Салонність як основа музичного життя Росії та України ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

імені А.В. НЕЖДАНОВОЇ

УДК 78.03.071.7+793.38+786.2

Спеціальність 17.00.03 - музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

САЛОННІСТЬ ЯК ОСНОВА МУЗИЧНОГО ЖИТТЯ РОСІЇ ТА УКРАЇНИ ХІХ ст.

Андріянова Оксана Вікторівна

Одеса - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії музики та композиції Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент Мірошниченко Світлана Володимирівна, Одеська державна музична академія імені А.В. Нежданової, професор кафедри теорії музики та композиції

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор Іванов Володимир Федорович, Миколаївський державний педагогічний університет, кафедра теорії, історії музики та гри на музичних інструментах

кандидат мистецтвознавства, доцент Сумарокова Віра Григорівна, Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, кафедра теорії музики

Захист відбудеться "18" грудня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.857.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства в Одеській державній музичній академії імені А.В. Нежданової за адресою: 65023, м. Одеса, вул. Новосельського, 63, Малий зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської державної музичної академії імені А.В. Нежданової за адресою: 65023, м. Одеса, вул. Новосельського, 63.

Автореферат розіслано "15" листопада 2007р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавства, доцент А.Д. Черноіваненко

Анотації

Андріянова Оксана Вікторівна. Салонність як основа музичного життя Росії та України ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за фахом 17.00.03. - музичне мистецтво. Одеська державна музична академія імені А.В. Нежданової - 2007.

Дисертація присвячена явищу салонності у ХІХ столітті. Мета роботи полягає у виявленні сутності і рівнів прояву феномена салонної музики у творчості українських та російських композиторів. Концепція дисертації базується на створенні цілісного підходу до проблеми вивчення салонного репертуару.

Автор пропонує нові аспекти вивчення музичної салонності у широкому музикознавчому та культурологічному контексті. Визначається сутність явища салонності і його функції. Досліджуються особливості тлумачення терміна "салонна музика" від часу появи до сучасного використання. музика салонний композитор

Розглядається салонна культура країн Західної Європи та Царської Росії ХІХ ст.

Вивчається салонна культура території Наддніпрянської України ХІХ ст. Підкреслюється тісний зв'язок культурно-громадського життя з процесами українського національного відродження. Окрема увага приділяється вивченню особливостей салонності одеського регіону ХІХ ст.

На підставі аналізу салонної нотної літератури виділяються жанрово-стилістичні особливості салонної музики. Особлива увага приділяється творчості П. Сокальського, Гесс де Кальве, М. Завадського, М. Харіто, О. Овенберга, В. Присовського.

У дослідженні пропонується та обґрунтовується важливість вивчення салонного музикування, яке створило передумови до появи професійного виконавства та композиторства.

Ключові слова: салонність, салонна музика, салонний жест, романтизм, жанр, стиль, "світський" дилетантизм, професіоналізм.

Андриянова Оксана Викторовна. Салонность как основа музыкальной жизни России и Украины ХІХ ст. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03. - музыкальное искусство. Одесская государственная музыкальная академия имени А.В. Неждановой - 2007.

Автор предлагает новые аспекты изучения музыкальной салонности в широком музыковедческом и культурологическом контексте. Определяется сущность явления салонности и его функции. Исследуются особенности толкования термина "салонная музыка" с момента его появления до современного использования.

Рассматривается салонная культура стран Западной Европы и Царской России ХІХ века. На основе проведенного анализа западноевропейской публицистики XIX века отмечается, что понятие "салонная музыка" означает, с одной стороны, музыкальную практику, связанную с салоном и специфическим общественным контекстом ("музыка в салоне"), с другой - салонные пьесы - произведения, авторски определенные для этих рамок ("музыка для салона"). "Музыка в салоне" сопровождающая историю салонной культуры с самого начала, в процессе развития трансформировалась в профессиональное концертное исполнительство и стала пониматься как "камерная музыка". "Музыка для салона", куда относится репертуар, предназначенный для салонного любительского музицирования отличалась в некоторой степени стилистическим однообразием (стандартизацией) и, исходя из ее определенных функций, привлекала историческое внимание в Европе в ограниченных временных рамках (1830-е годы - до Первой мировой войны).

Изучается салонная культура Надднепрянской Украины ХІХ ст. Характеризуется своеобразный путь становления украинского салонного музицирования. Подчеркивается тесная связь культурно-общественной жизни с процессами украинского национального возрождения.

Отдельное внимание отводится изучению особенностей салонности одесского региона ХІХ ст. Отмечается, что в период активизации концертной жизни и становлении профессионального исполнительства, салонное музицирование сыграло, несомненно, важную роль в развитии культуры города. Тематические балы и музыкальные кружки, являясь местом концентрации высокообразованных личностей, послужили основой для перехода дилетантского салона в полупрофессиональный профессиональный, и способствовали формированию профессионального композиторского и исполнительского искусства Одессы.

Произведения салонных композиторов находятся в стилистике музыкального творчества XIX века. По силе вдохновения и техническому содержанию они, уступают произведениям корифеев музыкального искусства, однако созданная салонная музыкальная литература стала основным фоном, на котором вырастало и развивалось исполнительское искусство Украины.

В диссертации представлен целостный анализ характерных особенностей данного репертуара, на основе которого выделяются жанрово-стилистические особенности салонной музыки. Особое внимание уделяется творчеству П. Сокальского, Г. Кальве, М. Завадского, Н. Харито, А. Овенберга, В. Присовского.

В исследовании предлагается и обосновывается важность изучения салонного музицирования, которое создало предпосылки к появлению профессионального исполнительства и композиторства.

