Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

УДК 785.071.2(477)(09)

Спеціальність 26.00.01 - теорія й історія культури

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Інструментальна музика в Україні другої половини XVI - середини XVIII століття і проблеми автентичності у виконавській культурі

Чеченя Костянтин Анатолійович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України, м. Київ.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, Лісецький Степан Йосипович, Інститут мистецтв Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, доцент кафедри теорії та історії музики.

Офіційні опоненти:

- доктор мистецтвознавства, професор Іваницький Анатолій Іванович, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України, провідний науковий співробітник відділу фольклористики;

- кандидат мистецтвознавства Завальнюк Анатолій Федорович, Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, професор кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах.

Захист відбудеться 16.05.2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807 02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01 601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01 601, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий 16.04.2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради. Л.Г. Петрова.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Державотворчі та культуротворчі процеси сучасного етапу суспільного життя в Україні вимагають координації зусиль науковців для створення фундаментальної, об'єктивної історії українського народу, бо справжнє духовне оновлення суспільства неможливе без глибокого осмислення культурної спадщини. Музичне мистецтво, зокрема інструментальне, є невід'ємною складовою багатовікових національних культурних традицій. Відомо, що з рубежу ХVІ і ХVІІ століття у європейській музичній культурі розпочалася нова епоха - епоха бароко. Дослідники вважають цей рубіж визначальним для подальшого періоду розвитку європейської музики, зокрема інструментальної.

Подібно і в Україні, музично-культурні процеси вже з другої половини ХVІ століття набувають особливого значення, утверджується багатоголосний церковний спів, розпочинається розквіт вокально-хорового мистецтва. В той час формуються нові закони музичного мислення, зароджуються і розвиваються різні жанри і форми інструментальної музики в Україні. Проте остання проблема у сучасному музикознавстві недостатньо досліджена. Більше уваги присвячено українській вокально-хоровій спадщині, крім того в роботах радянського періоду є чимало стереотипів, в багатьох опублікованих працях присутній відбиток офіційної ідеології і далеко не всі історичні пам'ятки були доступні в той час для дослідження.

Перші українські органологічні дослідження почали з'являтися тільки з кінця ХІХ століття (маємо на увазі музикознавчі розвідки М. Лисенка: "Народні музичні інструменти на Україні" та "Про торбан і музику пісень Відорта"). Пізніше вийшла друком ґрунтовна праця Г. Хоткевича "Музичні інструменти українського народу".

У працях російських учених, які досліджували зазначений період музичної культури, є фактологічні матеріали, що дотичні до нашої теми, зокрема у О. Фамінцина, М. Фіндейзена, Т. Ліванової, В. Протопопова, С. Беляєва, К. Верткова, В. Повєткіна, М. Імханицького та інших.

Про український вплив на російську культуру писали в минулому столітті К. Харлампович, В. Ундольський. І. Белза ґрунтовно досліджував музично-творчі взаємини між Україною і Польщею. Чимало розвідок присвячено більш вузьким, органологічним питанням. Так, про струнно-смичкові інструменти є теоретичні праці Л. Гінзбурга, Л. Раабена, Б. Струве, І. Ямпольського. Грунтовне дослідження про орган належить Л. Ройзману. І. Мацієвський та його учні плідно працюють, висвітлюючи проблеми інструментарію, що побутував на західних теренах українських земель. Історією клавірної музики в Україні займається М. Степаненко.

Окремим музичним інструментам, таким як кобза, бандура, цимбали, колісна ліра, присвятили свої розвідки музикознавці А. Горняткевич, О. Незовибатько, М. Хай, Л. Черкаський та І. Шрамко. Проблематику становлення і розвитку ансамблевої гри висвітлювали А. Гуменюк, П. Іванов, С. Марцинковський,

М. Лисенко-Дністровський та інші. Історії діяльності музичних цехів присвячені праці Б. Фільц. Матеріали, що дотичні до теми дослідження, є у наукових роботах М. Гордійчука, Н. Герасимової-Персидської, А. Іваницького М. Давидова, С. Грици, Л. Корній та інших науковців. Але комплексної праці узагальнюючого характеру про інструментальну музику в Україні другої половини ХVІ - середини ХVІІІ століття, про музичні інструменти того періоду, а також про українських виконавців та композиторів, поки що немає.

Зважаючи на постійне зростання уваги до культурної спадщини, а також з метою збереження музичних пам'яток, назріла нагальна потреба у формуванні об'єктивної картини музично-творчої і виконавської інструментальної культури зазначеної доби. Цим і зумовлений вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах "Державної програми охорони та збереження нематеріальної, культурної спадщини на 2004-2008 роки", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року за №1732 і є складовою комплексної наукової теми "Актуальні проблеми трансформаційних процесів в культурі України" кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв.

Мета дослідження: відтворити процес розвитку інструментальної музики в Україні другої половини XVI - середини XVIII століття в контексті європейської художньої культури.

Виходячи з мети, поставлено такі завдання:

- узагальнити літературу з дослідженої проблеми;

- виявити та вивчити джерельну базу дослідження (інструментарій, нотні записи, творчу діяльність тогочасних українських музикантів);

- уточнити ключові поняття дослідження зазначеного періоду;

- з'ясувати історичні передумови та головні чинники, що впливали на розвиток музично-інструментальної культури в Україні;

- проаналізувати та узагальнити провідні тенденції розвитку автентичного напрямку у виконавській культурі.

Об'єктом дослідження є художня культура в Україні.

