До питання про специфіку підготовки студентів музично-навчальних закладів за фахом "естрадний вокал"

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про специфіку підготовки студентів музично-навчальних закладів за фахом Естрадний вокал

Ю.О. Осетров

Одеса

В статье рассматриваются вопросы подготовки в музыкально-педагогических учебных заведениях учителей музыки, способных осуществлять руководство эстрадным пением школьников; аргументируются специфические требования к содержанию обучения; обосновывается введение дисциплин, направленных на всестороннее формирование психологических, художественно-эстетических, исполнительских качеств будущих специалистов, специализирующихся в области эстрадного вокала.

естрадний вокал учитель підготовка

У статті розглядаються питання підготовки в музично - педагогічних навчальних закладах учителів музики, здатних здійснювати керівництво естрадним співом школярів; аргументуються специфічні вимоги до змісту навчання; обґрунтовується введення дисциплін, спрямованих на всебічне формування психологічних, художньо-естетичних, виконавських якостей майбутніх фахівців, які спеціалізуються в області естрадного вокалу.

The article deals with the considering the questions of preparation of the music teachers, capable of exercising leadership of the schoolchildren's variety singing; the specific requirements for the content of instruction are argued; basing of the of disciplines, directed toward comprehensive forming of the psychological, artistic and aesthetic, performer qualities of the future specialists, who specialize in the field of variety vocal.

Проблема підготовки студентів музично-навчальних закладів до викладання естрадного вокалу в останні десятиріччя набуває все більшої актуальності. Це пояснюється тим, що, з одного боку, серед школярів та юнацтва поширюється потяг до естрадного співу: при школах та будинках дитячої творчості постійно збільшується чисельність гуртків естрадно-виконавчого напрямку, діти все більш активно залучаються мас-медіа до участі в музичних шоу-програмах. З іншого боку - підготовка керівників-вихователів даного напряму у спеціалізованих навчальних закладах стала розповсюджуватись лише у останнє десятиріччя, і на цей час чисельність педагогічних кадрів відповідного фаху не відповідає попиту.

Сьогодні відкрито естрадні відділи, напрямки із спеціалізації «естрадний вокал» у багатьох коледжах та ВНЗ, відповідно розроблюються і навчальні плани, програми. Створюються методичні розробки, присвячені окремим питанням у галузі навчання естрадному співу. Виникають різноманітні підходи до розвитку естрадно-співацьких можливостей виконавців, як, наприклад, метод «інструментального вокалу», створений у Державній класичній академії ім. Маймоніда, м. Москва [М. Коробкова, С. Панова]. Усвідомлюється в методичних розробках набутий досвід навчання естрадному співу [І. Ісаєва, Е.Ю. Белоброва, Н.З. Скопець], розглядаються проблеми виховання музичного смаку виконавців [В. Мозогот, А. Молчанов, В. Сиров], особливості використання технічних засобів у процесі підготовки співака до публічного виступу [А. Карягіна, В. Мельниченко] тощо.

Втім, значна частка питань, що стосуються виконавської підготовки майбутніх викладачів естрадного співу, на цей час висвітлена досить фрагментарно. Так, недостатньо розроблені, на наш вигляд, питання методики формування вокально-естрадних навичок, майже не розглядались проблеми спорідненості та розбіжності естрадного співу та класичних співацьких навичок, потребують детального дослідження особливості художньо-смакової підготовки виконавців до естрадно-співацької діяльності тощо. Все це пояснює актуальність теми даної статті.

Мета нашої роботи - обґрунтування шляхів та метолів підвищення якості виконавської підготовки майбутніх викладачів естрадного вокалу.

