Мотет у європейській музичній практиці: шляхи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ

ім. І.П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

УДК 785.1:787.6

МОТЕТ У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ МУЗИЧНІЙ ПРАКТИЦІ: ШЛЯХИ РОЗВИТКУ

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ХАЛЄЄВА Олена Вікторівна

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному університеті мистецтв ім. І.П. Котляревського Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Гребенюк Наталія Євгеніївна Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського, професор кафедри сольного співу

Офіційні опоненти:доктор мистецтвознавства, професор Лащенко Анатолій Петрович Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, професор кафедри хорового диригування

кандидат мистецтвознавства, доцент Сердюк Олександр Віталійович Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, доцент кафедри культурології (м. Харків)

Захист відбудеться “21” листопада 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.871.01 у Харківському державному університеті мистецтв ім. І.П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, м. Конституції 11/13, ауд. 58.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, м. Конституції 11/13.

Автореферат розіслано “19” жовтня 2007р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства, доцент М.С.Чернявська

мотет жанровий хоровий музичний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У сучасному вітчизняному музикознавстві поняття музичної практики використовується досить широко, охоплюючи сукупність композиторського, виконавського, теоретичного і педагогічного видів діяльності. Їх взаємозв'язок протягом історичної еволюції змінювався. Епоху Середньовіччя характеризує синкретична єдність усіх типів діяльності у творчості окремого музиканта. З XIV ст. виявляється тенденція відокремлення композиторської творчості від виконавської практики, формується тип “чистого” композитора. Подальший розвиток музичного мистецтва пов'язаний з одночасним існуванням як автономного типу митця, так і синтетичного.

Розгляд основних тенденцій розвитку європейської музичної практики надає можливість дослідити еволюцію жанру мотету як з точки зору композиторської діяльності, так і з позицій виконавських особливостей.

В історії музичного мистецтва Західної Європи жанр мотету посів значне місце. XII-XVI століття - епоха зародження великих музичних концепцій як духовного, так і світського змісту. Мотети Ф. де Вітрі, Г. де Машо, Ж. Депре, Г.Дюфаі, Дж. Палестріни, О. Лассо - визнані класичні зразки жанру мотету XII- XVI ст. Проте та невелика музична спадщина в цьому жанрі, що була залишена композиторами XVI-XIX ст. (І.С. Бах, Г. Шютц, Т. Морлі, Я. Аркадельт, Ф. Анеріо, Ф. Шуберт, А. Брукнер) є мало вивченою у хоровій музичній літературі.

Сучасні мотети Ф. Пуленка, О. Грінберга, А. Ушкарьова майже не відомі музикантам нашого часу. Але саме в XX ст. мотет, збагачений новими музичними засобами виразності, знову займає гідне місце у системі жанрових різновидів, породжених новою епохою.

Актуальними аспектами запропонованої дисертаційної роботи є, по-перше, розгляд формування жанрової моделі мотету - тієї сукупності генетичних властивостей, згідно яких відбувалося створення музичних творів протягом багатьох століть; по-друге, простеження виконавських труднощів у зв'язку з особливостями нотного запису, а також розвитком та удосконаленням мотету.

Жанроутворюючі ознаки мотету XII-XVIII ст. можна визначити спираючись на фундаментальні дослідження Ю. Євдокимової, Н.Сімакової, Н. Герасимової-Персидської. Ці праці дозволяють розглянути і проаналізувати подальшу еволюцію та модифікацію цього жанру протягом XVI-XX ст., яка залишилась за межами вітчизняних досліджень. Аналіз наукових праць показав, що проблеми вивчення жанру мотету в виконавському аспекті розроблені недостатньо. Публікації, присвячені проблемам виконавства мотетів, майже відсутні. Таким чином, необхідність вивчення жанру мотету в сучасному виконавському контексті й недостатність теоретичного матеріалу у цій галузі визначає актуальне коло запропонованого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими планами й темами. Дисертацію виконано на кафедрі хорового диригування та узгоджено з перспективно-тематичним планом науково-дослідницьких робіт Харківського державного університету мистецтв імені І.П. Котляревського. Вона відповідає темі № 9 “Актуальні аспекти творчої та виконавської практики в історичному музикознавстві”. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Харківського державного університету мистецтв І.П.Котляревського (протокол №2 від 29.10.2001 року), уточнена (протокол № 8 від 06.04.2007 року).

Метою дослідження є вивчення особливостей жанру мотету у контексті європейської композиторської творчості XII-XX ст. та розгляд вокально-хорових та диригентських завдань у сучасній виконавській практиці.

Завдання дослідження:

- систематизація численних зразків мотету згідно з хронологічною послідовністю;

- розгляд жанрової моделі на різних історичних етапах його розвитку у музичній європейській практиці;

- висвітлення жанрових особливостей для кожного періоду розвитку мотету;

- аналіз властивостей мотету в хоровій музичній практиці XX століття;

- узагальнення диригентських та вокально-хорових труднощів у виконавській практиці мотетів композиторів XII-XX ст.

Об'єктом дослідження є жанр мотету та його еволюція у контексті європейської музичної практики XII-XX ст.