Предмет дослідження - розвиток інструментальної музики другої половини XVI - середини XVIII століття, нотний і довідковий матеріали, інструментарій та виконавська культура.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань застосовано системний підхід і комплекс методів: джерелознавчі (наукове опрацювання нотних, літературних, образотворчих матеріалів, їх відбір та систематизація), музично-теоретичні (аналіз та синтез, порівняльний аналіз, стильовий аналіз), конкретно-історичний та порівняльно-історичний методи.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що:

- комплексно проаналізовано і введено в науковий обіг та концертну й педагогічну практику ряд творів з маловідомих джерел: нотні збірки та лютневі табулатури;

- залучено дотичні документи з пам'яток літератури, фольклору, образотворчого мистецтва, що дало можливість створити картину розвитку музично-інструментальної традиції досліджуваного періоду;

- представлено розвиток української інструментальної музики у європейському контексті з метою виявлення спільності коренів,

- систематизовано і подано у хронологічному порядку незаслужено забуті імена українських музикантів, що жили і творили за кордоном;

- під новим кутом зору розглянуто ставлення православної церкви до інструментальної музики;

- створено передумови для повернення в українську культуру із забуття такого музичного інструменту як лютня, зроблено акцент на необхідності введення у концертно-творчу діяльність інструментів, що широко побутували в ту добу (гуслі, гудок, колісна ліра та інші);

- з'ясовано етапи розвитку автентичного виконавства в Україні, висвітлено концертну і науково-практичну діяльність Ансамблю давньої музики та творчі зв'язки з видатними музикантами;

- проаналізовано стан старовинних музичних інструментів - музейних експонатів та подано пропозиції щодо реставрації історичних інструментів та виготовлення копій за традиційними технологіями;

- вироблено методичні рекомендації щодо манери виконання старовинної музики (конкретизації динаміки, темпоритму, орнаментики та специфіки роботи з ансамблем) та запровадження їх у педагогічну практику;

- розширено, завдяки виробленій у дослідженні концепції, знання про побутування інструментальної музики в Гетьманській Україні, що має не тільки історико-теоретичну, а й практично-виконавську цінність.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що на основі зроблених аналізів, систематизовано та поглиблено знання про інструментальну музику епохи бароко, яка мала великий вплив на подальший розвиток музичної культури України. В теоретичному плані результати дослідження можуть бути використані для подальшої розробки даної тематики та у відповідних розділах курсу історії української музики, органології, стильової гармонії, аналізу музичних творів тощо. У практичній площині результати дослідження можна застосувати в діяльності автентичних виконавців, для створення та функціонування ансамблів, що виконують старовинну музику, для інтерпретації та аранжування творів давнини, а також для реставрації історичних інструментів та вироблення їх копій.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв. Результати дослідження оприлюднено в наукових доповідях на конференціях та семінарах:

Міжнародна наукова конференція "Пам'яті Климента Квітки", організована Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України. (Київ, вересень 2003 р.)

Міжнародна науково-практична конференція "Кобзарство в контексті становлення української професійної музичної культури", організована Міністерством культури і туризму України та Державною академією керівних кадрів культури та мистецтва. (Київ, жовтень 2005 р.)

II міжнародна науково-практична конференція "Бандурне мистецтво ХХІ століття: тенденції та перспективи розвитку", організована Міністерством культури і туризму України та Державною академією керівних кадрів культури і мистецтва. (Київ, жовтень 2006 р.)

III міжнародна науково-практична конференція "Традиційне музикування українців у європейському просторі", організована Міністерством культури і туризму України та Державною академією керівних кадрів культури і мистецтва. (Київ, жовтень 2007 р.)

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 6 одноосібних публікаціях у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертаційного дослідження - 224 сторінки, основний зміст викладено на 185 сторінках, додатки (нотні приклади та ілюстрації) - 24 сторінки, список використаних джерел містить 214 найменувань.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено мету та завдання, визначено об'єкт та предмет дослідження, подані відомості про методи, наукову новизну результатів дослідження, їх теоретичне і практичне значення.

Розділ 1 дослідження - "Українська інструментальна музика другої половини XVI - середини XVIII століття" - складається з п'яти підрозділів. У підрозділі 1.1. зроблено ретроспективний аналіз розвитку інструментальної музичної культури на українських землях від найдавніших часів до середини XVI століття.

Огляду літературних джерел та дослідженню зображень на музичну тематику присвячено підрозділ 1.2. На сторінках стародавніх літописів є інформація про музикантів Бояна, Митусу, Ора та інших і про капели у княжих палацах. У ряді билин київського циклу мова йде про виконавців на гуслях та гудку. З XVI століття інформація про інструментальну музику потрапляє до друкованих довідкових видань (лексиконів, азбуковників), наприклад, у "Лексиконі славенороському", який видав Павмо Беринда у Києві 1619 року, згадується майже півсотні різноманітних музичних інструментів і не тільки українських, а й західноєвропейських та східного походження.

Важливими для дослідження історії музичної інструментальної культури стали зразки образотворчого мистецтва, на яких зображені музиканти. В першу чергу це славетна фреска Софії Київської. Цей унікальний матеріал, що увійшов у поважні музичні довідники світу, підтверджує, що на пам'ятці XI століття майстерно, зі знанням справи (дотримуючись масштабу 1:2), зображено цілий середньовічний "оркестр", де, крім пневматичного органу, містяться основні групи музичних інструментів: духова, струнна й ударна.

Оригінальним явищем українського образотворчого мистецтва є картини на тему "Козак-Мамай", обов'язковим атрибутом яких є струнні інструменти. На картинах, крім бандури, зображені класична лютня, торбан, різновиди кобзи і тамбуроподібні інструменти, форма деяких нагадує гітару та скрипку.

У підрозділі 1.3. комплексно проаналізовано твори з органних та лютневих табулатур і рукописних збірок. До нашого часу дійшло небагато зразків інструментальної музики Гетьманської доби, хоч її досягнення, безперечно, були значно більшими. Така ситуація склалась не без об'єктивних причин, одна з яких - входження українських земель в інші держави, коли українські мелодії позначали як "польські". І це ускладнює атрибуцію подібних творів, якщо вони не мають додаткової назви (на кшталт "козацький" чи "рутенський" танець; така конкретизація підтверджує їх національну приналежність).

