Композиторська творчість західноукраїнських хорових диригентів-практиків другої половини ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

ім. М.В. ЛИСЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

мистецтвознавства

КОМПОЗИТОРСЬКА ТВОРЧІСТЬ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ХОРОВИХ ДИРИГЕНТІВ-ПРАКТИКІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Майчик Остап Іванович

ЛЬВІВ - 2010

Анотація

Майчик О.І. Композиторська творчість західноукраїнських хорових диригентів-практиків другої половини ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - музичне мистецтво. - Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка. Міністерство культури та туризму України. - Львів, 2010.

Дисертація присвячена творчій спадщині західноукраїнських композиторів-практиків другої половини ХХ ст., що керували хоровими колективами і здебільшого для них писали свої твори. Простежується вплив на становлення їх стилю регіональної традиції Львова, Дрогобича, Чернівців та Закарпаття, а також багатовимірність і різновекторність взаємодії з соціокультурними процесами складного періоду української історії. На основі вивчення специфіки їх композиторського процесу виводиться особливий давидіанський психотип творчого мислення. Завдання дослідження полягають також у здійсненні аналізу численних творів хорових диригентів-практиків Є. Козака, І. Майчика, С. Стельмащука, Р. Сов'яка, А. Кушніренка, М. Попенка та В. Волонтира, частина яких знаходилась в рукописах у приватних архівах митців, завдяки чому введено в науковий обіг ряд нових фактів з музичного життя західних регіонів.

Ключові слова: давидіанський психотип творчості, диригент, композитор-практик, регіональна традиція, хорові жанри, аматорське музикування.

Аннотация

Майчик О.И. Композиторское творчество западноукраинских хоровых дирижеров-практиков второй половины ХХ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Львовская национальная музыкальная академия им. Н. В. Лысенко. Министерство культуры и туризма Украины. - Львов, 2010.

Диссертация посвящена творческому наследию западноукраинских композиторов-практиков второй половины ХХ ст., которые руководили хоровыми коллективами и большей частью именно для них писали свои произведения. Прослеживается влияние на становление их стиля региональной традиции Львова, Дрогобыча, Черновцов и Закарпатья, а также многомерность и разновекторность взаимодействия с социокультурными процессами сложного периода украинской истории. Ведущим направлением данного исследования избрана культурологическая регионалистика - локализация на территории Галиции, Буковины и Закарпатья, как регионах, богатых различными фольклорными диалектами и имеющих неповторимую историю хорового исполнительства, поскольку региональная музыкально-хоровая традиция была одной из важнейших составных частей культурно-художественной жизни названных территорий. Особенностью всех избранных регионов является также полинациональный синтез культур, который обусловил специфику региональной художественной, исполнительски-хоровой традиции.

В украинском музыковедении научному осмыслению подлежит, прежде всего, творчество композиторов-профессионалов. Однако, лишь поверхностно, обзорно затрагиваются образцы многожанрового музыкального творчества композиторов-практиков. Но большинство представителей дирижерско-хорового искусства западноукраинского региона, кроме исполнительских, педагогических, просветительских направлений деятельности, постоянно обращаются к творчеству, являются авторами разнообразных оригинальных композиций или аранжировок, которые возникли под влиянием совокупности креативных импульсов. Среди них наиболее важным стимулом появления собственных композиций стали: соответствие практическим потребностям возглавляемых ими коллективов, тесная связь с традициями региона, коллектива и методами работы дирижеров-предшественников, регионально-фольклорные ориентиры, значительный практический опыт исполнительства и индивидуальная композиторская одаренность в сочетании с хорошим профессиональным музыкальным образованием.

На основании изучения специфики их композиторского процесса выводится особенный давидианский психотип творческого мышления. Как показало проведенное исследование и анализ произведений западноукраинских композиторов-практиков - хоровых дирижеров, несмотря на индивидуальные черты художественной манеры каждого, можно констатировать ряд объективных общих черт композиторского психотипа, и определить его как отдельный самостоятельный тип творчества, наделенный специфическими свойствами творческого процесса и контакта с аудиторией.

Учитывая все вышеописанные предиспозиции творческого процесса композиторов - дирижеров-практиков, систематизируются важнейшие признаки давидианского психотипа творческого мышления. Предлагая назвать этот тип композиторского мышления «давидианским», автор стремился метафорой из Библии подчеркнуть всестороннюю общественную обусловленность и столь же конкретную направленность творческого процесса

Ключевые слова: давидианский психотип творчества, дирижер, композитор-практик, региональная традиция, хоровые жанры, любительское музицирование.

Annotation

Maychyk O.I. Composing creativity West Ukrainian choral conductors-practitioners of the second half of the of ХХ century. - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of study of Art in the specialty 17.00.03 - musical art - Lviv National Academy of Music named after M. V.Lysenko. Ministry of Culture and Tourism of Ukraine. - Lviv, 2010.

The dissertation is devoted to the creative heritage of the Western Ukrainian composers-practitioners of the second half of the twentieth century, to conduct choirs and mostly for them wrote their works. Traces the influence on the formation of their style of regional traditions of Lviv, Drogobych, Chernivtsi and Transcarpathian, (Zakarpattia) region, as well as multi-dimensional and multi-vector interaction with the socio-cultural processes difficult period in Ukrainian history. On the basis of their specific composing process displays a special “David” psycho-type creative thinking. Research objectives are also in the analysis of numerous works of choral conductors-practitioners: E. Kozak, I. Maychyk, S. Stelmashchuk, R. Souvjak, A. Kushnirenko, M. Popenko and V. Volontyr, part of which was in the manuscripts in the private archives of artists, thus introduced into science a number of new facts of musical life in the western regions.

