Шляхи розвитку духового музичного мистецтва в Україні (від витоків до початку ХХ століття)

Збережені документи різних полків свідчать: їхні склади були укомплектовані вітчизняними виконавцями на духових інструментах, а підготовка молодих музикантів здійснювалася повсюдно. При вивченні полкової музики лівобережного козацтва, зокрема її складу й інструментарію, виявляються риси консерватизму. Разом з тим відкривається можливість виявити певні відмінності від російських і західних військових колективів, які проявлялися в інструментарію. Нарешті, діяльність козацької полкової музики не минулася безслідно для розвитку духового мистецтва і зробила певний внесок у подальшу плідну перспективу розвитку духового музичного виконавства в Україні.

Підрозділ 3.4 "Полкова музика слобідського козацтва (перша половина ХVІІІ -- 60-ті рр. ХVІІІ ст.)". В адміністративному устрої Слобожанщини було багато спільних рис із адміністративним устроєм Лівобережжя. Територія її також розподілялася на полки, які були головною адміністративною одиницею краю. Полкова музика слобідського козацтва бере початок з проголошення указу Петра І від 28 лютого 1700 р., яким було ухвалено мати в кожному полку трубачів і литавриста. Кількісний склад її нараховував не більше 3-4 трубачів і одного литавриста. Впровадження в слобідських полках трубачів і литавриста дало можливість використовувати музикантів у проведенні різного роду церемоніалів і сприяло мальовничості останніх.

Слобідські полки часто використовувалися у воєнних діях. Якою була інструментальна музика у слобідських полках, неможливо сказати, тому, що невідомі нотні матеріали. Імовірно, це були так звані марші -- невеликі й немудрі музичні побудови, перекладання тих же привітальних кантів і їхніх різновидів -- віватів тощо. Припускати ж існування більших інструментальних творів важко: мала кількість виконавців і нерозвиненість цього музичного мистецтва в Україні на той період. Проіснувавши до 1765 р. без істотних змін у штатному складі, полкова музика вплинула не тільки на музичне життя слобідських полків, але й на розвиток вітчизняної військової музики цього періоду.

Підрозділ 3.5 "Кріпосні капели й оркестри". За далеко не повними даними в Україні кінця ХVІII -- початку XIX ст. кріпосних капел було: у Волинській губернії -- 19, Київській -- 12, Подільській -- 9, Полтавській -- 29, Харківській -- 18, Чернігівській -- 10. Цілком зрозуміло, що не всі капели мали належний професійний рівень. Але тільки одна їхня кількість дає уявлення про розмах музикування і свідчить, що тоді в Україні існувала високорозвинена культура інструментальної гри з яскраво вираженими національними рисами.

В поміщицьких садибах були поширеними чотири типових склади інструментальної музики:

- невеликі ансамблі народної музики, куди входили скрипка, бас (басоля), цимбали або бубон;

- ансамблі народних інструментів із додатком духових інструментів;

- ансамблі духових інструментів або духові капели;

- змішані й широко-змішані капели, що часом сягали обсягу симфонічного оркестру.

На початку XIX ст. тривав розвиток кріпосних капел. Збільшувався їхній склад, удосконалювалася професійна майстерність. Поряд із вищевказаними ансамблями існували великі оркестри, що складалися з добре навчених кріпосних музикантів, які відмінно виконували складні оркестрові твори і супроводжували оперні спектаклі. Оволодіння музичним інструментарієм загальноєвропейського типу було на той час найвірогіднішим показником зростаючого професіоналізму українських музикантів, їх прилучення до світових музичних традицій. До таких колективів, у першу чергу, слід віднести оркестри поміщиків О. Будлянського, М. Комбурлея, А. Іллінського, П. Галагана, Г. Тарновського, П. Лопухіна й ін.

Нотне зібрання Розумовських, а точніше комплекс зібрань різних власників цієї родини, що зберігається у фондах Сектора нотних видань інституту української книги НБУВ -- цінний документ музичної культури другої половини ХVІІІ ст. -- першої половини ХІХ ст. Воно поповнювалося протягом багатьох десятиліть і включало майже всі новинки музичної літератури як російських, так і зарубіжних видавництв того часу. Тому ознайомлення з ним створює певну картину тогочасного музичного побуту, інтересів, а головне -- уявлення про музичний репертуар, що привертав увагу громадськості.