Ключевые слова: салонность, салонная музыка, салонный жест, романтизм, жанр, стиль, "светский" дилетантизм, профессионализм.

Andriyanova O. V. Salonness as base to music life to Russia and Ukraines XIX century - Manuscript.

The dissertation on reception scientific degree candidate искусствоведения on professions 17.00.03. - a music art. - Odessa State Music Academy of the name A.V. Nezhdanova - 2007.

The work is dedicated to phenomena salonness in XIX century. The Purpose of the work consists in discovery of essence and level of the manifestation of the phenomenon of the salon music in creative activity Ukrainian and Russian composer. The Concept to thesis's is based on making the holistic approach to problem of the study of the salon repertoire.

The author offers the new aspects of the study music салонности in broad musical and cultural contexts. Essence of the phenomena салонности and her functions is Defined. The introduction in theoretical practice of the term salonness is offered, the functions of salonness are analyzed,a question on importance of salonness as means of the communications is discussed The particularities of the interpretation of the term "salon music" are researched since moment of disappearance before modern use.

The salon culture of the countries of the West Europe and Tsarist Russia are Considered. It is Studied salon culture of the territory of the Ukraine XIX century, which was found under power of the Russia. It is emphasized crowding relationship cultural-public life with process of the Ukrainian national rebirth. Emphases is conducted study of the particularities salonness Odessa region XIX century.

On the grounds of analysis of the salon music literature stand out genre - a stylistic particularities of the salon music.

In study is offered and motivated importance of the study salon music, which created the premises to appearance professional execution and composer.

The Keywords: salonness, salon music, romanticism, genre, style, "mundane" dilettante, professional.

Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми дисертаційного дослідження. На початку XIX століття в мистецтві Росії й України зароджується романтизм, емоційна наповненість, виняткова чутливість, сентиментальна сутність якого знайшла особливе відображення в літературі і мистецтві. Аналогічні процеси проходили й у країнах Західної Європи, але мали зовсім інакше змістовне наповнення, продовжуючи розвиток інших історичних тенденцій.

Специфічні риси музичної культури України пов'язані певною мірою з історичними умовами розвитку її державності та встановлення її територіальних границь. В дисертаційній роботі головна увага віддана музичній культурі Наддніпрянської України в тому її положенні, в якому вона знаходилась у XVIII-XIX ст.

Відсутність професійної музичної освіти і виконавської естради, брак музикантів-педагогів зумовили те, що протягом тривалого періоду в українській фортепіанній творчості переважало аматорство. Культурний потенціал інтелігенції країни вимагав активного естетичного спілкування, і тому найважливішу роль у процесі розвитку культурного рівня суспільства зіграли аристократичні салони. Салонне музикування прискорило прогрес у розвитку вітчизняного виконавського мистецтва. Характерні твори салонного стилю знову стають актуальними в наші дні, коли мова йде про рівень підготовки слухачів і виховання молоді.

Вивчення й аналіз салонного шару культури настільки актуальні, що майже одночасно з'являються роботи, у яких розглядаються різні аспекти даної проблеми (Є. Антонець, Т. Ніконенко). При наявності значної кількості наукових праць, присвячених історії розвитку музичного мистецтва центра й півдня України, не ставилося завдання розгляду найбільш популярних салонних творів і огляду салонної культури Одеського регіону. Автором пропонується власний погляд на проблему салонності, пов'язану з формуванням передумов до розвитку професійного виконавсько-композиторського мистецтва в Царській Росії та Україні.

Об'єкт дисертаційного дослідження - явище салонності в XIX ст. як культурний естетичний феномен в історичному контексті.

Предмет дослідження - тенденції розвитку салонної культури, салонна музика XIX століття.

Метою дисертації є розкриття специфіки явища салонності; опрацювання різноманітних архівів, історичних та музичних джерел; проведення комплексного вивчення салонної музичної діяльності XIX ст. і акцентування її значення в процесі розвитку культури різних країн Європи. Дана мета, викликана прагненням автора відновити позитивне ставлення до явища салонності, сформувала напрямок дослідження й необхідність рішення наступних завдань:

· дослідження етимології понять "салон", "салонне мистецтво", "салонна музика", "салонність";

· визначення культурно-історичних та художніх функцій салонності;

· характеристика процесу розвитку салонної культури Росії та України XIX віку, охоплюючи також кінець XVIII і початок XIX століть;

· виявлення механізмів утворення різноманітних салонних товариств і їхнього впливу на вдосконалення структури музичного життя Росії й України;

· виділення жанрово-стилістичних особливостей салонної музики;

· аналіз і класифікація фортепіанного салонного репертуару.

Матеріалом дослідження є архівні документи установ та окремих осіб, рецензії місцевих українських та іншомовних газет і журналів другої половини XIX, початку XX ст.; значна кількість оригінальної нотної літератури XIX століття, створеної в салонних традиціях. Основним матеріалом для аналізу обрані окремі фортепіанні опуси Г. Гесс де Кальве, М. Завадського, П. Сокальського, В. Пащенка, М. Харіто, О. Овенберга, В. Присовського. Критерії вибору обумовлені історичним походженням терміна "салонна музика", під яким з моменту його появи (1830 р.) розуміли твори різних модних жанрів, головним чином для фортепіано. Ми не ставимо своїм завданням детальний аналіз всіх музичних творів, а виділяємо основний напрямок їхнього музично-образного змісту й характерні стильові риси. Робота не претендує на розвиток етнографічних та культурологічних краєзнавчих аспектів даної проблеми.

