Камерно-інструментальний ансамбль у творчості львівських композиторів XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

ім. М. В. ЛИСЕНКА

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

УДК 78.491+78.27

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Камерно-інструментальний ансамбль у творчості львівських композиторів XX століття

Андрієвська

Вікторія Вадимівна

Львів

2010



ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі теорії музики Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент

Зінків Ірина Ярославівна,

Львівська національна музична академія

ім. М. В. Лисенка, професор кафедри теорії

музики (м. Львів)

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор,

член-кореспондент АМУ

Терещенко Алла Костянтинівна,

Інститут мистецтвознавства,

фольклористики та етнології

ім. М. Т. Рильського НАН України,

провідний науковий співробітник відділу

музикознавства (м. Київ)

кандидат мистецтвознавства

Назар Лілія Йосифівна,

Львівський національний університет

ім. І. Франка,

асистент кафедри музичного мистецтва,

вчитель-методист ЛССМШ

ім. С. Крушельницької (м. Львів)

Захист відбудеться "22" жовтня 2010 року о "13" год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.869.01 по захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня кандидата мистецтвознавства у Львівській національній музичній академії ім. М.В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. О. Нижанківського, 5, 2-й поверх, ауд. 35.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. О. Нижанківського.

Автореферат розіслано " 20" вересня 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент О.Т. Катрич



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність обраної теми зумовлена недослідженістю жанру камерного ансамблю у творчості львівських композиторів як регіональної складової української музичної культури ХХ століття. Ще у 1830 - 50-х рр. у творчості австрійських та польських композиторів Львова (Ж. Рукгабера, К. Мікулі, К. Ліпінського), зустрічаємо ранньоромантичні зразки камерних ансамблів, що стали першовитоками формування і розвитку досліджуваного жанру у творчості митців Львова. Як результат інтеграції різних національних культур (австро-німецької, чеської, польської, української, єврейської) виникає львівська композиторська школа, що у ХХ ст. дала блискучу когорту митців, які сформували західноукраїнський варіант національної інструментальної традиції.Саме у жанровому просторі камерно-інструментального ансамблю у творчій практиці композиторів Львова відбувся процес асиміляції новітніх течій європейської музичної культури, що незмірно збагатило художні обрії інструментальної музики Галичини, яка була переважно орієнтованою на лексику бойківського, лемківського, гуцульського фольклорних діалектів.

В останні десятиліття минулого століття жанр камерно-інструментального ансамблю у творчості львівських композиторів стає предметом послідовного наукового зацікавлення. Публікується значний корпус публіцистичної та музикознавчої літератури: рецензії, розділи у монографіях, проблемні статті, присвячені індивідуальним стилям провідних представників Львівської школи. Пропоноване дослідження є першою комплексною працею, де систематизовано широке коло проблемних аспектів шляхів розвою культури камерно-ансамблевого музикування на теренах Західної України.

Зв'язок з науковими і учбовими планами ЛНМА ім. М. В. Лисенка.

Тема дисертації погоджена з плановою тематикою науково-дослідницької роботи Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка на 2007 - 2012 рр., зокрема, з темою № 6 "Музично-виконавське мистецтво: історія, теорія, практика".

Мета дослідження - окреслення провідних тенденцій розвитку камерно-інструментального ансамблю у творчості львівських композиторів ХХ століття в аспекті взаємодії європейських, загальнонаціональних та регіональних (східногалицьких) традицій музичного мистецтва ХХ століття.

Відповідно до поставленої мети у роботі ставляться наступні завдання:

- дослідити генезу камерно-інструментального ансамблю у творчості львівських композиторів упродовж тривалого історичного періоду - від появи перших зразків камерно-ансамблевої літератури у період ХІХ - початку ХХ ст. - до кристалізації новітніх жанрово-стильових тенденцій в останній третині ХХ ст.

- розглянути різні види камерно-інструментальних ансамблів ХХ ст. у синхронії та у діахронії;

- простежити впливи широкого спектру естетико-стильових тенденцій розвитку досліджуваного жанру у творчості композиторів Львова ХХ ст.;

- актуалізувати та ввести у виконавський обіг ряд творів композиторів Львова, що довший час зберігалися у державних та особистих архівах авторів;

- докладно проаналізувати високохудожні взірці камерно-інструментальних ансамблів львівських композиторів з позицій структурно-стилістичних та композиційних засад, визначити їх місце у цілісній еволюційній панорамі української камерно-ансамблевої культури ХХ століття;

- залучити нотні та рукописні видання, аудіозаписи з приватних колекцій та фондів львівського радіо.

Об'єктом дослідження є камерно-інструментальна музика композиторів Східної Галичини ХХ століття; предметом обрано жанрово-стильову типологію сукупного композиторського доробку у даній творчій ділянці.

Матеріалом дисертації послужили камерно-інструментальні твори С. Людкевича, В. Барвінського, Н. Нижанківського, М. Колесси, Р. Сімовича, З. Лиська, В. Витвицького, Ю. Кофлера, А. Солтиса, Т. Маєрського, А. Нікодемовича, Д. Задора, В. Флиса, М. Скорика, В. Камiнського, О. Криволап, О. Козаренка, Ю. Ланюка, Б. Фроляк.

Методологічну базу дисертації забезпечує комплексне застосування наступних методів дослідження: аналітичного - при опрацюванні наукових джерел та нотних текстів; системного - при аналізі концептуальних засад обраних творів, специфіки їх формотворчих та стильових засад; еволюційного - для дослідження шляхів становлення жанру камерно-інструментального ансамблю у межах обраного хронологічного періоду.

