Феномен колективного народно-інструментального музикування Західно-українського регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

ім. М.В.ЛИСЕНКА

УДК 78.07:78.067:785.11(477.8)

ФЕНОМЕН КОЛЕКТИВНОГО НАРОДНО-ІНСТРУМЕНАЛЬНОГО МУЗИКУВАННЯ ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКОГО РЕГІОНУ

Спеціальність 17.00.03 -- музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ДРОЗДА ПЕТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ

Львів 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі музикознавства та акордеонного мистецтва Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент Серганюк Любов Іванівна, Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, завідувач кафедри хорового диригування (м.Івано-Франківськ)

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Самойленко Олександра Іванівна, проректор з наукової роботи Одеської державної музичної академії ім. А. В. Нежданової (м.Одеса)

кандидат мистецтвознавства, доцент Дутчак Віолетта Григорівна, Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, завідувач кафедри народних інструментів і музичного фольклору (м. Івано-Франківськ)

Захист відбудеться,,19“ лютого 2010 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.869.01 Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Нижанківського, 5, 2-й поверх, ауд. 35.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул.Нижанківського, 5.

Автореферат розіслано ,,14 “ січня 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства, доцент О. Т. Катрич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність дослідження. Внаслідок кардинальних змін, що сталися в культурній царині упродовж 1990-х рр., академічне народно-інструментальне виконавство зазнало певної стагнації. Втратилась та масовість, якою вирізнялась ця галузь упродовж попередніх десятиліть. Проте, потреби сучасної (початку ХХІ століття) соціально-культурної практики у реаліях існування академічної та автентичної народно-інструментальної музичної культури, дедалі активніше пов'язуються із переосмисленням колишніх форм колективного музикування. Адже, народно-інструментальне виконавство є однією з форм прояву національної свідомості, тож функціонує як важливий чинник відновлення українських національних традицій.

Незважаючи на виразність доволі різноспрямованих процесів у народно-інструментальному виконавстві, ця сфера творчості належить до найменш досліджених поміж інших інструментально-виконавських; як галузь академічного мистецтва ? одним з найпроблематичніших феноменів цього прошарку музичної культури, потребуючи створення самостійної теорії із врахуванням загальних принципів функціонування народно-інструментального виконавства, специфіки ансамблевості, характерних ознак жанрово-типологічних рівнів, а також визначенням тенденцій, що виявляють національну характерність на рівні інструментального мислення тощо.

Історія розвитку колективних форм народно-інструментального музикування окремих регіонів країни належить до малодосліджених напрямків наукового пошуку і спонукає до розробки цієї проблематики, істотної як на регіональному, так і на загальнонаціональному рівнях. Отже, потреба у системному, історико-соціокультурному вивченні становлення і розвитку українського колективного народно-інструментального музикування зумовила вибір теми і спрямування дисертаційного дослідження.

З метою вияву регіональних особливостей фольклорних традицій, відмінностей історико-культурних умов розвитку, форм та жанрів у діяльності провідних народно-інструментальних колективів та їх найяскравіших представників, дослідження обмежене Західноукраїнським регіоном а саме Галичиною, Буковиною та Закарпаттям, що, згідно сучасного територіально-адміністративного поділу включає Львівську, Івано-Франківську, Закарпатську, Чернівецьку і, частково, Тернопільську області.

Поза межами аналізу залишаються вокально-інструментальні та вокальні, академічні та синтетичні форми інструментального музикування, приклади творчості та виконавські колективи (усталені за складом академічні чи естрадно-джазові за участю певних народних інструментів, у якості специфічного чинника темброво-етнічного колориту), а також народно-виконавські традиції та колективи подільської частини Тернопільщини, як такі, що виходять за межі території, визначеної дослідженням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне дослідження здійснене в межах комплексної теми “Актуальні проблеми трансформаційних процесів в українській культурі", яка розробляється на кафедрі музикознавства та акордеонного мистецтва та узгоджена з “Тематичним планом наукових досліджень Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника” на 2009?2014 рр.

Тема дослідження затверджена вченою радою Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (Протокол № 4 від 16 грудня 2004 р.), і відповідає темі “Дослідження з проблем мистецтвознавства та фольклористики”.

Метою дослідження є концепційне осмислення основних тенденцій розвитку й закономірностей функціонування народно-інструментального колективного музикування Західної України як унікального мистецького явища періоду Незалежності, яке в процесі академізації музичної творчості у сфері народних інструментів зберегло сутнісно національні характерні риси.

