Грецький розспів у контексті російської церковно-співацької практики середини XVII–XVIII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

імені А. В. НЕЖДАНОВОЇ

УДК 783+783.29 (430)

ГРЕЦЬКИЙ РОЗСПІВ У КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКОВНО-СПІВАЦЬКОЇ ПРАКТИКИ СЕРЕДИНИ XVII - XVIII СТОЛІТЬ

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Каплун Тетяна Михайлівна

Одеса 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії музики та музичної етнографії Одеської державної музичної академії імені А.В.Нежданової Міністерства культури і туризму України

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор САМОЙЛЕНКО Олександра Іванівна, Одеська державна музична академія імені А.В.Нежданової, професор кафедри історії музики та музичної етнографії

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор МЕДУШЕВСЬКИЙ Вячеслав Вячеславович, Московська державна консерваторія імені П.І.Чайковського, професор кафедри теорії музики

кандидат мистецтвознавства, в. о. доцента МУРАВСЬКА Ольга Вікторівна, Одеська державна музична академія імені А.В.Нежданової, в. о. доцента кафедри сучасної музики і культурології

Провідна установа: Національна музична академія України імені П.І.Чайковського, кафедра старовинної музики

Захист відбудеться “23” листопада 2005 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.857.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства в Одеській державній музичній академії імені А.В.Нежданової за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Новосельского, 63, Малий зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської державної музичної академії імені А.В.Нежданової за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Новосельского, 63.

Автореферат розіслано “20” жовтня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент А.Д.Черноіваненко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Величезний вплив візантійської традиції на давньоруський церковний спів давно визначений вченими. Дослідження різних форм творчих взаємин Візантії і Давньої Русі складає одну з "вічних тем" вітчизняної і зарубіжної медієвістики. Значимість дослідження "греко-русских певчих параллелей" (визначення А. Преображенського) очевидна і завжди залучала до себе увагу вчених (тією чи іншою мірою до цієї теми зверталася більшість медієвістів: Д. Разумовський, С. Смоленський, В. Металов, А. Преображенський, М. Успенський, Ю. Келдиш і ін.). Це питання як походження знаменного співу від візантійських джерел і первісної взаємодії церковного співу Візантії і Давньої Русі, позначеної Д. Разумовським як "старогреческое пение" (мається на увазі кондакарний спів), так і наступних контактів у цій області.

У музичній культурі XVІІ ст. конкретним відображенням греко-російських зв'язків стала поява в російських співацьких рукописах нового стилістичного шару за назвою "греческий роспев" (названий Д. Разумовським "новогреческим"), що у другій половині століття зайняв місце, рівне знаменному і відтіснив інші розспіви. Велику роль розспів продовжує грати в музичній культурі Росії наступних століть як провідний матеріал для численних анонімних і авторських гармонізацій і обробок. Грецький розспів, що був органічною частиною розвинутої багаторозспівної системи давньоруського духовного співу, відобразив всі особливості перехідного етапу російської церковно-співацької традиції межі XVІІ-XVІІІ ст. Значимість вивчення грецького розспіву усвідомлюється багатьма медієвістами. Але судження, висловлені вченими по історії і теорії цього розспіву, вимагають більш ґрунтовної аргументації і фактологічного підтвердження, з огляду на відсутність джерелознавчої бази розспіву. Більш того, до сьогодні відсутня цілісна концепція історії і теорії грецького розспіву.

На даний час існують різні підходи до самого визначення "грецький розспів". Ми під грецьким розспівом будемо розуміти корпус піснеспівів церковно-слов'янською мовою російської православної церкви, що у російських співацьких рукописах і в наративних джерелах представлені в одному з наступних варіантів: "греческий роспев", "греческаго напеву", "грециах напелу", "греческое согласие", "греческаго переводу", "греческий", "греч", "Византиево".

Нашу роботу деякою мірою можна розглядати як продовження праці А. Преображенського "Греко-русские певчие параллели", але на матеріалі іншого часу - XVІІ ст., не менш складного, ніж X-XІІ ст., розглянуті вченим. Це дозволяє зробити крок до розгляду слов'янського духовного співу в контексті теми: "Національне-інонаціональне", "Своє-чуже".

Актуальність дослідження полягає в створенні міцної джерелознавчої бази для виявлення об'єктивних показників жанрових і стилістичних властивостей грецького розспіву, а також у створенні музикознавчої концепції грецького розспіву.

Своє дослідження ми обмежуємо джерелами в хронологічному діапазоні між серединою XVІІ і кінцем XVІІІ ст.

Об'єктом дисертаційного дослідження став грецький розспів, що активно функціонував у рамках церковно-співацької практики російської православної церкви в другій половині XVІІ - XVІІІ ст.

Предмет дослідження - історичне становлення грецького розспіву в контексті традиції богослужбового співу, ті сторони грецького розспіву, що дозволять розглядати та теоретично осмислювати досліджуваний розспів як цілісне музичне явище.

Метою даної дисертації є дослідження грецького розспіву як музичного феномена в контексті російської церковно-співацької традиції XVІІ-XVІІІ ст. на основі рукописних, наративных і друкованих нотних матеріалів XVІІ-XX ст.

