Теоретичні основи формування виконавської майстерності гітариста

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

УДК 792.54 + 003

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ

ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ГІТАРИСТА

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

МИХАЙЛЕНКО Микола Петрович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії, історії виконавства та музичної педагогіки Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського Міністерства культури і туризму України (Київ)

Науковий керівник доктор мистецтвознавства, професор, Давидов Микола Андрійович Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, завідувач кафедри народних інструментів

Офіційні доктор мистецтвознавства, професор, опоненти: член-кореспондент Академії мистецтв України Терещенко Алла Костянтинівна Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії імені М.Т.Рильського НАН України, провідний науковий співробітник відділу мистецтвознавства (Київ)

кандидат мистецтвознавства, доцент Сидоренко Вікторія Леонідівна Львівська Національна музична академія України імені М.В.Лисенка Міністерства культури України, доцент кафедри народних інструментів

Захист відбудеться «28» вересня 2011. о _16_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України імені П.І.Чайковського, за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11, фойє Малого залу.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11.

Автореферат розіслано «26» серпня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент І.М.Коханик



АНОТАЦІЇ

Михайленко М.П. Теоретичні основи формування виконавської майстерності гітариста. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Національна музична академія України ім.П.І.Чайковського міністерства культури України, Київ, 2011. гітарист виконавський художній тонус

Тематика дисертації спрямована на вивчення та вирішення питань сучасного мистецтва класичної гітари; аналізуються його проблеми та перспективи їх вирішення. Коло проблем включає кардинальні питання художньої техніки гітариста - орієнтація, координація, синхронність рухів як фактор свободи виконавського апарату - та її психофізіологічні передумови - загальна характеристика психо-моторних дій, виконавський тонус, технічна домінанта, що становить психологічний аспект виконавської техніки.

Значну увагу приділено специфічно-виконавським аспектам - органіці та естетиці гітарного звука, його тембро-динамічним складовим, штриховій техніці та аплікатурі; більш вузьким реалізуючим специфічним факторам - техніці правої та лівої рук, питанням їх автоматизації, позиційній грі та вібрації, слухо-моторній пам'яті на грунті контрольованих попереджуючих слухових уявлень, що формують навички психотехніки.

Питання специфіки виконавського слуху гітариста висвітлюються на основі поглибленого музично-теоретичного та специфічно-виконавського аналізу роботи над поліфонією І.С.Баха, що посіла значне місце в концертно-педагогічному репертуарі гітаристів.

Ключові слова: гітарне мистецтво, репертуар, колористика, динаміка звука, аплікатура, штрихи, інструментальна специфіка, інтерпретація, координація, художня техніка, автоматизація, поліфонія.



Михайленко Н.П. Теоретические основы формирования исполнительского мастерства гитариста. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03. - Музыкальное искусство. - Национальная музыкальная академия Украины им.П.И.Чайковского, Министерство культуры Украины, Киев, 2011.

Тематика диссертации направлена на изучение и решение вопросов и проблем современного искусства классической гитары; их анализ и причинно-следственные связи, пути их разрешения и перспективы. Круг проблем охватывает кардинальные вопросы художественной техники гитариста, такие как ориентация, координация, синхронность движений, являющиеся основными факторами свободы исполнительского аппарата и ее психофизиологических аспектов - вопросы постановки и свободы, общая характеристика слухо-моторных действий и их психологические предпосылки - исполнительского тонуса и технической доминанты.

Значительное внимание уделено специфическим исполнительским аспектам - органике и эстетике гитарного звука, его темброво-динамическим составляющим, аппликатурно-штриховой технике, базирующейся на конкретных реализующих ее аспектах - технике правой и левой рук, вопросах автоматизации музыкально-игровых движений, позиционной игры, вибрации, слухо-моторной памяти на основе опережающих слуховых представлений формирующих навыки психотехники.

Вопросы исполнительского слуха гитариста освещены на основе углубленного музыкально-теоретического и специфически-исполнительского анализа работы над полифонией И.С.Баха, занявшей значительное место в концертно-педагогическом репертуаре гитаристов.

Ключевые слова: гитарное искусство, репертуар, колористика и динамика звука, аппликатура, штрихи, инструментальная специфика, интерпретация, координация, автоматизация, полифония.



Mikhailenko N. P. Methodology of formation of performing skills of a guitarist. - Manuscript.

This is a candidate's of art degree dissertation in specialty 17.00.03 - Art of music. - Ukrainian National Tchaikovskiy Academy of Music, Ministry of culture of Ukraine, Kyiv, 2011.

The present dissertation is deducted to study and solution of problems and questions of modern art of classic guitar, - their analysis and cause-and-effect relation, their ways of solving and perspectives. Their sphere covers cardinal questions of artistic techniques of a guitarist, such as orientation, coordination, synchronism of moves, which are the main factors for a freedom of performing apparatus and their psychophysiological aspects; questions of position and freedom, general characteristics of acoustic and motor actions and their psychophysiological presuppositions - performing tone, technical dominant.

Considerable attention is deducted to specific performing aspects of nature of guitar sound, its timbre and dynamic components, fingering and stroke method, which is based on more concrete and realizing it aspects - techniques of right and left hands; questions of its automation, positional play, vibration, acoustic and motor memory on the basis of anticipatory acoustic imagination, which form skills of psychotechnics.

Questions of specifics of performing hearing of a guitarist are enlightened on the basis of deep musical and theoretic and special performing analysis of work under polyphony of I. S. Bach, which occupies a considerable place in concert and pedagogic repertoire.

Key words: guitar art, repertoire, dynamics, colouristics of sound, fingering, strokes, instrumental specifics, interpretations, coordination, automation, polyphony.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Загальнодіалектичний процес розвитку професійного музичного мистецтва обумовлює неухильне зростання професіоналізму в галузі академічного мистецтва на народних інструментах, невід'ємною складовою якого є гітарне виконавство.