Так, тільки у частині фонду, яка належала О.К. Розумовському, серед камерно-інструментальної музики є чимало творів для духових інструментів. Серед них -- концерт для флейти М. Стабінгера, концерти №1-3 для флейти К. Гльоша, 3 концерти для флейти Ф. Графа, концерт для гобоя Й. Фішера, концерт для кларнета Фукса, подвійний концерт для кларнетів Ф.-Ж. Госсека, концерт для валторни А. Розетті, концерт для 2-х валторн К. Абеля, флейтові дуети Ф. Рудже, Е. Барбелли, А. Байо, дуети для 2-х кларнетів Вандерхагена, Девієнна, 2-га частина дуетів для кларнетів В. Розера, 6 концертних дуетів для кларнетів Й. Фогеля, тріо для флейти, кларнета і фагота К. Абеля і Мецгера, дивертисменти для 2-х флейт, 2-х гобоїв і 2-х фаготів, або для 2-х флейт, 2-х фаготів і 2-х валторн Я. Вангаля, Дейзельбаха, Е. Ейхнера, І. Плейеля, В. Розера, школа для флейти Вундерліха й Гуго, яка була написана спеціально для учнів Паризької консерваторії тощо.

Із середовища кріпацьких музикантів вийшли здібні оркестрові виконавці на різних духових інструментах. Після скасування кріпосного права музиканти із кріпаків, зокрема й виконавці на духових інструментах, ще довгий час, аж до кінця ХІХ ст., відігравали значну роль у вітчизняному професійному музичному мистецтві. Незважаючи на замкнений характер їх виконавського мистецтва, вони залишили глибокий слід у розвитку української музичної культури.

Підрозділ 3.6 "Рогoвa музика". У другій половині ХVІІІ ст. і особливо в першій половині ХІХ ст. у кріпосних садибах України функціонувало близько 11 колективів рогової музики. Кожний з них мав свою історію, свою аудиторію. Очевидно, найбільший, кваліфікований і багатий за своїми можливостями був у графа К.Розумовського. Повний склад рогової музики складався з 91 рогу з кількістю музикантів близько 40 осіб. Іноді до рогів додавалися валторни, труби й інші інструменти. Грати на рогах було досить просто і в той же час складно: кожний виконавець міг видавати тільки лише один звук. Він повинен був вміти видобувати у потрібний момент звук необхідної тривалості і навчитися рахувати нескінченні паузи. Рогову музику в Україні мали С. Голіцин, В. Язиков, П. Галаган, О. Безбородько, П. Лобанов, М. Комбурлей, А. Іллінський, В. Попов й ін.

В історії розвитку української музичної культури рогова музика не мала значної ролі, але існування її дає можливість повніше уявити розвиток духового мистецтва того часу. Проте, відмінно вишколені рогові музиканти, навчені за традицією того часу грі на інших інструментах, зокрема й духових, часто бували єдиними виконавцями інструментальної музики у провінційних містах і поміщицьких садибах. У першій чверті ХІХ ст., що ознаменувалася появою хроматичних мідних духових інструментів з вентильним механізмом, роль рогової музики значно зменшилася і в кінець кінцем звелася нанівець. Окремі спроби відродження рогової музики протягом ХІХ ст. не привели до позитивних результатів.

Отже, оглядаючи шлях духової музично-інструментальної культури України в ансамблево-оркестровій практиці вказаного періоду, можна зробити висновок про її значне ідейно-художнє зростання в різних галузях, жанрах і формах, про початок процесу становлення національного українського виконавства на духових інструментах.

Розділ 4 "Становлення і розвиток вітчизняної професійної духової музичної освіти в Україні (друга половина ХІХ -- початок ХХ ст.)".

