеччині, Мексиці, Польщі та Іспанії, лев у Великій Британії, Чехії, Фінляндії, Кенії, Нідерландах, Норвегії та Ірані, сокіл у Єгипті [11].

Дослідниця також подає цікавий матеріал, узятий з книги Waite «The Psychopathic God», де міститься біографічна інформація про тирана Гітлера, котрий ототожнював себе і своїх вояків з вовками і вважав, що доста вже спробував крові під час I Світової війни.

Найвищим виявом ритуального дійства є Причастя кров'ю і тілом Ісуса Христа, котрий, як вважають усі християни, помер за гріхи усього людства і воскрес третього дня. Червоне вино є символом пролитої крові Боголюдини, а хліб символізує тіло Христове.

Висновки

В результаті нашого дослідження проведено огляд ритуалів, пов'язаних з кров'ю. Згадано відмінність магічного ритуалу від побутового. Розглянуто ставлення українського народу до проливання крові, що відображене у численних піснях, фразеологізмах і прикметах.

Зрештою, можна зробити висновок, що криваві ритуали - явище загально світове. Вони існували у всіх народів. Первісні люди провадили такі ритуали для вдалого полювання, для боротьби з посухою. Ототожнювали себе з хижаками, ніби набуваючи їх силу.

Проливати кров - великий гріх, за це буде неодмінна відплата. Тому побутові ритуали мають на меті очищення від крові.

Визвольна війна українського народу проти одвічного ворога має завершитися нашою перемогою, тому що щедро окроплена і кров'ю наших героїв, і кров'ю ворогів.

Список використаної літератури

1. Біблія. Переклад І. Огієнка: США, - 1988;

2. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Київ: Велес, 2008. 528 с.;

3. Головацький Я. Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія/Уклад. Я. Головацьким. К.: Довіра, 1991. 94 с.;

4. Еренрайх Барбара. Ритуали крови // «Ї». 2003. №28. Barbara Ehrenreich Blood Rites: Origins and History of the Passions of War (1997);

5. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник, К.: Довіра, 2006. 703 с.;

6. Кримський А. Шахматов О. Уривок з Костянтина Багрянородного // Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини XI--XVIII в.в. -- Київ: вид. «Друкар», 1922. с. 134 --141;

7. Лозко Г. Українське народознавство.Тернопіль: Мандрівець, 2011. 512 c.;

8. Лозко Г. Коло Свароже. Відроджені традиції. Укр.письменник, 2004.222с.

9. Митрополит Іларіон (І. Огієнко). Дохристиянські вірування українського народу: історично-релігійна монографія. Київ: Обереги. 1992. 424 c.;

10. Онацький Є. Українська мала енциклопедія т. 3: літери Д-Є. Буенос-Айрес: Накладом Адміністратури УАП Церкви в Аргентині, 1958. 430 с.;

11. Чебанюк Олена. Військові мотиви у традиціях і звичаях українців. 2022 Режим доступу: https://www.nas.gov.ua/UA/ Messages/Pages/View.aspx?MessageID=9432

12. Тиховська Оксана Михайлівна. Міфологічні образи і магічні ритуали в українському фольклорі Закарпаття: етнопсихологічний аспект. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук. Львів - 2021;

13. Юрій М.Ф. Соціологія культури: Навчальний посібник. Київ: Кондор. 2006. 302 с. Режим доступу: http://politics.ellib. org.ua/pages-13011.html

Размещено на Allbest.ru