Теоретичну базу дослідження склали музикознавчі праці монографічного формату, що присвячені висвітленню історії і теорії жанру камерно-інструментального ансамблю в європейському, загальнонаціональному та регіональному просторах - М. Боровика, Т. Гайдамович, Т. Ф. Данхіла, І. Зінків, І. Польської, Л. Раабена, Д. Н. Фергюссона; збірки та проблемні статті, присвячені індивідуальним рисам львівської камерно-ансамблевої традиції: Т. Бєдакової, Ю. Булки, З. Гельман, М. Голомба, С. Грици, Л. Кияновської, О. Козаренка, З. Лежанської, Л. Мазепи, І. Мацієвського, Р. Мисько-Пасічник, Л. Ніколаєвої, С. Павлишин, В. Сивохопа, Р. Стельмащука, Н. Швець, З. Штундер та ін.; дисертації Л. Волкової, О. Грабовської, Н. Дикої, Г. Жук, Л. Назар, Н. Симонової та ін.; матеріали з бібліотечних фондів ЛНМА ім. М. В. Лисенка, публікації в періодиці, інтерв'ю з композиторами тощо.

Наукову новизну дисертаційної праці визначає системне вивчення жанрових моделей, драматургічних, композиційних та стильових засад камерно-інструментального ансамблю у творчості львівської композиторської школи (форма, структура, поетика).

Вперше досліджено здобутки львівських композиторів у даному жанрі в контексті тенденцій сучасної світової та української музики ХХ ст.; вперше здійснено спробу комплексного дослідження жанру камерного ансамблю, репрезентованого розмаїттям інструментальних складів за винятком сонати; вперше до наукового розгляду у визначеному проблемному полі залучаються: "Ноктюрн" для фортепіанного тріо С. Людкевича, Фортепіанне тріо Н. Нижанківського, Струнний квартет З. Лиська, Струнний квартет та Фортепіанне тріо Р. Сімовича, Фортепіанне тріо та Струнний квартет В. Витвицького, Струнне тріо Ю. Кофлера, Квартет В. Флиса, "Імпровізація" для двох скрипок і фортепіано та "Sonorita una sonata" для фортепіанного тріо А. Нікодемовича, Квартет та Шоста партита для струнного квартету М. Скорика, "Речитатив і рондо" (Фортепіанне тріо) та Струнний квартет В. Камінського, ансамблі О. Криволап (Фортепіанне тріо, Струнний квартет, "Музика для чотирьох" для флейти, альта, арфи та фортепіано та Триптих для флейти, альта, арфи та клавесина), "Вузли життя…" для флейти, гобою, альта, віолончелі та фортепіано Ю. Ланюка, "Інвенції" для чотирьох мелодичних інструментів О. Козаренка, "Vestigia" для струнного квартету та альтової флейти Б. Фроляк та ін.

Практична цінність роботи полягає у можливості використання її результатів при розробці лекційних курсів "Історія української музики ХХ століття", "Історія камерного виконавства", у формуванні учбових програм з курсів "Камерний ансамбль" та "Квартет" у вищих музичних навчальних закладах України; а також для створення методичного посібника, призначеного для студентів та викладачів класу камерного ансамблю.

Особистий внесок здобувача. Автором вперше проведено системне дослідження камерно-інструментальних ансамблів львівських композиторів упродовж столітнього хронологічного періоду. Започатковано виконавський проект "Камерна музика композиторів Львова", у межах якого проведено низку концертів у різних концертних залах Львова силами студентів та викладачів кафедри камерного ансамблю та квартету ЛНМА ім. М. В. Лисенка. Реалізація даного проекту передбачає здійснення прем'єрних виконань нових та ретроспективу рідко виконуваних камерних творів львівських композиторів ХХ століття, що сприяє їх популяризації.

Апробація роботи. Окремі теоретичні та методологічні положення дисертації пройшли апробацію на засіданнях кафедри теорії музики ЛНМА ім. М. В. Лисенка у 2004-2009 рр., а також на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях:

Четверта науково-практична конференція українського товариства аналізу музики "Стиль та позастильове у композиторській та музично-виконавській творчості" (м. Київ, 2003 р.);

П'ята науково-практична конференція українського товариства аналізу музики "Феномен художньої цілісності в композиторській та музично-теоретичній творчості" (м. Київ, 2004 р.);

Сьома науково-практична конференція українського товариства аналізу музики "Музична творчість та наука: параметри взаємодії" (м. Київ, 2006 р.); міжнародний музикознавчий конгрес "Львів музичний протягом століть" (м. Львів, 2006 р.);

Десята міжнародна наукова сесія "Musiсa Galiciana" (Жешув, 2007 р.); наукова конференція до 70-річчя М. Скорика "Композитор на зламі тисячоліть: між серйозною і легкою музикою" (м. Львів, 2008 р.);

наукова конференція до 155-ліття ЛНМА ім. М. Лисенка "Молоде музикознавство - 2008" (м. Львів, 2008 р.); міжнародна науково-теоретична конференція "Стильова панорама українського мистецтва" (м. Київ, 2008 р.);

науково-теоретична конференція "Камерно-інструментальний ансамбль: історія і сучасність" (м. Львів, 2009 р.).

Публікації. Основні положення дослідження висвітлено у чотирьох одноосібних публікаціях у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, п'яти розділів основної частини, висновків, списку використаної літератури, нотографії та нотного додатку. Основний текст дисертації складає 178 сторінок, список використаних джерел - 221 позицію, нотографія - 32 позиції, нотний додаток складають 72 нотні приклади.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його новизну й актуальність, окреслено мету, завдання, структуру та основний зміст дисертації. Здійснено також огляд літератури предмету.

РОЗДІЛ І "Передумови формування камерно-інструментальних жанрів в музичній культурі Львова" складається з 4-х підрозділів, де розглянуто процес становлення традицій камерно- ансамблевої культури Галичини.

