Видатні вокалісти Подільщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Подільщина відома своїми знаменитими митцями, які зробили значний внесок у розвиток культури, музики, мистецтва.

Вона також багата співочими людьми, багато з яких прославилися не лише в Україні, а й за кордоном, виконуючи свої чудові твори. Так ось, Лідія Липковська, Анатолій Кочерга, М. Литвиненко-Вольгемут та інші співаки - ось далеко не весь перелік українських талантів, які подарувала нам Подільська земля.

Починаючи з XX століття у місті Вінниці існують різні форми музичних навчальних закладів та приватні школи, де вивчають основи вокального співу. Ще у складні післяреволюційні роки в нововідкритій у Вінниці консерваторії, технікумі та музичній профшколі були вокальні відділення (1920 рік). У консерваторії викладала майбутня народна артистка М. Литвиненко-Вольгемут. З середини 30-х років після реформ попередніх навчальних закладів у Вінниці організована дитяча музична школа з вокальним класом. На вечірньому відділенні школи навчалися юнаки та дівчата а згодом і дорослі люди. Саме в ній, в класі Мерзлякова В.І., опановував ази вокального мистецтва А. Кочерга (тепер митець світового значення). Вокальний відділ для дорослих при ДМШ існував до кінця 60-х років.

Необхідність у професійних вокалістах на Вінниччині існувала завжди. Вони потрібні були багатьом навчальним закладам, театрам, ансамблям, хорам, клубам, палацам культури тощо, адже вокальна музика була популярна серед широких мас населення.

Вокальний відділ музичного училища відкрився у 1958 році, але проіснував до 1963 року. Перший набір студентів складався з 6 чоловік. Перший випуск у 1962 році дав знаменитого вокаліста -- І. Попика (клас Чехлатого П.В.), який невдовзі став заслуженим артистом Росії.

Лідія Липковська народилась 10 травня 1884 року в сім'ї сільського вчителя Якова Липковського в селі Бабин Хотинського уїзду Бессарабської губернії. Кажуть, що батьки були родом з Кам'янця-Подільського. Навчалась у жіночій гімназії в Кам'янець-Подільському. 1902 року вступає до Петербурзької консерваторії. В 1904 році дебютує (під дівочим прізвищем) на Великій сцені. В 1909 році вперше виїжджає за кордон - на навчання до Італії. До кінця 30-х тріумфально гастролює світом: Японія, Китай, Індія, Австралія, Америка, Європа. Виконує арії багатьма мовами світу, в тому числі й українською. Наприкінці 20-х гастролює містами України. Виступала й у Чернівцях. На свої концерти запрошувала знайомих з рідного Бабина. 1937-1941 рр. - Липковська завідує кафедрою сольного співу Кишинівської консерваторії, в 50-х - викладає в російському відділені Паризької консерваторії. В 1952 році вимушена виїхати до Бейрута, де на 73-му році помирає в бідності та самотності.

Життя, присвячене сцені

Рід Липковських був багатий на талановитих особистостей. Серед предків Лідії Липковської знаменитий скрипаль-віртуоз, улюбленець Олександра ІІ Небожеський, відома оперна співачка, солістка імператорського театру Еріка. А тіткою була знаменита українська актриса Марія Заньковецька. Однак батьки не бажали, щоб їхнє дитя повторило долю тітки, котра віддала своє життя театру. Та від долі не втечеш…

Рідні називали її «дівчинкою-оригіналкою» за те, що полюбляла втікати з дому, аби знайти «хоч щось схоже на театр». Лідія Липковська згадує в своїх мемуарах: «В мені жила та всеперемагаюча сила, яка керувала і допомагала мені, маленькій дівчинці, здолати всі перешкоди, щоб досягти бажаної мети».

В 17 років, після закінчення Кам'янець-Подільської жіночої гімназії вона, всупереч волі батька, таємно обвінчалась з амбітним петербурзьким студентом Христофором Маршнером і втекла до Петербурга - ближче до такого бажаного для неї світу театру і співу. Та чоловік не розділяв любові й прагнень дружини. Тому два роки вона лишень марила сценою, виховуючи маленьку Аріадну, єдину донечку. Та продовжувати сімейне життя з чужою за духом людиною Лідія більше не могла.