Keywords: “David” psycho-type of creativity, conductor, composer-practitioner, regional tradition, choral genres, amateur music-making.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. В українському музичному мистецтві ХХ століття жанри хорового мистецтва представлені численно, адже вони тісно пов'язані з національною виконавською традицією. Тому одним з ключових чинників формування регіональних відмінностей хорового співу є специфіка автохтонних фольклорних форм багатоголосся, яка зумовлює підхід до роботи з матеріалом як у митців-аматорів, так і у професійних композиторів. Шляхи розвитку хорового мистецтва України спроектовані культивуванням aкапельних форм церковної музики, специфікою концертної практики, особливостями розвитку професійного інструментального виконавства та музичної освіти.

Українські хорові жанри розвивалися відповідно до історично-політичних умов, у яких перебувало музичне мистецтво під владою інших держав. Своєрідністю в цьому сенсі відзначався хоровий рух на Західній Україні, що зумовило і специфіку виконавської практики, і слухацької традиції, і потреби забезпечення виконавського репертуару. З ними пов'язаний і розвиток церковної хорової музики, в якій втілювались основні принципи опанування професійного музичного мистецтва.

Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. спостерігаємо локалізацію мистецько-хорового музичного процесу на дві гілки: з одного боку - це широкий розмах аматорського хорового руху в Україні, що засадничо виник як чинник національної самоідентифікації, з іншого - становлення і розвиток професійної композиторської школи (точніше - ряду шкіл з різними традиціями та освітньо-фаховими засадами) в Україні в цілому, та у західноукраїнському регіоні зокрема. І якщо у попередні часи суміщення діяльності диригента-практика і композитора було явищем природним, то надалі мистецька та виконавська сфера хорового мистецтва дедалі більше диференціюються.

Розмах хорового руху в Україні зумовив розвиток фольклорної хорової обробки. Іншою важливою групою хорових жанрів є твори, приурочені до урочистих академій на вшанування видатних постатей, які репрезентували націю. У жанровій класифікації утверджуються програмні фольклорні сюїти, в'язанки, віночки, фантазії а також композиції для хору, солістів та оркестру. Тому приклади звертання до цих тематичних і жанрових груп ми знайдемо у творчому доробку більшості композиторів як Наддніпрянської України, так і західноукраїнських мистців, серед яких є і професіонали, і аматори-практики. Окрему групу становлять твори дидактичного призначення, що було зумовлено потребами забезпечення навчального репертуару українських навчальних закладів. Вони пов'язані з професіоналізацією фахової музичної освіти різних рівнів у Західній Україні у першій половині ХХ ст.

Саме тому істотним чинником мистецької концепції (репертуарної лінії, принципу побудови програм, форм концертної діяльності) і ключовим аспектом неповторності індивідуального образу провідних хорових колективів України стає тісний взаємозв'язок з регіональним фольклором і виконавською традицією. Українська провінція виявляється важливим чинником становлення і розвитку духовної культури нації, в тому числі - і музичної. З цього огляду провідним напрямком поданого дослідження обрано культурологічну регіоналістику - локалізацію на теренах Галичини, Буковини і Закарпаття як територіях, багатих на фольклорні діалекти та неповторну історію хорового виконавства, оскільки регіональна музично-хорова традиція була однією з найважливіших складових культурно-мистецького життя названих областей.

Особливістю усіх обраних територій є також полінаціональний синтез культур, який зумовив специфіку регіональної виконавсько-хорової і мистецької традиції. Іншим, не менш суттєвим чинником є яскраві знахідки і здобутки лідерів хорів (насамперед народних).

В українському музикознавстві науковому осмисленню підлягає насамперед творчість композиторів-професіоналів, натомість лише дотично до них, оглядово заторкуються явища багатожанрової музичної творчості митців-практиків. Однак більшість діячів диригентсько-хорового мистецтва західноукраїнського регіону окрім виконавських, педагогічних, просвітницьких напрямків діяльності, постійно звертаються до творчості, мають чималий творчий доробок з оригінальних композицій чи аранжувань, які виникли під впливом сукупності чинників. Важливим імпульсом їх композицій стали: відповідність до практичних потреб очолюваних колективів, тісний зв'язок з традиціями регіону, методами роботи диригентів-попередників, регіонально-фольклорні орієнтири, значний практичний досвід виконавства та індивідуальне обдарування у поєднанні з доброю фаховою композиторською освітою. З цього огляду, творчість композиторів даного спрямування заслуговує вивчення та аналізу і є актуальною сферою наукового пошуку.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертацію виконано згідно з темою № 3 (Українська музика в контексті світової музичної культури) перспективного плану наукової діяльності ЛНМА на 2007-2012 рр.

Метою даного дослідження є осмислення творчості композиторів-практиків другої половини ХХ ст. Західної України (Галичини, Буковини, Закарпаття), та виведення їх особливого творчого психотипу.