Аналіз літератури та практики занять естрадним вокалом показав, що поширеним є уявлення про те, що специфіка вокальної підготовки настільки особлива, що студентів, які мають бажання спеціалізуватись у даному напрямку, потрібно залучати до естрадного співу з перших кроків їх навчання. У той же час узагальнення прогресивного педагогічного досвіду та власні спостереження за процесом вокального розвитку співаків у галузі естрадного вокалу дають підставу стверджувати, що між класичним та естрадним видами виконавства, попри всю їх розбіжність, не існує антагонізму. З цього погляду підготовка фахівців-естрадників повинна здійснюватись на основі поєднання базової класичної вокальної підготовки та формування (на їх основі) специфічних навиків звукоутворення, особливих виконавських прийомів, а також додатково - знань та умінь щодо використання сучасних носіїв музичної інформації та технічних засобів, які є обов'язковими для естрадного співу.

Завдяки такому поєднанню навчальний процес будується у діалектичній єдності процесу формування загальних базових співацьких вмінь та специфічно-естрадних навичок. Важливим на цьому шляху являється уточнення загальних та особливих компонентів навчання у процесі виховання фахівця відповідного профілю. Загальним є, на наш погляд, те, що і класичний вокал, і естрадний спів виконують властиві всякому виду мистецтва функції: виховні, гедоністичні, виражальні, розважальні тощо [7].

Ще одним важливим аспектом цієї проблеми є співвідношення технології класичної та власне естрадної манер виконання. Виходячи із признання важливості загально-музичної та специфічно-естрадної виконавчої діяльності, ми вважаємо, що формування специфічних навиків естрадного співу повинно відбуватись на базі класичної вокальної підготовки. Процес виховання співака у цьому випадку поєднує у собі міцні та ґрунтовно відпрацьовані навики вокального дихання, звукоутворення, вміння відтворювати форму, архітектоніку твору тощо. Ми спираємось при цьому на чисельні та яскраві приклади світових і вітчизняних естрадних «зірок», вокальна підготовка яких відповідає всім вимогам виконання класичної серйозної музики. Наведемо такі імена, як Ян Гилан, Фреді Меркурі, Уітні Х'юстон, Муслім Магомаєв, Олександр Пономарьов, Олександр Градський, Микола Басков: ці виконавці володіють повним співочим діапазоном, вокальною технікою, і, присвятивши себе винятково «легкій» музиці, досягли широкого визнання не у останню чергу завдяки своїм вокальним можливостям.

В той же час, поряд із родинними базовими навичками та вміннями класичного й естрадного вокалу, у естрадному співі існують особливі прийоми, які використовуються для надання специфічних видів звучання голосу. Це, наприклад, спів на при-диханні, рецитація у мовному регістрі, лемент (крик), шепіт, підкреслено ритмізоване дихання, які практично відсутні в академічному співі. В умовах активних, нерідко - танцювальних рухів на сцені, виникають особливі вимоги, наприклад, до дихання, бо потребується не тільки добре поставлене співоче дихання, а і навички утримання великої кількості повітря та особливої техніки його розподілу(Мадонна, Агилера).

У звукоутворенні також існує взаємозв'язок між класичною основою та специфічністю естрадної техніки. Базу при цьому складають таки вимоги, як: висока позиція, округлий звук, використання резонаторів, активна артикуляція, звук на опорі. Їх естрадна специфіка проявляється у тому, що спів відбувається на більш відкритому звуці (інколи він навіть наближається до циганської манери співу), використання декламаційно-розмовного типу інтонування, або, більш специфічного для рок-виконавців, так званий екстремальний вокал ("grawling", "scream"). В естраді припустима, на відміну від класичного вокалу, і певна різнобарвність тембру. Особливим прийомом естрадного співу є також звукобудування при «штучному незмиканні» та прийом співу - "розщеплення", при якому до чистого звуку домішується відома частка іншого звуку, що нерідко представляє із себе немузичний звук, тобто шум розщеплення, яке допомагає виконавцям знаходити нові тембральні фарби (це, наприклад, виконавці Володимир Пресняков, Кай Метов, професор Лебединський).

Найбільш явні та значущі розбіжності між цими видами вокального виконавства пов'язують із типовими жанрами, із образним змістом та із характером музичних творів. Так, якщо для класичних творів типовим є розмаїття жанрів, форм, характерів, то для естрадної творчості типовим жанром є пісня, а типове змістовне коло є відносно вузьким: це особистісні, навіть інтимні почуття та переживання. Тому для «легкої», естрадної музики типовими і майже єдиними типами образності є ліричний та лірико-драматичний.