Предметом дослідження є західноєвропейський мотет XII-XVIII ст., а також мотети російських й українських композиторів XIX-XX ст.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань були використані загальнонаукові й конкретно-наукові методи, а саме: історико-типологічний, системно-структурний, функціональний, жанровий та стильовий. Теоретичну базу дослідження становлять поняття, які ґрунтуються на:

- історико-дослідницьких роботах Є. Браудо, Н. Герасимової-Персидської, М. Друскіна, Ю. Євдокимової, А. Лащенко, Т. Ліванової, Л. Пархоменко, В. Протопопова, Н.Симакової, у яких простежуються питання зародження, розвитку жанру мотету в хоровій творчості XШ-XX ст.;

- теоретико-методологічних працях, що складають сучасну теорію жанрів: Н. Богаєвська, М. Демчишин А. Івашник, О. Леонтьєва, Є. Назайкінський, О. Нівельт, С. Скребков, А. Сохор, Т. Фрактова, В. Холопова, В. Цуккерман;

- теоретичних роботах з хорознавства: К. Виноградов, Г. Дмитревський, О. Єгоров, В. Живов, С. Козачков, В. Краснощоков, П. Левандо, В. Соколов, П. Чесноков.

Матеріал дослідження складають твори композиторів XII-XVIII ст. Г. Дюфаі, Я. Окегема, Я. Обрехта, Дж. Палестріни, О. Лассо, Г. Шютца, Н. Йомеллі Д. Терраделаса, І.С. Баха та ін. Особливу увагу було спрямовано на твори композиторів Ф. Пуленка, А. Ушкарьова, О. Грінберга, в яких виявляються жанрові й стильові ознаки у контексті сучасної музичної хорової літератури XX сторіччя, а також на вокально-хорові й кантатні твори А. Веберна, І. Стравінського, Л. Дичко, у яких простежується вплив мотетності.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у наступному:

- вперше було систематизовано мотети композиторів XII-XX ст.;

- простежено становлення й розвиток жанрової моделі мотету у XII-XVI ст. в західноєвропейській музичній практиці;

- розглянуто нові різновиди жанру мотету, які ще до цього часу не були вивчені музикознавцями, а саме: мотет-арія, “партесний” мотет, змішані виконавські склади (вокально-інструментальні);

- вперше запропоновано виконавський аналіз мотетів в аспекті диригентських та вокально-хорових проблем.

Практичне значення. Результати дослідження є цінним підґрунтям у різних сферах музично-виконавської діяльності. Основні розробки дослідження можуть бути впроваджені у спеціальних курсах “Всесвітня хорова література”, “Історія української хорової музики”, “Аналіз музичних творів”, “Хорознавство”. Запропонований аналіз мотетів буде корисним у процесі професійної підготовки диригентів у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах, сприятиме розширенню навчального матеріалу для фахових дисциплін “Диригування”, “Читання хорових партитур”.

Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом обговорювання на засіданнях кафедри хорового диригування Харківського державного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського й у доповідях автора на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми музичного й театрального мистецтва: музикознавство, педагогіка й виконавство” (Харків, 2001); “Теорія і практика матеріально-художньої культури”; (Харків, 2003); “Молода творча наука України” (Харків, 2003); “Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих музикознавців” (Харків, 2005), “Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: музикознавство, педагогіка й виконавство” (Харків, 2007).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані в п'яти статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та окремої книги додатків. Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, з них основний текст складає 193 сторінок; 55 додатків, 230 сторінок. Список використаних джерел налічує 227 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної проблематики, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання та методологія дослідження, розкриваються його теоретичне та практичне значення.

Розділ 1 “Розвиток та становлення жанру мотету у контексті західноєвропейської музичної практиці в добу Середньовіччя й Відродження” досліджує процес становлення та формування жанру мотету.

Для характеристики самого жанру та його еволюційної специфіки у контексті довготривалої історичної перспективи відбувається звернення до вітчизняних теорій жанрів. У сучасній теорії є декілька систем-концепцій, які за своїм змістом наближаються до універсальних. Подається огляд музикознавчої літератури та енциклопедичних статей відносно поняття жанру. Найбільшу увагу приділено системам В.Цуккермана, А.Сохора, А.Назайкінського.

Аналізуючи розвиток жанру мотету, необхідно скласти його “історичну” перспективу, тобто власну періодизацію жанру за рамками загальних історичних етапів європейської музики. Для цього розглядаються концепції “тріади” вітчизняних музикознавців М.Арановського та А.Соколова, де виявляються критерії класифікації і враховуються фундаментальні закони, що визначають існування будь-якого жанру.

У дисертації розглянуто фундаментальні дослідження Ю. Євдокимової, Н.Сімакової, Н. Герасимової-Персидської, Є. Браудо, М. Друскіна, А. Лащенко, Т. Ліванової з питань зародження, розвитку жанру мотету у західноєвропейській музиці XII-XVI ст. Аналіз наукових праць довів, що подальша еволюція жанру розглядається досить фрагментарно. Питання з вивчення жанру мотету протягом XVI-XX ст. залишається поза межами вітчизняних досліджень.

Підрозділ 1.1. “Генеза та ранні форми розвитку мотету в добу Середньовіччя” розглядає джерела виникнення жанру мотету, визначає його жанрово-генетичну структуру у контексті європейської музичної практики.