Вітчизняна музика потрапляє до Західної Європи завдяки поїздкам давньоукраїнських студентів на навчання до університетів Франції, Німеччини, Італії, Польщі, де вони не тільки здобували освіту, але несли у ті країни свою музичну культуру. Введено в науковий обіг музичні твори з іноземних джерел, в яких помітні риси, характерні для української музики, зокрема п'єси з табулатур М. Вайселя (1594 р.), В. Длугорая (1619 р.), Віленської лютневої тощо.

Особливу увагу приділено рукописній збірці XVII століття, відомій у наукових колах під назвою Silva Rerum. У збірці є понад 200 творів, більшість з яких детально розглянуто і проаналізовано. Важливо також було виявити спільні риси цих творів із музикою тогочасного міського побуту, бо вони виконувалися на українських землях. Тут поряд із творами західноєвропейської традиції є композиції, що базуються на українському мелосі. За характером музика збірки досить різноманітна: яскравими є мелодії, вони сповнені різних ладових особливостей та характерних інтонаційних зворотів, своєрідною є гармонія XVII століття з її модуляційною технікою та винахідливими музичними формами (маємо на увазі різну будову періодів, двочастинних та тричастинних форм, зокрема неквадратної структури).

Результати аналізу творів із рукописної збірки Silva Rerum показали розмаїття жанрів: інструментальна фантазія, лірична і танцювальна пісні в інструментальній версії, танець "простий" та салонний, загальноєвропейський. Фактура творів досить розвинута. Тут і чиста гомофонія, і поліфонія - імітаційна та контрастна, і гомофонно-гармонічний виклад. Є приклади поєднання різних складів. Зустрічаються канони чи епізодичні імітації на фоні гармонічної фактури. Твори написані у дводольних і тридольних розмірах. Іноді твір починається у дводольному метрі, а завершується у тридольному.

Ритміка різноманітна: в одних випадках вона стабільна (моноритмічна), в інших - більш складна. Є твори з ритмічними контрастами: вольовий, пружний ритм змінюється плавним, заспокійливим. У різних за жанрами творах трапляються однакові ритмічні рисунки. У збірці переважають прості двочастинні форми. Нерідко зустрічається форма періоду, є також твори, що утворені з трьох чи чотирьох періодів. Характерною рисою ряду творів є їх несиметрична будова, вражає вільність і розкутість розгортання матеріалу.

Дослідженням доведено, що манускрипт XVII століття має велику наукову та художню цінність. Збірка Silva Rerum помітно розширює уявлення про інструментальну музику, що звучала на українських землях, вона збагатить концертний репертуар сучасних виконавців.

Діяльності староукраїнських музикантів та творчим зв'язкам з культурою інших європейських країн присвячено підрозділ 1.4. Ситуація, що склалася в Україні у ті часи не сприяла тому, щоб мистецькі таланти у повній мірі могли розвиватися на своїй землі. Вітчизняні діячі музичного мистецтва були змушені жити і працювати на чужині, збагачуючи культуру сусідніх держав. Тому не можна було залишити поза увагою діяльність українських музикантів за кордоном і їх творчі зв'язки.

Процес розвитку української інструментальної музики подано в європейському контексті, бо практика паралелей різних традицій краще висвітлює і вітчизняну культуру.

Звернення до архівних документів підтверджує, що вже у XIV столітті у королівських і магнатських капелах працювали українські музиканти: лютністи, арфісти, кобзарі, лірники, виконавці на духових та ударних інструментах. Серед тих музикантів, що утворили традицію гри на лютні, - Подолян, Лук'ян, Стечко та інші, завершуючи іменем славетного Т. Білоградського та майже невідомого у нас, але визнаного за кордоном лютніста XVIII століття І. Степановського.

Вкажемо також на гуслярів від Бояна до придворного музиканта й композитора В. Трутовського. Спираючись на фундаментальні праці К. Харламповича та архівні дослідження, подаємо в хронологічному порядку цілий ряд забутих імен українських митців, які жили і творили на чужині.

Непростій і дискусійній темі ставлення православної церкви до інструментальної музики присвячено підрозділ 1.5. На фактичному матеріалі доведено, що українське духовенство, на відміну від консервативного російського, було більш терпимим в цих питаннях. Це засвідчено шанобливим ставленням духовенства до гуслів, за допомогою яких навчали півчих, а також рідкісним у православній практиці використанням органу під час Служби Божої, як це було в селі Маньківці та в Умані, коли зустрічали Антиохійського патріарха Макарія у часи Б. Хмельницького.

Акцентовано увагу на такий різновид інструментальної музики, як дзвонарне мистецтво, оскільки ця тема з різних причин недостатньо висвітлювалась в українському мистецтвознавстві.

У розділі 2 - "Музичні інструменти в Україні другої половини XVI - середини ХVІІІ століття" - виділяємо передусім маловивчений інструментарій міського побуту з акцентом на струнно-щипкові та струнно-смичкові інструменти. Відомо, що міська інструментальна традиція не така усталена і більше піддається різним впливам, ніж традиція села. Досліджено, що в XVI столітті в Україні побутувала велика кількість музичних інструментів як місцевого, так і зарубіжного походження. Підтвердженням цьому є матеріали про музичні цехи, які існували у багатьох українських містах. Зазвичай цехові музиканти поділялися на "сербських" інструменталістів, які зберігали народні традиції, та "італійських", що використовували загальноєвропейський інструментарій і мали відповідний репертуар.