Завдання дослідження:

· джерелознавче вивчення російських зразків грецького розспіву в зв'язку з необхідністю створення широкої і по можливості повної джерелознавчої бази; систематизація рукописних джерел; палеографічне вивчення рукописних джерел з метою визначення хронології й ареалу поширення грецького розспіву в Московії XVІІ-XVІІІ ст.;

· прояснення історичних причин виникнення грецького розспіву в співацькій практиці Московії середини XVІІ ст.;

· складання репертуарно-жанрового списку для з'ясування особливостей функціонування грецького розспіву в співацькій частині богослужіння; текстологічний опис піснеспівів грецького розспіву;

· дешифрування крюкових зразків розглянутого розспіву (одноголосних і багатоголосних); аналіз невменної нотації грецького розспіву для виявлення ступеня її схоронності в порівнянні з нотацією основного знаменного розспіву; зіставлення крюкових і нотолінійних варіантів піснеспівів грецького розспіву для виявлення єдності цих двох форм запису розглянутого періоду;

· побудова музикознавчої концепції грецького розспіву, що включає: з'ясування ролі осмогласся в грецькому розспіву; розгляд монодичної традиції грецького розспіву;

· музично-стилістичний аналіз піснеспівів на рівні мелодики, ритміки, співвідношення тексту і наспіву, композиції з метою з'ясування можливих індивідуальних рис досліджуваного матеріалу;

· визначення специфіки співочої природи розспіву, виявлення жанрово-стильових показників грецького розспіву в багаторозспівній системі російського співацького мистецтва.

Наукова новизна дисертації полягає в тім, що вперше у вітчизняному музикознавстві розглянуті історичні і теоретичні основи музикознавчої теорії грецького розспіву; виявлені, систематизовані і проаналізовані співацькі рукописи, що містять численний корпус піснеспівів грецького розспіву; виявлені служби і співацькі книги, цілком розспівані досліджуваним розспівом. Складено репертуарно-жанровий список піснеспівів грецького розспіву, що застосовувався в російській богослужбовій практиці другої половини XVІІ - XVІІІ ст. Вперше в зв'язку з історією грецького розспіву розглянуто наративне джерело середини XVІІ ст. - "Книга записная...", що дозволяє виявити активне побутування піснеспівів даного розспіву в російському співацькому середовищі вже в середині XVІІ ст. і скласти репертуарний список піснеспівів, який використовувався в літургійній практиці часів патріарха Нікона. Розшифровані і зіставлені невменні і нотолінійні варіанти піснеспівів, що дозволяє побачити єдність цих форм запису церковних піснеспівів на межі XVІІ-XVІІІ ст.

У результаті дослідження виявлено і розшифровано велике коло багатоголосних зразків грецького розспіву, представлених як у крюковій, так і нотолінійній формах запису. розспів грецький нотація схоронність

Стилістичний аналіз піснеспівів грецького розспіву дозволив визначити індивідуальні жанрово-стильові критерії досліджуваного явища в багаторозспівній системі російського церковного співу перехідного періоду, позначеного Н. Герасимовою-Персидською як "зустріч двох епох".

Методологія дослідження пов'язана з опорою на культурно-історичний підхід (зокрема, у зв'язку з проблемою перехідності від середньовічного типу музичного мислення до мислення Нового часу), на традиційні музикознавчі способи дослідження (зокрема, музично-стилістичний аналіз), а також на специфічно-медієвістичні методи, а саме:

- джерелознавчий,

- кодікологічний;

- палеографічний (загальний і власне музичний);

- філігранознавчий (для атрибуції рукописних пам'ятників);

- текстологічний (створення своєрідних "партитур" піснеспівів грецького розспіву для виявлення ступеня варіативності наспівів);

- метод дешифрування невменних зразків грецького розспіву як одноголосних, так і багатоголосних, заснований на останніх досягненнях вітчизняної медієвістики в цій галузі;

- метод семіографічного і невмо-статистичного аналізу крюкової нотації, що дозволяє визначити ступінь збереження основ давньоруської невменної нотації в співацькій традиції XVІІ-XVІІІ ст.

Джерелознавчою основою роботи стали 240 російських співацьких рукописів XVІІ-XIX ст. московських архівів: Російської державної бібліотеки (РДБ), Державного історичного музею (ДІМ), Російського державного архіву древніх актів (РДАДА) і петербурзьких: Російської національної бібліотеки (РНБ), Бібліотеки Російської академії наук (БРАН), Інституту російської літератури (ІРЛІ), систематизовані і досліджені автором дисертаційної роботи протягом 15 років, наративні матеріали середини і другої половини XVІІ ст., а також нотні видання XVІІІ-XX ст., що містять одноголосні і багатоголосні зразки грецького розспіву, анонімні й авторські обробки піснеспівів досліджуваного розспіву.

Практична цінність дослідження полягає в можливості використання результатів роботи в курсах історії російської музики, музичної палеографії і музичної текстології в вищих навчальних музичних закладах; у курсі історії і теорії церковного співу на регентських курсах, у духовній семінарії й академії.

Розшифровки численних одноголосних і багатоголосних зразків грецького розспіву становлять інтерес для публікацій і можуть бути використані в репертуарі церковних і світських хорових колективів.

Інципітний каталог піснеспівів грецького розспіву, складений автором, може стати у нагоді вченим-медієвістам як матеріал для дослідження джерелознавчих, текстологічних, стилістичних і інших аспектів історії давньоруського церковного співу.

Каталог співацьких рукописів, що включає зразки грецького розспіву, може бути використаний для складання Загального каталогу слов'яно-російських рукописів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри історії музики і музичної етнографії Одеської державної музичної академії імені А.В.Нежданової, погоджена з перспективним тематичним планом науково-дослідної роботи ОДМА імені А.В.Нежданової на 2000-2006 роки, зокрема з темою № 16 ("Історіографія та джерелознавство як чинники музичної культури"). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ОДМА імені А.В.Нежданової від 25.09.2002, протокол № 2.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації були апробовані на засіданнях кафедри історії музики і музичної етнографії, у лекційному курсі історії російської й української музики (у розділі "Історія і теорія давньоруського церковного співу"), що читає дисертантка в ОДМА імені А.В.Нежданової, а також у виступах на наступних конференціях (усього 6): Міжнародний круглий стіл, присвячений 2000-річчю християнства "Сакральная музыка: проблема понимания и интерпретации" (Одеса, 2000); Наукова конференція, присвячена 300-річчю українського нотодрукування (Львів, 2000); ІІІ Всеукраїнська науково-теоретична конференція "Молоді музикознавці України" (Київ, 2001); Міжнародний семінар-конференція "Трансформація музичної освіти: культура і сучасність. Присвячується пам'яті С. Орфєєва" (Одеса, 2004); П'ята науково-практична конференція українського товариства аналізу музики "Феномен художньої цілістності в композиторській, виконавській та музично-теоретичній творчості" (Київ, 2004); Міжнародна науково-практична конференція "Схід-Захід: музичне мистецтво й культура" (Одеса, 2005).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 5 статей у фахових виданнях.