Друга половина ХІХ ст. була одним з важливих періодів у розвитку української музики, зокрема й духової, завдяки демократизації музичного життя, удосконалюванню духових інструментів, пожвавленню концертного життя, і нарешті, появі композиторів-професіоналів. Тому відсутність спеціальних музичних навчальних закладів ставало великою гальмуючою силою у справі подальшого розвитку музичної культури. У 1859 р. за ініціативою А. Рубінштейна в Петербурзі було утворено Російське музичне товариство -- РМТ. З 1873р. -- імператорське РМТ. Після Петербурга відділення РMT виникло в Москві (1860). Слідом за Петербургом і Москвою ставиться питання про створення подібної організації в Україні. Так, спочатку відділення РМТ засновується в Києві (1863), а потім і в інших містах: Харкові (1871), Одесі (1884), Миколаєві (1892), Катеринославі (1898), Полтаві (1899), Житомирі, Херсоні, Керчі, Ялті (1905) тощо. Кожне з відділень на початку своєї діяльності відкривало й музичні класи (школи), а згодом і училища, які відіграли вирішальну роль у підготовці вітчизняних музикантів, зокрема виконавців на різних духових інструментах.

Автор дослідження розглядає роботу класів духових інструментів тільки тих музичних училищ, які в подальшій своїй діяльності були реорганізовані в перші навчальні заклади - консерваторії.

Підрозділ 4.1 "Діяльність викладачів і учнів класів духових інструментів у музичному училищі при Київському відділенні ІРМТ". Заснування музичної школи при Київському відділенні РMT відбулося тільки на п'ятому році його існування, тобто 18 січня 1868р. Класів духових інструментів до 1870 р. в школі не було. Аж 1870/1871 навчального року відкривається клас кларнета, у якому був один учень. Викладачем був запрошений соліст оркестру Київської російської опери Г. Кеєр. 14 вересня 1874 р. відбулося урочисте відкриття музичного училища, але справи у класах духових інструментів не покращали. Незважаючи на труднощі на початковому етапі існування класів, вони діяли. І тільки з 1885/1886 навчального року, завдяки особистому клопотанню директора училища В. Пухальського, було відкрито усі класи духових інструментів. Заняття в класах вели солісти Київської російської опери О. Химиченко (флейта), Міхаель, а потім А. Лещенко (гобой), Кутиль, а згодом Андрієску (кларнет), Шамрай, а пізніше Галлер (фагот), С. Евенгов (валторна), Т. Клименко, М. Підгорбунський (труба), А. Машек (тромбон). Кількість учнів у класах в 1887/1888 навчальному році досягла 26 осіб. Виникла реальна можливість підготовки музикантів для училищного духового і міського симфонічного оркестрів, потреба в яких давно назріла. Педагогічні успіхи училища дали змогу з більшою упевненістю думати про утворення консерваторії. В 1913 р. її було відкрито. Почався новий етап підготовки оркестрових музикантів, де з викладачами багатьох спеціальностей педагоги-духовики примножували своєю працею славу вітчизняної духової школи.

Підрозділ 4.2 "Педагогічні і виконавські традиції класів духових інструментів у музичному училищі при Харківському відділенні ІРМТ”. Харківське відділення РМТ було засновано в 1871 р. з ініціативи І. Слатіна, з ім'ям якого протягом півстоліття пов'язана історія розвитку музичної культури Харкова. Того ж року відбулося відкриття музичних класів, зокрема й духових інструментів, але на другому році існування духові класи довелося закрити через відсутність бажаючих навчатися в них. 8 вересня 1883 р. на базі вже зміцнілих музичних класів відбулося відкриття музичного училища, директором призначили І. Слатіна. Про відкриття ж класів духових інструментів при існуючій матеріальній базі неможливо було ще й думати. І тільки через 15 років після відкриття класів і училища були відкриті класи гри на духових інструментах. Першими викладачами були К. Кестнер, Ф. Прохазка, Е. Прилль, Г. Гек, Ф. Кучера, Б. Кричевський і відомі у свій час брати А. і Ю. Юр'яни. У період з 1892 по 1916 рр. кількісний склад класів духових інструментів нараховував не менш 25 учнів, а в 1913 р. досяг 39 учнів. Чимало провідних симфонічних і оперних оркестрів України і Росії поповнювалися випускниками класів духових інструментів училища. Фантастична відданість І. Слатіна музичному училищу, яка поєднувалася з неабиякою обдарованістю музиканта і талантом адміністратора, укомплектованість училища фахівцями високої кваліфікації, численні позитивні оцінки діяльності училища багатьма видатними представниками культури й мистецтва -- все це привело до реорганізації музичного училища в 1917 р. у консерваторію.

