Діалог як принцип жанроутворення та форма буття камерно-вокального твору

Размещено на http://allbest.ru

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

ім. М. В. ЛИСЕНКА

УДК: 78.451

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ДІАЛОГ ЯК ПРИНЦИП ЖАНРОУТВОРЕННЯ ТА ФОРМА БУТТЯ КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОГО ТВОРУ

(теоретичний та виконавський аспекти)

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

ХАРАНДЮК Наталія Тарасівна

Львів - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі музичної україністики та медієвістики Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка Міністерства культури України.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, професор, професор кафедри концертмейстерства Ніколаєва Лідія Михайлівна, Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка (м. Львів)

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, доцент, завідувач кафедри теорії музики Савицька Наталія Владиславівна, Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка (м. Львів)

кандидат мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри теорії музики Коханик Ірина Миколаївна, Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського (м. Київ)

Захист відбудеться 14 квітня 2011 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.869.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства у Львівській національній музичній академії ім. М. В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. О. Нижанківського, 5, 2-й поверх, ауд. 35.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. О. Нижанківського, 5.

Автореферат розіслано «11» квітня 2011 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент О. Т. Катрич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ідея діалогу, набуваючи протягом останніх років універсального характеру, об'єднує і зближує протилежні вектори наукових пошуків. Більшість досліджень з даної проблеми ґрунтуються на ідеях М. Бахтіна і торкаються різних галузей наукового знання. Діалог стає провідним методологічним принципом у комплексі гуманітарних наук. Розробивши класифікацію діалогічних процесів на рівні мислення, пізнання, спілкування, вчені відстежують елементи діалогічності на макро- та мікрорівнях. Міждисциплінарний характер сучасних розвідок не лише засвідчує перспективність даної проблеми, але й формує підґрунтя для музикознавчих досліджень. фортепіано інтерпретація переклад виконавство

У ряді публікацій різного формату висвітлюється широкий спектр аспектів діалогістики. Крізь її призму розглядаються різноманітні явища культури та мистецтва. Як і в літературі, одночасно з використанням наративних структур, актуалізуються структури діалогу та полілогу. Симптоматичною є поява певного кола музичних опусів, у назвах яких фігурують ці поняття, перетворюючись у складову частину жанрової дефініції або конкретизуючи особливості образного змісту, драматургії. Актуальність теми дослідження підтверджують і сучасні тенденції у виконавстві, зокрема, конкурси вокально-фортепіанних дуетів (Австрія, Росія).

У камерно-вокальних творах діалогічність виявляється, перш за все, у синтетичній природі жанру, його дуалізмі, де кореспондують слово і музика, вокальне та інструментальне начало. У камерно-вокальних та інструментальних жанрах діалог може реалізовуватися на міжкультурному та міжнаціональному рівнях, а також на рівні взаємодії вербального та іманентно музичного начал. Важливим є висвітлення особливого виду діалогічності, що реалізується на рівні комунікації між партнерами вокально-фортепіанного ансамблю. Ця проблема є цікавою не лише в теоретичному аспекті, але й важливою для виконавської практики, яка передбачає спільне музикування.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація відповідає плану наукових робіт з музичної україністики та медієвістики Львівської національної музичної академії і є частиною комплексної теми № 4 «Методологічні аспекти українського історичного музикознавства: сучасний стан, ґенеза, перспективи» перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка на 2007-2012 рр.

Метою дослідження є обґрунтування дуетно-діалогічної природи творів для голосу з фортепіано, зумовленої ґенезою і онтологією жанру та доведення значущості діалогу як важливої передумови реалізації авторського задуму в процесі виконавства.

Для досягнення окресленої мети вирішуються наступні завдання:

1) висвітлити загальноестетичні проекції понять «монолог», «діалог», «полілог»;

2) дослідити функції цих категорій у композиторській практиці з урахуванням специфіки їх прояву в камерно-вокальному жанрі;

3) простежити механізм вияву діалогічного принципу в камерно-вокальній музиці, зосередивши увагу на таких моментах, як взаємодія вербального і музичного компонентів на рівні образно-змістовних, структурних, мовно-лексичних особливостей у діахронному і синхронному зрізах (в мелодії, гармонії, темброво-фактурних елементах, вокальній та фортепіанній партіях);

4) запропонувати типологію вербальних діалогів у нерозривному зв'язку з поетичним текстом камерно-вокальних творів;

5) класифікувати види і форми діалогу як на рівні вокальної партії (по горизонталі), так і вокально-фортепіанної фактури (по вертикалі);

6) проаналізувати діалогічні ситуації у конкретних музично-поетичних текстах;

7) визначити особливості комунікаційного зв'язку та дуетно-діалогічних відносин на мовленнєму рівні - у вокально-фортепіанному ансамблі;

8) розробити спеціальну методику аналізу камерно-вокальних творів, яка ґрунтується на принципах діалогістики.

Об'єкт дослідження: камерно-вокальна музика.

Предмет дослідження: діалог як принцип жанроутворення та форма буття камерно-вокального твору.

Матеріалом дослідження стали твори для одного голосу та фортепіано (вокально-фортепіанні дуети) українських та зарубіжних композиторів різних жанрів.

Теоретичною базою дослідження послугували праці з теорії діалогу в галузі літературознавства (М. Бахтіна, Т. Плеханової, Л. Якубінського), філософії (В. Біблера, Г. Батищева, М. Бубера, Г. Буша, Г.-Ґ. Гадамера, М. Кагана, А. Немчинової), семіотики (У. Еко, Ю. Лотмана), культурології (М. Гольберга), психології (І. Васильєвої, Л. Виготського, А. Добровича, Г. Дьяконова, Г. Кучинського), теорії комунікації (О. Берегової, Т. Колокольцевої, О. Потоцкого), музикознавства (І. Белєнкової, В. Васіної-Гроссман, М. Лобанової, О. Самойленко, І. Польської, Є. Назайкінського, Л. Ніколаєвої, М. Скребкової-Філатової, Ю. Хохлова), а також дослідження в галузі лібреттології (Г. Ганзбурга).

