Вокально-педагогічна творчість, як передумова виконавської діяльності співака

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеська державна музична академія імені А.В.Нежданової

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Вокально-педагогічна творчість, як передумова виконавської діяльності співака

17.00.03 - музичне мистецтво

Чжан Ї

Одеса 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сольного співу

Харківського державного університету мистецтв імені І.П. Котляревського

Міністерства культури та туризму України

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор

Гребенюк Наталія Євгеніївна,

Харківський державний університет

мистецтв імені І.П. Котляревського,

кафедра сольного співу

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

Стахевич Олександр Григорович,

Сумський державний педагогічний

університет імені А.С. Макаренка

зав. кафедри вокального мистецтва

кандидат мистецтвознавства, доцент

Заболотна Алла Георгіївна,

Одеська державна музична академія

ім. А.В. Нежданової.

Провідна установа: Національна музична академія

України імені П.І. Чайковського

кафедра сольного співу, місто Київ

Захист відбудеться “_15_”_лютого_2006 р. о _14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.857.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук у Одеській державній музичній академії мені А.В.Нежданової за адресою: 65020, м. Одеса, вул.. Новосельського, 63, Малий зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської державної музичної академії мені А.В.Нежданової за адресою: 65020, м. Одеса, вул.. Новосельського, 63.

Автореферат розісланий __12 січня_ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ____________ А.Д. Черноіваненко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Професіонали - мистецтвознавці і педагоги - не так часто звертаються до проблеми специфіки практичної діяльності вокаліста, хоча формування здібності до неї, як до постійної і головної риси професійних співаків завжди за всіх часів залишається актуальною проблемою вокальної педагогіки і виконавства. Особливе значення ця проблема здобуває в умовах братерських відносин двох країн України і Китаю, переплетення методик викладання, процесу наступності, як у педагогіці, так і у виконавстві. Щоденне прагнення до взаємодії і творчого діалогу має велике значення на сучасному етапі розвитку вокального мистецтва в цілому як педагогічного, так і виконавського.

Українська педагогіка має свої давні традиції і дане дослідження базується саме на працях і дослідженнях вокальної педагогіки цієї країни. Отож відомо, що найважливішим принципом української вокальної педагогіки є індивідуальний метод виховання співака, у противагу методу ліберальної педагогіки, що поширена в Європі.

Сьогодні, коли питання виховання творчої особистості співака, самостійності його мислення здобуває особливу важливість, це дослідження стає актуальним не тільки теоретично, але і практично. Відомо, що творча особистість розвивається і формується в процесі діяльності і спілкування і характеризується ступенем соціально-активного включення в суспільні відносини. Погляд на постать співака як на неповторний продукт синтезу світосприймання, особливої форми буття і творчості не тільки дозволяє зрозуміти схильність вокаліста до того або іншого виду діяльності (педагогічної, виконавської з її різновидами: камерна та оперна), але і допомагає усвідомлювати і виховувати його як унікальну особистість.

Природа творчої індивідуальності виконавця, але не співака конкретно, знаходить відображення в психології, мистецтвознавстві, педагогіці, філософії. Однак, при цьому, мистецтвознавчий, педагогічний, філософський і психологічний аспекти недостатньо зв'язані між собою. Мистецтвознавець бачить і аналізує виконавську творчість вокалістів по-своєму, не розкриваючи його психологічних механізмів. У свою чергу психологічним розробкам з цього питання бракує педагогічного і спеціального, мистецтвознавчого аналізу.

Запропонований до розгляду матеріал дисертаційного дослідження за своєю проблематикою і змістом демонструє бажання автора заповнити „прогалину” у наукових розвідках щодо вокально-виконавської творчості співака, її сутності, специфіки та основних музично-педагогічних принципів виховання співака.

Дослідження фундаментальних праць з теорії вокального мистецтва свідчить, що серед проблем вокально-виконавського процесу велике значення завжди надавалося, в основному, таким аспектам, як техніці постановки голосу з фізіологічної точки зору /Л.Дмитрієва, И.Назаренка, Д.Аспелунда, Ф.Заседателева, А.Здановича, І.Левидова, В.Морозова, Л.Работнова, А.Кисельов, О.Стахевич та ін./, формуванню і розвитку професійних здібностей /Л.Дмитрієва, А.Вербової, В.Юшманова та ін/, підготовці професійного співака до виконавської діяльності /Л.Дмитрієва, М.Єгоричевої, И.Герсамії, И.Колодуба, А.Терещенко, М.Кондратюка, Н.Гребенюк та ін./.

Виконавській діяльності присвятили свої спогади відомі майстри - корифеї професійної виконавської і педагогічної майстерності минулого і сьогодення: Ф.Литвин, Н.Обухова, В.Преображенськая, К.Дорліак, М.Донець-Тессейєр, Б.Гмиря, В.Луканін, І.Архипова, О.Образцова, Г.Вишневська, М.Биешу, И.Богачова, Е.Нестеренко та ін.

Певним чином, практичній підготовці фахівців допомогло відображення й узагальнення у вокально-методичній і мистецтвознавчій літературі творчого досвіду сучасних педагогів-співаків - це монографії П.Трониної, Т.Михайлової, А.Яковлевої, З.Аникеевої, Д.Євтушенко, Н.Гребенюк і ін. У сучасній літературі з психології визначається значимість творчої індивідуальності творця, внутрішніх здібностей і зовнішніх факторів їхнього розкриття, усвідомлених і неусвідомлених моментів творчості /Б.Теплов, Б.Анатьєв, К.Альбуханова-Славская, Н.Видинеєв, Е.Іванова та ін./ Однак у цих дослідженнях відсутні приклади з вокально-виконавської практики, немає конкретного аналізу становлення саме творчої індивідуальності співака, характеристики його творчого процесу.