Відповідно до мети дослідження були визначені наступні головні завдання:

· узагальнити відомості, представлені у матеріалах та наукових працях в контексті означеної тематики і визначити ступінь дослідженості колективного народно-інструментального музикування Західної України окресленого періоду;

· конкретизувати термінологічно-поняттєвий апарат згідно з соціально-мистецькими функціями сучасного колективного народно-інструментального мистецтва регіону;

· здійснити періодизацію процесу еволюції народно-інструментального виконавства Західної України, визначити характерні особливості його основних етапів;

· з'ясувати своєрідність колективного народно-інструментального музикування Західної України на зламі ХХ-ХХІ ст. як соціокультурного і мистецького явища та виявити основні соціальні функції народно-інструментальних виконавських колективів;

· проаналізувати найважливіші тенденції функціональної трансформації народно-інструментальних колективів в контексті розвитку українського музичного мистецтва, а також особливості професійної, самодіяльної та автентичної української народно-інструментальної традиції у визначений період;

· надати загальну характеристику естетиці вторинного колективного народно-інструментального виконавства у процесі його історичної еволюції;

· дослідити особливості проявів давніх традицій колективного музикування у народно-інструментальному виконавстві в Західній Україні упродовж останніх п'ятидесяти років;

· описати особливості запозичення і усталення в українському народно-інструментальному виконавстві чинників та деяких принципів інонаціональних традицій;

· визначити особливості виконавського стилю провідних колективів західного регіону стосовно до академічного, самодіяльного та автентичного народно-інструментального музикування України;

· здійснити аналіз напрямків діяльності провідних диригентів, керівників та організаторів певних виконавських колективів та дати оцінку їхнього внеску у мистецьке життя окремих регіональних осередків;

· класифікувати стильові спрямування, жанрові групи, виконавські склади у творчому доробку професійних та самодіяльних композиторів України у репертуарі народно-виконавських колективів.

Об'єктом дослідження є академічна, самодіяльна та автентична народно-інструментальна ансамблева і оркестрова музична традиція, що розглядається в контексті взаємодії регіональних, загальнонаціональних та міжетнічних тенденцій музичної культури Західної України.

Предмет дослідження - сучасне колективне народно-інструментальне музикування Західноукраїнського регіону (форми та напрямки, провідні колективи та керівники-диригенти, зразки репертуару).

Методологічна база. Відповідно до поставлених завдань у дисертації використовуються такі методи: аналітичний метод ? при вивченні наукової літератури; історичний - при аналізі особливостей розвитку фахової освіти, традицій виконавства та кристалізації форм професійного та самодіяльного колективного музикування в контексті мистецько-культурного життя Західної України, зокрема Галичини, Буковини та Закарпаття; теоретичний (аналіз, порівняння, наукові описи, датування, статистика, систематизація, особливості структурної організації, узагальнення дослідницьких даних) ? у вивченні концептуальних засад творчої діяльності представників фахових композиторів та митців-практиків; принцип компаративно-типологічного аналізу ? до потреби уточнення й диференціації критеріїв оцінювання фольклорного, самодіяльного та професійного виконавства, а також для порівняння їх як самостійних, хоча і взаємопов'язаних, сфер українського музичного мистецтва, для порівняння, узагальнення, аналізу офіційної документації, для визначення регіональних особливостей та відмінностей освітньої, концертної та творчої діяльності, що дозволило створити чіткішу і об'єктивнішу уяву про розвиток колективного народно-інструментального музикування у Західній Україні на зламі ХХ - ХХІ століть.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є однією з перших в українському музикознавстві спробою теоретичного осмислення мистецько-культурологічної специфіки колективного народно-інструментального музикування певного (а саме західноукраїнського) регіону, його проявів і форм. Тому, наукова новизна дослідження значною мірою визначена його проблематикою і зумовлена необхідністю подальшого розвитку цієї галузі українського музичного мистецтва і полягає в тому, що:

· вперше у вітчизняному мистецтвознавстві компаративно досліджується колективне народно-інструментальне виконавство Західної України академічного, автентичного, аматорського та самодіяльного напрямків у контексті умов його соціокультурного функціонування;

· доведено, що модифікація “етнокультурного змісту” колективного народно-інструментального виконавства, яка відбулася внаслідок насадження соціально-культурних стереотипів, потребує і частково відновлює свою питому інфраструктуру та автентичні виконавські традиції;

· простежено еволюцію різних форм колективного народно-інструментального виконавства, освіти і репертуару;

· здійснена спроба виявити визначальні тенденції у цій сфері виконавської діяльності та стильові особливості, зумовлені традиціями музикування, специфікою освіти тощо. Теоретичне значення дисертації полягає також у конкретизації понять, система яких диференційована відповідно до функціональних та соціокультурних аспектів академічного народно-інструментального виконавства.

