П.І. Чайковський: діалектика особистості і стилю

Своєрідним провісником майбутнього повороту художніх устремлінь в Росії до мистецтва малих форм стала “Іоланта”, єдина у Чайковського одноактна камерна опера. Її філософсько-сповідальний аспект, пов'язаний з відображенням певних змін у світогляді композитора, зумовлений його захопленням вченням Спінози.

Мудре осягнення життя на схилі віку, пізнання його одвічних, нескороминучих цінностей і засад любові, краси, добра -- і водночас прийняття страждання, невіддільного від них -- таким є узагальнений зміст останньої опери Чайковського, що має автобіографічний смисл. “Іоланта” відбила ту особливу ступінь просвітлено-філософського розуміння людського буття і власного життєвого шляху, якої досяг композитор на останньому відрізку своєї земної долі.

В дисертації акцентується дивовижна співзвучність “Іоланти” новітнім художнім тенденціям на рубежі століть, тому новому складу духовності, що народжувався як відповідь на зростання динамізму й складності світу. Окрім конкретно-стильових перекличок (з імпресіонізмом і символізмом), тут істотні також такі моменти, як відмова від романтичної афектації, тяжіння до філософської проблематики, руйнування семантичної однозначності, прагнення до втілення “невимовного”, жадання світла, чистоти, істини. Все це -- зерна тих художніх явищ, які в повній мірі будуть проявлені в російському музичному мистецтві лише на початку ХХ сторіччя. Таким чином, чудова інтегративна здатність композиторського обдарування Чайковського, яка дозволяла йому чутливо сприймати всі значні художні імпульси, що надходили ззовні, яскраво виявила себе і в його останньому оперному творі. Він став закономірним результатом попередньої творчої еволюції Чайковського і водночас -- відкриттям грядущих художніх перспектив.

Третій аспект, підвладний еволюційному розвиткові, що розглядається в дисертації, -- органічність архітектоніки, структурної і драматургічної єдності, монолітності як симфонічного циклу, так і театральної дії. Яскраво виражене тут посилення раціональної основи проявилось насамперед у продуманій системі тональних планів. Під цим кутом зору аналізуються їх вершинні прояви -- в “Євгенії Онєгіні”, “Піковій дамі”, “Іоланті”. Психологізація, суб'єктивізація музичної дії, що зумовили її “ланцюгове” розгортання, викликали і необхідність трансформації фіналу, що набув відтоді і в опері, і в симфонії “тихого” звучання.

Викривлення пушкінського фіналу в “Євгенії Онєгіні” -- лише натяк на необхідність дотримання логіки почуттів. Заміна фіналу шиллєровської драми в “Орлеанській діві” -- данина не стільки історичній правді, скільки правді оперної сцени, яка вимагає для свого завершення ораторіальної статичності. Вперше “тихий” фінал реалізовано в “Мазепі” -- за допомогою заміни сцени самогубства Марії сценою її божевілля, що відобразило гостре почуття композитором художніх тенденцій часу (поворот від романтичної патетики до реальності життєво правдивих обставин і переживань). “Тихий фінал”, що завершує наступну оперу -- “Чародійку”, -- народний “хор-відправа” -- випереджає аналогічне закінчення “Пікової дами” й фінал Шостої симфонії. В руслі тих самих тенденцій розглядається в дисертації двоїстість емоційного змісту заключної сцени “Іоланти”.

Синтез усіх стилістичних та образно-змістовних аспектів еволюції оперної і симфонічної творчості Чайковського здійснено в його останній, Шостій симфонії. На основі її аналізу в дисертації зроблено спробу розглянути творчість Чайковського в ширшому контексті -- контексті типологічних особливостей особистісної детермінованості творчої свідомості геніального композитора. Залучення свідчень інших митців показує, що думки й почуття Чайковського, пов'язані з його композиторським покликанням, типові в ряду багатьох, що самопізнанню творчих особистостей властива певна стереотипність. Сердцевина цього процесу -- ідея обов'язку в здійсненні свого покликання, ідея жертовності творця, який все життя складає данину на вівтар свого мистецтва. Діалектика влади таланту над художником, розкрита в ретроспективному висвітленні власного життя, -- ясно прочитуваний зміст прихованої програми симфонії. В ній знаходить своє логічне вичерпання стрижнева для всієї творчості Чайковського концепція долі.

