Балада й специфіка її перетворення у західноєвропейському музичному романтизмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Балада й специфіка її перетворення у західноєвропейському музичному романтизмі

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми. Звернення до жанру балади обумовлено підвищеним інтересом до нього в європейському мистецтві останніх двох століть та мистецтвознавстві і водночас недостатньою його науковою дослідженістю. Зокрема, досі не з'ясовано специфіку спадкоємності романтичної балади як синтетичного музично-поетичного жанру щодо народної балади, не конкретизовано типологічної залежності її від жанрової своєрідності сюжету, структури, принципів римоутворення, мелосу, ритміки тощо. До цього часу немає чіткого наукового визначення жанру балади як загальноєвропейського феномена фольклорного та професійного мистецтва, що ніби стоїть над локальними етнокультурними традиціями, а тим більше його різноманітних стильових модифікацій.

На жаль, у більшості наукових досліджень, присвячених окремим різновидам балади, розглядаються передусім вузько локальні сфери існування жанру, не завжди аналізуються його модифікації в суміжних сферах художньої культури. Основоположними працями, в яких розробляється проблема становлення й розвитку народної балади, є монографії М. Андрєєва, О. Афанасьєва, Д. Балашова, Б. Путилова, О. Тумілевича, М. Кравцова, Г. Каландадзе, С. Грици, О. Дея, Б. Кирдана, В. Жирмунського, С. Шарпа, Я. Ягело, Й. Горака, Ж. Тьєрсо та інших. Специфічним особливостям літературної балади присвячено розвідки В. Брюсова, О. Блока, Б. Ейхенбаума, Р. Бредніха, М. Джуріана, Г. Лавса. Аспекти музичної романтичної балади вивчаються у працях В. Васіної-Гроссман, М. Арановського, Д. Житомирського, В. Віори та ін. Досить часто поетичні або музичні збірки народних балад містять вступ-огляд редактора, упорядника або перекладача, наприклад статті А. Гугніної, О. Паріна, Д. Балашова, Н. Єліної та інших.

Незважаючи на широке коло авторитетних дослідників жанру, проблема спадкоємності традицій народної балади у вокальній баладі романтизму як самостійного жанрового явища так і не дістала належної наукової розробки як у цілому, так і в аспекті взаємодії «композитор і фольклор».

Мета й завдання дослідження. Балада як особливий музично-поетичний жанр, що з'явився як ліро-епічний напрям загальноєвропейської народної традиції, надалі отримує свій розвиток у різноманітні стильові епохи професійного музичного мистецтва. Тому виявити особливості жанру західноєвропейської романтичної вокальної балади через аналіз її сюжетної драматургії, форми, ладу, мелодії, гармонії та акомпанементу, а також сформулювати загальне універсальне визначення самого поняття балади - мета даного дослідження.

Становлення національних композиторських шкіл доби романтизму характеризується передусім зверненням до національних традицій та адаптацією їх найяскравіших ознак до естетики романтизму. Романтики не обійшли своєю увагою епічні фольклорні жанри, у тому числі й ліро-епічні, тобто баладу. Її популярність у середовищі романтиків визначають два чинники. Це, по-перше, завершеність оповідного сюжету, наявність драматичного розвитку й водночас ліро-епічної образності; по-друге, близькість до романтичної концепції взаємовідношення людського мікрокосму та макрокосму, спрямованість баладної традиції до внутрішнього світу людини, її індивідуальної поведінки та реакції на навколишнє. Жанр народної балади ідеально імпонував романтикам як за формою, так і за емоційною комунікативністю лірико-драматичного характеру.

У дисертації вокальна романтична балада розглядається у комплексному аспекті, а саме, як синтез елементів народної баладної традиції, загальноромантичної стилістики та індивідуального творчого почерку композиторів. Завдання дослідження - аналіз жанрових ознак, виявлення специфіки та стильових особливостей жанру романтичної вокальної балади; розкриття особливостей перетворення народних баладних традицій у вокальній баладі романтизму.

Об'єкт дослідження - західноєвропейська вокальна романтична балада як самостійне жанрове явище.

Предмет дослідження - романтичні вокальні балади Англії, Франції, Німеччини та Польщі у порівнянні їх з народною традицією відповідних етнокультурних регіонів. Матеріалом для вивчення послужили музично-поетичні зразки вокальних балад Р. Воан-Вільямса, М. Хеда, С. Гібса, Г. Бантока, К. Сен-Санса, Г. Берліоза, Е. Лало, Л. Деліба, С. Франка, А. Русселя, Е. Шоссона, А. Шабріє, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Г. Вольфа, С. Монюшка. Розв'язання поставленого завдання досягається методом аналізу музичного тексту, систематизації та узагальнення результатів аналізу музичних зразків, а також порівняння жанрових особливостей народних та романтичних вокальних балад.