Структура дослідження. Дисертаційне дослідження включає Вступ, три розділи, одинадцять підрозділів, Висновки, Додатки (9) і список використаної літератури (306 позицій). Обсяг основного тексту роботи становить 185 сторінок.

Основний зміст дисертації

В Вступі обгрунтовуються актуальність теми і постановка проблеми дисертації, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання, методологічна основа, наукова новизна, теоретичне і практичне значення дослідження.

Розділ 1 "Проблема першоджерела в історії і теорії грецького розспіву" є викладом результатів джерелознавчих вишукувань - наративних та рукописних (підрозділ 1.1); також тут представлена порівняльна характеристика репертуарних даних двох типів джерел.

Джерелознавчою базою грецького розспіву виступають наративні джерела (літописи, хронографи, статути, чиновники) і співацькі рукописи. У наративних джерелах представлений більш ранній період побутування грецького розспіву в богослужбовій практиці - 50-і роки XVІІ ст., тоді як по виявленим автором роботи співацьким рукописам можна говорити про третю чверть XVІІ ст. як про час появи піснеспівів грецького розспіву в російських богослужбових книгах.

З наративних джерел богослужбової практики XVІІ ст. нами виявлені три пам'ятники, що містить інформацію по історії грецького розспіву. Перший - "Книга записная облачением и действу великаго государя святейшаго Никона, архиепископа царствующаго града Москвы и всеа великия и малыя и белыя России патриарха" являє собою поденні записи церковної служби Московського Успенського собору середини XVІІ ст. за участю патріарха Нікона.

Вперше у вітчизняній і зарубіжній медієвістиці "Книга записная..." використовується як джерело інформації про активне використання грецького розспіву в російському богослужбовому співі. Розглянутий пам'ятник дає уявлення про архієрейські служіння Нікона за три роки (1655-1658) і виявляє численні свідчення побутування в церковній практиці середини XVІІ ст. піснеспівів досліджуваного розспіву: у Московському Успенському соборі грецьким розспівом було розспівано понад 40 текстів, головним чином святкових (стихири, тропарі, кондаки, сідальні, приспіви, канони святам - Різдву й Успінню Богородиці, Різдву Христову, Богоявленню, Воздвиженню, Покрову, архангелу Михайлові, пророчиці Ганні). Згідно пам'ятнику "Книга записная...", піснеспіви грецького розспіву використовувалися не тільки в літургійній практиці, але й у побутовому житті патріарха Нікона і царя Олексія Михайловича.

"Книга записная..." показує розмаїтість співацької термінології у визначенні грецького розспіву: "гречески", "гречески меншее", "греческая большая", "из греческаво превода" ("греческаго переводу"), "греческаго роспеву". Крім того, у даному наративному джерелі присутня інформація про участь грецьких півчих у богослужіннях Московського Успенського собору, що могло зіграти визначену роль у формуванні репертуару і стилістики грецького розспіву.

Додатковими наративними джерелами по історії грецького розспіву можуть служити: "Патриаршие выходы", де ми знаходимо відомості про репертуар розспіву в 90-і рр. XVІІ ст., та "Известие о рождении и воспитании и о житии святейшего Никона, патриарха Московского и всея Руси" келійника Нікона і прихильника його реформ Іоанна Шушеріна (1685 р.), що підтверджує головну роль патріарха Нікона в поширенні грецького розспіву в російському церковному співі в середині XVІІ ст.

Стосовно рукописних матеріалів виявлено, що в музично- медієвістичній літературі розглядаються окремі пам'ятники в зв'язку з деякими питаннями по історії грецького розспіву, але власне джерелознавчих проблем даного стильового шару ніхто з них не торкався. У цілому, радянські медієвісти згадують про 16 рукописів, що для вивчення російської версії грецького розспіву явно недостатньо. Тому найпершою задачею при розробці питань історії досліджуваного розспіву стали джерелознавчі пошуки рукописних пам'ятників.

Основний корпус піснеспівів грецького розспіву був виявлений автором дослідження в фондах РНБ, БРАН, ІРЛІ (Санкт-Петербург), РДБ, ГІМ, РДАДА (Москва).

Загальна кількість оглянутих співацьких рукописів XVІ-XVІІІ ст. вищевказаних сховищ складає понад 1000 одиниць, з яких 240 містять грецький розспів.

Основними типами співацьких книг, що містять досліджувані піснеспіви, є Обіход і Свята, у меншому ступені - Ірмологій, Октоїх, Стихирар, Пісна і Цвітна Тріоді, Трезвони. У виявлених рукописах грецьким розспівом зафіксовано 158 піснеспівів різних жанрів.

По рукописних джерелах другої половини XVІІ ст. установлене збільшення кількості варіантів назв досліджуваного шару в порівнянні з наративними джерелами середини століття: "греческая", "греческое согласие", "греческий напев", "греческий припев", "греческого пения", "грециах напелу", "греческий перевод", "греческаго преводу", "Византъево".

