Етапи становлення та проблеми розвитку українського тромбонового виконавства (кінець ХІХ–ХХ сторіччя). Історичні та методичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ П. І. ЧАЙКОВСЬКОГО

УДК 78.03(477) : 7.88.2.(18-19)

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ТРОМБОНОВОГО ВИКОНАВСТВА (КІНЕЦЬ ХІХ - ХХ СТОРІЧЧЯ). ІСТОРИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ

Марценюк Герольд Петрович

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії української музики і народної творчості Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського

Міністерства культури і туризму України (Київ)

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, доцент Посвалюк Валерій Терентійович Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, завідувач кафедри мідних духових та ударних інструментів, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор Богданов Валерій Олександрович Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського, професор кафедри оркестрових духових інструментів і оперно-симфонічного диригування, Міністерство культури і туризму України

кандидат мистецтвознавства, доцент Вовк Роман Андрійович Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, завідувач кафедри дерев'яних духових інструментів

Захист відбудеться « 30 » березня 2011 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського, за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11, фойє Малого залу.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11.

Автореферат розіслано « 17 » лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент І. М. Коханик

Загальна характеристика роботи

інструментарій тромбон педагогічний

Актуальність дослідження. Питання розвитку вітчизняного тромбонового виконавства набувають особливого значення в контексті сучасного процесу українського національного відродження, зростання інтересу до історичної спадщини, духовної та матеріальної культури, спонукаючи дослідників вивчати історичні джерела, щоб повернути із забуття історичні факти, події, імена несправедливо забутих видатних культурних діячів минулого.

Завдяки плідній науковій діяльності ряду російських педагогів-духовиків ХХ ст. (В. Блажевича, Б. Григор'єва, В. Щербиніна, Б. Дикова, Г. Орвіда, Ю. Усова, В. Сумеркіна, В. Венгловського) та вітчизняних дослідників і педагогів (В. Апатського, Є. Носирєва, І Якустіді, І. Кобеця, Б. Манжори, К. Мюльберга, С. Ганича та ін.) в українському музикознавстві створено потужний науковий потенціал. Протягом останніх років з'явилось багато праць з питань історії створення духових інструментів, розвитку духового вітчизняного виконавства і педагогічних засад навчання гри на духових інструментах. Особливо слід відзначити значний внесок В. Апатського, В. Богданова, А. Карпяка, П. Круля, В. Качмарчика, В. Посвалюка, Ф. Крижанівського, Р. Вовка, О. Федоркова, С. Горового, Б. Мочурада, І. Гишки та ін. Вони розглянули різні аспекті теорії і практики духового виконавства відповідно до специфіки кожного з духових інструментів.

Особливий інтерес становить монографія доктора мистецтвознавства, В. Посвалюка «Мистецтво гри на трубі в Україні», у якій уперше проаналізовано історичний розвиток виконавства на трубі протягом XIХ-ХХ ст. в різних регіонах України, а також питання становлення і розвитку відомих виконавських шкіл.

Формування і розвиток методичної літератури для тромбона пов'язані з діяльністю видатних виконавців і педагогів у цій галузі - М. Подгорбунського, В. Блажевича, П. Волкова, Є. Рейхе, Б. Григорьєва, В. Щербиніна, В. Сумеркіна, Б. Манжори, В. Гараня, С. Ганича та ін.

Однією з найцікавіших праць є методика навчання гри на тромбоні професора Б. Манжори, у якій науково обґрунтовані методи удосконалення гри на тромбоні. Важливі дослідження з питань виконавства на тромбоні належать професору С. Горовому. У методичному посібнику „Технологія і мистецтво гри на тромбоні” він розкрив основні принципи формування й розвитку виконавської майстерності тромбоніста.

Серед новітніх досліджень українського тромбонового виконавства слід назвати праці доцента Ф. Крижанівського («Український концерт для тромбона в аспекті становлення та розвитку жанру») та доцента О. Федоркова («Український ансамбль тромбонів у контексті світового музичного мистецтва»). Автори розглядають важливі питання розвитку тромбонового мистецтва в Україні. Водночас слід відзначити, що історія становлення вітчизняних виконавських шкіл гри на духових інструментах є найменш висвітленою у музикознавстві в Україні. Проблеми розвитку українського тромбонового виконавства ще не набули належного дослідження у наукових і методичних працях. Головним недоліком більшості праць у цій галузі є відсутність історичного погляду на ряд суттєвих питань теорії і практики навчання, спадкоємності історичних традицій, критичного перегляду педагогічного досвіду минулого. Слід зазначити, що більшість сучасних виконавців на тромбоні мало знають історію формування української тромбонової школи, творчий шлях і характерні особливості виконавського і педагогічного стилю її засновників - видатних тромбоністів і педагогів минулого. Залишаються „білою плямою” творчі здобутки багатьох поколінь вітчизняних музикантів і педагогів, не узагальнено їхній виконавський і педагогічний досвід. Питання формування та становлення української національної школи гри на тромбоні загалом перебуває поза увагою сучасних дослідників. Таким чином, актуальність та доцільність цієї проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами.

Тема дисертації пов'язана з напрямом планових досліджень кафедри історії української музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського і з розробкою на основі комплексного підходу проблем історії українського духового музичного мистецтва, а також з підготовкою індивідуальних робіт з цієї проблематики. Вона відповідає комплексній темі № 26 «Музичне виконавство: історія та теорія» перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності академії на 2008-2014 рр., затверджена рішенням Вченої ради Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (протокол № 2 від 30 вересня 2010 р.).

Мета і завдання дослідження. Актуальність теми визначила її мету - дослідити етапи становлення і розвитку українського тромбонового виконавства в історичному і методичному аспектах. Враховуючи актуальність і недостатнє вивчення проблеми, визначено такі завдання:

- стисло окреслити головні моменти еволюції тромбонового інструментарію;

- у хронологічно-історичному аспекті дослідити джерела формування тромбонового виконавства;

- визначити джерела, передумови і шляхи формування професійних виконавських і педагогічних традицій регіональних шкіл тромбона;

- охарактеризувати творчу індивідуальність і роль яскравих особистостей в утвердженні і становленні українського тромбонового виконавства;

- дослідити вплив інших виконавських шкіл на становлення української школи тромбона;

- об'єктивно оцінити реальний стан розвитку української школи тромбона.

