Народна пісня на уроках музичного мистецтва в початкових класах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи народної пісні в початковій школі

1.1 Вивчення української народної пісні в початкових класах

1.2 Роль народної пісні в розвитку творчої активності молодших школярів

1.3 Народна пісня як джерело дидактичних знань учнів

2. Особливості використання дитячого фольклору на уроках музики в початкових класах пісня хор музичний

2.1 Методичні рекомендації щодо використання дитячого фольклору на уроках музики у початкових класах

2.2 Музичний фольклор у розвитку творчих здібностей молодших школярів

2.3 Розробка уроку з музичного мистецтва для учнів четвертого класу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Пісня розповідає простими словами найглибші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а як дійсність... Пісня радує, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів на хвилю уступає на бік, випливає сльозами, не гіркими, - але такими, що облегшують душу. (Іван Франко)

Враховуючи що молодший вік є особливо перспективний в розвитку музичного сприймання, необхідне достатнє музичне навантаження на пам'ять дітей.

Воно створює запас вражень і формування інтересу до народної музики.

Музично-естетичний смак буде розвиватися більш успішно тоді, коли дітей будуть навчати слухати, співати, аналізувати свою народну музику.

Широке використання музики свого народу в навчанні, у дітей молодшого шкільного віку підвищує рівень їх музичного приймання, яке має більш осмислене, емоційне, що виявляється в стійкій, постійній увазі дітей до уроку, в намаганні більше дізнатися про творчість різних композиторів, частіше слухати рідну музику.

Музика - обов'язковий предмет в школі. Проте, дуже важливо налагодити позакласну і позашкільну музично-виховну роботу, і перш за все, сприяти розвиткові дитячої художньої самодіяльності.

Повсякденна турбота про естетичне виховання дітей - це спільна справа школи, сім'ї, громадськості. Адже майбутнє мистецтва багато в чому залежить від того як нові покоління оцінять великі творіння музичної культури минулого і сучасного. Тому педагогіка вважає музичну народну творчість однією з найважливіших основ системи музичного виховання.

Народна пісня - має виняткову роль в правильному, бережливому формування дитячих голосів. Тому вивчення музичного фольклору має велике значення в музично-естетичному вихованні підростаючого покоління.

Збувається прадавня мрія українського народу бути господарем своєї долі, вийти вільною і достойною нацією на терен світової культури, стати в ряд передових країн світу.

Відродження України, її духовності, неможливе без рідної пісні, яка жила вічно з нашим багатостраждальним народом, і дійшла до нас як найдорогоцінніший скарб, що підтримував українця на протязі всього його життя та передавався у спадок з покоління в покоління.

Український народ на перехрестях своєї долі ніколи не розлучався з рідною піснею, яка була йому служницею на пшеничному полі, в неволі на чужині.

Українська пісня пройшла випробовування на невмирущість і зараз чарує мільйони людських сердець, сіяючи дивовижною чудо квіткою у різнобарвному вінку світової народної творчості.

Народна пісня відіграє велике значення і в музично-естетичному вихованні учнів. Не забуваймо, що діти - майбутнє нашої вітчизни, і для них, ми зобов'язані повертати втрачені сторінки історії, зокрема пісенної, відкрити доступ до невичерпного джерела народної мудрості. Яке надасть молоді сили і наснаги, стане добрим порадником і дороговказом до нової, вільної, незалежної, соборної України.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, я обрала наступну тему курсового дослідження: Народна пісня на уроках музичного мистецтва в початкових класах.

Об'єкт дослідження: народні пісні.

Предмет дослідження - значення народної пісні на уроках музичного мистецтва.

Мета дослідження - визначення умов, що сприятимуть більш активному засвоєнню народних пісень учнями початкових класів, показати роль української народної пісні у вихованні патріотичних почуттів школяра, визначити особливості та необхідність використання народної пісні у навчально-виховному процесі в школі.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

- розглянути вивчення української народної пісні в школі;

- охарактеризувати роль народної пісні в розвитку творчої активності учнів;

- дослідити особливості використання дитячого фольклору на уроках музики в початкових класах.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть слугувати студентам, вчителям - практикам в організації навчального - виховного процесу в початкових класах.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

1. Теоретичні основи народної пісні в початковій школі

1.1 Вивчення української народної пісні в початкових класах

Народна пісня є одним із найбільш популярних жанрів музичного мистецтва. Світ пісенної культури українського народу безмежний. Це скарбниця людської духовності, що полонить почуття, розум і серце. В українській пісні відтворюється світогляд народу, його морально-етичні та естетичні цінності, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючих поколінь у дусі високої духовності та моралі. Тому, на мою думку, українська народна пісня має стати основою музичного матеріалу, що використовується на уроках музики в початкових класах.

Важливо зазначити, що вивчення й пропаганду пісенного спадку народу варто здійснювати не епізодично, а доцільно кожний розділ уроку (хоровий спів сольфеджіо, гра на дитячих музичних інструментах, слухання музики тощо) будувати на народнопісенному матеріалі.

Провідну роль у музичному вихованні в початковій школі має відігравати хоровий спів. Він поєднує в собі два найсильніших чинника, що впливають на виконавця та слухача: слово і музику. Поєднавшись між собою, слово і музика здатні підняти людину на подвиг спонукати до роздумів, доброчинності. Доповнюючи і поглиблюючи одне одне, вони формують художні смаки та благородні громадянські почуття. Окрім того, вивчення й використання високохудожнього хорового репертуару надає прекрасну можливість для формування вокально-хорових і художньо-виконавських умінь і навичок школярів.

Основні етапи розучування хорового твору, що має народно-пісенну основу, збігаються із загальноприйнятими. Це і вступне слово вчителя, спрямоване на розкриття проблематичного змісту та загального характеру хорового твору, і повідомлення про автора музики та літературний текст твору або народнопісенне його походження; це сприйняття учнями музики через ознайомлення їх із хоровим твором або через власний показ учителя; розспівування і настроювання хорового колективу в тональності даного твору; розучування твору, що здійснюється окремо по голосах кожною партією, групами голосів, усім складом хору; робота над окремими завершеними музичними побудовами, складними для виконання місцями, які пропонується співати на окремі склади та зі словами даного твору. На цьому етапі завданням учителя є вироблення в учнів правильного співучого дихання та звукоутворення, вдосконалення чистоти інтонації та строю, ансамблю, дикції; робота над художнім виконанням твору на основі синтезу музики і слів, використання можливих засобів музичної виразності [7, 6].