Шоста симфонія не тільки підсумовує творчий шлях Чайковського, але й відкриває нові горизонти, за якими -- далечінь художнього простору прийдешнього століття. Процес поступової психологізації тематизму долі в пізній період творчості Чайковського пов'язаний також із важливими соціально-психологічними зрушеннями нового віку. Фактично, Чайковський розкрив головну тему російського мистецтва на переході від ХІХ до ХХ століття -- тему загибелі романтизму як певного типу ставлення до життя. Фінальне ламенто Шостої симфонії сьогодні мимоволі сприймається крізь призму цього колосального узагальнення: в ньому оплакується не просто одиноке людське життя, що гине, але людство, яке повернуло на згубний для його духовності шлях.

Геніальність Чайковського яскраво проявилась у тому, що не тільки соціальні, але й особистісні імпульси його творчості виявились причетними до вираження загальнолюдського змісту. Індивідуальне у створеному композитором художньому світі виступає носієм загального, типового. Суперечлива двоїстість фатальної одержимості творчістю -- суть самовідчуття зверненої до себе творчої свідомості. Її втілення в мистецтві Чайковського і визначило діалектичний характер його стильової еволюції.

В шостому розділі дисертації результати попереднього дослідження апробуються на “другорядних” сферах творчості композитора -- камерно-інструментальній та камерно-вокальній. Мета їх розгляду -- виявлення тих самих тенденцій, які реалізувались у “великому” руслі творчості Чайковського і які були розглянуті в попередніх розділах дисертації. Аналіз камерних творів є своєрідним тестом на правильність її основних висновків про особистісну детермінованість стильової еволюції творчості Чайковського. Водночас накреслюється можливість ще більш розширеного тлумачення його змістовної сторони. Так, діалектичність взаємовідношення фатальної і психологічної засад, що все відкритіше проступає в пізніх творах Чайковського, будучи поволі підготовленою різноманітно втіленою ідеєю “перетворення” (тематичного, інтонаційного, ритмічного, сюжетного та ін.), може розглядатися як символ своєрідної симетрії у виявленні вічних протилежностей буття -- добра і зла, світла і темряви. Їх взаємозворотність стане провідною темою в мистецтві ХХ століття. Геній Чайковського дивовижно це передбачив.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації підбиваються підсумки проведеного дослідження. Вони зводяться до наступних тез.

Індивідуальні якості авторської особистості невідворотньо відбиваються на її творчій продукції. Без їх урахування дослідження закономірностей становлення творчого стилю художника втрачає у своїй повноті. Приклад Чайковського в цьому відношенні особливо красномовний. Його творчість -- і у великих, і в малих формах -- дає багатий матеріал для спостереження згаданої взаємодії. Результати дослідженого взаємозв'язку особистості і стилю Чайковського можна узагальнити в наступній таблиці.

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ОСОБИСТОСТІ І СТИЛЮ ЧАЙКОВСЬКОГО

Стрижнем еволюційного розвитку людської і композиторської іпостасей Чайковського є ідея фатуму. Її “траєкторія” вимальовує виток діалектичної спіралі -- від стадії підсвідомої кристалізації в авторській свідомості до усвідомленого, напівдемонстративного втілення (в останньому, підсумковому творі).

Визначальною детермінантою названої фатальної ідеї є міцна психологічна установка Чайковського “на творчість”, що стала основним стимулом життєвиявлення композитора. Саме місіонерська свідомість Чайковського стала джерелом “еманації” ідеї фатуму, що регламентувала його шлях. Оформлення художньо-образної концепції долі в творчості Чайковського відбулось, таким чином, під безпосереднім впливом психологічної домінанти його особистості.