Основними завданнями дисертації стали наступні:

1. Виявити особливості розвитку музично-хорового руху (цілі, засади, виконавські традиції, репертуарні установки, композиторську діяльність учасників) названих регіонів у другій половині ХХ ст.

2. Дати визначення «давидіанського» типу творчості.

3. Окреслити характерні риси творчості композиторів «давидіанського» типу, що зумовлена їх професійною діяльністю хорових диригентів.

4. Виділити провідні мистецькі постаті західноукраїнської хорової культури другої половини ХХ ст.

5. Розглянути напрямки діяльності провідних композиторів-практиків окресленого регіону (організаційну, диригентсько-хорову, педагогічну, публіцистичну, наукову, фольклористичну, композиторську) у контексті культурно-мистецьких процесів краю, зокрема з позицій полінаціонального синтезу музичної традиції.

6. Здійснити проекцію спадкоємності регіональних особливостей та жанрових різновидів фольклорного багатоголосся, виконавсько-хорових і мистецьких традицій, суспільних запитів і виконавських потреб та можливостей.

7. Виявити жанрові, тематичні, образні пріоритети, особливості виразових засобів, орієнтування на виконавський рівень та характер функціонування певних мистецьких колективів у процесі забезпечення їх репертуару.

Об'єктом дисертації стала творча діяльність західноукраїнських хорових диригентів-практиків другої половини ХХ ст.

Предмет: композиторський доробок хорових диригентів-практиків як прояв певного психотипу творчості.

Методологічну базу представляють: аналітичний метод - при вивченні наукової літератури; психологічний - у встановленні характеристик «давидіанського» психотипу творчості; історичний - при аналізі особливостей розвитку фахової освіти, традицій виконавства та формування засад композиторської творчості митців-практиків в контексті мистецько-культурного життя західноукраїнського регіону; ретроспективний і структурно-системний у ході аналізу джерел; теоретичний - у вивченні концептуальних засад творчої діяльності представників названих регіональних мистецьких осередків у контексті їх практичної виконавської діяльності.

Теоретичну базу дослідження склали проаналізовані і систематизовані праці з психології творчості (Г. Ю. Айзенк, О. Катрич, О. Пилатюк, В. Романець, В. Рожок, О. Руссова та ін.), фольклористичні праці (В. Гошовського, Є. Єфремова А. Іваницького, К. Квітки, Ф. Колесси, С. Людкевича, Ю. Роздольського,), спеціальні дослідження з хорознавства (О. Бенч-Шокало, М. Бурбана, А. Гуменюка, Ж. Зваричук, А. Лащенка П. Медведика, А. Мухи, С. Павлюченка, І. Павленка,), загально-мистецтвознавчі розвідки, присвячені регіональній тематиці (В. Барвінського, І. Бермес, В. Витвицького, Й. Волинського, Я. Гордійчука, Й. Гошовського, К. Демочка, Р. Дудик, М. Загайкевич, Л. Кияновської, О. Козаренка, Н. Костюк, Б. Кудрика, З. Лиська, Ф. Стешка, Т. Старух, Л. Мазепи, О. Миронової, Л. Мороз, Л. Романюк, Т. Росул, І. Ярошенко та ін.), монографічні, пов'язані з творчістю композиторів - диригентів-практиків (М. Білинської, Ю. Булки, Й. Волинського, Н. Герасимової-Персидської, М. Гордійчука, Я. Колодій, Л. Корній, Л. Мазепи, С. Павлишин, Б. Фільц, Л. Філоненка, Л. Ханик, Ю. Ясіновського) роботи, а також періодичні видання і архівні документи, які дозволяють відтворити процес розвитку хорових традицій західноукраїнських територій.

Наукова новизна дослідження:

1. Сформульовано новий художньо-психологічний тип композитора-практика, який категоріально визначений як «давидіанський».

2. Запропоновано розгляд композиторського доробку диригентів-практиків, який складає вагому частку виконавського репертуару хорових колективів регіону та провідних хорів України.

3. Досліджено значимість спадкоємності практичного досвіду певного колективу, інституції, навчального закладу, шліфування творчого методу у репетиційних умовах та їх закріплення у концертній практиці виконавських колективів локального, регіонального та загальноукраїнського рівня.

4. Дано оцінку і виявлено передумови становлення суспільно-соціального, виховного, комунікативного, освітньо-популяризаторського, педагогічного, фольклористичного, естрадно-розважального, ужитково-практичного ракурсів творчої діяльності композиторів-практиків у контексті мистецько-культурного життя.

Матеріали дослідження. Матеріалами для дослідження послужили нотні видання композицій, рукописи неопублікованих творів західноукраїнських композиторів-диригентів, приватні архівні матеріали, публікації періодики, інтерв'ю з композиторами та диригентами.

Хронологічні межі дослідження - друга половина ХХ ст.

Практична цінність дослідження полягає в можливості його використання при підготовці курсів культурології, історії української музики, історії хорового виконавства. Аналіз композицій митців-практиків сприятиме їх поширенню в концертній та педагогічній практиці.

Особистий внесок здобувача. Уперше обґрунтована категорія «давидіанського» психотипу творчості, проаналізовано хорові твори західноукраїнських композиторів-диригентів, визначена проекція регіональних фольклорних традицій на становлення їх стилю.