Незаперечним фактом існування в Україні різноманітного музичного інструментарію є постійні згадки у поезії, народній пісні, а також у словниках та азбуковниках, що їх було надруковано у XVI - XVII століттях. Навіть майстри партесного співу, регенти, радили використовувати надбання інструментальної музичної спадщини. Наприклад, М. Дилецький в своїх трактатах наголошує на необхідності використання музичних інструментів, зокрема органу, під час написання вокальних творів. На сторінках його праць зустрічаємо назви різноманітних музичних інструментів: органу, арфи, кімвалів, труби, пузана, ліріпіпіали, гуслів та ін.

Окреслено загальну картину музичного інструментарію в Україні і зосереджено увагу на висвітлені маловивчених питань. Підрозділ 2.2. присвячено лютні. Створено передумови для повернення в українську культуру лютні та доведено на фактологічному матеріалі, що вона була поширена в українських землях з часів Київської Русі. Лютняр зображений на фресці Софії Київської, про вісьмиструнну лютню у киян згадує у 925 році Ібн Даста.

Ще з XIV століття українські музиканти-лютнярі грали в королівських і магнатських капелах. Про широке побутування лютні в XVI-XVII століттях свідчить тогочасна довідкова література, згадки в поезії та численні іконографічні зображення. За свідченнями сучасників, на лютні грали Б. Хмельницький, І. Мазепа. Вона була популярна серед представників козацької верхівки. Європейського визнання у середині XVIII століття досягли українські лютністи-віртуози Т. Білоградський та І. Степановський.

Вирішено полемічне питання у зв'язку з вивченням історії гуслів (від найдавніших часів до середини XVIII століття). Аналіз музикознавчої літератури XIX-XX століть, виявив різні точки зору. О. Фамінцин стверджував, що гуслі російський народний інструмент, а М. Фіндейзен навіть вважав, що гуслі в Україну потрапили з Росії. У підрозділі 2.3. наведено цілий ряд матеріалів, які підтверджують широке побутування гуслів у музичній практиці України від середньовіччя до XIX століття, що спростовує хибні висновки згаданих вище дослідників. Так у билинах київського періоду, у "Слові о полку Ігоревім", у київських літописах ХІІ - ХІІІ століть знаходимо достатньо фактів, які свідчать, що у княжому дворі перебувало багато гуслярів.

У XVIII столітті українських гуслярів, зокрема вихованців Глухівської школи, часто запрошували до імператорського двору. Зауважимо, що гуслі, як інструмент освячений псалмоспівцем царем Давидом, були в пошані у православного духовенства. М. Лисенко згадував, що раніше "у сім'ях духовних осіб гуслі заміняли сучасне фортепіано". Зроблено також описи та порівняльну характеристику трьох різновидів гуслів: криловидних, шоломоподібних та прямокутних. Важливо, що Я. Штелін, характеризуючи тембр столовидних гуслів, оцінював якість їх звучання вище клавесину.

Отже, не варто применшувати роль гуслів в українському мистецтві, як в історичному, так і в практичному плані. Гуслі мають звучати в навчальних закладах - як самостійний інструмент, чи як "перехідний" до освоєння гри на бандурі. музичний інструментальний автентичний культура

Старовинним струнно-смичковим інструментам присвячено підрозділ 2.4. З давніх часів на українських землях побутує один з попередників скрипки - гудок. В північній вежі Софії Київської (храм побудовано у першій половині ХІ століття) є унікальне зображення музиканта зі струнно-смичковим інструментом. Це і є гудок, який виглядає на той час, більш досконалим, ніж його західноєвропейський родич ребек.

Досліджено будову гудка, його параметри, вказано, що середньовічний музикант тримав інструмент на плечі (da braccio) як сучасну скрипку, що є прогресивним явищем, бо зазвичай інструмент ставили на коліна (da gamba).

Спростовано категоричне твердження дослідників, зокрема В. Повєткіна, про те, що давньоруський гудок мав виключно три струни і його тримали тільки вертикально. Насправді у гудків було не тільки три, а й чотири, можливо навіть п'ять струн, і тримали інструмент по-різному: горизонтально (на плечі, чи впираючи у груди) і вертикально (на колінах). В історії гудка є чимало недосліджених сторінок, але його широке розповсюдження і постійне побутування на українських землях - факт незаперечний.

Не можна погодитися з думкою, що гудок має лише історико-пізнавальне значення. Реконструйований гудок, як і лютня та гуслі, успішно використовується у програмах, керованого автором даного дослідження, Ансамблю давньої музики і по праву увійшов у сучасне концертне життя.

Заслуговує на увагу гіпотеза про виготовлення праскрипок слов'янами, бо відомо, що на початку XVI століття так звані „польські скрипки" були не гіршими, а за словами М. Агріколи, звучали краще й досконаліше, ніж італійські. Нагадаємо, що в другій половині XVI століття, тобто одночасно з творчими пошуками родоначальників італійської скрипкової школи А. Аматті та Г. Сало, в Україні (у Камянець-Подільському) вже діяв скрипковий цех. У той час у поборових реєстрах різних міст зустрічаються скрипалі. У праці музикознавця І. Ямпольського проводиться думка про слов'янське походження скрипки.

Колісна ліра, відома ще і як "мужицька", або "малоросійська", що належить до групи струнно-фрикційних інструментів, вважається оригінальним європейським винаходом. Деякі дослідники вважають, що ліра могла з'явитися на українських землях ще в IX-X століттях, інші доводять, що це відбулося на зламі XVII-XVIII століть. М. Лисенко писав, що без цього інструменту важко собі уявити вітчизняну музичну культуру, підкреслюючи, що тоді в Україні було більше лірників, ніж кобзарів.

Репертуар лірників був подібним до кобзарського - від дум і побожних псальм до жартівливих пісень і танцювальних мелодій, однак з перевагою творів релігійно-моралізаторського змісту. В цілому українське лірницьке мистецтво розвивалось у річищі європейських традицій. На це вказував видатний вчений К. Квітка, підкреслюючи, що певне уявлення про втрачені у Західній Європі традиції виконавства на лірі може дати гра українських лірників.