Матеріали дослідження. Основними джерелами роботи є нотні тексти та наукові публікації, що відображають та підтверджують розвиток як автентичних, так і інонаціональних традицій, регіональні народно-інструментальні особливості виконавства, фольклорних жанрів (Б.Водяний, Б. Мацієвська, Б. Яремко, М. Хай та інші), роботи М. Лисенка, О. Маслова, М. Привалова, Г. Хоткевича, К. Квітки, П. Демуцького, Ф. Колесси, А. Хибінського, В. Шухевича, у яких було зафіксовано й систематизовано величезний унікальний джерельний матеріал щодо українського фольклорного інструментарію, опису традицій інструментального виконавства, народної музичної термінології тощо. Важливу інформаційну основу склали також численні статті М. Імханицького, М. Геліса, М. Давидова, І. Мацієвського, В. Дутчак, Ю. Лошкова В. Грищенка, А. Черноіваненко, Л. Пасічняк, О. Трофимчук, Д. Кужелєва, відгуки та рецензії, присвячені вивченню діяльності народно-інструментальних ансамблів, інтерв'ю та бесіди з виконавцями, оприлюднені на сторінках музикознавчих та популярних періодичних видань.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання її положень і висновків у навчальних курсах історії музичної культури, історії та теорії академічного народно-інструментального виконавства, методики викладання гри на народних інструментах, ансамблевого класу народних інструментів, музичної педагогіки; у процесі викладання культурологічних, мистецтвознавчих та музичних дисциплін в навчальних закладах, в тому числі і спецкурсів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при аналізі процесів, характерних для сучасного музичного мистецтва та художньої культури України, а також - для подальших розробок даної тематики. Дисертація містить істотний інформативний матеріал для авторів, редакторів радіо- і телепрограм, концертів, оглядів, конкурсів, а також лекторів та музичних критиків. Матеріали дисертації можуть застосовуватися в практичній науково-методичній і педагогічній роботі музично-виконавських та музично-педагогічних кафедр вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача полягає у використанні апробованої методології для вивчення взаємозв'язків різних жанрів виконавства у національному та полінаціональному просторі, сприйнятливості щодо інонаціональних факторів у “закритому” й “відкритому” середовищах та причин, які зумовлюють таку взаємодію. Важливими є висновки стосовно трансформації елементів інонаціональної культури у різних ситуаціях, ролі концертної практики у поширенні різнонаціональних елементів. Враховуючи регіональну полінаціональну специфіку побутування фольклорних інструментальних форм та інтенсивність інонаціональних контактів в межах музично-концертної практики колишнього СРСР, такий аспект набуває винятково важливого значення, дозволяючи безпосередньо порівнювати принципово різні ситуації в межах певного ментально-мистецького локусу.

Введено у науковий обіг актуальні дані про діяльність багатьох регіональних колективів академічного, самодіяльного та автентичного спрямування, їх синтетичних і проміжних форм, здобутки їх організаторів, диригентів та керівників, творчість фахових та самодіяльних митців - творців новітнього репертуару для виконавських формацій досліджуваного напряму.

Апробація. Окремі теоретичні та методичні положення дисертації пройшли апробацію на засіданні кафедри музикознавства і академічного акордеонного мистецтва Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, а також у виступах на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, а саме: Всеукраїнська наукова конференція “Культуротворча парадигма Українського націєтворення” (Івано-Франківськ, 2005 р.); Звітно-наукова конференція викладачів, докторантів, аспірантів Університету за 2005 р. (Івано-Франківськ 2006 р.); Звітно-наукова конференція викладачів, докторантів, аспірантів Університету за 2006 р. (Івано-Франківськ, 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Народно-інструментальне мистецтво на зламі ХХ-ХХІ ст.” (Дрогобич, 2009 р.).

Публікації. Основні положення усіх розділів дисертації викладено у шести одноосібних публікаціях, в тому числі чотири у фахових виданнях затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і переліку використаних джерел, що містить 402 позиції. Загальний обсяг дисертації 212 с., обсяг основного тексту - 172 с.

музикування народний інструментальний виконавство

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається сутність і стан її наукової розробки, формулюються мета і завдання дисертації, визначено її новизну, теоретико-методологічну базу, теоретичне і практичне значення. Конкретизовано практичну цінність дисертації, наводяться дані щодо апробації її основних положень у виступах на конференціях, тезах та публікаціях у затверджених ВАК України збірках наукових праць.

Перший розділ “Фольклорні традиції та форми колективного музикування Західної України включає три підрозділи. Перший - “Народно-інструментальне виконавство в системі українського автентичного та професійного інструменталізму: науково-теоретичний та джерелознавчий аспекти” присвячено розгляду джерельної бази, аналізу рівня наукового осмислення проблематики дослідження. У ньому охарактеризовано дослідження і матеріали, дотичні до кола проблем дисертації, конкретизовано термінологічно-поняттєвий апарат згідно з соціально-мистецькими функціями сучасного колективного народно-інструментального мистецтва регіону, зокрема, відповідно до напрацювань наукових досліджень провідних фахівців фольклорного інструментального музикування узагальнено дефініції: “фольклорне музикування”, “народний інструментарій”, “загальнонаціональні регіональні народні музичні інструменти”, “колективне інструментальне музикування”, “автентична інструментальна традиція”, уточнено відмінності між автохтонними та автентичними інструментами і традиціями. У наступному підрозділі “Соціальні функції колективного музикування у фольклорній традиції. Типові різновиди колективного народно-інструментального виконавства та їх етнореґіональні особливості” визначено домінуючий специфічно-регіональний інструментарій Гуцульщини, Буковини та Закарпаття; класифіковані їх соціальні функції (як складових компонентів ритуальних дій у обрядах, а також сигнальна, комунікативна, розважально-побутова) та форми, які відповідають даній регіональній народно-інструментальній традиції колективного музикування; подано найбільш характерні інструментально-ансамблеві склади; виділено специфіку ансамблевих функцій певних інструментів. Підрозділ “Символіка форм колективного музикування у фольклорі та літературі” містить аналіз семантики форм народно-інструментального музикування у фольклорі вказаного регіону, поезії, прозових творах західноукраїнських митців, їх відтворення у образотворчому мистецтві.