Введено у науковий обіг матеріали приватних архівів, епістолярію, інтерв'ю, що унаочнюють особисті рефлексії кожного композитора-практика щодо взаємозумовленості діяльнісного, мистецького і виконавського процесів. музичний давидіанський хоровий культура

Положення дисертації пройшли апробацію на засіданні кафедри історії музики ЛНМА ім. М.В. Лисенка і на наукових конференціях: Наукова конференція «Молоде музикознавство-2008» (ЛНМА ім. М.В. Лисенка, 14. 12. 2008 р., м. Львів), V Всеукраїнська науково-практична конференція «Українська культура в умовах глобалізаційних трансформацій» (РДГУ, 12-13. 11. 2009 р., м. Рівне), Друга міжнародна науково-практична конференція «Народно-інструментальне мистецтво на зламі ХХ-ХХІ століть» (ДДМУ ім. В. Барвінського, 25. 03. 2009 р., м. Дрогобич), Наукова конференція «Молоде музикознавство-2009» (ЛНМА ім. М. В. Лисенка, 17. 12. 2009 р., м. Львів), Науково-практична конференція «Молоді музикознавці України» (КІМ ім. Р. Глієра, 2-5. 02. 2010 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у чотирьох одноосібних статтях у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел, що містить 302 позиції, з них нотографії 31 позиція, загальний обсяг 207 с.

2. Основний зміст дослідження

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, доводиться її актуальність, визначається головна мета і основні завдання, окреслюється об`єкт та предмет дослідження, методологічні засади, вказана наукова новизна отриманих результатів та практичне значення, подано класифікацію використаних наукових джерел, відомості щодо апробації.

Розділ І. «Соціо-психологічна характеристика композитора - диригента-практика» містить два підрозділи, з них підрозділ 1.1. «Науково-теоретичний та джерелознавчий аспекти» висвітлює стан дослідженості проблематики, подається короткий огляд основних праць, присвячених як загальним культурно-історичним явищам Галичини, Буковини та Закарпаття, так і окремим діячам музичної культури минулого.

Проте аналітичні студії над хоровою творчістю західноукраїнських митців-практиків, які містяться в поданих працях, неповні. За межами досліджень залишився розгляд композиторського стилю і творчого процесу хорових диригентів, як такого, що за принципами роботи з матеріалом відрізняється від описаних в працях, присвячених психології творчості та інтерпретації.

Підрозділ 1.2. «Творчий психотип композитора-диригента-практика» формулює основну концепцію роботи, в ньому виводяться характерні ознаки особливого психотипу композитора, який запропоновано назвати «давидіанським». Це композитор-практик, що мислить продукт своєї творчості в нерозривному зв'язку з прикладними завданнями, які він повинен вирішувати у своїй професійній діяльності як диригента і педагога.

Суспільним фактором, який спричинив появу композиторів-практиків вказаного типу, став розквіт аматорського музикування, музичних та хорових товариств, згодом - процес професіоналізації хорового руху та інших музичних інституцій. На прикладі Галичини, Буковини і Закарпаття можна судити про значимість аматорських товариств для утворення культурно-мистецької інфраструктури не лише у центрах (як Львів чи Чернівці), але й в маленьких містечках і селах. Більшість з них потребували «власного» композитора, що пристосувався б до їх художніх запитів.

Незважаючи на індивідуальні риси художньої манери кожного, можна констатувати ряд об'єктивних спільних рис композиторського психотипу, і наважитись окреслити його як окремий самостійний тип творчості, наділений специфічними властивостями творчого процесу і контакту з аудиторією.

Враховуючи предиспозиції творчого процесу композиторів-практиків систематизуються ознаки «давидіанського» психотипу творчого мислення:

1. Мотивацією творчості виступають практичні завдання: підготовка ювілейних акцій, необхідність представити свій колектив (у випадку дидактичної творчості - свого учня) в найвигіднішому світлі. При несприятливих історико-політичних обставинах, в час духовної кризи сильною мотивацією може бути пасіонарна (за Л. Гумільовим) потреба збереження національної традиції, духовної спадщини, заборонених з ідеологічних міркувань.

2. Абсолютна перевага у творчості митців-практиків постійного кола жанрів та виконавських складів, що випливає з практичної спрямованості діяльності композитора. Він пише твір, знаючи, хто і як може його виконати, і яке коло любителів зможе адекватно відчитати його образно-змістовний «меседж».

3. Властивістю їх творчого процесу є протікання паралельно і у синтезі з практичною виконавською апробацією ще не завершеного художнього тексту. Здебільшого у співпраці композитора з виконавцем корекція відбувається на стадії «післямови». Композитор-практик, навіть якщо не апробує безпосередньо свого тексту, працюючи з колективом, то все одно в уяві тримає конкретну візію інтерпретації свого колективу (учня).

4. Композитори-практики охоче працюють з «чужою» музикою, часто включають в обіг своєї творчості перекладення, аранжування, транскрипції і т.д. На перший план виступає практична потреба, розуміння того, як найкраще можна подати головну художню ідею твору, виходячи з наявних виконавських можливостей і широко трактуючи саме поняття трансформації чужої музики.

5. Стилістика творів композиторів-практиків доволі традиційна, рідко автор дозволяє собі новації. Консерватизм художнього світогляду можна потрактувати і як позитивну ознаку, як вірність традиціям і турботу про адекватне сприйняття виконавців і публіки, для якої цей твір призначається.