Обрана тема вимагала комплексного підходу, тобто використання досягнень не лише сучасного музикознавства, а й літературознавства, фольклористики, естетики, історії. Методологічно це обґрунтовується тим, що жанр романтичної вокальної балади неможливо досліджувати ізольовано від європейського романтизму взагалі та від специфічно втіленої в ньому європейської народної баладної традиції. Балада - синтетичне музично-поетичне явище художньої культури, тому було б методично некоректно розглядати тільки її музично-інтонаційну сферу, залишаючи поза увагою сюжетну канву та особливості поетичного тексту. Через це зразки балад було проаналізовано за особливостями сюжетики, художньої образності, побудови поетичної та музичної строфи, а також мелосу, гармонії, фактури, взаємодії голосу й акомпанементу. Здійснено музикознавчий аналіз не лише професійних романтичних, а й народних балад. У цілому розглянуто понад півтори тисячі балад - літературних, музичних, народних та романтичних.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами науково-дослідної роботи кафедри історії зарубіжної музики Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Тему роботи включено до перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського на 2000-2006 р.р. «Історія зарубіжної музики» (п. 8).

Наукова новизна результатів. Вперше сформульовано цілісне універсальне поняття жанру балади поза аспектами стилю та часу. Визначено типологічні риси та зроблено комплексний аналіз народних балад у музикознавчому аспекті. Висвітлено жанрову специфіку вокальної романтичної балади та її спадкоємність із народною традицією. Сформульовано концептуальні особливості образної сфери балад у психологічному аспекті поведінкових ознак при порівнянні з сучасними їм суспільними морально-етичними нормами. З'ясовано залежність модифікації жанру балади від ступеня розвитку етносів.

Практичне значення отриманих результатів зумовлене використанням матеріалів дисертації в лекційних курсах з історії музики, історії культури, історії мистецтв, естетики, психології, аналізу музичних творів, для подальшого дослідження жанрових особливостей романтичної інструментальної балади та для вивчення модифікації жанру в музичній культурі ХХ століття.

Особистий внесок здобувача полягає у вирішенні проблеми виявлення іманентних ознак жанрової характеристики західноєвропейської романтичної вокальної балади, використанні музикознавчих та літературознавчих методів розгляду музично-поетичного матеріалу народних балад та проведенні порівняльного аналізу з романтичною вокальною баладою.

Апробація праці. Дисертація обговорювалась на кафедрі історії зарубіжної музики Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. Її основні положення та висновки викладені автором у доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях «Християнські сюжети та образи в художній літературі» (Житомир, квітень 1993), «Рідна мова - запорука безсмертя нації» (Одеса, жовтень 1998), а також у статті «К вопросу влияния немецкой фольклорной баллады на песенное творчество Гуго Вольфа» (Проблемная аура австро-германского романтизма. Сб. научных трудов. - К., 1993. - С. 71-81).

Публікації. За темою дослідження опубліковано чотири статті у відповідних фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі Вступу, двох розділів з параграфами, Висновків та Списку використаної літератури. Обсяг праці - 190 сторінок. Список використаних джерел містить 231 найменування, 13 сторінок.

Основний зміст

балада народний романтичний композитор

У Вступі подається постановка проблеми, аналіз літератури, присвяченої виникненню, розвитку й загальній характеристиці жанру балади як у романтичній традиції, так і в народній. Сформульовано загальне поняття жанру поза різними його часовими та стильовими модифікаціями. Простежено історію розвитку балади у професійній літературній традиції з ХІІ століття.

У першому розділі «Народна вокальна балада» розглядаються англо-кельтська, французька, німецька та польська народні балади, які в процесі музикознавчого аналізу порівнюються з епічними жанрами, що розвивалися паралельно (героїчна поезія, історичні пісні, казки, рицарські романи). Аналізуються типологічні етнокультурні риси народних балад - за параметрами особливостей образної сфери, мотивації поведінки, типології часово-просторових рішень. Виявляються основні закономірності, а саме, побудова форми, споріднені жанрові елементи, ладовий склад та основні типи мелодичного розвитку.