У дослідженні було використано наступні методи: системний, комплексний - при аналізі музичних артефактів; філософсько-лінгвістичний - при аналізі вербальної основи камерно-вокальних творів; компаративний - при порівнянні виконавських версій; різні види музикознавчого аналізу: образно-семантичний, системно-структурний та інші.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

- комплексно розглянуто камерно-вокальну музику в світлі проблем діалогістики, виявлено елементи діалогу на різних рівнях музичного цілого від макро- до мікроструктур;

- запропоновано типологію діалогів у вокальній партії;

- обґрунтовано такі поняття, як вокально-фортепіанна фактура, вокально-інструментальна партитура, що відповідають особливостям музично-поетичного тексту та його виконавського втілення;

- здійснено класифікацію вокально-фортепіанних дуетів, в основу якої покладено принцип діалогу на рівні вокально-інструментальної фактури (голос-інструмент);

- розроблено новий підхід до розгляду камерно-вокальних творів, який ґрунтується на принципах діалогістики;

- запропоновано алгоритм вияву елементів діалогу у синтетичних музично-поетичних текстах та їх реалізації у процесі спільного музикування;

- накреслено модель аналізу образно-інтонаційних та композиційно-драматургічних параметрів діалогічності у творах для голосу та фортепіано;

- визначено роль елементів діалогізування в організації форми, їх конструктивне і смислове значення у системі виразових засобів та ансамблевого музикування;

- досліджено специфіку перекладу вокальних творів діалогічної структури;

- доведено, що камерно-вокальний твір необхідно позиціонувати як вокально-інструментальний ансамбль, де діалог є оптимальним засобом взаємодії партнерів;

Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів у подальших дослідженнях, присвячених проблемам діалогу та діалогістики, а також у виконавській та педагогічний діяльності як вокалістів, так і піаністів. Запропонована методика бачиться перспективною у сенсі поглиблення образно-стильового та структурно-композиційного аналізу музичних творів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри музичної україністики та медієвістики ЛНМА ім. М. В. Лисенка. Основні положення і результати дослідження апробовані у доповідях на наукових конференціях: «Мистецтво молодих - 2003», ЛДМА ім. М. В. Лисенка (Львів, 2003); Науково-практична конференція присвячена 150-річчю ЛДМА ім. М. Лисенка та 30-річчю кафедри концертмейстерства (Львів, 2003); Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми викладання музичних дисциплін у вищій школі» (Кременець, 2004); Наукова конференція, присвячена 125-літтю від дня народження Станіслава Людкевича (Львів, 2004); Наукова конференція «Музикознавчі студії - 2004» (Львів); Всеукраїнська наукова конференція «Еволюційні процеси в музичному мистецтві: від минулого до майбутнього» (Донецьк, 2005); VІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Наука і освіта `2005» (Дніпропетровськ); Конференція молодіжної секції Музикознавчої комісії НТШ (Львів, 2006); Міжнародна конференція до 250-річного ювілею Вольфганга Амадея Моцарта «В. А. Моцарт: погляд з ХХІ сторіччя» (Львів, 2006); VІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Молоді музикознавці України» (Київ, 2006); наукова конференція молодих учених «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків, 2006); Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 250-річчю від дня народження В. А. Моцарта «Музичний світ В. А. Моцарта: шляхи осягнення» (Харків, 2006); Міжнародна науково-практична конференція «Україна - Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур» (Київ, 2006); Засідання молодіжної секції Музикознавчої комісії НТШ (Львів, 2007); Х Всеукраїнська науково-практична конференція для студентів та молодих науковців «Діалог людей і культур як шлях нового гуманізму» (Львів, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 статей (з них - 7 у фахових виданнях, затверджених ВАК України) та тези п'яти Всеукраїнських та Міжнародних науково-практичних конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, додатку, який містить нотні приклади. Загальний обсяг роботи становить 247 сторінок, з них основного тексту - 174 сторінки. Список використаних джерел містить 359 позицій, з яких - 11 іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми, визначаються об'єкт, предмет та методи дослідження, формулюються мета і завдання дисертації, розкривається її новизна, наукове й практичне значення, подається інформація про апробацію результатів дослідження.

РОЗДІЛ 1 «Проблема діалогу в світлі наукового дискурсу» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми: огляд сучасних концепцій» узагальнено теоретичні погляди на проблему діалогу, висвітлено ракурси її дослідження в різних галузях наукового знання. Зазначається, що у сучасній науковій думці діалог є одним зі способів дослідження сутності людини, а діалогічна ситуація цікавить філософів у зв'язку з вивченням проблем розуміння та інтерпретації інформації, міжсуб'єктної взаємодії. Діалог розглядається і як форма творчості, в процесі якої через пізнання і розуміння іншого людина пізнає себе.

Інтерес до діалогу як до основи творчого мислення, що зростає у 60-70-х роках ХХ ст. завдяки культурологічним працям М. Бахтіна, продовжує осмислюватися вченими і розвиватися в різних галузях знань, що свідчить про перспективність і далекоглядність ідей вченого, невичерпний науковий потенціал його теорії діалогу. Важливого значення в контексті діалогу набуває мова як засіб комунікації. Діалогічна модель мови досліджується на семіотичному рівні, в діалогічному ракурсі розглядається текст художнього твору та його інтерпретація. Об'єктом наукових зацікавлень мовознавців є структурні особливості діалогу, типи питальних речень, їх інтонаційна специфіка, прояви модальності висловлювання і т.п. У контексті діалогічної проблематики виявляється жанрова специфіка художніх творів. Значна кількість досліджень присвячена проблемі перекладу літературно-художнього тексту, який є проявом діалогічних взаємозв'язків на рівні культур, типів мислення, особистісної самосвідомості.

