Специфіка комунікації у квартетній творчості французьких композиторів кінця XIX – першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ

імені І. П. Котляревського

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Специфіка комунікації у квартетній творчості французьких композиторів кінця XIX - першої половини ХХ століття

Данченко Наталія Григорівна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Міністерства культури України.

Науковий керівник: Жаркова Валерія Борисівна,

доктор мистецтвознавства, доцент,

Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, кафедра зарубіжної музики,

професор кафедри історії зарубіжної музики

Офіційні опоненти: Савицька Наталія Владиславівна,

доктор мистецтвознавства, доцент,

Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка, кафедра історії музики,

професор кафедри історії музики

Коханик Ірина Миколаївна,

кандидат мистецтвознавства, доцент,

Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, кафедра теорії музики, доцент кафедри теорії музики

Захист відбудеться “__16___” _червня__ 2011 року о _13__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.871.01 у Харківському Національному університеті мистецтв імені І. П. Котляревського за адресою: 61003, Харків, м. Конституції, 11/13, ауд. 58.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського Національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського.

Автореферат розісланий “_12_” _травня___ 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент М. С. Чернявська

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Комунікація є найважливішим аспектом людського існування, що впроваджує його у сферу соціуму й культури. Комунікація є змістом практично кожного суспільного прояву людини і неодмінною умовою успішної самореалізації особистості. У ХХI столітті комунікація набуває значення однієї з глобальних суспільних проблем. В умовах інтеграції сучасного світу вона може сприяти зменшенню напруженості у відносинах як окремих соціальних груп, так і держав, забезпечуючи можливість співіснування культур.

Розуміння комунікації як акту взаємодії Я та Іншого пов'язане з тим, що нині практично кожне явище культури може бути розглянуте в комунікативному аспекті, тому проблеми комунікації у різних ракурсах розробляються філософією, психологією, соціологією, культурологією, лінгвістикою, семіотикою, кібернетикою та іншими науками. Комунікативний напрямок музикознавчих досліджень пов'язаний, насамперед, із проблемою існування музичного твору в соціумі, основні етапи якого фіксує тріада «композитор - твір - слухач». Однак комунікація між композитором і слухачем за допомогою твору - лише один бік проблеми. Інший пов'язаний із процесом виконання музичного твору та його розумінням як комунікативного акту. Ця проблематика особливо актуальна для ансамблевих творів, тому що колективність виконання зумовлює духовно-психологічну багатомірність творчого процесу.

Жанром, який акумулює комунікативну проблематику, є струнний квартет, нерозривно пов'язаний із взаємодією виконавців. Духовна й емоційна згуртованість учасників квартетного колективу поєднується з неповторною індивідуальністю кожного виконавця. Подібна спільність колективного та індивідуального визначає унікальність такого жанру - «ансамблю солістів» (Р. Давидян).

Комунікативна специфіка струнного квартету вимагає вивчення жанру саме в такому аспекті, що зумовлює актуальність обраної проблеми. Завдання ускладнюється тим, що цей жанр, незважаючи на величезну життєздатність і надзвичайну привабливість як для композиторів, так і для слухачів, перебуває на периферії дослідницької уваги. Роботи, присвячені струнному квартету, найчастіше створювали видатні музиканти-виконавці (А. Готліб, Р. Давидян, Л. Раабен), діяльність яких була нерозривно пов'язана із квартетним музикуванням. В українському музикознавстві досі немає сучасних робіт, у яких розкривалася б комунікативна специфіка жанру, що відзначається як стабільними, так і мобільними характеристиками, зумовленими загальним культурно-історичним контекстом.

Найбільш цікавими є періоди стабілізації жанру, коли струнний квартет постає в усій сукупності своїх характерних ознак. В австро-німецькій музиці таким періодом є епоха віденського класицизму. У французькій музиці період стабілізації жанру струнного квартету припадає на останню чверть XIX - першу половину ХХ століття - час розквіту камерно-інструментальних жанрів. Французькі композитори, які звернулися до жанру струнного квартету в означений історичний період (К. Дебюссі, Д. Мійо М. Равель та ін.) втілили у своїх творах особливу якість французької ментальності - бездоганний смак. Отже, дослідженням французьких квартетів відкриваються нові перспективи розуміння фундаментальних настанов французької музичної культури в цілому та особливостей формування та розвитку жанру квартету, зокрема.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі історії зарубіжної музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського і відповідає темі № 8 «Історія зарубіжної музики» тематичного плану науково-дослідницької діяльності Національної музичної академії імені П. І. Чайковського (протокол № 3 від 10 грудня 2009). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Національної музичної академії імені П. І. Чайковського (протокол № 6 від 24 лютого 2005), перезатверджена (протокол № 6 від 25 лютого 2011).

Мета роботи - виявити музичні чинники, які забезпечують специфіку комунікації у квартетній творчості французьких композиторів кінця ХІХ - першої половини ХХ століття.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- окреслити становлення комунікації у жанрі квартету в історичному аспекті;

- екстраполювати деякі принципи проксеміки в музикознавство й окреслити можливі прояви музичної проксеміки;

- вивчити фактурні особливості музичної тканини в квартетах французьких композиторів кінця ХІХ - першої половини ХХ століття як чинник комунікації в цьому жанрі.

Об'єкт дослідження - квартетна творчість французьких композиторів кінця XIX - першої половини ХХ століття.

Предмет - комунікативна ситуація в жанрі струнного квартету у французькій музиці означеного періоду.

Аналітичний матеріал дослідження включає струнні квартети К. Дебюссі, В. д'Енді, Д. Мійо, А. Онеггера, М. Равеля, Г. Ропарца, А. Русселя, К. Сен-Санса, Г. Форе, С. Франка.