І знову їй довелося йти наперекір всьому, аби досягти мети. Одного дня Лідія пішла від чоловіка, аби вступити до Петербурзької консерваторії. І вступила до класу одного з найкращих спеціалістів з вокалу Наталії Ірецької. При тому, що навіть нотної грамоти вона не знала, коштів на навчання не мала. За неї вступилась Ірецька - за її клопотанням імператриця оплатила Лідине навчання, та ще й виділяла її 100 карбованців на прожиття. Жила у малознайомих людей, відмовляла собі ледь не у всьому. І… була щаслива. Після успішного навчального року вона поїхала на канікули до рідного Бабина, де задля набуття практики співала в хорі батька. Співи приходили слухати цілим селом.

Вона єдина з українських співачок співала в усіх кращих оперних театрах світу, зокрема, на сценах Міланського «Ла Скала», Нью-Йоркського «Метрополітен-опера», Паризького «Гранд-опера», Лондонського «Ковент-гарден» та ін. (див. «День» №150 за 2007 р.). Лідія Яківна була не тільки прекрасною вокалісткою, але й чудовим педагогом. До більшовицької революції вона виступала в Маріїнському театрі і Театрі музичної драми в Петрограді. 1919 року Липковська емігрує до Франції. У 1927--1929 рр. співачка приїжджала на Батьківщину, гастролювала в колишньому СРСР, а в 50-х роках викладала в Бейруті. В далекому Лівані, 22 березня 1958 р., обірвався земний шлях знаменитої співачки...

Лідія Липковська і Федір Шаляпін практично одночасно стали солістами Імператорського театру в Санкт-Петербурзі, де часто виступали як партнери у виставах. Але якщо ім'я Шаляпіна в Україні, як і в усьому світі, добре відоме й, наприклад, в Ялті проводиться Міжнародний конкурс його імені, то про Липковську на її Батьківщині сьогодні знають мало. Згадки про співачку можна знайти в мистецтвознавчих виданнях, починаючи з 60-х років минулого століття, а в Україні про Лідію Липковську майже не пишуть. До речі, в довідниках її зазначено як російську співачку, і ця помилка перейшла й до енциклопедичного довідника «Митці України», 1992 р.

Нагадаємо нашим читачам, що Лідія Липковська народилася на Буковині (с. Бабин Кельменецького району Чернівецької області) в сім'ї сільського вчителя. До речі, майбутня співачка була близькою родичкою видатної української драматичної актриси Марії Заньковецької. Після закінчення Кам'янець-Подільської Маріїнської жіночої гімназії, Лідія проти волі батьків, які не бажали повторення їхньою дочкою нелегкої акторської долі її тітки, як особливо обдарована особистість, була зарахована на безкоштовне навчання до Санкт-Петербурзької консерваторії, а 1906 року стала солісткою Імператорського Маріїнського театру, де швидко досягла успіху та визнання.

Із 1907 р. Липковська вдосконалює свою вокальну майстерність при Міланській консерваторії, де своєю яскравою обдарованістю привертає увагу керівництва театру «Ла Скала», і через два роки вже дебютує на цій знаменитій сцені.

Потім деякий час Лідія Яківна виступала в Санкт-Петербурзі, але незабаром переїхала в Париж, де в складі оперної трупи Сергія Дягелева бере участь у знаменитих «Російських сезонах». Публіка та критики високо оцінили талант співачки й актриси в «Псковитянці» М. Римського-Корсакова, де партнером Липковської був Шаляпін. Вона володіла надзвичайним за красою голосом «сріблястого» теплого тембру та широкого діапазону (три октави, вільно брала «фа» третьої октави), легко виконувала віртуозні пасажі. Після успіху у Франції на Липковську звернули увагу відомі імпресаріо Європи та Америки. І починається тріумфальний хід примадонни на оперних сценах світу, Лідія Яківна підписує трирічний контракт із найкращими театрами США та Канади.