Серед музикознавчих досліджень обраного напрямку вирізняється дисертація О. Самойленко (автор створює концепцію типологічного підходу до музики на основі вивчення її діалогічної природи). Досліджуються прояви діалогу в інструментальній музиці, зокрема, у жанрі скрипкового концерту (Л. Скрипнік), симфонічній музиці (М. Пороховниченко) та опері (І. Белєнкова); аналізуються особливості стильового діалогу в музиці ХХ століття (О. Кучма). Камерно-вокальна музика розглядається з позиції діалогу митців (О. Галузевська), з точки зору специфіки виконавського діалогу (О. Філатова), досліджується стратегія діалогу у творах на перекладені тексти (Н. Старюченко). Зразки камерно-вокального жанру розглядаються з позицій міжтекстового діалогу (А. Кремер), вказується на зв'язок категорії жанру з діалогом (М. Лобанова).

У підрозділі 1.2. «Монолог, діалог, полілог у понятійно-термінологічному аспекті» увага зосереджується на категоріальному апараті. Вказується на широкий спектр тлумачень поняття «діалог» та необхідність його дослідження у тісному взаємозв'язку з поняттям «монолог». Звертається увага на існування перехідних (діалогізований монолог, монологізований діалог) та специфічних його форм прояву (псевдодіалог, мовчазний діалог), які допомагають розкрити специфіку досліджуваного об'єкту. Розглядаються похідні поняття (діалогічність, діалогізм, діалогізація, діалогізування), що відображають прояви діалогу на текстовому та виконавському рівнях. Акцентуються умови реалізації ідеї діалогу на її специфічних особливостях (модальність, рефлексивність), застосування яких є актуальним для теоретичного та практичного дискурсів роботи.

РОЗДІЛ 2 «Типологічні риси камерно-вокальних творів з діалогічними ознаками» складається з чотирьох підрозділів, у яких розглядаються композиції діалогічної та потенційно діалогічної структури різних жанрів.

У підрозділі 2.1. «Камерно-вокальний жанр як особливий вид діалогу» здійснено перегляд традиційних дефініцій, пов'язаних із діалогічним розумінням взаємодії учасників вокально-фортепіанного дуету. Йдеться про посилення комунікативних ансамблевих функцій співака та піаніста, що дозволяє максимально виявити різні види діалогічної ситуації, потенційно закладеної у тексті музичного твору.

Вказується на дві протилежні тенденції, через які реалізуються форми діалогічної взаємодії у камерно-вокальному виконавстві: а) зростання кількості учасників ансамблю (діалог стає полілогом шляхом введення у вокально-фортепіанний дует ще одного солюючого інструмента - струнного або духового); б) звуження «складу учасників» до однієї особи при збереженні діалогічного типу викладу тексту (процес автокомунікації реалізується у вигляді роздвоєння особистості героя, уявного діалогу з іншими персонажами чи квазісуб'єктами).

Звертається увага на прояви діалогічності на рівні жанрових дефініцій (у підзаголовках конкретних творів та їх частин), що притаманне не лише камерно-вокальним жанрам, але й інструментальній музиці (сольній та ансамблевій).

Наводяться приклади діалогічної організації вокальних творів, що виявляється у їх назві-адресації, а також зразки прояву роззосередженої діалогічності, яка реалізується у вигляді парних творів, диптихів. Окремо звертається увага на діалогічність як на особливість структури вербального першоджерела, яке може бути побудованим - повністю або частково - у формі діалогу або містити його елементи. Твори монологічного складу, музично-поетичний текст яких діалогізується введенням різноманітних прийомів, пропонується називати потенційно діалогічними.

Підрозділ 2.2. «Твори діалогічної структури та особливості їх аналізу» присвячений класифікації та розробці методики аналізу композицій, поетичні тексти яких написані у формі діалогу чи містять його ознаки.

Згідно запропонованої класифікації твори поділяються на: а) діалоги (дуети-діалоги, що передбачають участь двох виконавців-вокалістів та монодіалоги, призначені до виконання одним вокалістом); б) потенційні діалоги (діалогізовані монологи та монологи-звернення); в) синтезовані композиції (поєднують різні типи висловлювання чи взаємодії); г) псевдодіалоги (репліки героїв не вступають у смислову взаємодію).

Пропонується алгоритм аналізу камерно-вокальних творів на основі діалогічного підходу, який включає:

1) порівняльний аналіз поетичних текстів оригіналу і вербальної основи камерно-вокального твору: композиційно-структурний, лексичний, інтонаційний, фонетичний, синтаксичний, морфологічний та метричний (у випадку перекладу);

2) розгляд музично-поетичного тексту з точки зору втілення його семантики та діалогічної структури: масштаби реплік, інтонаційна відповідність звертань (питальних, окличних і т.п.), інтонаційне поєднання реплік (скріпи), ритмічні, тембральні, ладо-тональні особливості звертань, диктальний / модальний характер реакцій персонажів, тип викладу матеріалу - стабільний / динамічний; прояви невербальних компонентів спілкування;

3) аналіз фактури камерно-вокального твору крізь призму діалогічності: роль і значення дублювань, перегуків, співставлень, різновидів викладу реплік (синхронного та діахронного), прояви прихованої діалогічності;

4) вплив діалогічної будови тексту на драматургічні особливості твору;

5) інтертекстуальні зв'язки.

Розроблено також спеціальну модель аналізу, яка передбачає наступні ракурси розгляду:

1) наявність «діалогу» епох, стилів (національних, індивідуальних);

2) тип комунікації у системі «композитор-поет»: монолінгвістична чи білінгвістична (на оригінальний чи перекладений текст);

3) вияв діалогу в музично-поетичному тексті «по горизонталі» (у вокальній партії): тип діалогу - прямий, опосередкований, потенційний;

4) вияв діалогу у вокально-фортепіанній фактурі «по вертикалі»: синхронний/діахронний (дует-унісон, комплементарний діалог, полілог);

5) типологія реплік: передбачення, підхоплення, відповідь, перегук.