6. Композитори-практики добре знають національний і регіональний колорит, обізнані з культурним контекстом краю, його історією, міфами, легендами, звичаями. Їм доводиться безпосередньо спілкуватись з аудиторією, вони апелюють до того, що цій аудиторії близьке. Для них це означає можливість встановити зі своїми слухачами емоційний контакт і отримати бажане сприйняття. В їх власній творчості фольклорні мотиви посідають одне з чільних місць. Твори композиторів-практиків задля близькості до фольклорних джерел нерідко втрачають авторство і починають побутувати як народні, і, що притаманно народним пісням, обростають новими варіантами.

7. Твори композиторів-практиків написані з прекрасним знанням виконавських можливостей своїх колективів, вони зручні для виконання навіть не надто вишколеними виконавцями, написані так, щоби не перенапружувати виконавський апарат, а допомогти інтерпретатору показати свої переваги.

8. Остання риса «давидіанського» типу: усвідомлення ним найважливішої мети - служіння, навіть не абстрактно, «народові», а конкретно, групі людей, в чиїй свідомості він прагне утвердити етичні, художні, національні, суспільні ідеали, йому близькі. З цим пов'язана, здебільшого, скромна самооцінка власної творчої праці. Ця риса «давидіанського» психотипу - домінанта у творчому процесі думки про адресата, при тому не «ідеального Над-адресата» (за М. Бахтіним), а конкретних учасників хорових колективів, учнів і публіки, обумовлює всю спрямованість творчості. Основним емоційним стрижнем у такого композитора є спів-чуття, спів-розуміння того, на кого спрямований музичний твір, і це складає і найбільшу силу, і найбільшу слабкість творчого доробку композитора-практика. «Ахіллесовою п'ятою» може стати зайва обережність композитора щодо вибору виразових засобів і сумнів щодо того, де можна переступити межу, щоби не зруйнувати довіри виконавців, з якими він працює, і довіри слухачів, які настроєні на знайому хвилю.

Якщо композитор у процесі написання музичного твору більше прислухатиметься до своєї художньої інтуїції, це дасть йому ширше поле для творчого маневру, дозволяє сміливіше експериментувати. Надто велика націленість на практичні завдання виконавства і рецепції можуть завадити композиторам-«давидіанцям» об'єктивно оцінити духовні запити і потребу прогресу. Проте у тих митців, творчість яких розглядається в дисертації, не довелось спостерігати втрати почуття міри, яке б знизило їх художні критерії до рівня примітиву. Натомість зазначені істотні прикмети творчого мислення композиторів «давидіанського» типу представлені переконливо і цілісно.

Розділ 2. «Особливості хорового руху в Західній Україні другої половини ХХ століття» складається з чотирьох підрозділів.

В підрозділі 2.1. «Загальні засади трансформації хорового руху Західної України в умовах панування радянської ідеології» окреслено позицію офіційної радянської влади, яка або припиняє, або реформує діяльність регіональних хорових об'єднань, організацій, ініціюючи створення нових інституцій, для яких проводиться ротація кадрів з інших регіонів СРСР.

У цей період розгорнулася дискусія про манеру співу, зокрема щодо т. зв. народного типу звуковидобування для колективів, пов'язаних з національною тематикою (народні хори), на противагу їм культивувалась академічна манера, притаманна академічним капелам. Останні пропагували світовий класичний репертуар і сучасну музику. В такому чіткому розподілі теж була прихована мета: довести, що українська народна музика існує поза європейськими традиціями, в тому числі і виконавськими, а помістивши її у нехарактерні для неї обставини, знижувалась її природна естетична вартість.

Однак, чимало керівників колективів, як професійних капел т. зв. народного спрямування, так і аматорських хорів, досягнувши певного мистецького рівня, тяжіли до культивування академічної манери, що дозволяла більшу мистецьку свободу, відкривала ширші виконавські перспективи.

У підрозділі 2.2. «Досягнення і втрати хорового руху у Львові і Дрогобичі», розглядається хоровий рух Львівщини. З цим краєм була пов'язана діяльність Євгена Козака, Івана Майчика, Степана Стельмащука, Романа Сов'яка. Вказуються основні віхи їх професійного становлення, формування художнього світогляду, та, згідно з концепцією «давидіанського» типу, визначаються основні напрями тих колективів, з якими вони співпрацювали і на основі узагальнення діяльності згаданих композиторів-практиків робиться висновок про індивідуальні творчі пріоритети кожного з них.

Характер диригентської і суспільно-просвітницької діяльності Євгена Козака обумовила, по-перше, його різностороння професійна підготовка, яка дала йому можливість в майбутньому скоординувати виконавську, педагогічну, організаційну і композиторську діяльність; по-друге, різноплановість колективів з якими він працював, та багатоманітність його власних видів діяльності з колективами: диригентська, організаційна, дидактична, сольна та ансамблева виконавська. Ці передумови обумовили вибір тематики і жанровий спектр його творчості та забезпечили гнучкість оперування виразовими засобами, найбільш відповідними для образної теми і виконавського складу.

Згідно давидіанської категорії предиспозиції до творчості професійної диригентсько-педагогічної діяльності Івана Майчика, підкреслюється, що для нього дуже важливим було дидактичне спрямування художнього процесу. Адже з хорових колективів, якими він керував, найбільш тісною і тривалою була його співпраця з навчальними хорами, щодо яких він ставив собі головне завдання: виховання національно свідомих музикантів.