Підрозділ 2.5. присвячено кобзі та бандурі, досліджено етимологію назв цих інструментів і подано згадки про них з поезії та літератури XVI - XVII століть. Неодмінним атрибутом бандури є приструнки, а кобзи можуть бути з кількома приструнками, або без них, але на кобзі струни, які розташовані над грифом, під час гри притискаються пальцями лівої руки.

Виявлено два типи кобз, що здавна побутували в Україні: кобзу тамбуроподібну, чи подібну до дутара з маленьким корпусом та довгим грифом, і кобзу більшу за розмірами з коротким грифом - лютнеподібну, так звану "козацьку лютню". Наголосимо, що кобза належить до лютневої родини, а бандура походить від давньоукраїнських гуслів.

Самобутню історію в Україні має торбан, виокремлено два його різновиди, що побутували в той час. Перший інструмент (типу західноєвропейської торби) належить до лютневої родини з ладовими перетинками на грифі. Другий інструмент ближчий до бандури, так звана "панська бандура", бо на грифі ладки відсутні й струни відповідно не притискаються.

Торбан був розповсюджений головним чином серед української шляхти, бо технологія його виготовлення була досить складною і відповідно таких інструментів було менше, ніж бандур, та й коштували вони дорожче. Крім того, складніше було опанувати гру на торбані, ніж на бандурі, а велика кількість струн утруднювала настроювання інструмента, що, як і великі його габарити, не сприяло швидкому розповсюдженню і популяризації торбана. Незважаючи на це, він залишив помітний слід в історії української музики, згадується торбан і в народних піснях.

У підрозділі 2.6. увага приділена розвитку ансамблевого музикування на українських землях, починаючи від княжих часів до оркестрів гетьманської доби, а також традиції ансамблевої гри у війську. Ще у дохристиянській Русі інструментальна музика відігравала важливу роль під час сакральних дійств та у повсякденному житті. Крім духових та струнних наші предки використовували і ударні - різноманітні дзвони, брязкальця тощо. Прийняття християнства за візантійським обрядом звичайно не сприяло розквіту інструментальної музики, але з літописних рядків дізнаємося, що вправні музиканти (і навіть ансамблі) грали постійно і в княжих палатах, і на весіллях у простого люду. Проаналізовано іконографічні зображення однорідних і мішаних музичних ансамблів. Без інструментальних ансамблів не обходилися вертепне дійство та вистави шкільної драми. Гетьмани та козацька старшина утримували у своїх резиденціях інструментальні капели.

Важливою складовою традиції ансамблевої гри є музика у війську. Якщо світське музикування інколи вважалося гріховною забавою, то до військової музики відношення було поважним і шанобливим, що звичайно сприяло збереженню та розвитку традицій виконавства на різних інструментах.

З часом функції військових музик значно розширилися і на початку ХVІІІ століття це вже були справжні професійні оркестри з різноманітним досконалим інструментарієм. Такі колективи виконували різноманітні музичні твори - від церемоніальних маршів до вишуканих бальних танців.

Про серйозне та уважне ставлення до проблем музичного життя свідчать гетьманські універсали: 2Музикантам на Задніпру будучим..." Б. Хмельницького (1652 р.), "Про передачу музичного цеху Київській ратуші" І. Мазепи (1704 р.) та численні укази козацьких полковників, що регламентували діяльність музичних цехів.

Музичні цехи сприяли розвитку осередків спільного музикування. Навіть у середовищі, де панувала вокальна музика (співацькі школи, капели), навчали гри на музичних інструментах. Результати аналізу історичних джерел доводять, що українське музичне мистецтво досліджуваного періоду мало розвинуті традиції ансамблевої гри, що мають глибинні корені й беруть свій початок з княжих часів.

Розділ 3 - "Проблеми автентичності у виконавській культурі" - присвячений перспективам відродження давніх виконавських інструментальних традицій у наші часи. У підрозділі 3.1. представлено розвиток автентичного напрямку у концертно-творчій діяльності. М. Лисенко і словом, і справами боровся за збереження національної музичної спадщини. З цією метою він організував концертні виступи кобзаря О. Вересая. У своїй творчій діяльності Г. Хоткевич поєднав сміливі пошуки нового з прагненням зберегти давні кобзарські традиції.

Актуальними залишаються висловлювання К. Квітки, який закликав не тільки фіксувати й зберігати зразки старовинної музики, а й популяризувати їх виконання у автентичній манері. З середини ХХ століття значно активізується інтерес до культурної спадщини минулих століть, створюються ансамблі й товариства старовинної музики. Важливим є значення наукової конференції та циклу концертів, присвячених темі "Українська музична культура XVI-XVIII століть", що були проведені протягом 5-9 квітня 1969 року в Києві.

Широкий інтерес до музично-культурних процесів минулого спонукав подати нарис новітньої історії течії автентичності, вказавши на творчі здобутки українських митців. Висвітлено багаторічну концертну діяльність Ансамблю давньої музики з унікальним арсеналом інструментарію, досягненнями та плідною співпрацею з видатними митцями - Н. Матвієнко, О. Кудряшовим, Н. Свириденко та іншими.

Питання реставрації та виготовлення копій старовинних інструментів за раритетними зразками розглянуто у підрозділі 3.2. Сьогодні старовинну музику виконують і на сучасних, вдосконалених й навіть електронних інструментах, тобто грають клавесинні твори на синтезаторі, вмикаючи відповідні регістри, але ближчим до оригіналу буде автентичне звучання з урахуванням специфіки виконавської манери та використанням старовинних інструментів з їх неповторними тембрами.