Наведемо приклади використання народних пісень для розвитку вокально-хорових навичок школярів. На першому-другому році навчання на уроці музики навички чистої інтонації виробляються на унісоні. На цьому етапі вокально-хорові вправи, які будуються на народнопісенному матеріалі, орієнтовані на вироблення співацького дихання, високої позиції та м'якої атаки звука, оволодіння навичками виконання музики з різними динамічними відтінками. З цією метою варто використовувати пісні "Вербова дощечка", "Як діждемось літа", "Коляд, коляд, колядниця", "Українка я маленька" тощо.

На третьому-четвертому році навчання формується здатність до слухового сприйняття та виконання двоголосних творів. Для роботи в цей період рекомендуємо використовувати вокально-хорові вправи та пісні, в яких голоси, що співають в унісон, начебто випадково розходяться {в терцію), а потім знову зливаються.

Загальні вимоги до народних пісень, що використовуються на початку навчання, - це їх мелодична виразність, простий ритм, консонантність інтервалів, вокально-зручна текстура.

Українські композитори-класики завжди вважали народну пісню найдовершенішим засобом суспільного і художнього виховання, тому чимало збірок, що містять обробки українських народних пісень, вони присвятили дітям. Збірник М.Лисенка "Молодощі", виданий 1875 р., є першим значним зібранням українських ігрових пісень і веснянок. Дуже корисною і популярною, розрахованою на школярів і домашнє музикування дітей, була збірка К.Стеценка "Луна". За основу шкільного хорового матеріалу композитор узяв народну пісню. Взагалі ця збірка характеризується вдалим добором матеріалу та майстерним його опрацюванням. Другою значною музичною працею К.Стеценка був "Шкільний співаник" - енциклопедія народного життя та побуту, відтворена у вигляді досконалих за художньою формою і різних за жанром пісень: "Ой дзвони дзвонять", "Калач", "Зайчик", "Добрий вечір тобі", тощо.

У 20-ті роки XX ст. з'явилося чимало спеціальних збірників: три випуски "Пролісків" Я.Степового, "Дитяча розвага" С.Титаренка, "Гра" (упорядник Р.Вовк), "Дитячі пісні" М.Вериківського, "Весняночка" В.Верхо-винця, "Слобожанські народні пісні для школи" В.Ступницького, публікації творів М.Леонтовича.

Одним із найкращих творів у світовій музичній літературі для дітей вважається збірник Л.Ревуцького "Сонечко". Він містить 20 народних пісень для голосу з фортепіано, серед яких "Прийди, прийди, сонечко", "Іде, іде дід, дід", "Галя по садочку ходила" та інші.

Перші українські збірники для дітей мали величезне значення: вони будувалися на народнопісенному матеріалі, специфічному характері співу, відтворювали повнокровні образи народного життя [7, 8].

Невичерпність духовних цінностей народної пісні, новаторство українських композиторів у галузі хорової обробки народних пісень і створені ними високохудожні обробки піднесли жанр на небувалу височінь. Цей національний мистецький скарб, без сумніву, заслуговує на увагу педагогів і підлягає детальному вивченню в початкових класах.

У праці „Серце віддаю дітям” В. Сухомлинський розповідає про той добродійний вплив, який справило на його вихованців виконання українських народних пісень. Рідна пісня, визначаючи поетичне бачення навколишнього світу, допомогла виховати в дітей естетичне ставлення до природи, тонкість сприймання, емоційну чуйність. Крім того, пісня розкрила перед дітьми рідне слово як величезне духовне багатство українського народу.

Водночас важливо не упустити сензитивний період - молодший шкільний вік, коли діти особливо сприйнятливі до педагогічного впливу. Їхній художній смак розвинений ще недостатньо, він тільки формується. І якщо з раннього віку дитина слухає і виконує народні пісні, слух поступово засвоює їхні мелодичні й ритмічні особливості, вони запам'ятовуються, стають звичними, близькими.

Національна система виховання - це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Система виховання грунтується на ідеях національного світогляду, філософії, ідеології, а не на ідеях якогось вчення чи якоїсь партії, громадсько-політичної організації. Національна система виховання грунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що увібрали в себе надбання національної виховної мудрості. Вона охоплює ідейне багатство народу, його морально-естетичні цінності, трансформовані в засобах народної педагогіки, народознавства, принципах, формах і методах організації виховного впливу на молодь (теоретичний аспект), а також постійну і систематичну виховну діяльність сім'ї, державних і громадських навчально-виховних закладів, осередків (практичний аспект).

Естетична культура - це здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси.

Естетична культура містить у собі такі компоненти:

· естетичне сприймання - здатність виділяти в мистецтві і житті естетичні якості, образи і переживати естетичні почуття;

· естетичне почуття - емоційні етапи, що викликані оцінним ставленням людини до явищ дійсності і мистецтва;

· естетичні потреби - потреби в спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, в естетичних переживаннях;

· естетичні смаки - здатність оцінювати витвори мистецтва, естетичні явища з позиції естетичних знань і ідеалів;

· естетичні ідеали - соціально та індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в природі, суспільстві, людині, мистецтві;

· художні уміння, здібності в галузі мистецтва.

Естетична культура формується в процесі художньо-естетичного виховання, є його метою. Завдання і зміст художньо-естетичного виховання визначаються обсягом поняття „Естетична культура”: розвиток естетичних смаків, почуттів, потреб, знань, ідеалів, вироблення художньо-естетичних умінь, творчих здібностей.

Естетичне виховання здійснюється комплексом засобів. Велике значення має матеріальна база школи, декоративне оформлення приміщення, благоустрій пришкільної садиби, оформлення кабінетів і лабораторій, коридорів, інших приміщень. Невипадково у навчально-виховних закладах, якими керував А. С. Макаренко, відвідувачі визначали безліч квітів, блискучий паркет, дзеркала, білосніжні скатерки в їдальнях, ідеальну чистоту в приміщеннях.