Для більшості західноєвропейських народних балад характерна цілісна драматургія. Вона ґрунтується на висвітленні однієї трагічної події, яка завжди відбувається за короткий проміжок часу на локальній території. В свою чергу слід ураховувати, що невеличкі модифікації драматургічного розвитку та особливостей сюжетів, а також форма викладу, характерні риси мелосу тощо, передусім залежать від етнокультурного ареалу існування балад. Усі англо-кельтські, більшість французьких та німецьких балад починаються з драматичної дії, яка безпосередньо вводить у події без попереджувального вступу. Однак він присутній у деяких німецьких та французьких баладах і містить характеристику головного героя або місця події. Англо-кельтські народні балади завжди фрагментарні, тоді як французькі та німецькі відрізняються поступовим розвитком сюжету. Рефрени англо-кельтських балад є своєрідним підсумком, що підкреслює загальний емоційний настрій, тоді як рефрени французьких - активізують подальший драматургічний розвиток. Сюжети польських народних балад є суворо регламентованими, а саме, передбачають загальну характеристику героя, розповідь про його вчинки, пов'язані з порушенням морально-етичних суспільних норм, і повідомлення про це всіх учасників подій; нарешті, доведення провини, виконання покарання та, насамкінець, моралізаторське резюме чи ліричну ламентацію.

В епіко-історичних народних баладах висвітлюються справжні історичні, військові, політичні події, а також відтворюються образи реальних історичних осіб, модифіковані та доповнені вигаданими рисами. Іноді основою балад цієї групи стають рицарські романи та героїчні епопеї. Найбільш подібні між собою сюжети лірико-драматичної групи, і це цілком природно, бо любовні взаємини та пов'язані з ними родинні непорозуміння досить однакові в народів, які мешкають поруч. Аналогічні сюжети містять також європейські балади, присвячені розбійникам та воякам. Їхні герої не є історичними особами, на відміну лише від англо-кельтської традиції, де основою є цикл сюжетів про Робіна Гуда. У французьких та польських баладах цієї групи зустрічаються сюжети про дівчину-воїна. Гумористичні й побутові народні балади завжди ґрунтуються на принципі карнавальності, іноді мають суто містичний характер. Досить велика група балад пов'язана з християнською тематикою. Вони поширені в загальноєвропейській баладній традиції, за винятком Німеччини. Їхні сюжети мають біблійне походження (у французькій традиції), відтворюють народні уявлення про рай та пекло, а героями виступають чорти та сам сатана.

Герої західноєвропейських народних балад, діючи у стані афекту в екстремальній ситуації, насамперед порушують морально-етичні табу родового суспільства, бо найважливішими для них стають особисті інтереси. Події відбуваються тут на локальній території, яка входить у родовий мікрокосм героя (ліс, річка, дім, найближче поле). Дуже рідко герої балад змушені мандрувати в далекі краї. Час, упродовж якого відбуваються всі основні події народних балад, дуже короткий - від кількох годин до однієї або, дуже рідко, двох діб. Швидше за все, це так званий психологічний принцип «розширення» часу.

Дослідження структурних та мелодичних особливостей народних балад засвідчує, що у баладній строфі завжди присутній синтез лірики, драми та епіки. Народні балади Західної Європи поєднують у собі кілька найбільш популярних жанрових елементів. В англо-кельтських баладах домінує розповідний танок-хід, споріднений з хороводом хорнпайп, а також жига; у французьких - так звані «жалощі» (поєднання розповідності й маршу-ходу), тридольна ронда (близька до хороводу й віреле) та марш. У німецьких баладах - це синтез маршу, маршу-ходу, лендлера й драйєра. У польських народних баладах провідними жанровими елементами є марш, хід, мазур, куявяк, оберек, краков'як, лендлер.