У пункті 2.2.1. «Вокально-фортепіанні дуети на основі народних пісень» розглянуто композиції, створені на основі народнопісенних першоджерел, у яких виявлено діалогічні взаємозв'язки на різних рівнях музичного цілого.

Зазначається, що інтерпретуючи фольклорні зразки, композитори часто зберігають куплетну форму, характерну для народної творчості, де репліки різних персонажів передаються одним музичним матеріалом. Така побудова характерна для обробок М. Лисенка, Я. Степового, Л. Ревуцького, О. Нижанківського, С. Людкевича, Р. Сов'яка, І. Майчика та ін. Простота фактурного вирішення, використання однокуплетної музичної структури у обробках-діалогах Б. Бартока, Л. Яначека продиктована прагненням зосередити увагу на ладо-інтонаційних та метро-ритмічних особливостях мелодії, подати у «натуральному» вигляді, а не використати їх як матеріал для індивідуалізованих композицій, наближуючи до традиційних академічних камерно-вокальних жанрів. Частина композицій однокуплетного зразка створювалася з метою включити народні пісні до репертуару співаків. Часто авторами виступали піаністи-концертмейстери, які не ставили перед собою складних мистецьких завдань, зокрема, щодо інтерпретування діалогічних за будовою текстів.

Втілюючи пісні-діалоги у багатокуплетній музичній структурі, композитори підкреслюють їх структурні особливості засобами фортепіано, наділяючи персонажів музичними характеристиками. Зокрема, це стосується обробок-монодіалогів Б. Лятошинського, М. Дремлюги, В. Косенка, А. Штогаренка, В. Барвінського, М. Колесси, Д. Задора, Б. Фільц, Я. Ярославенка, В. Кирейка, серед західно-європейських композиторів - Lieder Брамса, які написані переважно у куплетно-варіаційній, іноді - куплетно-варіантній формі. Засобами втілення особливостей діалогічної взаємодії персонажів є контрастність фактурного викладу, ладо-тональні, динамічні, ритмічні, гармонічні, темпові зміни. Результат розвитку діалогу може передаватись через фактурний синтез (взаємодоповнення характеристик героїв у заключному куплеті), що є свого роду музичним підсумком діалогу, його розв'язкою, яка символізує згоду персонажів (Й. Брамс). Діалогічність викладу може посилюватись шляхом поліфонізації фактури, реалізуватися через канонічну імітацію на рівні «голос-інструмент» (Б. Бріттен).

Серед композицій цього жанру зустрічаються зразки, написані у формі діалогу-дуету, який передбачає виконання двома особами (Р. Верещагін). У деяких обробках народних пісень діалогічний тип викладу переростає у полілогічний, що відбувається шляхом збільшення виконавського складу: акомпанемент доручається інструментальному тріо класичного складу - фортепіано, скрипка, віолончель (Л. Бетховен). Одним із проявів діалогу є створення обробок інонаціональних народнопісенних зразків (Л. Бетховен, Б. Бріттен, М. Дремлюга).

Підкреслюється більш опосередковане функціонування діалогу в системі «композитор-фольклор», що проявляється, зокрема, у написанні творів на народні тексти (І. Карабиць - «Три пісні на народні тексти», Ю. Іщенко - «Календарні пісні»); у використанні жанрів народної музики. Поетичну основу в цьому випадку складають не народні, а авторські тексти (В. Бібік - «Пісні батьківського дому» на слова В. Луговського). Мелодії пісень наближені до народних зразків своєю ладо-інтонаційною, метро-ритмічною будовою при відсутності прямого цитування.

У пункті 2.2.2. «Індивідуально-авторські інтерпретації поетичних текстів» звертається увага на те, що перевага діалогічності та монологічності пов'язана з естетичними пріоритетами певних періодів розвитку культури і мистецтва. Ці пріоритети впливають на композиторське мислення, зумовлене особливостями індивідуальної картини світу митця.

На прикладі творів В. А. Моцарта, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Г. Вольфа, Й. Брамса розглядається механізм смислової взаємодії реплік героїв, аналізується співвідношення голосу та інструмента, визначається роль партії фортепіано у становленні драматургії твору. Звертається увага на особливі види діалогічного зв'язку між піснями циклу Г. Вольфа «Італійська книга пісень», які можуть бути згрупованими за змістом (діалог чоловічого та жіночого голосів). Вказується на способи діалогізації тексту у творчості російських композиторів, зокрема, М. Мусоргського, П. Чайковського, Д. Шостаковича.

Серед українських авторів розглядаються твори діалогічної структури М. Лисенка, М. Вериківського, М. Дремлюги, С. Людкевича, досліджуються окремі прояви діалогічності у солоспівах А. Кос-Анатольського, В. Барвінського, Ю. Мейтуса, Ф. Надененка, Б. Фільц, І. Карабиця, Ю. Іщенка. Окремо розглядається вокальний цикл В. Сильвестрова «Тихі пісні», в основі задуму якого - «діалог культур».

Цьому жанровому різновиду властиві наступні риси: на текстовому рівні - увиразнення та індивідуалізація музичної мови учасників діалогу; персоніфікація; прийом непрямих характеристик (наслідування головним героєм мови інших персонажів); наповнення пісень вигуками, звертаннями; «двоплановість по горизонталі» (співставлення коротких контрастних побудов усередині одного музичного образу, однієї думки, які творять єдине ціле); на міжтекстовому рівні - використання лейтмотивів, цитат чи квазіцитат (Шуберт, Шостакович, Мусоргський); на міжжанровому - жанрові модифікації, створення «жанрових гібридів» (Людкевич); на комунікативному - введення в музично-поетичний текст вставних слів, ремарок комунікативного значення (Мусоргський, Шостакович); на рівні голос-інструмент - створення так званого «діалогу образів» чи «діалогу смислів» через різні виразові функції голосу та інструмента («двоплановість по вертикалі» за Ю. Хохловим). Умовою «діалогічного прочитання» текстів багатьох композицій сучасних авторів є розуміння їх широкого контексту, яке неможливе поза діалогічними зв'язками епох, стилів, культур.