Особливої інтенсивності в усьому світі і в Україні, зокрема, цей процес набув у другій половині ХХ століття. За цей час класична гітара ствердилась на концертній естраді та в системі музичної освіти - від музичних шкіл до вищих навчальних закладів. З'явилась нова генерація виконавців та педагогів, новий репертуарний пласт, нові засоби виражальності; в інструмент внесено низку конструктивних вдосконалень, що помітно розширило спектр технічних виражальних засобів, обумовило деякі нові підходи до класичних традицій, що відображають загальну творчу тенденцію оновлення музики ХХ ст. Ці новації в гітарному мистецтві, в свою чергу, обумовлюють потребу перегляду традиційних методик, з орієнтацією на нові підходи у формуванні виконавської майстерності талановитої молоді з застосуванням новітніх методик у суміжних сферах музичної педагогіки й виконавства.

Актуальність дослідження детермінована також тим, що на тлі незначної кількості відомих історичних і методичних літературних джерел, питання теорії виконавської творчості, методології висвітленні вкрай недостатньо, і нерідко, суб'єктивно, тенденційно.

Мета даної роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та узагальненні процесів генезису й розвитку вітчизняного гітарного мистецтва; у виявленні його сучасних проблем;

Завдання дослідження

1. розробити методологічні засади формування виконавської майстерності гітариста.

2. виявити найбільш типові методичні напрямки традиційного й сучасного вітчизняного і зарубіжного гітарного мистецтва;

3. провести детальний аналіз прогресивних освітніх та виконавських методик в суміжних галузях музичного мистецтва;

4. відтворити оптимальну картину гітарної виконавської технології в її артикуляційній і штриховій системах;

5. розширити понятійно-термінологічну систему гітариста шляхом запозичення здобутків від суміжних галузей музичного виконавства - фортепіанного, скрипкового, баянного тощо.

Методологічну основу досліджння становлять:

наукові праці з теорії інтонування та герменевтики - Б.Асаф'єва, В.Лосєва, В.Москаленка, І.Пясковського, І.Котляревського, Є.Гуренка, А.Мухи, О.Сокола, ін.;

роботи, пов'язані з узагальненням досвіду музичної педагогіки (К.Мартинсена, П.Казальса, Г.Нейгауза, А.Баренбойма, Л.Ауера, А.Бірмак, В.Апатського);

наукові праці з суміжних фахових сфер народно-інструментального мистецтва - М.Давидова, Ю.Бая, В.Самітова, Г.Шахова, В.Власова, В.Білоус, ін.

Дисертаційне дослідження здійснено в руслі науково-дослідницьких програм кафедри народних інструментів і кафедри теорії, історії та музичної педагогіки НМАУ ім.П.І.Чайковського, згідно з перспективним планом науково-дослідницької діяльності Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського (тема №18 «Музичне виконавство: історія та теорія»). Тема дисертації затверджена Вченою радою академії (протокол №7 від 27.05.2010 р.)

Об'єкт дослідження - вітчизняне і світове гітарне мистецтво - генезис та сучасність.

Предмет дослідження - теоретичні основи як кардинальна проблема формування виконавської майстерності гітариста.

Методи дослідження. Робота грунтується на загальних та фахових дослідницьких методах і засадах, зокрема: об'єктивності, історизму, системно-структурної цілісності, логіки, аналізу й синтезу, порівняння, диференціації, інтеграції, міжжанрової, порівняння, музикознавчого аналізу; важлива роль у дослідженні належить узагальненню особистого багаторічного виконавського та педагогічного досвіду пошукувача.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі системного аналізу сучасного гітарного виконавства як цілісного явища - у порівнянні з традиційним методичним забезпеченням, - розгляду фахової педагогіки та наукових пошуків - кардинальні проблеми формування виконавської майстерності гітариста вперше стали предметом наукового дослідження.

Це - фізіологічні та художні аспекти гітарної техніки, порівняльний аналіз виражальних засобів інструмента (традиційних і нових), інтерпретаційні аспекти технологічного мислення гітариста, питання вдосконалення прийомів гри, психотехніки, тощо.

Вперше до фахової лексики та наукового вжитку пропонуються нові гітарні терміни - «лінійна» та «педальна аплікатура», «аплікатурний монотип», що вже півсторіччя існуючи у професійній практиці, ще не отримали свого науково-методичного обґрунтування; введено низку нових для гітарної педагогіки й методики понять і термінів, запозичених з суміжних галузей музичного виконавства, зокрема: інтонаційність інструмента, виконавський тонус, ритмодинаміка, технічна домінанта, динамічна ввіднотоновість, агогічне акцентування, стрибковий рух, ін.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає:

- в розширенні уявлень щодо можливостей активізації навчального процесу в класах гітари усіх ланок навчання шляхом впровадження науково обґрунтованої понятійно-термінологічної системи, скерованої на формування виконавської майстерності гітариста;

- в доцільності й ефективності застосування широкого спектру здобутої

- інформації з історії і сучасних проблем подальшого розвитку гітарного мистецтва - у виконавській та педагогічній практиці навчальних закладів культури та мистецтв;

- для підготовки лекційних курсів з історії й теоретичної методики викладання гри на народних інструментах, що має позитивно вплинути на формування виконавської майстерності молодих музикантів широкого профілю.

Власний внесок пошукувача.

Дисертація є самостійною роботою, включає: концептуальну репрезентацію основних положень поняття «майстерність гітариста»; анализ і детальне висвітлення тематики методичних розробок авторів інших країн; результати самостійно проведеної пошукової роботи; обробку отриманих матеріалів; формулювання наукових понять, термінів, обгрунтувань; висвітлення нових виконавських прийомів і тенденцій подальшого розвитку сучасного гітарного виконавства.

