Духовна музика українських композиторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Духовна музика українських композиторів

На сьогоднішній день, українське суспільство сприймає церковну музику як «прикладну» у високому значенні цього слова, оскільки вона «прикладена» до Більшого, ніж саме мистецтво, мусить керівників хорових колективів усвідомлювати не тільки релігійні цінності взагалі, але й поповнювати свої суто музичні знання обізнаністю у загальних питаннях Богослов'я [19, 292 ].

Ми сьогодні розглядаємо духову музику як одну з домінант загальної художньої освіти українського суспільства, як складовий елемент соціального життя, як динамічну систему впливу на незнані глибини, потенціальні можливості людини, як «чинник формування духовного світу особистості і виховання духовності як вищого рівня її ціннісної ієрархії» [51 , 230] . Кожен вид мистецтва впливає на формування духовного світу людини, при цьому найбагатшим проявом є сфера спілкування з хоровим мистецтвом.

Партесний спів, або гармонійний, є одним із основоположником в історії церковної музики на рубежі XVII століття

Тема церковного піснеспіву воістину вічна, оскільки церковний спів звучить не лише в храмі, а й у серці кожного віруючого, він закликає людину до діалогу з Богом. Значення церковного співу під час служби подібно ролі дихання в системі життєдіяльності людини. Якщо магія світської музики - це культ деякої абстракції, то динаміка церковних пісне співів завжди спрямовує рух душі до Господа.

Мелодійну проповідь являє собою церковний спів, звукову ікону богослужіння.

Богослужіння як мистецтво, спрямоване на створення унікального оточення, яке під час церковної служби допомагає прихожанам встановити зв'язок між земним світом і сферою вічного буття. І для того щоб краще здійснити цей зв'язок, нам допомагає спів, він має бути динамічним і діючим засобом, він повинен створювати унікальне середовище в храмі, та актуалізувати у свідомості людини вічні цінності віри.

Церковний спів підкреслює суть ритуальних дій, є важливим елементом у контексті єдиного богослужбового дійства, здебільшого бере на себе організаційну функцію долучити віруючого у реалії церковної служби. Канонічні церковні розспіви - це «умовний знак» ангельських голосів, їх мета та ідея за допомогою звукового образу піднести людський розум і дух до Бога.

Структура канонічних форм розспіву залежить від деяких складових: літературного тексту і історично зазначених мелодійних форм розспіву, а пізніше й гармонійного викладу. Текст має велике значення в співі, і музична аура підкреслює його змістову структуру за рахунок певних стійких інтонаційно - мелодійних зворотів, поспівок протягом усієї композиції.

Церковний спів по суті є співочим символом літургії у контексті богослужбової традиції Православної Церкви. Створення звукових арок сприяє реалізації важливих літургійних ідей: молитовного горіння, єдності різного в одному, виходу і наступного повернення. Церковний спів є функціональною основою всього храмового дійства.

Крім основного церковного співу існують види вокально-хорової творчості релігійного характеру, що за певних умов можуть виконуватися в церкві. Це так звана паралітургічна музична творчість: хорові концерти на релігійний текст, кантати й псальми та колядки. [ст..105 іст укр.. музикозн.]

Співи пісень, долучених до літургії і, які супроводжують обряд, відтіняють значення слів молитви, допомагають заглибитись у потаємний зміст церковної поезії. Домінантні слова молитви та багатозначність церковного Слова підкреслюють і відтіняють всі нюанси засобів музичної виразності, тембральний відтінок співочих голосів, щирі мелодійні звернення, схвильовані душевні злети, усю палітру особистісних почуттів співаків.

Літургія - в перекладі з грецької означає «суспільна служба» і вказує на те, що таїнство Святого Причастя є милостива Жертва Богу за гріхи живих і мертвих. Причастя по-грецьки - Євхаристія, що означає «благодарственна жертва», тому й літургія має назву «Євхаристія».

Завдяки засобам співочої виразності характер і стиль церковного піснеспіву робить людину відкритою до сприйняття благодаті Святого Духа і наповнення душі дарами благодаті

Співи богослужбові - це мова молитви, яка здатна «виражать невиразне». Унікальність співів у тому, що людина, слухаючи музику, починає відчувати єдність і повну неподільність у світі нескінченного, починає замислюватись і відчувати це.[14, 329].

Церковні співи - це спрямована динаміка руху душі, яка через молитву створює сходження до Бога.

На сьогоднішній день духовна культура суспільства визначається рівнем художнього розвитку особистості. Духовна музика є не тільки важливою складовою національного мистецтва, а й невід'ємним компонентом духовної культури українського народу. Звернення до проблематики історії розвитку української духовної музики в умовах масового відродження української культури та повернення успільства до релігійних традицій є актуальним, адже окреслює і вводить до широкого ужитку масив матеріалу, що уможливлює об'єктивне висвітлення джерел українського професійного мистецтва, їх вплив на подальший розвиток та визначення особливостей характерних для кожного з етапів розвитку української духовної культури.