Методологічну основу роботи складають наукові дослідження кількох напрямів:

- дослідження в галузі філософії, психології і лінгвістики з проблем комунікації (М. Бахтін, Ф. Бацевич, В. Біблер, М. Бубер, Т. Винокур У. Еко, Ю. Лотман, Р. Якобсон та ін.);

- теоретичні роботи, присвячені музичному жанру (М. Арановський, Є. Назайкінський, А. Сохор, Л. Шаповалова, І. Тукова В. Цуккерман, С. Шип та ін.);

- дослідження струнного квартету і камерного ансамблю загалом (А. Готліб, Р. Давидян, О. Левко, І. Польська, Л. Раабен, О. Антонець та ін.);

- роботи історичного характеру, у яких висвітлюється французька музична культура кінця XIX - першої половини ХХ століття (Т. Гнатів, В. Жаркова, Е. Журдан-Моранж, Р. Роллан Г. Філенко та ін.).

Для виявлення специфіки комунікації у квартетній творчості французьких композиторів кінця XIX - першої половини ХХ століття були обрані методи культурологічного, порівняльного та контекстного аналізів.

Наукову новизну отриманих результатів дисертаційного дослідження визначають:

- введення до наукового обігу маловивчених квартетних творів французьких композиторів кінця ХІХ - першої половини ХХ століття;

- обґрунтування музичної проксеміки і комунікативної організації струнного квартету;

- виявлення комунікативної структури квартету як виконавського колективу. французький композитор струнний квартет

Практичне значення роботи зумовлено можливістю використання її результатів в освітньому процесі мистецьких закладів різних рівнів акредитації у навчальних курсах «Історія зарубіжної музики», «Аналіз музичних творів», спецкурсах «Камерно-інструментальна музика», «Квартетне виконавство».

Апробація. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри зарубіжної музики НМАУ імені П. І. Чайковського. Основні положення роботи були висловлені у виступах на наукових конференціях «Діалог традицій в музичному мистецтві на межі тисячоліть» (Донецьк, 2003), «Стиль та позастильове в композиторській і музично-виконавській творчості» (Київ, 2003), «Молоді музикознавці України» (Київ, 2005, 2010), «Музичне мистецтво України: наука, виконавство, виховання» (Донецьк, 2008), «І. П. Котляревський та Й. Гайдн: мистецтво оптимізму» (Харків, 2009).

Публікації. За темою дослідження опубліковано 4 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи: дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 176 сторінок, з них 156 - основного тексту. У Списку використаних джерел - 203 позиції, з них 13 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету і завдання, охарактеризовано методологічні засади, окреслено наукову новизну і практичне значення роботи, надано інформацію про публікації та апробацію результатів дослідження.

До Розділу 1 «Комунікативна специфіка жанру струнного квартету» включено обґрунтування основних теоретичних положень дисертації.

У підрозділі 1.1. «Сучасні аспекти теорії музичного жанру» вміщено огляд наукової літератури із зазначеної проблеми. Наголошується, що комунікативна проблематика посідає значне місце у вивченні такого складного і багатогранного явища, як музичний жанр. Комунікація у струнному квартеті розглядається на двох жанрових рівнях - функціональному, який детермінує існування музичних творів у соціумі, та семантико-композиційному, виключно музичному (І. Тукова). Струнний квартет досліджується в науковій літературі з двох позицій: як виконавський колектив та як музичний твір для чотирьох інструментів (Г. Головинський, Р. Давидян, О. Левко). Ці дослідницькі ракурси відповідають двом жанровим рівням: функціональному і семантико-композиційному. Вивчення комунікації на двох жанрових рівнях дає можливість знайти спільні риси їхньої комунікативної організації та спроектувати їх на квартетний колектив і музичну тканину творів квартетного жанру.

Підрозділ 1.2. «Комунікація як об'єкт дослідження в гуманітарних науках ХХ століття» присвячено огляду тлумачень комунікації. Відзначено, що проблема комунікації є однією з важливих в гуманітарних науках. Сучасний рівень її розуміння базується на ідеях психології, лінгвістики, філософії діалогу. У працях стосовно особливостей комунікації увагу зосереджено на пошуках взаємозв'язку різних смислових позицій, який є метою і змістовним наповненням практично кожного комунікативного акту. Пошук перетину цих смислових позицій веде дослідників шляхом «матеріалізації смислу», якому сприяє вивчення соціально-побутових прикмет комунікативних актів. Розгляд ідейно-змістовного наповнення комунікації через життєво-культурні реалії, що наповнюють, а частково і зумовлюють кожний комунікативний акт, - один із можливих способів наближення до «розшифрування» закодованого повідомлення, яким є знаковий продукт комунікації. З цією тенденцією пов'язана увага науковців до соціального статусу і рольової поведінки комунікантів, до співвідношення їхніх висловлювань-реплік, а також до характеристик реального фізичного простору, у рамках якого відбувається комунікативна взаємодія.

Підрозділ 1.3. «Комунікативні основи функціонального рівня струнного квартету» присвячено особливостям буття струнного квартету в комунікативній ситуації виконання. Пошуками комунікативної своєрідності жанру зумовлена увага до конкретно-соціальних прикмет ситуації виконання, до якої, зокрема, належать особливості приміщення, де звучать квартетні твори і відбувається взаємодія ансамблістів та слухачів.

Характер взаємодії учасників комунікативного акту, яким є ансамблева гра, виявляється в їхньому розташуванні у просторі. Комунікативні аспекти організації простору вивчає галузь соціальної психології та семіотики - проксеміка. Комунікативна організація простору струнного квартету розглядається за такими параметрам: розташування виконавської та слухацької секцій, дистанція між ними і можливість взаємообміну між секціями. Просторове розміщення виконавців і слухачів струнного квартету простежується в трьох ситуаціях функціонування творів цього жанру: домашньому, салонному та концертному музикуванні (І. Польська).