Усі західноєвропейські народні балади мають розмірений мелодичний рух з чітким підкресленням сильних долей такту і яскраво вираженою тридольною танцювальністю та елементами «підстрибування» й «притопування» за відсутності міжтактових синкоп. Конструктивний склад строф народних балад завжди залежить від національних особливостей. Англо-кельтські, німецькі та польські балади поділяються на 2-4 досить рівні частини «квадратної» будови (4+4, 2+2 тощо). Кожне речення періоду в свою чергу поділяється на дві завершені фрази, пов'язані між собою за змістом. Рідше у німецьких та англо-кельтських баладах строфа поділяється на три частини. У польських баладах іноді зустрічається варіант трирядкової строфи, де третій рядок виконує роль рефрену. Слід зазначити, що рефрени у польських баладах зустрічаються і в чотирирядкових строфах, коли два перші рядки - інформативні, третій - рефрен, а четвертий - це реприза другого (АВСВ₁ або АА₁ВА₁). Аналогічна форма ААВА є і в англо-кельтських баладах, де останнє речення має характер завершення і побудоване на матеріалі першого. Однак найбільш різноманітний склад мають строфи французьких балад. Іноді це два рядки, досить рідко - шість без приспіву або рефрену (жанровий тип «жалощів»). У розповідних баладах поетична строфа містить шість-вісім складних або чотири рівні рядки. Строфа гумористичної пісні-балади - це дворядкові куплети з рефреном. У французьких та німецьких народних баладах досить часто спостерігається невідповідність поетичної та музичної строф, тоді як в англо-кельтських і польських вони чітко збігаються. Наголоси у віршованому тексті завжди залежать від лінгвістичних особливостей, але не завжди збігаються з наголосами у музичних фразах.

Ладова система західноєвропейських балад ґрунтується на домінуванні іонійського ладу. Однак в англо-кельтських баладах він найчастіше зустрічається з елементами пентатоніки, тоді як у французьких у нього часто пропущено сьомий щабель. Мажор представлено в загальноєвропейській баладній традиції також міксолідійським та дуже рідко лідійським (у польській баладі) ладами. Мінор з'являється в натуральному еолійському вигляді. Він присутній у французькій традиції як гармонічний чи з невеличкими альтераціями (підвищений або понижений шостий щабель). У німецьких баладах мінорного нахилу переважають натуральний та мелодичний види. У польських народних баладах досить часто зустрічається гармонічний мінор та дуже рідко - мелодичний. Взагалі у західноєвропейських народних баладах є й інші лади, але їх домінування пов'язане з національними особливостями. Так, наприклад, в англо-кельтській баладі часто з'являється дорійський лад, тоді як у німецькій та французькій він відсутній. У польських баладах дорійський мінор комбінується з додатковим альтерованим гармонічним. Слід зазначити, що для загальноєвропейської баладної традиції не дуже характерні тонально-ладові модуляції в межах однієї мелодичної побудови; в англо-кельтських вони зовсім відсутні, у французьких та польських баладах існують як паралельно-перемінні лади, а для німецьких характерні тоніко-домінантові тональні співвідношення. В англо-кельтських баладах дуже поширена пентатоніка, у французьких та німецьких вона зустрічається доволі рідко й обмежена мажорним варіантом, тоді як у польських є практично відсутньою.

У процесі дослідження мелосу західноєвропейських народних балад було визначено основні принципи розвитку музичного матеріалу. Передусім це затакти, які існують в усіх англо-кельтських, французьких і німецьких баладах, тоді як у польських їх немає зовсім (у слов'янських мовах нема артиклів, що, природно, впливає і на розвиток мелосу). Особливу увагу привертає смислове навантаження затактів, а саме, в англо-кельтських та німецьких баладах вони частіше містять риторичну формулу заклику, втілену за допомогою висхідного квартового стрибка до основного тону. Затакти до других і третіх речень періоду завжди є більш м'якими. В англійських та французьких баладах затакти можуть виглядати як повторення основного тону тоніки, як своєрідний поштовх до мелодичного розвитку. Вони можуть бути також низхідним терцієвим стрибком до основного тону тоніки з наступним низхідним мелодичним рухом. У французьких баладах затакти до різних речень часто ідентичні або незначною мірою варіантні. Вони здебільшого містять мелодичний зворот, що оспівує опорний тон на першій долі такту, або - рідше - секундовий низхідний рух до основного тону з наступним розгойдуванням цих звуків, або поступеневий секундовий низхідний рух до опорного тону тоніки чи домінанти. Іноді вони перетворюються на органний пункт на основному тоні тоніки, тоді як на першу долю такту припадає вже основний тон другого щабля. Аналогічні процеси відбуваються також у німецьких баладах, де остинато в їхніх затактах передбачає висхідний мелодичний квартовий стрибок. У деяких випадках остинатний затакт є початком активного розвитку однієї певної думки, вираженої за допомогою поступенево висхідної секвенції. В німецьких народних баладах взагалі дуже часто зустрічаються півтонові затакти до основного тону тоніки, що засвідчують їх м'який ліризм. Іноді затакти до перших речень виконують функцію запитання (квантовий низхідний стрибок до основного тону тоніки).