У підрозділі 2.3. «Особливості вияву діалогічності у солоспівах-молитвах» наголошується на діалогічному підході до композицій цього жанрового різновиду.

Незважаючи на те, що більшості текстів солоспівів-молитов притаманна монологічність висловлювання, правомірною автор вважає постановку питання про їх потенційну діалогічність. Відсутність вербально озвученої репліки у відповідь на відозви, закладені у творах молитовного змісту, не є ознакою монологічності, оскільки вона не передбачає відповіді. За формою молитва нагадує монолог, за змістом - діалог, але не тотожний самодіалогу, в якому людина відповідає сама собі.

Присутність Іншого здатна змінювати поведінку людини - в цьому полягає різниця між монологом та діалогом. Присутність Іншого (людини чи Всевишнього) визначає зміст і характер реплік та інтонацію промовця. Спільним чинником, що об'єднує процес особистісного молитовного спілкування людини з Богом, і спілкування на основі тексту, до якого залучається більша кількість осіб, є пошук самототожності, відмова від численних рольових масок (це - перша і найголовніша умова досягнення молитовно-діалогічного контакту). Актуальною у даному контексті є теза про те, що відсутність слів не означає відсутності діалогічної взаємодії. У зв'язку з цим важливого значення набуває співінтонування молитовного тексту, а також вміння слухати.

Поетичну основу вокальних композицій духовного змісту складають тексти різних типів: а) канонічні молитви; б) тексти Святого письма, найчастіше взяті з поетичних книг Старого Завіту чи Євангелія (в оригінальному вигляді чи у вигляді переспіву, створеного поетом); в) молитви довільного змісту, автором яких виступає поет; г) поезія, пов'язана з релігійними образами. Об'єктом аналізу у цьому підрозділі обрано «Духовну музику» для сопрано і фортепіано Л. Дичко, у музично-поетичному тексті якої (незважаючи на відсутність діалогічної форми викладу вербального тексту) присутні риси прихованого діалогу. Важливого значення у цьому творі набуває взаємодія голосу та інструмента. Діалогізація музично-поетичного тексту здійснюється, зокрема, шляхом використання у партії фортепіано «реплік без слів», які несуть основне смислове навантаження, виступаючи повноцінним учасником діалогу. Особливістю фортепіанних інтерлюдій є тісний зв'язок зі словом.

У підрозділі 2.4. «Проблема мовного перекладу текстів музичних творів діалогічної будови та з елементами діалогізування» проаналізовано існуючі переклади деяких камерно-вокальних творів зарубіжних (німецьких, французьких) авторів, здійснено їх порівняльний аналіз із оригінальними поетичними текстами, виявлено невідповідності на образно-змістовному, інтонаційно-синтаксичному, фонетичному рівнях.

На прикладі композицій «Кожним вечором царівна» С. Людкевича (сл. Г. Гайне, пер. А. Кримського) та «Фіндлей» Г. Свірідова (сл. Р. Бернса, пер. С. Маршака) розглядається проблема подвійного перекладу. Досліджується специфіка перекладу вокальних творів, написаних на тексти діалогічної структури, які в такому аспекті спеціально не розглядалися. Звертається увага на проблему невідповідності роду деяких іменників у різних мовах (це стосується головним чином ірреальних героїв або явищ природи, наділених прямою мовою). У якості прикладу розглядається пісня Ф. Шуберта «Смерть і дівчина» («Der Tod und das Madchen») на сл. М. Клаудіуса.

РОЗДІЛ 3 «Діалог як основа ансамблевої взаємодії у вокально-фортепіанному дуеті» присвячено проблемам виконавського втілення камерно-вокальних творів діалогічної та потенційно діалогічної структури в аспекті взаємодії учасників камерно-вокального ансамблю.

У підрозділі 3.1. «Діалог як форма виконавського спілкування» увага зосереджується на проблемі ансамблевої взаємодії піаніста та вокаліста. Цей процес досліджується з точки зору діалогічних реакцій його учасників, кожен із яких впливає на партнера вмінням слухати, чим визначає мову і характер висловлювання «співрозмовника». Наголошується на важливості розуміння «дуетної», а не сольної природи жанру, партнерській взаємодії, що проявляється у ставленні до партнера як до самого себе, цілковитій узгодженості (інтерпретаторських) позицій. Якщо діалогічна взаємодія між виконавцями не реалізується повноцінно (не узгоджено текстовий, психологічний, тезаурусний, професійно-виконавський, культурний рівні), то справжній діалог не відбувається, а перетворюється у псевдодіалог (чергування монологів).

У ході окреслення ансамблевих завдань учасників вокально-фортепіанного дуету увага акцентується на функціях партнерів у процесі діалогу, їх взаємодії на структурному рівні. Пропонується метод підтекстовки, який дозволяє яскравіше виявити діалогічні елементи, краще усвідомити співвідношення рельєфу і фону у фактурі інструментальної партії. Зазначається, що такий підхід розвиває асоціативне мислення, розуміння семантики інтонацій, сприяє виробленню «мовного» інтонування на фортепіано.

У підрозділі 3.2. «Діалогізм вокально-фортепіанної фактури та його виконавське втілення» пропонується системний підхід до фактури камерно-вокального твору, при якому вокальна та інструментальна партії розглядаються як неподільні складові синтезу. Вводиться поняття «вокально-фортепіанна фактура», яке означає синтетичну багатоелементну звукову тканину в єдності вербального, вокального та інструментального компонентів, що зафіксована у нотно-літерній графіці та розрахована на виразові і технічні можливості голосу та інструмента. У процесі виконавства вона перетворюється на фонічно повноцінну субстанцію, звуковий феномен, що стає об'єктом чуттєвого сприйняття. Текст твору постає як певна система з мережею внутрішніх залежностей та співвідношень між її елементами. Відповідно до цього розглядається взаємодія фактурних компонентів, їх смислове (образно-семантичне) наповнення, що дозволяє розглядати їх взаємодію як діалог (у різних специфічних видах його прояву). Такий підхід спрямовано на активізацію слухової уяви, розвиток виразності інтонування, активізацію слухового сприйняття й осмислення музичної тканини, відтворення образно-емоційного змісту твору.