Другий розділ “Історичні витоки колективного народно-інструментального музикування у Західній Україні” поділяється на два підрозділи. Перший “Історичні та соціокультурні передумови становлення і розвитку колективного народно-інструментального виконавства в контексті загальнокультурних тенденцій музичної культури Західної України: Галичина, Буковина, Закарпаття” містить розгляд особливостей функціонування автентичних, самодіяльних та професійних форм колективного народно-інструментального музикування окресленого регіону, його специфіку у залежності від етнічного складу населення, історичної, політичної, культурної ситуації кожної з означених територій, соціальні функції ансамблів, їх ужиткове призначення. У наступному підрозділі “Фахові музично-освітні осередки та їх вплив на професіоналізацію діяльності народно-інструментальних колективів (історичний дискурс, статус, соціальна функція). Професійні та навчальні колективи” охарактеризовано становлення і особливості форм фахового навчання гри на народних інструментах у музично-освітніх осередках західноукраїнського регіону, виділені найбільш типові та найвизначніші за масштабом діяльності колективи та мистецькі постаті, які зумовили характер подальшого розвитку народно-інструментального мистецтва краю.

Заключний, третій, розділ дослідження “Концертна практика колективів за участю народних інструментів на сучасному етапі” містить аналіз напрямків діяльності народно-інструментальних колективів у наш час. Він місить чотири ракурси, виділені у окремі підрозділи. Перший з них “Огляди, конкурси та фестивалі різних рівнів. Інтеграція у європейський мистецький простір” містить огляд панорами фестивально-конкурсного руху регіонального, національного та міжнародного рівнів серед автентиків, аматорів та представників професійного мистецтва з аналізом цілей, характеру мистецьких заходів, досягнень визначних колективів. У другому підрозділі “Виконавські колективи: професійні, самодіяльні та автентичні напрямки” здійснено аналіз становлення, діяльності, основних здобутків виконавських колективів різних регіонів з точки зору їх впливу на мистецьке життя краю та вияв визначальних орієнтирів у концертній практиці, репертуарній політиці, культурно-освітніх і мистецьких тенденціях (як, наприклад: “Весільна капела” В. Пожоджука з с. Космач Верховинського району Івано-Франківської області, аматорські капели бандуристів “Діброва”, “Червона калина” (кер. Марія Сорока), “Троянда”, “Вишиванка”, “Зірниця”, “Срібні струни”, тріо “Жайвори” (у складі Михайла та синів - Тараса і Ореста Баранів), самодіяльний ансамбль української народної музики Косівського районного будинку культури Івано-Франківської області (кер. П. Терпелюк), оркестр народної музики “Аркан” Надвірнянського районного будинку культури, оркестри народних інструментів Кіцманського БК, Чернівецького університету, Сторожинецького РБК, “Мерцишор” з м. Чернівці та ін.). Розгляд колективного народно-інструментального музикування Західної України на зламі ХХ-ХХІ ст. як соціокультурного і мистецького явища дає підстави виявити основні соціальні функції народно-інструментальних виконавських колективів:

1) фольклорні колективи автентичного спрямування, в умовах сучасного урбанізованого суспільства та з позицій історико-політичних процесів, сприяють збереженню та передачі виконавської практики народно-інструментальної традиції колективного музикування, постають хранителями, виконавцями і популяризаторами фольклорного репертуару та виступають носіями глибинних виконавських традицій, техніки гри, способів ансамблювання, методів розвитку музичного матеріалу, виготовлення автентичного майстрового інструментарію. Ставши об'єктом численних наукових досліджень різних спрямувань, вони цілком відновили і зберігають усі традиційні, притаманні їм соціокультурні функції (сигнально-комунікативну, ужитково-розважальну, обрядову);

2) функції аматорських колективів полягають насамперед у самостійній концертній діяльності, участі у синтетичних формах творчості у складі хорових, хореографічних, театральних колективів чи творчих проектів, масовому залученні талановитих, музично-обдарованих учасників до виконавської практики (як на конструктивно вдосконалених так і на автентичних майстрових інструментах), яка базується на багатому фольклорному матеріалі та популярно-демократичних оригінальних творах композиторів-практиків, нерідко учасників чи керівників колективів та професійних митців, призначених для найширшого слухача. Таким чином аматорські колективи є важливими осередками музичної освіти, масової концертної діяльності, істотним засобом духовного збагачення і виховання на рівні суспільства шляхом популяризації національного музичного мистецтва.

3) професійні колективи спеціалізуються на виконанні репертуару найвищої складності, орієнтованого на конструктивно-вдосконалений інструментарій та високу академічну фахову виконавсько-технічну підготовку. Їх функції, окрім притаманних самодіяльному мистецтву, включають ще й демонстрацію найвищих досягнень оригінальної композиторської творчості для різнотипних колективів народних інструментів, популяризацію національного музичного мистецтва на національному та міжнародному рівнях, стимулювання композиторської діяльності, оскільки співпраця з виконавцями високого рівня та оперування неакадемічними виразовими засобами, технічними прийомами, виконавськими складами, жанровими моделями слугує підставою для численних мистецьких експериментів.