«Північною зіркою», яка не поступається нічим прославленій італійці Галлі-Курчі, називали Липковську музичні критики Америки після її великого успіху в «Метрополітен-опера» в опері Дж. Верді «Травіата» в партнерстві зі знаменитим тенором Енріко Карузо. Дуже переконливою була співачка в «Ріголетто», «Травіаті» та «Манон», а її голос (колоратурне сопрано) рецензенти порівнювали з флейтою і скрипкою. «Вона -- сформована трагедійна актриса. Патетична гра, сильна виразність і скульптурно-гармонічна жестикуляція роблять Лідію Липковську однією з видатних артистичних постатей епохи».

Молода прима нарозхват -- її запрошують виступати до Берліна, Відня, Рима, Бухареста... Наприклад, в «Ла Скала» спеціально для Липковської створюють постановку опери В. Белліні «Сомнамбула». Захоплена публіка «Ковент-Гарден», «Гранд-опера» й «Опера-комік» буквально носить співачку на руках. Вона спільно працює зі всесвітньо відомими композиторами Пуччіні та Масне, до речі, останній, вважав Липковську кращою виконавицею в своїй опері «Манон». 1914 року знаменитий диригент Артуро Тосканіні запрошує співачку взяти участь у дев'яти виставах у «Ла Скала» в Мілані. Збереглися палкі рецензії про успішні гастролі «прекрасної Лідії» (Липковської) в Японії, Китаї, Сінгапурі, Індії, Австралії та Новій Зеландії...

Незважаючи на те, що співачці довелося емігрувати, вона ніколи не забувала своє коріння і, за спогадами друзів, дуже сумувала за Батьківщиною. Коли наприкінці 20-х років приїжджала на гастролі в колишній СРСР, то Лідію Яківну захоплено зустрічали не тільки в Ленінграді, Москві, але й в Україні -- Харкові Одесі, Катеринославі, Севастополі, Києві. Липковська виступала в традиційному класичному репертуарі і була чудовою Наталкою в «Наталці Полтавці» Лисенка...

Після закінчення співочої кар'єри Лідія Яківна займалася педагогічною роботою: була професором Паризької, Кишинівської, Бухарестської, Тимишаорської консерваторій. А в останні роки свого життя -- директором Бейрутської консерваторії в далекому Лівані...

Сьогодні про Л. Я. Липковську згадують односельці-буковинці, де є невеликий музей її імені. З 1999 року в Чернівецькій області, Кам'янці-Подільському, зусиллями творчої інтелігенції, громадських організацій та силами ентузіастів стали відроджувати ім'я видатної співачки XX сторіччя. Виросло декілька поколінь українців, які практично нічого не знають про нашу знамениту співвітчизницю. Лідія Яківна Липковська, чудовим голосом якої захоплювалися Римський-Корсаков, Купрін, Станіславський, Тосканіні, про творчість якої написано десятки статей і книг, в Україні не знайшла жодного серйозного дослідника. Виключенням є лише доцент Чернівецького Національного університету Добрянський, що збирав протягом усього свого життя матеріали про нашу землячку, який написав і видав тиражем 500 примірників невелику книгу, яка була вмить розпродана.

Хочеться сподіватися, що ім'я видатної оперної співачки з Буковини для більшості українців стане синонімом національної гордості. До речі, в 2008 р., на сесії обласної ради депутатів, з ініціативи громадськості Чернівецької області, ухвалено рішення про спорудження на батьківщині Лідії Липковської -- в с. Бабин -- пам'ятника. Його проект продемонстрував на персональній виставці в обласному художньому музеї відомий український скульптор М. Мірошниченко (вже ухвалено рішення і про виділення коштів на спорудження пам'ятника). В буковинських школах, до курсу українознавства, включено матеріал, присвячений творчості видатної співачки, а ось всеукраїнське визнання оперної примадонни Лідії Липковської поки ще попереду...