На основі діалогічної взаємодії фактурних компонентів пропонується наступна класифікація типів фактурного викладу: а) синхронний дует, який виникає при дублюванні вокальної мелодії партією фортепіано. Голос та інструмент утворюють дует-унісон (фактура фортепіанної партії нагадує вокально-фортепіанні прелюдії, в яких весь музичний матеріал зосереджений у партії фортепіано); б) комплементарний діалог (може бути втілений у вигляді діалогічного перегуку, відлуння, протиставлення); в) полілог, в якому взаємодіють більше двох фактурних компонентів (голосів, ліній) синхронно та діахронно. Подібний підхід до фактури камерно-вокального твору дозволяє уникнути однорідного, монотонно-вирівняного фактурного рельєфу, перетворити музичну тканину на більш дрібну, діалогічно-контрастну, характеристично загострену.

У підрозділі 3.3. «Роль невербальних засобів у відтворенні діалогічних елементів» звертається увага на візуальний аспект сценічної поведінки музикантів. Театралізація, режисерські функції особливою мірою стосуються виконання вокальних творів діалогічної будови, в яких закладено взаємодію умовних персонажів. Невербальні засоби як невід'ємний елемент людського спілкування допомагають рельєфніше відтворити діалогічну ситуацію. Особлива увага звертається на інтонацію - елемент, що об'єднує вербальні і невербальні засоби спілкування, надаючи висловлюванню емоційності і змістовності. Окремо розглядається семантика мовчання, яка може нести різне смислове навантаження, залежно від контексту.

Застосування невербальних засобів у виконавському процесі також зумовлене жанровою специфікою. У деяких випадках візуалізація спілкування набуває особливої виразності, невербальні компоненти переважають над безпосереднім змістом слова. У творах філософського спрямування потреба театралізації відпадає, натомість у композиціях сатиричного змісту вона нерідко стає перебільшеною. Особливої актуальності набуває використання невербальних засобів у жанрі обробки народної пісні (перш за все це стосується композицій однокуплетної структури, де репліки персонажів передані одним музичним матеріалом, а авторські ремарки відсутні). Виразна подача слова, посилена жестами та мімікою, допомагає повніше розкрити зміст реплік, втілити контрастні образи.

У Висновках узагальнюються результати дослідження, формулюються основні теоретичні положення.

Поняття «діалог» відображає специфіку камерно-вокального виконавства, зокрема, його онтологічний статус. Відповідно взаємодія учасників вокально-фортепіанного дуету розглядається як процес екзистенції його учасників у актуальному просторі і часі, а також як інформаційна взаємодія.

У камерно-вокальному виконавстві реалізуються зовнішні та внутрішні форми діалогу, а також їх перехідні форми. Різні типи взаємодії актуалізуються на основі відтворення закладених у тексті типів спілкування у безпосередньому виконавському акті. Це - діалоги, які здійснюються в умовах реальної (прямий, безпосередній та опосередкований авторською мовою) та дистанційної комунікації (неповні діалоги, монологічні звертання).

Діалогічністю, яка виявляє себе на різних рівнях і в різних формах, просякнута тканина усіх творів. Різновиди діалогу, що реалізуються у камерно-вокальному виконавстві на рівні вокальної партії («по горизонталі»), можна класифікувати як діалог-дует та монодіалог; монологічна форма вербальної складової при музичній інтерпретації діалогізується, виявляючи себе «по вертикалі» на рівні взаємодії вокального та інструментального компонентів дуету-діалогу виконавців.

Діалог у камерно-вокальному жанрі означає також спосіб викладу літературного, музичного, музично-поетичного тексту, який реалізується, зокрема, у вигляді розмови персонажів. Діалогічна скерованість окремих композицій проявляється у їх назві-адресації; діалог реалізується у роззосередженому вигляді диптихів або виявляється через взаємодію декількох видів мистецтв (наприклад, малярства і музики).

В обробках народних пісень та оригінальних творах діалогічність присутня на рівнях мистецького явища (стилю - національного, індивідуального); конкретного артефакту (музичного твору); окремих його елементів (мовно-вербальних і музичних одиниць).

Простежуються різні тенденції щодо втілення діалогічних структур та елементів, які містить поетичний текст (узагальнення та деталізація). Найбільш поширеними засобами втілення і увиразнення діалогічних властивостей тексту стають темп, динаміка, ладотональні, гармонічні, метро-ритмічні, ритмічні, регістрові зміни. Великого значення набувають фактурні зміни, штрихи, інші зображально-характеристичні елементи, які зосереджені переважно в інструментальній партії.

Твори діалогічної (та потенційно діалогічної) структури втілені композиторами-класиками та сучасними авторами у різних жанрових різновидах, серед яких зустрічаємо традиційні - пісня, балада, романс, колискова та менш поширені - байка, казка, оперний етюд. Тематика цих композицій надзвичайно різноманітна - від побутових діалогів (ліричних, гумористичних, іноді соціально забарвлених) до втілення філософських ідей засобами діалогу, учасниками якого можуть виступати символи радості, серця, образів природи. У творчості сучасних авторів (та другої половини ХХ ст.) полікультурний, міжособистісний, інтертекстуальний діалог постає умовою написання власних композицій, текст яких виникає завдяки діалогічному ставленню до творчості іншого.