Окремий підрозділ “Видатні диригенти народно-інструментальних колективів: мистецький, організаторський, суспільний, педагогічний напрямки діяльності” присвячено ряду персоналій керівників самодіяльних, професійних та навчальних колективів з позицій синтезу організаторської, композиторської, диригентської, режисерської, публіцистичної, фольклористичної та інших видів діяльності (І. Міського, Я. Барнича, Ю. Блищука, А. Кушніренка, Т. Барана, П. Милославського, Ю. Ерстенюка, М. Мокану та ін). Окремо аналізуються твори для колективів народних інструментів та ансамблів і оркестрів з їх участю (аматорських та фахових композиторів В. Попадюка, Т. Ремешила, Г. Казакова, В. Герасименка, Д.Задора, М. Корчинського, О. Герасименко, Л. Донник, А. Гайденка, Є.Мілки, К. Мяскова та ін.). Їх класифікація за виконавськими складами (однорідні, мішані ансамблі, оркестри народних інструментів, академічні склади з солюючими народними інструментами та ін.), жанровими групами, стильовими напрямками (неоромантизм, неокласицизм, необароко, неофольклоризм) здійснена у підрозділі “Формування виконавського репертуару: співпраця з фаховими композиторами та творчість музикантів-практиків для народно-виконавських колективів”. Тут проаналізовано також способи опрацювання фольклорного матеріалу та звертання до фольклорно-орієнтованих жанрів. Істотними, навіть визначальними за кількістю зразків є твори, орієнтовані на неофольклоризм та нову фольклорну хвилю (у поєднанні з неоромантизмом, необароко, авангардно-експериментальними складами та засобами). Вони втілені у численних прикладах фольклорних обробок, фантазій, варіацій на теми народних пісень, віночків. До цієї групи слід віднести й приклади звертань до інонаціональних фольклорних зразків та інструментальних жанрів транскрипції й оригінальних композицій українських композиторів на фольклорні теми інших народів.

Окрему групу складають твори орієнтовані на академічну традицію, у якій участь народних інструментів необхідні для досягнення етнічного колориту, наближення до “етнічного звукоідеалу” (П. Водяний), відтворення тембрального прообразу фольклорної інструментальної традиції, якої неможливо досягнути нетрадиційними способами звуковидобування чи специфічною оркестровкою: композиції для солюючих народних інструментів у супроводі симфонічного, камерного, естрадного, духового оркестрів; композиції для усталених академічних складів з включенням окремих народних інструментів; композиції для естрадних, поп-, рок-, джазових виконавських складів.

У Висновках підсумовуються основні положення дослідження, узагальнено різноманітні фактологічні дані з друкованих першоджерел, мемуарної літератури, досліджень і публікацій з історії культури українського народу, що поєднують у собі велику кількість даних, що досі не включалися до кола наукового аналізу. Узагальнено позиціонування понять самодіяльного та аматорського напрямків колективного музикування, сформовано їх визначення, згідно яких здійснено подальший розгляд проблеми.

Означено періодизацію процесу еволюції колективного народно-інструментального виконавства Західної України, визначено характерні особливості його основних етапів, функціонування автентичної фольклорної традиції, аматорських форм музикування, притаманних містечковій та великоміській традиції та професійно-академічного напрямку (цехові та магнатські капели, з писемним способом засвоєння різнонаціонального за походженням репертуару, фаховою освітою, вдосконаленими інструментами).

ХІХ - перша половина ХХ ст. у міському середовищі Західноукраїнського регіону характеризуються виникненням музично-освітніх осередків, де плекається організоване навчання та ансамблеве музикування на народних інструментах (мандоліна, цитра, тамбур, гітара, сербські, угорські інструменти) переважно у межах клубів, гуртків, товариствах шанувальників певного виду інструментів, а також у середовищі освічених аматорів і духовенства, функціонують колективи народних інструментів як самостійні одиниці (ансамблі тамбуристів, бандуристів, гітарні, троїсті музики і довільні мішані склади, сербські капели, у Закарпатті - домрово-балалаєчні, домрово-гітарні, оркестри), у складі театрів, хореографічних, вокальних, хорових колективів, ансамблів пісні і танцю.

Радянський період (друга половина ХХ ст. - 1990-ті рр.) характеризується виникненням численних капел бандуристів, ансамблів та оркестрів андреєвського та орловського типу при виробничих клубах, будинках, центрах народної творчості, навчальних колективів, та формування на їх основі провідних професійних мистецьких формацій. Протягом всього періоду слід відзначити послідовне тяжіння до використання регіонально характерного інструментарію (сопілки, трембіта, цимбали, дримби тощо) та репертуару, насамперед у діяльності самодіяльних та професійних колективів, всупереч ідеологічно-коректній лінії з орієнтуванням на академізацію періоду 1950-1960-х рр. (в значно більшій мірі притаманній навчальним колективам). З 1970-1980-х років опора на місцеву фольклорну традицію відзначається як позитивне і навіть бажане явище, певною мірою здійснюється підтримка фольклористичної діяльності та самодіяльної композиторської творчості. Діяльність професійних колективів відзначає співпраця з фаховими композиторами, орієнтована не на зовнішній етнографізм, а на вторинну фольклоризацію. Автентичне мистецтво функціонує у якості складової самодіяльного руху, зароджується і отримує державний статус дослідження і відродження інструментальної автентики у середовищі професіоналів.