Скандальний дебют

2 січня 1906 року вона без репетиції тріумфально дебютувала у Великій залі Петербурзької консерваторії в опері Д.Верді «Ріголетто» (аби її не пізнали, виступила під дівочим прізвищем Липковська). Зал був зачарований її співом. Цим виступом вона порушила сувору заборону Н.Ірецької не співати на сцені до того часу, поки не скінчиться навчання. Коли наставниця дізналась, то вигнала Ліду з класу. Горда Ліда вирішила займатися з іншими викладачами. Однак Ірецька змилостивилась над ученицею і запросила її повернутися. Ліда продовжила навчання у іменитої наставниці.

Лідія Липковська знала: «найкращим учителем буде сцена». І вже того ж 1906 року навесні керівництво Маріїнського театру запропонувало їй контракт. Найбільш трепетною для неї була роль Снігуроньки в однойменній опері Миколи Римського-Корсакова, адже завдяки їй вона зустріла у Москві любов всього свого життя - баритона Георгія Бакланова.

Згодом Лідію відправили до Італії для вивчення стилю італійських опер. Там її взяв до свого класу всесвітньовідомий професор, дириґент театру «Ла Скала» Вітторіо Ванзо. Він називав її Лідусією. «Ла Скала» закохалась в українку…

Талант потребував розвитку, навчання, а отже - грошей. У Маріїнському театрі Лідія отримувала подвійну платню, однак цих грошей було недостатньо для оплати видатних вчителів, виховання доньки та підтримки батьків. На прохання про підвищення платні вона отримала відмову. Як завжди горда і нескорена, вона покинула Маріїнку… аби з пафосом повернутися…

Все життя Лідії Липковської- гастролі. По всьому світу - Росія, Европа, Америка, країни Азії, Філіппінські острови. В 1916 році у її планах - театр комічної опери. Однак революційні події 17-го року зруйнували всі плани. 1919 року вона вийшла заміж за француза і виїхала з Росії до Стамбула. Знову почались митарства світами - разом зі знаменитим піаністом О.Скляревським вона відправилась у кругосвітню подорож-турне. Їй аплодували Китай, Сінгапур, Австралія, Нова Зеландія. У цей період вона уклала наступний невдалий шлюб. Її обранцем став француз Ричард, котрий згодом обікрав її та покинув напризволяще.

Стомлена та виснажена, Лідія повернулась до Кишинева, де мала свій будиночок. Туди незабаром переїхала і вся родина.

Однак Петербург магічно вабив її. І 1927 року вона повернулась. Їй запропонували залишитись, однак зі страху за своїх рідних у Кишиневі, підвладному королівській Румунії, вона відмовилась. Тому вирушила гастролювати Європою. Ні аншлагів, ні задоволення це не принесло.

Вона повернулась до Бабина, до «невеликої хатини, біленької як сніжинка, оточена мальвами і соняшниками». «Я провела кращі роки серед фальшивих декорацій і дихала закулісним пилом, тому тепер насолоджувалася і цінила природу», - писала Л.Липковська. Вона вирішила повернутися до Бессарабії. Однак там вона була під постійним наглядом румунської поліції. Ось так склалось життя - в Росії залишатись не могла через страх за рідних, а в Бессарабії - через постійний поліцейський нагляд.

У 50-х вона виїздить до Лівану, де їй запропонували посаду директора Бейрутської консерваторії. Там жила її сестра Олександра. Однак виснажений поїздками, напруженим графіком організм дав про себе знати запаленням легень. Ось так вона скінчила свій вік - хворою, немічною, злиденною, самотньою. На чужині, в чужій кімнаті, на чужому ліжку 22 березня 1958 року вона зробила свій останній подих.

Анатолій Кочерга народився у селі Самгородок, Козятинського району Вінницької області. Закінчив Київську консерваторію. З 1979 року -- народний артист УРСР, з 1983 року -- народний артист СРСР. У 1984 році був обраний народним депутатом СРСР 11-го скликання.

