Про художню техніку гітариста

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРО ХУДОЖНЮ ТЕХНІКУ ГІТАРИСТА

Беллавін Владислав

У даному дослідженні розглядається проблема художньої техніки гітариста. Ця проблема полягає в тому, що гра гітариста повинна являти собою єдність, з одного боку, технічних, а з іншого боку, художніх навичок техніки гри на інструменті.

У музичній гітарній педагогіці багато педагогів, як за кордоном, так і в нашій країні, в питанні техніки гри на гітарі дотримуються такої думки: техніка виконавця формується тільки завдяки освоєнню вправ, гам, етюдів, завдяки чому ігровим прийомом можна опанувати шляхом механічного тренування і багаторазових повторень важких технічних елементів. Характерним для такої техніки є механічність вправ, збільшення годин, проведених за інструментом.

Такий метод можна назвати не офіційно «технічним дресируванням», а офіційно - методом анатомо-фізіологічної школи, який базується на відчутті рухів. Однак даний метод навчання гри на гітарі порушує принцип єдності художнього і технічного гармонійного розвитку музиканта.

Переважання навчання технічній стороні над художніми виконавчими навичками також було основою систем навчання у відомих навчальних посібниках і школах гри на гітарі таких авторів як І. Кузнєцов, Д. Соареш, Е. Пухоль та інших. Ці системи навчання будувалися на тому, що художні навички вироблялися тільки після того, як учень повністю опанує технічну сторону. Підтверджуючи цей факт, наведемо цитату Е. Пухоля: «Після того, як будуть ретельно опрацьовані етюди цього курсу, а також зазначені педагогом, учень зможе підготувати репертуар з класичних сучасних творів ...» [3,186].

Також в музичній педагогіці існує й інший метод в роботі над музичними творами, який називається психотехнічних. Яскравим представником цієї техніки був Франциско Таррега. Особливістю даного методу є свідома робота над рухової технікою, в процесі якої музикант повинен усвідомлювати цілі руху, ясно передбачувати, або «передчувати» кожен звук. Для цього потрібно намагатися почути внутрішнім слухом видобуту інструментом ноту, пасаж, якісний тембр і тон виконання. Для цього необхідно представляти зусилля м'язів, які знадобляться для виконання тієї або іншої дії, виключаючи зайві напруження і рухи, що заважають звуковидобуванню.

Психотехнічний метод навчання техніці гри на гітарі націлений на гармонійне виховання виконавця, на формування техніки на основі яскравих і змістовних художньо-образних уявлень, що сприяє розкриттю творчих здібностей молодих музикантів. Завдяки цьому методу удосконалюється техніка ігрових рухів, якими гітарист передає свої емоції, почуття, думки, володіючи вільними виконавчими навичками.

Таким чином, технічна сторона гри на гітарі вимагає паралельного розвитку художніх навичок. Це вимагає від музиканта рівноваги фізичних і психічних процесів організму (волі, пам'яті, уваги, почуттів, уяви, мислення, сприйняття). Тому гру на музичному інструменті вважають одним з найскладніших видів людської діяльності.

Метою даної роботи є розгляд деяких методів навчання гри на гітарі та вдосконалення художньої техніки гітариста завдяки балансуванню розвитку технічних та художніх навичок.

Принцип об'єднання художнього і технічного розвитку виступає балансом у формуванні раціональної техніки виконання музиканта.

Відомий гітарист Лі Роян говорив: «Одна з головних причин, чому великі майстри гітари можуть грати легко, є те, що вони досягли остаточного балансу протилежностей в їх житті і грі. Все, що артист робить своїм розумом і тілом, має бути збалансовано, - всі крайності мають зникнути». Музикант каже про те, що під час гри на гітарі виконавчий апарат повинен являти собою сумісність напруги і розслаблення. Безпосередньо пов'язана з цим посадка гітариста, яка повинна бути одночасно і статичною і динамічною. Статичність дозволяє впевнено тримати інструмент, а динамічність - розкріпачувати м'язи тіла (основні м'язи тіла не повинні бути закріпачені з тієї причини, що це призводить до закріпачування виконавчого апарату).

Про цей баланс говорять і вчені-психологи. Вони стверджують, що будь-яка дія матиме успіх, якщо перед під час її виконання представляти і уявляти не тільки те, як її буде вчинено, але також ясно бачити результат, до якого ця дія призведе. Це відноситься до руховим дій музикантів, які повинні усвідомлювати положення своїх рук під час гри, їх траєкторію і швидкість рухів. Так само необхідно представляти і звуковий образ.

Огляд деяких літературних праць в області музичної педагогіки дав можливість зробити висновок: більшість музикантів впевнені в тому, що рухи музиканта повинні бути економними, тобто при русі витрата сил повинна бути раціональною. Це призводить до свободи виконавчого апарату.