Етап становлення професійної музики у Європі перш за все пов'язаний з церковною музикою і належить Середньовіччю (XII-XIII ст.). Для цього періоду характерна синкретична єдність теоретичної, виконавчої, педагогічної та композиторської сфер діяльності у творчості музикантів того часу. Усна форма існування церковної музики, поступове формування нотації, перехід від одноголосся до багатоголосся - завдання, які обумовили синкретичний (універсальний) тип музиканта епохи Середньовіччя. Також показовим моментом є безпосередня співоча (а також і регентська) діяльність такого музиканта у контексті конкретного собору, де прикладом можуть виступати імена Лєоніна та Пєротіна Великого, представники школи Нотр-Дам XII-XIII ст. Вже у ранньому Середньовіччі з'являються перші зразки теоретичних трактатів, які свідать про теоретичну діяльність окремих музикантів. Проте треба зазначити, що не кожний співак володів достатньою композиторською обдарованістю та аналітичним мисленням. Ці обставини призвели до поступового розділення та відокремлення даних сфер діяльності.

Мотет був започаткований у XII ст. з триголосних форм багатоголосся (кондукту, клаузули). У творчості Пєротіна та Лєоніна відбувається становлення цього жанру з притаманними йому властивостями побудови мотету. Головною особливістю мотету XIII-XIV ст. є побудова багатоголосної композиції на засаді основного голосу (тенора), де зверху “приписувався” інший, більш рухливий голос. Основний композиційний принцип мотету - з'єднання різноманітних мелодій зі всілякими текстами. Завдяки цьому виявляється тенденція до полімелодійних шарів у багатоголосному складі, що в свою чергу висувало на перший план проблему ритму.

У цей період виникає новий різновид мотету - ізоритмічний, засновником якого є Ф. де Вітрі. Г. де Машо, продовжуючи традиції Вітрі, створює нові мотети на основі монотекстовості. Для мотету XIII-XIV ст. було характерно: політекстовість на полімовній (Ф. де Вітрі) або мономовній (Г. де Машо) основі; наявність у тенорі cantus firmus з григоріанського хоралу; використання типу композиції на музичній основі talea і color; застосування принципу ostinato; засвоєння недовершених консонансів із збереженням головних довершених. Таким чином, виникають передумови для створення нового типу мотету - однотекстового, який далі досягне свого розквіту в епоху Відродження (XVI-XVII ст.).

З XIV ст. поступово відбувається тенденція розмежування композиторської та виконавської практики. Одним з яскравих підтверджень диференціації типів діяльності є творчість Г. де Машо, “чистого” композитора, який поєднав церковне та світське у мистецтві. Проте, такий тип музиканта не є розповсюдженим для того часу. В більшій мірі переважає синкретичний тип, який є показовим для попереднього етапу.

У підрозділі 1.2. “Принципи формування і розквіт мотету доби Відродження” аналізуються мотети композиторів Ф. Ландіні, І. Чіконіа, Дж. Данстейбла, Г. Дюфаі, Я. Обрехта, Ж. Депре. Творчість цих композиторів узагальнила досягнення французької, італійської та англійської композиторських шкіл. Відбувся синтез ознак мотету французького церковного жанру з засобами світських жанрів інших національних традицій. У творах І. Чіконіа спостерігається взаємопроникнення французького та італійського поліфонічного мистецтва, використання італійського мелодизму, але без зайвої віртуозності голосів. У мотетах Дж. Данстейбла збільшується значення імітаційного розвитку, а також застосовується сполучення складної поліфонічної техніки з більш прозорою фактурою.

У творчості Г. Дюфаі, Я. Обрехта, Ж. Депре відбувається кристалізація рис “суворого” стилю. Мотет доби Відродження у деяких композиторів, зокрема у Г. Дюфаї, ще пов'язаний із традиціями Середньовіччя: ознаки інструментального складу написання і чіткий розподіл голосів на провідний та акомпануючий. Водночас простежується нова манера написання: у нижньому голосі міститься партія басу, а не партія тенору.

У творах Г. Дюфаї продовжує удосконалюватися “пісенний” різновид мотету. Композитори Ж. Депре та Я. Обрехт, продовжуючи традиції попередників, використовують майже увесь арсенал прийомів, які характерні для поліфонії “суворого” стилю: звичайна імітація, канони, проведення теми в збільшенні й зменшенні; співставлення імітаційного та акордового складів.

Кульмінаційним етапом в історії жанру мотету є творчість Дж.Палестріни й О.Лассо. За концепцією Н.Сімакової, яка розглядала розвиток жанру мотету в епоху Відродження, одночастинні духовні мотети Лассо можна умовно поділити на п'ять основних структурованих типів і розташувати у напрямку зростання новаторських тенденцій:

- мотети з витриманим Cantus firmus;

- імітаційно-остинатні, витримані в ізоритмічній техніці;

- мотети, в основі багатоголосної фактури яких є канон;

- імітаційно-строфічні з використанням кварто-квінтових тональних відповідей, що готують фугу;

- мотети, виконані в традиційній техніці “звичайного контрапункту”.

Палестріна створює мотети наскрізної імітаційної побудови, де стретні розділи, прямуючи один за одним, складають строфічні форми.

У цей історичний період збереглись такі жанрові ознаки: формоутворююча роль тексту та наявність cantus firmus. Принцип ostinato у побудові форми поступово змінився на інший - varietas, який став родовою ознакою нового мотету. Varietas виник у зв'язку з зацікавленістю композиторів змістом тексту і виявився в оновленні музичного матеріалу згідно з новою строфою. Це призвело до виникнення нової форми, яка закріпилася у жанрі і отримала назву мотетної. В області музичної техніки старовинний контрапункт змінився на поліфонію “суворого” стилю зі стрето-імітаційною побудовою, яка підготувала фугу. Імітаційна поліфонія містить у собі риси принципу ostinato на мелодійному рівні. Таким чином, новими жанровими ознаками мотету стали: принцип varietas та імітаційна поліфонія як нове втілення принципу ostinato.