Лауреат Шевченківської премії 1989 року --`'за створення партій в операх `'Борис Годунов'' М. Мусоргського,''Дон Карлос'' Дж. Верді,''Мілана'' Г. Майбороди у Державному академічному театрі опери та балету УРСР імені Т.Шевченка''.

На даний час Анатолій Кочерга разом із дружиною Ангеліною мешкають переважно у передмісті Відня. Також вони мають помешкання у Києві та Люксембурзі. А. Кочерга не змінював громадянства і залишається громадянином України. За словами самого співака: `'Я тільки працюю за кордоном. Хоча мені постійно пропонують залишатися за кордоном. А я не хочу. Я їжджу на роботу…. На всіх афішах, практично всіма мовами світу написано, що я -- з України. І я пишаюся цим''.

Працював із такими відомими майстрами як Ірина Молостова, Степан Турчак, Клаудіо Абадо, Франко Дзефірелі, Микола Гяуров, Лучано Повароті, Пласідо Домінго, Ростислав Ростропович.

Його записи партії Бориса з опери "Борис Годунов" та "Танців смерті" Мусогського вважаються еталоном вокального мистецтва.

Під час його праці у Київському оперному з 1972 по 1987 рік співав партії Досіфея (`'Хованщина''), Мефістофеля (`'Фауст''), Галицького (`'Князь Ігор''), Сильвестра (`'Ярослав Мудрий''), старого каторжанина (`'Катерина Ізмайлова''). Записав на `'Мелоді'' кілька грамплатівок, у тому числі з українськими народними піснями.

Його чарівний бас з роками набув ще більше глибини та виразності. Окрім чудового голосу, Анатолій Кочерга завжди вирізнявся драматичним талантом, який він з успіхом втілював на сцені.

На теренах СРСР його й досі пам"ятають завдяки ролі Мефістофеля, яку він виконав у відомому фільмі-опері, знятому режисером Б.Небієридзе на Укртелефільмі у 1982 році. музика липковська кочерга оперний

Свою кар'єру Анатолій Кочерга розпочав у Київському театрі опери та балету, солістом якого був з 1972 року. Його репертуар включав усі найголовніші партії басу. У 1975-1976 роках стажувався у `'Ла Скала `'.

У 1989 році отримав Державну премію УРСР за виконання партій у оперних виставах «Борис Годунов» Модеста Мусоргського, «Дон Карлос» Джузеппе Верді та `'Мілана'' Георгія Майбороди. Поет Євген Євтушенко так написав про співака:

`'У Кочерги, у Анатолия,

особенная анатомия:

он глоткой только ест и пьет,

а сердцем дышит и поет''

Окрім чудового голосу, Анатолій Кочерга завжди вирізнявся драматичним талантом, який він з успіхом втілював на сцені.

У 1982 році зіграв роль Мефістофеля у фільмі-опері «Фауст», знятому режисером Б.Небієрідзе на Укртелефільмі.

Міжнародний тріумф Анатолія Кочерги відбувся у 1989 році у «Хованщині» Модеста Мусоргського у Віденській державній опері. Після цього почалась його тісна співпраця з диригентом Клаудіо Аббадо та іншими визначними діячами оперного мистецтва, виступи у найкращих операх, концертні тури з симфонічними оркестрами, гастролі по всьому світу, які з часом стають лиш все більш затребуваними.

Партію Бориса Годунова А. Кочерга виконував у Зальцбурзькому фестивалі, Зальцбурському Великодньому фестивалі, Віденській державній опері, а також у турне Віденської опери по Японії. Серед близьких професійних колег Кочерги був Мстислав Ростропович. Співак також співпрацював із Ґідоном Кремером,Одзава Сейдзі, Володимиром Ашкеназі та іншими відомими диригентами.

У 2011-2012 роках А. Кочерга братиме участь у постановках опер `'Дон Карлос'' у Мюнхені, `'Леді Макбет Мценського повіту'' у Мадриді,''Хованщині'' у''Метрополітен опера'' (Нью-Йорк).

Зараз Анатолій Іванович працює у Європі за короткостроковими контрактами.

Размещено на Allbest.ru