Екзистенційні мотиви світобачення модерністського Майстра (на матеріалі камерної музики 20-х років ХХ століття в Україні)

“Міф про Схід як спосіб відчуження від зовнішнього світу” у Б. Лятошинського перекликається з романтичним європейським музичним втіленням “міфу про Схід”. У таких музичних міркуваннях густо використані псевдосхідні засоби (зокрема пентатонічні побудови). До того ж сам музичний настрій - сповільнений, мов медитація. При цьому у звернені митців погромадянського часу до східної поезії екзистенційне проявляється через прихований певний соціальний контекст. Адже такого роду тексти майорять символами, а через цю символічну гру слів можна було сказати багато, не вдаючись до прямих висловлювань. Сама східна традиція споглядальності, виваженості, самозаглиблення якнайкращим чином дає модерністському митцю можливість “сховатися” у своєму внутрішньому світі від соціальних негативізмів, що констатує екзистенційну спрямованість творчого доробку. До того ж, актуалізується сама ситуація певної гри розуму дослідника, виконавця, слухача тощо (інтертекстуальний момент - І. С.): для того, щоб зрозуміти суть потрібно скласти в одне ціле розмаїття відсилань (композиційні “дрібниці”, символи поетичного тексту, образні суб'єктивні відчуття тощо). І лише тоді можуть прояснитися “потаємні смисли”, закладені композитором. Така гра є принадами інтелекту, на що нерідко вказує композитор, рефлектуючи з приводу власного творчого доробку.

“Екзистенційне як символ поетичного тексту “Трьох романсів на вірші китайських поетів”” проявляється крізь: по-перше, загальний зміст, у якому поетичні образи-символи ніби перетікають з одного романсу в текст іншого, складається загальна цілісність сюжетної канви циклу, його екзистенціальної спрямованості (перший доповнює об'єктивно сюжетно наступний, і, як синтез, глибині внутрішні міркування героя - третій романс); по-друге, складові екзистенційного світовідчуття, як то споглядання, самозаглиблення, страх, меланхолія, безвихідь тощо; по-третє, коло образів камерно-вокальної творчості Б. Лятошинського відображає жіноче начало. До цього вокального циклу та після нього жіночий образ практично не з'являється у творчому доробку Б. Лятошинського за винятком романсу ор. 12 № 1 “Из Метерлинка”.

“Інтертекстуальні відсилання “Трьох романсів на вірші китайських поетів” як “свій і чужий текст, які крокують поряд” простежується екзистенційне крізь цитування та алюзії в даному музичному тексті “Трьох романсів”. При цьому відкривається звернення митця до постаті іншого Майстра (наразі до С. Рахманінов). Свідоме чи підсвідоме звернення розкриває для сучасного дослідника палітру екзистенційних за своєю природою символів часу, епохи, стилю тощо. До того ж, звернення до образної символіки у Б. Лятошинського часто має екзистенціально забарвлений потенціал - як гра в екзистенції - авторська перекличка-згода з ідеями (як в нашому контексті) про самозаглиблення внутрішнього “Я” у світі власних міркувань митця. Це свого роду популярна в модерністську мистецьку добу проекція відображень, крізь яку Б. Лятошинський мовби повністю адаптує до модерних ознак неоромантичну образність смислів від С. Рахманінова.

У Висновках вперше в музикознавстві здійснено аналіз екзистенційного підґрунтя музичного мистецтва доби модернізму, а саме 20_х років ХХ століття; етап формування екзистенційного смислового дискурсу як пошуку нової мистецької світоглядної доктрини, цікавих аспектів самовираження модерністського Майстра - його мистецького героя, крізь образне тло якого у даному часовому зрізі потужно формується мистецька, мовби інваріантна, модель буттєво забарвлених смислів творчості. Сам феномен “екзистенційного” розглядається в єдності проявів його іманентних властивостей у філософії, естетиці й музиці, що дозволило систематизувати напрямки у трактуванні його сутності, які склалися в різних сферах знань, і дати аналітичну проекцію екзистенційного у камерній музиці 20_х років ХХ століття.

Такій ситуації з її об'єктивними і суб'єктивними проявами в реалізації екзистенційного на мистецькому ґрунті сприяв, з одного боку, історичний час з притаманними йому соціальними зривами, який багато в чому став фундаментом для екзистенційних орієнтирів музичної творчості в Україні. Очевидно, що екзистенційні ознаки найбільш випукло передає саме сфера камерного музикування як ідея камерності, чогось на кшталт інтровертивного, свого, що іманентно чи генетично притаманне камерному стилю вислову як світу індивідуального буття, як екзистенційне переживання модерністського Майстра.

До речі, сама екзистенційна природа камерної музичної творчості передається двома шляхами у звернені композиторів означеного часу: з одного боку - звернення до вербальних поетичних рядків, де сама музична мова немовби “опирається” на традиційні музично-виразові засоби, і з іншого - камерно-інструментальна, камерно-вокальна творчість композиторів, які музичним експресіоністським пером значно заглиблюють смислові тропи поетичного тексту.