Мотет другої половини XVI ст. не тільки підсумовує довгий шлях розвитку жанру, але й відкриває подальші шляхи розвитку цього жанру, а саме:

- формування багаточастинних і циклічних структур у композиційному аспекті;

- становлення ознак фугованого викладення у техніці письма.

У зв'язку з розвитком жанру виконавські вимоги диригента і хору час від часу зростали. В епоху Середньовіччя та Відродження характерними рисами були: лінеарність мислення музичних побудов; відсутність яких-небудь позначень нюансів та штрихів; наявність у творах модальності ладу; вільне (у метро-ритмічному відношенні) виконання творів (найчастіше імпровізаційного характеру).

Таким чином, слід зазначити, що виконавські завдання мотетів Середньовіччя та Відродження залежать від формоутворення, побудови, написання творів. Такий тісний зв'язок між цими двома аспектами можна відзначити і в подальшому в творчості композиторів XVI-XIX ст.

Розділ 2 “Основні жанроутворюючі аспекти мотету в європейській музичній практиці XVI-XIX століть” досліджує мотет на етапі переродження, де можна простежити його власну модель у синтезі з новими рисами та закономірностями, що були привнесені у мотет під впливом інших, більш “молодих” музичних явищ.

У підрозділі 2.1. “Розвиток жанру мотету XVI - XVII століть на прикладі творчості Я. Аркадельта, К. Джезуальдо, Г. Шютца” у результаті аналізу мотетів вищезгаданих композиторів виявляється сполучення “старого” й “нового”. Я. Аркадельт, використовуючи досвід композиторських шкіл XV-XVI ст., застосовує розвинену імітаційну техніку, різні види складного контрапункту. У творчості К. Джезуальдо композиційні форми мотетів збагачуються різноманітними прийомами роботи з cantus firmus. Характерною ознакою жанру мотету є використання різноманітних видів поліфонічної фактури: від традиційної хоральної до імітаційної в різних поєднаннях. Мотети Г. Шютца встановлюють певні закономірності побудови “мотетної форми”, яка складається з декількох тем, що змінюють одна одну, оновлюються з кожною новою фразою тексту та розвиваються імітаційно.

Характерними рисами мотету XVI-XVII ст. є: 1) остинатність не тільки у мелодичному та ритмічному аспектах, але і в побудові розділів (дводольність в оточенні тридольності) (мотет Я. Аркадельта “Ave Maria); 2) різноманітна фактурна організація: від 4-голосних (традиційних) гармонічних побудов (мотет Я. Аркадельта) до 6-голосних композицій імітаційно-поліфонічного складу (мотети К. Джезуальдо); 3) принцип наскрізного імітаційного розвитку на основі cantus firmus (мотети К. Джезуальдо, Г.Шютца); 4) ідея постійного оновлення: варіантність та варіаційність музичного матеріалу (мотет Я. Аркадельта);

5) перевага мелосної поліфонії (мотети Г.Шютца); 6) використання комплементарно-контрапунктичної поліфонії (мотет Я. Аркадельта); 7) синтез архаїчного та сучасного стилю: поєднання старої модальності та тонально-функційного зв'язку співзвуч (мотети К. Джезуальдо, Г.Шютца). Таким чином, у творчості композиторів XVI-XVII ст. мотет зазнав значних трансформацій, які пов'язані з технічними засобами, національними рисами, ускладненнями форми та змісту. У творах цього періоду спостерігаються типологічні ознаки старого мотету, але вже у синтезі з новими засобами виразності сучасного на той час стилю.

У підрозділі 2.2. “Розвиток жанру мотету та особливості виконання у творчості композиторів XVII-XIX століть” жанр мотету, який набуває значних змін, досліджується у творчості Ф. Куперена, Д. Терраделаса, И. Йомеллі, І.С. Баха, Ф. Шуберта. Можна стверджувати про його варіативність, яка виникла під впливом стилів, жанрів, мови того часу. Усе більше позначаються “національні риси” мотету в різних країнах Європи XVIII ст. У Німеччині мотет залишається хоровим поліфонічним твором на вислів з текстів німецького богослужіння або на духовні пісенні мелодії у якості cantus firmus (І.С. Бах). В Італії з'являється сольний мотет-концерт (1-4-голосний) з генерал-басом, у Франції на основі мотету з рисами концертності та камерного його різновиду складний жанровий процес веде до появи кантати. Водночас з багатохорним мотетом співіснують “сольні” мотети та їх різновиди: мотет-арія, мотет-діалог, мотет-сцена, що зазнали вплив сценічних жанрів ( Д. Терраделас).

У епоху Ренесансу поява і розповсюдження музичних інструментів, відкриття консерваторій сприяє подальшому відокремленню сфер діяльності, особливо виконавської. Композитори XVII-XVIII ст. зберігають прихильність до універсально-комплексного типу музиканта. Проте на цій стадії взаємодій сфер діяльності з'являється новий тип - синтетичний. У даному контексті особливо показова особистість І.С.Баха, який виявив себе як талановитий композитор, яскравий виконавець-віртуоз на різних інструментах та педагог. Ці обставини обумовили особливості нотного запису музичних творів. Для фіксації музичного тексту характерна деяка схематичність та умовність, де відсутні темпові позначення, динаміка, агогіка та ін. В докласичну епоху також не регламентувався виконавський склад та кількість партій як в ансамблево-хоровому, так і в інструментальному творі.