Підрозділ 4.3 "Формування педагогічних і виконавських принципів у класах духових інструментів у музичному училищі при Одеському відділенні ІРМТ". Одеське відділення РМТ було створено в 1884 р. на базі вже існуючих у місті двох товариств -- музичного і красних мистецтв. Після створення відділення при ньому 1-го грудня 1886 р. були відкриті музичні класи, з появою яких стало можливим упорядкування музичної освіти. Першим викладачем по духових інструментах був Г. Єлінек, але в 1887/1888 навчальному році заняття вже відбувалися під керівництвом викладачів Г. Єлінека, Д. Урбанека, Р. Швана і Д. Парпуріна. 1-го серпня 1888 р. на посаду директора музичних класів було запрошено професора Петербурзької консерваторії Д. Климова, який керував спочатку класами, а згодом училищем протягом двадцяти років. В 1889 р. до класів було прийнято для безкоштовного навчання 22 учні, а також було створено клас спільної гри на духових інструментах, а простіше сказати -- оркестр під керівництвом Д. Парпуріна. У зв'язку з якістю навчання й збільшенням учнів нагальніше постало питання про перетворення музичних класів в училище, що й відбулося в 1897 р. У класах духових інструментів чимало викладачів були видатними виконавцями. Все це мало позитивне значення не тільки для духових класів, але й для училища в цілому. Успіхи всього викладацького колективу училища були настільки очевидними, що незабаром було прийнято рішення про відкриття консерваторії у вересні 1913 р. У класах духових інструментів училища були закладені основи, що зіграли вже в консерваторії значну роль у формуванні вітчизняної духової виконавської школи.

Підрозділ 4.4 "Узагальнення педагогічної і виконавської діяльності класів духових інструментів у музичних училищах Києва, Харкова, Одеси". Становлення й розвиток професійної музичної освіти, зокрема й духової, відкриття училищ, а згодом і консерваторій в Україні відбулося завдяки таким обставинам:

1) наявності в містах, що мали відділення РМТ, передової громадськості й багаторічних, часом титанічних і безкорисливих зусиль, спрямованих на створення професійних навчальних закладів;

2) численним пожертвуванням і благодійним актам з боку окремих осіб і організацій, які відіграли вирішальне значення в справі відкриття музичних класів і училищ.

Завдяки цим обставинам можливим було існування класів духових інструментів і успішна підготовка вітчизняних музикантів-духовиків. Чому ж були відсутні учні-духовики початкового періоду навчання в музичних класах, а потім і в училищах? Важливими причинами цього були плата за навчання й неможливість придбання музичних інструментів для особистого користування через їх дорожнечу. І тільки звільнення учнів від плати і забезпечення навчального процесу потрібним інструментарієм докорінно поліпшило справи у музичних училищах України. Знайомство з викладацьким складом класів за період від їх заснування і до реорганізації їх у консерваторії свідчить: провідне становище у класах належало зарубіжній школі, зокрема чеській. Так, у Київському музичному училищі працювали педагоги С. Дуда, В. Пурнох, В. Ріхтер, А. Машек, у Харківському -- К. Кестнер, Ф. Прохазка, Е. Прилль, Ф. Кучера, в Одеському -- Г. Єлінек, Р. Шван, Г. Груль, І. Кутиль, І. Горник, Г. Гауер, А. Моравек, Д. Урбанек й ін.

3а короткий час існування класи духових інструментів Києва, Харкова й Одеси зміцніли, розвинулися, розширили діяльність. Їх вплив у галузі музичної освіти і взагалі в музичному житті відчувався дедалі більше не тільки у своїх містах, але й за їх межами. Вони послужили прикладом для відкриття подібних до них закладів в інших містах України -- Полтаві, Катеринославі, Миколаєві, Житомирі, Херсоні, Чернігові тощо. Отже, друга половина XIX і початок ХХ ст. були періодом формування національної виконавської і педагогічної шкіл, періодом, що підготував новий, консерваторський етап у розвитку мистецтва гри на духових інструментах.