В дисертації вперше:

- концептуально й оптимально репрезентував увесь багатогранний потенціал виражальних можливостей гітари, що традиційно становить еталонну систему виконавських прийомів грифового музичного інструментарію, представивши її як систему специфічного гітарного інтерпретаційно-технологічного мислення музиканта;

- теоретично обґрунтовано поняття виконавської майстерності гітариста, розрахованої на професійне втілення оригінальних гітарних творів різноманітних жанрів, стилів, форм і характерів, - всупереч існуючим сучасним тенденціям, суб'єтивізму, динамічного мінімалізму, фактурної обмеженості, що склали тему критичного розгяду в дисертації;

- розроблено науково обґрунтовану систему формування виконавської майстерності гітариста.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на кафедрі народних інструментів; на кафедрі теорії, історії виконавства та музичної педагогіки Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського. Основні ідеї та положення роботи були викладені у доповідях і майстер-класах на всеукраїнських та міжнародних фестивалях і конкурсах, у виступах на наукових конференціях:

1. Друга Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні напрями розвитку академічного народно-інструментального мистецтва» 20-27 березня 1998 року, Київ.

2. Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні напрями та перспективи розвитку академічного народно-інструментального мистецтва». Київ - 2010.

3. Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми історії й теорії академічного народно-інструментального виконавства». Київ - 2010 р.

Також, на кафедрі народних інструментів відбулись виступи в.о.професора Михайленка М.П. по темах: «Значення постановочного фактора в техніці гітариста»; 23.04.2009 (протокол №8);

«Аплікатура та штрихова техніка гітариста»; 29.03.10 (Протокол №7);

«Виконавський тонус та технічна домінанта в гітарній практиці», 03.09.2010 (Протокол №1);

«Специфіка виконавського слуху в роботі з поліфонічним твором».

Публікації. За темою дисертації опубліковано:

- 7 статей у наукових спеціалізованих виданнях затверджених ВАК України;

- 10 статтей у російському журналі «Гитарист» (Москва);

- в статтях-інтерв'ю у виданннях Польші, Німеччини, США, Ірану.

- хрестоматійно-репертуарні збірки для усіх класів ДМШ (Київ. «Музична Україна» - чотири перевидання);

- дві «Програми - Клас шестиструнної гітари в музичному ВНЗ. 1984. МК СССР Москва. 2001);

- Програма Методичного кабінету МК України;

- підручник «Методика викладання гри на гітарі» (Київ. 2003);

- Справочник гитариста (Киев. 1998. Соавтор Фан Дин Тан);

- посібник «Методологічні основи формування виконавської майстерності гітариста» (Київ-Рівне. 2009);

Структура дисертації. Робота складається зі Вступу і чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що охоплює 262 позиції. Повний обсяг дисертації - 198 сторінок, з них основний розділ - 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі подано загальну характеристику дослідження: сформульовано актуальність, мету та наукові завдання, визначено об'єкт, предмет, методологію й структуру дисертації, вказано на наукову новизну і практичну цінність отриманих результатів.

Розділ І - «Методологія дослідження, історіографія, джерела» - присвячено огляду й аналізу науково-теоретичних надбань, пов'язаних з історією та теорією гітарного виконавства як складової теорії музично-виконавського мистецтва.

Тут - звернення до фундаментальних науково-теоретичних розвідок з фізіології, психології та музикознавства з метою наукового пояснення психофізіологічних процесів утворення слухо-моторних навичок музиканта- інструменталіста, а також його інтерпретаційно-технологічного мислення. Підкреслено, що роботи І.Павлова, П.Анохіна, Т.Артем'євої, Н.Бернштейна, Л.Бочкарьова, Ю.Цагарелі, А.Віцинського, В.Сокола, А.Мухи, В.Москаленка, Б.Теплова, М.Давидова та інших авторів певною мірою компенсують відсутність спеціальної літератури з даної проблематики і розглядаються як такі, що мають кардинальне значення в питаннях виконавської майстерності для всіх галузей професійно-виконавської діяльності.

Однак, при зверненні до методики та техніки гри з різних інструментальних шкіл (фортепіанної, скрипкової, баянної, духових інструментів, вокалу, ін.), а також до психології, музичної акустики, теорії музики, неприпустиме автоматичне перенесення досвіду суміжних фахових сфер на гітарне виконавство; запозичується найсуттєвіше - саме те, що є спільним, адекватним у музичному інструменталізмі, але не суперечить гітарній специфіці.

Вельми широке коло питань виконавського професіоналізму висвітлюється через призму вузького кола проблематики, зокрема:

- пристосування музично-виконавських рухів та засобів інтонаційно-смислового артикулювання до художньо-виражальних можливостей гітари, її інструментальної органіки - як аспект у формуванні виконавської художньої майстерності гітариста;

- специфіка виконавського технологічного мислення музиканта, оперуючого не тільки загально-естетичними, філософськими категоріями музичного мислення, але й специфічними інструментальними - тембр, агогіка, динаміка, артикуляція, фактура, аплікатура;

- комплексний, синтетичний характер художньої техніки, що включає два основні аспекти - спортивно-фізичний та виражальний;

- цілеспрямованість послідовно-логічних музично-ігрових дій музиканта як процесу інтерпретаційно-змістовного самовираження особистості виконавця при втіленні драматургії в мікро-макрінтонуванні, що створює й характеризує художню якість формування виконавської майстерності музиканта.

Ця тематика більш детально висвітлюється у підрозділі - «Історико-музикознавча література та виконавське музикознавство». В дисертації використовується фактологічний матеріал, розроблений у працях вітчизняний вчених, серед яких на особливу увагу заслуговують праці М.А.Давидова, проблематика яких є творчим поштовхом до подальших досліджень в галузі академічного виконавства на народних інструментах.

Багатий професійний досвід та проблеми виконавської техніки з сучасних наукових позицій висвітлені в працях А.Бірмак, Г.Когана, О.Шульпякова, Г.Нейгауза, Л.Ауера, К.Мартинсена, О.Сокола; також (хоча інколи дещо суб'єктивно) у фахових гітарних виданнях Б.Вольмана, М.Вайсборда, В.Бобрі, М.Іванова, В.Красного, Я.Пухальського, Н.Іванової-Крамської; у авторів зарубіжних публікацій - Л.Рояна, Ч.Дункана, Л.Вітошинського, С.Тенанта, ін. Їх аналіз дає підстави для висновку, що теорія гітарного мистецтва ще малорозроблена.