Інтерес західноєвропейських композиторів до жанру мотету у музиці XVII ст. згасав. Проте зацікавленість мотетом можна виявити у вітчизняній (особливо українській) музиці XVII-XVIII ст. На початку XVIII ст. у хоровому мистецтві виникає новий різновид - “партесний мотет” невідомого українського композитора. Особливість даного твору полягає, з одного боку, у поєднанні принципів побудови мотету з рисами концертності; з іншого - у використанні української мови замість латинської, а також у впливах інтонаційної сфери та ритмічної специфіки національних джерел.

У другій половині XVIII - поч. XIX ст. з виникненням опери, симфонії, вокальної та фортепіанної мініатюри мотет майже зник з композиторської практики. Доба романтизму продовжує тенденцію розподілу сфер діяльності, що призводить до автономності виконавця та відокремлення його від композитора. Відбувається формування виконавського мистецтва, тому можна визначити ще один тип музиканта - автономний, “вузької” спеціалізації. Це обумовило зміну у нотній фіксації тексту, де з'являються композиторські вказівки відносно музичних засобів виразності.

У XIX ст. в мотетах Ф. Шуберта, Р. Шумана простежуються романтичні ознаки вокального циклу: циклічність композиції, мелодика романсового типу, використання гомофонно-гармонійного складу написання. Твори І. Брамса, А. Брукнера, Г. Берліоза спираються на практику написання XVI ст.: використання імітацій, канонів, фуг, контрастної поліфонії.

Розглядаючи специфіку виконання творів цього історичного періоду, важливо зазначити, що вона залежала не тільки від технічного удосконалення мотету, ускладнення поліфонічних форм (канони, секвенції, імітації, фуга), але від нотного запису тексту, де переважали умовність та схематичність виконавчих засобів виразності. Ця особливість була обумовлена синтетичним типом музиканта того часу. Тому виконання творів висуває підвищені вимоги, які залежать від вокально - хорових завдань, а саме: ускладнення техніки написання, використання стрибків на ч.4, б.6, ч.8; перевага вертикального строю над горизонтальним; часті зміни тональності, відхилення у різні гармонійні співзвуччя; поява позначень нюансів (перевага нерухомої динаміки - p, mp, f, mf); ускладнення ритмічного малюнку (шістнадцяті, тридцатьдругі, а також велика кількість синкопованого ритму); “мозаїчність” у побудові композиції.

Виконавство в цілому висуває проблему трактовки мотетів XVI-XIX ст. у сучасному контексті. У виконавській практиці можна простежити декілька видів трактовок, основні з них:

- “аутентичні” трактовки, наближені до першоджерел, з відсутністю будь - якої динаміки, нюансів; виконання твору більш повільне, розтягнуте;

- “сучасні” інтерпретації мотетів, які адаптовані до нашого світосприйняття музики.

Таким чином, слід зазначити, що проблема виконавства, пов'язана з особливостями музичної практики у сучасному музичному житті, вимагає від виконавців глибоких знань в області поліфонії, теорії та історії музики, особливостей трактовки творів, які написані в той чи інший історичний період.

Розділ 3 “Особливості жанрово-виконавських ознак мотету в музичній практиці XX століття” розглядає феномен мотету XX ст., що, збагачений новими засобами музичної виразності, знову займає гідне місце в низці жанрових різновидів свого часу.

У підрозділі 3.1. “Неокласичні тенденції жанру мотету на прикладі творчості І. Стравінського, А. Веберна, Ф. Пуленка” розкриваються неокласичні риси мотетної хорової творчості І. Стравінського (обробка творів К. Джезуальдо) та Ф. Пуленка, а також розглядаються ознаки жанру мотету на прикладі I й III частин Кантати №1 А. Веберна. В обробці творів К. Джезуальдо І. Стравінський використовує канони, імітації, принцип розбіжності тексту між вокальними партіями в творі. В мотетах простежується функція басу як гармонійної основи твору.

У кантаті №1 А. Веберна, одного з яскравих новаторів музики першої половини ХХ ст. і представника нововіденської школи, виявляються деякі жанроутворюючі ознаки жанру мотету. Композитор використовує фактурно-темброву контрастність, принцип ostinato, який зростає із серії, старовинний засіб varietas, спирається на техніку канонів.

У циклі Ф. Пуленка “Чотири мотети на час покаяння” найбільш яскраво простежуються риси жанру мотету в поєднанні з сучасними засобами виразності. У стильовому відношенні ці твори містять у собі риси неокласицизму та романтизму. Для неокласицизму властиві: суворість гармонії, її роль і формоутворенні, опора на гармонічний та гомофонно-гармонічний склад; хорова фактура переважно класичного типу (стійке чотириголосся), елементи поліфонічного складу написання (імітації). Романтичні риси втілені у використанні темброво-колористичних фарб, розмаїтті тематичних утворень, яскравості гармоній. Характерні для творчості композитора музичні засоби виразності знаходять своє застосування в різких відхиленнях в інші тональності, нових звукових рішеннях, використанні як мажорно-мінорної системи, так і старовинних ладів. Ф.Пуленк використовує принцип ізоритмії, застосовує паралелізми у дусі Середньовіччя поряд з дисонуючими септимами, нонами. Також характерним є застосування поліфонії “шарів”, використання секвенцій, повторів, канонів, вільної форми типу розгортання, синтезу простих і складних гармонійних комплексів.