У період Незалежності функціонування фольклорних автентичних та самодіяльно-аматорських колективів відновлюється у своїх первинних формах, стає предметом наукового дослідження набирає організованих форм популяризації завдяки численним регіональним, національним та міжнародним конкурсам, оглядам та фестивалям. Професійна лінія народно-інструментального мистецтва диференціюється на академічно-професійну та автентичну, з радикально відмінними установками у функціонуванні.

У ході дослідження проаналізовано найважливіші тенденції функціональної трансформації народно-інструментальних колективів в контексті розвитку українського музичного мистецтва, а також особливості професійної, самодіяльної та автентичної української народно-інструментальної традиції у визначений період.

Класифіковано основні типи виконавських складів народно-інструментальних ансамблів серед колективних форм музикування на народних інструментах автентичного, самодіяльного-аматорського напрямків. Проаналізовано найбільш типові склади, а також функції певних інструментів у ансамблі кожного з наведених різновидів у контексті регіональних відмінностей; систематизовано стильові спрямування, жанрові групи, у творчому доробку професійних та самодіяльних композиторів України у репертуарі народно-виконавських колективів.

Найчисленнішими є жанрові різновиди творів композиторів-професіоналів для професійних та навчальних виконавських колективів з оригінальним фольклорним інструментарієм та його конструктивно вдосконаленими різновидами: композиції для малих ансамблів народних інструментів; композиції для оркестрів народних інструментів різних типів. Серед стильових спрямувань провідними є неоромантичні тенденції, відображені через відповідні жанри віртуозної концертної п'єси (скерцо, інтермеццо, рондо, експромт, варіації), вільної романтичної сюїти, дивертисменту, романтичної фантазії, поеми, рапсодії (та фольклорно-орієнтованої в'язанки), романтичного концерту, а також неокласицизм (орієнтація на симфонічний, концертний цикл, транскрипції, прийоми стилізації) та необарокові пошуки (звертання до жанрів партити, concerto-grosso, кантати, пасакалії).

Давні традиції музикування відтворюються у фольклорному народно-інструментальному виконавстві (насамперед це стосується родинних ансамблів, весільних капел, колядницьких партій, тарафів), звідки проникають у концертну практику багатьох аматорських колективів, внаслідок ротації виконавців та керівників та спадкоємності мистецького досвіду. Паралельно відбувається порівняно новітнє явище - опанування автентичного репертуару професійними колективами фольклорно-етнографічного спрямування чи ансамблями, скерованими на відновлення, реконструкцію автентичної традиції зі збереженням фольклорних форм музикування, передачі і творення-імпровізації матеріалу на оригінальних специфічних інструментах із відповідною традицією функціонального трактування партій в ансамблі.

З огляду на специфіку історико-політичної ситуації, географічного розташування та етнічного складу регіону, традиції колективного інструментального музикування притаманний полінаціональний синтез, який виявляється у складі та функціонування видів інструментарію, зверненні до регіонально і етнічно характерних жанрів, ладів, інтонаційної, тембральної сфери тощо. Однак, у радянську добу був зумовлений інший характер напливовості: введення у навчальні програми музичного шкільництва різних рівнів баяна, триструнної домри, балалайки, семиструнної гітари, бандури чернігівського типу, організація самодіяльних та навчальних ансамблів за участю названих інструментів, оркестрів народних інструментів андреєвського типу, оркестрів українських народних інструментів з струнною, кобзо-бандурною, домровою солюючими групами зумовила засвоєння і опосередкування нового обширного комплексу інонаціональних традицій у музичному народно-інструментальному мистецтві Західноукраїнського регіону та відповідного їм репертуару.

Керівники фольклорних, аматорських та самодіяльних колективів постають організаторами митецького життя суспільних осередків різного масштабу, вони поєднують диригентські, режисерські, композиторські, педагогічні, виконавські, критично-публіцистичні, наукові, фольклористичні, адміністративно-господарські функції; очолюють клуби, центри, будинки народної творчості. Нерідко у рамках великих колективів функціонують малі інструментальні групи, ансамблі молодших учасників, при них створюються студії, школи з інструментальними класами. Твори, які складають основу репертуару колективів, нерідко постають на фольклорному матеріалі даного регіону, записаного самостійно. Вони поєднують здобутки професійного музичного мистецтва і особливості фольклорної традиції у функціях ансамблю, драматургії, методах розвитку. Окрім написання музики, творчі особистості постають як автори поетичних чи драматичних текстів, хореографії, сценографії, беруть участь у створенні костюмів і декорацій, виступають у ролі авторів і режисерів масових дійств, організовують гастрольні тури, виступають на сторінках преси та інших мас-медіа з інформацією про діяльність колективів, фольклорне музичне мистецтво краю, перебіг певних культурних акцій тощо.