Порівняння музичної інтерпретації однакових текстів при різних варіантах найменування, різному часі побутування і різних місцях перебування показало, що розходження між наспівами несуттєві (на рівні невеликих варіантних різночитань деяких ділянок наспіву).

Порівняння наративних і рукописних джерел виявляє дуже значне розширення репертуарного списку досліджуваного розспіву до кінця XVІІ ст.: грецьким розспівом було охоплено усе добове і майже усе річне коло богослужіння. До початку наступного століття з'являються численні повні співацькі збірки грецького розспіву: Всенощна, Літургія, Обіход, Ірмологій, Свята, Октоїх (у архівах РНБ, РДБ, ГІМ).

Визначення віку рукописів по філігранях дозволяє з'ясувати час побутування піснеспівів грецького розспіву в російському богослужбовому житті - 60-і роки XVІІ - 70-і роки XVІІІ ст.

Підводячи підсумки щодо джерелознавчих проблем грецького розспіву, треба підкреслити високу динаміку його поширення в російській церковно- співацькій практиці другої половини XVІІ - XVІІІ ст., достатню вагомість досліджуваного явища в багаторозспівній системі церковного співу Росії на межі позначених століть.

У першому розділі також розглядаються особливості нотної фіксації піснеспівів грецького розспіву (підрозділ 1.2). Унікальність розспіву полягає в тім, що одноголосні і багатоголосні зразки грецького розспіву записані всіма типами нотації, що існували в другій половині XVІІ ст.: знаменною (виявлено 27 рукописів, де 2 рукопису - беспомітні і безпризначні, 25 - помітні і призначні); демественною (5 рукописів), путєвою (2 рукопису), демественно-путєвою (2 рукопису), двознаменною (1 рукопис), нотолінійною київською квадратною (203 рукопису).

Застосування музично-палеографічних і невмо-статистичних методів сучасного музикознавства дозволяє виявити близькість невменної нотації, використаної при фіксації піснеспівів грецького розспіву, традиційній стовповій формі запису. У знаменній нотації грецького розспіву зберігаються головні сімейства стовпової знакової системи і всі різновиди согласій. Порівнявши знаменну нотацію звичайних стовпових наспівів зі знаменним записом грецького розспіву, ми знайшли розходження тільки в активному застосуванні степенних позначок, що свідчить про передкризовий стан крюкової нотації і розпад поспівкової структури знаменної мелодіки.

Багатоголосні зразки грецького розспіву представляють усі типи нотної фіксації багатоголосся, що існували в російському співацькому мистецтві того часу: невменні (двох-триголосні партитури, записані знаменною, демественною, путєвою і демественно-путєвою нотацією) і нотолінійні (у виді партитур і поголосників).

Особливої уваги заслуговують різновиди нотації, створені спеціально для запису піснеспівів грецького розспіву. На сьогодні нам відомі два види подібного запису.

Перший з них виявлений автором роботи в співацькому рукописі початку XVІІІ ст. Синодальних зборів ГІМ, де він позначений як "красная нота" і є буквеним типом нотації, записаним червоним кольором, завдяки цьому, імовірно, і отримав назву "красная нота". Цією нотацією записані святкові піснеспіви грецького і знаменного розспівів (“Служба дванадесятым праздн(икам) Русскаго и Греческаго роспевовъ по крюковой системе”) і тут же дана абетка "красной ноты", що включає три групи знамен: “знамя ходкое (скороходное сице), знамя ступовое, знамя косношественное”. Судячи з даних назв, автор абетки мав на увазі ритмічну сторону нотації; звуковисотна характеристика знаків спирається на сольмізаційну систему і враховує обіходний звукоряд з обсягом у дві з половиною октави і поділом на согласся.

Друга форма нотного запису грецького розспіву виявлена дослідником М. Богомоловою у 70 російських співацьких рукописах другої половини XVІІ ст. і умовно названа медієвістом "греческой", оскільки присутні в них одноголосні і багатоголосні піснеспіви мають позначення, що вказують на зв'язок цих зразків із грецьким розспівом: "греческой", "греческое", "гречески", "греческой переводъ", "ин переводъ греческой", "греческое согласие", "греческой новгороцкой", "знамя греческое", "грецкой роспев". Час винаходу нотації - середина XVІІ ст., період побутування - остання третина XVІІ ст. Виявленою нотацією записані повсякденні піснеспіви, рідше зустрічаються твори стихирарного циклу; активно представлені молебні піснеспіви і канони (найчастіше присвячені пам'яті Богородиці). Графічні форми нотації цілком базуються на найбільш простих накресленнях казанської нотації.

Таким чином, ми маємо справу з унікальним варіантом існування в російській церковно-співацькій практиці двох видів спеціальної нотації для фіксації піснеспівів грецького розспіву, що, на наш погляд, дуже важливо для усвідомлення значимості розглянутого розспіву в історії російського церковного співу на межі XVІІ-XVІІІ ст. Формування власної нотації свідчить про зрілість грецького розспіву й у цьому відношенні його можна розглядати як цілком сформовану самостійну стильову систему, оскільки народження власної нотації в розспіві відбувається на заключному етапі його історії розвитку, коли нотування фіксує вже закріплений в співацькій практиці процес озвучування богослужбових текстів грецьким розспівом.

У Розділі 2 "Історія грецького розспіву як музикознавча проблема" викладається історія вивчення розспіву в російській, українській і зарубіжній медієвістиці (підрозділ 2.1), виявляються історичні причини і умови введення грецького розспіву в церковний спів російської богослужбової практики XVІІ ст. (підрозділ 2.2), а також надається репертуарно-жанрова характеристика розспіву (підрозділ 2.3).