Автентичне відтворення музичних творів старовини - це складна комплексна проблема. Щоб здійснити це на належному науковому й професійному рівні, потрібні спільні зусилля науковців, майстрів-реставраторів та виконавців. Відомо, що інструментів, зроблених у Гетьманські часи майже не залишилося, а ті, що дійшли до наших днів, знаходяться, як правило, у непридатному для гри стані. Звучать вони сьогодні значно гірше, ніж у ті далекі часи. Фактично сучасні копії, виконані за традиційними технологіями, за усіма точними параметрами, дають звучання ближче до первозданного, ніж самі оригінали, які пошкоджені часом. В зв'язку з цим, висвітлено проблеми технології виготовлення інструментів за старовинними зразками і подано практичні поради майстрам-реставраторам.

Другий важливий аспект даного дослідження стосується проблем автентичності виконавства. У рамках цього аспекту виникає ще два відгалуження - концертне виконання старовинної музики з метою повернення її до повноцінного художнього життя та впровадження у навчально-педагогічний процес. Звідси випливає завдання про підготовку виконавців на таких інструментах, як лютня, гудок, гуслі, колісна ліра, та організації різних типів ансамблів. У підрозділі 3.3. розроблено методичні рекомендації щодо манери виконання старовинної музики, конкретизації динаміки, метроритміки, наведено зразки розшифрування табулатур і цифрованого баса та аранжувань творів тих часів. Навіть в сучасній нотації важко зафіксувати усі нюанси, невловимі динамічні зміни, тонкощі інтонування, ледь помітні агогічні коливання і т. д. Тим більше у старовинній нотації записано далеко не все, бо такі важливі деталі, як динамічні відтінки, чи темп почали фіксувати в основному з XVIII століття і то переважно в навчально-педагогічному репертуарі.

Особливу увагу приділено орнаментиці. Фахівці постійно наголошують на тому, що сучасні інтерпретатори творів минулих століть недостатньо і не завжди грамотно використовують різноманітні мелізми, що, безперечно, збіднює сприйняття музичного твору, який втрачає неповторний "аромат старовини". А для того, щоб виконати стародавню музику в манері максимально наближеній до тих, далеких часів, музиканти повинні мати відповідну теоретичну і практичну підготовку. Бо сучасні інструменталісти, які пройшли академічне навчання і виховувалися на зразках класичної та романтичної музики, звичайно, мимоволі привнесуть своє розуміння на виконання старовинної музики, яка має своєрідну естетику.

Зважаючи на загальносвітову тенденцію зростання інтересу до культурної спадщини актуальним є запровадження спеціальних курсів з основ автентичного виконавства у навчальних закладах та організація творчо-навчальних осередків (від лабораторій до академії старовинної музики). Важливо, що концепція наукового дослідження має не тільки історико-теоретичну, а й практично-виконавську цінність, вона розширяє знання про побутування інструментальної музики в Гетьманській Україні. Це дозволить створити об'єктивну картину розвитку української музичної культури названого історичного періоду.

Повернуті сторінки історії інструментальної традиції в Україні не тільки допомагають відтворити правдивий образ культурного життя й духовного світу наших предків, а й входять у сучасне мистецьке життя, збагачуючи його. Ця музика жива, повноцінна і в наш час, вона є справжнім джерелом натхнення для сучасних композиторів, які прагнуть внести в світовий океан музики свіжі національні струмені.

Висновки

1. Проблематика української інструментальної музики другої половини

XVI - середини XVIII століть у музикознавстві розроблена недостатньо й фрагментарно, оскільки її вивчення розпочалося відносно недавно. Перші розвідки українських авторів на цю тему з'явилися лише в другій половині ХІХ століття (маємо на увазі праці М. Лисенка, пізніше Г. Хоткевича та інших).

2. Аналіз історичних джерел підтвердив думку про більш широке, ніж це вважалося раніше, побутування інструментальної музики в Україні. Історичний екскурс висвітлює передумови розвитку інструментального музикування в часи Гетьманщини. Виявлено, що, незважаючи на несприятливі обставини (постійні війни, відсутність державності та інші об'єктивні причини), інструментальна музика має глибокі корені й міцні традиції. Про це засвідчують і археологічні знахідки, і описи іноземних мандрівників, а також численні згадки про гуслярів та інших виконавців у билинах київського циклу та старовинних піснях, в давніх літописах також постійно згадуються військові музиканти - сурмачі та бубністи.

3. Численні зображення музикантів є в пам'ятках образотворчого мистецтва, на фресках від Софії Київської до храмів козацького бароко, на іконах, в ірмологіонах тощо. Лютня, кобза, бандура, торбан та інші струнно-щипкові інструменти є неодмінним атрибутом українських народних картин "Козак Мамай". В часи Ренесансу та бароко в Україні, як і в інших країнах Європи, функціонували музичні цехи, капелії, якими опікувалися гетьмани та козацька старшина. З XVI століття у довідкову літературу (словники, азбуковники) потрапляють дані про різноманітні музичні інструменти як іноземного, так і місцевого походження.

4. Популярність тогочасної інструментальної музики виходила далеко за межі України, про що свідчить наявність українських танцювальних мелодій у польських, чеських, словацьких, німецьких нотних збірках. Зокрема, про це засвідчують такі культурні пам'ятки, як Віленська лютнева табулатура XVI-XVII століть, табулатури М. Вайселя (1592 р.), В. Длугорая (1619 р.), що містять твори генетично пов'язані з українським мелосом. Комплексно проаналізовано манускрипт відомий серед науковців як "Silva rerum", у якому вміщено понад 200 творів, що виконувалися на українських землях.

5. Простежено зв'язки староукраїнських музикантів з представниками музичної культури сусідніх країн, повернуто імена митців, які вимушені були жити і творити за кордоном, збагачуючи духовні цінності інших держав, зокрема Польщі та Росії.

