Жанрова парадигма європейської сонати для альта і фортепіано ХVІІІ-ХХ століть

Введення в науковий обіг корпусу альтових сонат, створених у хронологічному просторі кінця XVII – початку XXІ століть. Здійснення стильової атрибуції проаналізованих сонат для альта і фортепіано. Процес інтеграції доробку українських композиторів.

Рубрика Музыка
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 30.07.2015
Размер файла 41,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ІМЕНІ М. В. ЛИСЕНКА

УДК 78.25; 78.441; 78.491

Жанрова парадигмаєвропейської сонати для альта і фортепіано ХVІІІ-ХХ століть

Спеціальність 17.00.03 - музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Карапінка Марта Зіновіївна

Львів 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії музики Львівської національної музичної академії імені М.В.Лисенка Міністерства культури України

Науковий керівник: САВИЦЬКА Наталія Владиславівна,

доктор мистецтвознавства, доцент,

зав. кафедри теорії музики

Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка (м.Львів)

Офіційні опоненти: ТЕРЕЩЕНКО Алла Костянтинівна,

доктор мистецтвознавства, професор,

член-кореспондент Національної академії мистецтв України, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (м.Київ)

ЧЕРНОВА Ірина Вікторівна - кандидат мистецтвознавства,

доцент, доцент кафедри військового диригування

Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного,

Заслужений працівник освіти України (м.Львів)

Захист відбудеться 1 червня 2011 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К35.869.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства у Львівській національній музичній академії ім. М. В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. О.Нижанківського, 5, поверх 2, малий зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою: м. Львів, вул. О.Нижанківського, 5.

Автореферат розіслано 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент Катрич О. Т.

композитор соната альтовий

АНОТАЦІЯ

Карапінка Марта Зіновіївна. Жанрова парадигма європейської сонати для альта і фортепіано ХVІІІ-ХХ століть. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. - Музичне мистецтво. - Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка. - Львів, 2011.

У дисертації здійснено системне дослідження жанрово-стильової парадигми європейської сонати для альта і фортепіано ХVІІІ-ХХ століть. Запропоновано комплексний підхід до предмету дослідження з акцентом на функційному співвідношенні партій альта і фортепіано та виконавсько-інтерпретаційних параметрах. Континуум альтових сонат, створених протягом трьох з половиною століть, поділяється на дві історико-еволюційні хвилі. У межах першої (кінець ХVІІ-ХІХ століття) увага зосереджується на соціокультурних та естетичних передумовах формування та інтенсивного розвою жанру у множинності його індивідуально-стильових варіантів. Докладно розглядаються найприкметніші взірці альтових сонат, створених у хронологічних межах романтичної та постромантичної доби, що належать М. Глінці, Н. Паганіні, Ф. Мендельсону, А. Рубінштейну, А. В'єтану, Й. Брамсу, Ф. Шарвенці, Р. Кларк. У межах другої (ХХ століття) аналітичний матеріал умовно поділяється на: концертні сонати-діалоги, представлені творами П. Гіндеміта, А. Онегера, Д. Мійо, С. Василенка, В. Крюкова, В. Шебаліна, Б. Мартіну, А. Блісса, Дж. Рошберга, З. Ткач, О. Арутюняна, та симфонізовані сонати-монологи, які визначають драматургічну фабулу творів Д. Шостаковича, С. Беринського, В. Бібіка, Б. Фроляк, В. Степурка.

Запропоновано виконавсько-інтерпретаційний дискурс, де концептуальні та стильові аспекти вищезгаданих творів розглядаються під знаком пошуку шляхів найбільш адекватного донесення авторського задуму до слухача.

Ключові слова: парадигма, соната, жанр, стиль, типологія, еволюційна динаміка, діалог, монолог, виконавство, інтерпретація.

АННОТАЦИЯ

Карапинка Марта Зиновьевна. Жанровая парадигма европейской сонаты для альта и фортепиано XVIII-ХХ веков. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03. - Музыкальное искусство. - Львовская национальная музыкальная академия им. Н. В. Лысенко. - Львов, 2011.