Параметри мелодики баладного діапазону частіше існують у межах октави, сексти, рідше - квінти або кварти. Діапазон англо-кельтських, деяких французьких та невеликої кількості польських балад розширюється до нони, децими, а іноді й до дуодецими (у шотландських та валлійських баладах). Діапазон більшості німецьких, майже всіх польських та частини французьких обіймає сексту, квінту або кварту. Найпоширенішим принципом розвитку мелодичного матеріалу усіх західноєвропейських народних балад є поєднання поступенево-стрічкового мелодичного руху з підготовленими і непідготовленими стрибками на консонуючі інтервали. В роботі розглядаються численні варіанти поєднання стрибків і поступеневого руху в мелодії балад усіх розглядуваних національних традиції.

Мелос практично всіх розглянутих зразків містить фразеологічні звороти, що імітують так звані принципи розгойдування або кружляння, які є риторичним способом настійного утвердження якоїсь думки. Варіанти мотивного «кружляння» є досить різними - це поступове оспівування опорного тону, спіралеподібне прямування до одного з опорних тонів, імітація більш широкої хвилі «кружляння» за допомогою секвентного мелодичного розвитку. При цьому орнаментальної імпровізації в англо-кельтських, французьких, німецьких і деяких польських баладах майже немає. Мелізматика французьких балад має інструментальний характер і сприяє посиленню драматичного елементу, привертаючи увагу до слів, які припадають на розспів. У польських баладах, жанрово близьких до дум та мазурок, мелізматика виглядає як невеликий розспів на один склад (передостанній від кінця речення або строфи), що свідчить про залишковий вплив інструментального супроводу танцю. Секвенції в німецьких баладах досить поширені і виникають при перестановці слів (поступеневий секвентний розвиток) або у формі віршованого переліку (варійована ланка), тоді як у французьких баладах їх дуже мало, а в англо-кельтських - зовсім немає. У польських баладах секвенції також зустрічаються доволі рідко й існують як складова частина рефрену або як засіб розширення речення. В цілому мелодика західноєвропейських народних балад є доволі вільною, має мотивну побудову та містить майже всі варіанти розвитку музичної думки.

У другому розділі дисертації «Романтична вокальна балада» розглядається питання спадкоємності романтичної та народної традиції на прикладі розвитку жанру романтичної вокальної балади. Обґрунтовується причина творчого інтересу та звернення романтиків до жанру балади взагалі. Здійснюється аналіз вербального та музичного матеріалів англійської, французької, німецької та польської романтичних вокальних балад на прикладі творчості Р. Воан-Вільямса, М. Хеда, Г. Бантока, С. Гібса, Г. Берліоза, С. Франка, Е. Лало, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Г. Вольфа та С. Монюшка.

У романтичній вокальній баладі Західної Європи простежуються три тенденції розвитку. Перша пов'язана з наслідуванням зразків народних балад, що передбачає максимально наближений до народного сюжет, сувору строфічність, граничну простоту музичного матеріалу. Ця тенденція з'являється двічі - на етапі становлення стилю й жанру і наприкінці стильової епохи (балади Р. Воан-Вільямса, М. Хеда, Г. Бантока, С. Гібса та Е. Шоссона, А. Шабріє, А. Русселя). Друга тенденція позначена максимальним адаптуванням жанру до романтичного стилю як за формою, так і за змістом (балади Г. Берліоза, С. Франка та Г. Вольфа). Третя пов'язана з явищем синтезу простих строфічних та складних поемних балад (Ф. Шуберта, Р. Шумана та С. Монюшка).

Упродовж усього існування романтичної традиції в мистецтві теоретиків романтизму хвилювали питання стосунків особистості з навколишнім світом. Тому цілком природнім є звернення їх до національних джерел, а саме, до народної творчості, передусім до епічних жанрів, в тому числі до балади. Жанр народної балади надзвичайно імпонував романтикам як за формою побудови, завершеністю сюжету, емоційною комунікативністю лірико-драматичного характеру, так і за ліро-епічною образністю. Романтиків приваблювало те, що в центрі народної балади стоїть людина з її думками і почуттями, - це відповідало романтичній концепції взаємовідносин людського мікрокосму й загального макрокосму. Герой у художніх творах романтиків є суб'єктом, котрий визначає і формує навколишню дійсність. Романтики, як відомо, зосередились на розкритті внутрішнього духовного світу особистості, зробили суб'єкт мірою світу, наповнили образи патетикою особистих переживань, породили культ страждань як спокутної жертви відчуженості. Тому поведінка романтичного героя практично завжди спирається на особисті переживання і протиставлена обивательським уявленням про мораль. Звідси постійне прагнення до зміни місця, славнозвісна романтична ідея мандрів, подорожі до екзотичних країн, наближення до орієнтальних культур, постійне випробування себе на психологічну міць. Автори романтичних балад намагаються втілити в музиці контрастні сфери образів та нестандартну поведінку героїв. Тому романтична балада спирається на відмінні від фольклорних моральні принципи.