Об'єкт дослідження: процес становлення і проблеми розвитку регіональних виконавських шкіл тромбона.

Предмет дослідження: педагогічна, виконавська та наукова діяльність визначних представників українського тромбонового виконавства у вищих навчальних закладах (кінець ХІХ-ХХ ст.)

Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові принципи історизму, діалектики, багатовекторності поступального розвитку з відповідним використанням елементів комплексного і системного підходів. Водночас комплексний підхід є визначальним і охоплює джерелознавчу проблематику, історичні аспекти розвитку, пошуки архівних матеріалів тощо. У дисертаційній роботі застосовано методи індукції і дедукції, аналізу і синтезу, обґрунтування, порівняння й аналогії. Деякі положення і висновки ґрунтуються на результатах самостійних експериментальних досліджень і на узагальненні емпіричних спостережень з власного виконавського й педагогічного досвіду та досвіду інших виконавців і педагогів.

Матеріали досліджень: за основу узято дані з фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві; Державних архівів міст Києва, Львова, Одеси, Харкова, матеріалів Центральної наукової бібліотеки ім. Вернадського, архівів музичних закладів України тощо. Матеріалом для дослідження стали й праці таких авторів, як С. Левін, М. Кузьмін, В. Богданов,

П. Круль, А. Карпяк, В. Посвалюк, Ю. Рудчук, В. Откидач, Ю. Усов, В. Сумеркін, В. Апатський, Ф. Крижанівський, Л. Кияновська та інші. Залучено праці, пов'язані з досліджуваною проблематикою: історично оглядові, науково-теоретичні, методико-педагогічні розробки з окремих питань, мемуари визначних виконавців і педагогів минулого і сучасності. Деякі матеріали та цінну інформацію у формі усних спогадів отримано від колег-музикантів з різних регіонів України, від колег-педагогів навчальних музичних закладів тощо.

Крім того, участь студентів класу тромбона Київського національного університету культури і мистецтв, який автор веде (як і клас камерного ансамблю) з 1992 р., у різноманітних конкурсах як у Росії, так і в Україні, спілкування автора з відомими педагогами та виконавцями світового рівня (А. Скобєлєв, В. Баташов, В. Сумеркін та інші) дали багатий матеріал для розкриття реального стану тромбонового музичного виконавства на сучасному етапі та для обґрунтування шляхів удосконалення вітчизняного тромбонового мистецтва.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим дослідженням з історії розвитку та проблем становлення українського тромбонового виконавства, які розглядаються у сукупності, повноті зв'язків і співвідношень, з урахуванням змін і досягнень у цій сфері, у контексті загального розвитку українського духового музичного мистецтва. Розкрито ґенезу створення та удосконалення тромбонового інструментарію, визначено органічний зв'язок цього процесу з постійним удосконаленням техніки гри на інструменті та з особливостями його використання у музичній практиці:

- уперше простежено й узагальнено джерела формування українського тромбонового виконавства;

- уперше досліджено процес становлення й розвитку регіональних виконавських шкіл тромбона;

- уперше розглянуто в історичній послідовності ряд яскравих представників українського тромбонового виконавства й педагогів від засновників до їх послідовників; викладено основи їх методик, сутність розробок з питань гри на тромбоні;

- визначено характерні особливості й методичні засади української виконавської школи тромбона, сформульовано поняття „українська виконавська школа тромбона”;

- введено у науковий обіг джерелознавчі матеріали, невідомі до цього імена тромбоністів-виконавців і педагогів, уточнено дані про їхню діяльність;

- розглянуто основи формування виконавського апарату тромбоніста, конкретизовано зміст поняття „м'язово-руховий апарат тромбоніста”, запропоновано рекомендації для удосконалення основних елементів виконавської техніки музиканта.

Практичне значення: усі матеріали і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальних курсах „Історія і теорія духового музичного виконавства”, „Методика навчання гри на духових інструментах” у спеціальних музичних навчальних закладах України. Водночас методичні напрацювання з питань, які виносяться на захист, уже викладено у виданих автором навчально-методичних посібниках „Методика викладання гри на духових інструментах (частина 1. „Становлення та розвиток національних шкіл)”; „Тром

бон: історія і сьогодення”, „Методика оволодіння мистецтвом гри на тромбоні”, які затверджені Міністерством культури і туризму України як навчальні посібники для вищих та середніх навчальних закладів культури і мистецтв.

Публікації: основні положення роботи викладено в авторських публікаціях: 8 наукових статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, три навчально-методичні посібники (два - з грифом Міністерства культури та туризму України), одна монографія.

Апробація результатів дослідження: ряд питань, досліджуваних у дисертації, висвітлено у доповідях і виступах автора на науково-практичних конференціях різного рівня: науково-практична конференція „Дні науки в КНУКІМ” (Київ, 2006); науково-практична конференція „Дні науки в КНУКІМ” (Київ, 2007); всеукраїнська науково-практична конференція „Теорія і практика виконавства на духових інструментах в контексті розвитку національної культури України” (Київ 2007); науково-практична конференція „Дні науки в КНУКіМ” (Київ, 2009), науково-практична конференція „Дні науки в КНУКІМ” (Київ, 2010).

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури (183 позиції), семи додатків. Обсяг основного тексту дисертації - 181 сторінка. Загальний обсяг (з додатками) - 276 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами кафедри історії української музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, сформульовано мету і завдання дослідження. Визначено об'єкт, предмет та методологічну основу дисертації, обґрунтовано наукову новизну дослідження та його практичне значення. Наведено відомості про апробацію результатів праці та публікації автора.