Особливістю творчої діяльності Степана Стельмащука як композитора-практика, керівника навчальних та аматорських колективів Дрогобича, стала передусім цільова робота над репертуаром аматорських хорових колективів: чимало фольклорних обробок постало на замовлення регіональних хорів різного професійно-виконавського рівня. Близьким за типом практичної професійної діяльності був і Роман Сов'як, проте слід додати ще його тривалий досвід роботи в Дрогобицькому музично-драматичному театрі.

Хорові колективи Львова і Львівщини, з якими працювали названі композитори, в радянський період репрезентували складну взаємодію органічних традицій галицького хорового руху і самодіяльних форм, насаджених ідеологічними службами. В цьому вимушеному конгломераті талановитим музикантам вдавалось зберігати сутнісні для української духовності пласти національної хорової творчості і продовжити традицію. Творчість галицьких диригентів-практиків була важливим чинником у діалектичному процесі «зовнішньої підпорядкованості - внутрішнього протистояння», а пасіонарність творчої позиції дозволила їм забезпечити континуарність культурної еволюції в регіоні.

Підрозділ 2.3. «Специфіка діяльності Буковинського ансамблю пісні і танцю» присвячено огляду творчої діяльності Андрія Кушніренка і його співпраці з Буковинським ансамблем пісні і танцю. Як домінанту його професійно-диригентської діяльності визначаємо концертно-пропагандистську спрямованість, екстравертивну розімкненість на охоплення якомога ширшого кола публіки, схильність до театралізації на основі відтворення цілісної обрядовості, масштабності програм і безумовну перевагу фольклорного пласта відповідно до заповітів Сидора Воробкевича, згідно яких морально-етичний потенціал народної пісні традиційно мислився в буковинських музичних колах як основний чинник культурно-просвітницького життя українців. Це мотто можна трактувати як творче кредо Андрія Кушніренка в його диригентсько-виконавській та в педагогічній, видавничій і композиторській діяльності.

У підрозділі 2.4. «Регіональні традиції і сучасні тенденції у програмах провідних хорових колективів Закарпаття» аналізуються історично зумовлені процеси мультинаціональної взаємодії і взаємовпливів у Закарпатті, де вони позначені найбільшою інтенсивністю з усіх інших західноукраїнських регіонів. Розглядається роль Миколи Попенка як керівника Закарпатського народного хору та інших колективів і формулюється його головна світоглядна позиція як диригента: прагнення зафіксувати специфічні риси закарпатського фольклору, зберегти автентичну співочу традицію краю. Для його творчого світогляду властиве замилування в розмаїтості регіональних пісенних і танцювальних зразків.

Інші диригентсько-виконавські і творчі акценти розставляє у своїй діяльності представник молодшої генерації закарпатських музикантів Володимир Волонтир, засновник і керівник Мукачівської експериментальної хорової школи хлопчиків та юнаків. Установка на виховання музикантів-професіоналів зумовлює рівномірний розподіл фольклору, національної і світової професійної музики, класики і сучасної творчості у виборі репертуару. Особливе місце в його роботі займає пошук інноваційних виразових прийомів, прагнення експериментувати з хоровою колористикою, вносити у виконання елементи перформансу, представляти невідомі закарпатській публіці твори - сучасні і давні, співвідносити різні стильові напрями і національні традиції, осмислюючи їх співзвучно до полінаціональної традиції краю.

Розділ 3. «Образно-стильові пріоритети творчості диригентів-практиків другої половини ХХ століття» містить співвіднесення творчості названих композиторів з попередньо визначеними засадами їх диригентської діяльності.

У підрозділі 3.1. «Континуація хорової традиції Галичини у творчості Є. Козака, І. Майчика, С. Стельмащука, Р. Сов'яка» розглядаються хорові опуси - оригінальні твори та обробки провідних композиторів -диригентів краю.

Розглядаючи хорову спадщину Є. Козака, визначено її історичні витоки та здійснено її жанрову типологію. На підставі аналізу різножанрових композицій (хору на сл. Г. Коваля «Вівчарик», обробки колядки «Спи, Ісусе, спи», стрілецької пісні «Ой там, при долині», танго «Гуцулка Ксеня» та «Віночок лемківських пісень») підсумовано формування хорового стилю у взаємодії кількох жанрово-стильових джерел: регіональних різновидів фольклору: гуцульського, буковинського, бойківського та ін.; міської пісенної культури широкої історичної амплітуди: старогалицької елегії, маршових патріотичних пісень, популярних танцювальних жанрів (танго, фокстрот), поширених у львівському побуті 20-30-х років ХХ ст.; галицької духовної хорової традиції з опорою на стилістику «перемишльської школи», лисенкової школи галицьких композиторів. Відчуття регіональних витоків музичної культури свідчить про Козака як про яскравого представника «давидіанського» психотипу творчості.