Окрім природніх, психофізіологічних, суттєві й об'єктивні суспільно-історичні обставини, а також драматичні події життя Чайковського, що справили вплив на формування у нього відчуття фатального відчуження від решти людства. В творчості це визначило еволюційне спрямування від драми до трагедії.

Історична місія Чайковського проявилась в яскраво вираженій інтегративній ролі його мистецтва в європейському музичному процесі. Воно узагальнило різні суспільно-культурні тенденції часу, стилі, навіть художні напрямки, асимілювало різнонаціональні прояви. Це зумовлено у великій мірі тим, що Чайковський являє собою своєрідне явище “на межі”, на “перехресті”. Це перехрестя утворюють генетичні перетини: різних національностей й контрастних психічних засад, представлених найближчими предками композитора. Синтез переплетених якостей відбився на гармонійному поєднанні раціональної та емоційної засад в людській натурі і творчому стилі Чайковського. Найяскравіше воно позначилось на взаємодії класичних і романтичних традицій його творчості.

Особливу роль в утвердженні згаданої рівноваги зіграло органічне засвоєння Чайковським бетховенської традиції, особливо в галузі формотворчої активності ритму. Типологічний підхід до проблеми творчої свідомості дозволяє нетрадиційно поглянути на близькість основоположних принципів мистецтва Чайковського і Бетховена, вбачати її не тільки в стильових ознаках, але і в схожості найбільш загальних психологічних передумов їх творчості. Серед них -- ідея обов'язку в здійсненні свого покликання як вищий життєвий принцип, ідея творчості як постійного переборення, в якому проявляється індивідуальна воля художника. Живлена цими джерелами, властива обом композиторам вольова енергія одержала стильово схоже впровадження, зумовивши специфічну активність ритму в музиці обох композиторів. Закономірно, що трансформація особистісної сутності Чайковського отримає яскраве відображення в еволюції саме ритмічного фактора його стилю.

Естафета, яку прийняв Чайковський від Бетховена, була підготовлена творчістю Глінки, що виконав роль сполучної ланки між ними. Немалу роль при цьому зіграв український національний елемент, сильний вплив якого зазнали на собі як Глінка, так і Чайковський.

Проведене дослідження підтвердило яскравий взаємозв'язок симфонічної та оперно-балетної творчості композитора, спільність еволюційних процесів в їх надрах. Особистість автора як стрижень, що скріплює обидві сфери, зумовлює і стилістичний, й ідейно-образний резонанс хронологічно паралельних творів. Не дивно, що мета, якої від початку прагнув композитор -- створення лірико-психологічної драми, -- була досягнута майже одномоментно -- в Четвертій симфонії та “Євгенії Онєгіні”. В обох творах здійснено демонстрацію основних принципів нового, зрілого етапу творчої діяльності Чайковського. Найбільш визначний і виразний з них -- принцип автобіографічності, що в майбутньому розвинеться до сповідальності.

Поряд з посиленням автобіографічних засад спостерігається спільна для всіх жанрових сфер творчості Чайковського тенденція підсилення структурної та драматургічної єдності, цілісності загальної музичної концепції як симфонічного циклу, так і театральної дії. Психологізація, суб'єктивізація їх завдяки методу “ланцюгового” розгортання викликали необхідність і в трансформації фіналу, що набуває з певного часу і в опері, і в симфонії “тихого” звучання.