Відчувається відсутність цілісного науково-теоретичного аналізу процесів та сутності гітарного мистецтва, що розпорошує методичні установки, гальмуючи подальший процес розвитку вітчизняного гітарного мистецтва та педагогіки.

Розділ ІІ - «Основи художньої техніки гітариста» - охоплює широке коло специфічних проблем гітарного виконавства.

У підрозділі 2.1 - «Загальна психофізіологічна характеристика слухо-моторних дій гітариста» - висвітлюється весь арсенал технічних засобів, що являють собою сутність художньої техніки гітариста; всі її базові елементи. Зроблено історичний екскурс у процес становлення методичних підходів з опорою на знання з психофізіології; визначено, що у становленні технічної майстерності учнів повинні враховуватись: індивідуальний характер їх музично-слухових якостей, типологічних та вікових особливостей, моторної обдарованості та її мобільності.

Підрозділ 2.2 - «Моторні аспекти виконавського апарату» - охоплює низку загально-фізіологічних та специфічно-гітарних технічних аспектів, таких як звичайні, «спортивні» - виконавсько-ігрові рухи, їх доцільність та перспективність в інструментально-виконавській техніці; їх складові - швидкість, спритність, сила, витривалість та взаємообумовленість. Зроблено висновок, що художня техніка - це система виконавських навичок конкретного, музично-цільового спрямування. Виконавська майстерність гітариста має два внутрішніх аспекти - м'язово-пристосувальний та художньо-інтерпретаторський; слуховий та рухальний. Розподілена увага виконавця є засобом регуляції м'язової напруги та запорукою стабільності у вирішенні інтерпретаторських завдань виконавця. Суттєве значення має також формування та стабілізація раціональних дійових автоматизмів, які є основою пластичних професійних навичок.

У підрозділі 2.3 - «Орієнтація та психотехніка як фактор свободи виконавського апарату» - розглянуто один з конкретних показників технологічної досконалості виконавства, що являє собою специфічний комплекс слухо-моторних дій гітариста у формі організованої та координованої свободи. Така свобода обумовлена легко координованою (психологічно та фізіологічно) зміною навантаження й розвантаження м'язовї напруги та звільнення виконавського апарату; поєднання волі, активності та відпочинку. Цій проблематиці надають великої уваги представники гітарної методики в країнах Заходу (так звана «теорія релаксації»).

Позиційна гра обумовлює легкість орієнтації на грифі; базується на м'язово-слухових уявленнях і реакціях, що дають імпульс формуванню доцільних, контрольованих музично-ігрових дій. На їх доцільності й рефлекторності ґрунтується утворення координації музично-ігрових рухів в музично-ігровому процесі як єдності почуття, думки й руху.

Ці психофізіологічні установки мають своє продовження в наступному -підрозділі 2.4. «Координація та синхронність рухів», де підвалини художньої техніки обгрунтовуються опануванням зусиль, доцільністю їх спрямованості, обмеженням до мінімуму затрат м'язової енергії, необхідної для втілення музично-інтерпретаторських завдань; базуються на свободі та незалежності скоординованих музично-ігрових рухів правої та лівої рук гітариста. Термін незалежність тут є умовним, бо дії рук координуються відповідними центрами головного мозку і в процесі тренування стають підсвідомими. Це стосується, в першу чергу, підготовчих дій пальців обох рук, що, в свою чергу, залежать від раптовості психічної ритмо-реакції. Таким чином, мозок оперує двома категоріями: ідеальним, тобто метою, бажанним результатом, образом дії та реальним - самим рухальним актом. А сам процес керування діями являє собою постійне корегування робочих дій у відповідності з обраною програмою з необхідними поправками на реальну психофізіологічну ситуацію. Темпо-ритмічна культура за цими чинниками тісно пов'язана з синхронністю дій обох рук. Вирішальним фактором тут є «передчуття» кожного звука, його темпо-ритмічної організації, висоти та характеру, що обумовлює раціональний вибір реалізуючих засобів - аплікатури, ритмодинаміки, тембрального забарвлення. Отже в основі координації та синхронності рухів лежить зв'язок «слуху та руху», одиницею виступає пульсуючий ритм - слухо-рухова координація. Ритм керує виконавським апаратом і є основою подальшого розвитку, заснованого на універсальних та гнучких технічних навичках.

Технічний ідеал можна назвати художньо керованою моторикою, спрямованою на вільну реалізацію виконавських намірів. При цьому засади бездоганної та безпомилкової гри повинні бути домінуючими.

Підрозділ 2.5. - «Технічна домінанта і виконавський тонус» (за термінологією М.Давидова) - нові поняття в музично-виконавській технології, є ознакою найвищого прояву культури виконавської техніки з характерним активним поєднанням раціонального та емоціонального факторів, лабільності виконавського апарату, індивідуального самовираження в музиці та розвиває тезу А.Бірмак про «домінантну установку» та «емоційний настрій». Це поняття поєднує в собі цілу гаму суб'єктивних переживань, пов'язаних з конкретизацією звучання в екстремальних умовах естрадного виконання, змістовною скоординованістю художніх засобів та підвищеною експресивністю динаміки виконавського процесу, де кожен з параметрів реального звучання впливає й на окремі психологічні параметри та на виконавський тонус в цілому.

Підтвердженням цьому є положення інтонаційної теорії Б.Асаф'єва, де музичні інтонації як носії емоційної напруги є збуджувачами відчуттів виконавця, каталізатором між ним та слухачем. Тобто на рівні емоційного звукомовлення виконавське мистецтво стає посередником між композиторським задумом та слухацьким сприйняттям. Таким чином, без логічного та почуттєвого проникнення виконавця в музичний матеріал та реалізуючих можливостей свого інструмента емоційний контакт зі слухачем був би неможливим, і виконавський тонус має тут провідне психологічне значення.

Розвиток віртуозності виконання по суті означає, по-перше, розширення діапазону дії виражальних засобів інтонування музики на мелодійній основі, по-друге, віртуозність втілення змісту, притаманна композиторському задуму, само стає явищем художнім, змістовним емоційно та інтелектуально.