У сучасному суспільстві виникла потреба у хорових творах здатних втілити зміст глобального філософського рівня, якими володіла у свій час хорова духовна музика. Незаперечним здобутком сучасного хорового руху стало повернення слухачів до забутих шедеврів української хорової культури - духовних творів. Після тривалого замовчування ця музика ніби увірвалася у сферу свідомості сучасника і гідно зайняла своє чільне місце в музичному сьогоденні.

В епоху українського бароко у ХVII - першій половині XVІІ століття в Україні сформувався багатоголосні церковна музика барокового стилю, яка високим художнім рівнем, національною самобутністю не поступалася українській бароковій літературі, архітектурі та малярству.

Одним із яскравих представників епохи українського бароко, хорової партесної музики є видатний український композитор, хоровий диригент, співак, музичний педагог - Симеон Пекалицький. Його творча діяльність припадає на середину XVII століття. На сьогодні віднайдено лише два твори видатного майстра хорового письма - «Літургія» та духовний концерт «Дух Твой благий».

Пекалицький прив'язаний до особливого погляду на значення слова, в літургійній музиці. Як зазначає М. Гобдич: «Твори Симона Пекалицького - це загальноєвропейське бароко з певними ознаками середньовіччя»[31, 7].

Найвизначнішим українським теоретиком партесного співу був композитор Микола Ділецький. Погляди М.Ділецького, щодо зближення духовної музики зі світською, були співзвучні з естетикою барокового мистецтва і відповідали новому етапу розвитку церковної музики в Україні. [ст..37іст. укр.. муз. Синя книжка]

Основні творчі здобутки Дилецького становлять духовні твори, такі як: Літургії, парні концерти, канони, причасники, канти, псалми. «Сповідайтесь» та «Хваліте», 10 композицій (концерти - мотети), канони, причасники, Служби Божі для 4 - 8 - голосного хору, канти, псалми.

А. Ведель, М. Березовський, Д. Бортнянський -- це все представники епохи українського класицизму та хорового мистецтва. Період розквіту музичного мистецтва XVIII століття, і досі сприймається як певний естетичний ідеал. Разом з тим, здобутки видатних композиторів завершують «золоту добу» української хорової музики, історично зазначений як період українського класицизму.

А. Ведель -- композитор, який переосмислює риси європейського стилю, поєднує їх з рисами національної композиторської школи, традиціями фольклорних жанрів. Це є головною заслугою композитора. Крім композиторської діяльності Ведель був хоровим диригентом, та співаком (тенор). Партесні концерти композитора відкривають одну з яскравих сторінок в історії розвитку духовної спадщини українського хорового мистецтва. На сьогодні ми маємо 30 хорових концерті написаних рукою композитора, які нам відомі.

Духовна творчість композитора широко представлена слухачам концертними виступами хорових колективів: «Хрещатик», «Київ», «Оранта», «Думка», «Трембіта».

Світова прем'єра Духовного концерту А. Веделя «Помолихся лицу Твоєму всєм серцем моим» для мішаного хору і камерного оркестру на Псалом № 118, соль мінор відбулася 24 жовтня 2009 року. Майже 230 років - таке часове мірило вектору шляху хорового твору до духовних надбань українського суспільства. Публічне виконання духовного твору А. Веделя - це специфічна форма спілкування, діалог унікальних партнерів - композитора, хорового колективу, слухацької аудиторії, визнання рангу найочевиднішого суспільного явища. Відродження Духовного концерту «Помолихся лицу Твоєму всем серцем моим» і актуалізація його буття у репертуарній палітрі хорових колективів, музична спільнота вдячна Л. Дичко, яка зробила редакцію (вступ, закінчення та оркестровку) хорового твору. ????

М. Березовський це постать яка своїм мистецьким рівнем, стильовими ознаками, визначає найважливіші віхи розвитку національної музичної культури, зокрема українського хорового мистецтва.

Духовна спадщина композитора відроджується для виконавців і слухачів, для концертних виступів і церковних богослужінь.

Його твори були включені в програму концертних виступів VI хор - фесту «Золотоверхий Київ» провідними хоровими колективами України: кап. Ім. Ревуцького, к. х. «Київ», к .х. «Хрещатик». У каталозі бібліотеки хору «Київ» два духовних твори М.Березовського «Літургія» і один з причасних віршів «Хваліте Господа». (e-moll).

Творчі здобутки Д. Бортнянського за стильовими ознаками, мистецьким рівнем, та за впливовістю, дуже схожі на М.Березовського.