Означене поняття модерністського Майстра з його екзистенційною смисловою сферою. Модерністського Майстра “хвилює” камерність душі людини, згорбленої під тягарем буття. Звідси коло образів-станів у творчому доробку в романсовому жанрі охоплює позареальне, відсторонене, нежиттєдайне як парадокс недосконалості, миттєвості людського існування.

Сама естетична картина екзистенційних характеристик камерного музичного жанру, більш узагальнено - музична доктрина екзистенційного в мистецтві України 20_х років ХХ століття проявляється у різних площинах мистецької рефлексії: як постать модерністського Майстра з відповідною філософією існування; як твір з його буттєвою картиною змістового насичення з відповідними формально-логічними та музично-структурними проявами.

Автоматично виникає ситуація героя як “прототипу” композиторської душі. Виведені метафоричні характеристики героя модерністського Майстра, а саме його схильність до самоспоглядання, зосередження на минулому; розмірковування про трагічне кохання, як тінь померлого друга; схильність до емоційної екзальтації, страху смерті, помисли що обертаються у площині недосяжного, ефемерного, в основі своїй швидко минущого, по суті трагічного; трагізм із необхідною умовою існування фантастики та фантасмагорії - розкривають власне екзистенційну характеристику існування митця.

Застосований біографічний метод, який включає вивчення епістолярної спадщини, дає можливість у дещо іншій площині констатувати екзистенціальні риси у світоглядній доктрині модерністського Майстра 20_х років ХХ століття, де умовне протистояння внутрішнього і зовнішнього світів створює сприятливий ґрунт для ствердження екзистенційного світогляду, який формується шляхом умовної кризи традиційних мистецьких ідеалів та “заміни” їх на світоглядному рівні “довершеними” модерними рисами.

Усе це склало підстави для трактування концепції екзистенційного крізь “міф сучасного дослідника про модерністського митця”. Для нас це поняття увібрало весь спектр екзистенціально-філософських думок, які відображуються в поведінці (епістоляріях, спогадах тощо) та певних знаках творчості Майстра (як звернення до певних стильових орієнтирів часу 20_х), де по суті несвідомо і відобразився увесь буттєвий вир модерністської філософії буття.

Оновлене розуміння “екзистенційного в модерністському мистецтві” крізь інтертекстуальне скло дало поштовх для розкодування смислових кодів буттєвого як своєрідної “картини крізь час”, в якій на прикладі камерно-вокального циклу “Трьох романсів на вірші китайських поетів” Б. Лятошинського ми намагалися розкрити глибину екзистенціальних мотивів митця через мовби “реконструйовані” смислові коди, що при “звичайному” погляді лишаються ніби поза увагою. А саме, екзистенційне як “мовби міф про схід” - орієнтальність в європейській музичній традиції; символізм східних поетичних текстів, в яких герой - самозаглиблений, мислить символами, існує поза реаліями об'єктивного часу; де сама буттєвість музичного тексту проявляється на рівні апелювання до “образів та стилів” інших Майстрів тощо.

У роботі вперше здійсено смисловий аналіз вибраних творів камерного жанру 20_х років ХХ століття українських митців Б. Лятошинського, І. Белзи, Ю. Кофлєра, З. Кассерна під екзистенційнним кутом зору. Низка творів камерно-вокального жанру Б. Лятошинського, “Політональна прелюдія” З. Кассерна, Сонатина ор. 9 та “Варіації на тему віденського вальсу Й. Штрауса” ор. 23 Юзефа Кофлєра вперше введені до наукового музикознавчого вивчення. Крім цього, здійснено доповнення до систематичного показника камерно-вокальної творчості Б. Лятошинського 20_х років.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Метод “вільної інтерпретації” на прикладі Сонати для скрипки та фортепіано тв. 19 (1926) Бориса Лятошинського (до питання про філософсько-естетичні засади творчості композитора. 20_ті роки) // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. - Вип. 8. Музичне виконавство. - Кн. 5. - Київ, 2000. - С. 58-65.

2. Екзистенційні мотиви світобачення Бориса Лятошинського (екскурс 20_х років) // Київське музикознавство: Збірник статей. - Вип. 5. - Київ, 2000. - С. 150-158.

3. Постать майстра в об'єктиві екзистенціального діалогу культурних традицій // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. Культурологічні проблеми української музики (Наукові дискурси пам'яті академіка І. Ф. Ляшенка). - Випуск 16. - Київ, 2002. - С. 217-224.

4. Екзистенціальна гра у тексті 24 прелюдій для фортепіано Івана Карабиця // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. - Вип. 31. - Київ, 2003. - С. 125-135.

5. Екзистенціальний міф про модерністського митця. Смислові коди камерно-вокальної творчості Бориса Лятошинського та Ігоря Белзи // Науковий вісник НМАУ ім. П.І. Чайковського. - Вип. 36. - Київ, 2005. - С. 43-52.

Размещено на Allbest.ru