Підрозділ І. 1 "До історії розвитку камерно-інструментальної культури Львова" присвячено соціокультурним передумовам формування жанрової системи камерно-інструментального ансамблю, окреслено роль аматорських та професійних музичних інституцій - осередків ансамблевого виконавства, зокрема, діяльність Галицького музичного товариства та Вищого музичного інституту ім. М. В. Лисенка, завдяки якому формувалося українське музичне професійне середовище у перші десятиліття ХХ ст.

Розвиток камерно-інструментального ансамблевого виконавства у Львові розглядається у контексті традицій Східної Галичини кінця ХVІІІ - впродовж ХІХ ст. У Львові існувала потужна виконавська школа, орієнтована на європейський фаховий рівень: публічні концерти Ю. Ельснера, музичні сезони К. Ліпінського, цикли абонементних концертів Ф. К. Моцарта тощо.

Культура камерно-ансамблевого музикування на галицьких теренах у ХІХ ст. зароджувалася на перехресті різних національних та стильових впливів. У її становленні значну роль відіграли австрійські та польські композитори, які жили і творили у Львові. З австрійських композиторів у жанрі камерно-інструментального ансамблю активно працювали Йоганн (Жан) Рукгабер (1799 -1876) та Кароль Мікулі (1819(21)-1897). Й. Рукгабер - автор кількох камерно-інструментальних композицій, орієнтованих на класицистську традицію (Бетховен) та ранньоромантичні засади: Фортепіанний квінтет ор. 37, Струнний квартет ор. 87, Дует для фортепіано і скрипки ор. 41 та Анданте з жалобним маршем (без опусу). Фортепіанний квінтет D dur та Квартет е moll цього автора являють собою чотиричастинні цикли бетховенського типу.

Камерно-інструментальний доробок К. Мікулі склали кілька ансамблевих композицій - дві скрипкові сонати, Полонез і скерціно для трьох скрипок, Дует для скрипки і фортепіано, Серенада для кларнета і фортепіано. Стиль митця сформувався у річищі художніх новацій композиторів-романтиків: Ф. Шопена, Ф. Мендельсона, Р. Шумана. Значний вплив на його творчість також мав румунсько-молдавський фольклор.

З польських композиторів Львова у жанрі камерного ансамблю працював К. Ліпінський, який є автором двох струнних тріо - g-moll op. 8 та A-dur op. 12, а також двох cтрунних квартетів.

З середини 1850-х рр. збереглися фрагменти рукописів деяких камерно-інструментальних творів М. Вербицького ("Серенада" для віолончелі та гітари, "Коломийка і Мазур" для флейти, двох скрипок, альта і віолончелі). У другій половині ХІХ ст. з'являються перші національно зорієнтовані камерно-інструментальні ансамблі романтичного типу О. Нижанківського, Д. Січинського, С. Людкевича (ансамблеві п'єси, фантазії, тріо, квартети), в яких старогалицька пісенна традиція та автентичний тип інструментального музикування карпатського регіону синтезувалися із впливами європейського романтизму (австро-німецькими, польськими) та традиціями Лисенкової школи.

У жанрі камерного ансамблю працювало чимало композиторів - професіоналів та аматорів - В. Вшелячинський, А. Слядек, П. Бажанський, І. Біликовський, В. Матюк, С. Абрисовський, Я. Лопатинський, які поширювали традиції камерного домашнього музикування. Розвинені у європейській музиці жанри (тріо, квартет, сюїта) не зазнали всебічного розвитку в їх творчості. Образно-тематичні та стильові особливості кращих зразків камерно-інструментальної музики останніх десятиліть ХІХ ст. заклали підвалини подальшого розвитку камерно-інструментального ансамблю ХХ ст.

У підрозділі І. 2 "Cтильові тенденції львівського камерно-інструментального ансамблю перших десятиліть ХХ ст." охарактеризовано провідні напрямки еволюції композиторської творчості у досліджуваному жанрі.

Від початку 1900-х рр. у творчості львівських композиторів помітно зростає роль камерно-інструментальних творів, що зумовлено передусім утвердженням професійних засад виконавства, а також самою природою жанру, його мобільністю, гнучкістю, здатністю відтворювати тонкі емоційні стани, філософсько-етичну проблематику.

У композиторській практиці цього періоду процеси зародження нових та розвиток вже сформованих камерно-інструментальних жанрів значно активізуються. У річищі формування національної інструментальної традиції стабілізуються нові жанри і форми під впливом пізнього романтизму (німецька школа), імпресіонізму, неокласицизму та здобутків української, російської, чеської, угорської та польської шкіл кінця ХІХ - початку ХХ ст. Ці тенденції знайшли своє відображення у камерно-інструментальних творах композиторів Львова.

Першими професійними творами українських митців на зламі ХІХ - ХХ ст. стали камерно-інструментальні ансамблі С. Людкевича та В. Барвінського. Ансамблеві твори Людкевича представлені переважно транскрипціями його фортепіанних п'єс (квартети "Стара пісня", 1897 та "Тихий спомин", 1910). Два ранні струнні квартети композитора (1898) не збереглися. У 1905 році "Ноктюрн" для фортепіанного тріо Людкевича став першим зразком цього жанру в українській галицькій музиці ХХ ст.

Наприкінці 1900 - початку 1910-х рр. молодий В. Барвінський створює у Празі свої перші камерно-інструментальні ансамблі: Фортепіанні тріо а-moll та es-moll, а також Струнний квартет (два останні твори не збереглися).