Подібними є напрямки діяльності й керівників навчальних та професійних колективів народних інструментів. Однак, організаторська діяльність керівників-педагогів підпорядкована дидактичним потребам, розвитку практики різнотипних форм ансамблевого музикування. Звідси - створення численних ансамблів навчальних колективів з числа студентів, педагогів та змішаним представництвом, які нерідко згодом отримують самостійний статус і функціонують як професійні концертні одиниці. Їх діяльність зумовлює потребу забезпечення репертуаром не лише опрацювання фольклорного матеріалу на значно більш складному технічно-виконавському і фахово-композиторському рівні, орієнтованому на академічну традицію, але й у різностильових перекладах та оригінальних композиціях, які іноді виникають у співпраці з фахівцями -композиторами чи виконавцями-віртуозами.

Слід звернути увагу й на специфічні склади ансамблів, у яких поєднуються академічні народні інструменти з автентичними, суто академічними оркестровими, старовинними, що розширює темброву, стильову, технічну палітру, збагачує форми функціонування народних інструментів, їх семантику та значення в ансамблі.

Важливим напрямком діяльності є робота над вдосконаленням інструментарію, співпраця з майстрами, фабриками, власні знахідки у ході пошуку конструктивних змін та їх апробація у творчості і концертній діяльності.

Керівники професійних та навчальних колективів нерідко запрошуються до співпраці в перебігу підготовки до проведення оглядів, конкурсів та фестивалів різних рівнів, працюють членами журі, стають авторами методичних посібників, виконавських коментарів, наукових розвідок і теоретичних досліджень, редакторами репертуарних збірок, виступають з музично-освітніми та популяризаторськими лекціями у ЗМІ, надають методичну допомогу самодіяльним колективам, співпрацюють з ними у якості мистецьких керівників.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Дрозда П. Концертно-виконавська діяльність оркестру “Аркан” в контексті розвитку українського народно-інструментального мистецтва / П. Дрозда // Культуротворча парадигма українського націєтворення: збірник наукових статей. Івано-Франківськ: Гостинець, 2006. С. 192-199.

2. Дрозда П. Деякі особливості фольклорної інструментальної традиції Західної України у першій третині ХХ ст. / П. Дрозда // Студії мистецтвознавчі. К.: ІМФЕ, 2008. № 2. С. 65--67.

3. Дрозда П. До проблеми сучасного стану народно- інструментального колективного музикування / П. Дрозда // Теорія і практика матеріально-художньої культури: збірник матеріалів. Харків: ХДАДМ, 2006. С. 22-24.

4. Дрозда П. ”Троїста музика” як різновид автентичного та самодіяльного народно-інструментального виконавства Західної України 1940-1980-х років / П. Дрозда. // Студії мистецтвознавчі. К.: ІМФЕ, 2008. № 4. С. 27-35.

5. Дрозда П. Функції народно-інструментального музикування та відображення їх у фольклорі і літературі / П. Дрозда. // Наукові збірки ЛНМА ім. М. В. Лисенка. Музикознавчі студії. Дрогобич: Посвіт, 2009. С. 73-80.

6. Дрозда П. Огляди, конкурси та фестивалі як вагомий чинник популяризації народно-інструментального колективного виконавства / П. Дрозда. // Студії мистецтвознавчі № 2. К.: ІМФЕ, 2009. С. 68-72.

АНОТАЦІЯ

Дрозда П. Феномен колективного народно-інструментального музикування Західно-українського регіону. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. - Музичне мистецтво. - Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. - Львів, 2010.

Дисертація присвячена визначенню основних тенденцій розвитку й закономірностей функціонування народно-інструментального колективного музикування Західної України як унікального мистецького явища періоду Незалежності, з'ясування характерних рис і особливостей його функціонування в контексті їх загальнонаціональних, соціокультурних та музично-мистецьких процесів на зламі ХХ-ХХІ століть. У ньому конкретизовано термінологічно-поняттєвий апарат згідно з соціально-мистецькими функціями сучасного колективного народно-інструментального мистецтва регіону, здійснено періодизацію процесу еволюції виконавства Західної України, визначено характерні особливості його основних етапів. Окрему увагу приділено регіональній своєрідності колективного народно-інструментального музикування Західної України на зламі ХХ-ХХІ ст. та виявлено основні соціальні функції народно-інструментальних виконавських колективів, здійснено аналіз найважливіших тенденцій функціональної трансформації народно-інструментальних колективів в контексті розвитку українського музичного мистецтва, а також особливості професійної, самодіяльної та автентичної української народно-інструментальної традиції визначеного періоду.

У ході дослідження сформовано загальну характеристику естетики вторинного колективного народно-інструментального виконавства західного регіону України у процесі його історичної еволюції, особливостей запозичення і усталення інонаціональних традицій, виконавського стилю та репертуару провідних колективів, напрямків діяльності диригентів, керівників та організаторів колективів академічного, самодіяльного та автентичного народно-інструментального напрямків і надано оцінку їх внеску у мистецьке життя окремих регіональних осередків.

Ключові слова: колективне народно-інструментальне музикування, аматорський, самодіяльний, автентичний та професійно-академічний напрямки, виконавська традиція, регіональна специфіка.

АННОТАЦИЯ

Дрозда П. Феномен коллективного народно-инструментального музицирования Западно-украинского региона. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03. - Музыкальное искусство. - Институт искусств Прикарпатского национального университета им. В. Стефаныка. - Львов, 2010.