Розділ 5 "Концертно-духове виконавство в Україні (друга половина ХVІІ -- початок ХХ ст.)”. В цьому розділі дослідження знайшов відбиток цікавий і величезний період концертної діяльності на духових інструментах, що охоплює майже три століття. У центрі уваги постало завдання простежити концертне життя, що змінювалося під впливом естетичних потреб і художніх запитів часу.

Підрозділ 5.1 "Сольно-ансамблеве виконавство на духових інструментах у другій половині ХVІІ -- першій половині ХVІІІ ст.". Дослідники, що звернулися до концертного виконавства на духових інструментах другої половини ХVІІ -- початку ХVІІІ ст., послуговуються у цій галузі уривчастими відомостями. Але ті, що збереглися, документальні дані все-таки дають змогу скласти про нього уявлення.

У цей час гетьмани, магнати й шляхта мали своїх музикантів, зокрема й виконавців на духових інструментах. Їх утримували Б. Хмельницький, І. Самойлович, І. Брюховецький, І. Мазепа, С. Любомирський, М. Корсак, О. Полуботок й ін. Музиканти супроводжували обіди, бали й усілякі веселощі. Виконавці на шалмеях, гобоїсти, сурмачі, трубачі, валторністи і литавристи -- довбиші були зачинателями концертного життя, яке здійснювалося поки ще у вузьких рамках при резиденціях гетьманів, у палацах магнатів, вельмож і в садибах поміщиків.

В Україні другої половини ХVІІ -- першої половини ХVІІІ ст. концертно-виконавська практика на духових інструментах перебувала ще в стадії зародження. В її розвитку намітилося два напрямки: один з них пов'язаний з офіційно-придворним життям України (резиденції гетьманів, вельмож, магнатів); другий -- концертне життя позначилось загальним укладом українського побуту (музикантські цехи, магістратські капели, полкова музика козацтва і т.ін.).

Підрозділ 5.2 "Концертна практика сольно-ансамблевого і оркестрового виконавства на духових інструментах у другій половині ХVІІІ -- першій половині ХІХ ст.". У другій половині ХVІІІ ст. музичне життя набуло ширшого розмаху. Українські багаті вельможі, що жили вдалині від двору, заводили великі інструментальні капели й хори, камерні ансамблі й рогову музику. Змагаючись між собою, знатні меломани -- Розумовські, Г. Потьомкін, П. Рум'янцев-Задунайський й інші -- прагнули залучати відомих музикантів-професіоналів для участі в концертах і навчання своїх кріпаків музичному мистецтву. З їх середовища виходили талановиті виконавці, зокрема й на духових інструментах.

На початку ХІХ ст. сфера концертної діяльності в Україні значно розширилася, хоча залишилася привілеєм вищого стану. Концертне життя простежується в цей час за кількома напрямками, а саме:

- публічні концерти в містах, поширення яких обмежувалося кріпосним ладом;

- концерти в поміщицьких садибах, що здобували все більший розмах у результаті розвитку домашнього музикування й росту кріпосних колективів;

- концерти в навчальних закладах України, де музика входила в систему виховання учнів;

- концерти іноземних гастролерів, як окремо, так і разом з місцевими інструментальними колективами.

Різноманітно проходило концертне життя в першій половині ХІХ ст. у Києві й особливо під час контрактового ярмарку. У цей період виступали з концертами найрізноманітніші виконавці, а інтерес до контрактових концертів з кожним роком зростав, прилучаючи київську публіку до серйозної музики. У цих концертах брали участь і кращі кріпосні колективи.

В розвитку концертного життя Харкова першої половини ХІХ ст. провідна роль належала Харківському університету. Музичні класи при університеті були важливим вогнищем музичної освіти й виховання музичного смаку серед молоді, всієї слухацької аудиторії Харкова.

З відкриттям в 1809 р. в Одесі оперного театру починає активізуватися театральне й концертне життя.

У першій половині ХІХ ст. в Україні звучала й рогова музика.

Отже, втиснуте на початку століття вузькими рамками, концертне життя України протягом першої половини ХІХ ст. охоплює ширші галузі оперної, інструментальної, камерної й симфонічної музики. Музичне життя поки що сковане умовами поміщицького садибного побуту, не могло в той час повністю сприяти утвердженню національних творчих сил. Але ґрунт для майбутніх зрушень був підготовлений для другої половини ХІХ ст.