Вперше питання історії грецького розспіву були освітлені засновником російської музичної медієвістики Д. Разумовським. Концепцію вченого стосовно до грецького розспіву прийняв і в деяких відношеннях розширив І. Вознесенський. Деталі по історії грецького розспіву ми знаходимо в працях істориків російського церковного співу межі XIX-XX ст. (В. Металов, А. Преображенський, М. Фіндейзен і ін.). До окремих питань історії грецького розспіву зверталися російські медієвісти в 60-80-і роки минулого століття (С. Скребков, М. Успенський, Ю. Келдиш, М. Богомолова). Пізніше (наприкінці 80-х і в 90-х рр.) з'являється ряд статей і дисертаційна робота київського музикознавця Г. Васильченко-Михно, стаття львівського медієвіста Ю. Ясиновського, присвячені українському варіанту грецького розспіву. З зарубіжних медієвістів розспіву приділив увагу І. Гарднер.

Усі згадані дослідники прагнуть відповісти на окремі питання по історії розспіву, однак як самостійне стильове явище російської культури XVІІ-XVІІІ ст. грецький розспів не розглядався в повному обсязі в жодній з перерахованих вище робіт. Усе коло цих питань можна звести до наступного:

· Походження і поширення грецького розспіву, його зв'язок із грецьким церковним співом (чи відсутність цього зв'язку).

· Роль осмогласся в грецькому розспіві.

· Музично-стилістичні особливості розспіву.

Далі в роботі розглядається історія взаємин Візантії і Давньої Русі, що носили складний і неоднозначний характер. У процесі дослідження нами з'ясовані ті умови, що стали причиною зародження грецького розспіву в російській церковно-співацькій практиці XVІІ ст., а також підтверджена визначальна роль у цьому процесі прогрецької орієнтації патріарха Нікона і царя Олексія Михайловича, які на практиці затверджували ідею "Москви як третього Риму", що і пояснює їхнє прагнення внести грецькі елементи в російське життя і побут, у тому числі й у церковну, а це, у свою чергу, стало причиною появи піснеспівів грецького розспіву в співацьких книгах того часу. Спалах прогрецьких настроїв у XVІІ ст. пояснюється атмосферою тривожної нестійкості, крайньої напруги фізичних і духовних сил народу і, у зв'язку з цим, пошуком стійких, освячених століттями початків. Ними стали старовина, обрядовість, як вітчизняна, так і більш стародавня - візантійська. Крім того, грекофільство Олексія Михайловича і Нікона прямим чином позначилося на їхньому заступництві грецьким архіпастирям і їхнім співакам, що супроводжували і саме в цей час активніше за все відвідували Московію і могли уплинути на процес виникнення і поширення грецького розспіву.

У дослідженні визначається жанрова специфіка російського богослужбового співу (підрозділ 2.3) і надається репертуарно-жанрова характеристика грецького розспіву, складена по рукописним матеріалам і розглянута по наступним параметрам: літургійний (роль піснеспівів у богослужінні), змістовний (молитвословний текст), музично-стилістичний (характеристика наспіву в його зв'язку з конкретним жанром літургійного дійства). Ми спиралися на вісім статутно-канонічних ознак церковно-співацьких жанрів, вироблених петербурзьким медієвістом І. Безугловою і київським дослідником О. Шевчук: зміст і будівля тексту піснеспіву (змінні-незмінні піснеспіви); функція в богослужінні (однофункціональні-багатофункціональні); частотність виконання (добове, тижневе, річне богослужбові кола); способи виконання (діалогічний і пісенно-гімнічний); відношення тексту і наспіву; різновиду інтонування тексту (по ступені розспівності); композиція; інтенсивність еволюційного розвитку.

На рівні змісту, будівлі тексту, функції в богослужінні, частотності і способів виконання богослужбових піснеспівів грецький розспів цілком знаходиться в рамках російської церковно-співацької практики XVІІ-XVІІІ ст. Найбільшу кількість списків мають піснеспіви: Великоденний канон, "На реках вавилонских", "Да исправится молитва моя", "О тебе радуется", "Бог-Господь и явися нам". Потім по ступені частотності використання в рукописах йдуть піснеспіви: "Иже херувимы", "Достойно есть", "Повеленное тайно прием", "Благословен еси Господи", "Благослови, душе моя, Господа", канон Різдву Христову, "Ангел вопияше благодатней", "С нами Бог". Перераховані вище піснеспіви складають жанрове ядро грецького розспіву. Особливо відзначимо значимість жанру канону (Різдву, Введенню й Успінню Богородиці, Благовіщенню, Стрітенню, Різдву Христову, Входу Господню, Преображенню, Вознесінню, П'ятидесятниці, Великодню, Богоявленню, Воздвиженню, апостолам Петру і Павлу, канон молебний "Многими содержим", канон "Скорби наведен"), що є найбільш повною і завершеною гімнографічною формою у візантійській і давньоруській традиції. Наскільки нам відомо, іншим розспівам російської й української багаторозспівної системи не властива така значимість жанру канону. Це дає можливість вважати застосування жанру канону "особливою прикметою" грецького розспіву. На межі XVІІ-XVІІІ ст. грецьким розспівом був охоплений повний співацький репертуар богослужіння.

У грецькому розспіві представлене все емоційно-образне коло православного богослужіння: хвалебно-славильне (похвала Трійці, Богородиці і святих), догматично-з'ясувальне (розкриття змісту різних догматів Православної церкви), покаянне, заупокійне.

Результати загальнотекстологічного опису дозволили виявити, що в більшості піснеспівів грецького розспіву спостерігається стабільність наспівів. Це пов'язано, по-перше, з порівняно невеликим періодом активного побутування розспіву в російській церковній практиці; по-друге, з особливостями географічного ареалу поширення вивчених нами рукописів, що містять піснеспіви грецького согласся (переважно - північні монастирі Росії і, найбільшою мірою - Соловецький і Кирило-Бєлозерський).