Відсутність принципового розмежування на виконавців і публіку є характерною рисою домашнього музикування, в умовах якого слухачами струнного квартету можуть бути тільки його виконавці - аматори, які грають «для себе». З цим пов'язана можливість скорочення дистанції між учасниками комунікативного акту, що підкреслює єдність комунікантів. У ситуації салонного музикування єдиний простір квартетного виконання диференціювався на виконавську й слухацьку секції. Усвідомлення естетичної цінності музики, яку «підносять» слухачам професійні виконавці, зумовлює збільшення дистанції між учасниками комунікативного акту. Проте можливість взаємообміну між ними зберігається: музикант-виконавець може стати слухачем, як і інші учасники салону. У концертному музикуванні єдність виконавців і слухачів частково порушується. З погляду комунікативної організації простору це проявляється у вигляді секціонування приміщення на зону розміщення виконавців (сцена) і слухачів (зал). Порівняно з домашнім і салонним музикуванням, у концерті іншою є і аудиторія. Слухачі, які в умовах домашнього та салонного музикування були духовно близькими людьми, стають публікою - об'єктом впливу виконавців, важливою властивістю якої є анонімність.

Комунікативна проблематика просторово-проксемічної організації виконання квартетних творів концентрується навколо розташування виконавців на сцені під час виступу, яке називаємо квартетною мізансценою. Квартетна мізансцена є візуальним повідомленням, що прочитується глядачами-слухачами.

Основою сценічного розташування квартетного ансамблю є коло або його варіанти - два концентричних кола і півколо. Коло - один із найпоширеніших і давніх символів, що виражає ідею єдності, закінченості, вищої досконалості. Семантика кола відбиває цілісність і згуртованість колективу, спільність його дій.

Специфіка квартетної комунікації проявляється у взаємодії виконавців. У квартетному колективі основою комунікації є рівноправність партнерів і збереження творчої індивідуальності кожного квартетиста. Емоційно-психологічна єдність учасників квартетного колективу забезпечується взаємною відповідальністю партнерів відносно один одного. Строгі норми комбінації голосів та прозорість музичної тканини струнного квартету роблять помітними помилки й професійні недоліки кожного музиканта. Духовний взаємозв'язок і дружня підтримка забезпечують емоційну стійкість ансамблістів під час концертного виступу, пом'якшуючи естрадне хвилювання і загострюючи творчу ініціативу.

Для квартетної комунікації характерний набір типових ролей, якими є функції виконавців, що відбиваються в специфіці окремих партій ансамблю. Наприклад, головна роль першого скрипаля виявляється в мелодичній функції партії першої скрипки, а роль віолончеліста як «опори» ансамблю виражається в ритмічному фундаменті, за допомогою якого партія віолончелі зміцнює ансамбль. Чітка диференціація і константність комунікативних ролей учасників квартету поєднується з гнучкістю цієї рольової структури. Процес постійної зміни ролей комунікантів відбивається у змінності функцій інструментальних партій, у здатності кожного квартетного голосу виконувати різні фактурні функції, у тому числі функцію головного голосу.

Специфіка квартетної комунікації полягає в ідеї єдності та партнерства ансамблістів, характеризується принципом рівноправної участі виконавців в ансамблевій взаємодії та відбиває спільний емоційно-психологічний тонус їхньої співпраці.

У підрозділі 1.4. «Семантико-композиційний рівень струнного квартету: теоретичний та історичний аспекти» комунікативна специфіка організації семантико-композиційного рівня струнного квартету визначається в трактовці вертикалі як поєднання відносно самостійних голосів. Взаємодію чотирьох рівноправних фактурних голосів можна вважати проекцією на музичну тканину принципу спільності колективного та індивідуального у квартетному ансамблі. Фактурна організація квартетних творів, що є комбінацією інтонаційно індивідуалізованих голосів, які беруть участь в розвитку музичних тем, має назву «квартетне письмо» або «квартетність».

У дисертації простежується еволюція квартетного письма в музиці XVIII століття: його витоки, формування в ранній квартетній творчості Й. Гайдна, розквіт у зрілих квартетних опусах В. Моцарта і Л. Бетховена. Вектор еволюції квартетного письма окреслює його поступову кристалізацію від допоміжної ролі середніх голосів і пасивного basso continuo до інтонаційно індивідуалізованих, насичених мелодичною виразністю голосів, що доповнюють інтонаційну ідею, виражену в головному голосі.

У Розділі 2 «Особливості комунікації в жанрі струнного квартету французьких композиторів кінця ХІХ - першої половини ХХ століття» висвітлюються ті аспекти еволюції струнного квартету у Франції, які видаються необхідними для розуміння його комунікативної організації.

У підрозділі 2.1. «Культурні аспекти комунікації в жанрі квартету французьких композиторів кінця ХІХ - першої половини ХХ століття» послідовно розглянуто основні етапи розвитку струнного квартету у французькій музичній культурі даного історичного періоду. Аналіз квартетів французьких композиторів кінця XIX ? першої половини ХХ століття засвідчив індивідуальність реалізації жанрової моделі в кожному конкретному творі. Індивідуальна трактовка струнного квартету пов'язана з тими особливостями композиторського стилю, котрі здатні, з одного боку, акцентувати характерні властивості жанру, з іншого боку - привносити до нього нові риси. Особливості творчого методу кожного композитора актуалізують такі важливі смислові сторони струнного квартету як ліричність (квартети Г. Форе, К. Дебюссі), глибокий психологізм (квартети С. Франка, Г. Ропарца), інтелектуальність (квартети К. Сен-Санса, В. д'Енди, А. Русселя). Індивидуальні стильові переваги композиторів зумовлюють також риси, що пов'язані з новаціями музичної мови і формотворення (барвистість гармонічної вертикалі та індуктивність музичної логіки в струнному квартеті К. Дебюссі, пошуки в галузі ритму в Першому квартеті Д. Мійо).