Розділ І - „Загальноісторичні аспекти розвитку тромбонового виконавства” - має три підрозділи. У першому підрозділі - „Із історії виникнення і розвитку тромбона ” - розглянуто головні історичні етапи розвитку тромбона (зародження, удосконалення його конструкції) і роль інструмента у музичній світовій культурі. Наголошено, що поділ на межі ХІІІ ст. родини труб на високі (дискантові) та низькі (басові) спонукало до створення у середині ХV ст. першого хроматичного духового інструмента - тромбона. До цього часу під назвою „тромбон” розуміли певні різновиди басових труб, у т. ч. і кулісну трубу. Підкреслено, що завдяки кулісній конструкції тромбона, практично, постійною зберігається його форма. І якщо натуральна труба і валторна стали хроматичними інструментами завдяки винаходу вентильного механізму у ХVІІІ - на початку ХІХ ст., то тромбон з часу його створення залишається єдиним хроматичним мідним інструментом, який зберігся у тому ж вигляді, у якому його знала історія музики протягом багатьох століть.

Автором наголошено, що еволюція музичного інструментарію стала невід'ємною складовою розвитку суспільства загалом, і здійснювалась паралельно з еволюцією музичної творчості відповідно до зростання творчих вимог. Це твердження має безпосереднє відношення як до еволюції тромбона, так і до історії тромбонового виконавства загалом.

У другому підрозділі - „Використання тромбона в ансамблевій та оркестровій творчості західноєвропейських, російських і українських композиторів” - розглянуто використання тромбона в музичній практиці. У західноєвропейській музиці тромбон спочатку застосовували як сигнальний інструмент. Згодом мистецтво гри на трубі і тромбоні серед баштових музикантів набуло певного розвитку, унаслідок чого розширилися межі баштової музики.

Зважаючи на тісний взаємозв'язок виконавської і композиторської творчості, автор наводить зразки використання тромбона у творчості західноєвропейських, російських і українських композиторів ХVІ-ХХ ст. Показано поступове залучення тромбона (різних його строїв) для дублювання та посилення вокальних голосів у церковній і світській хоровій музиці, активне його використання в інструментально-ансамблевій музиці ХV-ХVІІ ст. у творах А. Романі, Дж. Габріелі, Г. Шютца, Г. Шпеєра, Л. Віадані, А. Шмельцера та інших.

Введення тромбона до складу оперного і симфонічного оркестрів у творах К. Монтеверді, Х. Глюка, Й. Гайдна, В. Моцарта, а з часом і Л. Бетховена, свідчить про надання цьому інструменту нових функцій сольного інструмента з його тембрально-динамічними характеристиками.

Подальший розвиток тромбона, уже як технічно рухомого інструмента, пов'язаний з творчістю композиторів як раннього романтизму (К. Вебер, Дж. Россіні, Дж. Мейербер Ф. Шуберт), так і композиторів-романтиків наступного покоління (Р. Шуман, Г. Берліоз, Дж. Верді, Г. Малер, Р. Штраус та ін.).

Остаточне формування групи з трьох тенорових і басового тромбонів (ХІХ-ХХ ст.) та їх використання у творах Г. Малера, П. Гіндеміта, М. Равеля та ін. свідчить про подальшу еволюцію інструмента (після введення 1839 року в його конструкцію кварт-вентиля А. Затлером) та про безмежні можливості у виконавстві на тромбоні. Це особливо помітно у французького композитора М. Равеля, у його відомій оркестровій п'єсі „Болеро”. Партія тромбона тут дуже складна і потребує віртуозного володіння інструментом.

Для становлення й розвитку національного духового виконавства важливою була творчість російських класиків ХІХ-ХХ ст.: М. Глінки, П. Чайковського, М. Римського-Корсакова, І. Стравинського, Д. Шостаковича та ін. У роботі наведено найбільш яскраві й популярні фрагменти із творів російських композиторів того часу, а також російських композиторів нової генерації - Р. Щедріна, А. Петрова тощо. Кожному з цих композиторів притаманний свій творчий стиль, своє бачення функцій тромбона та його використання у партитурах.

Наприкінці ХVІІІ ст. під впливом досягнень західноєвропейської і російської музичної культури зароджується і розвивається український симфонічний жанр. Саме у цьому жанрі духові інструменти, зокрема й тромбони, набувають найширшого використання і подальшого розвитку. У роботі наголошується, що у складному процесі становлення української симфонії значну роль відіграли традиції російської композиторської школи, вплив російського симфонізму (П. Чайковського, О. Глазунова, О. Скрябіна) на творчість Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, В. Косенка та ін. Пошук нових засобів вираження у використанні духових інструментів притаманний творчості українських композиторів нової генерації (А. Штогаренка, Ю. Іщенка, Л. Колодуба, М. Скорика, І. Карабиця, В. Гомоляки, Є. Станковича, В. Сильвестрова та ін.). Мідні духові інструменти, зокрема тромбони, посідають чільне місце у їхній творчості.

Таким чином, пошуки нових художньо-виражальних можливостей духових інструментів у творах українських композиторів піднесли на більш високий рівень вимоги до виконавців, поставивши перед ними завдання удосконалювати творчу майстерність.

У третьому підрозділі - „Історико-культурні передумови формування тромбонового виконавства в Україні”- простежено формування тром-бонового виконавства в Україні, стисло розглянуто історичні передумови цього процесу - від епохи Київської Русі до виникнення осередків фахової підготовки музикантів-духовиків, так званих музичних цехів і братств. Наголошено, що в Київській Русі музична інструментальна культура досягла високого рівня, створивши передумови для спільного інструментального виконавства. Водночас догматичні заборони православною церквою використання інструментальної музики в релігійних обрядах суттєво загальмували розвиток національного інструментального виконавства. Проте, починаючи з середини ХVІ ст., під впливом західноєвропейської культури у західних регіонах Малоросії (України) розпочинається розвиток інструментального мистецтва. На становлення і формування українського тромбонового виконавства позитивно впливали тісні контакти українських музикантів з виконавцями на духових інструментах з Польщі, Чехії, Німеччини, Італії. Значну роль у становленні української школи тромбона і у вихованні національних музичних кадрів відіграли інструментальні класи в Харківському університеті, Києво-Могилянській академії тощо. Діяльність кріпацьких капелій та оркестрів у панських маєтках була характерною ознакою музичного життя України кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. Інформація, яка збереглася до наших днів, свідчить про наявність у панських оркестрах висококласних виконавців на духових інструментах.