Проникнення в інтонаційно-образний зміст музичного твору формує емоції вищого гатунку - так звані інтелектуалізовані виконавські почуття. Отже, стан технічної домінанти для музиканта означає відчуття повної технічної свободи самовираження і, разом з тим, м'язової підконтрольності музично-ігрових і супутніх рухів; це мінімальна іррадіація і художньо-доцільна спрямованість м'язових імпульсів, зовнішня непомітність та підпорядкованість інтерпретаторським намірам.

У виконавському тонусі синтезується емоційно-музичне мислення музиканта з екстремальною ситуацією сценічного втілення музичного образу в спілкуванні із слухачем. Звідси завданням навчального процесу є створення й закріплення художньо-спрямованих психо-технічних домінант.

Підрозділ 2.6. - «Психофізіологічні основи формування виконавської техніки гітариста» - включає загальні виконавсько-фахові поняття інтерпретаційно-технологічне мислення, увага, воля, сприйняття, уява, пам'ять, емоції, пов'язані з вирішенням конкретних завдань засобами, притаманними тільки даному інструменту, тому що єдині для всіх форм виконавства критерії і поняття в музичному інструменталізмі трансформуються й реалізуються в різних темброво-інструментальних органологічних умовах, створюються специфічними засобами і прийомами.

Співвідношення музично-образних і технічних аспектів виконання та їх взаємопроникнення вибудовується в напрямку від сприйняття та осмислення музики до технічної роботи, а потім, в процесі технічного опанування, до більш високого осмислення музики, де виконавська техніка не механічно відтворює інтепретаційні наміри артиста, але й сама, в міру своєї досконалості, позитивно впливає на творчу думку, формуючи образнсть інтерпретації.

Психологічними передумовами успішної виконавської діяльності є воля, наполегливість, самостійність, витримка, увага, яка, в свою чергу, може бути концентрованою та розподіленою.

Психологічною передумовою виконавської майстерності є попереджувальні та корегуючі слухо-моторні уявлення, де добре засвоєна навичка слухо-моторного попередження музично-виконавського процесу сприяє формуванню художньої техніки, цілком підпорядкованої інтерпретаторським задумам.

Важливу роль також відіграє автоматизація виконавських рухів, сформованих на основі відчуттів та сприйняття (за О.Шульпяковим). Базовими в роботі виконавця-гітариста є слухові, тактильні, рухові та зорові відчуття.

Важливого значення у формуванні виконавської майстерності гітариста має пам'ять (слухова, зорова, моторно-тактильна, емоційно-почуттєва, інтелектуальна) як комплекс психофізіологічного прояву фахової обдарованості музиканта-виконавця.

Слухо-моторна пам'ять базується на відчутті аплікатурної послідовності музично-виконавських рухів, пов'язаних з логікою процесуального розгортання музичного твору, коли факт осмислення дорівнює факту запам'ятовування.

Інтелектуальна пам'ять зберігає логічні категорії музичного матеріалу: структуру твору, послідовність технічних прийомів виконання, осмислення тонального плану, фактури, голосоведення, динамічного та драматургічного розвитку.

Емоційна пам'ять фіксує характер звучання та інтенсивність переживань музики в ситуації концертного виконання, а також зберігає асоціативні враження від природи, подій, художньої творчості.

Усі різновиди пам'яті розиваються і закріплюються в процесі напрацювання позитивних музично-ігрових автоматизмів, які, в свою чергу, закріплюються багаторазовими та безпомилковими повторюваннями.

У третьому розділі - «Інтерпретаційні аспекти технологічного мислення гітариста» - розглянуті фактори, що формують світогляд, фаховий інтелект музиканта, його здатність до передачі слухачеві інтелектуально-емоційних аспектів оточуючої дійсності. Репродуктивне виконавське мислення є основою його продуктивної творчості і базується на багатоплощинному внутрішньому запасі професійних знань, навичок та вмінь, теоретично-практичних можливостей інтелекта, які інтегруються в інтерпретаторські рішення.

Об'єкт інтерпретаторського мислення має два джерела утворення:

- зовнішнє - все, що оточує індивідуальність митця та викликає його увагу (зовнішня мотивація);

- внутрішня мотивація, тобто фізіолого-психологічні потреби самої особистості. Єдність цих двох факторів - емоційного та раціонального -і є основою розумової діяльності людини.

Мислення музиканта-виконавця - процес безмежний. Разом з тим, процес мислення кожної людини індивідуально-оригінальний; інтерпретаторські наміри музиканта мають свою виконавську специфіку. Вона обумовлена психологічними та морально-вольовими факторами, серед яких:

- здатність розуміти мету та призначення музичного мистецтва;

- вільне володіння виконавськими засобами;

- активність самоствердження образно-емоційних мотивів на грунті музичного досвіду;

- навички оцінювання інформації.

Аналіз процесу музичного мислення виконавця як сукупності психологічно складних інтелектуальних і реалізуючих дій включає також інтуїцію - здатність до цілісної оцінки виконавського процесу та його прогнозованих звершень.

Можливі випадки, коли інтуїція, інтегральна оцінка суб'кта доволі слабка, але добре розвинута здатність логічного аналітичного мислення. Тому необхідно усвідомлювати значимість творчого пошуку (прогнозу).

Загальний звукотворчий процес проходить приблизно в такій послідовності: аналітико-синтезуючі дії (уявна інтерпретація); процес звуко-образних уявлень (внутрішній слух); практичне звукове втілення (слухо-моторний аспект); аналіз зворотньої інформації (реальних звукових досягнень), корекція виконавської довершеності. Рівень обдарованості виконавця направляє його увагу на ті аспекти інтерпретаційно визначеного виконавського процесу, що пріоритетні для сприйняття художньо-образної системи музичного твору.

Внутрішній слух є першоосновою професійного мислення музиканта, оскільки він керує аналітичними процесами, генерує і спрямовує інтерпретаційні творчі наміри.