У навчальному процесі естетичному вихованню сприяє викладання всіх навчальних предметів. Будь-який урок, семінар, лекція має естетичний потенціал. Цьому слугує і творчий підхід до вирішення пізнавальної задачі, і виразність слова учителя та учнів, і підбір та оформлення наочного і роздаткового матеріалу, і акуратність записів і креслень на дошці і в зошитах тощо.

Побутують різні жанри української літературно-музичної народної творчості: пісні, частівки, забавлянки, заклички тощо. Так, у простих і ласкавих колискових піснях виражено щиру любов до дитини. Колискова пісня, народжена реальними потребами дитячого віку, коли тривалий і міцний сон - умова нормального розвитку, є першим художньо оформленим зверненням до дитини.

У багатьох колискових піснях є епізоди, пов'язані з тваринами, близькими дитині: котиком, мишкою, бджілкою, наприклад: „Котику сіренький”, „Ой ну, коту, коточок”, „Котик волохатий”.

Колискові пісні мають неабияке педагогічне значення. З перших днів життя дитина слухає мелодію, що сприяє розвитку її музичних здібностей. Під впливом материнського голосу в неї розвиваються естетичні почуття, емоційність: адже вона не тільки слухає голос матері, а й бачить її обличчя, усмішку. Колискові пісні приваблюють своєю простотою, безпосередністю, ніжністю, співучістю. На їхній основі можна виховати любов до тварин, птахів, комах, естетичне ставлення до природи, що може вплинути на виховання таких важливих моральних рис, як доброта, чуйність. Розучування колискових пісень корисне і для формування співацьких навичок кантиленного звучання.

Виховне значення мають також жартівливі пісеньки. Вони допомагають дитині уважніше засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячою, відучитися вередувати.

Жартівливі пісні, як й інші жанри дитячого літературно-музичного фольклору, є незамінним засобом розвитку мовлення дітей. Вони допомагають сформувати естетичний смак, виховати любов до української мови, сприяють розвиткові дитячої творчості.

Більшість жартівливих пісень-забавлянок цікава за змістом, різноманітна за художнім задумом. Події в них відбуваються динамічно, що відповідає психофізіологічним особливостям дітей.

Завдяки наведеним особливостям забавлянки сприяють розвиткові в дітей почуття ритму, збадьорюють, спонукають до активних дій.

Здавна існують і примовки - короткі, переважно віршовані звернення до тварин, птахів і комах, імітування пташиних голосів. Вони облагороджують серця дітей, об'єднують їх з природою, вчать дбайливо ставитися до всього живого.

Стимулюють розвиток творчої фантазії дітей лічилки, які можуть бути потішними і поетичними.

У процесі підготовки до уроків музики й позакласних заходів доцільно добирати українські народні приказки, загадки, вірші, ритмізувати й мелодизувати їх і надалі використовувати як можливі варіанти в роботі з учнями.

Наприклад, скоромовки можна застосовувати для розвитку не тільки розмовної, а й співацької дикції. Мелодії на тексти скоромовок мають бути нескладними, інакше їх важко співати у швидкому темпі:

Якось Яків сіяв мак,

Так-сяк, абияк.

Виріс ярий Яків мак,

Та щось коле, як їжак.

Мурлика муркоче -

Морозива хоче.

Мур лика руденький,

Замерзнеш, дурненький!

Для розвитку творчих здібностей школярів можна використати тексти загадок. Учитель створює на відповідні слова мелодію, враховуючи, що відповідь доспівує хтось із дітей.

Один з найпопулярніших і найулюбленіших дітьми жанрів народної літературної творчості - казка. В українському казковому епосі типовими персонажами є хитра лисиця („Лисичка-сестричка”, „Лисиця-кума”), дурнуватий вовк („Вовчик-братик”, „Вовк панібрат”) і наївний заєць („Зайчик-побігайчик”), часом також кіт, коза, собака й кінь.

У процесі підготовки до уроків музики й позакласної роботи вчителеві бажано створити інструментальний супровід до народних казок. Водночас треба враховувати, що в музиці мають бути відбиті манера поведінки тварин, їхній зовнішній вигляд. Так, лисицю в казках зображують, як улесливу, хитру обманщицю, вовка - нерозумним, простуватим, собаку - розумною, відданою людині, зайця - боягузливим, кота - ледачим, півня - горланем і самовпевненим.

Створити інструментальний супровід можна до таких українських народних казок, як „Лисичка в суддях”, „Піддурена ворона”, „Як лис розводив курята”, „Жаба боязкіша від зайця”, „Лисове серце”, „Про вовчика-братика й лисичку-сестричку”, „Дід, баба і вовк-колядник”, „Як Миша віддячила Левові”, „Лев і заєць”, „Журавель сватає Чаплю”, „Кравець і Вовк”, „Журавель і Лисиця”, „Мишача рада” тощо. Ці й інші казки цікаві насамперед тим, що в них засобами сатири й гумору, індивідуалізованої мови з примовками, афоризмами, жартами відбито риси національного характеру українського народу.

Було б доцільно, щоб учитель зміг створити не тільки інструментальний супровід до українських народних казок, а й вокальні фрагменти - адже в окремих казках ті чи інші персонажі розмовляють іноді мовою поезії, яку можна мелодизувати.

Наприклад, пісенька Колобка з однойменної казки:

Я по засіку метений,

Я із борошна спечений.

Я від баби втік,

Я від діда втік,

Я від зайця втік,

Я від вовка втік,

Від ведмедя втік,

То й від тебе втечу!

Хитра лисичка - персонаж казки „Кіт, кріт, курочка й лисиця” - хоче вкрасти курочку і співає таку пісеньку:

Курочко, курочко,

Масляна голівочко,

Одсунь віконечко

Та глянь на сонечко!

Довірлива курочка, яку викрала лисиця, просить своїх друзів прийти на допомогу:

Коте, коте, і ти, кроте!

Несе мене лисичка на лисому хвості

По липому мості, з гірки на долинку

Та й у свою хатинку!

Вірні друзі намагаються перехитрити лисицю:

Ду-ду, ду-ду в дудочку,

Скри-пу, скри-пу в скрипочку!

А в лисички новий двір,

Чотири дочки на вибір, п'ята вона.

Вийди сюди!

Так народні казки за умови співтворчості вчителя перетворюються в музичні, які можна інсценувати з дітьми.