На наш погляд, хоча теорія вокально-виконавського мистецтва і має велике значення, розроблена вона недостатньо. Наукові статті, що висвітлюють дані проблеми мають характер рецензій. Матеріал, поданий у них не узагальнений і не знаходить відображення у фундаментальних теоретичних дослідженнях, що так не вистачає вокально-виконавському мистецтву і вокальній педагогіці. Необхідно відзначити, що принципи українського вокально-педагогічного мистецтва зовсім не знайомі у Китаї. Проблему підготовки кадрів вокалістів-виконавців у процесі їхньої професійної діяльності на Україні зовсім не досліджено в нашій країні, як у теоретичному, так і в методичному аспектах. Про це ніхто в нашій країні не знає. Спеціально-професійні й експериментальні дослідження впливу міжособистісного спілкування в класі сольного співу на весь процес формування вокально-технічних навичок узагалі ніколи не піднімався в моїй країні і подібні дослідження не проводилися. Саме тому мені не тільки цікава ця проблема, як виконавцю, але в першу чергу, як педагогу, тому що, на мій погляд, у вокальній педагогіці далеко не цілком повно використовуються можливості міжособистісного спілкування для створення сприятливих умов, у процесі яких відбувається формування необхідних вокально-технічних і виконавських навичок. Відсутність теоретичної розробки цього питання і його практичне значення для вокальної педагогіки визначили актуальність дослідження і вибір теми дисертації, присвяченій проблемі вокально-педагогічної діяльності, як основі формування вокально-виконавських навичок співака і важливості значення в цьому процесі необхідного розвитку особистості студента.

Задекларована проблема може бути вирішена тільки за допомогою комплексного аналізу, при з'єднанні мистецтвознавчого, психологічного і методико-педагогічного підходів. Актуальність і потреба вищевикладеної проблеми визначили вибір теми дослідження: “Вокально-педагогічна творчість як передумова виконавської діяльності співака”.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано на кафедрі сольного співу та узгоджено з перспективно-тематичним планом науково-дослідних робіт Харківського державного університету мистецтв імені І.П. Котляревського і затверджено на засіданні Вченої ради від 29 вересня 2005 року, протокол № 2.

Мета і завдання дослідження.

Об'єкт дослідження - мистецтвознавчі та педагогічні основи формування вокально-виконавської творчості професійного співака.

Предмет дослідження - вокально-виконавська та вокально-педагогічна діяльність професійного співака.

Мета дослідження - розробити та теоретично обґрунтувати зміст і структуру вокально-виконавської творчості співака, виявити її сутність, специфіку та основні музично-педагогічні принципи виховання співака на Україні, щоб потім перенести це дослідження і досвід на виховання співака у Китаї. співак музичний вокальний

Означена мета викликала необхідність вирішення наступних завдань:

· проаналізувати зміст та специфіку української вокально-виконавської творчості;

· розглянути та проаналізувати шлях розвитку китайської вокально-виконавської творчості та китайського оперного мистецтва в історичному аспекті;

· визначити технологію, описати методичні принципи та практичні прийоми формування вокально-виконавських навичок у класі сольного співу.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань дисертаційного дослідження був застосований ряд взаємозалежних методів: психологічний, педагогічний та мистецтвознавчий.

Методологічно важливими в роботі виявились праці Б.Асафьєва, І.Барсової, Є.Назайкинського. При вивченні категорії „стосунків”, „спілкування” у різноманітних площинах, були використані роботи Л.Буєва, Г.Батіщева, М.Кагана (філософський аспект), О.Леонтьєва, С.Паригіна (соціально-психологічний), Б.Теплова, Б.Анатьєва, К.Альбуханової-Славської, Н.Видинеєва, Е.Іванова, Л.Виготського, О.Бодальова, Р.Мейлі, У.Шелдона (психологічний), В.Мудрика, В.Шульпикова, В.Кан-Калика, Н.Гребенюк (педагогічному). У якості орієнтирів наукового пошуку також були застосовані деякі ідеї та узагальнення у вокально-методичній і мистецтвознавчій літературі творчого досвіду сучасних педагогів-співаків - це монографії П.Трониної, Т.Михайлової, А.Яковлевої, З.Аникеевої, Д.Євтушенко, Н.Гребенюк.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у роботі вперше: виявлені загальні закономірності формування творчої особистості співака та проаналізована система факторів, з яких вона складається; дана порівняльна характеристика сучасної музичної освіти та вокальної педагогіки України та Китаю; розроблена, теоретично обґрунтована та практично реалізована модель вокально-педагогічної творчості, як основа підготовки професійного співака; запропонована система вдосконалення вокально-педагогічної та вокально-виконавської діяльності з адаптацією до китайської вокальної школи.

Поряд з цим у дослідженні подальшого розвитку дістали: форми і методи процесу спадковості у вокально-педагогічній діяльності, як головної складової у структурі особистісно-орієнтованого підходу у процесі виховання професійного співака; методики вивчення та критерії визначення рівнів сформованості вокально-виконавських навичок співака; основні дефініції процесу формування творчої особистості співака у системі творення вокально-виконавського образу.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані в різних областях діяльності вокаліста: виконавській, педагогічній, теоретичній, - тобто вокалістами-виконавцями, викладачами навчальних закладів, а так само студентами вокальних факультетів, майбутніми педагогами, як у Китаї, так і на Україні.

Результати і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у вузівських курсах методики вокального мистецтва в моїй країні /консерваторіях Китаю і т.д./, у курсі педагогічної практики, а так само психології співу і лекційно-просвітительської діяльності.

Апробація результатів дисертації здійснювалась шляхом обговорення на кафедрі сольного співу Харківського державного університету мистецтв ім. І.П.Котляревського і у доповідях автора на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство (Харків, ХДУМ, 2001, 2003), “Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих мистецтвознавців” (Харків, ХДУМ, 2003, 2004, 2005), “Теорія і практика матеріально-художньої культури” та “Молода мистецька наука України” (Харків, ХДАДМ, 2003), “Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспектива” (Харків, ХДАК, 2004).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані у п'яти статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація обсягом 215 сторінок складається із вступу, трьох розділів, висновків після кожного розділу і загальних висновків, списку літератури/ в тому числі видання китайською мовою/.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження обраної проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання та методологія дослідження, розкриваються його наукова новизна, теоретичне і практичне значення, вказується особистий внесок здобувача, висновки про впровадження результатів дослідження.