6. Особливу увагу приділено темі ставлення православної церкви до інструментальної музики. На основі фактів з'ясовано, що українське духовенство, на відміну від консервативного російського, було більш толерантним.

7. У частині дослідження, що присвячена органологічним проблемам, акцетовано увагу на тих інструментах, передусім струнних, чия роль в українському мистецтві применшувалась чи перекручувалась. Сформульовано теоретичні та методологічні засади для повернення в українську музичну культуру лютні, доведено, що вона (разом з гуслями та гудком) повинна посісти гідне місце в історії української музики та увійти в концертну й педагогічну практику сьогодення. Під новим кутом зору в дослідженні охарактеризовано кобзу та бандуру, подано історію скрипки та її попередників в Україні. Крім історичних даних та технічної характеристики ряду старовинних інструментів запропоновано методичні рекомендації щодо виконавства.

8. Наведено факти, що підтверджують існування і розвиток в Україні ансамблевого музикування ще з княжих часів, усталені традиції військової музики, а також широку діяльність музичних цехів та капелій у Гетьманську добу. Зроблено акцент на побутуванні інструментальної гри у вокальному середовищі, зокрема в співацьких школах та хорових капелах.

9. Висвітлено етапи розвитку автентичного виконавства в Україні, мистецькі здобутки Ансамблю давньої музики за більш, ніж двадцятирічний період діяльності, та творчі зв'язки з видатними музикантами.

10. Охарактеризовано стан історичного інструментарію, що зберігається в музеях та колекціях України. Наголошено на необхідності копіткої реставраційної роботи, подано практичні рекомендації по виготовленню копій старовинних музичних інструментів за традиційними технологіями.

11. У зв'язку з постійним зростанням інтересу до мистецької спадщини минулих літ, накреслено шляхи створення і функціонування ансамблів для виконання старовинної музики в автентичній манері; подано зразки аранжування музичних творів та застосування відповідних виконавських штрихів і прийомів гри, а також наведені варіанти вирішення проблем пов'язаних з динамікою, агогікою, орнаментикою тощо. Наголошено на необхідності уведення у навчальний процес мистецьких закладів курсу "Основи автентичного виконавства" та організації творчих осередків від ансамблів до академії старовинної музики.

Важливо, що крім історико-теоретичного значення, дослідження має вихід і у практичну площину і чітко окреслює перспективи дій творчої тріади: музиколог - майстер - виконавець.

Основні положення дисертації опубліковані у таких одноосібних працях

1. Чеченя К. Староукраїнські музиканти та їхні зв'язки з культурою інших європейських країн// Теорія і методика мистецької освіти. Зб. наукових праць. - К.: НПУ - 2004 - Вип. 5. - С. 181-191.

2. Чеченя К. Скрипка та її попередники в Україні// Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Зб. наук. праць. - К.: Міленіум, 2006. - Випуск XVII - С. 231-237.

3. Чеченя К. Традиції ансамблевої гри в Україні// Вісник Академії керівних кадрів культури і мистецтв. Щоквартальний науковий журнал - К.: Міленіум, 2006. - №4 - С. 69-74.

4. Чеченя К. Про лютню в Україні// Кобзарство в контексті становлення української професійної музичної культури: Зб. матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції (14 жовтня 2005 р.) - К., 2005. - С. 131-138.

5. Чеченя К. Гуслі чи бандура?// Бандурне мистецтво ХХІ століття: тенденції та перспективи розвитку. Зб. матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (12 - 13 жовтня 2006 р.) - К., 2006. - С. 59-64.

6. Чеченя К. Свідчення про інструментальну музику на теренах України (від найдавніших часів до початку XV століття). Зб. матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Традиційне музикування українців у європейському просторі" (11-12 жовтня 2007 р.) - К., 2007. - С. 28-31.

Анотація

Чеченя К.А. Інструментальна музика в Україні другої половини XVI - середини XVIII століття і проблеми автентичності у виконавській культурі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - теорія й історія культури. - Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2008.

Праця присвячена проблемі вивчення музично-творчого процесу другої половини XVI - середини XVIII століття (доробку композиторів і виконавських традицій в Україні) у жанрі інструментальної музики. Зроблено аналіз та систематизацію наявних джерел, які прямо чи опосередковано торкаються старовинної української музики, розглянуто відповідний нотний матеріал: органні та лютневі табулатури і рукописні збірники, проаналізовано музично-теоретичні трактати та інші письмові джерела, а також пам'ятки усної народної творчості, що стосуються теми.

Значна увага приділена зразкам образотворчого мистецтва, на яких зображені музичні інструменти та виконавці. Окремий підрозділ присвячено інструментальним творам, зроблено їх жанрову класифікацію та комплексний аналіз. Простежено зв'язки українських виконавців з музичними колами інших народів (польського, російського), виявлено їх взаємовідносини та взаємовпливи. Висвітлено непросту тему ставлення православної церкви до інструментальної музики. Особливу увагу приділено тим музичним інструментам, передусім струнним, що побутували в Україні в той час, які з тих чи інших причин були мало досліджені (зокрема лютня, гуслі та гудок), окремий підрозділ присвячено історії ансамблевої гри.

Висвітлено проблему автентичності в сучасній виконавській практиці, тобто виконання старовинної музики на інструментах, що побутували у той час, та у відповідній манері. Результати дослідження спростовують хибну думку щодо маргінальності української інструментальної музичної культури, розкривають музично-творчі процеси в інструментальному жанрі, вносять нові орієнтири в інструментарій, який побутував в Україні.

Ключові слова: інструментальна музика, українське бароко, європейський контекст, традиція, органологія, лютня, табулатура, автентичність.

Аннотация

Чеченя К.А. Инструментальная музыка в Украине второй половины XVI - середины XVIII века и проблемы аутентичности в исполнительской культуре. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств, Киев, 2008.