Підрозділ 1. 3 "Трансформація романтичних засад у камерних ансамблях С. Людкевича" присвячено розгляду двох камерно-інструментальних творів композитора - "Ноктюрну" (1905) та Фортепіанного тріо (1919). Одночастинне тріо "Ноктюрн", стало першим високохудожнім взірцем ансамблю романтичного типу. У галицькому культурно-мистецькому середовищі даний твір продовжив лінію камерних ансамблів М. Лисенка (зокрема, йдеться про орієнтацію на пісенний тематизм композиторів Наддніпрянської України, залучення до тексту цитати пісні-романсу "Ой не світи, місяченьку").

Фортепіанне тріо fis-moll С. Людкевича, поруч з ансамблями В. Барвінського, стало одним з перших, у якому реалізовано тричастинну циклічну модель монотематичного типу, із застосуванням елементів розширеної тональності, широким використанням народно-ладової модальності, елементів поліладовості та політональності (ІІ та ІІІ частини). У Тріо увиразнюються прийоми імітування тембрів народних інструментів (трембіта у І ч.), що згодом стане основою етнофонічного методу в ансамблях М. Колесси, З. Лиська, В. Витвицького, М. Скорика, О. Криволап. Тріо Людкевича є унікальним з огляду концепції, в якій синтезовано національно закорінений тематизм з інструментальними традиціями музики Сходу (середньоазійська тема у ІІ, єврейський танець у ІІІ частині). Риси стилізації проявилися, зокрема, у симбіозі коломийкової ритміки з семантикою східної монодії.

У підрозділі 1. 4 "Фортепіанні ансамблі В. Барвінського: синтез фольклоризму і новітніх художньо-стильових тенденцій" розглянуто Фортепіанне тріо (1911) та Фортепіанний секстет (1915) митця. Моноінтонаційна драматургія брамсівського типу у Тріо ґрунтується на методі імітації фольклорних пісенних та інструментальних лексем. Композитор обрав у якості лейттеми образ, наближений до українських історичних пісень. Водночас у Тріо вражає етно-регіональний струмінь, що упізнається через ритмо-інтонаційну семантику коломийки.

Одночастинний Фортепіанний секстет В. Барвінського (варіації-сюїта) започаткував якісно новий етап розвитку жанру камерно-інструментального ансамблю не лише у творчості львівських композиторів, але й в українській музиці в цілому. Специфіка музичної мови Барвінського полягає у синтезі пізньоромантичного ладотонального мислення, колористики гармонічно-фактурних засобів імпресіоністичного типу та принципів народного багатоголосся, що засвідчує продовження Лисенковських традицій.

В ансамблях В.Барвінського 1900-1910-х років, як і в "Українській рапсодії", сформувалися засадничі принципи пісенного симфонізму, що отримали особливо інтенсивний розвиток у творчості українських митців 1920-х років - Л. Ревуцького та Б. Лятошинського. Лірико-пісенна лінія знайшла своє продовження у творах наступних композиторських генерацій - М. Колесси, Р. Сімовича, А. Кос-Анатольського, М. Скорика.

РОЗДІЛ 2 "Прояви модерного художнього мислення в камерно-інструментальному ансамблі міжвоєнного двадцятиліття" складається з двох підрозділів, присвячених аналізу ансамблевої творчості українських та польських композиторів. Після Першої світової війни Львів стає найбільшим культурним центром Польщі, потужним осередком модерністичних тенденцій у польському та українському музичних середовищах. Поряд із українськими та польськими митцями неоромантичного спрямування (А. Солтис, С. Людкевич, В. Барвінський), творять послідовники нововіденського авангарду (Ю. Кофлер, Т. Маєрський), інші активно підпадають під вплив неокласицизму Гіндеміта (З. Лисько, С. Туркевич-Лукіянович), Прокоф'єва (Ю. Кофлер, З. Лисько), неофольклоризму Бартока (М. Колесса, В. Барвінський, Р. Сімович).

Підрозділ 2. 1 "Камерно-інструментальна творчість львівських композиторів "празької школи" присвячено огляду камерно-інструментальних ансамблів Н. Нижанківського, З. Лиська, М. Колесси, Р. Сімовича.

Фортепіанне тріо Н. Нижанківського (присвячене пам'яті батька), як і інші твори кінця 20-х років, виникло на перехресті національних інструментальних традицій (Лисенко, Барвінський) та празької школи (Л. Яначек, В. Новак, Й. Сук). Вперше до інструментальної циклічної композиції монотематичного типу введено риси епічної (думної) драматургії (І частина), суголосні пошукам молодого М. Вериківського, Б. Лятошинського та інших представників Наддніпрянської України, а також цитату з музики православної служби Божої ("Со духи праведних"). Інтонаційний словник Тріо збагатив фонд лексем східногалицької (ширше - української) інструментальної музики стилістикою епічних жанрів, а також жанрами православної монодії. Все це вплинуло на перебіг драматургічного розвитку циклу: від стриманих роздумів першої частини, через трагедійно-драматичний діалог другої, де суміщено монодію з пасакалією - до танцювальної жанровості крайніх розділів фіналу з кульмінаційним епізодом (фуга) та епічною аркою-резюме у коді. Послідовне втілення ідеї епічності - новаторська риса циклу Нижанківського.

У Струнному квартеті З. Лиська продовжуються традиції європейського неокласицизму. Новаторство твору визначає поєднання впливів техніки 12-ступеневої тональності П. Гіндеміта, лірики молодого С. Прокоф'єва та інструментальної етнофонії карпатського регіону.

Фортепіанний квартет М. Колесси (1930) також створено у річищі традицій "празької школи", представникам якої притаманне поєднання різних стильових орієнтацій: від властивого чеській школі імпресіоністичного забарвлення (Л. Яначек, В. Новак), брамсіанства, неофольклористичного трактування народнопісенної та інструментальної лексики (у дусі пізнього Дворжака, Бартока), а також елементів джазової стилістики, вперше в галицькій музиці використаної Н. Нижанківським, а згодом продовженої А. Кос-Анатольським та М. Скориком.