Перелічимо найбільш ранні за часом появи в рукописах піснеспіви грецького розспіву (третя чверть XVІІ ст.): "Ангели вопияше благодатней", "Бог Господь и явися нам", "Да исправится молитва моя", "Достойно есть", "Иже херувимы", "На реках вавилонских", "О тебе радуется", "Повеленное тайно прием", "Свете тихий", "С нами Бог".

У роботі провідне значення має проблема створення цілісної концепції грецького розспіву, котрій присвячений Розділ 3 "Основні аспекти музикознавчої теорії грецького розспіву", де виявляються музично-теоретичні основи останнього. У контексті церковно-співацької традиції елементами музикознавчої теорії грецького розспіву є: осмогласся, мелодико-ритмічні і композиційні особливості розспіву.

Осмогласся грецького розспіву (підрозділ 3.1) розглянуто з позицій звуковисотних показників (початкові і кінцеві тони, звуковий обсяг) і характеристики клаузул осмогласних піснеспівів. Загальний підсумок звуковисотного аналізу показав, що в грецькому розспіві зберігається суть осмогласся як основного закону знаменного співу: найбільш активно як початкові тони застосовуються звуки "c", "d" і "e"; у якості кінцевих - "c"; звуковий обсяг піснеспівів не виходить за рамки обіходного звукоряду й охоплює сіль малої октави - до другої октави; аналіз клаузул показав існування клаузул, застосовуваних тільки в одному гласі, а також наявність загальних для декількох гласів клаузул.

Особливості музичної стилістики грецького розспіву розглядаються насамперед на рівні мелодики і ритміки піснеспівів (підрозділ 3). Оскільки основою грецького розспіву, як і взагалі давньоруської монодії, є сакральне Слово, мелодика, ритміка, композиція і стилістика розспіву, у цілому, визначаються саме особливостями літургійного тексту.

В піснеспівах грецького розспіву провідними принципами виспівування тексту є невматичний і мелізматичний, що говорить про значимість мелодійної сторони в досліджуваному явищі. В мелодиці наявні кілька типів ладової організації, зв'язані, з одного боку, з монодичною ладовою традицією (це виражається в присутності моноопорності і багатоопорності, характерних для ладового мислення основного знаменного розспіву) і, з іншого боку, - з гомофонно-гармонічною, котра характеризується ранньою функціональністю і багато в чому формується на базі багатоопорної ладової структури знаменного розспіву. Використання моно- чи багатоопорності залежить від жанру піснеспіву і типу виспівування тексту. У мелодійному малюнку піснеспівів грецького розспіву переважає плавний, плинний, поступовий рух; терцові і квартові інтервальні ходи створюють ефект активного мелодійного руху, підкреслюють найзначніші слова тексту і можуть вважатися інтонаційно-стильовою "прикметою" грецького розспіву.

Ритмічна сторона грецького розспіву також підпорядкована словесному ряду і характеризується відновленням значимості мономірності як центральної темпоральної міри знаменного співу, при цьому темпоральною одиницею в розглянутому об'єкті стають в однаковій мірі половинна і ціла тривалості. У піснеспівах грецького согласся провідне положення займає бінарний принцип співвідношення тривалостей (центральне місце при цьому займає двухдольність - 2/2 умовного "такту"). В межах метро-ритмічного простору грецького розспіву відбувається зародження тактовості.

У результаті аналізу композиції піснеспівів грецького розспіву (підрозділ 3.3) виявлені дві основні композиційні структури:

1 - нормативна, котра являє собою конструювання піснеспіву з відомих стійких інтонаційних формул-поспівок (близька організації знаменного розспіву, тобто заснована на поспівці і її варіантному розвитку);

2 - ненормативна, заснована на безпоспівковому принципі композиції, яка є структурою наскрізного типу і у якій головну роль грає динаміка розгортання наспіву.

Порівняльний аналіз грецького розспіву з іншими варіантами розспівування богослужбового тексту (підрозділ 3.4) виявив, з одного боку, спільність розглянутих шарів, з іншого - присутність індивідуальних рис грецького розспіву: більш вираженої мажоро-мінорної ладової основи, квартових інтонацій, що вносять елемент активності і підйому, більш вираженої святковості і емоційної відкритості грецького розспіву.

При зіставленні репертуару грецького розспіву з іншими розспівами помітні подібні моменти: від окремих святкових піснеспівів до повної служби у всіх її різновидах. Своєрідність шляху формування репертуару грецького розспіву полягає в концентрованості часу його виникнення і поширення, у його прискореному становленні та розвитку в порівнянні з попередніми розспівами (знаменний, великий, демественний, путєвий).

Висновки

Матеріал проведеного дослідження дозволяє переконливо доводити, що грецький розспів, який активно існував у російській церковно-співацькій практиці із середини XVІІ й у XVІІІ ст., являє собою яскраве і своєрідне музичне явище російської духовної культури.

З'явившись у московській богослужбовій практиці з середини XVІІ ст. (згідно наративному джерелу цього часу "Книга записная..."), швидко розвиваючись протягом декількох десятиліть другої половини століття і здобуваючи завершену форму на межі XVІІ-XVІІІ ст., грецький розспів продовжує своє активне існування як у XІX ст., так і в сучасній церковно-співацькій практиці у виді численних гармонізацій і композиторських обробок.

Усвідомлюючи багатогранність і складність досліджуваного нами явища під визначенням "грецький розспів", ми поставили перед собою ряд проблем, що виникають на перших етапах його пізнання і, вирішивши обмежитися дослідженням монодичної традиції грецького розспіву, послідовно розв'язали наступні задачі:

· Виявлено, систематизовано, розшифровано і досліджено велике коло наративных і рукописних джерел по історії грецького розспіву.