Специфічним є також те, що, на відміну від аналогічних творів класичного типу, естрадний виконавець відтворює ці образи перед слухачем від власного імені, ніби то ототожнюючи себе із героєм твору. Вірогідно, таке положення пов'язане з тим, що співаки нерідко стають і авторами своїх творів. Це і легендарні англійські групи й співаки: „Beatles”, „Rolling stones“, Sting і вітчизняні виконавці, такі, як А. Лорак, І. Білик, О. Пономарьов, та інші. Зауважимо, що цей різновид творчого спілкування із слухачами потребує від співака комплексу особистісних якостей, психологічних властивостей виконавця, уміння втілити пісенний образ, повести певне коло слухачів за собою в ту чи іншу сферу почуттів і емоцій за рахунок своє внутрішньої енергетики, здібності до особистісно-колективного, творчого спілкування під час концерту. Це ставить і відповідні завдання щодо вокально-сценічної підготовки виконавця у сукупності із артистичною майстерністю, готовністю до імпровізаційності, до створення свого індивідуального стилю сценічної поведінки та спілкування.

Специфічність естрадного виконання полягає також у площині визначення мети своєї діяльності: для естрадного співака є природним бажання досягти успіху у широкого кола публіки, що нерідко породжує прагнення справити на неї враження за всяку ціну, вступаючи у протиріччя із вимогами смаку, стилю, сценічної культури, в результаті чого навіть талановитий співак стає приреченим на швидке забуття. В той же час відомі чисельні випадки надзвичайно вдалого поєднання широкої популярності виконавця із високою художньою якістю та смаком, завдяки чому кращі виконавці, як, наприклад, Софія Ротару, Таїсія Повалій, Володимир Гришко, витримали випробування часом.

Не менш важливим є і вплив на процес становлення особистості майбутнього співака загального художнього, музично-естетичного розвитку студентів: всебічна та спеціалізована підготовка має сприяти збагаченню духовного світу виконавця-майбутнього вчителя, і в той же час - забезпечити оволодіння ним технології естрадно-співацького інтонування. Це дасть змогу студенту в майбутньому протистояти розмаїттю негативних музичних вражень, які оточують сучасне молоде покоління.

Одним із надзвичайно важливих питань у досягненні широкої популярності співаком при умові його відповідності вимогам смаку, є питання репертуару, тобто - поєднання його художнього якості, яскравості та в той же час - доступності для масового слухача. Таке положення, у свою чергу, диктує певні вимоги до інтонаційної основи музичних творів. Однією із суттєвих відмінностей музичного мовлення у естрадному репертуарі є його простота, виразність та співучість мелодії, відносно невеликий діапазон, легка для сприйняття гармонічна основа. Саме доступність музично-виразних засобів і сприяє запам`ятовуванню, упізнаванню твору, робить його популярним серед широкої публіки. Але повторне використання типових інтонацій нерідко призводить до того, що автори пісень нібито балансують між банальним та оригінальним, розповсюдженими та індивідуалізованими інтонаційними образами, між розповсюдженими шаблонами та пошуком нових або особливим чином поданих інтонацій. У числі останніх - пошук нових гармонічних сполучень, ритмів, аранжування забутих мелодій, використання прикордонних можливостей голосу, наприклад - лементу, фальцету, а також пошуки технічних можливостей збагачення звучання, інноваційних прийомів звукоутворення, інколи навіть запозичених із інших культурних традицій.

Зауважимо, що використання останніх прийомів може стати дійовим лише у разі їх органічного присвоєння, що потребує заглиблення виконавця у відвідний прошарок культури. Так, засвоюючи навики декламаційного інтонування, що проникли у вітчизняну естраду у значній мірі під впливом французького шансону, важливо, щоб майбутній викладач усвідомлював би їх зв'язок із традиціями французького театру, його піднесеної мелодекламації, у тісному зв'язку із якої виросла французька естрада, із специфікою французької орфоепії тощо.