Жанрова палітра духовних творів охоплює десятки хорових концертів. Поліфункціональність жанру - духовність і світськість - у XVIII столітті особливо приваблювали композитора. У його творчості, самобутність хорових концертів у органічному поєднанні принципів класичного стилю з традиціями народного піснеспіву, багатовікових традицій європейського церковного співу з українськими фольклорними інтонаціями. Хорові концерти ввібрали в себе ознаки знаменного, київського, болгарського і грецького наспівів з рисами контрастних частин, із насиченням фактури письма поліфонічними елементами. Композитор використовує мажорно - мінорну систему, контрасти хорових tutti і сольно - ансамблевих епізодів.

Епоху українського романтизму в ХХ ст. відкривають композитори духовна музика яких заклала основи української національної духовно - музичної школи, а саме діяльність М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка. Їхня специфіка має молитовний характер - певна схвильованість висловлювання, драматична екзальтація, непідробний сентиментальний жаль - виявляється у творчості цих композиторів наспівністю мелодичних ліній, використанням типової фактури, певними тембральними якостями хорових голосів.

«Релігійні твори М. Лисенка» поновлюють забуті твори й стає в пригоді хоровим диригентам, регентам, співакам світських та церковних хорів, студентам та викладачам музичних закладів, усім шанувальникам творчості засновника української класичної музики, фундатора національної композиторської школи, музичного велетня, який створив цілу епоху в розвитку української музики.

М. Лисенко достатньо пізно звернувся до релігійної музики, в останні роки свого життя він відкрив перед собою пласт побожних пісень і залюбки поринув у нову для нього галузь релігійної музики.

Чутливий до усього національного, митець не змінює своїм принципам відношення до церковної музики «як продукту народної творчості» [16, 3], тому обробки релігійних кантів та псальм повторюють авторські підходи до кращих обробок народних пісень. Оригінальні духовні твори не «вписуються в стиль» церковного співу свого часу, а розкривають багату картину людських переживань [16, 3]. « У духовній музиці М. Лисенка майстерно поєдналися особливості нового стилю з романтичною направленістю й елементами національної виразності» [2, 39]. Лисенку вдалося відчути та відтворити той релігійний дух побожних пісень українського народу, що відрізняється світлим, життєрадісним колоритом, теплими лагідними інтонаціями та щирою релігійністю.

Не менш яскравою в духовній музиці є творчість М. Леонтовича. Це унікальна постать в українській культурі, яскравий представник доби романтизму, найіменитіший син України, послідовник традицій української композиторської школи.

Естетика М. Леонтовича присутня і у фольклорній, і у духовній музиці, композитор зближує ці, здавалося б, абсолютно різні напрямки творчості, навдивовижу органічно поєднує духовне і світське начала.

Процес формування оригінального церковно-музичного стилю у творчості М. Леонтовича показовий для українських композиторів того часу.

Композитор встиг залишити нам близько 50 церковних творів.

У час історичних подій, за українську державність і церкву, М. Леонтович долучився до роботи Всеукраїнської церковної ради. Композитор усвідомлював необхідність оновлення і компонування церковних творів, інтенсивно та старанно працював над літургійними доробками.

Майже кожен духовний твір - зразок досконалого прочитання богослужбового тексту.

«Культова творчість М. Леонтовича виразно зорієнтована на синтез регіональних звичаїв із лаврськими взірцями та фольклорною основою - дорогоцінне надбання богослужбового мистецтва, багатовікової традиції українського церковного співу. Тут і концентрація релігійної енергії народу, і особисте занурення у глибини його пророчої мудрості, те колосальне багатство, яке криється у спадкоємності щирої віри десятків поколінь, у прозрінні майбутніх звершень національного духу» [15, 13].

Поряд з іменами Лисенка і Леонтовича можна поставити ім'я Якова Яциневича. Видатний, досі належно не визнаний композитор, яскравий хоровий диригент, регент Володимирського собору, Яциневич залишив небагато творів духовної музики.

Відомо, що за роки творчої діяльності композитор створив 10 кантів, цикл колядок і щедрівок, більшість з яких на сьогодні, на жаль, не знайдено.

Яків Яциневич - славний син свого народу. Він передав нам і наступним поколінням своє вистраждане послання, яке так органічно вписується в український музичний іконостас тисячолітньої історії.

На рубежі XIX- XX століття одні композитори звертали увагу, на практичне засвоєння українських мелодій, або ж богослужбових текстів. Інші намагалися виявити свою індивідуальність у новій для них формі національної релігійної музики.

Як і в авторській музиці, в обробках церковних мелодій композиторів приваблювали саме ті якості, які споріднювали їх з народним мелосом. Той арсенал технічних засобів в опрацюванні церковної музики і народної пісні був ідентичним.

Творці духовної музики, які започаткували своїми творами її становлення - Стеценко, Леонтович, Кошиць, Демуцький, Яциневич, - були продовжувачами ідей Лисенка, тож були міцно зв'язані з традиціями українського співу.