Наведемо думку музиканта-педагога І. Гофмана: «Добре можна грати тільки при найбільшій економії сил. Економія ця абсолютно відсутня у багатьох піаністів, що грають напруженою рукою. У мене розслаблення випливає негайно після дотику до клавіш» [1, 43]. Американський гітарист Чарльз Дункан ділився: «Секрет гарної координації дій полягає в тому, що для гри, в цілому потрібні значні зусилля обох рук. Удосконалення техніки гри - це в багатьох випадках процес вивчення і оволодіння зусиллями, їх напрямком і фокусуванням, обмеження до мінімуму витрат енергії, необхідної для реалізації чисто музично-технічних завдань» [2, 115].

У числі прийомів виконання на музичних інструментах часто використовується в музичній практиці прийом під назвою «legato», в основі якого плавні, що переходять з одного в інший рухи. Цей рух нагадує процес обмацування незнайомого предмета, заснованого на тактильних відчуттях. Даному прийому властиво контролювання музикантом під час гри рухів і відчуттів, а також створення художньо-музичного образу.

Техніку балансування напруги і розслаблення можна розглянути на прикладі роботи лівої руки під час гри на гітарі. Рухи лівої руки повинні бути економними, стриманими, простими, граціозними.

В музичній практиці до помилок у виконанні рухів лівою рукою відносять: порушення природного вигину пальців, прогинання середнього і вказівного пальця; вигин зап'ястя більше того, який потрібен; надмірне видалення лінії пальців від паралельної лінії струн; нахил пальців вліво; гра пальців «плазом» замість кінчиків; надмірне стиснення великим пальцем грифа; низьке положення пальців щодо грифа.

Але минути ці помилки можна, розвиваючи швидкість пальців лівої руки, шляхом дотримання таких вимог: збільшувати розтяжку пальців; розвивати точність попадання пальців на лади; домагатися дугоподібного вигину пальців; розвивати силу і витривалість пальців.

Найголовнішою проблемою в практиці музичного навчання, яка перешкоджає оволодінню раціональними прийомами гри на гітарі лівою і правою рукою, є м'язові затиски. Це відбувається в результаті напруги м'язів через психічні, фізичні і розумові утруднення. Для нормальної роботи організму і, відповідно, якісної гри на гітарі необхідна чіткість, координованість рухів музиканта, врівноваженість в діях м'язів згиначів і розгиначів. Не повинно бути повного м'язового закріпачення організму, так як нормальною вважається робота м'язів, коли один м'яз скорочується, а інший, відповідно, розслабляється. А найменший зажим в одному з м'язів або групи м'язів призводить до закріпачення інших груп м'язів.

Щоб така проблема не виникала, музикантові необхідно бути передбачливим і швидко міркувати під час гри, ретельно контролювати дії і миттєво розслаблювати затиснуті м'язи в міру їхнього виявлення в процесі виконання. Завдяки правильній роботі м'язів при повільній, точній грі і багатократних повтореннях виробляються рухові автоматизми. Для якісного виконання характерна повна свобода від м'язової напруги, що суміщає швидкі рухи пальців за рахунок зменшення їх замаху і легкість дотику до грифа. Психологічною допомогою для музиканта також є проголошення музичних складів або нот під час виконання. Це допомагає дисциплінувати ритмічну точність руху пальців і визначеність взяття звуку. Ще один елемент, що сприяє якісності і одночасно легкості гри на гітарі, служить диригентський жест, при якому на один помах програється велика кількість нот.

Всі ці способи, що підвищують технічні навички гри на гітарі все ж припускають і художні навички, адже контролювання роботи м'язів досягається за рахунок ясності сформованого звукового образу в слухових уявленнях і швидкості перемикання від однієї опорної точки до іншої. Такий баланс досягається завдяки регулярному і постійному тренуванню гри на гітарі.

Розглянувши деякі методи навчання якісної гри на гітарі, ми бачимо, що володіння технічними навичками повинно бути розвинене разом з художніми навичками. Рухове і слухове тренування повинні бути єдині. Тому молодим музикантам-практикам необхідно звертати увагу на те, наскільки в їх грі розвинені м'язові та слухові навички виконання, опрацьовуючи щодня виконавчий апарат разом з слуховим образом звуковидобування.

Ця задача, звичайно, лягає і на плечі музикантів-педагогів, які займаються технічним вихованням майстерності молодих музикантів. Відповідальність педагога полягає в тому, що він формує в учня систему рухових навичок і прийомів, найскладнішу за внутрішніми імпульсами.

Тому навчання, згідно музичній практиці, повинно здійснюватися в індивідуальному порядку, коли педагог може працювати з індивідуальними анатомо-фізіологічними, психічними і музичними якостями учня, які в усіх учнів різні. Розвиваючи ці якості в учня, педагог також прагне до виховання і розвитку творчої індивідуальності.

Подальші дослідження в даному напрямі можливі при більш детальному і глибокому розгляді проблеми технічного і художнього розвитку молодих гітаристів.

гітара гра технічний вправа

Література

1. Гофман І. Фортепіанна гра. Відповіді на питання про фортепіанну гру. - М., 1961.

2. Дункан Ч. Мистецтво гри на класичній гітарі. - М., 1990.

3. Пухоль Е. Школа гри на шестиструнный гітарі. - М., 1990.

Размещено на Allbest.ru