У камерно-інструментальних ансамблях Р. Сімовича (Струнний квартет, 1929 та Фортепіанне тріо, 1935) також взаємодіють риси імпресіонізму та неофольклоризму, що зумовлює широке використанняя ладо-ритмічної модальності.

У міжвоєнному двадцятилітті наслідування камерно-інструментальної драматургії Й. Брамса, А. Дворжака, В. Новака, є переконливим свідченням зацікавлення українських композиторів поліфонічними формами (фугато у фіналах циклів Н.Нижанківського, М.Колесси, фуга у фіналі Квартету З.Лиська).

У підрозділі 2. 2 "Камерний ансамбль у творчості польських композиторів Львова" розглядається ансамблева творчість львівських композиторів Ю. Кофлера, Т. Маєрського - адептів нововіденської школи. Струнне тріо Ю. Кофлера (1928) стало новаторською спробою поєднання неокласичних пошуків композитора з технікою серійної тональності бергівського типу. Тріо стало першим камерно-інструментальним твором львівського композитора, що отримав світовий розголос. У 1929 р. його було виконано на Міжнародному фестивалі в Оксфорді та відзначено нагородою.

Камерний ансамбль 1930-х років представлений Фортепіанним квінтетом Т. Маєрського, присвяченим трагічній загибелі польського композитора М. Карловича. Твір продовжує засади поемного симфонізму Р. Штрауса. Поетика одночастинного (у формі варіацій) Квінтету Т. Маєрського закорінена у пізньоромантичній лексиці, польській народнопісенній традиції та міській танцювальності передвоєнної Європи (вальс-бостон).

РОЗДІЛ 3 "Розвиток камерного жанру в умовах тоталітарного суспільства (1940 - 70 рр.)" складається з двох підрозділів, у яких розглянуто ансамблеву творчість львівських митців в умовах жорсткого пресингу радянської ідеологічної доктрини.

У підрозділі 3. 1 "Фольклорно-романтичні ретроспекції у творах В. Витвицького та В. Барвінського" досліджено камерно-інструментальні ансамблі В. Витвицького початку 1940-х років (Струнний квартет, Фортепіанне тріо) та Фортепіанний квінтет В. Барвінського (1953-63).

Камерно-інструментальні ансамблі В. Витвицького розширили образно-тематичні горизонти камерної творчості львівських композиторів. Вони орієнтовані на пізньоромантичну стилістику (особливо відчутним є малерівський гротеск) і традиційний для львівської школи фольклоризм з орієнтацією на стилізацію звучання народно-інструментальних капел карпатського регіону.

У Фортепіанному квінтеті В. Барвінського (двочастинний цикл з "молитвою" у фіналі), завершеному композитором після повернення з таборів ГУЛАГ'у (1953-63), при збереженні мовно-стильових знаків раннього і середнього періодів творчості, гармонійність сприйняття оточуючого світу поступається місцем трагізму. Більш опосередкованим у цьому творі стає звернення до фольклоризму.

У підрозділі 3. 2 "Від академізації традицій до авангардизму (В. Флис, Д. Задор, А. Нікодемович)" висвітлено творчість українських, угорських та польських митців Львова, які працювали у жанрі камерного ансамблю у 1950 - 1970-х рр. Розглядаються Струнний квартет В. Флиса (1960) та сюїта для струнного тріо "Полонинські картинки" Д. Задора (1970) у річищі академічного напрямку. Вплив другої повоєнної хвилі авангарду спостерігається в "Імпровізації" для двох скрипок і фортепіано та у "Sonorita una sonata" для фортепіанного тріо А. Нікодемовича. Драматургію Сонорити (1971) побудовано на засадах протиставлення двох серійних блоків із залученням елементів інструментального театру (акціонізму). У пошуках нової тембральності композитор використовує звучання "імпровізованих" аерофонів (пляшок, наповнених водою).

РОЗДІЛ 4 "Жанр камерно-інструментального ансамблю у творчості М. Скорика 1950 - 1990-х рр.", у стилістиці якого переплелися тенденції неокласицизму, неоромантизму та фольклоризму, зосереджує увагу на етапах еволюції досліджуваного жанру на прикладі творчості одного з найяскравіших представників композиторської школи Львова. Розглянуто п'ять камерно-ансмаблевих опусів композитора - від 50-х років минулого століття по нинішній час.

У підрозділі 4. 1 "У традиціях довоєнної львівської школи" вперше розглянуто ранній твір М. Скорика - Струнний квартет in F, 1958. При стилістичній мозаїчності, що межує інколи з полістилістикою, технікою аллюзій (головна тема І частини), у творі спостерігається опора на 12-ступеневу тональність та риси неофольклоризму.

У підрозділі 4. 2 "Камерні ансамблі у річищі неокласицизму та неоромантизму" аналізуються раннє Фортепіанне тріо "Речитативи і рондо" (1968) та неокласицистська Партита № 3 для струнного квартету (1974), де композитор використовує техніку монтажу різностильового тематизму, "спресовуючи" його семантику до коротких мотивів-фраз. Монтажність спостерігається і на рівні поєднання частин циклу. У лірико-танцювальній сфері Партити № 3 М. Скорик вперше використовує прийоми пародіювання. Послідовно дотримується прозора лінеарність квартетного письма, що надалі стане властивим й іншим ансамблям композитора.

