Обрядовість в музиці. Народні пісні календарно-обрядового циклу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Концерт-лекція

Обрядовість в музиці. Народні пісні календарно-обрядового циклу

Добрий день, дорогі слухачі. Ми раді привітати вас на концерті-лекції, присвяченому надзвичайно важливій для вітчизняної музики темі, справжньому джерелу історії, традицій та обрядів нашого народу - пісням календарно-обрядового циклу та обрядам, що з ними пов'язані. Сьогодні ви почуєте обробки народних пісень у виконанні учнів МШ№1 імені М.Леонтовича, а також студентів та викладачів Донецького музичного училища.

Обряд - це традиційні символічні дії, які супроводжують важливі моменти життя людини, чи групи людей.

Обрядові пісні -- це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку. Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові) пісні. Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті. Наприклад: на сільських майданах і галявинах співали веснянки і гаївки, під час Зелених свят -- русальні пісні, на Івана Купала -- купальські пісні. По закінченню жнив, люди співали жниварські пісні, славлячи землю за те, що дала їм гарний урожай. Під час зимового сонцестояння виконували сонцесяйні пісні.

Пізніше календарно-обрядові пісні поступово втрачали зв'язок з давніми обрядами, почали підпорядковуватись християнським святам. Надзвичайної популярності в народі набули колядки та щедрівки. Ці пісні приурочувались до основних свят зимового циклу: колядки -- до Різдва (7 січня), щедрівки -- до Нового Року (за старим календарем 14 січня). Супроводжуючи давні зимові різдвяні та новорічні обряди, колядки й щедрівки переносили своїх слухачів на крилах поетичної фантазії з реальних складних обставин життя в світ бажаного й вимріяного кращого життя. Співані зимою, коли природа холодна й одноманітна, вони контрастують з нею своїм змістом і образністю, малюють щедру панораму розквіту й буяння природи.

Святий вечір - щорічний саме веселе і значиме дванадцятиденне зимове свято. Настає воно після зимового сонцестояння, коли закінчується період Корочуна 21-22 грудня (період самого короткого дня і самої довгої ночі), і починає додаватися день, Сонце повертає до літо. Саме що тоді сповідають Рідну Віру почитають Коляди-Бога, що починає Сварожий Коло.

За дванадцять священних ночей народився златоликий Божич -молоде Солнце - Дажбог, срібний Ясн-Місяць і свята Богиня-Мати води Дана, а значить і все живе на землі.

"Бог-Коляда приходить у світ зі світлом і добром, перемігши зло і пітьму. У Різдві сонця Коляди - свято світла Дажбога, велике свято Життя, свято Предків, свято Щастя і Волі. Усе суще на землі: людина, весь рослинний і тваринний світ почитають бога Коляду, опікуна молодого Божича-Солнца, зустрічаючи народження світла Дажбожого Святою вечерею, Святими думками і Святою єдністю душ.

Світло, яке щороку дарує людям Сонце Коляди, - це живлюща, усеперемагаюча міць Творця, що кличе з найдавніших часів і по цю годину на Святу вечерю, де дверідля усіх відкриті, де столи для усіх накриті".

Для величання Бога-Творця народ створив величезну кількість урочистих гімнів-пісень про створення світу, шануванні Сонця, Місяця, Богині Дані і їхніх нащадок-людей - колядок і щедрівок. Помітимо, що колядки майже ніколи, а щедрівки ніколи не співають удень - ними величають Свято Щедрого вечора, Місяця і Зірки. Це свято віри у Світло, для того, щоб люди жили краще, щоб земля краще родила, чим торік, щоб майбутні діти й онуки Роду жили веселіше.

Колядування завжди починають колядками про створення Світу, а потім величають усіх членів родини з персональними побажаннями кожному.