Ще одним аспектом розвитку французького квартету є роль жанру в музичній спадщині певного композитора. У творчій біографії митців струнний квартет здатний, з одного боку, виступати вершиною та підсумком творчого шляху (квартети С. Франка, Г. Форе, К. Сен-Санса), а з іншого боку - ініціювати новаторські пошуки в ранньому періоді творчості (квартети К. Дебюссі, М. Равеля, Д. Мійо). Струнні квартети також можуть бути постійними «супутниками» симфонічних, театральних, кантатно-ораторіальних творів, слугуючи творчою лабораторією, де кристалізуються індивідуальні риси музичного стилю (квартети А. Онеггера, Д. Мійо), а можуть виникати як поодиноке явище в творчості композитора (квартет А. Русселя).

Взаємодія французького струнного квартету і його слухачів відбувалася на основі концертного і салонного виконання. Французькі струнні квартети займали значне місце в концертних програмах різних музичних товариств того часу, зокрема, «Національного музичного товариства», в концерті якого відбулася прем'єра квартету С. Франка - першого французького музичного твору, написаного в даному жанрі. Важливу роль у розвитку французької квартетної музики відіграло також музичне товариство «Труба», створене Емілем Лемуаном. Товариство «Труба» стало ініціатором проведення у французькій столиці сонатних вечорів, концертів тріо й квартетів. Зусиллями Лемуана в 1901 році було організовано «Нове паризьке філармонічне товариство», завданням якого було надати мешканцям Парижу можливість почути кращі європейські квартети. Створене М. Равелем «Незалежне музичне товариство» включало у свої концерти квартетні твори не тільки французьких, але й зарубіжних композиторів. «Незалежне музичне товариство» віддавало перевагу музиці композиторів молодого покоління, саме в концерті даного товариства відбулася прем'єра Першого квартету Д. Мійо. Метою створення товариства сучасної камерної музики «Тритон», заснованого в 1932 році, була популяризація французької камерно-інструментальної музики і, зокрема, струнного квартету. З цим товариством нерозривно пов'язана творча діяльність А. Онеггера, який, будучи професійним скрипалем, брав участь у концертах цього товариства, зокрема у виконанні власних квартетних творів.

Центрами французької музичної культури кінця XIX - першої половини ХХ століття були паризькі салони, у яких звучали й струнні квартети. У салонах мадам де Сен-Марсо, принцеси Едмон де Поліньяк, княгині Мюрат збиралися кращі представники французького мистецтва - Стефан Малларме, Андре Жид, Жан Кокто, Марсель Пруст, Поль Валері, Габриель Форе, Моріс Равель, Альбер Руссель та інші. Індивідуальне «обличчя» салону часто визначали музичні пріоритети господинь. Наприклад, у салоні мадам де Сен-Марсо, завдяки її прекрасному голосу, найчастіше виконувалася вокальна музика. Камерно-інструментальні твори мали великий успіх в салоні княгині Мюрат, у якому звучали й струнні квартети. Салон княгині Мюрат відрізнявся від інших світських салонів скромністю і затишною інтимною атмосферою. Завдяки прихильності княгині до камерно-інструментальної музики постійними відвідувачами її салону були видатні музиканти-інструменталісти того часу Риккардо Виньєс і Елен Журдан-Моранж, бував у ньому й Ігор Стравінський. Часто популярність квартетного твору починалася саме з його успішного виконання в салоні. Тут же починалася кар'єра багатьох молодих музикантів, тому що ансамблістам, які успішно виступили, було забезпечене запрошення і в інші салони Парижа. Виконання квартетів у вишуканому та високоосвіченому колі слухачів накладало на композиторів високу відповідальність, так як відвідувачами салонів були переважно представники художньої еліти Франції.

Чинником, який поєднав дві ситуації функціонування жанру ? концертну і салонну ? є склад слухацької аудиторії. В умовах французької культури кінця XIX ? першої половини ХХ століття відвідувачами аристократичних салонів, як і слухачами публічних концертів, були представники культурної еліти. Художня сприйнятливість і музично-естетична підготовка дозволяли слухачам французьких квартетних творів досягнути високого рівня розуміння витонченої рівноваги класичного жанру і його індивідуального переосмислення.

У підрозділі 2.2. «Фактурні рішення музичної тканини як чинник комунікації в струнних квартетах С. Франка, В. д'Енді, К. Дебюссі, М. Равеля, Д. Мійо, А. Онеггера та ін.» французькі струнні квартети розглядаються з точки зору тяжіння їхньої музичної тканини до двох «полюсів», одним з яких є строга гомофонна ієрархія, а іншим - розвинута поліфонізована фактура, яка проявляєтся в інтонаційній індивідуалізації функціонально підпорядкованих голосів.

Ієрархічна гомофонна організація музичної тканини зустрічається в різних розділах композиційної форми - експозиціях, розробках, кульмінаційних зонах, кодах. Найчастіше вона має вигляд гомофонної фактури, де один голос є провідним, а інші ? функціонально підлеглими, які можуть організовуватися в різні фактурні малюнки. Найчастіше зустрічається фактурний малюнок, у якому головний голос є мелодично виразним, а бас і середні голоси уявляють собою гармонічну фігурацію. Такий тип фактури ми бачимо, насамперед, в експозиційних розділах ліричних тем квартетів (головна тема першої частини Другого квартету Д. Мійо, головна тема другої частини Третього квартету А. Онеггера). Такий фактурний малюнок є дуже характерним для струнного квартету Г. Форе - одного з найліричніших творів розглянутого періоду.