У Першому розділі - „Вокально-педагогічна творчість” - проводиться аналіз змісту, структури та психологічних умов вокально-педагогічної діяльності, а також розкриваються особливості вокальної професійної підготовки України та Китаю.

Підрозділ 1.1. „Зміст, структура і специфіка вокально-педагогічної творчості” присвячено розгляду змісту та структури вокально-педагогічної творчості. Вокально-педагогічну діяльність ми охарактеризували як таку, що має свою особливу структуру й визначається специфікою вокально-музичної освіти, але водночас і підпорядкована загальним закономірностям теорії діяльності. Специфіка ж вокально-педагогічної діяльності полягає в тому, що вона досягає педагогічних цілей завдяки засобам вокального мистецтва та охоплює тісно пов'язані між собою напрями: 1) загальні питання вокально-педагогічної творчості; 2) виконавську творчість педагога-вокаліста; 3) творчу дослідницьку роботу викладача.

Більш детальніший аналіз цих напрямів дає можливість стверджувати, що загальні питання вокально-педагогічної творчості поєднують у собі: досконале й творче володіння формами і методами вокально педагогічного впливу; педагогічну імпровізацію, яка обумовлюється здатністю швидко і правильно оцінювати ситуацію та поведінку студента й оперативно знаходити доцільне вирішення; вміння зберігати творчу атмосферу під час навчання і протидіяти шкідливим впливам.

Із вище викладеного випливає, що структура вокально-педагогічної творчості має складатися з таких факторів:

· реальний творчо-педагогічний контакт, який має виникати між викладачем та студентом;

· подолання різноманітних психологічних бар'єрів, які обов'язково з'являються у процесі творчої взаємодії викладача і студента (установочні, мотиваційні, пізнавальні та ін.);

· переведення студента із звичної для нього "школярської" позиції до співробітництва з викладачем, тобто перетворення його на суб'єкт вокально-педагогічного процесу;

· запропонована нами модель організації творчої ситуації у класі сольного співу постає як необхідна частина багатоаспектного процесу вокально-педагогічної творчості;

· дійові міжособистісні взаємини викладача і студента, в яких органічно поєднуються форми та методи вокально-педагогічного впливу, що визначаються педагогічними та навчальними засобами й завданнями в даних умовах за певними критеріями.

Другий підрозділ 1.2. „Психолого-педагогічні умови вокально-педагогічної творчості” присвячений аналізу психолого-педагогічних умов вокально-педагогічної творчості.

Професія педагога з вокалу, являючи собою неподільну єдність педагогіки та вокального мистецтва, вимагає широкого комплексу як загально педагогічних, так і спеціальних здібностей. Для розвитку цих здібностей необхідна активна творча праця, що не тільки сприятиме виявленню вже сформованих, але й може пробудити потенційні здібності, а надалі й розвинути їх. Потенційні здібності - це своєрідні психологічні резерви особи, що реалізуються або не реалізуються залежно від конкретних умов існування. Кожен індивід „відбирає” для себе ті види діяльності, які найбільше відповідають його психічній природі. Розвиток потенційних здібностей залежить як від соціальних умов, так і від рівня зрілості особи, її суспільної позиції, активності, психічних властивостей.

Виходячи з того, що в процесі діяльності здібності людини творчо розвиваються, важливо зрозуміти, як саме співвідносяться у здібностях успадковане і набуте. Абсолютно помилковою є думка про те, що педагог-вокаліст має бути передусім хорошим виконавцем, першокласним співаком, а педагогічний досвід прийде незабаром сам собою в процесі педагогічної роботи. Вокальне мистецтво має цілу низку яскравих протилежних прикладів педагогічної майстерності: з одного боку, ми знаємо талановитих педагогів, що не співали на сцені і зразу після закінчення консерваторії почали викладацьку діяльність (Т.Я.Веске, П.В.Голубєв та ін.), а з другого - специфіка вокального мистецтва така, що часто співак переходить на педагогічну роботу, вийшовши на пенсію як виконавець (в оперному театрі, філармонії). У 45-50-річному віці він вперше зустрічається з педагогічною діяльністю, яка має зовсім іншу специфіку і спрямованість. Йому необхідно знову навчатись, але вік і „лаври” виконавської творчості не сприяють цьому. Цей парадокс закладено в саму систему підготовки професійних співаків; з них завжди “роблять” тільки оперних або камерних співаків, а педагогічна профілізація лише вписується до диплому, та про неї ніхто й ніколи не думає серйозно. Висновок напрошується сам собою: необхідно змінювати систему навчання вокалістів, але поступово.

У третьому підрозділі 1.3. „Особливості професійної підготовки викладача по сольному співу на Україні” досліджуються особливості професійної підготовки викладача вокалу. На сучасному етапі розвитку української культури, зокрема вокально-виконавського мистецтва, ця проблема стає ще актуальнішою.

Виходячи із структури та змісту вокально-педагогічної творчості, а також аналізу характерних рис професійних здібностей, необхідних для вокально-педагогічної діяльності, ми визначили можливі шляхи вдосконалення професійної підготовки викладача вокалу:

· підвищення якості професійної вокально-педагогічної підготовки у стінах вищого навчального закладу шляхом створення оновленої науково-методичної бази з урахуванням усіх наявних психолого-педагогічних й фізіологічних досліджень та вокально-виконавських досягнень (написання монографій, підручників, методичних посібників та рекомендацій);

· заохочення до науково-дослідницької діяльності студентів вокальних факультетів шляхом введення до лекційних курсів „Основи вокальної методики”, „Основи вокально-виконавської творчості”, „Історії вокально-виконавського мистецтва” і до практичного курсу „Основи педагогічної практики” - написання курсових робіт, а до державного екзамену з фахової підготовки - захист дипломних робіт;

· підвищення професійно-педагогічної майстерності викладачів вокальних факультетів шляхом постійної самоосвіти, зокрема науково-дослідницької роботи (написання кандидатських і докторських дисертацій з основ вокальної методики і вокально-виконавського мистецтва, а також суміжних із вокальною діяльністю наукових напрямів).