Нещодавно встановлено, що пісні мають свою енергетику. Що цікаво, найстарші українські пісні мають величенну енергетику. А найбільша енергетика саме в колядок і щедрівок, бо вік цих пісень складає не менше 5000-7000 років. Цікаво, що щедривки збереглися тільки в Україні.

Починають повертатися з забуття і замовчування древні звичаї й обряди нашого народу. Більшість людей дуже погано ще їх знають. Але без минулого не буває сьогодення.

Древні слов'яни зустрічали Новий рік піснями, танцями, жартами ряженых, веселими витівками. Цей цикл обрядів одержав загальне найменування - колядки. Колядували на Русі з 25 грудня. Наряджалися в шкіри, надягали страшні маски, ходили по будинках, пекли пісні. Ще затемна, у ранній новорічний ранок лунав стукіт у чи вікно двері. Хазяїни вже догадувалися, хто стукає, і гостинно відкривали двері. Гості заходили в будинок, розкидаючи по хаті хлібні зерна і приспівували такі пісні, як " Сіяюся-сіяю, підсіваю".

Колядників запрошували в будинок, садили за ошатний стіл і пригощали. Зерна, розкидані колядниками, підбирали усі до єдиного, зберігали їх, а навесні кидали в землю першими, сподіваючись, що вони забезпечать гарний врожай.

У руках у колядників обов'язково було сонце. Робили його зі старих ободов, прикрашали різнобарвними стрічками.

"Колядки" співались у Васильєв вечір, адресуючи хазяям будинку, а також окремо господарці і її дочці, чи батьку сімейства і сину і т.д. Найбільш древні, язичеські пісні колядок зв'язані з темою магічного росту природи і живності, пізні увібрали в себе і релігійні сюжети.

"Шедрівки" - обрядові пісні, що виконуються в щедрий вечір, вечір у переддень нового року. Вони починалися звичайно зі слів вітання: "Щедрий вечір, добрий вечір". Їх співають на Україні й в україномовних селах області.

На час, у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись, ще до християнства на Україні припадало свято зимового повороту сонця. Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів, що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році, багатство і добробут у дім господаря, щасливі лови для мисливця, весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка. Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям і худобі.

Традиційні різдвяно-новорічні обряди, колядки та щедрівки - це справжня скарбниця нашого народу, яку потрібно глибоко пізнавати.

Зараз для вас прозвучить українська народна пісня "Щедрик"в обробці М.Леонтовича у виконанні дитячого вокального ансамблю МШ№1 "Пролісок".

Зустріч Нового року супроводжується не тільки піснями, але й спеціальними виставами - живими і ляльковими. Ще й зараз в західних областях України парубки носять вертепну шопку (спеціальну скриньку з вертепними фігурками) та розігрують вистави.

Вертепні вистави з'явилися в Україні в першій половині 17 століття та поширилися по всій країні. Перша документальна згадка про Вертеп належить до 1667. Це явище цілковито самобутнє, національне. Мандрівні дяки (“пиворізи”), студенти-бурсаки, мандруючи по Україні в 17--18 століттях, заробляли гроші приватним навчаннямв. Саме вони спричинилися до розповсюдження рукописної літератури і влаштовували театральні вистави, ходили з вертепом.

Вертеп являв собою поєднання релігійної християнської різдвяної драми й світської гри, елементів усної народно-поетичної творчості.

Вистави Вертепу відбувалися в спеціальній скриньці, яка зовнішнім виглядом була схожа на макет двоповерхового будиночка, на своєрідну двоярусну сцену. Починалося дійство на верхній сцені біблійними легендами, потім переходило на нижню сцену, де розігрувалися комічні народнопобутові сцени з реального життя. Вертепник, пересуваючи на дротиках дерев'яні ляльки, змінюючи відповідно голос, говорив за кожну дійову особу. Вистави показували на ярмарках, міських площах, по хатах селян і міщан.