Крім казок, можна інсценізувати також українські народні пісні, насамперед пов'язані з певними рухами (наприклад „Ой, є в лісі калина”), а також жартівливі: „Веселі гуси”, „Грицю, Грицю, до роботи”, „Два півники”, „Танцювали миші”, „Та орав мужик край дороги” тощо. Інсценування пісень подобається дітям, сприяє посиленню інтересу до музичних занять.

Під час виконання співацьких імпровізацій можна використати тексти народних примовок, лічилок.

Корисне творче завдання для учнів ІІІ - ІV класів - пошук українських народних пісень, які можна виконати каноном. Це спонукає дітей згадати знайомі мелодії і за допомогою внутрішнього слуху уявити їхнє звучання.

Для розвитку музичного мислення школярів бажано показати їм, що можливі різні варіанти виконання каноном однієї і тієї самої мелодії. Так, в українській народній пісні „Галя по садочку ходила” нижній голос може вступати не тільки з другого, а й з третього такту. Доцільно виконати обидва варіанти й запропонувати дітям визначити, який з них їм більше сподобався. Можна також імпровізувати підголоски до головної мелодії.

Бажано, щоб народні пісні діти засвоювали не тільки у співацькій діяльності, а й під час інструментального музикування. Як вже було зазначено, на теми українських народних пісень композитори створили ряд варіацій (зокрема для фортепіано). Виконуючи у класі такі твори, можна запропонувати учням акомпанувати на дитячих музичних інструментах. Спільними зусиллями створюють своєрідні „партитури”.

1.2 Роль народної пісні в розвитку творчої активності учнів молодших класів.

У музично-виховній роботі значне місце відводиться вивченню народної пісні. Властивість відгукуватися на найважливіші події народного життя, висока художність і доступність надають народнопісенній творчості важливого педагогічного значення, адже найкращі її зразки допомагають виховувати у дітей високі моральні якості, розвивають музичну пам'ять і художній смак, пробуджують інтерес і любов до прекрасного. Вже у першому класі учні починають співати різнохарактерні народні пісні, що знайомлять їх з навколишнім оточенням, природою, тваринним та рослинним світом , передають найтепліші почуття щирої любові матері до своєї дитини (українські народні пісні «Ходить сон коло вікон», «Ладки-ладусі» та ін.).

Народна пісня є благодатним матеріалам для розвитку здібностей учнів у різних видах творчості. «Коли йдеться про мистецтво і, зокрема, про музику, творче начало набуває вирішального значення: воно обумовлюється, крім усього іншого, самою музикою, її специфікою, тим, що основні види музичної діяльності мають, точніше, повинні мати творчий характер - і композиторська (що не потребує роз'яснень), і виконавська і слухацька»[15,16].

На необхідність введення елементів творчості у навчально-виховний процес вказували видатні радянські музиканти і педагоги, зокрема Б. Яворський і Б. Асаф'єв. Щоб швидше ввести дітей у чудовий світ музики, Б. Яворський застосовував на уроках різні види роботи - і хоровий спів, І диригування, і інсценізацію. Велика цінність музичної творчості, зазначав він, «не в самій продукції», а в процесі оволодіння музичною мовою». На думку Б. Асаф'єва, «композиторство» не повинно обмежуватись спеціалізацією і замкнутим колом особливо обдарованих. Це найприкріша помилка старої музичної педагогіки. Найпростішими, але досить важливими Б. Асаф'єв вважав прийоми, властиві народному музикуванню (спів з різноманітними підголосками та варіантні видозміни основного мотиву).[63, 64]

Запровадження елементів творчості у навчально-виховному процесі є актуальним і в наші дні. Завдання педагога полягає в тому, щоб з найпершого дня перебування дитини в школі пробудити в неї творчі задатки, що сприятиме свідомому засвоєнню навчального матеріалу, зокрема народнопісенної творчості. На уроках музики мною використовувалися творчі завдання з метою викликати у школярів інтерес до самостійних пошуків у незнайомій ситуації, створити не примусову робочу атмосферу [13, 3].

Для розвитку творчої активності учнів, потрібні активні методи, які б стимулювали інтерес дітей до національної творчості.

Такими методами можуть бути:

- виконання або розучування пісень учнями, слухання музики;

- бесіда - це шлях накопичення теоретичних знань;

- читання і слухання книжок і казок - це шлях накопичення історичних знань про народну творчість;

- спів по нотах різних вправ, що сприяє створенню активної творчої атмосфери;

- порівняння або співставлення подібних чи контрастних образів, що сприяє поглибленому емоційному сприйманню творів;

- музично-ігрові моменти і ритмічні рухи, як емоційно-хвилюючі моменти.

Щоб спів не перетворювався на тренування, щоб учні знали, якої мети вони повинні досягти, треба поставити перед школярами конкретне і цікаве завдання. Наприклад, перед виконанням пісні “Вийди, вийди сонечко” треба перед дітьми поставити таке завдання: навчитись без шуму, не піднімаючи плечей,набрати дихання і поступово його використовувати, щоб вистачило на два такти.

Дитячі народні пісні не лише розважають. А й збагачують дітей новими враженнями, дають їм яскраві образи навколишньої природи, вчать радіти, співчувати чужому лихові, виховують чуйне ставлення до всього живого і збагачують таким чином духовний світ дитини; ці народні пісні і в давнину і в наш час залишаються важливим засобом музичного розвитку в родинному колі. Але особливого значення вони набувають в роботі вчителя, спрямовані на естетичне сприймання змісту музики на музично-співацьке виховання.

Для розвитку рухливості голосу, формування успішного співу, навичок фразування співу можна використати українську народну пісню “Ой є в лісі калина” о. Ревуцького. Перед співом слід нагадати учням, що співати потрібно легким звуком, без напруження, вдих при цьому повинен бути коротким, енергійним.

На матеріалі своєї рідної пісні учні отримують знання не тільки хорові, але і по музичній гармонії, вчаться розрізняти звуки по висоті, тривалості, силі звучання, швидкості, руху, співвідношення сильних і слабких долей.

Корисно давати учням завдання заспівати мелодію народної пісні з називанням нот і показом їх на малюнку звукової сходинки, а потім на кожному стані.