Розділ ІІ - „Етапи становлення регіональних виконавських шкіл гри на тромбоні в Україні, їх фундатори і послідовники, визначні представники” - має кілька підрозділів. У першому - „Формування зарубіжних духових шкіл та їх вплив на становлення українського тромбонового виконавства” - визначено поняття „виконавська школа” і „школа” загалом. Дефініцію поняття „школа” можна знайти у різних джерелах. У своєму первинному значенні, „школа” походить від слів „шкала (scala)” і „сходи”, вони акцентують на послідовному процесі формування професіоналізму митця. У найбільш широкому, енциклопедичному його трактуванні, „школа” у мистецтві - це художній напрям, течія, представлені спільними творчими принципами. Музикознавець В. Сумарокова розглядає виконавську школу як напрям у виконавстві, зокрема у виконавській педагогіці, пов'язаний єдністю основних поглядів, спільністю чи спадкоємністю принципів і методів навчання, які забезпечують удосконалення професійного досвіду, який містить діалог: «композитор - виконавець». Родовими ознаками поняття „виконавська школа” В. Сумарокова вважає такі: наявність традицій, їх використання та розвиток шляхом передавання досвіду; наявність методу й методик, які дозволяють передавати досвід найпродуктивніше; наявність репертуару, який сприяє художньому і технічному удосконаленню виконавської майстерності та інструментарію.

Безумовно, існування певної виконавської школи і приналежність до неї зумовлюються передусім характерними виконавськими особливостями, які визначають стиль, манеру гри, виконавську культуру і, безперечно, загальний рівень виконавця. З цього погляду, інституалізованою формою становлення виконавської школи є консерваторія, яка передбачає накопичення, збереження і трансляцію професійного, творчого за своєю сутністю досвіду в умовах спеціалізації видів музичної діяльності, різноманітних міждисциплінарних зв'язків і багато суб'єктного міжособистісного спілкування.

У розділі розглянуто формування європейських національних виконавських шкіл. Підкреслено, що відкриття консерваторій у великих містах Західної Європи, а з часом і в Російській імперії, стало поштовхом для інтенсивного розвитку мистецтва гри на духових інструментах, створення методичних посібників і репертуару, виховання видатних виконавців. Автором проаналізовано характерні особливості найвпливовіших тромбонових шкіл - французької, німецької, чеської, російської (Санкт-Петербурзька та Московська гілки).

У підрозділі 2.2 - „Київська школа” - розглянуто етапи становлення і розвитку тромбонового виконавства у м. Києві, охарактеризовано соціально-економічні і суспільно-політичні зміни, які вплинули на стан культури, мистецтв і загальної освіти в ньому. Під впливом прогресивних змін у Російській Імперії відбувалася реорганізація концертного життя міста. При київському відділенні ІРМТ було засновано музичну школу, реорганізовану з часом у музичне училище (1868). Протягом 1872-1873 рр. було відкрито класи духових інструментів, у яких викладали солісти Київської опери: О. Химиченко, О. Лещенко (флейта, гобой); Г. Данилов - труба; Г. Самборський - валторна і тромбон. Наступником Г. Самборського став А. Машек, соліст Київської опери, який очолював клас тромбона протягом 1885-1907 рр. Вивчення архівних джерел, періодичних видань зазначеного періоду дало можливість простежити процес становлення київської школи тромбона.

Головні етапи розвитку київської школи тромбона, характер її розвитку визначили: плідна діяльність педагогів (Г. Самборського, А. Машека, М. Подгорбунського, П. Фассгауера, І. Іткаса, Є. Ланге, В. Яблонського, О. Добросердова, В. Гараня, В. Синька, Ф. Крижанівського, Г. Лагдищука, Г. Марценюка); вплив німецької тромбонової школи (Х. Борка і Ф. Тюрнера) та російської (В. Блажевича, П. Волкова, Є. Рейхе, А. Козлова, В. Щербиніна).

У дисертації розглянуто методичні принципи київських педагогів-тромбоністів досліджуваного періоду, здійснено аналіз і порівняння їхніх методичних поглядів, визначено характерні ознаки київської школи тромбона, виявлено ряд недоліків і проблем.

У підрозділі 2.3 - „Одеська школа тромбона” - розкрито значний вплив на розвиток музичної культури цього південного регіону на початку ХІХ ст. виступів видатних зарубіжних музикантів, таких як Кредацці, Фрід, трубачі Якеш, Вурм, Беріо та ін. Починаючи з другої половини ХІХ ст. передова громадськість усе частіше виявляла інтерес до питань музичної освіти, до відкриття у місті музичних навчальних закладів. 1866 року було засновано музичну школу при відділенні ІРМТ. Першим викладачем класу тромбона в ній став італійський тромбоніст Г. Лоєццо, який очолював клас тромбона і туби протягом 1887-1927 рр. Його впевнено можна вважати засновником одеської школи тромбона.

У підрозділі розглянуто педагогічну діяльність викладачів-тромбоністів консерваторії (А. Лівшиця, А. Руденка, В. Калюжного, Л. Вайнмана); сформульовано їхні методично-педагогічні принципи, порівняно методики; виявлено деякі розбіжності у поглядах на тромбонове виконавство тощо. Підкреслено, що протягом своєї педагогічної діяльності ці викладачі виховали багатьох талановитих учнів, серед яких: М. Дубірний (лауреат Всесоюзного конкурсу, 1963), О. Євтушенко (бас-тромбоніст заслуженого колективу республіки симфонічного оркестру С.-Петербурзької філармонії) та інші.