Докладний аналіз хорової творчості Івана Майчика - як творця оригінальних опусів різних за тематикою, масштабами і жанровими різновидами (в тому числі: хори на сл. Т. Шевченка, Б.І. Антонича, М. Вороного та ін.), так і регіонально-характерних різножанрових обробок народних пісень, дозволяє виділити в його індивідуальному стилі наступні домінанти: замилуваність у фольклорній традиції, насамперед лемківській (через яку він постулює своє походження) і намагання передати їх якомога достовірніше (в цьому вбачається і його спорідненість з педагогом Є. Козаком); усвідомлення ваги поетичного слова (не в останню чергу інспіроване власними літературними студіями), і відтак прагнення максимально точно виявити в музичній інтонації приховані смисли; перевага дидактично-моралізуючого первня, часто у зв'язку з патріотичними мотивами його хорової творчості, пов'язаної з керівництвом навчальним хором Львівського музучилища.

Щодо творчості Степана Стельмащука, то підкреслюється, що для нього важливим є теоретичне осмислення засад хорового опрацювання пісень, знання канону чи то духовної музики, чи поетичного першоджерела в оригінальних опусах. Адже Стельмащук здійснив ґрунтовне дослідження принципів виконавської діяльності видатних українських диригентів, написав ряд фольклорних хорових обробок і займався збирацькою працею, видав ряд збірок. Аналізуються його обробки пісень УСС, гаївок, пісень літературного походження, оригінальні композиції на сл. М. Вороного, М. Шалати, Служба Божа. Хорові композиції С. Стельмащука виявляють його схильність до роботи за моделями - фольклорних обробок, патріотичних зразків галицької хорової культури ХІХ ст., духовної музики. В більших опусах помічається близькість до хорового стилю його вчителя С. Людкевича («Плач Ярославни»). Відзначається прецизійність у використанні виразових засобів, ясність музичної думки, притаманних і його теоретичним та публіцистичним працям.

Роман Сов'як теж мислив свою творчість та диригентську працю в взаємозв'язку з теоретичними дослідженнями, обирав для них тематику, яку апробував в інших сферах своєї практичної і творчої діяльності. Для аналізу обрані оригінальні твори на вірші М. Шашкевича та І. Франка та обробки пісень УПА. Творчість Р. Сов'яка репрезентує передусім громадянський пафос, спрямована на виконання і сприйняття масовою аудиторією в атмосфері суспільного піднесення. Риси театралізованості, плакатності хорового виразу пов'язані з працею композитора в театрі, інспіровані «ідеальним слухачем», для якого ці хори призначались: свідомим українським інтелігентом-патріотом. У духовній спадщині композитора помітна масштабність і експресія виразу у спрямованості до маси вірних, а не до кожного зокрема.

У підрозділі 3.2. «Творчість А. Кушіренка - важливий етап буковинського хорового мистецтва» розглядається різножанровий доробок відомого композитора-диригента. Аналіз його хорових творів свідчить про закономірну для давидіанського психотипу митця націленість на практичні потреби очолюваного митцем колективу, врахування його виконавських можливостей і переваг. У фольклорних обробках А. Кушніренка спостерігається еволюція виразових засобів від академічних засобів опрацювання, через естрадно-фольклорні орієнтири та стилізації на народні слова до оволодіння особливостями регіональних музичних діалектів та відтворення цілісних обрядових дійств. В індивідуальному стилі стверджується концертно-сценічна домінанта. Поява в його доробку опери-дійства «Буковинська весна», пов'язаного з регіональними фольклорними витоками, як і обрядових синкретичних сцен календарної, історичної, міфо-легендарної тематики, закономірна і з огляду на виконавський склад колективу (хоровий і танцювальний), яким він керує, і на естетичні пріоритети. Його екстравертивна особистість, схильність до контрастів, експресії сформувала жанрові установки. Співпраця з професійними музикантами і потреба якнайкращого представлення регіональної культурної спадщини в гастрольних програмах обумовила нечасту у «давидіанських» митців віртуозність і ефектність подачі матеріалу.

У підрозділі 3.3. «Втілення закарпатських регіональних особливостей хорової культури в творчості М. Попенка та В. Волонтира» виявлено, що творчість Миколи Попенка демонструє притаманну і його диригентській діяльності схильність до якнайточнішого збереження автентичності фольклорного першовзору, використання образно-художнього потенціалу народнопісенного джерела, в оригінальних творах - пристосування музичної мови до духу епохи, з якої походить поетичний текст, контекстуальність художнього мислення, що дозволяє реконструювати культурно-історичну панораму краю в її розмаїтих ракурсах. Здійснюється жанрова класифікація його хорових опусів (на підставі аналізу циклу «Закарпатські веснянки», хорів «Ой дитята, соколята» на сл. О. Духновича, «Гомін полонини» на власні слова).

У розгляді творчого доробку Володимира Волонтира, основну увагу приділено творам для дитячого хору, обробкам закарпатських і лемківських пісень. В. Волонтир чутливо співвідносить свої творчі задуми з потребами часу та прагне досягнути виховної мети як керівник Мукачівської хорової школи. Звідси походить прагнення урізноманітнити репертуар творами, цікавими сучасній молоді, а відтак і власні композиції спрямувати на естетичне виховання тієї генерації, з якою він працює. Менша сконцентрованість на фольклорі в диригентській праці на противагу до «універсалізації» репертуару колективу позначилась на індивідуальному композиторському стилі В. Волонтира: йому притаманний модерний, вільний підхід до фольклорного першоджерела і схильність до експерименту на народнопісенній основі.