Синтез всіх аспектів еволюції творчості Чайковського здійснюється в його останній, Шостій симфонії. Притаманне їй геніальне передбачення соціально-психологічних зрушень ХХ віку свідчить про філософічність мислення Чайковського в цілому, його здатність давати своїм мистецтвом художнє осягнення сутності речей та явищ. В цьому й -- прояв однієї з властивих музичному мисленню композитора загальних “горішніх” закономірностей, що розкривають природу геніального художнього обдарування, яке переробляє зовнішні об'єктивно-життєві імпульси в стрункі, організовані художньо-образні системи. Особистість митця -- своєрідний і дуже витончений інструмент цієї переробки. Конструктивна досконалість створених нею систем -- одна з загадок стройності та гармонійності світобудови, частиною якої є свідомість генія. Музика Чайковського в своїх основних, вершинних проявах якнайкраще свідчить про це і, разом з тим, розкриває всю складність історичної місії, що випала його таланту: дати глобальне узагальнення минулому і провісницьки позначити майбутнє.

Враховуючи сучасну тенденцію інтеграції окремих наук в спільному потоці філософських роздумів про світ і людину, автор наприкінці дисертаційної роботи намічає можливі перспективи подальшого дослідження феномену творчої особистості, пропонуючи його розгляд під кутом інформаційно-ентропійної теорії. Запропоновано розглянути творчу особистість як систему, яка підкоряється універсальним принципам формування й існування складних систем, що самоорганізуються. Аналогічний підхід повинен бути застосований і до результатів діяльності творчої особистості -- окремим художнім творам, стилю в цілому. Характерний вектор розвитку в напрямку все більшої упорядкованості взаємодії системних елементів визначить підсумкову якість і творчої особистості, і народженого нею стилю.

Енергетична динаміка системи забезпечується діалектичним характером протиріччя, що лежить в її основі й посилає в світ свої пульсуючі імпульси: з одного боку -- пасивне тяжіння до оптимальної упорядкованості, з іншого -- вільне випромінювання енергії. Однотипність цього механізму системного функціонування й забезпечує, в підсумку, схожість самовідчуття художників та їх життєвої поведінки, орієнтованої на творчість. Характерна перспектива саморозвитку системи із свого власного внутрішнього імпульсу реалізується у відповідності до конкретних індивідуальних факторів, що, в свою чергу, зумовлюють унікальність індивідуальності творця.

Інформаціно-ентропійний підхід дозволить, таким чином, безпосередньо наблизитись до пізнання зазначених феноменів та їх відправного, найзагадковішого моменту -- творчої свідомості митця.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Петр Ильич Чайковский. -- К.: ВІПОЛ, 1994. -- 358 с.

Статті у збірниках

2. Драматургічна роль ритму в Четвертій симфонії Чайковського // Українське музикознавство, 19. -- К.: Музична Україна, 1984. -- С. 76-87.

3. Театральная символика балета “Спящая красавица” П.И.Чайковского // Театр в жизни и творчестве П.И.Чайковского.-- Ижевск.: Удмуртия, 1985. -- С. 120-129.

4. Синтез разнонациональных истоков в песнях гражданской войны // Межнациональные связи в советской музыкальной культуре. -- Ленинград.: Музыка, 1987. -- С. 35-52.

5. Изобразительность в балетной музыке П.И.Чайковского // П.И.Чайковский и изобразительное искусство. -- Ижевск.: Удмуртия, 1991. -- С. 62-70.

6. Український елемент у становленні творчого стилю П.І.Чайковського // П.І.Чайковський та Україна. -- К.: КДК імені П.І.Чайковського, 1991. -- С. 7-15.

7. “Іоланта” Чайковського на перехресті європейських художніх тенденцій кінця Х1Х сторіччя // П.І.Чайковський та Україна. -- К.: КДК імені П.І.Чайковського, 1991. -- С. 163-183.

8. О “Демоне” и демонизме в творческой судьбе А.Г.Рубинштейна // Антон Григорьевич Рубинштейн. -- СПб.: Канон, 1997. -- С.16-27.

9. История музыки в разрезе сакральной нумерологии // Музично-історичні концепції у минулому і сучасності. -- Львів.: Сполом, 1997. -- С.37-48.

10. On The Demon and demonism in Anton Rubinstein's opus // Anton Rubinstein and Nikolaj Rimky-Korsakov: Selected Operas. -- Heibronn (Germany).: Musik-Edition Lucie Galland. -- P. 18-27.