У 60-80 рр. ХХ ст. в Одеській консерваторії викладали талановиті музиканти, які прийшли на зміну своїм попередникам. Серед них - кларнетист К. Мюльберг, трубач В. Луб, тромбоністи С. Горовой і В. Готчев. Протягом 1977-1980 рр. клас тромбона очолював С. Горовой, вихованець Донецької консерваторії та Ленінградської (аспірантура у проф. В. Венгловського), з часом - професор, кандидат мистецтвознавства. Починаючи з 1982 р., клас тромбона і туби Одеської консерваторії очолював В. Готчев, вихованець Одеської консерваторії (кл. проф. А. Руденка). Головну увагу цей педагог звертав на розвиток звукових якостей, вокального начала, гучності, м'якості і чистоти звука.

Становлення одеської школи, наголошено у дисертації, пов'язане з творчістю українських композиторів у жанрі концерту і камерно-ансамблевої музики. Поряд з творами В. Блажевича, С. Васильєва, Є. Рейхе, у репертуарі тромбоністів виконувалась музика О. Зноско-Боровського, Б. Гомоляки, Л. Колодуба, Є. Зубцова, О. Красотова, Г. Леонова.

Творчо-педагогічна діяльність видатних музикантів (Г. Лоєццо, М. Адамова, М. Табакова, А. Руденка, М. Могилевського, Г. Орвіда, С. Чернецького, В. Готчева, К. Мюльберга, В. Луба, І. Боруха, С. Горового) збагатила одеську духову школу, зокрема й школу тромбона, вивела її на високий професійний рівень. У підрозділі визначено характерні ознаки одеської школи тромбона.

У підрозділі 2.4 - „Львівська школа тромбона” - зазначено, що джерела становлення львівського духового виконавства сягають ХVІ ст., коли у Львові було засновано музичний цех (1580). Про його діяльність свідчать архівні документи („Облята привілею музикантів”, затверджений 9 березня 1580 р.) з переліком семи спеціальностей, у них згадуються і тромбоністи брати Юрій та Андрій Іжики. На межі ХVІІІ-ХІХ ст. у Львові було створено багато мистецьких установ: театр опери, музично-філармонічне товариство, симфонічний оркестр під орудою К. Липинського, з часом - „Галицьке музичне товариство” (1838). З діяльністю цього товариства розпочався новий період у розвитку професійного музичного мистецтва Галичини. 1854 року відкрилась Львівська консерваторія, одна з найдавніших у Європі: від початку 30-х років ХХ ст. це була консерваторія імені Шимановського, а від 1939 р. - Львівська державна консерваторія. Друга світова війна перервала спадкоємність попереднього періоду, тому про становлення тромбонового виконавства у Львові можна говорити тільки починаючи з 1945 року.

У повоєнні роки педагогічний склад Львівської консерваторії поповнився вихованцями Московської, Ленінградської, Київської та інших консерваторій. Якщо у попередні десятиліття такі контакти були спрямовані на Захід, то тепер і на Схід. Протягом 1946-1962 рр. клас тромбона очолював П. Гуляєв, вихованець Московської консерваторії (клас проф. В. Блажевича). Він орієнтувався на досягнення московської гілки російської школи тромбона, засновником якої був В. Блажевич. Після П. Гуляєва клас тромбона і туби очолював видатний український тромбоніст С. Ганич, який закінчив Київську консерваторію (клас О. Добросердова). Виконавсько-педагогічні погляди С. Ганича ґрунтуються на творчих здобутках київської духової школи, яка синтезувала кращі досягнення німецької, російської і української шкіл з урахуванням інтегруючої ролі київської тромбонової школи.

У роботі підкреслено, що з іменами львівських фахівців (С. Ганича, В. Цайтца і В. Швеця) пов'язаний початок науково-дослідної роботи у галузі духового виконавства; наголошено, що педагогічна діяльність С. Ганича природно вписується у загальноукраїнський процес розвитку музичної культури Галичини 70-90 рр. ХХ ст., акумулюючи досягнення тромбонового виконавства ХІХ-ХХ ст. Розглянуто педагогічну діяльність наступників С. Ганича, його вихованців Л. Меленця і О. Савельєва, викладачів класів тромбона і туби. Зазначено, що Л. Меленець, засвоївши методичні принципи П. Гуляєва і С. Ганича, митців російської тромбонової школи В. Блажевича, В. Щербиніна, В. Сумеркіна, постійно розвивав їх, доповнюючи власним досвідом виконавської і педагогічної діяльності. Охарактеризовано своєрідність львівської школи тромбона, названо видатних представників цієї школи, яким належить вагомий внесок у її становлення і розвиток, визначено недоліки, які мали місце у процесі її формування.

У підрозділі 2.5 - „Харківська школа тромбона” - охарактеризовано культурно-історичні умови становлення й розвитку духового музичного мистецтва у Харкові до початку ХVІІІ ст. Професійне музичне мистецтво того часу репрезентували цехові музиканти, а також кріпосні оркестри, оперні і драматичні трупи заможних поміщиків. Відкриття Харківського колегіуму (1765), а з часом - Харківського університету (1805) з класами інструментальної музики свідчило про поступове становлення інструментального виконавства у місті. Музичне життя Харкова помітно активізувалося з відкриттям 1864 р. відділення ІРМТ, особливо після 1872 р., коли його очолив музичний діяч і диригент І. Слатін, який організував того ж року музичні класи в ньому, а класи духових інструментів - тільки 1886 року.

Розкрито значну роль представників зарубіжних виконавських шкіл у становленні харківської духової школи, проаналізовано творчо-педагогічну діяльність братів А. і Ю. Юр'янів, які більше 30 років очолювали класи валторни, труби і тромбона, наведено репертуар, виконуваний на концертах музичного училища.

Наступним етапом професіоналізації духового музичного виконавства у Харкові стало відкриття 1917 р. на базі музичного училища Консерваторії, яка стала центром музичної освіти у місті. Формування харківської духової виконавської школи було тісно пов'язане із загальним розвитком музичної культури, з діяльністю оперного театру, створенням нових творчих колективів, що потребувало виховання високопрофесійних виконавців і педагогів. Розглянуто творчо-педагогічну діяльність викладачів класу тромбона Харківської консерваторії (Д. Катанського, М. Челпанова, Н. Рахліна, М. Корнєєва, М. Кошиця); охарактеризовано їхні педагогічні принципи; з'ясовано причини гальмування процесу становлення духового виконавства.