Важливим та специфічним аспектом підготовки естрадного співака є вміння використовувати технічні засоби, застосувати їх відповідно своїм голосовим даним. У першу чергу - це техніка роботи з мікрофоном, яка відбивається на загальній техніці вокального інтонування - від дихання до звукоутворення, артикуляції, та полягає у певних можливостях зміни звуку голосу. Це і посилення динаміки, і набуття особливого вібрато, і використання ефекту відлуння, і зміна тембру тощо. При роботі із мікрофоном виникають додаткові вимоги до дикції, артикуляції, формування у виконавця вміння користуватись мікрофоном: направляти його під потрібним кутом, тримати на достатній відстані від губ, відчувати його як продовження співочого апарату, як засіб подачі чистого посиленого голосу.

Використання мікрофону дозволяє використовувати і такий специфічний емоційно-виразний прийом, як "драйв" (його підвиди: гроулінг, рев, хрипкий голос, детвокал и т.д.). Цей прийом відтворює яскравий сплеск напруження на дуже високому енергетичному рівні, який здатний максимально емоційно впливати на слухачів. Визначимо, що, як і кожен прийом, крик може використовуватись дуже тонко й професійно вдало майстрами естради й зокрема рок-виконавцями (для останніх він є невід'ємною частиною їх рок-культури), але, на жаль, у багатьох випадках загранична емоційність домінує над технікою виконання.

Суттєвим у співі із застосуванням мікрофону є його поєднання з додатковими електронними обробками та з підсилювальною технікою: завдяки їх використанню у виконавця з'являються нові можливості: варіювання звуку за рахунок різних компресорів та лімітерів, які дозволяють регулювати динаміку, атаку, рівень насиченості звуку, використовувати шепіт та напівшепіт. До певної міри це вже не спів, а речитатив, який використовується як особлива форма подачі текстового матеріалу, з метою створення емоційної виразності сценічного образу. Його використання ефективне тільки при використанні підсилювальної апаратури. Шепіт та напівшепіт потребують особливої уваги як до артикуляції, так і до дихання, тому що вимагають великої кількості повітря, а звідси - якісно відпрацьованої техніки дихання. Виникають також і нові можливості тембрового збагачення голосу різного роду реверберацією на основі обробки звуку типу «луна», «холл».

Особливо відзначимо, що у естрадному співі виконавець може співати без резонаторів, тому що використання мікрофону дозволяє досягти потрібної динаміки за допомогою різноманітних засобів технічної обробки голосу. Правда, при цьому слухачі, як правило, досить легко розрізняють власне співака «з голосом» від виконавця, який звучить тільки за рахунок уміло обробленого звукорежисером голосу. Тому важливо, щоб майбутній співак вже на початковій стадії навчання усвідомлював, що технічні приладдя лише допомагають виконавцеві знайти нові тембральні фарби у розкритті образного змісту творів, але не приховують недоліки вокальної техніки.

Навички використання різноманітних технічних засобів безперечно вимагають відповідного професіоналізму, тому у навчальних програмах з підготовки фахівців мають бути передбачені засвоєння можливостей цифрових технологій, використання у процесі занять із учнями мультімедійних можливостей, комп'ютеру, музичних редакторів, які надають можливість прослуховування музичного матеріалу, аналізувати помилки та більш ефективно працювати над їх виправленням. Також природно, що викладач естрадного вокалу повинен мати елементарні знання у області акустики, радіоапаратури, аудіо-комп'ютерної технології.

У процесі підготовки студентів до роботи із дітьми та юнацтвом, виникають специфічні завдання і відносно вокально-сценічного образу. Не підлягає сумніву, що надзвичайно важливим є вплив на процес становлення особистості майбутнього співака його загального художнього, музично-естетичного розвитку: всебічна та спеціалізована підготовка має сприяти збагаченню духовного світу студенту і, в той же час, - забезпечити оволодіння ним технології естрадно-співацького інтонування. Це дасть змогу йому як майбутньому вчителю протистояти розмаїттю негативних музичних вражень, які оточують сучасне молоде покоління.