Виконавець, працюючи над розкриттям художньо-образної суті твору, знаходиться в постійному пошуку конкретних показників авторського задуму. Логіка мислення виконавця обумовлена пошуком інтерпретаторської істини, практично ним втілюваної у реалізуючих звершеннях та творчих знахідках.

Інтерпретація як пошук, як втілення, як самовираження особистості виконавця і як реалізація творчих задумів вимагає великої відповідальності перед собою, музичним твором та мистецтвом взагалі.

Підрозділ 3.1 «Органіка гітарного звука» як художньо-виражального явища характеризується його основними якостями - висота, сила, тривалість та тембр. Матеріальною основою звука є вібруюча струна, посилена та тембрально оформлена резонаторним корпусом гітари.

Разом з основним звуком виникають вторинні коливання, так звані обертони, які, в свою чергу, формують темброве забарвлення та флажолетну шкалу. Гітара - інструмент з історично сталим строєм, але, з метою розширення тонального спектру, можливе перестроювання басових струн - частіше в нижчі тони.

За законами акустики, оптимальна точка досконалого звуку струни знаходиться на одній п'ятій її довжини від точки кріплення. Під повноцінним, класичним звуком розуміється звук вельми гучний, яскраво-чистий, збалансованого тембру, такий, що комфортно сприймається слухом.

Підрозділ 3.2 «Динаміка, тембр і темп» розкриває головні інструментальні засоби емоційно-логічного, комплексного вираження в музиці, що виступають, в першу чергу, як фактори емоційної напруги.

Гітарна динаміка як акустичне явище - один з найскладніших компонентів виконавської техніки - тісно пов'язана й взаємозалежна з тембровим колоритом; ця єдність є засобом звукомовлення - смислової артикуляції. Як свідчить акустичний аналіз, навіть просте збільшення сили звука призводить до наповнення його тембрового спектру.

Як ні в якій іншій інструментально-виконавскій галузі, в гітарному виконавстві, в силу невеликого динамічного потенціалу інструмента, найважливішим стає принцип співвідношення, вміння оперувати міні- та мікронюансами в їх модифікуючій тембральній варіантності - «тембровій експресії» (Б.Асаф'єв). Враховується й чисто гітарна органіка - фактор різниці пружності струни на окремих її ділянках, що зумовлює також тривалість звука, темброву контрастність, штрихове (легато-стакато) забарвлення.

У підрозділі висвітлюються фахово специфічні засоби гітарного виконавства. Особливої уваги набувають питання сучасних художніх критеріїв гітарного звука, розмаїття якого на цьому інструменті є невичерпним. Критеріями тут є вельми широка динамічна шкала та різноманітність тембрального спектру, мінімум сторонніх призвуків, обертонова насиченість звука в усіх регістрах. Таке звучання інструмента відповідає класичним вимогам європейської музичної естетики. Специфіка виконавського мистецтва полягає саме в тому, що в арсеналі засобів звукозображання існує лише звук, і лише звуком виконавець відтворює асоціативні уявлення як візуальну картину життя.

Недостатня увага до якості звука гальмує як художній, так і технічний розвиток гітариста. І навпаки, - всебічне творче зростання виконавця помітно прискорюється, якщо він бездоганно оволодів культурою звука, підпорядкованого досягненню високих художніх прагнень та вимогам розвиненого слуху.

Ці питання постійно дискутуються в усьому гітарному світі; багато уваги приділяли їм і корифеї гітарного мистецтва - Ф.Таррега, А.Сеговія, Д.Брім, ін. Серед сучасних досліджень гітарного мистецтва виділяються змістовні розробки американських колег - Л.Рояна, Ч.Дункана, Б.Вердері, С.Тенанта.

В дослідженні значну увагу приділено методам цілісного аналізу гітарного звуковидобування, зокрема, основним компонентам логічно організованої музичної системи - висоті, силі, тембру, тривалості звука.

Нігті правої руки - провідний фактор гітарного звуковидобування, що обумовлює появу звуку різноманітної сили, насиченості, тембру, забезпечує оптимальне м'язове навантаження. Нігтьовий фактор суттєво вплинув не лише на розвиток виконавської техніки, а й на конструкцію самого інструмента та використання нейлонових струн. Але велике значення при цьому має також індивідуальний раціональній вибір заточки форми та довжини нігтів.

Кожна струна гітари на одній ноті може давати безліч тембральних відтінків, в залежності від вище названих засобів, але базовим є положення правої руки - праворуч біля розетки. Всі інші відхилення від цієї позиції обумовлюються вимогами стилю, характеру твору, його окремих частин та епізодів, авторськими ремарками, ін. Окрім цього, трапляються й специфічні фактурно-технічні виклади, в яких передбачається застосування того або іншого елемента, без якого неможливо досягти потрібної динаміки або колориту звука, що також наповнює класичну постановку новими елементами та новим змістом.

Підрозділ 3.3 «Постановочний фактор звукоутворення, техніка правої руки» - розвиває попередні тези щодо естетики звука. Багато уваги приділяється позитивним оціночним критеріям на фоні сучасної хибної тенденції повернення гітарного виконавства у суто камерну площину. Багато світових авторитетів також піддають аргументованій критиці цю таку тенденцію: «звук заради краси звука», що породжує одноманітний «солодкий» образ гітари, перекреслюючи всі інші темброво-виражальні якості інструмента, звужуючи до мінімуму динаміку виконання не тільки у вузькому значенні цього терміна, а й увесь процесуальний масштаб звучності: міні-темп, міні-звук, міні-емоції тощо. Тому традиційні підходи з вузького значення постановки виконавського апарату переходять у більш вагому площину - постановки звука як головного емоційного носія; повернення до класичних традицій та естетичних норм музикування; пристосування індивідуально-анатомічного апарату виконавця до потреб адекватного відтворення музично-художнього змісту твору.