При переважанні одного, найчастіше верхнього голосу, важливими є процеси регістрового та гармонічного диференціювання супровідних голосів, а також їхня ритмічна та мелодична індивідуалізація. При мелодичній індивідуалізації супровідних голосів вони можуть перетворюватися на підголосок або контрапункт до головного голосу. Мелодична індивідуалізація підпорядкованих голосів надає їм відносну самостійність, що дозволяє говорити про виконання ними функції контрапункту (побічна тема першої частини Другого квартету А. Онеггера). Квартетні твори демонструють приклади переходу традиційної гомофонної ієрархії до різноманітних фактурних малюнків, що характеризуються високим ступенем індивідуалізації підпорядкованих голосів. Часто такий перехід відбувається в рамках експонування теми, де на початку панує традиційна гомофонна ієрархія, а розгортання характеризується індивідуалізацією супровідних голосів (головна тема першої частини струнного квартету С. Франка). Індивідуалізація всіх голосів квартетної тканини приводить до поліфонізації фактури. Процеси диференціації іноді торкаються тільки двох або трьох квартетних голосів.

Особливу роль в ієрархічній структурі гомофонної тканині квартету грає переключення фактурних функцій. Здатність кожного голосу виконувати різні фактурні функції, в тому числі і функцію головного голосу, є передумовою для рівноправності голосів навіть у строго ієрархічній музичній тканині (кода першої частини Першого квартету Д. Мійо, головна тема другої частини квартету Г. Форе).

Розвинена поліфонізована фактура є показовою для струнного квартету, тому що для цього жанру характерне підкреслення індивідуальності кожного виконавця. Чотири інструментальні партії, що утворюють музичну тканину квартетного твору, мають практично необмежені можливості з'єднання чотирьох окремих, самостійних голосів. Головною ознакою поліфонізованої фактури є наявність як мінімум двох рівноправних голосів, тобто таких, серед яких неможливо виділити головний і підпорядкований. Крім двох чи трьох рівноправних голосів теми квартетів можуть включати один або два супровідні голоси.

Зразки такої фактурної організації зустрічаються в різних розділах музичної композиції - експозиціях, репризах, кодах, а також у розділах, де панує розвиваючий тип викладу матеріалу. В останньому випадку голоси, серед яких відсутній головний мелодичний голос, часто організуються в загальні форми звучання. Але навіть тоді вони можуть однаково виділятися слухом завдяки різним засобам і прийомам індивідуалізації (наприклад, розбіжність динамічних акцентів у головній темі фіналу Третього квартету А. Онеггера).

Рівноправності голосів сприяє їхня тематична індивідуализація, при цьому в одночасному звучанні можуть поєднуватися мотиви однієї або декількох тем. Рівнозначність кожного голосу посилюється завдяки семантичному контрасту тем та мотивів, що звучать сумісно, а також прийомам та формам імітаційної поліфонії (головна тема першої частини квартету Г. Форе, головна тема першої частини Другого квартету А. Онеггера).

У струнних квартетах А. Онеггера зустрічаються випадки специфічної взаємодії гомофонного й поліфонічного складів. Це випадки, у яких комбінація в окремих голосах мотивів різних тем створює гомофонну фактуру із традиційною ієрархією фактурних функцій (початок репризи першої частини та побічна тема фіналу Другого квартету).

Французькі струнні квартети характеризує глибоке й тонке розуміння фактури, увага до вишуканої деталі. Композитори демонструють численні засоби диференціації музичної тканини за допомогою ритму, мелодики, гармонії, і будують таким чином, витонченний звуковий світ, що є породжений оригінальним відображенням жанрової моделі струнного квартету.

У Висновках узагальнено результати дослідження. Народження музично-смислового світу струнного квартету із взаємодії виконавців і комбінації чотирьох голосів музичної тканини інспірує пошуки закономірностей їх об'єднання і визначає увагу до комунікативної специфіки квартетної творчості. Єдність і цілісність струнного квартету як художнього явища зумовлені специфічними особливостями взаємозв'язку, з одного боку, виконавців-інструменталістів, їх спільного музикування (жанрово-комунікативна ситуація - рівень музичної проксеміки), з іншого боку - голосів музичної тканини (фактурний рівень у комунікації). І для тих, і для інших характерно і підпорядкування загальним закономірностям ієрархічної організації, і підкреслення самостійності кожного окремого компонента.

Функціональний рівень струнного квартету трактується в комунікативному аспекті взаємодії виконавців і слухачів, а також в аспекті відносин всередині виконавського колективу. Семантико-композиційний рівень струнного квартету - в комунікативному аспекті як взаємодія чотирьох голосів музичної тканини.

Для розкриття специфіки взаємодії виконавців і слухачів у струнному квартеті в дисертації використовуються деякі положення теорії проксеміки. При цьому звертається увага на зони розташування виконавців і слухачів, дистанцію, що їх розділяє, і на можливість взаємообміну між зонами. Просторове розміщення виконавців і слухачів струнного квартету простежується у трьох ситуаціях функціонування: домашньому, салонному й концертному музикуванні (І. Польська).

Основою взаємодії виконавців і слухачів у струнному квартеті є почуття духовно-емоційної спільності й взаєморозуміння, яке їх об'єднує. Це відбивається в такій властивості квартетного виконавства як «персональний контакт» (Г. Орлов) музикантів і публіки, що припускає їхню просторову близькість.