На основі узагальнення всіх попередніх результатів можна назвати показники, які, на наш погляд, визначають якісний рівень викладачів вокалу: володіння основами методики вокальної майстерності; знання законів музичної педагогіки, загальної педагогіки, вікової педагогіки, педагогіки вищої школи; володіння навичками мовного й міжособистісного спілкування; вміння аналізувати власний вокально-педагогічний досвід і давати самооцінку своїм педагогічним досягненням і невдачам; вміння аналізувати досвід колег з метою узагальнення і застосування ефективних форм і методів у роботі із студентами.

На основі цих показників передбачається формування таких вмінь: методично правильно скласти робочий план; спостерігати за студентом з метою виявлення його загальних і спеціальних здібностей, а також психолого-педагогічних особливостей; вирішуючи вокально-педагогічні завдання, обирати відповідні методи педагогічного впливу; прогнозувати результати своєї роботи; здійснювати контроль і самооцінку власних вокально-педагогічних дій.

Отже, можна вважати фахівцем, підготовленим до вокально-педагогічної діяльності лише того, хто вміє вирішувати конкретні вокально-педагогічні питання і охоплювати аналізом весь комплекс навчально-виховних проблем. Саме такий аналіз є проявом професійного мислення.

Наявність професійного мислення забезпечує: використання теоретичних, методичних знань та вокально-педагогічних прийомів і методів відповідно до конкретної ситуації з урахуванням особливостей певного етапу навчального процесу; критичну оцінку власної поведінки, труднощів і невдач, які ускладнюють шлях до професійної і загальнопедагогічної майстерності; урахування індивідуальних психофізіологічних, вікових особливостей і музично-вокальних здібностей учня.

Таким чином, для успішної вокально-педагогічної діяльності однаково необхідна обізнаність як із положеннями педагогіки, так і зі специфікою вокально-виконавської творчості; найтісніший взаємозв'язок вокально-теоретичних знань, умінь і навичок виконавської творчості із закономірностями вокально-педагогічної діяльності.

У підрозділі 1.4. „Сучасна музична освіта Китаю” висвітлюються специфічні особливості музичної освіти та аналізується процес становлення сучасної музичної і вокальної педагогіки у Китаї.

Музична освіта у Китаї має свої особливості. Вона починається в молодшій школі та проводиться дві години в тиждень. Після закінчення школи діти одержують досить ґрунтовний комплекс умінь і навичок, серед яких: спів соло й у хоровому колективі; гра на музичному інструменті (соло) і в оркестрі; складання нескладних мелодії; вміння читати музичний текст;знання з сольфеджіо; визначення по слуху музичних творів (вікторина);знання з музичної літератури та інше.;

На жаль, спеціальної системи музичного виховання, такої як музична школа, у Китаї не існує, як це має місце на Україні. Якщо учень бажає одержати спеціальну музичну освіту, він може це зробити тільки приватно, займаючись окремо з педагогом з вузу.

Професійну музичну освіту в Китаї можна одержати в консерваторії. Щоб вступити до консерваторії, абітурієнти здають серйозні іспити, що складаються із двох частин: 1 частина - гра на музичному інструменті або спів, іспити з таких предметів, як сольфеджіо, музична література, гармонія, музична грамота; 2 частина - загальноосвітній рівень. По вступу до консерваторії студенти вивчають весь комплекс музично-теоретичних дисциплін, а також з педагогіки, психології, методики викладання, народних китайських інструментів, народного (китайського) вокалу, візуального співу, акомпанементу експромтом. Також побутують у Китаї середні музичні навчальні заклади, у які можна продовжувати освіту після закінчення школи. По закінченні училища (2-3 роки навчання) можна одержати диплом молодшого фахівця і право викладання в дитячому садку або молодшій школі.

Існують у Китаї й оперні школи, що готують кадри для китайської народної опери, яка має свої особливості, відрізняючи її від європейської оперної школи.

Аналіз методів вокальної педагогіки Китаю показав, що основні особливості співу і роботи співочого апарату співаків цієї полягають у наступному:

· При гортанно-грудному співі народних співаків (чоловіків) східних республік відзначається напруга голосових зв'язок. Звичайно ця напруга дуже велика і тісно зв'язана з дуже високим тиском зв'язок. Процес подиху протікає дуже напружено: співаки роблять на одному подиху дуже довгі фрази, але економність подиху в них при цьому відбувається не за рахунок збереження вдихальної установки (опори), а за рахунок напруженого замикання голосової щілини. За умови такого форсованого руху всієї маси голосових м'язів, мабуть, майже виключається робота власне їх. У результаті тембр дуже бідний за обертонами і превалює основний тон.

· У жінок навпаки, у тому ж „гортанно-грудному” регістрі виражені високі призвуки: грудного резонування немає; надставна трубка не працює як робочий резонатор. А по перевазі „випромінює” звук; „опори” і „куполу” немає. Тут у наявності звукотворча роль власне голосових зв'язок.

· Якщо ми це порівняємо з фізіолого-акустичною картиною обпертого, змішаного і прикритого звучання, характерного для європейського і слов'янського співу, то ми знайдемо, що у чоловіків недостатньо виражена функція власне зв'язок, а у жінок не вистачає коливання всієї маси. Крім того в тих і в інших, особливо у жінок, недостатньо використані резонаторні властивості надставної трубки („куполу”). І чоловіки і жінки співають на грудному подиху без усякої тенденції до „опори”.