Методологічними засадами дисертації є історіко-теоретичні концепції українських та російських музикознавців (В. Стасова, Б. Асаф`єва, Є. Назайкінського, Ю. Кєлдиша, О. Левашової, В. Холопової, Л. Гінзбург, Л. Корній, О. Правдюка, Т. Чередниченко), представників одеської музично-теоретичної школи (О. Сокола, О. Самойленко, О. Маркової, С. Мірошниченко, Р. Розенберг), метод документальної історіографії (С. Волков, В. Пікуль), а також культурологічна концепція взаємодії історичної та мемуарної хроніки (Н. Пушкіна-Меренберг, Г. Фон-Мекк, О. Кольцова, О. Сурілова).

Теоретичною базою дисертації послужили дослідження сучасних вчених з історії музики, теорії фортепіанного виконавства та педагогіки, історії та теорії культури, зокрема А. Алексєєва, Н. Кашкадамової, І. Польської, М. Кузьміна, Л. Кияновської, Я. Кацанова, О. Кононової, П. Герлігі.

Наукова новизна отриманих результатів складається в дослідженні й введенні в наукову практику терміна "салонність", класифікації салонної музики, її аналізі й обґрунтуванні значення салонного виконавства в процесі становлення професійної музичної культури; виявленні найважливішої ролі українських композиторів у популяризації салонної музики.

У дисертації:

1. запропоновано принципи взаємодії понять "салон" та "салонність"; виявлено значення явища салонності у процесі розвитку музичної культури країн Західної Європи, Росії та України ХІХ - початку ХХ ст.;

2. розглянуто явище салонності Франції, Австрії, Германії у порівняннях з аналогічною ситуацією в українській та російській музичних культурах;

3. вибудовано цілісну концепцію специфіки змісту і розвитку української салонної музики; охарактеризовано особливості явища салонності в різних регіонах Наддніпрянської України;

4. прослідковано етапи зародження та становлення одеського регіону в контексті розвитку української національної музичної культури;

5. надається розгорнута інформація про основні тенденції, стилі та специфічні жанри салонної музики; зроблено класифікацію салонного репертуару;

6. на прикладі діяльності П. Сокальського, М. Завадського простежуються пошуки композиторами своєї національної мови, яка базується на використанні тем українських народних пісень і танців;

7. виявлення О. Овенберга як саме українського салонного композитора;

8. висвітлено історичну роль показового українського салонного композитора В. Присовського в процесі розвитку культури країни, виявлено формування української національної основи його творів.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Результати даної роботи дають можливість вивчення й аналізу салонної музики XIX століття з погляду цілісного узагальненого явища. Дисертація містить нові дослідження про творчість Г. Гесс де Кальве, В. Пащенка, М. Завадського, М. Харіто, В. Присовського, які можуть бути використані у виконавській практиці (при вивченні творів даних композиторів) і стати матеріалом для підручників в навчальних курсах з історії російської та української музики.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі теорії музики й композиції Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової відповідно до перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності ОДМА ім. А.В. Нежданової, а саме тема № 5 "Українська музика в контексті світової культури". Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ОГМА (протокол № 4 від 28.11.2003 р.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії музики та композиції Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової. Основні ідеї й положення роботи були викладені автором на наступних всеукраїнських і міжнародних конференціях (усього 20): Міжнародна науково-практична конференція "Схід-Захід. Культура та цивілізація" (Одеса, 3-4 лютого 2001 р.); Всеукраїнська наукова конференція на честь 60-річчя І. А. Котляревського "Іван Арсенійович Котляревський та його наукова школа" (Київ, 7 листопада 2001 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Трансформація музичної освіти: проблеми виконавства", присвячена пам'яті Е. Гілєльса (Одеса, 28-29 жовтня 2002 р); Міжнародна науково-практична конференція "Трансформація музичної освіти: культура і сучасність", присвячена пам`яті К.Д. Данькевича (Одеса, 12-16 жовтня 2002 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Наука та освіта" (Дніпропетровськ, 15-20 січня 2003 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Захід-Схід: музичне мистецтво та культура" (Одеса, 1-2 лютого 2003 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Культура та цивілізація: Схід та Захід" (Одеса, 3-4 лютого 2003 р.); "Історія музикознавства та сучасна наука" (Київ, 26-27 січня 2004 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Захід-Схід: музичне мистецтво й культура" (Одеса, 8-9 лютого 2004 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Культура та цивілізація: Схід та Захід" (Одеса, 14-15 лютого 2004 р.); Щорічний міжнародний семінар-конференція "Трансформація музичної освіти: культура та сучасність", присвячена пам'яті С. Орфєєва (Одеса, 8-9 вересня 2004 р.); Міжнародна науково-творча конференція "Музичні інформаційні технології. Досвід та проблема розвитку" (Одеса, 21-24 жовтня 2004 р.); Щорічна міжнародна науково-практична конференція "Схід-Захід: культура та музика" (Одеса, 21-24 квітня 2005 р.); Міжнародна науково-творча конференція "Трансформація музичної освіти в Україні" (Одеса, 21-24 квітня 2005 р.); Міжнародна науково-творча конференція "Трансформація музичної освіти в Україні" (Одеса, 24-26 листопаду 2005 р.); Міжнародна науково-творча конференція "Трансформація музичної освіти в Україні", присвячена пам'яті К.Д. Данькевича (Одеса, 9-10 січня 2006 р.); Міжнародна науково-творча конференція "Трансформація музичної освіти й культури в Україні" (Одеса, 5-6 травня 2006 р.); Міжнародна науково-творча конференція "Актуальні проблеми сучасного музичного виконавства та педагогіки", присвячена пам'яті Е. Гілельса (Одеса, 1-2 листопаду, 2006 р.); Міжнародна науково-творча конференція "Трансформація музичної освіти й культури в Україні" (Одеса, 19-21 квітня 2007 р.); конференція "К истории Одесской организации НСКУ" (Одесса, 17октября и 19 октября 2007 г.).