Ляльки першої частини групуються навколо різдвяної дії, розгортаючи євангельський сюжет про народження Ісуса Христа, про поклоніння йому пастухів і царів-волхвів, про Іродів наказ вирізати віфлеємських немовлят, за що смерть стинала йому косою голову. Дійство мало український колорит: пастухи були в сіряках, із сопілками, по-народному віталися тощо. Несамовитий Ірод-цар, постійно оточений воїнами, - “прелюбезный друг” самого чорта, який, однак, з радістю тягнув безголове тіло царя до пекла, а хор повчав: “А от так несуть розкошників сего світа”.

У першій частині звучала музика культового змісту (канти, псалми, релігійні колядки тощо)

Кант (лат. cantus - спів) - похвальна урочиста пісня духовного чи світського змісту. Виникла і розвивалась у XVI--XVIII століттях.

Починаючи приблизно з другої половини ХІХ-го століття на Україні найбільше поширені колядки релігійно-біблійного змісту. Ця група колядок охоплює багато євангельських та апокрифічних оповідань про життя, муки, смерть і навіть воскресіння Христа. Співається в цих колядках і про вибирання імени для Народженного; про Богородицю, що шукає нічлігу та ховає Христа перед жидами; про грішне дерево «иву», що дало себе вжити для мук Христових, і про те, як з кожної краплини Христової крови виростають християнські церкви

Ляльки світської, побутової частини мають національне забарвлення. Тут виступали інші персонажі : дід і баба, солдат москаль і красуня, циган з циганкою, угорець з угоркою, шляхтич з полькою та слугою, шинкар-єврей з жінкою, шинкарка, уніатський піп, селянин Клим з козою, дяк-бакаляр (пиворіз) та його учень, а наприкінці -- жебрак Савочка. Різноманітний склад цих персонажів по-своєму відтворював структуру тогочасного українського суспільства, його звичаї, симпатії та антипатії. В цій частині грав на бандурі і співав запорожець (він навіть розміром більший від інших ляльок) - героїчна постать, сповнена почуття своєї соціальної сили і людської гідності, що перемагає всіх ворогів.

Персонажі інтермедій змагалися в дотепах, співали, танцювали тощо, кожен діяв згідно зі своїми соціальними, становими, національними, віковими ознаками та інтересами. Це створювало повчальне і веселе динамічне видовище.

Основна маса персонажів розмовляла українською мовою, солдат -- переважно російською, мова цигана була пересипана “циганськими” словами.

Вашій увазі пропонується відео-фрагмент Вертепу.

На Україні був відомий ще так званий живий Вертеп, в якому ролі дійових осіб виконували не ляльки, а люди. Само його під час Різдвяних Свят можна зустріти на вулицях Львова.

Водіння кози -- одна з найдавніших різдвяних містерій, що збереглася до наших днів і відбувається у щедрий вечір. Парубок у вивернутому кожусі тримає дерев'яну голову кози з рухомою щелепою, яка може при потребі клацати, Дід (він веде козу за мотузку), Лікар, Городовий, Торговець та ін.., хор парубків, які співають колядку «Коза».

Дія розгортається в перебільшено гумористичних формах. Гурт заходить в хату, Дід заводить козу. Починається колядка про Козу. З моменту, коли Дід ударив Козу і вона «умерла», дія переходить в діалог. Торговець намагається купити Козу, Дід торгується. З'являється Лікар, який виліковує Козу. Та оживає і все закінчується загальним танцем під спів парубочого хору. В кінці Міхоноша з Козою обходять господарів і збирають гостинці. Головне в цьому нехитрому сюжеті - жвавість, дотепність, винахідливість. У самому факті водіння кози поєдналися, як мінімум, три джерела: звичай «першого показника», відголоски римських сатурналій і давньогрецьких діонісій (головним героєм яких був козлоногий бог Діоніс - покровитель рослинності та родючості).

Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. На відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви. В деяких селах Вінниччини, навіть кров'янки, які є традиційною новорічною стравою, називають “маланками”. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальний хліб “Маланку”.