Кінець 50 - початок 70-х рр. ХХ ст. характеризується зростанням вимог до виховання молодих виконавців. Клас тромбона у різні роки очолювали В. Туський, Б. Бакатанов, І. Ганзбург, Є. Еленкриг, М. Резван. На формування педагогічних принципів цих педагогів значною мірою вплинула російська тромбонова школа, передусім її московська гілка (В. Блажевич, В. Щербинін, П. Чумаков). Методика цих педагогів ґрунтувалась на вдалому поєднанні двох аспектів педагогіки - оволодіння технікою виконання і створення міцного рухомого амбушюра. Значна увага зверталась і на систематичну роботу з оркестровим і сольним матеріалом. Усе це створило умови для значного зростання виконавського рівня учнів, виховання видатних виконавців.

У 80-х рр. ХХ ст. розпочалась педагогічна діяльність нового покоління талановитих педагогів, серед яких вихованець Харківської, а з часом - Московської консерваторії О. Федорков, кандидат мистецтвознавства, лауреат міжнародних конкурсів, соліст-концертант. У роботі проаналізовано творчо-педагогічну діяльність О. Федоркова; відзначено позитивний вплив композиторської діяльності на формування тромбонового виконавства; підкреслено значний внесок харківських композиторів (В. Пацери, Т. Хмельницької, О. Протопопової, М. Стецюна і Б. Севастянова) у збагачення репертуару для тромбона і ансамблів, надано основні ознаки й особливості харківської школи тромбона.

У підрозділі 2.6 - „Донецька школа тромбона” - простежено процес формування духового інструментального мистецтва у донецькому регіоні під впливом російської духової школи, охарактеризовано специфіку соціальної інфраструктури Донеччини, етнічний склад населення краю, особливості економічного розвитку регіону, визначено у зв'язку з цим коло культурних потреб населення. Бурхливий розвиток самодіяльних духових оркестрів (на початку 30-х, у 40-70 рр. ХХ ст.), відкриття дитячої музичної школи і класів духових музичних інструментів у Донецькому музичному училищі (1935) вплинуло на виховання високопрофесійних фахівців на духових інструментах. Про діяльність музичного училища у 30-50-ті роки збереглося небагато свідчень. Відомо, що клас труби очолював відомий музикант та педагог, учень професора В. Яблонського Л. Степановський, який виховав багатьох видатних музикантів-духовиків. Відомостей про першого викладача класу тромбона не збереглись, тому історію становлення тромбонового виконавства у Донецьку можна починати з повоєнного періоду, з відкриття у шахтарській столиці 1968 року Музично-педагогічного інституту імені С. Прокоф'єва.

У роботі розглянуто педагогічну діяльність викладачів класу тромбона і туби А. Єгорова, Г. Підмогильного, Б. Манжори; зазначено, що кращі традиції духового виконавства у Донецьку були збагачені досвідом педагогів з інших міст, які навчались у радянських консерваторіях і грали у різних творчих колективах СРСР. Здебільшого вони представляли одеську, київську, ленінградську та московську духові школи. Так, А. Єгоров, вихованець Казанського музичного училища, закінчив Одеську консерваторію (клас А. Руденка) Серед його найбільш відомих учнів слід відзначити О. Пильникова, лауреата конкурсів, соліста Київської опери, і С. Горового. У роботі охарактеризовано методичні принципи А. Єгорова, Г. Підмогильного, які орієнтувались на методику московської тромбонової школи, надаючи особливої уваги розвитку амбушура за „комплексним методом” проф. В. Щербиніна, застосування якого давало високі результати.

Досліджуючи витоки донецької духової школи, слід вказати на особливу роль видатного вченого, педагога, громадського діяча, кандидата мистецтвознавства Б. Манжори, творча діяльність якого позитивно вплинула на подальше становлення української школи тромбона. Одним із найцінніших здобутків української музичної науки стала його праця „Методика навчання гри на тромбоні” (Київ, 1976), у якій викладено основні методичні положення автора, вироблені протягом 30-річного досвіду викладання у вищих і середніх музичних закладах.

Від 1989 р. клас тромбона очолював С. Горовой, кандидат мистецтвознавства, професор, вихованець Донецької та Ленінградської консерваторій. У роботі розглянуто методичні принципи педагога, наведено перелік його наукових праць, охарактеризовано підручник „Технологія та мистецтво гри на тромбоні” (1998).

Розглядаючи етапи становлення Донецької школи тромбона, автор звертає увагу на розвиток джазового виконавства в регіоні, що також вплинуло на формування виконавської школи; вказує на важливу роль композиторської творчості у становленні українського інструментального мистецтва, особливо композиторів цього регіону - Д. Гоменської, Є. Мілки та інших; визначає харак-терні ознаки, що притаманні сучасній донецькій школі тромбона.

Розділ ІІІ - „Питання теорії і методики тромбонового виконавства” - складається із семи підрозділів. У підрозділі 3.1 - „Основи формування виконавського апарату тромбоніста” - розглянуто проблеми формування виконавського апарату тромбоніста, визначено об'єкт дослідження - виконавський апарат музиканта, наведено різні концепції основних компонентів виконавського апарату.

У пункті 3.1.1 - „Формування амбушура” - охарактеризовано один з основних компонентів виконавського апарату тромбоніста - амбушур, проаналізовано роботу губних і лицьових м'язів; запропоновано, так звану, „апертуру губ”, наведено приклади формування апертури залежно від динаміки і виконання в різних регістрах; подано практичні рекомендації для правильного формування апертури губ.