Таким чином, у творах І. Стравінського, А. Веберна, Ф. Пуленка простежується поєднання основних жанроутворюючих ознак жанру старовинного мотету з більш сучасними формами поліфонічного мислення.

У підрозділі 3.2. “Трансформація жанру мотету в музичній хоровій спадщині А. Ушкарьова, Л. Дичко, О. Грінберга” розглядаються зразки мотетного жанру XX ст. у творчості українських та російських композиторів. Внаслідок модифікацій, які обумовлені загальними духовними й культурними уподобаннями часу, виникають твори, що поєднують сучасну мову і старовинні принципи.

А. Ушкарьов використовує цитати хоралу, які виконують роль cantus firmus, засоби імітаційної контрастної поліфонії. Застосовує музичну мову минулих століть: діатоніку класичної тональності, просту мелодику та ритміку, надає перевагу консонантності. Нескладна музична мова, довершеність форми, ясна тональна логіка сприяють доступному виконанню мотету, на відмінну від багатьох хорових творів XX ст.

У циклі “Нова пісня” О. Грінберга, що складається з чотирьох мотетів, можна простежити розкриття принципів мотету, а саме: 1) використання цитати хоралу, яка виконує роль cantus firmus; 2) принцип імітаційної поліфонії з використанням дзеркальних канонів у середніх частинах; 3) принцип контрастної поліфонії у крайніх частинах; 4) застосування ізоритмічного засобу перфектного розподілу тривалостей мотетної форми, внаслідок чого наявність тактової риски у партитурі є символічною; 5) принцип старовинної мотетної форми, де рядок прозаїчного тексту відокремлений в самостійний розділ; 6) використання техніки гокетування, розбіжності у вимові тексту.

Розглядається актуальність жанрових ознак мотету у сучасній хоровій літературі на прикладі II частини кантати “Червона калина” Л. Дичко, а саме: 1) у типі форми (варіації на basso ostinato, хоровий рефрен і соло з tutti); 2) у респонсорному типі багатоголосся; 3) у темі вступу, що є інтонаційним “зерном” і виявляє схожість із принципом cantus firmus; 4) у контрастній поліфонії.

Звертаючись до музичної практики XX ст., слід зазначити, що виконавська свобода попередньої традиції, а також антиромантичного напрямку вимагає від композиторів більш ретельного регламентування виконавських завдань та обмежування ролі інтерпретатора, щоб наблизити твір до авторського задуму. У цей історичний період зустрічається як автономний тип музиканта (до “чистих” композиторів можна віднести А.Веберна, Л.Дичко, О.Грінберг та інш.), так і синтетичний, який поєднує композиторську та виконавську діяльність (І.Стравінський, Ф.Пуленк, А.Ушкарьов). Різке розділення композиторської та виконавської практики призводить до значних зростань вимог у виконавстві XX ст. Проблеми виконання обумовлені вокально-хоровими завданнями у творах, а саме:

- наявністю різких дисонуючих акордів, відхилень в різні гармонійні співзвуччя;

- складним метро - ритмічним розвитком;

- частими коливаннями темпу;

– відсутністю тональної опори;

- наявністю вільної дванадцятитоновості;

- використанням інструментальної техніки інтонування, проспівуванням приголосного.

У XX ст. мотет досяг найвищого ступеня труднощів у виконавстві. Він підсумовує усі досягнення виконавської практики у трактовці творів даного жанру, вносить нові завдання, які виникли з ускладненням технічних засобів написання у сучасному хоровому мистецтві.

У Висновках дисертації викладено результати проведеного дослідження. На підставі аналізу численних зразків жанру мотету можна стверджувати, що в цьому жанрі відбулися значні еволюційні процеси. Найважливіші з них:

1. Генетичний етап. Виникши у добу Середньовіччя у творчості композиторів Ф. де Вітрі та Г. де Машо, мотет набув ознак, які визначають “генетичний код”, “ядро” жанру, а саме: 1) політекстовість, де текст є конструктивною основою мелодії; 2) наявність у тенорі cantus firmus з григоріанського хоралу; 3) три- або чотириголосся, де виявляється ярусність тексту, фактури, ритму, метру, мелодики; 4) формування типу композиції на музичній основі, де talea є головною конструктивною одиницею, а color - допоміжною; 5) використання принципу ostinato з використанням засобів ізоперіодики (ізоритмія, ізомелія, ізогармонія).

2. Класичний етап. В епоху Відродження розвиток мотету відбувається у двох напрямках. Перший - пов'язаний з розквітом нового типу багатолосся - поліфонією “суворого” стилю, в якому узагальнюються досягнення французької, італійської та англійської композиторських шкіл, - творчість Ф. Ландіні, Д. Данстейбла, Й. Чіконіа. Другий напрямок характеризується розквітом нідерландської школи, де постають такі особистості, як Г. Дюфаі (перше покоління), Й. Окегем, Я. Обрехт (друге покоління), Ж. Депре (третє покоління), О. Лассо (четверте покоління). Їх традиції узагальнює представник італійської музики Дж. Палестрина.

3. Етап трансформації. У XVII-XVIII ст. жанр мотету запроваджений у музичній практиці Я. Аркадельта, Я. Гандля, Т. Вікторія, Ф. Анеріо, К. Джезуальдо, Ф. Куперена, Д. Терраделаса, І. Йомеллі, Г. Шютца, І.С. Баха.