В процесі розучування пісні учні отримують знання про виражальні можливості музичних засобів, вчаться розрізняти і аналізувати їх.

Наприклад, розучуючи в 2 класі колискову “Котику сіренький”, мелодія якої дуже наспівна, лагідна, можна попросити учнів рухами рук передати характер музики, уявити собі братика чи сестричку, що засинає.

В результаті учні самі повинні зрозуміти, що колискові пісні повинні звучати спокійно, тихо, що характер і настрій пісні часто залежить від швидкості руху, що в музиці називається темпом.

Потрібно, щоб учні зрозуміли, що темп створює певний настрій. Але і сам він залежить від змісту і характеру пісні.

Велику увагу потрібно пояснити, що якщо прислухатись до мелодії, то одні звуки тягнуться. А інші - короткі.

При слуханні музики потрібно дати учням завдання: відтворити ритмічний малюнок. Використовуючи склади “ті-ті”, “та”.

Після точного відтворення ритмічного малюнку діти графічно зображують ритмічний малюнок пісні.

Увага молодших школярів розвинені дуже слабо (до 10хв.), тому на протязі уроку потрібно частіше змінювати види роботи, діти в процесі сприймання народної музики отримують комплексні знання з області музичної грамоти, слухання музики і хорового співу, також деякі навики артистичності. Доцільно використовувати танцювальні рухи, оплески, повороти, які б відповідали змісту пісні і ритмічному малюнку твору.

Це дає можливість поглибити емоційну та дидактичну спрямованість уроку.

Велике значення в формування інтересу до народної творчості мають такі педагогічні прийоми, які дають можливість не тільки емоційно сприймати музику, але й вміти думати про неї.

Під час бесіди учням цікаво відповідати на питання “чому?”, “а як ти думаєш?” - вчитель створює проблемні ситуації і цим самим змушує

учнів задуматись, співставляти, порівняти, згадати, зробити узагальнення, висновки.

Вміння самих учнів почути і відмітити важливе в музиці, посилює в них інтерес до роботи, сприймання стає активно-творчим.

Досить ефективним методом є звертання до учнів “за допомогою” для вираження учбової задачі. Подив або радість, викликані “відкриттям” самих учнів допоможуть створити творчу атмосферу в класі. Наприклад перш ніж послухати український танок “Козачок”, вчитель виражає “сумнів” з приводу того, чи учні зможуть впізнати інструменти, якими виконується твір. Таким чином буде зібрана увага цілого класу, а весела, рухлива музика викличе позитивну реакцію серед дітей і створить приємні умови для проведення бесіди про народні інструменти і танці.[14,15]

Закріплення отриманих під час бесіди знань проводиться на музичному матеріалі.

Враховуючи, що в дітей 1-4кл. Підвищена потреба в русі, на уроках слід вводити різноманітні рухи, музично-ігрові моменти. Потрібно попросити дітей при виконанні пісень передати свої емоції рухам рук.

Отже, цілеспрямовані творчі завдання допомагають учням глибше сприйняти твір, спонукають до появи нових думок, викликають у дитячій свідомості нові образи, уявлення, поняття, пробуджують почуття естетичної насолоди.

Творча атмосфера в класі благотворно впливає на розвиток самостійності учнів. Кожна дитина має змогу (чи то у створенні нової мелодії або варіанта пісні, чи то у втіленні змісту твору в гру-інсценізацію) проявити свої творчі здібності. Вивчення народних пісень стимулює творчу активність учнів. Важливо тільки вміло використовувати різноманітні прийоми, узгоджуючи їх з відомими методами навчання.

1.3 Народна пісня як джерело дидактичних знань учнів

В українській етнопедагогіці серед традиційних джерел передачі дидактичних знань помітне місце посідає народна пісня. Психологічною базою виховного впливу пісні, яка має в собі елементи дидактичних знань, є, зокрема, орієнтація на невимушене запам'ятовування та навіювання через варіативність повторення настанов, що містяться у сюжетно оформленому контексті.

Висока пісенна культура українського народу добре відома. У період свого розквіту вона була ще і цілісною системою передачі дидактичних знань. Останні передавалися у складі різноманітного текстового матеріалу, ритмічна організація якого сприяла навіюванню.

Перлини народної педагогіки знаходимо і в наш час у багатьох народних піснях. Це однаково стосується і загальнопоширених пісень, і тих, що відомі у межах окремого місця населення. Зокрема, пісні про кохання несуть дидактичне навантаження щодо морально-етичних норм. Серед безлічі прикладів вкажемо лише на поширену по всій Україні пісню про те, як "козаки ... підманули Галю, повели з собою".

Трудові та побутові пісні містили елементи навчання навичкам тих або інших видів праці [25, 51].

Майже не розвідані запаси дидактичних знань містяться у зразках обрядової весільної пісні, яка є, невичерпним джерелом виховання дитини як майбутнього сім'янина.

Важливим і вельми впливовим засобом виховання у народній педагогіці була і кобзарська творчість. Одну з причин стійкого тривалого збереження кобзарської традиції в ході історичного розвитку української культури ми вбачаємо саме у високому рівні її дидактичного навантаження.

Психолого-виховний вплив народної пісні на людину становить безперервний багатобічний процес. За її активною допомогою не тільки формувалася, а й підтримувалася народна система дидактичних знань. Таким чином, навіть у дітей з родин, де не дуже добре дбали про виховання, завдяки фольклору, зокрема пісням, формувався необхідний мінімум світоглядних знань та переконань. Тобто, суспільство майже автоматично забезпечувало собі збереження певного мінімально- можливого рівня національної свідомості. [54,56]

Система джерел передачі дидактичного досвіду, зокрема системи народної пісні як її частки, неминуче призводить до погіршення морального клімату в суспільстві. Ось чому збереження всієї системи народної творчості, відродження втрачених її елементів, розвиток цього безцінного скарбу є життєво необхідним для гідного існування народу.