Работа посвящена изучению спектра проблем, связанных с развитием инструментальной музыки в Украине второй половины XVI - середины XVIII века, а также решению задач, которые стоят сегодня перед исполнителями старинной музыки.

Раздел 1 "Украинская инструментальная музыка второй половины XVI - середины XVIII века". Здесь изучено и систематизировано ряд источников, которые прямо или косвенно затрагивают эту тему. Рассмотрен ряд нотных материалов: лютневых и органных табулатур, а также рукописных сборников. Проанализированы музыкально-теоретические трактаты, справочная литература, а также памятники устного народного творчества.

Особое внимание уделено образцам изобразительного искусства, где изображены музыкальные инструменты и исполнители. Отдельный подраздел посвящен анализу музыкальных произведений, которые исполнялись в Гетманской Украине, сделана жанровая классификация и определены их стилистические черты. Также прослежены связи украинских исполнителей с музыкальной культурой соседних народов (Польши, России), раскрыты их взаимоотношения и взаимовлияния.

Освещена непростая тема отношения православной церкви к инструментальной музыке. Отмечено, что украинская церковь не так предвзято относилась к инструментальной музыке, как это преподносилось ранее.

Раздел 2 "Музыкальные инструменты в Украине второй половины XVI - середины XVIII веков" (Малоисследованный инструментарий городского быта).

Этот раздел посвящен музыкальному инструментарию с акцентом на струнные инструменты. Показано, что инструментарий, существовавший на Украине в те времена, был значительно богаче, чем это считалось раньше. Фактически в современную украинскую музыкальную культуру "вернулась" лютня, которая должна полнокровно войти в концертную практику и в учебный процесс. Подобный путь должны пройти гусли и гудок.

Внесена ясность в полемический вопрос о различиях кобзы и бандуры, определена их классификация, а также выделено две разновидности торбанов. Под новым углом зрения представлена история скрипки в Украине. Приведены факты, свидетельствующие о развитии ансамблевой игры еще с княжих времен, о войсковой музыке, а также о деятельности музыкальных цехов. Акцентировано внимание на использовании музыкальных инструментов в вокальной практике: при разучивании вокальных произведений в хоровых капеллах, в практике певческих школ, в обучении пению и т.п.

Раздел 3 "Проблемы аутентичности в исполнительской культуре". Рассмотрены вопросы аутентичности, то есть исполнения старинной музыки в соответствующей манере и на инструментах, которые были распространены в то время. Показаны достижения музыкантов, работающих в этом направлении, в частности Ансамбля давней музыки за его более чем двадцатилетнюю творческую деятельность.

Охарактеризовано состояние исторического инструментария находящегося в музеях и частных коллекциях. Выработаны рекомендации по изготовлению копий старинных музыкальных инструментов за традиционными технологиями. Поданы образцы аранжировки музыкальных произведений, использования соответствующих исполнительских штрихов и приемов, что необходимо для деятельности солистов и ансамблей, исполняющих музыку в аутентической манере.

Разработаны рекомендации, касающиеся проблемных вопросов исполнения орнаментики, динамики и агогики. Результаты исследования опровергают ошибочное мнение о маргинальности украинской инструментальной музыкальной культуры. Полнее раскрыты творческие процессы в украинской инструментальной музыке, внесены новые ориентиры в инструментарий, существовавший в Украине в ту эпоху. Материалы могут быть использованы в музыкальных учебных заведениях, в курсах истории украинской музыки, стилевой гармонии, анализа музыкальных форм, органологии и методики игры на инструментах.

В связи с постоянным ростом интереса к старинной музыкальной культуре необходимо введение курса "Основы аутентического исполнительства" и создания творческих центров от ансамблей до академии старинной музыки. Важно, что кроме историко-теоретического значения, исследование имеет выход в практическую плоскость, четко очерчивая перспективы деятельности творческой триады: музыковед - мастер - исполнитель.

Ключевые слова: инструментальная музыка, украинское барокко, европейский контекст, традиция, аутентичность, органология, лютня, табулатура.

Annotation

Chechenya K.A. Instrumental music in Ukraine in late XVI - mid XVIII centuries and problems of authenticity in musical culture. - The manuscript.

A thesis of acquiring of the Candidate of degree in the speciality 26.00.01 -Theory and history of culture. Kyiv's National University of Culture and Arts, Kiev, 2008.The thesis deals with the problem of the exploration of musical processes - both creative and performing of late XVI - mid XVIII centuries in instrumental music. We presented the overview, analysis and systematization of existing sources that directly or indirectly touch on the topic of Old Ukrainian music. Here we had a look at relevant musical scores: tabulatures for lute and organ, and manuscript codes. We analyzed tractates on music theory and other written sources, as well as folklore.

We was paid special attention to art pieces representing musicians and their instruments. A special chapter was dedicated to analysis of musical works, particularities of their style and genre classification. Also traced the links between Ukrainian musicians and musical circles of neighboring nations (Polish, Russian) and their relations and mutual influences and tried to explain a complicated issue of relationship between Orthodox Church and instrumental music. We were paid a special attention to musical instruments that were widely know in Ukraine, but for some reason were not properly researched yet (lute, husla, hudok) and had a look at the history of ensemble play.

A special chapter was dedicated to the question of authentic performance of old musical works, that was performance on instruments, and in the style, that existed in the given period. Our work fills in the gap in Ukrainian music science, revealing creative musical processes in instrumental genre, sets new landmarks in the variety of instruments that were used in Ukraine.

In the meantime, our research can be useful for institutions of musical education, especially for music history departments, theory of instruments departments etc.

Key words: instrumental music, Ukrainian barocco, European context, tradition, authentic, organology, lute, tabulature.

Размещено на Allbest.ru

...