Матеріали виступів надруковані:

1. "Региональность" как основа развития музыкальной культуры // Наука і освіта. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - Т. 4. - С. 18.

2. "Салонные встречи" как способ профессионализации композиторов-исполнителей ХІХ века // Культура і цивілізація: Схід-Захід. Музична культура. Матеріали Науково-практичної конференції з проблем культури та Міжнародного музикознавчого семінару памя'ті С.Д. Орфєєва. 2003-2004. - Одеса: Астропринт, 2006. - С. 262-264.

3. Понятие регион, особенность явления Одесского региона // Матеріали міжнародного музикологічного семінару, присвяченого К.Ф. Данькевичу. - Одесса: ОДМА, 2003. - С. 113-115.

4. Салонная музыка на страницах музыкознания // Культура і цивілізація: Схід-Захід. Музична культура. Схід-Захід. Матеріали Науково-практичної конференції з проблем культури та Міжнародного музикознавчого семінару пам'яті С.Д. Орфєєва. 2003-2004. - Одеса: Астропринт, 2006. - С. 382-383.

5. Становление салонного музицирования в Одессе // Музичне мистецтво і освіта в Україні. Матеріали музикознавчих конференцій. - О.: ОДК, 2002. - С. 58-63.

6. Формирование Одессы как культурного центра Новороссийского края // Схід-Захід: культура і цивілізація. Матеріали міжнародного музикознавчого семінару і науково-практичної конференції. - Одеса: Астропринт, 2003. - С. 93-94.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображені в 4 публікаціях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку нотної літератури й двох додатків. Обсяг основного тексту дисертації 198 сторінок, бібліографія включає 269 позицій.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета, предмет і завдання дослідження, розкриваються наукова новизна й практичне значення роботи, роз'ясняється методологія, аналізується рівень вивчення цієї проблеми в публікаціях.

У Розділі 1 "Салонність як основний засіб комунікації XVIII-XIX століть" проводиться комплексне дослідження явища салонності, формулюється підхід до вивчення даного поняття в музичному мистецтві.

У підрозділі 1.1. "Поняття "салон" і "салонність"" розглядається трактування термінів "салон", "салонне мистецтво" у лексикографічній літературі, простежується інтерпретація вживання термінів у різні часові періоди.

"Салонність" розглядається як поняття, як явище і як форма їхнього прояву з позицій різних взаємозв'язків: причини, обставини й місце проведення заходів; склад виконавців, їхній освітній рівень; салонна музика, репертуар. На основі проведеного дослідження пропонується введення в наукову практику терміна "салонність", під яким розуміється сукупність музично-розважальних заходів, що відбувалися у приватних приміщеннях представниками різних кіл населення (аристократичних, дворянських, демократичних), з репертуаром, відповідним модним течіям і смакам, що виконують комунікативні, просвітницько-освітні функції. Дане поняття розширює рамки терміна "салон" і на певному історичному етапі (XVIII - початку XIX ст.) містить у собі такі види музичної практики, як бали, що увійшли в придворний побут епохи Відродження, урочисті й танцювальні вечори, куди запрошувалося тільки вобране суспільство, маскаради, карнавали вищого світу, асамблеї, аристократичні салони, дворянські кружки, студентські вечори, музичні товариства, домашнє музикування (інструментальне та вокальне).

У підрозділі 1.2. ""Салонна музика" на сторінках музикознавства" розглядається історія появи терміна "салонна музика", представляються різні позиції культурологів, музикознавців щодо феномена салонної музики. Демонструється розбіжність між історією предмета й історією його визначення.

Відповідно до проведеного аналізу західноєвропейської публіцистики XIX століття, поняття "салонна музика" означає з однієї сторони музичну практику, пов'язану із салоном і специфічним суспільним контекстом ("музика в салоні"), з іншого боку - салонні п'єси - твори, позначені авторами для цих рамок ("музика для салону"). "Музика в салоні", супроводжувала історію салонної культури із самого початку, у процесі розвитку трансформувалася в професійне концертне виконавство і стала розумітися як "камерна музика". "Музика для салону", куди входить репертуар, призначений для салонного аматорського музикування виходячи з її певних функцій, відрізнялася в певній міри стилістичною одноманітністю (стандартизацією).

Формулюється та обґрунтовується власне трактування: "Салонна музика" це багаторівневий естетичний феномен: у широкому змісті - самостійна система камерних жанрів XVIII-XIX ст., що володіє певною змістовною сферою й власними засобами виразності. "Салонна музика" у вузькому змісті - це сукупність музичних творів звичайно невеликих по масштабах, з полегшеною фактурою, призначених для виконавців різного рівня музичної освіти.

Підрозділ 1.3. "Салонна культура Франції, Австрії й Німеччині XVIII-ХІХ століть" присвячений історичному огляду салонної музичної діяльності даних країн.

Час розквіту салонної культури й фаза найбільшого впливу доводиться на Францію XVII-XVIII століть. У Парижі до 1660 року існувало більш ніж 250 салонів. Соціальна винятковість суспільних зібрань позначила салон як культурну інституцію, що пізніше, в XVIIІ сторіччі, у Франції перетворилася на величину, яка впливала на політичну, наукову й культурну сфери і мала, крім того, загальноєвропейське значення.