Новорічна пісня-вистава «Маланка» також парубоча вистава. Один перевдягається Маланкою, інший - Циганом, ще який - Дідом. Буває, що разом з Маланкою водять «Козу». Циган може водити Ведмедя (перевдягненого парубка) або Коня (двоє хлопців накриті якоюсь накидкою). Гурт співає щедрівки а також пісню про Маланку. Походження «Маланки» менш ясне, але за усіма ознаками, ця вистава не така давня, як «Коза».

Пропонуємо вашій увазі фрагмент вистави "Маланка" у виконанні студентів та викладачів ДМУ.

Разом з пробудженням природи від зимового сну починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. До весняного календаря наші прадіди зараховували й свято Стрітення (23 лютого), яке вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом. Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай. Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдохи (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить з пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з нори, «тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається ховрашок; ще далі - риба хвостом лід розбиває.

Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її. Так як цей період пов'язувався ще й з пробудженням людських почуттів, то весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами та поетичними народними співами - веснянками, що пронизували не одне свято та обрядове дійство.

Веснянки - назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. За допомогою веснянок люди передавали свою енергію природі, щоб усе живе навколо прокинулося і знову ожило.

Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай. Назв у веснянок є багато: «ягівка», «гаілка», «гагілка», «ягілка», «магілка», «галанівка», «лаголайка», «риндзівка» та інші. Кожна місцевість, окрім особливої назви, мала ще й свої традиційні слова веснянок та веселих забав.

Зараз для вас прозвучить обробка народної псні-веснянки "А вже весна скресла" у виконанні студентки 4 курсу відділу Хорового Диригування ДМУ Панасенко Ганни, клас викладача Берестової Т.В.

Різновидом веснянок є гаївки - пісні, що виконувались тільки у час великодніх свят. Гаївок було багато і різних: для молодших дітей, для старших, для хлопців і дівчат, були й гаївки, у яких парубки та дівчата обирали собі пару. На відміну від гаївок, веснянки обіймають цілий цикл весняних пісень, які співаються від Благовіщення цілу весну. Так, не кожна веснянка є гаївкою, хоч кожна гаївка є веснянкою.

Гаївка "Ой ходе жук по жучині" в обробці М.Лисенка. Виконує учениця 6 класу Павлова Юлія, клас викладача Слоти Н.В., акомпаную студент 3 курсу відділу Ф-но ДМУ Шаламов Євгеній, клас викладача Зорі Н.В.

Але, попри все, найголовнішим залишається те, що усі веснянки, як би їх не називали - це ті пісні, що звеселяють людей, несуть в їхні душі красу та оптимізм та є дорогоцінним скарбом ранньої культури наших прапрадідів.

Можна виділити три види весняної обрядовості:

-пантомімічні сценки та ігри;

-спів весняних пісень-закличок;

-водіння танців та ігор (із співом).

Пантомімічні сценки та ігри зберіглися найменше, і зараз практично вийшли з ужитку. В них збереглися відгомони слов'янських язичницьких вірувань. Існував звичай випікати із тіста жайворонків. Діти з «жайворонками» вилазили на дерева, паркани і кликали весну. В окремих місцевостях існував звичай полити вогнища на весняне рівнодення. А також робити опудала (Мару, Марену, Кострубонька), які були символами немічної зими, що відступає. Під співи і танці їх кидали у вогонь або воду.

У березні, коли починав танути сніг, дівчата збиралися групками і починали співати пісні-заклички, щоб прискорити настання весни й випрохати у природи щедрого літа. У веснянках-закличках з'явилися і нові мотиви -- кохання й парування молоді. Рухами заклички не супроводжували.

Більшість ігрових веснянок виконуються як колові (дівчата утворюють коло або еліпс) й ключові (ставши «шнурком», йдуть одна за одною, виписуючи різні фігурки й ламані лінії).