Підрозділ 5.3 "Сольне, ансамблеве і оркестрове виконавство на духових інструментах у другій половині XIX -- початку ХХ ст.". Музичне життя в Україні 50-х і 60-х рр. ХІХ ст. -- різноманітна картина. Деякі процеси ставали тією чи іншою мірою характерними для більшості міст. До них, у першу чергу, належать аматорські концерти, домашнє музикування, що завжди були ґрунтом, де виростала професійна публічна концертна діяльність.

Загальною рисою багатьох міст в Україні була невдоволеність справами на місцях, що консолідувало місцеві сили в гуртки й товариства, котрі ставали базою для відділень РМТ. Завдяки концертній діяльності, де були відділення РМТ й участі в ній виконавців на духових інструментах, виникла звичка до цих концертів, а потім і потреба в них. З кожним роком місцеве керівництво відділень усе більше хвилювало питання, не тільки "що", але й "як" грати.

Картина концертного життя в Україні складалася у другій половині ХІХ ст. не тільки з виступів колективів і концертів відділень РМТ, але й з виступів інших колективів, а також і виступів гастролерів. Виконавці на духових інструментах були активними учасниками концертного життя в містах України, це стимулювало, в свою чергу, розвиток спеціальної духової освіти. Нарівні із симфонічною і камерною музикою, де активно брали участь виконавці на духових інструментах, в Україні публіка слухала і виконавців на окремих духових інструментах. Крім публічних виступів вітчизняних духових оркестрів, в Україні гастролювали й іноземні духові оркестрові колективи, які давали концерти на різних майданчиках, це, безсумнівно, сприяло загальному піднесенню музичної культури.

Розвиток концертної діяльності в Україні нагромаджував художній досвід розростання концертної практики, збільшення інтересу широкої аудиторії до духової музики. Наприкінці XIX -- початку ХХ ст. помітні зрушення відбулися і в камерно-інструментальній творчості для духових інструментів. І можна зробити висновок: у панорамі вітчизняного музичного мистецтва концертна діяльність на духових інструментах у другій половині XIX -- початку ХХ ст. займала належне місце.

ВИСНОВКИ

Наслідком вивчення шляхів розвитку духового мистецтва України, яке змінювалось під впливом естетичних потреб і художніх запитів часу, є наведена в дослідженні періодизація його історії.

Виділено п'ять історичних періодів. У першому -- духові інструменти стародавнього населення на території сучасної України. Вже перші щаблі культури епохи палеоліту свідчать про існування (поряд із зародками пластичних мистецтв) прообразів музики. Матеріали, знайдені в Україні, дозволяють дослідити її духовний світ того періоду.

Духове виконавське мистецтво скіфо-сарматських племен і античних міст-держав Північного Причорномор'я важливе, оскільки його кращі досягнення були, певною мірою, засвоєні музичною культурою Київської Русі.

Другий період пов'язаний з духовим інструментальним мистецтвом України доби розвитку музичної грамотності й освіти (перша половина XV -- перша половина XIX ст.), який стимулювався, поза загальнодержавними заходами, взаємодією двох факторів: а) становленням і розвитком музичної освіти; б) активізацію громадського життя, зокрема музичного. Контакти з Литвою і Польщею, а через них і з іншими державами, сприяли проникненню на територію України деяких досягнень європейського музичного мистецтва тієї пори, а також ознайомленню із західноєвропейським інструментарієм. Осередки освіти, а саме: братства, Глухівська музична школа, вокально-інструментальні класи Харківського колегіуму, Києво-Могилянська академія, музичні класи Харківського університету тощо відіграли вагому роль у підготовці виконавських кадрів на різних духових інструментах не тільки для України, а й Росії.

Третій період -- духова музично-інструментальна культура України в ансамблево-оркестровій практиці (друга половина ХVІ -- перша половина XIX ст.). В цей час з'являються нові форми інтенсивного розвитку духового виконавства. До них належать музикантські цехи, Київська магістратська капела, полкова музика лівобережного й слобідського козацтва, кріпосні капели й оркестри, рогова музика. Наведені форми музикування залишили глибокий слід у розвитку вітчизняної духової культури. Так, цехові ансамблі й капели відіграли значну роль у розвитку народної і професійної ансамблево-оркестрової культури, відтворили складний процес еволюції конструктивного вдосконалювання і виготовлення оркестрових струнних і духових інструментів, заклали основу організованої професійної підготовки виконавців на духових інструментах, а відтак і основу створення вітчизняної методики навчання й гри на духових інструментах, що увійшла до її подальшого розвитку вже у сфері професіоналізму.