· На жаль, більшості співаків країн Сходу властиво недостатнє використання фарб голосу, породжуваних гнучкою зміною форм голосотворення (реєстрових співвідношень). Ще не переборена тенденція співати усе в стандартній формі, а отже, і в одній фарбі. Не була приділена достатня увага тим причинам, що породжують різні форми звукоутворення і забезпечують багато барвистість тембрової палітри.

· Манера народного співу у східних народів зі звичайною тенденцією виводити на перший план декламаційну виразність явно тяжіє до використання в співі автоматизму мови. Тому деякі особливості звукоутворення як у чоловіків, так і у жінок не можна підвести під рубрику європейських визначень регістрів - грудного, голосового, змішаного. Це вказує на недосконалість європейської реєстрової теорії, що виникає в результаті концентрації уваги дослідників лише на оперно-концертному співі.

· Для сучасної виконавської манери оперно-концертного співу характерне використання змішаного обпертого і прикритого звукоутворення протягом двох октавного діапазону.

Таким чином, складність вокально-технічного розвитку співаків Китаю зв'язана з дуже великими труднощами музично - і вокально-слухового перевиховання. Тому вокально-технічне навчання молодих вокалістів повинне бути найтіснішим образом зв'язано з їх художнім, музично-виконавським вихованням.

Другий розділ „Розвиток вокально-виконавської техніки з позицій загальномузичних законів присвячений вивченню особливостей української та китайської вокально-виконавської творчості.

Підрозділ 2.1 „Специфіка української вокально-виконавського творчості” репрезентує зміст і специфіку вокально-виконавської творчості, яка полягає у наступному: 1) наявність при створенні вокально-художніх образів у діяльності співака, три фази розвитку: від чуттєво-цілісного сприйняття через фазу аналізу до узагальнення; 2) здійснення оперування наочним уявленням, яке природно поділяється на три етапи: „примірка” партії або вокального твору; процес вивчення і напрацювання необхідних вокально-технічних та вокально-виконавських навичок, потрібних прийомів і відчуттів. Співак на сцені стає творцем і виконавцем одночасно; 3) реалізація процесу творення співаком вокально-виконавського образу, характеру.

Але для того, щоб названі процеси почали розвиватися в необхідному напрямі, мають бути сформовані належні вокально-виконавські навички.

Другий підрозділ 2.1. „Шлях розвитку китайської вокально-виконавської творчості на прикладі історичного аналізу китайського оперного мистецтва”.

Розглянувши і проаналізувавши джерела, історію розвитку й особливості китайського оперного виконавського мистецтва і порівнявши його з українським ми прийшли до наступних висновків.

Загальними рисами для китайського та українського виконавства є:

· Джерела як слов'янського так і китайської виконавства лежать у народній творчості.

· Розвиток слов'янської і китайської опер цілком залежало від розвитку суспільства, у якому вона існувала.

· Чільна роль співу.

· Використання різноманітного і широкого інструментарію для супроводу добутку.

· Акторська гра і наявність акторських амплуа, використання перевтілення для створення опуклого, яскравого образа.

Відмітними рисами китайського оперного виконавства є: виконання всіх ролей, зокрема жіночих чоловіками; використання в інструментальному супроводі спектаклю великої кількості різноманітних ударних інструментів; особливе відношення до гриму, костюму, головним уборам; відсутність декорацій; обмежена в образній сфері тематика китайської опери; використання в китайській опері особливих прийомів гри - гра руками, гра очима, гра тулубом, кроки; особливе місце жестикуляції в спектаклі; використання прийомів східних єдиноборств у спектаклі; декламування в китайській опері; особливе значення танцю, що існує в китайській опері в двох видах: пісня і танець і чисто танець; особливості нотації китайської опери.

З усього вищевикладеного можна зробити висновок про те, що чимало аспектів музичного мистецтва на Україні й у Китайській народній республіці мають багато загальних рис: це і включення в програму загальноосвітньої школи уроків музики, схожість методичних і дидактичних прийомів у викладанні музики, єдині цілі музичного виховання й утворення. Однак слід зазначити і деякі особливості музичного утворення, що викликані особливостями менталітету наших народів. Так, особливий інтерес у європейців викликають сугубо східні предмети. Такі як: візуальний спів, тренування ушей (гімнастика), милування музикою, акомпанемент експромтом.

У Третьому розділі „Вплив особистості співака на весь процес вокально-виконавської діяльності” розкриваються суттєві параметри творчої особистості співака.

Підрозділ 3.1. „Проблема співочої обдарованості і її значення у виконавській діяльності вокаліста” виявляє специфіку феномена творчої індивідуальності співака.

У дисертаційному дослідженні відповідно до розглянутих теорій зроблено узагальнення щодо визначення творчої індивідуальності:

· оскільки індивідуальність - це системна якість індивіда, то творча індивідуальність - це підсистема особистості, яка характеризується сукупністю творчих якостей індивіда, які забезпечують їй успіх у творчій діяльності;

· процес формування творчої неповторності конкретного індивіда має свої специфічні закономірності;

· творча індивідуальність розвивається і формується у творчій діяльності та характеризується ступенем її соціально-активної участі у суспільних відносинах.