Діалог є основою розуміння художнього твору, зміст якого розкривається через виконавську взаємодію. Діалогічна скерованість камерно-вокального виконавства виявляється у ході спілкування з партнером (піаністом чи вокалістом), який власним розумінням, відчуттям, відношенням до художнього тексту стимулює збагачення смислу, розкриває його багатогранність. Зміст художнього твору реалізується через (синхронну/діахронну) взаємодію виконавців, які в процесі діалогу домовляють думки один одного. Якщо кожен із партнерів не очікує на відповідь «співрозмовника», його «діалогічну реакцію», втрачається сутнісний характер спілкування. Зміст твору не може бути адекватно донесеним, якщо ігнорується роль партнерства і втрачається взаємодоповнюваність реплік, їх смисловий зв'язок, що перетворює процес виконання на псевдодіалог чи наближує його до монологу.

Процес спільного музикування учасників вокально-фортепіанного дуету вимагає особливої уваги до діалогічної взаємодії партнерів (диктального чи модального характеру їх реагування), комунікативного значення пауз у мовленні. Не менш важливою з комунікативної точки зору є передача виконавцями характерних особливостей звертання (в тому числі слів, розміщених переважно на початку) як засобу досягнення контакту з адресатом та впливу на співрозмовника.

«Поліфонічний» характер спілкування у камерно-вокальному жанрі реалізується через вербальну та невербальну взаємодію. Невербальні засоби можуть бути зафіксованими в тексті камерно-вокального твору чи потенційно зумовленими його жанровою специфікою та особливостями змісту. Такий підхід дозволяє виконавцям збагатити арсенал виконавських засобів, розширити межі власного особистісного спілкування, поглибити процес розуміння партнера на основі його невербальних реакцій.

Спілкування учасників вокально-фортепіанного ансамблю передусім є духовною взаємодією, кожен із партнерів якої сприймається як носій духовного начала. Це особливим чином стосується виконання композицій на духовні тексти, умовою досягнення молитовно-діалогічного контакту в яких є ідентифікація людини зі самою собою, відмова від рольових масок. Високий ступінь узагальнення та відсутність театралізації є одними із характерних особливостей їх виконання.

Фактура камерно-вокальних творів потребує синтетичного розгляду у єдності вокальної та інструментальної складових, її фонічній цілісності, об'ємності, політембровості. Це дає змогу розкрити її «діалогічний потенціал» з точки зору текстових взаємозв'язків та виконавської взаємодії. За типом діалогізування на рівні вокально-інструментальної фактури (між голосом та інструментом) вокально-фортепіанні дуети можна класифікувати як: дуети-унісони, комплементарні діалоги, полілоги, які можуть бути явними чи прихованими. Деякі фактурні прийоми можна розглядати як прийоми діалогізації фактури (дублювання, імітації, репліки-підхоплювання, репліки-переднімання, діалогічні перегуки).

Оперування термінами «вокально-фортепіанна фактура», «вокально-фортепіанна партитура», використання методу підтекстовки інструментальної складової надає можливість краще усвідомити рельєфно-фонові співвідношення у музичній тканині, увиразнити та семантизувати ті елементи, які при аналізі та виконанні здебільшого залишаються на маргінесі.

Вельми важливою проблема діалогу виявилася для композицій на перекладені тексти. Застосування діалогічного підходу дозволило виявити різні види зв'язків слова і звука не лише у вокальній партії, але й в усьому музично-поетичному тексті, вийти на рівень теоретичних узагальнень та спроектувати їх на виконавську практику.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Харандюк Н. Вокальні монодіалоги в народній і професійній творчості у контексті виконавської проблематики / Н. Харандюк // Наукові збірки Львівської державної музичної академії ім. М. В. Лисенка: Музикознавчі студії. - Львів : Сполом, 2004. - Вип. 9. - С.153 - 163.

2. Харандюк Н. Застосування діалогічного підходу при роботі над вокальними творами в класі концертмейстерства (на матеріалі солоспівів Станіслава Людкевича) / Н. Харандюк // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Актуальні проблеми викладання музичних дисциплін у вищій школі. - Київ, 2004. - Вип. 35. - С. 134 - 145.

3. Харандюк Н. До питання типології діалогів у камерно-вокальній музиці (на прикладі романсів С. Рахманінова) / Н. Харандюк // Науковий вісник Одеської державної музичної академії ім. А. В. Нежданової: Музичне мистецтво і культура / гол. ред. О. В. Сокол. - Одеса: Друкарський дім, 2004. - Вип. 5. - С. 412 - 421.

4. Харандюк Н. Деякі особливості прояву діалогічності у солоспівах Станіслава Людкевича / Н. Харандюк // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії / НАН України. ІМФЕ ім. М. Рильського. - К., 2005. - Вип. 6. - С. 57 - 61.

5. Харандюк Н. Діалогічні елементи у пісні В. А. Моцарта «Фіалка» та проблеми їх виконавського втілення / Н. Харандюк // Наукові збірки Львівської державної музичної академії ім. М. В. Лисенка: Вольфганг Амадей Моцарт: погляд з ХХІ сторіччя. - Львів : Сполом, 2006. - Вип. 13.- С. 175 - 182.

6. Харандюк Н. Особливості «діалогу» українських композиторів з фольклором (на прикладі сольних обробок Б. Лятошинського і М. Дремлюги) / Н. Харандюк // Сучасні проблеми художньої освіти в Україні: Еволюційні процеси у музичному мистецтві: від минулого до майбутнього (Київ - Донецьк) / упор. Б. А. Чернуха. - К. : Муз. Україна, 2006. - Вип.1. - С. 66 - 78.

7. Харандюк Н. Особливості перекладу вокальних текстів діалогічної будови у світлі виконавських проблем / Н. Харандюк // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Виконавське музикознавство. - К., 2006. - Вип. 58. - Кн. 12.- С. 221 - 229.

8. Харандюк Н. Переклад як різновид діалогу (на матеріалі камерно-вокальної музики) / Н. Харандюк // Київське музикознавство : зб. статей. - К., 2007. - Вип. 22. - С.25 - 35.