Полкова музика лівобережного й слобідського козацтва символізує етап вітчизняної інструментальної культури. Специфічний інструментарій, без якого неможливо уявити духове виконавське мистецтво України, як пищалки, сурми, труби і литаври були найхарактернішими. Незважаючи на відносну примітивність і невеликий виконавський багаж, згадані інструменти в українській музичній практиці використовувалися переважно у війську, належачи в той же час до народного інструментарію. Саме в козацькому середовищі сформувались характерні риси української інструментальної музики (специфічний інструментарій, стильові й жанрові особливості пов'язані з фольклором).

Дослідження рогової музики показало, що її існування лише впродовж одного століття не мало визначального впливу на магістральні процеси розвитку духового мистецтва, але надало можливість повніше уявити цілісну картину розвитку української музичної культури.

Четвертий період позначений становленням і розвитком вітчизняної професійної духової музичної освіти (друга половина XIX -- початок XX ст.). Діяльність відділень ІРМТ в Україні сприяла відкриттю музичних класів (шкіл), а згодом і училищ, які відіграли вирішальну роль у підготовці вітчизняних музикантів-виконавців на духових інструментах.

Високий рівень кваліфікації викладацьких кадрів, зокрема й у класах духових інструментів і відчутні успіхи учнів у Київському, Одеському і Харківському музичних училищах сприяли відкриттю на їх базі консерваторій (Київ і Одеса -- 1913 р., Харків -- 1917 р.). Консерваторський період у розвитку виконавської культури і професійної музичної освіти України повинен стати предметом самостійного дослідження.

Визначальною тенденцією, що притаманна п'ятому періоду, є становлення і розвиток концертно-духового виконавства в Україні (друга половина ХVІІ -- початок XX ст.). Розвиток концертної діяльності вирізняє нагромадження художнього досвіду, зростання концертної практики, збільшення інтересу широкої аудиторії до духової музики.

Періодизацію процесу розвитку духового мистецтва в Україні, що пропонується, вирізняє накладання часових нашарувань, обумовлене необхідністю вивчення одного історичного періоду з точки зору різних тенденцій, йому притаманних, які не цілком співпадають за означеними в дослідженні історичними межами.

На підставі узагальнення поданих у роботі шляхів розвитку духового мистецтва України доцільно дійти висновку, що воно розвивалося безперервно, процесуально, охоплюючи усі можливі напрямки (навчальний, виконавський, концертний).

Як показав проведений у дослідженні аналіз, розвиток духового музичного мистецтва України має закономірний еволюційний характер, про що, зокрема, свідчить:

- перехід від децентралізованого до централізованого побутування виконавської культури;

- постійне поширення сфер її реалізації (навчальна, виконавська, концертна);

- поступова професіоналізація духового виконавського мистецтва.

Таким є багатовіковий шлях українського духового музичного мистецтва. Пізнання шляхів розвитку духового мистецтва України є завданням сучасного мистецтвознавства. Проведене дослідження історії духового мистецтва дозволяє висунути гіпотезу щодо його потенціалу, який і досі є невичерпаним. Безумовно, вивчення духового мистецтва України перебуває на одній з ранніх стадій. Чим ґрунтовніше буде освоєно історичний процес розвитку духового виконавства в Україні, тим яскравіше постане весь скарб вітчизняного духового музичного мистецтва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Богданов В.О. Історія духового музичного мистецтва України: Монографія. -- Харків: Основа, 2000. -- 336 с.

2. Богданов В.О. Історія духового музичного мистецтва України (від найдавніших часів до початку ХХ століття): Монографія. -- 2-ге вид. переробл. -- Харків.: Харків юридичний, 2007. -- 350 с.

3. Богданов В.О. Духовий інструментарій античних міст-держав Північного Причорномор'я // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. вузів худож.-буд. профілю України і Росії. -- Харків, 2003. -- Вип. №5-6. -- С. 13-16.