Зрозуміти шляхи формування творчої індивідуальності співака можна лише за допомогою аналізу цілісної системи взаємопов'язаних таких факторів, як: спрямованість на виконавську діяльність та естетичні потреби співака; світовідчуття та світогляд співака; установка на сприйняття й відтворення світу в художніх образа

Отже, проведений аналіз даної проблеми дає можливість довести, що, по-перше, кожен учень - неповторний як індивідуальність не тільки в розумінні анатомічної будови органів та особливостей їх функціонування, але й щодо психічних якостей. У співацькій діяльності, як і в навчанні співу, психологічні якості учня відіграють вирішальну роль; по-друге, складові вокально-виконавської мотивації - мотиви самовираження і спілкування - у вокально-виконавській творчості беруть участь не окремо, а створюють певне цілісне утворення, що має свою структуру. Кожен з мотивів, створюючи в результаті поєднання новий феномен, нову мотиваційну одиницю, входить до основи вокально-виконавської діяльності; по-третє, наявність установки на потребу в творчості підтверджує положення про визначальну роль активної вокально-виконавської діяльності в процесі духовного становлення особистості. Це дає можливість говорити про прогнозований характер сприйняття як цілісно-особистісний стан співака, враховуючи його і вокально-технічні, і вокально-виконавські навички.

Спираючись на використані методи об'єктивного, порівняльного та системного аналізу, ми можемо стверджувати, що у вихованні справді творчої особистості вокаліста треба не просто розвивати необхідний набір певних психічних якостей (спостережливість, пам'ять, уява тощо), а слід орієнтуватись на цілісність психофізіологічної системи співака. Вона, вступаючи у взаємовідносини з дійсністю, удосконалюється за допомогою психічних процесів. У ході вокально-виконавської діяльності недостатні компоненти можуть бути розвинені або компенсовані іншими.

Аналіз проблеми підрозділу 3.2. „ Фактор спадкоємності, як основа мотивації виконавської діяльності співака” дає право стверджувати, що:

по-перше, потрібен системний аналіз вокально-виконавської діяльності та її культури, оскільки проблеми, пов'язані з послідовним розвитком тих чи інших здібностей або формуванням вокальних навичок співака, часто розглядалися або автономно, поза зв'язком з цілісністю особистості студента, або ж розглядалась діяльність музиканта взагалі, а не конкретно співака; по-друге, оскільки вокально-виконавська діяльність співака трактується як цілісна система, в ній доцільно виділити центральну, базову ланку, що визначає розвиток і успішне функціонування даної цілісності. Спираючись на основоположне у музичній науці вчення про інтонацію (Б.В.Асафьєв, Б.Л.Яворський, Л.А.Мазель, Є.М.Орлова та ін.), правомірно такою ланкою вважати „культуру виконавського інтонування”, або володіння вокалістом стильовою культурою співу, яка формується насамперед у процесі міжособистісного спілкування викладача та студента; і, нарешті, третє положення полягає в тому, що формування основ інтонаційної культури у вокаліста ґрунтується не лише на виробленні необхідних вокально-технічних і вокально-виконавських прийомів та навичок на індивідуальних уроках із спеціальних дисциплін (сольний спів, камерний спів, вокальний ансамбль, оперний клас, оперна студія), але й на засвоєнні всього комплексу музично-теоретичних дисциплін, що, з одного боку, є фундаментом на кожному з етапів навчання, а з другого, - закріплює, підтримує і дає поштовх до нового щабля у професійному зростанні.

Саме такий триєдиний підхід до проблеми спадкоємності, наступності у вокальній педагогіці дає можливість комплексного розвитку особистості співака, коли відбувається взаємодія, взаємопроникнення, взаємного доповнення і взаємозбагачення факторів найрізноманітнішого порядку - від нижчих (наприклад, вокально-технічних) до вищих (особистісні якості співака), коли на кожному з проміжних етапів навчання вокальному мистецтву (школа, музичне училище, консерваторія) працює не лише один, окремо взятий фактор, а вони активно „співпрацюють” з іншими елементами як свого блоку, так і всієї цілісної системи.

У підрозділі 3.3. „Методичні принципи та практичні прийоми формування вокально-виконавських навичок у класі сольного співу” досліджується технологія формування вокально-виконавських навичок. Процес вокально-виконавської творчості здійснюється в надзвичайно складній і досконалій психічній лабораторії. У ній відбуваються своєрідна переробка життєвих впливів і переклад їх на мову вокального мистецтва. Створення вокальних образів, що скеровується свідомістю та інтуїцією співака, являє собою напружену, але завжди хвилюючу вокально-виконавську діяльність, що проходить три фази розвитку: почуттєво-цілісного сприйняття; аналізу; узагальнення в єдності суперечливих частин.

Перебіг і закріплення цього процесу можливі лише за наявності конкретних вокальних навичок. Для точного визначення та усвідомлення практичних завдань викладання насамперед необхідна чітка класифікація вокальних навичок.

Почнемо з психологічних характеристик виконавських навичок, оскільки психологічний аспект є одним з найважливіших у стадії їх формування. За психологічними ознаками навички поділяються на дві основні групи:

1. Навички слухових сприйняттів, уявлень і контролю; навички зорових відчуттів, уявлень і контролю;

2. Навички, пов'язані з усіма рухами голосового апарату (глотки, гортані, піднебіння, артикуляційного апарату тощо); навички координації рухів голосового апарату із слуховими уявленнями; навички положення тіла під час співу (постановка голови, корпуса тощо).

Із цих двох груп навичок найбільш вивчено на даний час рухові. Вони - той „вузловий пункт” теорії і практики виконавства, в якому „перехрещується” багато проблем вокальної методики. А групу навичок, пов'язаних із слуховим сприйняттям, уявленнями і контролем, досліджено менше, хоча думка про їх провідну роль у вихованні виконавця є наскрізною в більшості досліджень останніх років.

Здійснені дослідження та спостереження довели, що найдоцільнішим є шлях розвитку рухових навичок або технічних прийомів, заснований на попередньому виникненні слухових уявлень. Рухові навички співака утворюються, як відомо з психології та фізіології, за наявності поставленої мети. Метою формування вокально-технічних або рухових навичок співака мають бути саме вокально-технічні образи, що зберігаються в слухових уявленнях. Це зовсім не виключає необхідності удосконалювати вже набуті вокально-технічні навички. Складний і „багатоступеневий” процес утворення виконавських завдань полягає саме в тому, що способи втілення художньо-виконавських завдань і є способами виконання саме цих рухових прийомів. Відомо, що виконати будь-який вокально-технічний прийом можна різними способами (в цьому процесі першорядну роль відіграє психофізіологічна будова апарату співака), але важливо, що головна мета - музично-вокальний образ - завжди залишається керівною для всіх звукотворчих рухів, яким би чином вони не виконувались. На підставі цього виникає наступне запитання: які ж вони - слухові уявлення, що здатні бути метою, „керівним началом” усіх рухів?