Підрозділ 4. 3 "Перевтілення стильових моделей минулого в камерних ансамблях 1990-х рр." присвячено розгляду Диптиху (1992) та Партити № 6 для струнного квартету (1995). Поетика і форма Диптиху втілені у трьох образних сферах, визначених необароковою стилістикою, забарвленою аллюзіями на відкрито-емоційну мелодику пізнього романтизму; латиноамериканськими танцювальними ритмами (кубинська румба) та українським лірико-пісенним мелодизмом. Останній викликає асоціації з деякими ліричними темами Шостаковича (вплив стилістики російського Майстра особливо зростає у творчості композитора 1980 - 90-х рр.).

Партита № 6 Скорика (1995) - неоромантичний твір, в якому автор продовжує користуватися методом монтажу різностильових лексем, започаткованим ще у Квартеті іn F (головна тема І частини). Образний світ Партити багатьма моментами споріднений з Диптихом.

Ансамблі Скорика, що увібрали стильові ознаки української музики доби постмодернізму, склали цілу епоху у розвитку не лише львівської школи, але й української камерно-інструментальної творчості в цілому.

РОЗДІЛ 5 "Камерно-ансамблева творчість нової генерації львівських композиторів: регіональні виміри постмодерну" присвячено камерним ансамблям нової генерації львівських композиторів, які вступили на професійний шлях у 1970-90-х рр. Це - О. Криволап, В. Камінський, О. Козаренко, Ю. Ланюк та Б. Фроляк.

У підрозділі 5. 1 "Лірико-романтичний модус камерного мислення О. Криволап" проаналізовано чотири твори мисткині 1970-80-х рр.: Фортепіанне тріо (1976), Струнний квартет (1984), "Музика для чотирьох" (1986) та Триптих (Пам'яті мого Учителя-1987).

Фортепіанне тріо О. Криволап витримано в традиціях неокласицизму (Барток, Скорик), з увагою до відтворення елементів народно-інструментальної музики Галичини. У "Триптиху", присвяченому пам'яті В. Флиса, необарокова стилістика співіснує з сучасними композиторськими техніками (розширена тональність, обмежена алеаторика, сонористика). На еволюції жанру ансамблю у творах Криволап позначилося її захоплення неокласицизмом (з орієнтацією на творчість Бартока, Скорика). Натомісць риси неоромантизму яскраво відтворені у творах 80-х рр. - Струнному квартеті, Квартеті для флейти, альта, арфи та фортепіано ("Музика для чотирьох").

У підрозділі 5. 2 "Камерно-інструментальні ансамблі В. Камінського" розглянуто два ранні камерні ансамблі митця: "Речитатив і рондо" (1978) та Струнний квартет (1979).

Риси інтелектуалізму й символіки, властиві камерним програмним творам зрілого періоду творчості (Соната псалмів), закорінені в ранніх камерних ансамблях композитора. "Речитатив і рондо" - двочастинна композиція, вирішена в традиціях скориківського неофольклоризму. У пізнішому Струнному квартеті відчутно активізацію поліфонічних прийомів розвитку.

Підрозділ 5. 3 "Індивідуальні втілення постмодерну в камерних ансамблях О. Козаренка, Ю. Ланюка та Б. Фроляк" присвячений камерно-інструментальним ансамблям 1990-х років - Квартету для чотирьох мелодичних інструментів "Інвенції" О. Козаренка, "Вузлам життя…" Ю. Ланюка та п'єсі "Vestigia" Б. Фроляк, що стали підсумком розвитку досліджуваного жанру у творчості композиторів Львова ХХ ст. Ці твори виявили яскраво оригинальні прояви постмодерну та самобутнє творче обличчя їх авторів.

У Висновках узагальнюються результати дослідження, підсумовуються основні тенденції становлення та розвитку жанру камерного ансамблю у творчості композиторів Львова упродовж тривалого історичного відтинку часу - від його зародження на зламі ХVІІІ - ХІХ ст. до кінця ХХ ст. Констатується, що:

Камерно-інструментальний ансамбль у творчості композиторів Львова сформувався у річищі симбіозу народно-інструментальних традицій та музично-діалектного словника Східної Галичини та інструменталізму європейського музичного мистецтва XІХ - ХХ століть. Від традицій австро-німецького камерного інструменталізму він запозичив композиційно-драматургічну логіку розгортання циклу (Бетховен, Брамс) та його основні жанрові різновиди; від слов'янського романтизму (українського, польського, чеського, російського) - національні ознаки виражальності, відданість художній спадщині минулих епох; від традицій імпресіонізму (Дебюсі) гармонійно вибудовану форму, тонке ладогармонічне кольорування, фонізм вертикалі та деякі фактурні прийоми; від експресіонізму (Малер, Берг, Шенберг) - емоційну відкритість, напруженість драматичних почуттів (Барвінський, Колесса, Витвицький, Скорик). Європейський неокласицизм в його різноманітних індивідуально-стильових моделях також вплинув на формування камерно-інструментальних традицій композиторів Львова (Барвінського, Нижанківського, Кофлера, Лиська, Скорика, творчості середньої ґенерації).

На ранніх етапах розвитку камерно-ансамблева музика композиторів Львова зазнала потужного впливу стилістики інструментальних ансамблів Й. Рукгабера, К. Мікулі, К. Ліпінського, особливо М. Лисенка, що знайшло відображення у творах С. Людкевича, В. Барвінського, Н. Нижанківського, М. Колесси, та наступної генерації митців. Період 1920-х - початку 40-х рр. позначений розквітом жанру, пов'язаним із діяльністю представників так званої "празької школи" (В. Барвінський, Н. Нижанківський, М. Колесса, З. Лисько, В. Витвицький, Р. Сімович), ансамблі яких привнесли до виражальної палітри їхньої творчості нову стилістику.