У Висновках підкреслюється, що творча діяльність українських композиторів-практиків другої половини ХХ століття експонує належний рівень професійності у кожному з її напрямків, що пов'язано з розширенням комунікативного поля, входженням у широкий мистецько-культурний процес на національному та міжнародному рівні. Коли в одній особі сполучаються художній керівник, диригент та творець репертуару, процеси творчості, диригентського методу та завдання інтерпретації стають взаємозумовленими, що зрештою творить загальний неповторний образ виконавського колективу.

Друга половина ХХ ст. привносить свою специфіку у напрямки розвитку хорових жанрів: діяльність самодіяльних капел та фахових хорових колективів як академічного, так і фольклорного спрямування зумовила репертуарний запит, який стимулює композиторську творчість і створює поле для реалізації практичного досвіду хормейстерів. У час великих соціальних потрясінь, переділу карти Європи, виникнення і падіння тоталітарних держав хори ставали репрезентантами офіційної лінії і забезпечували помпезність офіційних заходів. Але поруч з офіціозним статусом ті ж хори ставали ґрунтом глухої опозиції, яка, не маючи можливості виступати відкрито проти утисків національної культури, шукала обхідних шляхів, щоби всупереч ідеологічним настановам впроваджувати в програму твори з певними змістовними алюзіями. Захоплюючим і для виконавців, і для «втаємниченої» публіки було розкодовування прихованого змісту і висловлення внутрішнього протесту. На цьому ґрунті виникав своєрідний «шифр посвячених», який дозволяв виявляти однодумців з подібними переконаннями. Опиняючись в центрі ідеологічних протистоянь і будучи не тільки культурним, але й суспільно-політичним явищем, хори відображали зміни і новітні тенденції, які наступали в ідеологічній сфері.

Проведений у дисертації огляд діяльності диригентів - композиторів західних теренів України у другій половині ХХ ст., показав, як на тому чи іншому етапі професійні і самодіяльні хори акумулювали довкола себе національно-патріотичні сили. Такі «спалахи» спостерігаються в діяльності хору Львівського музично-педагогічного училища, Державного заслуженого Буковинського народного ансамблю пісні і танцю, хору Дрогобицького музичного училища і багатьох інших. У цьому контексті стає зрозумілою ключова роль диригента в суспільно-культурному процесі, і з цієї позиції слід оцінювати його композиторський доробок.

Запропонувавши назвати цей тип композиторського мислення «давидіанським», автор прагнув через біблійну метафору підкреслити всебічну суспільну обумовленість і настільки ж стислу спрямованість композиторів-практиків, хорових диригентів, що спричиняє здатність їх творів ставати ідеологічним гаслом історичного моменту в регіоні або на загальнонаціональному рівні. Відтак притаманний їм комплекс виразових засобів, схильність до традиційних засад, до питомих фольклорних джерел свого краю, до репрезентації його культурно-історичної традиції не повинен у жодному разі оцінюватись за критеріями мистецького абсолюту. Адже якщо митець, який в момент творчості зосереджений лише на своєму задумі, на шляхах і формах його втілення, а ідеальний слухач для нього може бути категорією більше чи менше абстрактною то такої позиції ніколи не займе композитор-практик. Він націлений на сприйняття і зрозуміння своєї продукції тут і тепер. Тому хронологічні межі дисертації дозволили простежити співвіднесеність їх творчості з тими світоглядними соціальними змінами, що наступали протягом п'ятидесяти років.

Звертаємо також увагу на сучасний етап розвитку хорового мистецтва в Україні. Якщо після здобуття Незалежності України, відбувся підйом національно-патріотичної хвилі, що знайшов втілення в мистецьких формах, в тому числі в хоровому русі і творчості композиторів-практиків, то з плином часу активність національного хорового руху різко спадає. Аматорське хорове музикування в його традиційному ракурсі відходить в минуле. Причиною тому є не лише глобалізація духовних цінностей та прагматичність життєвого укладу. Перенасиченість звукового простору, гіперінформативність музичного поля редукує природній потенціал колективного хорового співу. Але в усвідомленні національної духовної історії хоровий рух, як і численні твори, що постали в його колі, завжди посідатимуть одне з центральних місць.

Публікації

1. Майчик О. Поезія українського символізму та модернізму в хоровій творчості Івана Майчика / Остап Майчик. // Наукові збірки Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка. Музикознавчі студії / [Ред. - упор. Л. Кияновська] - Львів: Сполом, 2008. - Вип.19. - С.130-136.

2. Майчик О. Традиції хору львівського радіо в контексті діяльності українських композиторів - практиків / Остап Майчик. // Наукові збірки Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка. Музикознавчі студії / [Ред.-упор. О. Катрич, А. Душний, Б. Пиц]. - Дрогобич: Посвіт, 2009. - Вип. 21- С.159-166.

3. Майчик О. Взаємозумовленість мистецького внеску та практичної діяльності хорового діяча / Остап Майчик // Наукові збірки Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка. Музикознавчі студії - 2010: збірка статей. - Львів: Сполом, 2010. -- Вип. 22. - С. 270-281.

4. Майчик О. Хорова культура України у рефлексіях О. Приходька та І. Майчика (соціо-психологічний аспект) / О.І. Майчик. // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: зб. наук. праць: Наук. зап. Рівненського державного гуманітарного університету: у 2-х т. - Рівне: РДГУ, 2009. - Вип.15. - Т. 1. - С. 238-244.

Размещено на Allbest.ru