Диссертация посвящена определению основных тенденций развития и закономерностей функционирования народно-инструментального коллективного музицирования Западной Украины как уникального явления музыкального искусства периода Независимости, выяснению определённых черт и особенностей его функционирования в контексте их общенациональных, социокультурных и музыкально-художественных процессов рубежа ХХ-ХХІ веков.

В нём обобщены сведения, изложенные в работах и научных материаллах, конкретизирован терминологический аппарат в соответствии с социально-художественными функциями современного коллективного народно-инструментального искусства региона, осуществлена периодизация процесса эволюции ислледуемой ветви исполнительства Западной Украины, определены характерные особенности её основных этапов.

Значительное внимание уделено выяснению регионального своеобразия коллективного народно-инструментального искусства Украины рубежа ХХ-ХХІ веков и определению основных функций исполнительских коллективов. В работе осуществлён анализ важнейших тенденций функциональной трансформации народно-инструментальных коллективов в контексте развития украинского музыкального искусства, а также особенности профессионально-академической, самодеятельной, любительской и фольклорно-автентической народно-инструментальной традиции указанного периода.

Существенное место в исследовании занимают определение общей характеристики эстетики вторичного коллективного народно-инструментального исполнительства в процессе его исторической эволюции, исследование принципов древних традиций музицирования в народно-инструментальном исполнительстве Украины на протяжении последних пятидесяти лет, описание особенностей заимствования и закрепления в украинском народно-инструментальном исполнительстве отдельных принципов и факторов инонациональных традиций.

Осуществлено определение особенностей исполнительского стиля ведущих коллективов западного региона страны соотносительно с академическим, самодеятельным и автентичным народно-инструментальным музицированием Украины, осуществлён анализ направлений деятельности выдающихся дирижёров, руководителей и организаторов определённых коллективов с оценкой их вклада в художественную культуру региональных центров.

С этой целью также классифицированы стилевые направления, жанровые группы, исполнительские составы в творчестве профессиональных и самодеятельных композиторов Украины в репертуаре народно-исполнительских коллективов.

Была использована апробированная методология для изучения взаимосвязей разных жанров исполнительства в национальном и полинациональном пространстве, восприимчивости относительно факторов “закрытой” и “открытой” среды и причин, которые способствуют такому взаимодействию. Важными являются выводы, касающиеся трансформации элементов инонациональной культуры в разных ситуациях, роли концертной практики в распространении разнонациональных элементов. Учитывая региональную полинациональную специфику бытования фольклорных инструментальных форм, интенсивность инонациональных контактов в пределах музыкально-концертной практики бывшего СССР, такой аспект приобретает исключительное значение, позволяя непосредственно сравнивать прниципиально различные ситуации в пределах определённого ментально-художественного локуса.

Введены в научный обиход актуальные данные о деятельности многих региональных коллективов академического, самодеятельного и автентического направлений, их синтетических и промежуточных форм, выделены и подитожены достижения их организаторов, дирижёров, руководителей - создателей новейшего репертуара для исполнительских формаций исследуемого типа составов.

Ключевые слова: коллективное народно-инструментальное музицирование, любительское, самодеятельное, автентичное и профессионально-академическое направления, исполнительская традиция, региональная специфика.

ANOTATION

Drozda P. The phenomenon of collective folk Instrumental Music Playing of the West-Ukrainian region. - Manuscript.

A thesis for the Scholarly Degree of Candidate of Study of Art in Speciality 17.00.03 - Music Art. - Institute of Arts at Vasyl Stefanyk PreCarpathian National University / M.V. Lysenko Lviv National Music Academy. - Lviv, 2010.

The thesis focuses on determining the main tendencies of the development and regularities of the functioning of Western Ukraine's folk instrumental collective music playing as a sociocultural phenomenon of the independence period as well as on elucidating the peculiarities and features of its functioning in the context of their national, sociocultural, and musical processes at the turn of the 20^th and 21^st centuries. In accordance with the social and artistic functions of the modern collective folk instrumental art of the region, the terms and notions are specified. The evolution of Western Ukraine's performance is periodized, and the characteristic features of its main stages are determined. Special attention is paid to the peculiarity of the collective folk instrumental music playing of Western Ukraine at the turn of the 20^th and 21^st centuries as a sociocultural and artistic phenomenon, and the main social functions of folk instrumental performing groups are revealed. The thesis analyzes the most important tendencies of the functional transformation of folk instrumental groups in the context of the development of the Ukrainian music art as well as the peculiarities of the professional, amateur, and authentic Ukrainian folk instrumental tradition of the specified period.

The research also presents general characteristic of the aesthetics of secondary collective folk instrumental tradition of the Ukrainian western regions in the process of its historical evolution, borrowing peculiarities, and establishment of other nations' traditions of leading groups' performing style and repertoire, activities of conductors, directors, and managers of academic, amateur, and authentic folk instrumental groups, and their contribution to the artistic life of certain regional centres is evaluated.

Key words: collective folk instrumental music playing, amateur, authentic and professional-academic directions, performing tradition, regional specific character.

Размещено на Allbest.ru