В Австрії й Німеччині захоплення салонним музикуванням панувало наприкінці XVIII століття. На аматорських зборах у будинках аристократів і бюргерів особливою любов'ю користувалися різноманітні форми легкої музики. Величезне поширення одержали пісні й танці Й. Ланнера, Й. Штрауса-батька та Й. Штрауса-сина. Серед світських дилетантів були виконавці, які володіли інструментом з майже професійною свободою. На рубежі XVIII-XIX століть безсумнівно примітну роль у музичному житті Відня зіграв салон російського посла графа Андрія Кириловича Розумовського, де протягом 15 років збиралися кращі артисти Європи.

У середовищі німецької салонної культури необхідно відзначити берлінські салони, де відкритий духовний обмін думками на різні теми й різноманітні події, від моди і форм художнього вираження до політики, був основною метою зустріч: салон Генріетти Герц (1780-1806), салон Рахель Левін (1796-1806), салон Варнхаген фон Ензе (1819-1833).

Салонність у різні історичні періоди й на різних соціальних рівнях змінювала своє значення й здобувала нові форми. Музичне мистецтво XIX століття розвивалося під прапором романтизму, і в культурі відбувалася стрімка зміна форм художньої діяльності. Романтизм історично не був ясно обкресленою програмою або вузьким стилем - це широке коло ідейно-естетичних тенденцій. Його цілі й засоби визначалися соціально-історичною ситуацією, національними особливостями, інтересами художника, однак головною рисою романтизму є підвищена емоційна виразність, першість почуття над раціональним мисленням. Дослідницька позиція автора визначається виділенням специфічного значення салонів у процесі розвитку романтичної культури.

У підрозділі 1.4. "Салонність як характерна риса російського романтизму" на тлі історичного розвитку російської професійної культури визначається значення салонності в епоху романтизму.

Протягом першої половини сторіччя романтизм одержав пануюче положення в різних видах мистецтва й багатьох галузях культури (філософії, соціології, історіографії, природознавстві тощо). До середини XIX століття романтизм перестав домінувати в літературі, а слідом за нею й в інших видах мистецтва, поступаючись місцем новим художнім напрямкам. Однак у музиці він залишався пануючим до 1900-х років, у композиторській творчості України й Росії простежувався й у ХХ столітті, а у виконавстві, особливо у фортепіанному, зберігав провідне положення ще до середини ХХ століття.

Унікальне явище російського романтизму, насичене розкриттям внутрішнього миру людини, його любовних емоцій, описом навколишньої природи й життєвих колізій, знайшло своє відбиття в специфіці салонності, що увібрала в себе його складові, такі як сентименталізм, відвертість висловлення інтимних почуттів, переживань і щиросердечних виливів.

Салонність у Царській Росії XIX століття була прогресивною багаторівневою системою різноманітних форм розваг, комунікації, естетичного виховання й навчання. Кожний із правителів держави по-своєму підходив до проблеми розвитку культури: одні сприяли залученню закордонних педагогів і віртуозів, інші підтримували створення власних кріпосних оркестрів і власне національне аматорське виконавство. Поширившись в першу чергу в аристократичному салоні, захоплення музикуванням із другої половини ХІХ століття усе більше охоплювало різні верстви населення. Виділяються різновиди російського салону XIX століття, кожна з яких має свою специфіку, свій контингент і свій музичний зміст: салон аристократичний; салон середньої інтелігенції і міщанства; салон чиновників і різночинців, молодіжний і студентський салон.

У контексті розвитку російської музичної культури XIX століття виводяться рівні взаємодії салонної й камерної музики: на певному етапі розвитку професійної російської музичної культури салонна музика з погляду місця виконання була тотожна камерній. У другій половині XIX століття, з розвитком професійного музичної освіти різних рівнів у Царській Росії, до творів професійних композиторів, розрахованих на невелику кількість виконавців і обмежене коло слухачів, стали застосовувати термін "камерна музика"; а салонні п'єси мініатюрних форм, зі спрощеними транскрипціями популярних творів відомих авторів продовжують активно процвітати, але теоретично осмислюються як "тривіальна музика". Показова риса російського романтизму: якщо класицизм та романтизм у Європі вийшов із професіоналізму, то в Росії - з дилетантизму, тобто з салонної музики.

У Розділі 2 "Салонність у музичній культурі України XIX століття" розглядається зародження й розвиток українського салонного музикування XIX століття. Проблема відносин народного і професійного неодноразово ставилася українськими музикознавцями, однак розкрита ще недостатньо; розглядаються історичні взаємозв'язки українського професійного мистецтва з Росією та західноєвропейськими країнами.

Джерела українського салонного виконавства беруть початок з кінця XVIII століття. По-перше воно базувалося на народних музичних багатствах і було тісно пов'язане із практикою домашнього музикування. По-друге, як характерне явище, - музична культура поміщицьких садиб, що поєднувала в собі аматорів-поміщиків і часто високий рівень музикантів-кріпаків зі значними виконавськими можливостями. По-третє - діяльність іноземних музикантів, запрошуваних учителів музики.

В українському музичному житті початку XIX століття фортепіанна музика була новим явищем. Композитори, аналізуючи досягнення західноєвропейської музики, втілювали у своїх творах романтичний суб'єктивно-ліричний світогляд. Популярність салонного музикування створила ґрунт для формування української фортепіанної виконавської та композиторської шкіл.

У підрозділі 2.1. "Український салон: Київ, Харків" простежується тенденція інтенсивного розвитку фортепіанного виконавства у великих містах. Музичні салони з одного боку, давали можливість композиторам і виконавцям демонструвати свої твори у камерній обстановці, зав'язувати особисті знайомства, знаходити друзів і меценатів; з іншого боку - відбувалось ознайомлення публіки з різноманітними творами, що сприяло підвищенню культури населення. Згодом салонна форма аматорського музикування здобувала усе більш організовані форми, тим самим, висуваючи потребу у кваліфікованих кадрах і обумовивши прогрес в області музичної освіти. Простежується тенденція інтенсивного розвитку фортепіанного виконавства. Характеризується діяльність відомого піаніста, Тимофія Шпаковського, вказується на його українську приналежність.