· Складено репертуарно-жанровий список піснеспівів грецького розспіву, що показав його широке поширення в російській церковно-співацькій практиці XVІІ-XVІІІ століть і охоплення ним майже всього богослужбового кола.

· Виявлено розмаїтість співацької термінології розспіву і встановлене синонімічне значення ряду термінів.

· Виявлені різні форми нотної фіксації піснеспівів грецького розспіву, у тому числі, спеціально створені для нього дві форми запису.

· З'ясовано час побутування розспіву в російській богослужбовій практиці і встановлена стабільність наспівів.

· Створено музикознавчу концепцію грецького розспіву, що дозволяє установити його загальні і відмінні риси в багаторозспівній системі давньоруського церковного співу.

Грецький розспів як перехідний стильовий феномен російського богослужбового співу, з одного боку, зберігає основні принципи давньоруської монодії (богослужбова функціональність, типи співацьких книг, осмогласний принцип, невменна форма запису, типи інтонування тексту, ладо-ритмічні і композиційні особливості монодії, строчний тип багатоголосся), а з іншого боку, у розспіві є присутніми риси музичного мислення Нового часу (авторський початок - існування шестиголосної літургії Івана Житкова Великого, Херувимської Петра Норіцина; нові елементи музичного мислення - квартовість, рання функціональність, тактовість у сфері ладо-ритмічної мови, наскрізний тип формоутворення; партесний стиль численних гармонізацій і обробок).

Таким чином, грецький розспів зберігається в просторі архетипічної моделі (по вираженню В. Мартинова) і зберігає принцип varіetas, характерний для давньоруського співацького мистецтва. Даний принцип полягає в існуванні формульної техніки, в якій "кожне повторення первісної формули-моделі уявляє собою деякий варіант цієї моделі, у результаті чого виникає не повторення моделі, а її подоба" (Мартынов В. Конец времени композиторов. - М.: Русский путь, 2002. - С. 74). Це - універсальний художній принцип, який розглядає розвиток як постійно оновлююче повторення, що супроводжує формульне мислення.

Список опублікованих статей

1. К истории греческого роспева // Музичне мистецтво і культура. Вип. 1. Одеса: Астропринт. 2000. С. 231-237.

2. Історіографічний огляд вивчення грецького розспіву // Теоретичні та практичні питання культурології. Вип. XV. Мелітополь, 2004. С. 42-51.

3. Роль осмогласся в російській співочій культурі другої половини XVII - XVIII століть (на прикладі грецького розспіву) // Теоретичні та практичні питання культурології. Вип. XVIII. Мелітополь, 2005. С. 18-28.

4. Проблема первоисточника в истории греческого роспева (на материале русских нарративных и певческих рукописей 2 половины XVII - XVIII веков) // Музичне мистецтво і культура. Вип. 5. Одеса: Друкарський дім, 2004. С. 284-297.

5. Нарративные источники как историческое информационное поле греческого роспева // Музичне мистецтво і культура. Вип. 6. Одеса: Друкарський дім, 2005.

Анотація

Каплун Т.М. Грецький розспів у контексті російської церковно-співацької практики середини XVII-XVIII століть. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Одеська державна музична академія імені А.В.Нежданової. Одеса, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню грецького розспіву (на рівні джерелознавчих, історичних і теоретичних проблем), який у другій половині XVII ст. посів місце поряд із знаменним. У дисертації визначені головні наслідки дослідження монодичної традиції грецького розспіву:

Виявлено, систематизовано, розшифровано і досліджено велике коло наративних і рукописних джерел по історії грецького розспіву (240 рукописів).

Складено жанрово-репертуарний список піснеспівів грецького розспіву, що показав його велике поширення в російській церковно-співацькій практиці XVІІ-XVІІІ ст. і достатньо повне охоплення всього богослужбового кола.

Виявлено розмаїтість співацької термінології розспіву і встановлене синонімічне значення ряду термінів: "греческая", "греческое согласие", "греческий напев", "греческий припев", "греческого пения", "грециах напелу", "греческий перевод", "греческаго преводу", "Византъево".

Виявлено різні форми нотної фіксації піснеспівів грецького розспіву, у тому числі і спеціально створені для нього дві нові форми запису.

Завдяки філігранознавчому аналізу з'ясовано час побутування грецького розспіву в російській богослужбовій практиці (60-і роки XVІІ ст. - 70-і роки XVІІІ ст.) і встановлена стабільність наспівів.

Створено музикознавчу концепцію грецького розспіву, що включає питання осмогласся й індивідуальної стилістики розспіву на рівні мелодико-ритмічних і композиційних принципів.

Встановлено специфічні риси грецького розспіву в контексті багаторозспівної системи давньоруського церковного співу, такі як моноопорність і багатоопорність, рання функціональність ладового мислення, квартові інтервальні ходи як інтонаційно-стильова "прикмета", мономірность, тактовість і бінарность метро-ритму, нормативний і ненормативний типи композиції.

Ключові слова: грецький розспів, наративне джерело, рукописне джерело, репертуарно-жанровий список, церковно-співацька практика.

Аннотация

Каплун Т.М. Греческий роспев в контексте русской церковно-певческой практики середины XVII-XVIII веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Одесская государственная музыкальная академия имени А.В.Неждановой. Одесса, 2005.

Работа посвящена исследованию источниковедческих, исторических и теоретических проблем греческого роспева (ГР), который во 2-й пол. XVII в. и в последующие века занял одно из ведущих мест в русской церковно-певческой практике.