Основою баладних сюжетів західноєвропейських композиторів-романтиків є складний синтез романтичних уявлень та народних традицій. Найчастіше це нехитра щира розповідь про любов та вірність, тугу за рідним краєм. Іноді сюжет балади побудовано на короткому монолозі, присвяченому одному переживанню героя, від імені якого ведеться розповідь. У баладах нерідко присутні містика та фантастика, що також сягає своїм корінням народних традицій, поглиблюючи драматизм оповіді й беручи участь у створенні баладних образів. («Пісні божевільного капітана» С. Гібса, «Пісня човнярів» Г. Бантока, «Лорелея», «Лісовий цар» и «Щуролов» Ф. Шуберта, «Ніксе-русалка», «Духи на болоті», «Вогненний вершник» Г. Вольфа, «Вілія» С. Монюшка).

У баладах композиторів-романтиків є сюжети, позначені східним (арабський, індійський та іспанський) колоритом. Однак їхні герої сповідують етику європейської людини і діють згідно з її романтичними уявленнями, а не з менталітетом представника Сходу. Романтики поетизують і героїзують минуле, тому в сюжетах західноєвропейських вокальних романтичних балад практично відсутні теми, пов'язані з реальними історичними подіями чи особами (єдиним винятком є балада «Два велетні» О. Даргомижського). Вони звертаються до зовнішнього антуражу епохи та своїх уявлень про неї. Тому деякі балади композиторів-романтиків розповідають про вигадані драматичні події минулого («Пірнач», «Співак», «Рицар Тогенбург» Ф. Шуберта, «Воєвода» та «Чорний хрестик» С. Монюшка).

Переважна більшість романтичних вокальних балад мають лірико-драматичну тематику, присвячену любовним стосункам (якщо в житті солдатів, розбійників та вояків немає любовного адюльтеру, то композитори не присвячують їм своїх творів). Іноді темою балади стає гумористична, сповнена іронії оповідь-коментар, заснована на народних елементах, адаптованих за законами романтизму. Це може бути небувальщина, як у творчості М. Хеда, або пародія на окремі соціальні групи, завуальована під сцени з життя тварин, як у баладах А. Шабріє. При цьому зберігається широко представлений у народній традиції принцип антропоморфізму. Балади зі «східними» сюжетами у народній традиції належать до групи гумористичних. Досить слабо представлена в романтичній баладі християнська тематика. Тільки в англійських вокальних баладах зустрічаються поняття про ад, сатану та грішників. Дуже мало балад написано на біблійні сюжети.

Жанр майже всіх західноєвропейських романтичних вокальних балад являє собою синтез епічної або лірико-драматичної оповіді та елементів маршу чи танцювальності. Першу втілено через оповідність, розмірений розвиток музичного матеріалу, другі - через марш-хід або жалобний марш, а також жанрові елементи вальсу та інших тридольних танців. У більшості розглянутих німецьких балад домінує лірико-драматична оповідність, тоді як англійські балади синтезують епіко-драматичну розповідь і тридольне танцювальне «притопування». В польських баладах присутність мазуркових ритмів сприяє яскравому вираженню національного колориту.

Усі розглянуті західноєвропейські вокальні романтичні балади мають строфічну форму. Строфи є здебільшого варіантно-варіаційними. Іноді вони можуть бути абсолютно ідентичними, як у деяких баладах англійських та німецьких романтиків. Строфа англійських романтичних вокальних балад найчастіше виглядає як тричастинно-репризна форма з розширеною експозицією (AABA). Іноді поетична та музична строфи не збігаються, що виявляється у відсутності ознак рефрену в музичному матеріалі за його наявності в поетичному. («Лінден Лі» Р. Воан-Вільямса). Побудова строф може бути тричастинною або варіантно-репризною, як у баладах французьких, деяких німецьких та польських (С. Монюшко) композиторів. Середня частина в такій тричастинній строфі може мати розробковий характер чи бути епізодом. Іноді варіантний розвиток строф французьких вокальних романтичних балад спирається на наскрізний розвиток музичного матеріалу в середині самої строфи. Форма пізньоромантичних французьких балад гранично проста - вона строфічна, часто має наскрізний розвиток. У німецьких баладах строфа - варіантно-репризного, меншою мірою наскрізного розвитку. В баладах Монюшка іноді домінує принцип варіаційного наскрізного розвитку, побудованого на низці епізодів з елементами рефрену.