У деяких регіонах (Поділля, Холмщина, Підляшшя, Галичина, Підгір'я) цілі групи гаївок чи веснянок отримали назви від окремих ігор: «Галя», «Володар» («Воротар»), «Жук» («Жучок»).

Наприкінці сезону спів веснянок поступово скорочувався, замінюючись звичайними гуртовими (ліричними) піснями. У тематиці веснянок -- ставлення до природи, весни; слова «ладо», «лель»; культ природи в сюжетах танків «Мак», «Льон», «Груша», «Журавель», «Зайчик»; спогади про життєвий уклад і лицарські доблесті часів Київської Русі, козацьких воєн. Здебільшого веснянки мають любовні мотиви (обрання пари, сватання, сімейні стосунки, символічні подарунки, жарти).

Русальні пісні виконувалися під час Зелених свят (Трійці) в кінці травня -- на початку червня. Наші предки вірили в русалок або мавок (нявок) , тобто істот або духів, які поселялися серед рослин у лісах, полях, водах. Русалками ставали дівчата-утоплениці або ті, що померли наглою смертю, чи неназвані діти. Вважалося, що ці істоти можуть або сприяти, або шкодити людям. Тому для них треба було мати обереги -- полин або любисток, подекуди -- м'яту, лепеху, часник тощо. Не можна було в ці дні ходити в жито, купатися в річці , щоб русалки не залоскотали. Слово оберег означає те, що треба було мати «о березі» (при березі), звідси -- оберігати. Пахучі трави -- це жертви Берегиням.

Звичай вносити до хати зілля на Трійцю означав запросини русалок, бо вони живуть у травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування русалок як своїх прародичів. У перший день Трійці русалок «виводили із села». Дівчата у полі готували обід -- поминальну тризну, заквітчували себе вінками і, взявшись за руки, йшли, співаючи. Після «русалій» дівчата кидали свої віночки на город, вірячи в їхній магічний вплив на врожай.

Другим лейтмотивом русальних пісень є прохання русалок, щоб дівчата їм дали сорочки, а жінки -- намітки.

Тому жінки чи дівчата в ці дні вивішували в лісі, в гаю на деревах шматки полотна як своєрідне жертвоприношення русалкам.

Русальна пісня "Ой проведу я Русалочку до броду" у перекладі для фортепіано Я.Степового. Виконує учениця 4 класу Ковальчук Аліна, клас викладача Бородіної Г.А.

Отже, русалії -- це звичаї поминання предків. У час, коли цвіли жита, люди боялися, щоб із цвітом не сталося чогось лихого. Тому й зверталися до предків, прохаючи захисту, приносячи їм жертви. На могилах влаштовували тризни. Ці звичаї збереглися і досі.

Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов'язаних із хліборобськими жнивами. Вони завершують цикл обрядових пісень, пов'язаних із землеробським календарем. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року. Серед мотивів обжинкових пісень найважливішим є величання господаря і господині.

Сам обряд обжинків має такі головні моменти:

- закінчуючи роботу, женці залишають жмуток збіжжя, яке зв'язують угорі, обертають колосками вниз і витрушують зерно на ниву, цим бажаючи врожаю у наступному році

- закінчуючи жнива, сплітають вінок із збіжжя, прикрашають його польовими квітами (іноді галузками калини) й одягають на голову найкрасивішій дівчині, найкращій робітниці. Йдуть на подвір'я господаря. Дівчина передає йому обжинковий вінок. Потім господар пригощає женців, звучать співи, музика.

Жниварські пісні українців, як і всіх слов'янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба -- збирання врожаю.

Пісні поділяються на зажинкові, що виконуються до початку роботи, жнивні -- виконувані під час збирання врожаю, та обжинкові (або дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив.