У пункті 3.1.2 - „Функції язика. Атака звука” - розкрито функції язика, різні види його рухів, пов'язано їх з прийомами мовної артикуляції; визначено місце дотику язика під час здійснення атаки звука. Атаку звука розглянуто як один з найважливіших факторів якісного звукоутворення; визначено різні типи атаки звука, у тому числі без участі язика, або „фрикативна атака звука”. У Додатку надано практичні рекомендації і вправи для оволодіння подвійною-потрійною атакою звука, для вироблення фрикативної атаки.

У пункті 3.1.3 - „Дефекти при атаці звука” - порушено питання щодо недоліків в атаці звука, поширених у виконавській практиці як серед початківців, так і серед професійних виконавців на духових інструментах. Для їх подолання рекомендовано виконання вправ, наведених у Додатку.

У пункті 3.1.4 - „Притиск мундштука на губи” - проаналізовано погляди відомих виконавців і педагогів (В. Венгловський, В. Сумеркін, А. Лафос, Ф. Фаркаш, В. Посвалюк) на питання притиску мундштука на губи та рекомендації з цього приводу. Автор дисертації запропонував способи усунення зайвого притиску мундштука на губи.

У пункті 3.1.5 - „Виконавське дихання” - відзначено, що однією з найголовніших складових виконавської майстерності гри на духових інструментах є постановка виконавського дихання; проаналізовано процес виконавського дихання, розглянуто проблеми, які трапляються під час вдиху і видиху; визначено поняття „гра на опорі”. Для розуміння правильного відчуття „опори при грі” рекомендовано виконання вправ, наведених у Додатку.

У пункті 3.1.6 - „Значення резонаторів при грі та їх правильне формування - розглянуто питання формування єдиної акустичної системи, наведено практичні рекомендації. Для розширення сфери виражальних можливостей виконавця у Додатку вміщено практичні рекомендації для засвоєння нетрадиційних прийомів виконання.

У пункті 3.1.7 - „М'язово-руховий апарат тромбоніста” - визначено моторно-технічний компонент, тобто м'язово-руховий апарат виконавського апарату тромбоніста, розглянуто питання постановки правої, особливо лівої руки виконавця під час гри на інструменті, акцентовано на її ролі у складному комплексному процесі тромбонового виконання. Уперше сформульовано поняття „м'язово-руховий апарат тромбоніста” у контексті визначння виконавського апарата музиканта.

У Висновках зазначено, що процес становлення і розвитку тромбонового виконавства в Україні (кінець ХІХ-ХХ ст.) відбувався поступово. Зважаючи на сказане, автор дійшов висновку:

1. Обсяг проаналізованого матеріалу вперше дозволив довести існування української школи тромбона:

- органічне поєднання здобутків західноєвропейських духових шкіл (німецької та чеської) і російської тромбонової школи стало визначальним фактором впливу на становлення і розвиток української школи тромбона;

- історично українська школа тромбона увібрала кращі досягнення названих шкіл, стала переконливим свідченням взаємовпливу, взаємозбагачення і взаємодії різних музичних культур;

- діяльність різних музичних навчальних закладів в Україні позитивно вплинула на цілеспрямований розвиток української школи тромбона; консерваторія як інституалізована форма школи, яка передбачає накопичення, збереження і трансляцію професійного, творчого за сутністю досвіду в умовах спеціалізації видів музичної діяльності, є носієм виконавських традицій та педагогічної культури, фундаментом формування методології, у якій виконавство постає передусім як художня творчість.

2. Дослідження регіональних шкіл тромбона виявило характерні націо-нальні ознаки і традиції виконання, властиві цим школам, зокрема київській, одеській, львівській, харківській, донецькій; порівняно методичні принципи викладання українських педагогів, підкреслено їх внесок у розвиток методично-наукової думки. Введено у науковий і педагогічний обіг нові джерелознавчі матеріали, невідомі досі імена видатних педагогів-тромбоністів, які відіграли істотну роль у становленні та розвитку української школи тромбона (ХІХ-ХХ ст.), проаналізовано їх методичні розробки, навчальні посібники як теоретико-методичні основи музичної педагогіки.

Водночас, незважаючи на здобутки української школи тромбона, виявлено окремі її проблеми, які, втім, були характерні і для всієї української духової школи у 40-70-х роках ХХ ст.

3. Виявлено, що відставання від світового тробонового виконавства зумовлене:

- відсутністю якісного тромбонового інструментарію;

- неможливістю оволодівати грою на старовинних інструментах (альт-, сопрано-тромбон тощо) через відсутність як відповідного інструментарію, так і через недостатню увагу до навчання на цих інструментах;

- неможливістю слухати гру фахівців високого рівня через відсутність міжнародних творчих контактів;

- проблематичністю виконання творів різних епох і стилів;

- відсутністю чіткої класифікації штрихів і технічних прийомів виконання;

- проблематичністю впровадження нових прийомів гри;

- поширеним недоліком того часу - оркестровою манерою гри у сольному виконавстві;

- недостатньою увагою до вивчення оркестрового репертуару.

- відсутністю якісної української методичної літератури з тромбонового виконавства;

- недостатньо високим рівнем загальної музичної культури та музичного мислення;

- незадовільною підготовкою абітурієнтів, які вступають до вищих навчальних закладів (постановки, фахової підготовки, уявлення про роботу складових виконавського апарату музиканта);

- недостатністю індивідуального підходу до кожного учня;

- відсутністю у практиці виховання бас-тромбоністів як окремого напряму, що було нормою навчального процесу в музичних закладах західної тромбонової школи;

- певним консерватизмом у сприйманні тромбона як суто оркестрового інструмента, що власне й стримувало українських композиторів писати твори для тромбона.

Таким чином, проблеми становлення української школи тромбона вимагали постійного піднесення загального рівня духового виконавства (сольного, і оркестрового), а також удосконалення системи державної музичної освіти. Водночас зростання виконавської майстерності музикантів-духовиків протягом 1970-1990 рр. викликало інтерес багатьох українських композиторів (Є. Зубцова, О. Зноско-Боровського, В. Гомоляки, Л. Колодуба, В. Пацери, І. Ельгісера та ін.) до написання творів концертного жанру для тромбона.