2. Особливості використання дитячого фольклору на уроках музики в початкових класах

2.1 Методичні рекомендації щодо використання дитячого фольклору на уроках музики у початкових класах

Урок музики та позакласна музично-виховна робота у школі залежить від багатьох умов і принципів, які визначають успішність роботи вчителя музики і якими йому необхідно керуватись в процесі художньо-естетичної діяльності. В сукупності своїй ці умови і принципи утворюють міцну навчально-методичну базу. Серед них слід назвати такі:

підбір музичного матеріалу для навчальної і виховної роботи з дітьми необхідно здійснювати з акцентом на музичний фольклор, який найбільш близький за естетичними запитами і смаками школярам. Фольклор і пов'язана з ним система музичних знань, умінь і навичок учнів мають визначати основний зміст роботи вчителя музики, забезпечувати принципи структурної єдності музичного виховання і освіти на етапах:

· учбовий матеріал - діяльність вчителя - його художньо-естетична орієнтація;

· залучення дітей до пошуку інформантів і збору зразків народної музичної творчості (пісень, інструментальних мелодій, ігор, театралізованих дійств);

· масове залучення школярів до проведення календарно-обрядових свят, театралізованих дійств і інших культурно-мистецьких заходів;

· проведення в рамках шкільного уроку музики комплексного вивчення музичних та літературних фольклорних джерел з метою формування в учнів міцних асоціативних зв'язків між народною музикою, літературою і образотворчим мистецтвом;

· індивідуальна музично-виховна робота вчителя музики з учнями;

· залучення до процесу музично-естетичного виховання школярів батьків та людей старшого покоління;

· безпосереднє спілкування учнів з природою, флорою і фауною місцевості, регіону, краю;

· тісна культурологічна співпраця вчителя музики школи з громадськими організаціями [31].

Пріоритетним у такій діяльності є використання педагогічних можливостей партнерства, тобто співпраця з окремими митцями, художніми колективами, художніми інституціями. Таке партнерство є обов'язковою складовою художньо-естетичного виховання учнів школи і такі стосунки необхідно підтримувати й розвивати.

Виходячи з вище названих принципів та з метою ефективного проведення музично-естетичної роботи з учнями на уроках музики та в позаурочний час вчитель повинен взяти за основу музичний фольклор, який є основним засобом художньо-естетичного впливу на духовний світ школярів, на сферу їх емоцій і почуттів, на їх морально-естетичне виховання. Народна музична культура повинна визначати зміст музично-естетичного розвитку молодших школярів, тобто стати основою знань, умінь і навичок, оволодіння якими необхідне для їх повноцінного духовного і інтелектуального розвитку.

В процесі освоєння зразків народної музичної творчості на уроках музики і в позаурочний час необхідно використовувати всі види музичної діяльності у тісному взаємозв'язку. У репертуар пісень для хорового співу слід добирати якомога більше календарно-обрядових пісень. Такі пісні мають ігровий характер, просту побудову, нескладну методичну лінію, інтонацію, простий метро-ритм і тому легкодоступні для вивчення. Як правило, їх вивчають у такому порядку:

I чверть - обжинкові пісні

II чверть - Пісні про Святого Миколая, Новий рік, колядки, щедрівки

III чверть - веснянки, гаївки

IV чверть - купальські пісні [39]

Під час музично-виховної роботи необхідно спрямовувати свою роботу до єдності, синтезу всіх дисциплін естетичного циклу (музика, хореографія, образотворче мистецтво, література). Відомо, що народне мистецтво побутує в синкретичних формах, де, наприклад, музична інтонація і слово (або музика і рух в танцях, іграх, театралізованих дійствах зливаються в єдине і нерозривне виразне ціле. Цими обставинами повинна також обумовлюватися методика діяльності вчителя музики. Так, наприклад, вивчення календарно-обрядових пісень, повинно включати не тільки освоєння школярами мелосу, метро-ритму, характеру, форми, але й поглиблене проникнення в літературний текст, в поетичність народної мови, руху, міміки, тонкощів ліній і фарб, звуків і голосів. Супроводжувати цей процес можна ознайомленням школярів із зразками образотворчого, декоративно-прикладного, ужиткового мистецтва, танцювально-інструментальних жанрів, театрального і екранних видів мистецтва, що підсилить загальний емоційний тон музичних занять, підвищить психологічне їх засвоєння.

З цією метою можна рекомендувати знаходити народних співаків, музикантів, аматорів театрального і хореографічного мистецтва, зав'язувати з ними контакти для ознайомлення із зразками регіональної народнопоетичної і музичної творчості. Вчителю разом з учнями можна запропонувати записувати на магнітофон музичні фольклорні зразки для подальшого розшифрування і ефективного використання у художньо-виховній діяльності.

Музикуючи на музичних інструментах діти освоюють прийоми гри та звукодобування на бубні, малому і великому барабані (бухалі), тарілках, румбі, тріскачках, маракасах, металофонах, ксилофонах, сопілках, клавішних електромузичних інструментах.

Слухання музики проводиться на уроці за загальноприйнятою методикою: вступна бесіда, етапи слухання з обговоренням. В процесі обговорення слід вести мову з дітьми про музичні жанри, музичну мову, музичний образ, про те, які почуття передає музика, про що вона розповідає, про музичний інструментарій, що звучить у творах, про характерні хореографічні рухи тих танців, які пропонуються для слухання, тощо.

Для ефективного освоєння музичного матеріалу і для зняття втоми у дітей 1-4 класів на уроках музики обов'язковим є рух під музику: марширування, танцювальні елементи, музичні ігри.

В процесі вивчення музично-ритмічних рухів рекомендується освоювати з дітьми характерні рухи українських народних танців: присідання, колупалочка, бігунець, голубці, тиночки, вірьовочки, ритмічний рух по колу під час ведення хороводів, ігрових дійств [45].

Необхідно відмітити, що всі види музичної діяльності на уроці повинні тісно переплітатись з вивченням дітьми музичної грамоти, розвитку музичних здібностей. Зокрема ладового чуття на основі релятивної і абсолютної системи сольмізації. Слідкувати за набуттям вміння учнів розрізняти високі і низькі, довгі і короткі звуки, рух мелодії вгору та вниз, тихе і голосне звучання музики, графічного запису пульсу та ритмічного малюнку мелодії; вивчення тривалості нот, пауз, графічного запису їх на нотному стані, знаки альтерації, метр, ритм, лад, динаміка, темп.

В процесі уроків музики під час вокально-хорової роботи вивчення музичної грамоти і сольфеджіо, пропонується використовувати заклички, примовки, прозивалки, які споріднені мелодекламацією, відрізняються вузьким діапазоном, доступністю за літературним і музичним змістом.