Ключовим моментом зажинкового обряду було приготування першого снопа -- «воєводи». Його мала нажати «в добрий час» «легка на руку» жниця -- обов'язково із середини ниви. Прикрашений стрічками й квітами зажинковий сніп кожного дня стояв на полі, де працювали женці, і символізував межу, до якої вони мали жати. Після жнив перший сніп урочисто ставили у світлиці на покуті. Перші зрізані колоски, як і останні, вважалися наділеними особливими якостями, здатними впливати на майбутній урожай. Бажання зберегти перші колоски, очевидно, походило від уявлення про те, що в них зберігається плодюча сила зерна.

В обжинкових піснях збереглися давні символи (тотеми) - згадка про птахів. Наприклад, сокіл - символ сили, зозуля - символ суму тощо.

Жали і співали жнивних пісень переважно жінки. Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців.

Зжатий останній сніп, «останець» (або «дід») перев'язували червоною смужкою і урочисто, з піснями несли в село. На полі залишали жмуток невижатого збіжжя, прикрашеного стрічками і квітами, що називався Волосовою або Спасовою «бородою», а подекуди -- „козою», «перепілкою». Колосся зв'язували до купи і заламували до низу на схід сонця, витрушували в зорану серпом землю зерно, клали між стеблин хлібину, дрібок солі, ставили в воду, щоб у господі не переводився хліб, приказували: «Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!».

Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали: «Ой ниво наша, ниво, Верни нам нашу силу! Ми на тобі жили, Силоньку положили.»

З пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок з маків, волошок, калини як символу щедрого врожаю. В такому вінку найкраща жниця -- «княгиня» в парі з хлопцем, що ніс останній сніп та оточенні дівчат -- «дружок», поверталась до двору хазяїна. На Сумщині інколи тих, хто ніс вінок у село, обливали водою, щоб захистити від нечистої сили.

Перед двором хазяїна вінок клали на хлібину, щоб «заходив хліб за хліб, старий за новий», тобто, щоб не було безхліб'я і просили за нього викуп -- «рублика на таночок». Після викупу хазяїн запрошував женців на гостину, а обжинковий вінок вішав у хаті на стіні і зберігав до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сів озимини.

Зараз для вас прозвучить обробка народної жниварської пісні "Жита не дожала" у виконанні студенток 2 курсу відділу Співу ДМУ Хованської Ганни та Сергієнко Марини, клас викладача Берестової Т.В.

Важливе місце посідає опис природи. Широко використовується у жниварських піснях прийом художнього паралелізму, де картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини.

Зменшено-пестлива лексика, яскраві гіперболи, порівняння, загальний ласкавий емоційний тон цих пісень нагадують колядки і щедрівки. Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливе життя землероба: здоров'я, добробуту, гаразду в сім'ї, гарного збіжжя.

До обрядових пісень літньо-осіннього циклу належать також пісні косарські та гребовицькі. Їх співали під час косовиці. Косили траву (для заготівлі сіна) чоловіки, бо ця робота вимагала не лише вправності, а й сили. За настроєм косарські пісні близькі до ліричних, хоча зустрічаються й веселі танцювальні мелодії.

Зараз для вас прозвучить косарська народна пісня "Вийшли в поле косарі" в обробці М.Леонтовича у виконанні студентського вокального ансамблю "Мелодія".

Пісні старовинних свят і обрядів сьогодні складають для нас не тільки історичний, але й великий художній інтерес. Народ проніс їх крізь віки як своє духовне надбання, яскраве поетичне багатство, як безсмертну традицію колективних свят та обрядів. Сподіваємося, що наша сьогоднішня зустріч була цікавою та корисною і для слухачів, і для організаторів. Дякуємо за увагу, до нової зустрічі!

Використана література

пісня календарний обрядовий

1. Волков А. Структура лекции. М., 1986.

2. И.Казак "Украинская музыкальная литература" Часть первая, 2007.

3. Д.Олефиренко "Українська народна музична творчість", 2013.

4. О.Воропай "Звичаї нашого народу", том 1, том 2, 1991.

Размещено на Allbest.ru