Ми вважаємо, що до них можна віднести чотири основні якості.

Перша - відчуття музичного твору. Насамперед співак мусить чути твір. Та як не парадоксально, за результатами нашого дослідження ця здатність зустрічається не дуже часто (у 15 відсотків). На жаль, методики її виховання досі не існує, незважаючи на курси сольфеджіо у вокалістів на всіх етапах навчання (школа, училище, консерваторія). Але якщо методика викладання сольфеджіо так чи інакше займається цим, то в спеціальних курсах - на уроках сольного та камерного співу - рідко намагаються розвинути вміння чути вокальний твір свідомо і системно.

Друга якість - це вміння запам'ятовувати і свідомо утримувати в пам'яті розучуваний твір. Причому не лише музичний і поетичний текст, а й усі вокально-технічні та вокально-виконавські відчуття й навички, „динамічний стереотип” твору. Як показали наші дослідження, це питання ще менше розроблено, ніж перше.

Третя якість - здатність до збагачення своїх вокально-звукових відчуттів, тобто побудоване на внутрішньому та вокальному слухові вокально-звукове уявлення, пов'язане з багатством переживань і формуванням конкретних відчуттів. Розвиток цієї здатності, на жаль, часто випадає з поля зору викладачів сольного та камерного співу, хоча вміння фіксувати і спрямовувати звукове уявлення надзвичайно спростило б проблему уваги.

Четверта якість - здатність до узагальнення окремих вокальних відчуттів і професійних навичок, тобто вміння мислити за законами музичної та вокальної логіки.

У висновках дисертації підбиваються підсумки відповідно до завдань проведеного дослідження. Вони зводяться до наступних тез.

Вокально-виконавська творчість є особливим видом художньо-творчої діяльності, в основі яких лежить процес творчого перевтілення вокаліста-виконавця в художника-інтерпретатора шляхом розвитку професійного мислення співака. Розглянувши її специфічні сторони, ми дійшли виявили, що: 1) вокально-педагогічна творчість характеризується певною структурою, яка являє собою складний творчий комплекс взаємопов'язаних елементів, володіння якими є показником професійної майстерності викладача-вокаліста; 2) вокально-педагогічна творчість - це своєрідний симбіоз вокального мистецтва й педагогічної майстерності; 3) однією з визначальних характеристик вокально-педагогічної діяльності є її творчий характер; 4) різновиди вокально-педагогічної творчості - керування навчальним процесом, педагогічно-виконавська та дослідницька роботи з вивченням, розробкою та використанням ефективних методів проведення уроків з сольного співу - створюють надійний фундамент не лише для формування необхідних професійних навичок, але й для всебічного розвитку творчої особистості вокаліста.

Усе це створює надійний фундамент не лише для формування необхідних професійних навичок, але й для всебічного розвитку творчої особистості вокаліста.

Виявлено психолого-педагогічні умови та проаналізовано особливості професійної підготовки викладача вокалу. В цілому можна стверджувати, що творчий розвиток здібностей студента відбувається у гнучкій єдності розумового розвитку, професійних знань, співацьких навичок і далі цілого комплексу різноманітних здібностей - загальних, музичних, вокальних тощо. Усе це виявляється, формується й удосконалюється тільки в процесі професійної діяльності, при гармонійному поєднанні вокальної та педагогічної роботи.

Визначені особливості професійної підготовки викладача з сольного співу на Україні та у Китаї. Дослідження у цьому напрямку дає змогу стверджувати, що чимало аспектів музичного мистецтва на Україні й у Китайській народній республіці мають багато загальних рис: це і включення в програму загальноосвітньої школи уроків музики, схожість методичних і дидактичних прийомів у викладанні музики, єдині цілі музичного виховання й утворення. Однак слід зазначити і деякі особливості музичного утворення, що викликані особливостями менталітету наших народів. Так, особливий інтерес у європейців викликають сугубо східні предмети. Такі як: візуальний спів, тренування ушей (гімнастика), милування музикою, акомпанемент експромтом.

На основі порівняльного аналізу вокальної культури двох країн (України та Китаю) розроблено технологію, методичні принципи та практичні прийоми формування вокально-виконавських навичок у класі сольного співу. Вони характеризуються комплексом якостей, серед яких: відчуття музичного твору, вміння запам'ятовувати і свідомо утримувати в пам'яті розучуваний твір, здатність до збагачення своїх вокально-звукових відчуттів, вміння мислити за законами музичної та вокальної логіки.

Автор дисертаційного дослідження сподівається, що розгляд певних аспектів особистості співака, його підготовки до виконавської творчості за допомогою якісної педагогічної діяльності, а також дослідження самого процесу виконавства надасть викладачам вокалу та професійним співакам певну допомогу в опануванні майстерністю своєї праці. Координація зусиль психологів, педагогів, виконавців, дослідників різних країн у вивченні проблем музичного мистецтва може сприяти створенню уніфікованої системи показників у цій галузі, що дозволить здійснювати оцінку порівняльної ефективності різних методів навчання, програм, навчальних планів, посібників і в цілому реформувати організаційно-навчальну роботу підготовки професійних співаків. Зокрема, сприяти створенню кафедр педагогічної та виконавської творчості як самостійних підрозділів (або груп у складі кафедр за фахом) у вищих музичних навчальних закладах 3-4 рівнів акредитації; ініціювати впровадженню навчальних курсів з основ виконавської та педагогічної творчості у вищих музичних навчальних закладах 3-4 рівнів акредитації; організувати розробку комплексної програми методичного забезпечення формування творчої особистості співака у сучасній системі вищої музичної освіти.