11. Символико-числовой метод в музыкознании // Культурологічна трансформація мистецької освіти та актуальні питання творчої діяльності музиканта в сучасній Україні. -- К., 1998. -- С. 65-79.

Статті в журналах

12. Czajkowskiego jako jeden z wyznacznikw stylu jego twrczoci // Muzyka. -- 1994. -- № 1 (152). -- Warszawa. -- S. 73-88.

13. O programie I symfonii Piotra Czajkowskiego // Muzyka. -- 1994. -- № 1 (152). -- Warszawa. -- S. 19-32.

14. А.Г. Рубинштейн и П.И. Чайковский // Art Line. -- 1997. -- № 1. -- С. 18-19.

15. Николай Леонтович. -- 1997. -- № 2. -- С. 14-15.

16. М. Врубель. -- 1997. -- № 3. -- С.34.

17. Эдгар По. -- 1997. -- № 4. -- С.50-51.

18. Лев Ревуцкий. -- 1997. -- № 5-6. -- С. 32-33.

19. Жюль Верн. -- 1997. -- № 5-6. -- С. 98-99.

20. Жорж Бизе. -- 1997. -- № 7-8. -- С. 46-47.

21. Мария Заньковецкая. -- 1997. -- №. 10-11. -- С. 20-21.

22. Соломія Крушельницька. -- 1997. -- № 12. -- С. 34-35.

23. Марина Цветаева. -- 1998. -- №.1. -- С. 70-71.

24.Сергей Есенин. -- 1998. -- № 2. -- С. 66-67.

25. Леся Українка. -- 1998. -- № 3. -- С. 70-71.

чайковський творчий музичний симфонічний

АНОТАЦІЇ

Побережна Г.І. П.І.Чайковський: діалектика особистості і стилю. -- Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 -- музичне мистецтво. -- Національна музична академія України імені П.І.Чайковського, Київ, 1999.

Дисертацію присвячено питанням детермінуючого впливу особистості П.І.Чайковського на його творчий стиль. В роботі розвинуто новий напрямок в аналізі творчої спадщини композитора, який базується на виявленні структурної відповідності між психологічними рисами індивідуальності автора та ґрунтовними властивостями його стилю. Розкрито діалектичний взаємозв'язок між еволюціями особистості та стилю Чайковського. Визначено передумови історичної місії Чайковського, що проявилась в яскраво вираженій інтегративній ролі його мистецтва в європейському музичному процесі. Висвітлено риси особистості й обставини життя композитора, що зумовили визрівання в його художній свідомості стрижневої для неї ідеї невідворотності долі. Послідовно простежено зміни у взаємовідношенні симфонічної та оперно-балетної творчості Чайковського на різних етапах його творчого шляху, виділено основні складові здійсненого тут музично-стильового синтезу. Запропоновано розглядати український елемент стилю Чайковського як один з головних факторів, що зумовив унікальність його творчої індивідуальності. Показано типологію творчої свідомості композитора як свідомості геніального митця, акцентовано його діалектичну суперечливість.

Ключові слова: Чайковський, творчий процес, творча особистість, музичний стиль, музично-стильовий синтез, український фактор, художній геній.

Побережная Г.И. П.И.Чайковский: диалектика личности и стиля. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора искусствоведения по специальности 17.00.03 -- музыкальное искусство. -- Национальная музыкальная академия Украины имени П.И.Чайковского, Киев, 1999.

Диссертация посвящена вопросам детерминирующего влияния личности П.И.Чайковского на его творческий стиль. В работе развивается новое направление в анализе творческого наследия композитора, которое основывается на обнаружении структурного соответствия между психологическими чертами индивидуальности автора и основополагающими особенностями его стиля. Раскрыта диалектическая связь между эволюциями личности и стиля Чайковского при особом внимании к резонированию его творчества с традицией и новыми явлениями исторического контекста.