В умовах класу доцільно використовувати імпровізацію нескладних мелодій на короткі тексти примовок, лічилок, закличок, прозивалок, на задані ритми, складати мелодично-ритмічні відповіді на фрази-запитання. Вчитель використовує імпровізацію як метод творчого розвитку дітей, розвитку емоційного відгуку на музику, музичного слуху, творчої уяви.

Протягом навчання у початковій школі діти знайомляться з ключовими музичними поняттями, отримують необхідні знання про музичний образ і засоби музичної виразності, про музичну форму і музичні жанри, про музичні інструменти і співочі голоси. У відповідності до цього для учнів різних класів пропонується певний вид діяльності, де створюються найоптимальніші умови для засвоєння навчального матеріалу. Діти вчаться елементарно розбиратись в музиці: яка вона за характером, які почуття і настрої викликає, хто її створює, хто виконує.

Провідне місце на уроці займає вокально-хорова робота. Хоровий спів розглядається одночасно і як засіб емоційно-естетичного виховання учнів, і як засіб їх усестороннього музичного розвитку [68].

Процес співу по своїй природі комплексний. В ньому бере участь весь організм дитини, зокрема його звукоутворюючий артикуляційний і дихально-м'язовий апарат.

Важливо з перших кроків навчання співу розвивати вокальний слух учнів, що передбачає здатність розрізняти якість голосу, контролювання і оцінювання як власного співу, так і своїх товаришів.

В процесі освоєння вокально-хорових навичок необхідно навчати дітей правильному звукоутворенню. Найбільш сприятливою для співу є м'яка атака звука, якою в основному і необхідно користуватись на початковому етапі. Тверду атаку слід використовувати обережно і помірно.

Звучання дитячих співочих голосів повинно бути природнім і невимушеним, дзвінким і рівним протягом всього співочого діапазону. Тому так важливо з перших кроків навчати дітей правильно користуватись диханням під час співу. Співоче дихання має бути спокійним, рівним, глибоким, без напруги. Одночасно в учнів виховується в процесі співу дикція, артикуляція, стрій, вокальний, ритмічний, динамічний ансамбль.

За час навчання в початковій школі учні повинні вміти:

· співати пісні виразно, передавати під час виконання емоційно-образний зміст;

· під час співу бути зібраним, уважним, дотримуватись співочої постави, розуміти основні диригентські жести, відгукуватись на них в процесі співу;

· використовуючи різноманітні динамічні відтінки співати в межах від р до f;

· співати штрихами легато, нон легато, стакато;

· виразно вимовляти слова, правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, розспівувати склади на 2 і більше звуків;

· співати пісні з дублюванням і без дублювання мелодії акомпанементу, без музичного супроводу, з елементами двоголосся [104].

2.2 Музичний фольклор у розвитку творчих здібностей молодших школярів

Розвиток музичних здібностей є одним з найважливіших чинників музичного виховання особистості. Саме цим і визначається інтерес учених до означеної проблеми. У центрі наукових і практичних пошуків знаходяться питання співвідношення біологічного й соціального у музичних здібностях, структури, онто- та філогенезу музикальності, закономірностей її формування тощо.

Пошук шляхів ефективного розвитку музичних здібностей молодших школярів спонукає звернутися до досвіду народної педагогіки, до дитячого музичного фольклору, який є випробуваним засобом прилучення дітей до прекрасного, увібравши естетичний, моральний, світоглядний досвід багатьох поколінь. Народна практика музичного виховання виробила чимало засобів розширення естетичного й художнього досвіду дітей, пробудження творчих здібностей у різних видах музичної діяльності.

Таким засобом виступає насамперед музичний фольклор, який охоплює творчість дорослих для дітей (колискові пісні, пестушки, забавлянки, казки тощо). З часом ці жанри, поряд з ігровими та обрядовими піснями, перейшли до дитячого репертуару, втративши у творчості дорослих своє первісне значення [40, 65].

Перша зустріч з піснею починається дуже рано - з маминої колискової. Входження дитини у світ через мову пісні має не лише виховне, а й комунікативне значення. Особливо велика тут роль інтонації - як мовної, так і музичної. Традиційно під час виконання колискової немовлят колишуть. Повторюваність поспівок, коливальний рух сприяють виконанню колисковими наспівами їх головного призначення - заколисувати й заспокоювати дитину. Доведено, що діти розвиваються швидше, якщо регулярно стимулювати відповідні центри, пов'язані з рухом, який, в свою чергу, впливає на розвиток моторних рефлексів. Великого значення у цьому плані набуває звернення до забавлянок, лічилок, скоромовок.

Дитячий фольклор несе різнобічне навантаження. Крім завдань розумового й емоційного розвитку ігри, пісеньки та інші жанри і форми дитячої творчості спрямовані найперше на задоволення потреб дитини у спілкуванні. Допитливий дитячий розум постійно прагне до контактів: діти спілкуються з дорослими та між собою; пізнаючи світ, вони намагаються відтворити звуки довкілля, запозичують пісні дорослих, переробляючи їх на свій лад, згідно з власним сприйняттям їх розуміння.

Особливої уваги заслуговують дитячі ігри, як засіб розвитку художньо-творчих здібностей, активізації музичної діяльності. Дитина рухається під час гри, у неї вкладає усю свою енергію, бо це сенс її життя. Якщо ґрунтуватися на твердженні, що природа музичних здібностей моторна, то роль гри в їх формуванні важко переоцінити.

До музичного фольклору, як важливого засобу виховання та навчання дітей, зверталося чимало відомих музикантів і педагогів, сучасних дослідників (В. Верховинець, З. Жовчак, А. Іваницький, Ф. Колесса, З. Кодай, М. Леонтович, М. Лисенко, О. Ростовський, Я. Степовий, К. Стеценко та ін.). Загальновизнаною стала думка про те, що людина, вихована в генетично чужому інтонаційному й культурному середовищі, не може повноцінно розвивати свої розумові та психічні якості [40, 66].