Починаючі з кінця XVIII ст., мотет втрачає своє значення і майже цілковито витісняється оперою. У ХVШ-ХIХ ст. зустрічаються одиничні приклади у творчості Р. Шумана, І. Брамса, А. Брукнера та ін.

XX століття є новим етапом у розвитку жанру мотета, коли виникає зацікавленість духовною музикою та її жанрами. В умовах кризи тональності, яка привела до дванадцятитоновості, особливої актуальності набуває поліфонія. У цьому контексті епохи з'являються нові тенденції у відродженні жанру мотета:

- стилізація жанру зі збереженням імітаційної техніки в умовах діатоніки ранньої тональності (А. Ушкарьов);

- обробка “чужих” творів як засіб апробації жанру та пов'язаного з ним поліфонічного письма (К. Джезуальдо - І. Стравінський);

- використання стреттно-імітаційних прийомів в умовах додекафонної техніки, використання гокетної техніки ізоритмічного мотету та принципу ostinato, який узагальнює інтонаційну єдність тематизму, що виникає з серії (А. Веберн);

- впровадження основних принципів мотету у синтезі з національними традиціями української хорової музики (Л. Дичко);

- відродження самого жанру мотету в умовах розширеної тональності (Ф. Пуленк) та сучасних композиторських технік (О. Грінберг).

Визначається поняття музичної практики, яке охоплює у собі сукупність композиторського, виконавського, теоретичного та педагогічного видів діяльності. Їх взаємозв'язок протягом багатьох століть складався по-різному і являє собою як синкретичну єдність усіх типів діяльності окремого музиканта, так і відокремлення композиторської творчості від виконавської практики. Це дає змогу поділити розвиток музичної практики на три етапи: синкретичний, “автономний” та синтетичний.

Отже, у результаті тривалого історичного розвитку мотет накопичив свої, тільки йому притаманні властиві засоби взаємодії музики з текстом та формотворчі прийоми, що змінюються згідно до умов епохи та особливостей національних шкіл. Водночас зросли та ускладнились вокально-хорові вимоги до виконавства, внаслідок чого цей жанр досяг найвищого ступеня труднощів для виконавства.

 СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Халєєва О.В. Принципи формування й розквіту жанру мотету в епоху Відродження // Сучасні проблеми професійної підготовки фахівців: методичний аспект: Зб. наук. праць. - К.: Наук. світ, 2001.- С. 256-264.

2. Халєєва О.В. Формування жанрового потенціалу мотету в епоху Середньовіччя // Професійна й моральна культура в педагогічній системі: Зб. наук. статей. - Х.: Луганськ, 2004.- С. 211-220.

3. Халєєва О.В. Особливості хорового виконавства XVIII століття на прикладі “Шести мотетів Й.С.Баха” // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки, теорії та практики освіти: Зб. наук. праць. - Х.: ХДУМ, 2006.- Вип.17. - С. 290-301.

4. Халєєва О.В. Основні жанроутворюючі аспекти мотету XVI століття у творчості композиторів Я. Аркадельта, Т. Вікторія // Проблеми підготовки викладачів до здійснення завдань сучасної освіти: Зб. наук. праць. - Х.: Стиль - Іздат, 2006.- С. 303-313.

5. Халєєва О.В. Партесний мотет в творчості українських композиторів початку XVIII століття // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: Зб. наук. праць. - Х.: Луганськ, 2006. - Вип. 6. - С.162-171.

АНОТАЦІЯ

Халєєва О.В. Мотет у європейській музичній практиці: шляхи розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Харківський державний університет мистецтв ім. І.П.Котляревського, Харків, 2007.

У дисертації розглянута проблема жанрової моделі мотету в музичній практиці західноєвропейських та українських композиторів XII-XVIII ст. (Ф. де Вітрі, Ж. Депре, Дж. Данстейбл, О. Лассо, Дж. Палестріна, Я. Аркадельт, Я. Гандль, Т. Вікторій, Ф. Анеріо, К. Джезуальдо, Ф. Куперен, Д. Терраделас, И. Йомеллі, Г. Шютц, І.С. Бах та ін.). Простежено всі етапи формування жанроутворюючих ознак мотету протягом століть. Проведено комплексний музикознавчий аналіз з питань розвитку жанру в декількох аспектах: текстовому, ритмічному, інтервальному, фактурному відношеннях.

У дисертації простежено жанрові ознаки мотету у сучасному хоровому мистецтві XX ст.: твори А. Веберна, І. Стравінського, Ф. Пуленка, А. Ушкарьова, А. Грінберга, Л. Дичко. Жанр мотету характеризується не тільки в історичному, теоретичному, жанроутворюючому аспектах розвитку, але й порушена проблема виконавства даних творів. Аналіз мотетів дозволив виявити вокально-хорові труднощі при виконанні. Ступінь цих труднощів змінювався з часовими рамками розвитку жанру, а також особливостями національних шкіл. У роботі порушується проблема розробки виконавських рекомендацій, оскільки ці твори не дуже часто звучать у концертному виконанні.

У результаті проведених досліджень було визначено, що в XX столітті, зазнавши відомих модифікацій, збагачений новими гармоніями, формами, музичними засобами виразності, мотет посів гідне місце у ряді жанрових різновидів та переживає відродження у сучасному музичному мистецтві.

Ключові слова: музична практика, жанр мотету, мотет на cantus firmus, „мотетна форма”, „мотет-арія”, мотет-концерт.

АННОТАЦИЯ

Халеева Е.В. Мотет в европейськой музыкальной практике: пути развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Харьковский государственный университет искусств им. И.П.Котляревского, Харьков, 2007.