У домашньому музикуванні диференціація виконавського й слухацького простору зведена до мінімуму. Подібна просторова недиференційованість пов'язана з тим, що головною метою об'єднаних родинними й дружніми зв'язками людей, що збиралися для домашнього музикування, було спілкування, одним із засобів реалізації якого мало бути виконання музичних творів. Єдність виконавців і слухачів проявляється також у тому, що в умовах домашнього музикування наявна принципова можливість обміну враженнями, думками, спостереженнями між виконавською й слухацькою секціями. Це зумовлено недиференційованістю ролей учасників комунікації та можливістю поєднання цих ролей в одній особі.

Унаслідок зміни історичної ситуації і появи виконавської професіоналізації єдиний простір квартетного музикування диференціювався на виконавську й слухацьку секції, утворюючи ситуацію салонного музикування, при цьому принципово можливим є взаємообмін між виконавцями й слухачами.

У концертному музикуванні секції розміщення виконавців і слухачів - сцена та зал - розмежовані лінією рампи і кількома метрами вільного простору, які є нездоланним бар'єром між учасниками комунікативного акту. Збільшення дистанції між квартетним ансамблем і слухачами надає комунікації характер публічності, що трохи порушує специфіку струнного квартету, якому більшою мірою властивий персональний контакт комунікантів.

Основою взаємодії виконавців і слухачів у струнному квартеті є почуття духовно-емоційної спільності й взаєморозуміння, яке їх об'єднує. Це відбивається в такій властивості квартетного виконавства як «персональний контакт» (Г. Орлов) музикантів і публіки, що припускає їхню просторову близькість.

Важливим смисловим компонентом просторово-проксемічної специфіки квартетної комунікації є розташування виконавців на сцені, яке є візуальним повідомленням і розшифровується глядачами-слухачами. Проксеміка пропонує розшифровувати візуальні повідомлення за допомогою графічних символів, властивості яких дають їм підстави посідати важливе місце в історії культури і прочитуватися більшістю людей. Графічним символом, який допомагає розшифрувати візуальний код струнного квартету, є коло як символ єдності, згуртованості й рівноправності, а також його варіанти - два концентричні кола й півколо.

Ідея комбінації музично-смислової єдності та індивідуальності кожного учасника лежить в основі взаємодії виконавців усередині квартетного колективу. Взаємини виконавців, що підкоряються загальним закономірностям людського спілкування, трансформуються в особливу духовно-психологічну єдність, яка перетворюється у творчий акт.

Музично-психологічна єдність квартетного колективу включає емоційно-психологічну й музично-виконавську складові. Створення музично-виконавської єдності - актуальне завдання кожного квартетного колективу. Ця єдність, що визначає творчий «вигляд» ансамблю, полягає в чистоті «колективної інтонації», спільності ритмічних відчуттів партнерів, синхронізації виконання штрихів, динамічних та агогічних нюансів.

Важливою рисою квартетного колективу є збереження творчої індивідуальності кожного учасника, яка відбивається у виконавських функціях квартетистів і специфіці окремих інструментальних партій. Чітка диференціація виконавських функцій у квартетному ансамблі поєднується з їхньою змінністю, що виражається у здатності кожного квартетиста виконувати різні виконавські функції, у тому числі функцію лідера колективу. Такі положення можуть стати основою музичної проксеміки, а такий підхід поширений на інші жанри й комунікативні ситуації.

У французькому мистецтві кінця XIX - першої половини ХХ століття камерна музика розвивалася у двох напрямах, один із яких пролягав через концерти різних музичних товариств, таких як «Національне музичне товариство», «Незалежне музичне товариство», «Нове паризьке філармонічне товариство». Інший шлях розвитку камерної музики проходив через паризькі салони, які значно впливали на музичне життя Франції. У паризьких салонах панувала зацікавленість високим мистецтвом; представники вищого суспільства, що збиралися там, дотримувалися моди на витонченість і рафінованість, квінтесенцією яких виступала камерна музика.

Відвідувачами паризьких салонів і, відповідно, слухачами камерної музики були елегантні «люди смаку» - тонкі цінителі й знавці мистецтва. Тому французькі струнні квартети, розраховані на їхнє сприйняття, часто являли собою «гру із правилом», гру з жанровою моделлю, розраховану на розуміння високорозвиненими слухачами її тонкості й вишуканості. Як один із найскладніших та інтелектуальних жанрів інструментальної музики, струнний квартет знайшов у французькому вищому суспільстві вдячних слухачів.

Французькі струнні квартети демонструють ряд індивідуальних реалізацій створеної віденськими класиками жанрової моделі. У творчості французьких композиторів струнний квартет зазнає структурних, фактурних, образно-смислових змін, а також відзначається новим підходом до виконавського складу, який вважається атрибутивною властивістю квартетного жанру. Структурні модифікації пов'язані зі зміною кількості частин у циклі. Квартетна творчість французьких композиторів демонструє єдиний приклад збільшення кількості частин - п'ятичастинний Другий квартет Д. Мійо. Тенденція до скорочення кількості частин циклу, навпаки, простежується досить явно. Найчастіше квартети зі скороченим циклом тричастинні (струнний квартет Г. Форе, Другий і Третій квартети А. Онеггера, Перший квартет Д. Мійо), Третій квартет Д. Мійо включає дві частини, а П'ятий квартет Г. Ропарца є одночастинним. Модифікації квартетного циклу стосуються й темпового співвідношення частин, наприклад, у двочастинному циклі Третього квартету Д. Мійо обидві частини звучать у повільному темпі, що пов'язано із трагічним змістом даного твору, присвяченого пам'яті друга композитора.