За мелодикою романтичні вокальні балади близькі до народної творчості. І там, і там практично завжди присутні затакти. Виняток становлять польські романтичні балади, які, попри повну відсутність затактів у народній традиції, включають їх як елемент загальноєвропейських принципів мелодичного розвитку. Однак вони не є обов'язковими і можуть мати оповідний характер («Чорний хрестик» С. Монюшка) та імітувати інтонацію жалю чи підкреслювати загальний драматичний емоційний стан («Воєвода» С. Монюшка). Практично в усіх західноєвропейських вокальних баладах, крім більшості німецьких, зустрічається хвилеподібне лінеарне мелодичне розгортання, подібне до своєрідного «кружляння», втілене за допомогою поступеневого мелодичного розвитку з оспівуванням опорних тонів або мелодичним рухом по звуках акордів у поєднанні з широкими підготовленими та непідготовленими інтервальними стрибками з наступним заповненням. Риторичний сенс такого мелодичного розвитку не змінюється від народної до романтичної традиції і використовується при настійливому утвердженні певної думки, яка бентежить автора і до якої він хоче привернути увагу слухача. В розвитку мелодичного матеріалу вокальних романтичних балад присутній також поступеневий мелодичний рух, характерний для оповідності. Остинатний органний пункт як вираження емоційного стану заціпеніння характерний для мелосу усіх європейських балад. У деяких баладах англійських композиторів зустрічається також секвентний мелодичний розвиток («Мій друже» М. Хеда). У баладах Г. Вольфа досить часто зустрічаються мелодичні стрибки на дисонуючі інтервали (найчастіше септиму). Іноді невигадлива, в цілому близька до народного складу мелодія завершується на гострому дисонансі або ж на дисонантне сприйняття впливає гармонічний фон.

Гармонічна мова романтичних вокальних балад не виходить за межі звичайної романтичної гармонії. Тоніко-субдомінантово-домінантові зв'язки, відхилення та модуляції в тональності першого та другого ступеня спорідненості, побічні та подвійні домінанти; домінантові, другого ступеня, зменшені сьомого ступеня септакорди та інші.

Велику роль упродовж усього розвитку романтичної вокальної балади відіграє акомпанемент. Саме він є основною драматичною підтримкою подій, що відбуваються, саме за його допомогою створюється певна емоційна атмосфера, що впливає на слухачів. В ньому зосереджуються всі авторські коментарі, натяки, асоціації. Він є відображенням внутрішнього світу героя, його думок та почуттів, а також відтворює картини природи, які відповідають або протиставляються психологічному стану героя. Якщо акомпанемент більшої частини французьких, усіх німецьких та польських вокальних балад є складним та різноманітним, то в англійських та пізньоромантичних французьких баладах використовується мінімум виразових засобів.

В заключному розділі дисертації узагальнюються попередні висновки й підбивається загальний підсумок. Висвітлюються основні тенденції розвитку та модифікації жанру балади у ХХ столітті. Визначаються основні жанрові прикмети, що характеризують баладу поза стилем та часом.

Упродовж усієї своєї історії балада, модифікуючись, виконувала вагому естетично-виховну функцію, адже константною проблемою, яку порушував цей жанр, завжди було співвідношення людини та соціуму. Найважливішою особливістю баладної традиції, незалежно від регіону та етнічної належності, є безпосередній вплив на слухача: це не психологічний тиск, не моралізаторська притча, а просто констатація поведінки середньої людини в екстремальній ситуації (з урахуванням часового періоду). Народна балада вміщує свого героя в екстремально-моральні умови. Ситуації, що вимагають його дій, суперечать загальноприйнятим і порушують спадкоємність поколінь, як правило, завершуючись трагічно. Подібні трагедії «місцевого значення» так врізуються в пам'ять поколінь, що продовжують жити протягом століть, накопичуючи додаткові «подробиці». Романтична баладна традиція показує поведінку ідеального героя у стані афекту в екстремально-подієвих ситуаціях.