В диссертации рассмотрена проблема жанровой модели мотета в музыкальной практике западноевропейских композиторов XII-XVI веков (Ф. де Витри, Ж.Депре, Дж. Данстейбл, О. Лассо, Дж. Палестрина). Прослежены все этапы формирования жанрообразующих признаков мотета на протяжении веков. Проведен комплексный музыковедческий анализ по вопросам развития жанра мотета в нескольких аспектах: текстовом, ритмическом, интервальном, фактурном отношениях.

В истории европейского музыкального искусства мотет является одним из уникальных жанров, который, претерпевая длительную эволюцию на протяжении ХII-ХХ веков, сохранился до сегодняшних дней. Эта особенность жанра объясняется его экспериментальной природой, центральным местоположением в контексте европейской музыкальной практики, которая обусловливает стабильный интерес композиторов различных эпох и национальных школ к потенциальным возможностям мотета. Протяженная временная дистанция его развития обусловила “реагирование” жанра на смены историко-культурных и стилевых особенностей, вследствие чего жанровые признаки, бывшие актуальными в одну эпоху, заменяются другими. Несмотря на то, что мотет неоднократно видоизменялся, его сущностные свойства оставались незатронутыми, сохраняя “ядро” жанра.

Прослежен этап трансформации жанра мотета, который охватывает XVII-ХIХ века (Я. Аркадельт, Я. Гандль, Т. Викторий, Ф. Анерио, К. Джезуальдо, Ф. Куперен, Д. Терраделас, И. Йомелли, Г. Шютц, И.С. Бах и т.д.). Происходит “угасание” жанра и уход мотета с ведущих позиций в композиторской практике. Однако главным обстоятельством стало постепенное вытеснение хоровых произведений новыми жанрами - оперой, кантатой, ораторией. Параллельно этим изменениям произошло зарождение гомофонно-гармонического письма и становление тональности как нового “закона”, регулирующего многоголосие. В результате чего возникают новые жанры вокальной и инструментальной музыки - ария, дуэт, концерт, кантата, соната и другие. Это обусловило объединение мотета с более популярными жанрами, так возникают композиции “в смешанном роде”. Под влиянием оперы появились мотет-ария, мотет-диалог, мотет-сцена. В Италии и Франции мотет-концерт привел к возникновению кантаты, которая вытеснила старый мотет, заимствуя из него многие жанровые признаки.

Наиболее последовательным в обращении к жанру мотета стало творчество немецких композиторов XVII - первой половины XVIII веков, что обусловлено спецификой национального развития музыки, где в связи с реформацией роль церковных жанров была ведущей. В этом контексте прежде всего показательно наследие Г. Шютца и И.С. Баха.

В диссертации прослежены признаки мотета в современном хоровом искусстве XX века: сочинения А. Веберна, И. Стравинского, Ф. Пуленка, А. Ушкарева, А. Гринберга, Л. Дычко. Проведена характеристика жанра мотета не только в историческом, теоретическом, жанрообразующем аспектах развития, а также затронута проблема исполнительства данных произведений. Анализ мотетов позволил выявить вокально-хоровые трудности при исполнении. Степень этих трудностей видоизменялась вследствие развития жанра в соответствии с эпохой, а также особенностями национальных школ. В работе затрагивается проблема разработки исполнительских рекомендаций, поскольку эти произведения не часто звучат в концертном виде.

В результате проведенных исследований было определено, что в XX веке, претерпев известные модификации, обогащенный новыми гармониями, формами, музыкальными средствами выразительности, мотет занял достойное место в ряду жанровых разновидностей и обрел свое новое рождение в современном музыкальном искусстве.

Ключевые слова: музыкальная практика, жанр мотета, мотет на cantus firmus, “мотетная форма”, “мотет-ария”, мотет-концерт.

ANNOTATION

Haleeva E.V. Motet in European musical practice: the ways of development.

Dissertation for appropriation scientific level as a candidate of art sciences for specialization 17.00.03 - Music art. - Kharkiv State University of Art named for I.P.Kotljarevskij, Kharkiv, 2007.

The thesis deals with the problem of motet genre model in the history of the West - Evropean and Ukrainian music of the 12-th - 20-th centuries composers (G. Dunstable, O. Lasso, Ya. Hundle, T. Victoriy, F. Anerio, J.S. Bach). All stages of the motet genre - organizing indications during some centuries are observed. The complecs musicological analysis in the questions of motet genre development in carried out in some aspects: textual, rytmic, interval, textural respects.

The genre model of motet in modern choral art of the 20-th century is retraced in the thesis (A. Vebern, I. Stravinsky, A. Ushkarev, A. Greenberg, L. Duchko). The characteristic of the motet genre is given not only in the historical, theoretical, genreforming aspects of development, but it is also touched upon the problem of these works performance. The analysis of motets allowed to reveal vocal - choral performing difficulties. The degree of these difficulties modified in the accordance of the genre development with the epoch, and also with the peculiarities of national schools. This work touches upon the problem of performens recommendations elaboration, as these works are heard not very often in the concert form.

As the result of these investigations it was determines, that in the 20-th century having undergone some certain modifications, enriched by new harmonies, forms, musical means of expressiveness, mote took a deserved place in a number of genre varieties and found its new birth in contemporary musical art.

Key words: musical practice, genre of mote, motet of cantus firmus, “motet-vocal”, “motet form”, motet-concert.

Размещено на Allbest.ru

...