Проведен анализ личности П.И.Чайковского, опирающийся на весь доступный объем документальных свидетельств и новейшие интерпретации биографии композитора, осмыслены существующие здесь противоречия.

Освещены черты личности и обстоятельства жизни композитора, обусловившие вызревание в его художественном сознании стержневой для него идеи неотвратимости судьбы. Последовательно прослежены изменения во взаимоотношении симфонического и оперно-балетного творчества Чайковского на разных этапах его творческого пути, выделены основные слагаемые осуществленного здесь музыкально-стилевого синтеза.

Предложено рассматривать украинский элемент стиля Чайковского как один из основных факторов, обусловивших уникальность его творческой индивидуальности. Исследование его в музыке композитора осуществляется как на уровне непосредственного, локального, так и обобщенно-опосредованного воздействия.

В диссертации анализируются не только идейно-содержательная общность, но и аналогичность структурных принципов оперно-балетных и симфонических сочинений Чайковского. Главное направление эволюции в этой сфере -- усиление структурного и драматургического единства, монолитности как симфонического цикла, так и целостного театрального действия. Их субъективизация (“автобиографизация”) обусловила, в итоге, “цепное” разворачивание целого и трансформацию финала, приобретающего с определенных пор и в опере, и в симфонии “тихое” звучание. Синтез всех стилистических и содержательных аспектов эволюции оперного и симфонического творчества Чайковского осуществляется в его последней, Шестой симфонии. Диалектика власти таланта над художником, обнажаемая в ретроспективном освещении собственной уходящей жизни, -- раскрываемое в диссертации содержание скрытой программы симфонии.

Индивидуальное в созданном композитором художественном мире выступает носителем общего, типического. В работе показана типология творческого сознания Чайковского как сознания гениального художника, акцентирована его диалектическая противоречивость. Последняя отвечает диалектичности жизнеощущения творческой личности. Трагический жребий Творца -- основная, глубинная идея искусства Чайковского. Двойственность фатальной одержимости творчеством -- суть самоощущения обращенного на себя творческого сознания. Его воплощение в музыке Чайковского и определило диалектический характер ее стилевой эволюции.

В диссертации раскрываются предпосылки исторической миссии Чайковского, проявившейся в ярко выраженной интегративной роли его искусства в европейском музыкальном процессе, подведении художественного итога целой эпохи.

Ключевые слова: Чайковский, творческий процесс, творческая личность, музыкальный стиль, музыкально-стилевой синтез, украинский фактор, художественный гений.

G.I.Poberezhna. P.I.Tchaikovsky: Dialectics of Personality and Style. -- Manuscript.

Thesis for a Doctor's degree by speciality 17.00.03 -- musical art. -- Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine, Kyiv, 1999.

The dissertation is devoted to issues of the determining influence of Tchaikovsky's personality upon his creative style. The thesis develops a new trend in analyzing the creative heritage of the composer based on discovering the structural conformity between the psychological traits of the composer's individuality and fundamental peculiarities of his style. It uncovers the dialectical link between the evolution of Tchaikovsky's personality and style. The author determines the prerequisites for Tchaikovsky's historic mission, manifested in the vividly expressed integrative role of his art in the European musical process. Elucidated are streaks of the personality and circumstances of the composer's life, which made for ripening, in his artistic consciousness, the pivotal idea of fate. The author consistently follows modifications in the correlation of symphonic and opera and ballet creative work of Tchaikovsky at various stages of his creative way, with emphasis on the main components of the music and style synthesis implemented here. The Ukrainian element of Tchaikovsky's style is suggested to be considered as one of the major factors that called forth his unique creative individuality. Attention is drawn to typology of the composer's creative conscience as conscience of a great master with emphasis on its dialectical contradictoriness.

Key words: Tchaikovsky, creative process, creative personality, musical style, music and style synthesis, Ukrainian factor, genius of art.

Размещено на Allbest.ru