Результати дослідження дають підстави вважати, що вихідна методологія є правильною, визначені завдання реалізовані, мета досягнута, сукупність одержаних наукових висновків має важливе значення для теорії і практики вокально-виконавської та вокально-педагогічної діяльності співака. Реалізація основних положень дослідження спрямовується на якісне перетворення відношення до вокально-виконавської творчості, до формування особистості співака, а також на подальший розвиток вокально-педагогічної діяльності та її значення у вихованні виконавця.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Чжан Ї. Характерологические особенности певца-профессионала/ Професійна підготовка та інноваційні процеси у навчально-виховних закладах// Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка. - Харків: Стиль-Іздат, 2004. -С. 132-140.

Чжан Ї. Актуальные проблемы вокальной педагогики на современном этапе/ Методологічні особливості формування професійних якостей студентів// Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка. - Харків: Стиль-Іздат, 2004. -С. 244-255.

Чжан Ї. Роль дихання у формуванні вокально-технічних навичок співака// Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Збірник наукових праць - Вип. 13 - Харків: ХДУМ, 2004. - С. 168-175.

Чжан Ї. К проблеме формирования навыков вокально-художественного творчества в аспекте поэтического текста/ Підвищення ефективності та якості підготовки фахівців педагогічної спрямованості// Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка. - Харків: Стиль-Издат, 2005. - С. 253-263.

Чжан Ї. Современное образование Китая// Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка. - Харків: Стиль-Издат, 2005. - С. 253-263.



АНОТАЦІЇ

Чжан Ї. Вокально-педагогічна творчість, як передумова виконавської діяльності співака. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - музичне мистецтво. - Одеська державна музична академія ім. А.В.Нежданової. - Одеса, 2006.

Дисертація присвячена проблемі вокально-педагогічної творчості професійного співака, яка розглядається з позицій психолого-педагогічного та мистецтвознавчого аспектів. Виявлена сутність та специфіка вокально-виконавської та вокально-педагогічної творчості, проаналізовано їх взаємозумовленість та взаємозалежність. На основі порівняльного аналізу вокальної культури двох країн (України та Китаю) розроблено технологію, методичні принципи та практичні прийоми формування вокально-виконавських навичок у класі сольного співу. Вони характеризуються комплексом якостей, серед яких: відчуття музичного твору, вміння запам'ятовувати і свідомо утримувати в пам'яті розучуваний твір, здатність до збагачення своїх вокально-звукових відчуттів, вміння мислити за законами музичної та вокальної логіки. Доведено та визначено зміст, структуру, специфіку вокально-педагогічної творчості, проаналізовано особливості професійної підготовки викладача вокалу. Розроблена та експериментально перевірена модель творення вокально-виконавського образу, як основа підготовки студента до вокально-виконавської творчості. Основні результати впроваджено у систему підготовки студентів вокальних факультетів вищих музичних навчальних закладах 3-4 рівнів акредитації до виконавської творчості за допомогою якісної педагогічної діяльності.

Ключові слова: вокально-виконавська творчість співака (зміст, специфіка), вокально-виконавські навички, творча індивідуальність вокаліста, творчій потенціал, вокально-педагогічна творчість (зміст, структура, чинники, система вдосконалення).

Чжан И. Вокально-педагогическое творчество, как предпосылка исполнительской деятельности певца. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - музыкальное искусство. - Одесская государственная музыкальная академия им. А.В.Неждановой. - Одесса, 2006.

Диссертация посвящена проблеме вокально-исполнительского творчества профессионального певца, которая рассматривается в психолого-педагогическом и искусствоведческом ракурсах. Выявлено содержание и специфика вокально-исполнительского и вокально-педагогического творчества, проанализированы особенности профессиональной подготовки преподавателя вокала. На основе сравнительного анализа вокальной культуры двух стран (Украины и Китая) разработана технология, методические принципы и практические приемы формирования вокально-исполнительских навыков в классе сольного пения. Они характеризуются комплексом качеств, среди которых: эмоциональное ощущение музыкального произведения, умение заполнить и сознательно удерживать в памяти разучиваемое произведение, способность к обогащению своих вокально-звуковых опущений, умение мыслить по законам музыкальной и вокальной логики. Разработана и экспериментально проверена модель создания вокально-исполнительского образа, как основы подготовки студента к вокально-исполнительскому творчеству. Основные результаты исследования внедрены в систему подготовки студентов к исполнительской деятельности с целью повышения профессионализма педагогического творчества на вокальных факультетах высших музыкальных учебных заведений 3-4 уровней аккредитации.

Ключевые слова: вокально-исполнительское творчество певца (содержание, специфика), вокально-исполнительские навыки, творческая индивидуальность вокалиста, творческий потенциал, вокально-педагогическое творчество (содержание, структура, слагаемые, система совершенствования).

Zhang Yi. Vokal-performing creation. - Manuscript.

A thesis submitted in fulfillment of the requirements for the degree of Candidate of Arts in speciality 17.00.03. - Music Art. - The Odessa State Music Academy named after A.V. Nezhdanova. - Odessa, 2006.

Thesis is devoted to the problem of a vocal-performing creation of professional singer and its both psychical-pedagogical and art studing aspects. The maintenance and peculiarities of education of professional singer have been theoretically summed and determined on basis of a complex investigation of creative individuality of singer, his potential and specificity of forming within limits of personal-oriented approach. The maintenance and specificity of both vocal-performing and vocal-pedagogical creation have been proved and revealed. The peculiarities of a professional training of vocal teacher have been analyzed. The model of creation of vocal-performing image as a basis of training of student to vocal-performing work has been developed and tested experimentally. The fundamental results of the investigation have been inculcated to the system of training of students to performing work due to increasing of professional level at the vocal departments of high musical educational institutions.

...