В 1 разделе рассматривается проблема первоисточника ГР. Впервые в медиевистике разработана широкая источниковедческая база ГР. Впервые рассматриваются нарративные памятники сер. и 2-й пол. XVII в., выявляющие активное бытование ГР в русской богослужебной практике и бытовой жизни царя Алексея Михайловича и патриарха Никона уже в 50-е гг. XVII в. Введено 240 рукописных церковно-певческих памятников XVII-XIX вв. русских архивов, содержащих 158 песнопений ГР различных жанров. Анализ филиграней выявил время бытования песнопений ГР в русской певческой среде (60-е годы XVII в. - 70-е годы XVIII в.). Выявлены певческие книги, содержащие ГР. К к. XVII в. ГР охватывет весь суточный и почти весь годовой круги богослужения, а к нач. XVIII в. появляются полные певческие сборники ГР. Выявлены сходные моменты в формировании репертуара ГР и других роспевов: от отдельных праздничных песнопений до полной службы во всех ее разновидностях. Своеобразие пути ГР заключается в концентрированности времени его возникновения и распространения, в ускоренном становлении и развитии в сравнении с предшествующими распевами. Также рассмотрены особенности нотной фиксации песнопений ГР: 1. одноголосные и многоголосные образцы роспева записаны всеми типами нотации 2-й пол. XVII в. (невменные и нотолинейные); 2. существуют два вида нотации, созданные специально для записи песнопений ГР.

Во 2-м разделе излагается история изучения ГР в русской, украинской и зарубежной медиевистике, выявляются исторические причины его введения в церковное пение XVII в., дается репертуарно-жанровая характеристика роспева, рассмотренная в литургическом, содержательном, музыкально-стилистическом аспектах. Жанровое ядро ГР: пасхальный канон; “На реках вавилонских”, “Да исправится молитва моя”, “О тебе радуется”, “Бог-Господь и явися нам”, “Иже херувимы”, “Достойно есть”, “Повеленное тайно прием”, “Благословен еси Господи”, “Благослови, душе моя, Господи”, и др. Канон (молебные и праздничные) можно считать “особой жанровой приметой” ГР. В ГР представлен весь эмоционально-образный круг православного богослужения. Текстологические методы исследования показали стабильность напевов одного жанра в истории греческого роспева.

Впервые в медиевистике предлагается музыковедческая теория ГР (3-й раздел), что включает: осмогласие, мелодико-ритмические и композиционные особенности ГР. Анализ осмогласных песнопений ГР (на уровне звуковысотных показателей и клаузул) выявляет сохранение сути осмогласия как основного закона знаменного пения. Ведущие принципы распевания текста - невматический и мелизматический, что говорит о значимости мелодической стороны в ГР. В мелодике присутствуют несколько типов ладовой организации: 1-й, идущий от знаменной традиции и проявляющийся в моноопорности и многоопорности; 2-й - от гомофонно-гармонической, для которого характерна ранняя функциональность. Поступенное секундовое движение мелодики сочетается в ГР с напряженными терцовыми и квартовыми интервальными ходами, последние могут считаться интонационно-стилевой “приметой” ГР. Ритмика ГР характеризуется восстанавлением мономерности, где временнуй единицей становятся половинная и целая длительности, а также господством бинарного принципа соотношения длительностей и зарождением тактовости. Композиция ГР представлена двумя типами: 1 - нормативная (конструирование песнопения из известных устойчивых интонационных формул-попевок); 2 - ненормативная (беспопевочный принцип композиции, “развивающаяся” структура сквозного типа).

Сравнительный анализ ГР с другими роспевами показал как их общность, так и индивидуальность ГР: более выраженная мажоро-минорная ладовая основа, активность квартовых интонаций, праздничность и эмоциональная открытость ГР.

Ключевые слова: греческий роспев, нарративный источник, рукописный источник, репертуарно-жанровый список, церковно-певческая практика.

Summary

Kaplun T.M. Greek cantellahion in the context of the Russian Church chant of the middle of the XVII-XVIII centuries. - Manuscript.

The dissertation on the competition of a scientific degree of the Candidate of Arts according in speciality 17.00.03 - Musical Art. - Odessa State A.V.Nezdanova Music Academy. Odessa, 2005.

This dissertation is dedicated to examination of source study, historical and theoretical problems of Greek Cantellation, which in the second half of the XVII century became as important as Znamenny Cantellation and pushed off all other cantellations. The thesis contains the results of the study of monodic tradition of Greek Cantellation, namely:

The large number of narrative sources and manuscripts related to the history of Greek Cantellation (240 manuscripts) were detected, systematized, deciphered and examined.

A genre and repertoire list of Greek Cantellation Cants was drawn up, which proved its wide expansion in Russian Church Chant practice of XVII-XVIII centuries and spreading out on the whole divine service circle.

The diversity of chant terminology of Greek Cantellation was revealed and their synonymic meaning was defined: “greciah napelu”, “grechesky perevod”, “grecheskago prevodu”, “Byzantievo”.

The different forms of notation of Greek Cantellation Chants were detected including the 2 notation forms, specially created for Greek Cantellation.

Due to the fact the filigree analysis was performed the time limits of existence of Greek Cantellation in Russian Church Chant practice was ascertained and the stability of tunes was defined (the 60th of he XVII century - the 70th of the XVIII century).

The musicology conception of the theory of Greek Cantellation was created including the issues of octaphony and individual stylistics of the cantellation on the level of melodic and rhythmic principles as well as compositional principles.

The common and distinguishing features of Greek Cantellation in the multy-cantellation system of the Ancient Church Chant (monodic thinking, the early functionality of harmony thinking, the forth interval motions as a inflexion and style feature, monomerity and binarity of meter-rhythm, normative and unormative types of the composition).

Key-words: Greek Cantellation, the narrative sources, the manuscrip sources, a genre and repertoire list, Russian Church Chant practice.

Размещено на Allbest.ru

...