Однак слід зазначити, що практика музично-виховної роботи у загальноосвітній школі усе ще відчуває недостатній вплив наукових досліджень, насамперед педагогічних, на процес розвитку музичних здібностей учнів, оскільки багато суто педагогічних аспектів цієї проблеми залишається поза розглядом. Зокрема, актуальними для сучасної практики є питання виявлення музичних задатків і здібностей на початковій стадії навчання у школі, в реальних умовах уроку музики; природодоцільний музичний розвиток кожної дитини згідно з її здібностями тощо. Зрозуміло, що розвиток музичних здібностей не є. самоціллю, а виступає органічною частиною музично-виховного процесу.

Аналіз програм з музики для 1-4-х класів, складених під керівництвом О. Ростовського, виявляє прагнення авторів спиратися на фольклор у музичному вихованні дітей, розвитку їх музичних здібностей. Звертається увага на розвиток ладового і метроритмічного почуття, музично-слухових уявлень. У цьому плані заслуговує схвалення використання дитячих лічилок, забавлянок, скоромовок, як матеріалу для ритмо- і мелодекламації, засвоєння ладових ступеней, елементарної імпровізації, звернення до календарних землеробських та ігрових пісень [40, 66].

Хоча колискові пісні, потішки й забавлянки у первісному розумінні виконуються для немовлят, однак їх використання на уроках музики у молодших класах має велике значення, по-перше, для актуалізації перших дитячих вражень, по-друге, для активізації власної діяльності дітей хоча й на елементарному, але ' водночас яскравому інтонаційно-образному матеріалі.

Аналіз значної частини дитячого репертуару й дорослого, що виконується для дітей, виявляє, що їх основу складають пісні, побудовані на двох-трьох звуках, що охоплюють інтервал терції чи кварти. Розвинені наспіви, як правило, є наслідком запозичень з дорослого репертуару. Цікаво, що часто використовуваний у розспівках і сучасних дитячих піснях тетрахорд зовсім не характерний для українського дитячого фольклору.

Переважна більшість фольклорних дитячих пісень починається з І або III ступенів. Така звукова організація викристалізувалася впродовж багатьох століть. Напрошується думка, що виховання ладового чуття доцільно починати не зі співу звуків у співвідношенні V-III (як пропонує сучасна-методика), а із співвідношення І-III, або III-І ступенів мажорного ладу, характерних для народних дитячих пісень.

Спостереження показують, що для дітей молодшого шкільного віку примарними є звуки ре-мі першої октави. Це, напевно, пов'язано з українською фонетикою й особливостями народної манери співу. Цей висновок суперечить твердженню традиційної методики щодо необхідності розпочинати співацьке виховання дітей зі звуків фа-сі першої октави, які нібито належать до примарної зони. Ігнорування народних традицій, особливостей дитячого фольклорного репертуару не сприяє розвитку ладового почуття, співацькому вихованню.

Дитячі пісні, як правило, мають чітку ритмічну організацію. Мелодичне наголошення збігається з мовними наголосами й римуванням вірша. Ритмічна організація визначається як акцентами, так і більшими тривалостями. На перших етапах, працюючи над метроритмічними вправами, слід орієнтуватися на ритміку слова. І тут на допомогу вчителю прийдуть дитячі заклички, лічилки, дражнилки, скоромовки.

Близькі дитячому сприйманню пісні, побудовані на кількох звуках, у цьому розумінні мають велике значення, оскільки дітям ; не потрібно тримати у пам'яті розгалужену мелодію і складний текст. Вони охоче виконують ці пісні, отримуючи не тільки емоційне задоволення - у них виховується почуття метроритму.

Завдання вчителя - знайти такі приклади, які б відповідали віку дитини та їх музичному розвитку. Важливо те, що на уроці музики вчитель має змогу коригувати й ускладнювати завдання: це спів з метричною пульсацією, виконання нескладних танцювальних рухів, створення темброво-ритмічних супроводів, ритмічна імпровізація тощо.

Розвитку музичних здібностей можуть сприяти дитячі ігри, які синтезують різноманітні види музичної діяльності, в ігровій формі вчать дітей культурі спілкування. їх використання на уроці музики дає змогу розвивати усі складові частини музикальності: почуття ритму (плескання, крокування, притупи, танцювальні рухи тощо), відчуття ладу (спів хоровий, сольний) та музично-слухові уявлення.

Наведемо, для прикладу, гру "Соловеєчку, сватку, сватку", суть якої полягає в тому, що її учасники показують рухами усе, про що співається. Ця гра розвиває у дітей творчу уяву, фантазію, винахідливість. Рухами й мімікою діти підкреслюють характер пісні, будучи водночас виконавцями і глядачами. В основі пісні лежить мажорний тризвук, який повторюється кілька разів. Це дає можливість дітям інтуїтивно відчути лад, стійкість і нестійкість ступеней мелодій. У невимушеній ігровій формі діти повторюють одну й ту саму мелодію, щоразу передаючи інше емоційне забарвлення. Важливе місце тут займають рухи, пов'язані зі співом. Вони повинні виконуватись у певному темпі й ритмі, виявляючи творчу фантазію учасників. Цей момент гри можна назвати музично-ритмічною імпровізацією, Що дає Можливість дітям розкрити свої здібності.

Наступним важливим моментом музичних ігор є їх спрямованість на розвиток музично-слухових уявлень. Кожна гра - це спілкування у широкому розумінні цього слова. Діти спілкуються не лише з піснею, а найголовніше один з одним за її допомогою, адже мова звуків, інтонацій, поетичного тексту і рухів зрозуміла кожному з них.

Щоб гра досягла своєї мети, важливе з'ясування комунікативної позиції кожного учня, що дасть можливість об'єктивного вияву тих якостей, що лежать в основі музикальності й завдяки яким розвиваються музичні здібності. Проведений аналіз дає підставу для висновку про необхідність значно ширшого використання дитячих ігор для розвитку музичних здібностей дітей [40, 68].

Розвитку музичних здібностей учнів слід приділяти значно більше уваги не стільки через включення додаткового матеріалу, скільки через відповідну орієнтацію вчителя. На жаль, у пояснювальній записці до названих програм навіть не підкреслено таке завдання, як розвиток музичних здібностей дітей. Слід подумати над тим, щоб зміст програми з музики для першокласників-шестиліток повністю націлити на пріоритетний розвиток їхніх музичних здібностей.

...