Збагачення духовного світу та художніх уявлень студента здійснює суттєвий позитивний вплив на вирішення однієї з головних проблем у підготовці естрадного співака, а саме - стимулює прояв його творчої індивідуальності, розвиток здібності до особистісної інтерпретації музичного твору. Тому важливо, щоб с самого початку співак усвідомлював важливість визначення своїх позитивних якостей, індивідуальність своєї «харизми», цілеспрямовано працюючи над розвитком творчо-вольових та художньо-емоційних можливостей. Вміння сполучати свої усталені особистісні якості із мінливими образами музичних творів, характером певного героя, персонажа на основі сценічного перевтілювання - ще одне, надзвичайно важливе завдання у виховані співака. Його вирішення тісно пов'язане із рівнем загальної культури майбутнього виконавця, його мовленнєвої культури, виразності рухів, пластики жестів, міміки, сценічного артистизму, а решті - творчої ініціативи та винахідливості, які проявляються у вмінні триматися на сцені, варіювати свої дії відповідно до ситуації, постійно удосконалювати виконавчий образ.

У досягненні цієї мети велику користь може відіграти засвоєння елементів театрально-драматичної школи. У їх числі - метод аналізу тексту, який використовується в російській театральній академічній школі.[6] Цей метод опирається на самостійну свідому роботу виконавця, для якого у створенні образу є важливим не тільки «текст», слово, але й ритм, інтонація, пластика. Саме тому цей метод може стати корисним для співака у роботі над сценічним образом.

Важливою часткою сценічної поведінки є співспілкування із слухачами. Шляхом виховання такого типу поведінки є формування психологічної установки виконавця на те, що він передає глядачам важливе особистісне повідомлення, спілкується з ними за допомогою музики під час співу. Звідси - й важливість виховання емоційно-вольових якостей, в яких поєднуються яскрава емоційність та її внутрішня контрольованість, «енергетична концентрація», впевненість та контактність виконавця. Додамо, що ці риси особистості, за думкою психологів та спеціалістів у галузі театрального мистецтва, естради, до певної міри піддаються тренуванню та удосконаленню.

Таким чином, виконавська підготовка викладача з естрадного співу дає позитивні результати, якщо характеризується єдністю загально-художнього та естрадно-музичного розвитку, сукупністю вокальної, пластичної, сценічної та емоційно-вольової підготовки, доповнюється вмінням користатись відповідними технічними засобами.

Проведене на базі класу естрадного вокалу Інституту мистецтв ПДПУ ім. К.Д. Ушинського дослідження дозволило встановити, що студенти, які пройшли експериментальну підготовку з використанням означених вище напрямів, характеризувались інтенсивним зростанням своїх виконавських можливостей та перевищили за всіма показниками та критеріями данні отримані у контрольній групі, на 24 %.

На основі узагальнення отриманих даних та апробованих шляхів удосконалення процесу підготовки юних співаків до виконавської діяльної розроблено Програму “Навчальна програма ВОКАЛЬНОЇ СТУДІЇ «Чорне море»”.

Література

1. Исаева И. Эстрадное пение. Экспресс-курс развития вокальных способностей. М., 2007. 320 с.

2. Кузьменко Л., Фандралюк В. Смаки європейців поліпшуються. Урядовий портал. ttp://www.kmu.gov.ua/control/publish/article_art.

3. Кьон Н. До питання про розвиток музичних здібностей студентів музично-педагогічного факультету // Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. Сб. наукових праць. Вип. 5-6. 52-58 с.

4. Ражников А. Исполнительство как творчество // Музыкознание. Музыкальная психология и музыкальная педагогика / Сост. Э.Б. Абдулин, Б.М. Целковников. М., 1991. Вып. 1., ч. 2. С. 53-57.

5. Рудницька О.П. Музика і культура особистості: проблеми сучасної педагогічної освіти. Навч. посібник. К., 1998. 248 с.

6. Станиславский К. Работа актера над собой. М., 1951.

7. Шип С. Музична форма від звуку до стилю. Навчальний посібник. К., 1998. 103 с.

Размещено на Allbest.ru