Техніка правої руки - кардинальна проблема гітарного виконавства, на якій базується основний комплекс виконавських виражальних засобів - динаміки, тембру, штрихів, агогіки, ін. Постановка та звуковидобування - тісно взаємопов'язані аспекти гітарної техніки, де найважливішими є: оптимальність цілеспрямованих м'язових рухів; виявлення та розвиток моторних ресурсів виконавця, заснованих на знанні та вмілому використанні доцільно спрямованих організованих умовно-рефлекторних зв'язків; опанування і контроль підготовчих цілеспрямованих рухів, їх єдності в часі, що створює необхідні умови для подолання найрізноманітніших технічних складнощів.

Підрозділ 3.4 «Питання автоматизації музично-виконавських рухів». Проведена тут їх типізація дозволяє виконавцю знаходити художньо доцільні рішення у виконавській техніці. Показано, що автоматизація музично-ігрових рухів фізіологічно функціонує як динамічний стереотип (І.Павлов), що лежить в основі формування виконавських навичок. Автоматизація навичок вивільняє увагу виконавця від спостереження за дрібними деталями фізичних рухів, а виконавський апарат - для комплексного вирішення художньо-технічних завдань. Музиканту необхідно виробляти гнучкі, пластичні рухові стереотипи, що можуть оперативно перегруповуватись залежно від ігрової ситуації.

Автоматизація рухів здійснюється звичайно як стрибок, що відповідає діалектичному закону переходу кількості в якість. Існує два типи автоматизмів: первинні - інтуїтивні, спонтанні та вторинні - утворені шляхом вправ, яким передує сумлінний контроль. Тільки в такому випадку рухи виконуються не тільки автоматично, але й доцільно, що веде до напрацювання стійкого рухового стереотипу - навички. Звідси і технічний ідеал - повна підпорядкованість техніки рук попереджуючим слуховим уявленням на основі керованої автоматизації рухів.

Підрозділ 3.5 - «Техніка лівої руки» - показує, що важливою умовою художнього виконання є специфічна техніка лівої руки гітариста, що включає значення штрихів, вібрації та логічність аплікатури. При всіх індивідуальних анатомічних відмінностях виконавців, головною умовою і показником майстерності гітариста є максимальна близькість пальців до струн, регуляція рухів та напруга при натисканні струн та просторово-руховий комфорт.

Найбільш складні та кропіткі елементи техніки лівої руки гітариста - техніка барре, розтяжки, зміна позицій та стрибки, що у всіх виконавсько-інструментальних школах є проблематичними.

Безкінечне розмаїття емоціональних відтінків композиторського задуму та власне інтерпретаторське бачення виконавець здійснює в конкретних звукових рішеннях за допомогою штрихової техніки та аплікатури.

Через свою інструментальну специфіку ці терміни тісно пов'язані між собою, часто взаємообумовлюють та доповнюють один одного. Наприклад, з одного боку, в гітарній практиці завдяки раціональному вибору аплікатури можлива штрихова реалізація музичного матеріалу, а з іншого боку - через гітарну багатоваріантність штрихове забарвлення дає поштовх до пошуку аплікатурного рішення.

Все це значною мірою розширює інтонаційно-виражальні можливості гітари, але потребує від виконавця диференційованого підходу в рішенні конкретних художніх і технічних завдань. Окрім цього, техніці лівої руки гітариста притаманна й специфічна біфункціональність: вона не тільки дотискує струни, готовить матеріал для озвучення, але й сама бере активну участь у звукотворенні. На цьому, принаймні, вибудована вся техніка гітарного легато, але найбільш показова в системі мелізматики: тут вона інколи виступає і як прийом, і як спосіб, і як штрих.

Прийом вібрато розглядається в аспекті техніки лівої руки, але він одночасно є й важливим колористичним та тембротворчим фактором у звуковеденні, інтонуванні, емоційному втіленні звучності. Майстерне володіння цим засобом дозволяє гітаристу отримати цікаву гаму нових нюансів та фарб. Вібрато має низку правил застосування. З волі виконавця та в контексті розгортання драматургії твору вібрато повинно не тільки виникати спонтанно, прискорюватися або сповільнюватися, але й модифікуватися в безперервній зміні відчуттів у найбільш співочих регістрах інструмента.

Майстерно виконане вібрато може бути й активним засобом музичного фразування, збагачувати його інтонаційну виразність притаманним йому внутрішнім теплом. У виконавській практиці застосовуються три основні прийоми вібрації - долонєва (основний вид), ліктьова (при виконанні акордів) та їх сучасний різновид - пальцьова (або поперечна, глибока) за рахунок штучного перетягування струни.

Усі ці різновиди вібрації мають свою амплітуду (розмах) та частоту, зумовлювані не тільки художніми вимогами, а й самою органікою гітарного звука, тобто позиційністю: чим вища позиція, тим менша амплітуда, але частіша вібрація; чим нижча позиція - тим амплітуда та частота вібрування спокійніша.

Підрозділ 3.6 - «Метро-ритмічна координація» - показує, що в роботі над музичним твором завжди виникає потреба врахування багатьох факторів музичної виразності, зокрема загального темпу твору та його окремих частин, метричної рівноваги та гнучкості ритміки, логіки темпових відхилень, зумовлених художніми намірами та уподобаннями виконавця.

Ритмічність виконання характеризується рівномірною пульсацією динамічних та агогічних акцентів, вибір яких обумовлений жанром, стилем, характером та змістом виконуваного твору. Основою роботи над метроритмом є точне прочитання в нотах часових співвідношень тривалості звуків.

Велике виражальне значення мають також і паузи, де важливо відчути внутрішню виразність кожної з них. В п'єсах віртуозного характеру важливішим завданням є вміння витримати загальний темп та досягти єдиного ритмічного пульсування.

Підрозділ 3.7 - «Специфіка виконавського слуху» - надає особливого значення виконавському слуху, що в мелодійному інтонуванні гітариста потребує опори на гітарну специфіку звукоутворення.

Виконавська специфіка музичного слуху - це здатність опосередковано, через уявлення звучання попереджувати, контролювати й корегувати емоційно-інтелектуальні та моторно-психологічні процеси в часі.