Окремий аспект тематики другого розділу складає дослідження одеського регіону. Основне коло проблем, розглянутих у підрозділі 2.2. "Одеський салон", охоплює: характеристику історії формування одеського регіону; соціальні умови й фактори популярності салонного музикування; музичний побут різних верств населення; розвиток професійної музичної освіти в регіоні і її вплив на поширення й сприйняття музичного мистецтва в різних соціальних верствах; структуру та форми музичного життя Одеси.

Для визначення місця музичної культури Одеси як складової української музики виділяються об'єктивні причини (вигідне транспортно-географічне положення, сприятливий клімат, розвинена промислова й рекреаційна інфраструктура, концентрація інтелектуального потенціалу), які дозволили місту за короткий проміжок часу стати не тільки економічним центром Новоросійського краю, але й третім (після Санкт-Петербурга й Москви) по величині й значенню містом Росії.

Відзначається, що в період активізації концертного життя і становлення професійного виконавства, салонне музикування відіграло безсумнівно важливу роль у розвитку культури міста. Тематичні бали й музичні гуртки, будучи місцем концентрації високоосвічених особистостей, послужили основою для переходу дилетантського салону в напівпрофесійний й професійний, формуванню професійного виконавського мистецтва Одеси та сприяли закріпленню за містом статусу культурного центру півдня Росії. Вказується, що поява професіоналізму в українському фортепіанному мистецтві пов'язана з іменами П. Сокальского та В. Пащенка.

У підрозділі 2.3. "Салонна музика XIX ст." явище салонності аналізується з погляду жанрової основи, систематизується оригінальний салонний репертуар XIX - початку ХХ ст.

Приймаючи за основу визначення жанрів Є. Назайкінського - як історично сформовані відносно стійкі типи, класи, роди й види музичних творів, що розмежовуються по ряду критеріїв, основні з яких конкретне життєве призначення (суспільна, побутова, художня функції), умови та засоби виконання, характер змісту і форми його втілення, - розглядаються підходи відомих музикознавців до проблеми систематизації жанрів. Визначається місце салонної музики в розроблених ними системах: у Г. Бесселера в ужиткових жанрах; у Т. Поповой - в групі легкій побутовій і естрадно-розважальній музиці й групі камерної музики для малих залів; у В. Цуккермана - у кожній із виділених ним груп; у О. Соколова - в роді прикладної взаємодіючої музики; у Є. Назайкінського - в другій формі буття, що виконує художньо-естетичні функції.

Активна виконавська діяльність музикантів того часу сприяла їхнім композиторським досвідам. Джерела явища закладені в тому, що ці музиканти вийшли зі сфери салонного музикування. Салонні композитори легко освоювали найпростіші форми: періодичну. тричастинну, рондальну; у жанрово яскравих салонних п'єсах - різні варіанти складної тричастинної форми.

Як найбільше суттєві стильові риси салонної музики виділяються простота й загальнодоступність, близькість до художніх смаків широкої демократичної аудиторії; міцна опора на побутові форми музикування, особлива задушевність, що граничить із сентименталізмом. Виділяються характерні гармонічні риси стилістики салонних творів сентиментально-романсового характеру: перевага гармонійного мінору, часте застосування зміни тональних опор як коротких відхилень у найближчі тональності, зіставлення мажору й мінору для показу зміни настроїв, часте використання IV ступені.

Досліджуються особливості видаваної музичної літератури XIX століття. Відзначається залежність салонного репертуару від наступних компонентів: місця проведення (пленер, бальна зала, салон), кількості і якісного рівня виконавців (професіонали, аматори, "світські" дилетанти), їхньої технічної оснащеності (наявність будь-якого музичного інструмента). Характеризуються популярні жанри салонної музики. Особливе місце приділяється жанру вальсу, прикметні риси якого - ліризм, добірність, пластичність у сполученні з типовою ритмічною формулою - найбільше відбивали естетику романтичної епохи. Аналізується вальс-каприс "Після балу" П. Сокальського, на основі якого простежуються типові ознаки даного жанру, а також характерні тенденції творчості композитора: поєднання салонної наївності та професійних навиків спілкування з мелодичним матеріалом, його варіювання, ускладнення мелодичні й гармонічні, відхилення в різноманітні тональності.

Виділяється кілька планів салонного репертуару:

· оригінальні твори професійних композиторів,

· аранжування популярних творів різних жанрів відомих авторів,

· спрощені перекладання цих творів,

· репертуар композиторів-дилетантів, у якому, не дивлячись на відсутність яскравої індивідуальності й технічної оснащеності, відбувалося нагромадження нових навичок і кристалізація музичних інтонацій. Саме цей шар салонної культури взятий за основу для аналізу.

Розділ 3. "Український салон як законодавець моди" присвячений комплексному дослідженню творчості салонних композиторів Г. Кальве, М. Завадського, О. Овенберга, М. Харіто, В. Присовського. У процесі розбору творів зверталася увага не тільки на їхню змістовність, композиційні особливості, на риси професіоналізму й дилетантизму (певну наївність), але й на прояв у них салонності. Для характеристики окремих салонно-стильових композиційних прийомів, що часто зненацька вторгаються в музичний виклад (в формообразуючу сферу твору), вводиться поняття "салонного жесту".