Прикметною рисою львівського камерно-інструментального ансамблю стала міцна опора на музично-діалектний словник східногалицького регіону (бойківський, лемківський та гуцульський), на національно окреслені жанри та форми, закорінені в міському пісенному та обрядовому фольклорі, народно-професійному інструменталізмі (гуцульські інструментальні капели, троїсті музики), а також у національній епічній традиції (думи, співанки-хроніки, історичні пісні);

У процесі еволюції жанру викристалізувалися основні образно-семантичні сфери, спрямовані на розкриття філософськи забарвленого багатого духовного світу ліричного героя, багатовимірності його психологічних станів;

Львівський камерно-інструментальний ансамбль за століття свого розвитку пройшов шлях, який інші європейські школи долали упродовж декількох століть. Така прискорена динаміка жанру уможливила появу численних його різновидів - від тріо, квартету, квінтету, секстету - до різноманітних жанрів нетрадиційного складу (О. Криволап, В. Камінський, О. Козаренко, Ю. Ланюк, Б. Фроляк).

Кращі здобутки - Секстет та Фортепіанний квінтет В. Барвінського, Тріо Н. Нижанківського, численні ансамблі М. Скорика, квартети О. Криволап та В. Камінського увійшли до "золотого фонду" української камерно-інструментальної класики. Ансамблі Ю. Кофлера (Струнне тріо), Т. Маєрського (Фортепіанний квінтет), А. Нікодемовича (Імпровізація, Сонорита) стали визначними віхами у розвитку як української, так і польської камерно-інструментальної музики ХХ століття.

У камерно-інструментальній творчості львівських композиторів другої половини 1980 - 1990-х років намітився відхід від усталених зразків темброво однорідних ансамблів, натомісць, частіше використовуються змішані (до струнних долучаються духові). Розширилися образні горизонти ансамблевого музикування, що нерозривно пов'язувалося із використанням нової семантики та більш сучасних прийомів звуковидобування (флажолетні теми, гра біля підставки та ін.) та письма.

Різновид ансамблів нетрадиційного складу - так звана "музика для…" представлено у творчості О. Криволап ("Музика для чотирьох" ("Триптих"), Ю. Ланюка ("Вузли життя…"), О. Козаренка ("Інвенції для чотирьох мелодичних інструментів"). У монотембрових складах ансамблів спостерігається використання ідеї мелодичних інструментів (О. Козаренко) та залучення "імпровізованих" аерофонів (А. Нікодемович), що пов'язане з явищем інструментального театру (акціонізму).

До камерно-ансамблевої творчості активно звертається наймолодше покоління композиторів (З. Алмаші, Л. Сидоренко, М. Швед, І. Небесний та ін.). камерний виконавство неоромантизм імпресіонізм

При активному засвоєнні окремих прийомів авангардних технік письма львівські композитори зберегли національну закоріненість мислення, специфіку музично-діалектного словника регіону. Результати дослідження, в якому докладно проаналізовано понад 30 творів, можуть стати основою для подальшого вивчення камерно-інструментальної музики львівських композиторів, її осмислення в контексті української та європейської камерно-інструментальної культури.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Андрієвська В. Фортепіанний квінтет В. Барвінського у дзеркалі європейської стилістики ХVIII-XIX століть / В. Андрієвська // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Стиль музичної творчості: естетика, теорія, виконавство: зб. статей. - К., 2004. - Вип. 37. - С. 166 - 172;

2. Андрієвська В. Фортепіанний квартет М. Колесси (до проблеми образно-композиційної єдності) / В. Андрієвська // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Виконавське музикознавство. - К., 2005. - Вип. 47, кн. 11. - С. 161 - 172;

3. Андрієвська В. Фортепіанне тріо Нестора Нижанківського в контексті розвитку жанру в українській музиці ХХ ст. / В. Андрієвська // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ: Плай, 2006. - Вип. ІХ. - С. 98- 109;

4. Андрієвська В. Камерно-інструментальні ансамблі Мирослава Скорика 1950-х - 60-х років / Вікторія Андрієвська // Наукові збірки ЛНМА ім. М. В. Лисенка : Молоде музикознавство. - Львів : СПОЛОМ, 2008. - Вип. 20. - С. 3-11.



АНОТАЦІЯ

Андрієвська В. В. Камерно-інструментальний ансамбль у творчості львівських композиторів ХХ століття. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка, Львів, 2010.

У дисертації вперше досліджується проблема функціонування жанру камерного ансамблю у межах творчої практики композиторів Львівської школи. Хронологічні рамки роботи охоплюють період від зламу ХVІІІ-ХІХ - до кінця ХХ століття. Розглянуто витоки і розвиток жанру камерно-інструментального ансамблю Львова в аспекті впливу виконавства на становлення жанру камерного ансамблю ХІХ -початку ХХ ст.

Центральне місце посідає вивчення етапів еволюції жанру упродовж ХХ століття (твори С. Людкевича, А. Солтиса, В. Барвінського, Н. Нижанківського, М. Колесси, З. Лиська, В. Витвицького, Р. Сімовича, Ю. Кофлера, А. Нікодемовича, В. Флиса, Д. Задора, М. Скорика, О. Криволап, Ю. Ланюка, О. Козаренка, Б. Фроляк). Камерно-інструментальний ансамбль у творчості львівських композиторів розглядається у контексті розвитку національних та європейських традицій з опорою на деякі стилістичні елементи неоромантизму, імпресіонізму, неокласицизму, неофольклоризму та авангардних технік письма.

Ключові слова: камерно-інструментальний ансамбль, тріо, квартет, квінтет, секстет, львівська композиторська школа.