У французькій музиці багата палітра ліричних образів, характерна для квартетних творів віденських класиків, збагачується новими смисловими гранями. Наприклад, у струнні квартети А. Онеггера проникають негативні образи, що втілюють сферу зла й руйнування. Специфіка трактування струнного квартету у творчості Онеггера полягає у привнесенні в камерний жанр антагонізму образів і конфліктності драматургії, властивих симфоніям композитора. Конфлікт розкривається завдяки поліфонічній організації музичної тканини, підкресленню семантичного контрасту тем і мотивів, що звучать одночасно.

Квартетна творчість французьких композиторів демонструє зразок модифікації традиційного квартетного інструментального складу. Так, Д. Мійо включає у другу частину свого Третього квартету партію сопрано, необхідну для вербалізації композиторського задуму. Модифікація класичної жанрової моделі, що пов'язана зі зміною інструментального складу, який вважається атрибутивною ознакою струнного квартету й зафіксований у жанровому імені, показує новаторське трактування класичного жанру в музиці ХХ століття.

Строгість відтворення жанрової моделі та її індивідуальна реалізація - дві сторони французького струнного квартету. Їхня унікальна взаємодія створила вишуканий та інтелектуальний світ; він відкривається дослідникові, який звернувся до французької квартетної музики. Найбільш явно різноманітність втілень класичного жанру простежується крізь призму квартетності як комунікативного принципу, реалізованого на семантико-композиційному рівні жанру.

Музичну тканину у квартетній творчості французьких композиторів характеризує тенденція до індивідуалізації супровідних голосів навіть в умовах строгої гомофонної ієрархії, що здійснюється завдяки їхньому регістровому, ритмічному, гармонічному й мелодичному розмежуванню. Процеси індивідуалізації супровідних голосів у музичній тканині французьких струнних квартетів простежуються за кількома напрямами:

Широке застосування прийому перемикання фактурних функцій, що зумовлює здатність кожного голосу нести мелодичну функцію та створює передумови для рівноправності голосів навіть у строго ієрархічній гомофонній тканині.

Використання прийомів і форм імітаційної поліфонії.

Тематична індивідуалізація супровідних голосів, що підкреслюється семантичним контрастом тем і мотивів, які звучать одночасно.

Квартетна творчість французьких композиторів - це унікальний звуковий світ, породжений вишуканими відбиттями жанрової моделі у «дзеркалі» смаку й елегантності, властивих представникам французької культури. В оточенні яскравих, масштабних і новаторських творів кінця XIX - першої половини ХХ століття, створений оригінальним трактуванням слова та тембровими й гармонічними новаціями, струнний квартет зберіг властиві йому ліричність, камерність, вишукану витонченість письма, і тому він є скромним і зовні традиційним. Навмисне обмеження композиторської фантазії суворими рамками квартетного письма дало французьким майстрам можливість продемонструвати складне співвідношення відновлення й переосмислення традиційних засобів і прийомів, актуалізуючи ліричну природу струнного квартету в нових умовах музики ХХ століття. Стриманість звуковисловлювання та інтимність тону, що є важливими смисловими гранями струнного квартету, знайшли у творчості французьких композиторів неповторне звучання, яке резонує з їхнім світовідчуттям, пов'язане з унікальним актом репрезентації авторського Я, що апелює до уважного й чуйного слухача та прагне поринути в ефемерний світ краси і чар - світ, який прихований у видатних творах французької музичної культури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Антонова Н. Г. Струнный квартет Клода Дебюсси ор. 10 в аспекте стилевых взаимодействий / Наталья Антонова // Науковий вісник Національної музичної академії імені П. І. Чайковського. - Вип. 38. : Музичний стиль: теорія, історія, сучасність : зб. статей. - К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2004. - С. 160-169.

Данченко Н. Г. Коммуникативная специфика струнного квартета в творчестве Йозефа Гайдна / Наталья Данченко // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. - Вип. 27 : Й. Гайдн - І. Котляревський: мистецтво оптимізму : зб. наук. праць. - Харків : ХДУМ ім. І. П. Котляревського, 2009. - С. 89-97.

Данченко Н. Г. Струнные квартеты А. Онеггера и коммуникативная специфика квартетного жанра / Наталья Данченко // Київське музикознавство : Культурологія та мистецтвознавство : зб. статей. - К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2010. - Вип. 32. - С. 104-113.

Данченко Н. Г. Коммуникация в жанре струнного квартета / Наталья Данченко // Київське музикознавство : зб. статей. - К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2010. - Вип. 35. - С. 28-37.

АНОТАЦІЇ

Данченко Н. Г. Специфіка комунікації у квартетній творчості французьких композиторів кінця XIX - першої половини ХХ століття. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського, Харків, 2011.

Дисертація присвячена комунікативній специфіці квартетної творчості французьких композиторів кінця XIX - першої половини ХХ століття. Особливості комунікації в струнному квартеті простежуються на двох жанрових рівнях - функціональному і семантико-композиційному (І. Тукова). Для розкриття специфіки взаємодії виконавців і слухачів в дисертації використовуються деякі положення теорії проксеміки, що вивчає просторові умови комунікації.

Взаємодія французького струнного квартету і його слухачів здійснювалася на основі концертного й салонного виконання. Фактором, що об'єднує обидві ситуації функціонування жанру, є склад слухацької аудиторії, яку складали представники культурної еліти. Французькі струнні квартети демонструють ряд варіантів жанрової моделі, специфіка яких пов'язана з особливостями композиторського стилю. Різноманітність індивідуальних реалізацій класичного жанру простежується в дисертації крізь призму квартетності як комунікативного принципу, реалізованого на семантико-композиційному рівні жанру.

Квартетна творчість французьких композиторів - це унікальний звуковий світ, породжений вишуканими відбиттями жанрової моделі у «дзеркалі» смаку й елегантності, властивих представникам французької культури.