Підсумовуючи, слід зазначити: значні успіхи українських виконавців-тромбоністів на міжнародних конкурсах, їх сольна та концертна діяльність дозволяють довести результативність принципів українського тромбонового виконавства, серед яких - культура звука, його співучість і теплота, які визначають своєрідність українського мелосу; яскрава й піднесена манера гри, поєднана з динамічною збалансованістю; штрихова культура та відчуття стилю виконуваної музики. Виконане дослідження не вичерпує усіх аспектів порушеної проблеми. Актуальні питання та проблеми, розглянуті у даній дисертації, потребують подальшого дослідження.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Марценюк Г. П. Методика викладання гри на духових інструментах : становлення і розвиток національних шкіл : навч. посіб. / Г.П. Марценюк. - Ч. I. - К., 2006. - 60 с.

2. Марценюк Г. П. Тромбон: історія і сьогодення : навч. посіб. / Г.П. Марценюк. - К., 2006. - 104 с.

3. Марценюк Г. П. Методика оволодіння мистецтвом гри на тромбоні : навчально-методичний посібник. / Г.П. Марценюк. - К. : ДП „Інформаційно-аналітичне агентство”, 2007. - 351 с.

4. Марценюк Г. П. Грані таланту : монографія. / Г.П. Марценюк. - К. : ДП „Інформаційно-аналітичне агентство”, 2008 - 160 с.

5. Марценюк Г. П. В. О. Гарань - видатний український тромбоніст і педагог / Г.П. Марценюк // Вісник КНУКіМ. Мистецтвознавство. - К., 2005. - Вип. 12. - С. 96-98.

6. Марценюк Г. П. Історія винаходу та розвитку тромбона / Г.П. Марценюк // Вісник КНУКіМ. Питання культурології : збірник наукових статей. - К., 2005, - Випуск 21. - С. 186-191.

7. Марценюк Г. П. Використання тромбонів у творчості українських композиторів / Г.П. Марценюк // Вісник КНУКіМ. Мистецтвознавство. - К., 2005. - Вип. 13. - С. 50-53.

8. Марценюк Г. П. Еволюція розвитку виконавської майстерності гри на тромбоні / Г.П. Марценюк // Вісник КНУКіМ. Мистецтвознавство. - К., 2006. - Вип. 14. - С. 56-65.

9. Марценюк Г. П. Використання тромбонів у ансамблевій та оркестровій творчості західноєвропейських композиторів / Г.П. Марценюк // Вісник КНУКіМ. Мистецтвознавство. - К., 2005. - Вип. 13. - С. 50-59.

10. Марценюк Г. П. Лицар труби : (до 60-річчя з дня народження професора В. Т. Посвалюка) / Г.П. Марценюк // Мистецькознавчі записки. - К., 2007. - Вип. 11. - С. 178-184.

11. Марценюк Г. П. Генезис київської школи гри на тромбоні / Г.П. Марценюк // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. - К., 2008. - Вип. 70. - С. 130-144.

12. Марценюк Г. П. Формування виконавської майстерності тромбоністів у процесі роботи над художніми творами / Г.П. Марценюк // Вісник

13. КНУКіМ. Мистецтвознавство. - К., 2007. - Вип. 16. - С. 112-120.

14. Марценюк Г. П. Психологічні основи підготовки студентів до концертної діяльності / Г.П. Марценюк // Зб. наук.-метод. пр. проф.-викл. кол. КССШ ім. М. В. Лисенка та НМАУ ім. П. І. Чайковського. - К., 2009. - Вип. 8. - С. 118-126.

Анотація

Марценюк Г. П. Етапи становлення та проблеми розвитку українського тромбонового виконавства (кінець ХІХ-ХХ сторіччя). Історичні та методичні аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури і туризму України, Київ, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню історії розвитку українського тромбонового виконавства, дослідженню етапів становлення та розвитку української школи тромбона з урахуванням виконавських особливостей в різних регіонів України. Уперше цілісно досліджено і проаналізовано становлення української школи тромбона, визначено вплив інших виконавських духових шкіл (зокрема німецької, чеської та російської) на розвиток українського тромбонового виконавства. Охарактеризовано діяльність вищих музичних навчальних закладів України від часу їх заснування, виявлено шляхи формування професійних виконавських і педагогічних традицій регіональних шкіл тромбона, відповідно, охарактеризовано ряд яскравих представників української школи тромбона від фундаторів до музикантів-педагогів наступних поколінь (А. Машек, Г. Лоєццо, М. Подгорбунський, Д. Катанський, П. Фассгауер, О. Ланге, О. Добросердов, В. Гарань, Б. Манжора, О. Федорков, С. Горовой, В. Готчев, С. Ганич, Ф. Крижанівський, Г. Лагдищук, Г. Марценюк та ін.).

У дослідженні об'єктивно розглянуто внесок українських педагогів і виконавців у становлення та розвиток методичних засад тромбонового виконавства, здійснено порівняльний аналіз сучасного стану українського і зарубіжного виконавства та педагогіки в цій галузі музичного мистецтва.

Ключові слова: тромбон (музичний інструмент); українське тромбонове виконавство; виконавська школа; методично-педагогічні принципи, методика навчання.

АННОТАЦИЯ

Марценюк Г. П. Этапы становления и проблемы развития украинского тромбонового исполнительства (конец ХІХ-ХХ столетия). Исторические и методические аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Национальная музыкальная академия Украины имени П. И. Чайковского, Министерство культуры и туризма Украины, Киев, 2011.

Диссертация посвящена исследованию истории развития украинского тромбонового исполнительства. Главная цель работы - изучение процесса формирования и развития украинской школы тромбона с учетом исполнительских особенностей разных регионов.

Впервые целостно исследовано и системно проанализировано становление украинской школы тромбона, определено влияние других исполнительских духовых школ (в частности, немецкой, чешской и российской) на развитие украинского тромбонового исполнительства. В диссертации подчеркивается, что взаимовлияние, взаимопроникновение и взаимодополнение разных музыкальных культур стало одним из основных факторов становления и развития украинской школы тромбона.

...