АННОТАЦИЯ

Андриевская В. В. Камерно-инструментальный ансамбль в творчестве львовских композиторов ХХ столетия. - Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Львовская национальная музыкальная академия им. Н. В. Лисенко, Львов, 2010.

Диссертация посвящена изучению малоисследованной проблемы функционирования жанра камерного ансамбля в творчестве представителей Львовской композиторской школы. Хронологические рамки исследования охватывают период с конца ХVІІІ - до конца ХХ века. В работе рассмотрены истоки и предпосылки возникновения и развития жанра камерно-инструментального ансамбля Львова (среди сфер влияния - австро-немецкая и польская музыка середины ХІХ в., украинская музыка второй половины ХІХ в.), а также влияние исполнительства на становление жанра. Центральное место в работе занимает изучение этапов эволюции жанра камерного ансамбля в творчестве львовских композиторов ХХ столетия.

Исследовано зарождение постромантических (Фортепианное трио С. Людкевича, Фортепианное трио и Фортепианный секстет В. Барвинского) стилевых тенденций развития львовского камерно-инструментального ансамбля первых десятилетий ХХ в., наследие "пражской школы" львовских композиторов (ансамбли В. Барвинского, Н. Ныжанкивского, М. Колессы, З. Лысько, В. Витвицкого, Р. Симовича), а также наследие польских композиторов Львова (А. Солтыса, Ю. Кофлера, А. Никодемовича).

Особое место в истории развития жанра во второй половине ХХ века занимает творчество М. Скорика 1950-1990-х гг., в камерно-инструментальных ансамблях которого нашла отражение эволюция индивидуального стиля композитора - от ранних неоклассических (Квартет, Фортепианне трио, Партита № 3) - до зрелых неоромантических опусов (Диптих, Партита № 6). Исследовано камерно-инструментальное творчество В. Флыса и Д. Задора, а также творчество среднего и младшего поколений львовских композиторов - О. Криволап, В. Каминского, Ю. Ланюка, А. Козаренко, Б. Фроляк.

Камерно-ансамблевое творчество львовских композиторов ХХ ст. рассматривается в контексте развития общенациональных украинских и европейских музыкальных тенденций неоромантизма, импрессионизма, неоклассицизма, неофольклоризма, а также ассимиляции отдельных элементов авангардных техник письма.

Обобщая результаты исследования основных путей становления и развития жанра камерного ансамбля на протяжении длительного исторического промежутка времени - от зарождения и появления первых образцов в 30-50-х гг. ХІХ - до новейших тенденций развития в последней трети ХХ в., диссертант приходит к следующим выводам:

Камерно-инструментальный ансамбль в творчестве композиторов Львова сложился в результате взаимодействия народно-инструментального искусства конца XVIII-ХХ в., традиций австро-немецкого камерного инструментализма (композиционно-драматургическая логика развития цикла); импрессионизма (тонкая ладогармоническая колористика, фонизм вертикали); экспрессионизма (эмоциональная открытость, напряжённость драматургии); украинского, польского, чешского, русского романтизма (опора на жанры и формы народнопесенного фольклора), этнофольклорного инструментализма карпатского региона (гуцульские инструментальные капеллы, "троистые музыки");

Львовский камерно-инструментальный ансамбль за столетие своего развития прошёл путь, который другие европейские школы преодолевали в течение нескольких веков. Такая ускоренная эволюционная динамика жанра стала истоком возникновения его многих разновидностей - от трио, квартета, квинтета, секстета - до опусов нетрадиционных составов (О. Криволап, Ю. Ланюк, А. Козаренко).

Лучшие достижения жанра - Секстет и Квинтет В. Барвинского, Трио Н. Ныжанкивского, Квартет З. Лысько, ансамбли М. Скорика, квартеты О. Криволап, В. Каминского - вошли в "золотой фонд" украинской камерно-инструментальной классики. Ансамбли Ю. Кофлера (Струнное трио), Т. Маерского (Фортепианный квинтет), А. Никодемовича (Импровизация, Сонорита) - стали важными вехами в развитии как украинской, так и польской камерно-инструментальной музыки ХХ века.

Результаты исследования, в котором детально проанализировано более 30 произведений, могут стать основой дальнейшего изучения камерно-инструментального наследия львовских композиторов, его осмысления в контексте украинской и мировой музыки.

Ключевые слова: камерно-инструментальный ансамбль, трио, квартет, квинтет, секстет, львовская композиторcкая школа.



ANNOTATION

Andriyevska V. V. Chamber ensamble in the creative work of Lviv's composers of the XX century. - Manuscript. The thesis for obtaining a candidate academic degree (Ph. D.) of Arts by speciality 17.00.03 - Musica Art. - Lviv M.V.Lysenko National Academy of Music, Lviv, 2010.

The dissertation is the first work devoted to the problem of chamber ensemble genre processing in the separate composer's school. Thesis researches the sources of chamber ensemble genre and the instrumental performance influence on it's making and evolution in Lviv.

Chronologically investigation covers historical period from the beginning of nineteen's till the end of twenties centuries (works of S. Lyudkevych, А. Sоltys, V. Barvinskyj, N. Nyzhankivskyj, M. Kоlessa, Z. Lys'ko, V. Vytvytskyj, R. Sімоvych, J. Коffler, А. Nikodemovich, V. Flyss, D. Zador, О. Кryvolap, V. Kaminskyj, J. Lаnyuk, А. Коzarenko, B. Frolyak). Development of the chamber ensemble genre in Lviv composer's creation work is researched within the context of European and national Ukraine musical traditions in modernism (neo-romanticism, impressionism, neo-classicism, neo-folklorism) and avant-garde.

Key words: chamber ensemble, trio, quartet, quintet, sextet, Lviv composer's school.

Размещено на Allbest.ru

...