У підрозділі 3.1. "Обробки українських пісень" відзначається поетична та музична обдарованість українського народу, що забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості і значно вплинула на ріст професіоналізму не тільки в Україні, але й у Росії. На основі надзвичайно багатої пісенної творчості України, особливо з початку появлення клавішних інструментів, сформувалася національна традиція обробки народних пісень. В XIX столітті різні форми обробок народних пісень стали улюбленим матеріалом салонного музикування в Царській Росії. Значним кроком у розвитку українського мистецтва стало створення варіацій на українські народні теми. Одними з перших вітчизняних композиторів, які писали в жанрі варіацій, відзначених рисами салонно-віртуозного романтизму, були О. Лизогуб (1790-1839) і Й. Вітвицький (1813-1866). Жанр варіацій, сформувавшись у домашніх умовах музикування XVIII ст., став типовим і для наступних етапів розвитку національної музики. Як приклад аналізуються варіації на тему української пісні "Як сказала матуся" Густава Гесс де Кальве (1815 р.), які вирішуються прийомами західноєвропейської музичної мови.

У підрозділі 3.2. "Український танець" характеризується початковий етап формування української фортепіанної літератури, пов'язаний з естетичною досконалістю українського народного танцю. Як правило в музикознавчій літературі XIX століття не зосереджувалася увага на особливостях окремих українських танців, які користувалися в салонах величезною популярністю. Думки, шумки, коломийки, чабарашки сприймалися сучасниками як представники загальної жанрової категорії - український танець. В XIX столітті в українській музиці національні танці переходять у професійну творчість, тобто за межі своєї побутової специфіки. Думки, шумки, коломийки створювали багато салонних композиторів: Д. Бонковський ("Карі очі" Думка для фортепіано; "Де шлях чорний", Думка з України); Й. Вітвицький (опус 27 "Шумка", Парафраз на тему українського танцю; опус 29 "Коломийка", присвячена Н. Маркевичу, Парафраз для фортепіано на тему українського народного танцю; опус 35 "Друга українська шумка"); С. Воробкевич ("Думка та 4 коломийки"); В. Заремба ("Українська пісня" Думка; "Думка-шумка"; "Ой зійди, зійди ти, зіронька та вечірняя", Думка; "Сонце низенько, вечір близенько", Думка із трьох мелодій української пісні; "Черевиків німа, а музика гра, гра, жалю завдає", Пісня та шумка; "Подільська думка"); В. Зентарський (Опус 11. Думка та шумка; опус 41 "Українська шумка"); Ф. Яронський ("Думки"; "Шумка") та ін.

В історико-естетичному аспекті проводиться аналіз творчості одного з найбільш популярних українських салонних композиторів ХІХ століття, основними жанрами якого були думки й шумки, Михайла Завадського. Виводяться характерні стильові риси його творів, підкреслюється, що танцювальність музики Завадського - основна сфера творчого вираження композитора. Відзначаються народні елементи, що пронизують всі опуси автора - інтонаційність, речитативність, імпровізаційність фактури, зіставлення паралельних тональностей. Окремо виділяється категорія індивідуальних, особистісних визначень-ремарок, які становлять сутність салонності творів Завадського. Обґрунтовується значення композитора в процесі розвитку української культури.

У підрозділі 3.3. "Романс" відзначається особлива популярність цього жанру в салонах XIX століття.

На рубежі XIX-XX століть на Україні, завдяки своїй образності, інтонаційній сфері, співучій мелодиці, романс зіграв значну роль і в музичному мистецтві України. Приділяється увага творчості практично забутого салонного композитора Миколи Харіто. На основі аналізу фортепіанних перекладань його романсів на сл. Ф.І. Тютчева "Слези", на сл. А.Н. Апухтіна "Минуты счастья", на сл. А. Френкеля "Уйди и навеки забудь…" і "Тени минувшего, счастья уснувшего", на сл. С. Грея "Астры осенние" і "Я вновь одна", на сл. В. Шумського "Хризантеми" та "Кончилось счастье" розкривається специфіка його творчої індивідуальності.

Серед популярних салонних композиторів другої половини XIX століття, виділяється ім'я Олександра Овенберга. На основі аналізу зібраних нот, виданих Київським відділенням видавництва Л. Ідзіковського, припускається, що це популярний саме український композитор.

У підрозділ 3.4. "Василь Присовський - еталон салонної музики" у зв'язку з особливою значимістю постаті цього композитора приводиться перелік відомих нам його творів. Присовський - автор понад 227 фортепіанних п'єс, розрахованих на аматорське музикування. Зараз важко собі уявити, що саме музика Василя Присовського (1861-1917) була надзвичайно популярна та представляла на межі XIX-XX ст. еталон салонних інтересів. Композитор творив у різних жанрах: вальси, попурі, фантазії, мелодії, романси, п'єси, що містять у назві вказівку приналежності салону. Українська тематика простежується впродовж всієї діяльності Присовського, з особливою активністю в середині творчості. Виділяються основні характерні риси творів Присовського: мелодійна, ритмічна й фактурна простота цілого; мелодійний зміст приємний, доступний, прогнозований, легко запам'ятовується; часте використання інтонації оспівування (хроматичний допоміжний); провідна інтонація в кульмінаційних зонах - стрибки на сексту (характерна риса українських пісень і романсів); використання форшлагів, як мелодійних прикрас; у процесі розвитку формоутворення несподіване включення нових інтонацій з новими ритмічними одиницями; поліжанровість - двожанровість; програмна спрямованість.

Аналіз оригінального салонного репертуару XIX століття вказує на стилістичні особливості салонних творів, що підтверджує їхнє споріднення з українською музикою:

· переважає натурального та гармонійного мінору;

· використання постійних модуляцій в тональності III та VI ступенів;

· співставлення однойменних тональностей;

· емоційна мелодія з оспівуванням основних звуків, хвилястий рух.