АНОТАЦІЯ

Харандюк Н. Т. Діалог як принцип жанроутворення та форма буття камерно-вокального твору (теоретичний та виконавський аспекти). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка. - Львів, 2011.

У дисертації розглядаються прояви діалогу в камерно-вокальному жанрі на різних рівнях: культур, стилів, поет-композитор, поет-перекладач, фактура, виконавський процес. За допомогою діалогічного підходу досліджуються тексти творів для голосу і фортепіано українських та зарубіжних авторів (оригінальні твори та обробки народних пісень) діалогічної та потенційно діалогічної структури, особливості їх перекладу та інтерпретації. В обраному ракурсі розглядаються композиції духовного змісту (музичні молитви), аналізується роль невербальних засобів у камерно-вокальному виконавстві.

Пропонується системний підхід до фактури камерно-вокального твору, при якому вокальна та інструментальна партії розглядаються цілісно. У зв'язку з цим вводиться поняття «синтетична вокально-фортепіанна фактура», що дозволяє розглядати прояви діалогічності у виокремлених типах фактурного викладу, в основу яких покладено принцип взаємодії фактурних компонентів. Важливого значення у процесі виконавського втілення діалогічності музично-поетичного тексту надається методу підтекстовки.

Ключові слова: діалог, діалогічність, вокально-фортепіанний дует, вокально-фортепіанна фактура, монодіалог, камерно-вокальні жанри.

АННОТАЦИЯ

Харандюк Н. Т. Диалог как принцип жанрообразования и форма существования камерно-вокального произведения (теоретический и исполнительский аспекты). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Львовская национальная музыкальная академия им. Н. В. Лысенко. - Львов, 2011.

В диссертации рассматриваются особенности проявления принципа диалогического взаимодействия в камерно-вокальном жанре на уровнях: культур, стилей, поэт-композитор, поэт-переводчик, фактура, исполнительский процесс.

Переосмысливаются традиционные дефиниции камерно-вокального жанра в связи с диалогическим пониманием взаимодействия исполнителей - участников вокально-фортепианного дуэта.

Акцентируется внимание на усилении коммуникативных ансамблевых функций певца и пианиста, позволяющих максимально выявить различные виды диалогических ситуаций, потенциально заложенных в тексте музыкального произведения.

Указывается на противоположные тенденции, посредством которых реализуются формы диалогического взаимодействия в камерно-вокальном исполнительстве (превращение диалога в полилог, аутодиалог или воображаемый диалог как отображение процесса аутокоммуникации). Обращается внимание на диалогичность как на особенность структуры вербального первоисточника, который построен - полностью или частично - в форме диалога.

Вводятся термины «диалог-дуэт», «монодиалог», отображающие исполнительскую специфику вокальных диалогов, их дуалистическую природу. Произведения монологического склада, музыкально-поэтический текст которых диалогизируется введением разнообразных приемов, предлагается называть потенциально диалогическими.

Предлагается алгоритм и модель анализа камерно-вокальных произведений на основе диалогического подхода.

На основе этого метода исследуются тексты камерно-вокальных произведений в жанре обработки народных песен, романсовой лирики, а также произведений, созданных на основе канонических духовных текстов. Анализируются особенности композиторского воплощения текстов диалогической структуры с точки зрения формы, интонационности, ритмических, тембровых, ладово-тональных особенностей и т.д., рассматривается проблема их перевода.

Отмечается, что в произведениях сакрального смысла актуализируются проявления скрытой диалогичности на уровне семантики и структуры музыкально-поэтического текста, что достигается путем «вербализации» фортепианной партии.

Исполнительский процесс исследуется с точки зрения ансамблевого взаимодействия партнеров.

Подчеркивается, что понимание дуэтной природы и диалогических взаимосвязей участников вокально-фортепианного дуэта составляют фундамент ансамблевого взаимодействия в камерно-вокальном жанре.

Системный подход проецируется на анализ фактуры камерно-вокального произведения, объединяющую его вокальную и инструментальную составляющие.

Актуализируется понятие «синтетическая вокально-фортепианная фактура», дифференцируются типы музыкального изложения на основе принципа диалогического взаимодействия фактурных компонентов.

Важное значение в процессе исполнительского воплощения диалогичности музыкально-поэтического текста отводится методу подтекстовки.

Анализируется роль невербальных средств общения в камерно-вокальном жанре, а также особенности жанровой специфики их воплощения в процессе исполнительского сотворчества.

Ключевые слова: диалог, диалогичность, вокально-фортепианный дуэт, вокально-фортепианная фактура, монодиалог, камерно-вокальные жанры.

ANNOTATION

Kharandiuk N. T. - Dialogue as a genre-forming principle and a chamber-vocal composition's form of existence (theoretical and performing aspects). - Manuscript.

Dissertation for obtaining scientific degree of the Candidate of Arts by speciality 17.00.03 - Musical art. - Lviv M. V. Lysenko National Academy of Music, Ministry of Culture and Tourism of Ukraine. - Lviv, 2011.

The dissertation considers presence of dialogue in the genre of chamber-vocal at different levels: cultures, styles, poet-composer, poet-translator, facture of chamber-vocal composition, performing process. With the help of the dialogic approach, we investigate the texts of compositions for voice and piano by Ukrainian and foreign composers (original works and arrangements of folk songs) dialogic and potentially dialogic structure, features of their translation and interpretation. In the dialogic perspective compositions of spiritual content (music prayers) are considered, the role of non-verbal means in the chamber-vocal performance are analysed.

A systemic approach to the facture of vocal chamber works is suggested. Such aproach allows to consider vocal and instrumental parts holistically, not separately. This is why a notion of a «synthetic vocal-piano facture» is introduced. It helps to study appearance of a dialogue in selected types of facture presentation, based on the principle of dialogical interaction of factural components. Method of «subtext» takes an important place for the process of performer's embodiment dialogic features of the musical-poetic text.

Key words: dialogue, dialogical, vocal-piano duet, vocal-piano facture, monodialogue, chamber-vocal genres.

...