Представниками генерації нового покоління стали: Б.Фільц, М. Скорик, Є.Станкович, Л.Дичко та інші. Вони продовжують переосмислювати традиційну систему композиторського мислення, створюють нові методи викладання композиційного матеріалу. В основу хорових композицій покладені тексти архівних Київських розспівів, сакрально-канонічні теми, псалми, молитви і культове побутування, символи вічного незбагненного начала.

Композитори приділяють велику увагу тексту, яка без особливого перебільшення асоціюється з «дзвоном пробудження», здатним зцілювати духовні рани нашого суспільства.

Глибоке занурення українських композиторів у сферу духовної музики, звернення до національних, релігійних і музичних першоджерел дозволяє відродити традиції духового співу, стати музичною відповіддю на моральні й естетичні запити суспільства.

Одним із яскравих представників, творчість якого був спрямований який був спрямований на втілення релігійного образу в своїх творах була Б. Фільц.

Початок теперішнього століття у творчості Б. Фільц визначають духовні концерти на тексти псалмів: «Нехай Бог помилує нас», «Нехай воскресне Бог», «Господи, Владико наш», «Хорони мене, Боже».

Стильові ознаки творчості Б. Фільц з опорою на домінантні твори (на тексти із святого письма) надає М. Юрченко, кандидат мистецтвознавства, професор, у передмові до збірника «Духовні хорові твори». Творчість композиторки підкреслює особливість звукової палітри духовних творів, яка наповнена радісним відчуттям Божественної гармонії. В цьому - відчувається типово український релігійний стан, позбавлений суворої аскези, відстороненності, але наповнений відчуттям співпричетності до Божественних істин.

Духовні композиції Б. Фільц нагадують «вишивані полотна, на яких сюжетна лінія барвисто розквітає щоразу іншими кольорами. Такий варіаційний тип композиторського мислення, мабуть, бере початок з фольклорних джерел»[43, 6].

Є. Станкович це людина яка стала - одна з зірок першої величини в Україні. Станкович різносторонній композитор в музичному плані. Творчий діапазон різноманітний і багатоплановий: симфонії, фольк - опера, балети, масштабні вокально-симфонічні композиції, вокальні, інструментальні твори, обробки народних пісень, музика до спектаклів та кінофільмів.

Світогляд Є. Станковича є філософським, і це дозволило митцю звернутися останнім часом до пластів духовної музики, реалізувати свої творчі амбіції в іншому жанрі. Доробки композитора збагатили: ораторія «Нехай прийде царствіє Твоє», хорові концерти «Які любі оселі Твої, Господи Саваоте», «Господь - то мій пастир», «До Тебе, Господи, взиваю я», «Господи, Владико наш» та «Панахида за померлими з голоду» (на канонічні тексти та вірші Д. Павличка).

В останні десятиліття ХХІ століття в Україні після тривалого періоду духовного застою відбулася «духовна революція», яка оживила дорогоцінні старовинні твори, повернула загальнозначущі цінності і сакраментальні традиції минулої доби. хоровий композитор духовний спів

Також звернувся до духовного жанру і М. Скорик, на етапі своєї найвищої творчої зрілості з твердим переконанням щодо стильового втілення сакральних текстів. Хорові твори у Скорика написані у переважній більшості на духовні тексти. Композитор узагальнив свій досвід роботи у різних жанрах та в різні періоди творчості, виражений через яскраву пісенну мелодику, несподівані гармонічні звороти, оперні елементи розвитку, характерну псалмодійність, талановите поєднання протилежностей.

Основний масив, в духовних творах, становлять акапельні твори, які Скорик писав на замовлення хормейстерів, розраховуючи на виконавські можливості певних колективів. Така робота природна для композитора, адресна орієнтація хорового твору дозволяє чітко диференціювати творче завдання, рівень складності, і при цьому, жодною мірою, і ні в якому разі, не допускаючи необґрунтованих і безпідставних спрощувань, ускладнень, урегулювань, які б руйнували професійні якості кожної композиції.

«Релігійна музика є дуже консервативним жанром і її стильова консервативність труднопоборима. Ця музика не любить усіляких новацій та експериментів» - таке особливе ставлення композитора до музики духовних жанрів.

«Літургія святого Іоанна Златоустого» повністю відповідає канонічним вимогам всупереч гармонійним новаціям та індивідуально-стильовим прийомам вислову, її музичну канву утворюють вісімнадцять номерів. Композитор прагнув, щоб гармонія, мелодія передавали зміст слів, щоб музика не була просто дотичною до слів, які не є поезією у літературному розумінні, а каноном (не можна міняти жодного слова).

Феномен творчості видатного українського композитора М. Скорика можна назвати - універсалізм.

Размещено на Allbest.ru