· лірична секста в спадному мелодійному обороті V-VII гарм.- I (у мінорі);

· мелодійний оборот, що охоплює зменшену кварту III і VII гарм.- I.

· у розвиненій мелодії часто трапляються емоційно виразні скачки - на октаву, іноді на септиму;

· висхідний рух, що втілює душевні тремтіння романтичної особистості.

У Висновках дисертації відзначаються результати дослідження та перспективи подальшого розвитку теми, підводяться підсумки аналізу музичного матеріалу.

Салонне мистецтво відіграло дуже важливу роль у процесі естетичного розвитку різноманітних європейських країн, а найбільш яскраво його значення виявилося в музичній культурі Росії та України XIX століття. Історично і соціально обумовлені форми музикування XVIII і XIX століть, засновані на практиці музичних салонів, висунули потребу в кваліфікованих кадрах, зумовили зрушення в галузі музичної освіти і створили важливі передумови для розвитку музичного професіоналізму, для формування широких кіл музикантів і слухачів.

П'єси українських салонних композиторів перебувають у загальноєвропейській стилістиці музичної творчості XIX століття, але за силою натхнення й технічним змістом вони, уступають творам професійних корифеїв музичного мистецтва. Одначе, в умовах відсутності на Україні на той період професійної композиторської школи, досвід європейських творців мав позитивне значення для наступних поколінь, стимулюючи їхні пошуки в процесі композиторської професіоналізації.

Салонні п'єси звичайно мають двожанрову основу (після назви, підназва орієнтується на інший жанр). У салонній музиці всі інтонації "очікувані", будь-яке порушення очікуваності інтонаційно-ритмічного руху приводить до прояву "салонного жесту", під яким ми маємо на увазі використання окремих салонно-стильових композиційних прийомів, що часто зненацька вторгаються в музичний виклад (в формообразуючу сферу твору).

У результаті дослідження були виділені кілька планів салонного репертуару: перший - оригінальні п'єси відомих композиторів; другий - спрощені транскрипції цих творів; третій - саме власне "салонний" репертуар композиторів-дилетантів, у якому, незважаючи на відсутність в деяких випадках яскравої індивідуальності й технічної оснащеності, відбувалося накопичення нових навичок і кристалізація характерних музичних інтонацій.

Основні категорії салонного репертуару (а саме, оригінальні твори професійних композиторів, аранжування популярних творів різних жанрів відомих авторів, їх спрощені перекладання, репертуар композиторів-дилетантів) в дисертації розділяються також стосовно відбиття національних ознак: 1) західноєвропейський; 2) прозахідноєвропейський; 3) російський; 4) проросійський; 5) український; 6) проукраїнський; 7) позанаціональний.

Оскільки з боку жанрової основи під поняттям "салонна музика" маються на увазі мініатюри з нескладним технічним змістом сентиментального характеру, то найбільш типовим для романтизму є жанр ліричної мініатюри. Зручний для передачі ліричного настрою, пейзажної замальовки, характерної сценки або образу, простий і близький до народної пісні й танцю в українській музиці, жанр мініатюри втілився у фортепіанному романсі, до характерних рис якого відносяться повільний темп, гомофонно-гармонійна фактура, частіше тричастинна форма (іноді рондальна). Салонний репертуар розширюється завдяки особливій популярності в салонах думок, шумок, коломийок, чабарашок, які в XIX столітті сприймалися як єдина жанрова категорія - український танець; визначається, що всі вони мають особисті своєрідні ознаки.

Салонне музикування, основною метою якого було формування активної слухацької аудиторії, поряд з концертною діяльністю відомих професійних виконавців, продовжувало розвиватися й виконувати свої функції протягом усього XIX ст. Розглянувши в дисертації не тільки музичне життя та освіту на Україні XIX ст., але й творчість окремих композиторів, ми прийшли до висновку, що український салон був законодавцем моди у російському салонному бутті XIX століття. Створена салонна музична література стала тлом для розвитку виконавського мистецтва України. Ігнорувати салонний репертуар - значить виключити з історії вітчизняного романтизму його характерну складову частину, тому дослідження салонної музики як естетичного феномена є перспективною та актуальною проблемою сучасної культурології та музикознавства.

Отже, є всі підстави стверджувати, що вивчення явища салонності представляє величезний науковий інтерес, у процесі якого виявляються різні аспекти формування російської та української композиторсько-виконавської школи, простежується значення салонного виконавства в процесі розвитку культури Росії й України XIX-XX століть. Відродження салонного мистецтва в наші часи - можливість часткової компенсації зведених до мінімуму культурних взаємин слухацьких груп і підвищення культурного рівня суспільства. Повернення до салонного спілкування дозволить до деякої міри зупинити байдужість сучасного молодого покоління, пересиченого технічними благами й стрімкими темпами життя.

Основні положення дисертації викладено у наступних публікаціях

1. Салонность как средство коммуникации // Музичне мистецтво і культура. Вип. 5. - Одеса: Друкарський дім, 2004. - С. 148-158.

2. Салонні зустрічі і їх Одеська своєрідність // Українське музикознавство. Вип. 33. - К.: НМАУ, 2004. - С. 40-52.

3. Салонна музика як складова частина російського романтизму // Українське музикознавство. Вип. 34. - К.: НМАУ ім.. П. І. Чайковського, 2005. - С. 95-104.

4. Салонная музыка Германии XIX века // Проблеми підготовки викладачів до здійснення завдань сучасної освіти: Зб. наук. праць. - Харків: Стиль Іздат, 2006. - С. 179-191.

Размещено на Allbest.ru

...