4. Богданов В.О. Рогові оркестри в Україні // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2005. -- № 1. -- С. 30-43.

5. Богданов В.О. Музичні класи Харківського університету // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвознавство. - К., 2005. - Вип. 18. - С. 251-260.

6. Богданов В.О. "Фантазія на дві українські народні теми" для флейти та фортепіано М. Лисенка // Музичне мистецтво: Зб. наук. ст. --Донецьк, 2005. -- Вип. 5. -- С. 274-282.

7. Богданов В.О. Київський магістратський оркестр // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2005. -- № 4.-- С. 21-37.

8. Богданов В.О. Полкова музика слобідського козацтва в Україні (друга половина ХVII -- 60-ті роки ХVІІІст.) // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. вузів худож.-буд. профілю України і Росії. - Харків, 2005. -- Вип. 5, 6 /2004-№ 1, 2, 3/2005. -- С. 110-112.

9. Богданов В.О. Організація, інструментарій та склади полкової музики лівобережного козацтва в Україні (друга половина ХVII -- 80-ті рр. XVIII cт.) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2005. -- № 7. -- С. 55-69.

10. Богданов В.О. Службова діяльність та репертуар полкової музики лівобережного козацтва в Україні (друга половина ХVІІ -- 80-ті рр. ХVІІІст.) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2005. -- № 8. -- С. 20-28.

11. Богданов В.О. Трактування духових інструментів в ”Українській симфонії” Е.Ванжури кінця ХVІІІ ст. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2005. -- № 5. -- С. 12-28.

12. Богданов В.О. Класи духових інструментів у музичному училищі при Київському відділенні ІРМТ (І870-1913рр.) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2006. -- № 7. -- С. 26-34.

13. Богданов В.О. Класи духових інструментів у музичному училищі при Одеському відділенні ІРМТ (1887-191Зрр.) // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. вузів худож.-буд. профілю України і Росії. - Харків, 2006. -- Вип. № 1,2,3. -- С. 15-18.

14. Богданов В.О. Класи духових інструментів у музичному училищі при Харківському відділенні ІРМТ (1886-1917рр.) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2006. -- № 9. -- С. 21-37.

15. Богданов В.О. Деякі загальні міркування про роботу класів духових інструментів у музичних училищах при відділеннях ІРМТ Києва, Харкова та Одеси (1870-1917 років) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2006. -- № 8. -- С. 9-17.

16. Богданов В.О. Музикантські цехи в Україні на прикладі Львівського і Київського музикантських цехів (друга половина ХVI -- XIX ст.) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2006. -- № 10. -- С. 3-13.

17. Богданов В.О. Кріпосні капели і оркестри в Україні // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2006. -- № 11. -- С. 17-25.

18. Богданов В.О. Навчання і виконавство на духових інструментах в Братствах, Глухівській музичній школі і Харківському колегіумі в період розвитку музичної грамотності і освіти в Україні в першій половині XV-XVIII століттях // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2006. -- № 12. -- С. 3-13.

19. Богданов В.О. Концертна практика сольно-ансамблевого і оркестрового виконавства на духових інструментах в Україні у другій половині ХVІІІ -- першій половині ХІХ ст. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. вузів худож.-буд. профілю України і Росії. - Харків, 2006. -- Вип. №4,5,6. -- С. 95-99.

20. Богданов В.А. Предыстория духового музыкального искусства Украины. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. -- Харків, 2007. -- №1 2. -- С. 11-20.

21. Богданов В.А. Трактовка духовых инструментов в украинской симфонии неизвестного автора начала XIX столетия. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. вузів худож.-буд. профілю України і Росії. - Харків, 2007. - Вип. № 4,5,6. -- С. 16-26.

22. Богданов В.О. Сольно-ансамблеве і оркестрове виконавство на духових інструментах у Києві й Харкові (друга половина XІХ -- початок ХХ ст.) // Проблеми взаємодії мистецтва педагогіки та теорії і практики освіти. Мистецтво: від існуючого до виникаючого: Зб. наук. праць. - Харків, 2007. - Вип. 20. - С. 348-361.

Размещено на Allbest.ru