Розгляд спадкоємності загальноєвропейських традицій народних та романтичних вокальних балад засвідчує, що романтики звертаються передусім до лірико-драматичної сфери баладних сюжетів, розглядаючи всі події крізь призму особистісних стосунків. Дуже рідко зустрічаються сюжети-характеристики, так само не позбавлені індивідуалізованої думки автора. Особливості підходу до сюжету значною мірою залежать від належності автора до тієї або іншої національної школи. Наприклад, в англійській романтичній баладі домінує вплив народної традиції з незначними корективами щодо світогляду та поведінки особи з точки зору естетики романтизму - у характеристиках образів зникають «демонічні» пристрасті, на перший план виступає світосприйняття героїв. Французькі романтики орієнтуються більше на загальноєвропейську традицію, принципи ж народної балади стають тут помітнішими лише в кінці ХІХ - на початку ХХ століття. Однак типові для народної традиції моралізування та співпереживання поступаються місцем констатації фактів та спостеріганню за подіями. Майже всі німецькі романтичні балади початку ХІХ століття близькі до народної традиції за сюжетами. Польська романтична балада за вибором сюжетів мало чим відрізняється від загальноєвропейської романтичної традиції.

У формі романтичної балади в типових випадках синтезується специфічна тричастинність, рондальність за строфічністю, яка походить від народної балади. Однак в англійській та французькій баладі рубежу ХХ ст. домінує проста строфічна форма.

Ладова сфера загальноєвропейських романтичних вокальних балад у порівнянні з народною традицією містить менше альтерованих ладів. Ознаками, що найбільш споріднюють романтичні й народні балади, виявляються принципи побудови й розгортання мелодичного матеріалу.

Існування балади як вокально-поетичного жанру не обмежується народною творчістю чи добою романтизму. Найширший спектр її модифікації припадає на ХХ століття, впродовж якого балада у професійній композиторській творчості синтезується практично з усіма основними жанрами класичної музики, зумовлюючи появу таких жанрових різновидів, як соната-балада (М. Метнер), симфонія-балада (М. Мясковський, №22, 1941 р.), всілякі модифікації кантати чи ораторії-балади. Іноді баладні модифікації стають основою нових синтетичних жанрів, таких як опера-балада («Марія Стюарт» С. Слонімського).

У художньому шарі напівпрофесійної поп-культури ХХ ст. балада займає одне з поважних місць як улюблений та популярний жанр менестрельного театру на півдні США, джазу, рок-культури, бродвейських шоу, зонг - та рок-опер, а також авторської пісні в російськомовній культурі.

Балада ХХ століття виводить на сцену індивідуалізованого героя, який, однак, втілює образ звичайної людини, котра діє в індивідуалізованій ситуації, з позицій незалежних моральних норм, що не виходять за межі загальноприйнятих. Змінюється герой - змінюється ситуація, тому комунікативність сучасних проявів баладного жанру виходить на рівень суперетносу, а в деяких випадках має чи не міжсоціумний характер.

Взагалі можна стверджувати, що на території європейського континенту існував та зберігається донині синтетичний жанр музично-поетичного мистецтва - балада. Впродовж усієї своєї історії він органічно втілювався у різноманітні стилі та напрями світової музичної та поетичної культури й активно з ними взаємодіяв. Змінювались принципи поетичного викладу, особливості організації та розвитку музичного матеріалу, але завжди залишався константним ліро-епічний характер, завершений сюжет, побудований на висвітленні однієї трагічної події, що відбувається в гранично короткий термін на локальній території та порушує важливі психологічні й моральні проблеми, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і ніколи не втратять своєї актуальності. Тому популярність жанру балади й надалі зберігатиметься та періодично відроджуватиметься у проявах вербальної та музичної культури.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Жимолостнова В.В. До питання про вплив українського фольклору на творчу діяльність М.В. Лисенка (на прикладі аналізу солоспівів з «Музики до «Кобзаря»») // Українське музикознавство. - К., 1992. - Вип. 27. - С. 106-112.

2. Жимолостнова В.В. Ретроспекция развития и этнокультурные особенности жанра баллады европейского региона // Теоретичні та практичні питання культурології. - Мелітополь, 2002 - Вип. 13. - С. 48. - 71.

3. Жимолостнова В.В. Баллада и специфика ее преломления в музыкальной культуре // Теоретичні питання культури, освіти та виховання. - К., 2002. - Вип. 22. - С. 198-202

4. Жимолостнова В.В. Баллада и основные тенденции развития жанра в аспекте преемственности фольклорной и романтической традиций // Теоретичні питання культури, освіти та виховання. - К., 2003. - Вип. 24. - С. 176-183.

Размещено на Allbest.ru