Всі ці фактори є також основою поліфонічного мислення - здатності диференційованого та цілісного уявлення одночасного розгортання декількох мелодичних ліній, а ширше - паралельного розвитку фактурних та мелодичних пластів, що створюють разом звукове єднання - політональне, поліладове, полігармонічне та політемброве, яке потребує багатоплощинної уваги та діяльного слухового контролю.

Творча спадщина Й.С.Баха - животворне джерело виконавської інтерпретаторської творчості всіх музикантів та гітаристів, зокрема. Доробок Баха налічує ряд значних оригінальних лютневих творів (близького до гітари інструмента), які без переробки виконуються гітаристами. Окрім «Сюїт для лютні-соло», репертуар гітаристів прикрашають перекладення скрипкових, віолончельних та клавірних творів Баха, - значну частину яких він власноруч переробив для лютні; іншу частину було зроблено під його контролем.



ВИСНОВКИ

Професійна підготовка, виконавська майстерність гітариста базується на системних теоретичних знаннях, вільному володінні арсеналом технічно-виражальних засобів інструмента, критичному осмисленні та орієнтації у великому сучасному інформаційному просторі, що сприяє досконалому, інтерпретаторськи змістовному та артистичному втіленню музичного твору у реальному звучанні.

Виконавська майстерність включає в себе весь комплекс слухо-моторних та психофізіологічних характеристик, навичок та вмінь, прийомів і музично-ігрових рухів. Структура твору, його зміст одухотворюються логікою застосування виконавських засобів як спрямованих та втілення співтворчого інтерпретаторського й технологічного мислення музиканта.

Вдосконалення виконавської художньої техніки - процес безперервний, необхідний для здійснення інтерпретаційних завдань, органічно пов'язаний з процесом смислового інтонування музичного змісту виконуваного твору.

Психофізіологічні основи виконавської майстерності включають в себе мислення, увагу, волю, відчуття, сприймання, уяву, пам'ять, емоції; художнє втілення музичного твору базується на взаємодії інтелектуального та емоціонального факторів.

Базовими в гітарній техніці є слухові, тактильні, рухові та зорові відчуття, слухо-моторна пам'ять, уява та попередження, а реалізатором - скоординована техніка правої та лівої рук, яка, в свою чергу, залежить від раціонального цілеспрямування, автоматизації, повної підконтрольності попереджаючим слуховим уявленням, що формують і навички психотехніки.

Найважливішим критерієм майстерності гітариста є володіння академічним, різнобарвним звуком значного динамічного діапазону, що в свою чергу стимулює всебічне розширення темброво-колористичної палітри, збагачення її новими прийомами та штрихами.

Інтерпретаційне мислення вимагає від виконавця великого й багатоплощинного запасу знань і практичних навичок. Аналітичне мислення та інтуїція є засобом пошуку інтерпретаторської істини, яка, в свою чергу, вимагає великої відповідальності перед собою та музичним твором. Оригінальна єдність образного, теоретичного, психологічного й технологічного аспектів музичного мислення складають основу співтворчого з композицією музично-виконавського мистецтва.

Багатство темброво-динамічних та емоційних відтінків гітарного звука як фактор емоційно-чуттєвої напруги, розширює інтерпретаційно-логічні виконавські можливості інтерпретатора-виконавця, стимулює оптимальне використання арсеналу органіки гітарного звука.

Виконавські виражальні засоби розкривають і доповнюють авторський задум, але не підмінюють його. Застосування цих засобів (сили звука, темпу, артикуляції, штрихів, тембрів тощо) не повинно заслоняти художню значимість ладово-гармонічної структури, логіку розвитку, драматургію композиції.

Виконавський тонус - це глибоко змістовний психологічний стан музиканта, що відображає загальний характер безперервного процесу реального звучання, стимулює динаміку музичного твору та стає зв'язуючою емоційно-психологічною ланкою між композитором і слухачем.

У виконавському процесі має діяти принцип поступового й економного введення інструментальних виражальних засобів з відчуттям художньої міри.

Поетапне зміцнення виконавського потенціалу музиканта на кожному ступені його розвитку є однією з основних передумов формування творчої самостійності гітариста.

Проведене дослідження показало, що провідним науковим методом у створенні теорії формування виконавської майстерності може бути метод структурно-функціонального аналізу й синтезу, як такий, що найбільш відповідає специфіці даного предмета.

Методи, принципи та критерії формування виконавської майстерності гітариста, напрацьовані багатовіковою практикою зарубіжних та вітчизняних діячів в галузі музичного мистецтва, отримали в даному дослідженні узагальнення та теоретичне обґрунтування, що можуть бути використані для подальшого розвитку системи навчання та виховання талановитої молоді, а також для підвищення рівня наукового забезпечення творчої діяльності та якісного розвитку гітарного мистецтва в цілому.



ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Михайленко Н.П. Двигательные качества и свобода исполнительского аппарата гитариста / Н.П.Михайленко // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: зб.наукових праць. - Харків, 2004. - С. 105-112.

2. Михайленко Н.П. Клас гитары в музыкальном училище / Н.П.Михайленко // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: зб. наукових праць. - Луганськ, 2004. Вип.2 - С. 73-77.

3. Михайленко Н.П. О слухо-моторных связях в технике гитариста / Н.П.Михайленко // Стаття в збірці наукових праць. - Харків, 2004. - С. 193-198.

4. Михайленко Н.П. История одного опуса / Н.П.Михайленко // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: зб.наукових праць. - Луганськ, 2005. - Вип.3. - С.102-108.

5. Михайленко Н.П. Развитие творческой инициативы и навыков самостоятельной работы / Н.П.Михайленко // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: зб.наукових праць. - Луганськ, 2005. - Вип.4. - С.192-196.

6. Михайленко М.П. Дилема звука на гітарі / М.П.Михайленко // Стаття в збірці наукових праць. - Харків, 2006. - С. 286-294.

7. Михайленко Н.П. Специфика исполнительского слуха в технике гитариста // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: зб.наукових праць. - Харків, 2006. - С. 255-259.

Размещено на Allbest.ru

...