Ключові слова: комунікація, струнний квартет, квартетний ансамбль, французька культура.

Данченко Н. Г. Специфика коммуникации в квартетном творчестве французских композиторов конца XIX - первой половины ХХ века. Рукопись.

Диссертация на соискание учёной кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. Харьковский национальный университет искусств имени И. П. Котляревского, Харьков, 2011.

Диссертация посвящена коммуникативной специфике квартетного творчества французских композиторов конца XIX - первой половины ХХ века. Особенности коммуникации в струнном квартете рассматриваются на двух выделенных И. Туковой жанровых уровнях - функциональном, детерминирующем существование музыкальных произведений в социуме, и семантико-композиционном, имманентно-музыкальном. Для раскрытия специфики взаимодействия исполнителей и слушателей в диссертации используются некоторые положения теории проксемики. Пространственное размещение исполнителей и слушателей прослеживается в трех выделенных И. Польской ситуациях функционирования: домашнем музицировании, салонном музицировании и концертном музицировании.

Важным смысловым компонентом пространственно-проксемической специфики квартетной коммуникации является расположение исполнителей на сцене, которое служит визуальным сообщением. Проксемика предлагает расшифровывать визуальные сообщения с помощью графических символов. Для струнного квартета таким символом является круг как выражение единства, сплоченности и равноправия, а также его варианты - два концентрических круга и полукруг. Идея сочетания музыкально-смыслового единства и индивидуальности каждого участника лежит в основе взаимодействия исполнителей. Важным свойством квартетного коллектива является сохранение творческой индивидуальности каждого участника, которая отражается в исполнительских функциях квартетистов и специфике отдельных инструментальных партий.

Французские струнные квартеты демонстрируют индивидуальные преломления выработанной венскими классиками жанровой модели, связанные, в первую очередь, с особенностями композиторского стиля. Авторская индивидуальность способна, с одной стороны, акцентировать характерные свойства жанра (лиричность и тонкость в квартетах Г. Форе и К. Дебюсси; глубокий психологизм в квартетах С. Франка и Г. Ропарца; сложность и интеллектуальность в струнных квартетах К. Сен-Санса, В. д'Энди, А. Русселя), а с другой стороны - привносить в него новые черты связанные, прежде всего, с новациями музыкального языка и формообразования (красочность гармонической вертикали в струнном квартете К. Дебюсси, искания в области музыкального ритма в Первом квартете Д. Мийо).

Еще одним вектором развития французского квартета является роль жанра в музыкальном наследии. Струнный квартет способен, с одной стороны, выступать вершиной и итогом творческого пути (квартеты С. Франка, Г. Форе, К. Сен-Санса), а с другой стороны - инициировать новаторские искания композиторов в раннем периоде творчества (произведения К. Дебюсси, М. Равеля, Д. Мийо). Струнные квартеты также могут служить «спутниками» крупных симфонических и театральных произведений, являясь своего рода творческой лабораторией, в которой кристаллизовались индивидуальные черты стиля (квартеты А. Онеггера, Д. Мийо), а могут возникать единично (квартет А. Русселя).

Взаимодействие французского струнного квартета и его слушателей осуществлялось на основе концертного и салонного исполнения. Фактором, объединившим обе ситуации функционирования жанра, является состав слушательской аудитории, которую составляли представители культурной элиты, способные тонко чувствовать утонченное равновесие классического жанра и его индивидуального преломления.

Наиболее явно разнообразие преломлений классического жанра прослеживается сквозь призму квартетности как коммуникативного принципа, реализуемого на семантико-композиционном уровне жанра. Музыкальную ткань французских квартетов характеризует тенденция к индивидуализации сопровождающих голосов даже в условиях строгой гомофонной иерархии, что осуществляется благодаря их регистровому, ритмическому, гармоническому и мелодическому разграничению. Процессы индивидуализации сопровождающих голосов протекают по таким направлениям как широкое применение приема переключения фактурных функций, использование имитационной полифонии, тематическая индивидуализация сопровождающих голосов, подчеркнутая семантическим контрастом звучащих одновременно тем и мотивов.

Квартетное творчество французских композиторов - это уникальный звуковой мир, рожденный изысканными отражениями жанровой модели в «зеркале» вкуса и элегантности, свойственных представителям французской культуры.

Ключевые слова: коммуникация, струнный квартет, квартетный ансамбль, французская культура.

Danchenko N. G. The specifics of communication in the quartettes creative activity of the Frenche composers the end of XIX - thr first part XX centure. - Manuscript. Thesis for a candidats degree of arts in speciality 17.00.03 - Music Art. - Kharkiv National University of Arts named after I. P. Kotlyarevsky, Kharkiv, 2011.

The dissertation is dedicated to the communicative specifics of string quartette in creative activity of the Frenche composers the end of XIX - the first part XX centure.

It is considered the questions of communitive specifics of the genre, shaping the instrumental composition of the string quartette, special conditions of the performance, communication within the quartettes ensemble and particularities of factures organization, marked as quartette writing.

In the French culture the end of XIX - the first part of XX centure is characterized by a plenty of theatrical products. String quartetts was not the most important genre. However, string quartets were written by such great composers as C. Debussy, M. Ravel, G. Faure, A. Honegger, D. Milhaud and others.

The French string quartettes are characterized by thin facture and the attention to exquisite detail. The Composers demonstrate the multiple ways an differenciation of music fabrics by means of rhythm, melodicses, harmonies, forming up delicate sound world, marked by the original refraction of genre model of the string quartette.

Key words: communication, string quartette, quartettes ensemble, French culture.

Размещено на Allbest.ru

...