В диссертации осуществлено системное исследование жанрово-стилевой парадигмы европейской сонаты для альта и фортепиано XVIII-ХХ веков. Предложен комплексный подход к предмету исследования с акцентом на функциональном соотношении партий альта и фортепиано, а также исполнительно-интерпретационных параметрах. Континуум альтовых сонат, созданных в течение трех с половиной веков, делится на две историко-эволюционные волны. В рамках первой (конец XVII-XIX века) внимание сосредотачивается на социокультурных и эстетических предпосылках формирования и интенсивного расцвета жанра во множественности его индивидуально-стилевых вариантов. Подробно рассматриваются наиболее известные, высокохудожественные образцы альтовых сонат, созданных в хронологических параметрах романтической и постромантической эпох. Среди них - произведения Н. Глинки, Н. Паганини, Ф. Мендельсона, А. Рубинштейна, А. Вьетана, И. Брамса, Ф. Шарвенки, Р. Кларк. В рамках второй (ХХ век) аналитический материал условно делится на: концертные сонаты-диалоги, представленные произведениями П. Хиндемита, А. Онеггера, Д. Мийо, С. Василенко, В. Крюкова, В. Шебалина, Б. Мартину, А. Блисса, Дж. Рошберга, З. Ткач, А. Арутюняна, и симфонизированные сонаты-монологи, которые определяют драматургическую фабулу произведений Д. Шостаковича, С. Беринского, В. Бибика, Б. Фроляк, В. Степурко.

Развитие жанра альтовой сонаты происходило в соответствии с эстетическими требованиями каждой историко-стилевой эпохи. В эпоху барокко это сосуществование полифонического и гомофонного типов тематизма во всем разнообразии их жанровых истоков; классицизм унифицирует контрастную семантику тематизма, композиционную симметрию сонатной формы, образное и темповое содержание частей цикла, самостоятельность партии струнного инструмента при ведущей роли клавишного; романтизм разрушает априори заданные стереотипы. В камерно-ансамблевой альтовой сонате первой половины XIX века нашел свое отражение принцип индивидуализации - самоутверждение неординарной творческой личности. Во второй половине XIX века, несмотря на существенные различия трактовки жанрового инварианта (тяготение к симфонии в альтовый сонатах И. Брамса, концерта в сонате Р. Кларк, симфонической поэмы-фантазии в сонате Ф. Шарвенко), континуум альтовых сонат объединяет конфликтная драматургия, острота образных противопоставлений.

Подчёркивается значимость ХХ века - эпохи глубинного психологического перелома в композиторском отношении к альту, который превращается в оригинальный концертирующий и камерно-ансамблевый инструмент. Предлагается несколько критериев систематизации сонат для альта и фортепиано. Первый состоит в соотнесении новейших произведений с традицией. Наблюдается: 1) относительная консервативность, т.е. сохранение традиционных принципов формообразования и музыкального языка; 2) стремление преодолеть нормативность.

Большинство альтовых сонат ХХ века относится ко второй тенденции, где наблюдается поиск альтернативы канону.

Исполнительско-интерпретационный дискурс концептуализует стилевые аспекты вышеупомянутых произведений под знаком уникальных образно-семантических возможностей альта, лишь частично раскрытых композиторами и исполнителями.

Ключевые слова: парадигма, соната, жанр, стиль, типология, эволюционная динамика, диалог, монолог, исполнительство, интерпретация.

ANNOTATION

Karapinka Marta Zinovііvna. The genre paradigm of European Sonata for Viola and Piano in XVIII-XX centuries. Manuscript.

The dissertation for gaining a scientific degree of candidate of study of art after specialty 17.00.03.- music art - M. V. Lysenko Lviv National Music Academy. - Lviv, 2011.

The dissertation presents a systematic research of genre and stylistic paradigm of European Sonata for Viola and Piano in XVIII-XX centuries. The integrated approach to the subject of the research has been offered with emphasis on the functional relationship of viola and piano parts, as well as performing and interpretative parameters. The continuum of viola sonatas, composed during three and a half centuries, is divided into two historical evolutional waves. In the first one (end of XVII-XIX centuries) the attention is focused on social, cultural and aesthetic premises of this genre formation and its intense development in the variety of its individual-stylistic versions. The most famous and significant examples of viola sonatas composed by M. Glinka, N. Paganini, F. Mendelssohn, A. Rubinstein, A. Vieuxtemps, J. Brahms, F. Sharvenko, R. Clark have been studied in details. In frames of the second wave (XX century) the analytical material is divided into concert sonatas-dialogues, represented by the works of P. Hindemith, A. Honegger, D. Milhaud, S. Vasilenko, V. Kryukov, V. Shebalin, B. Martinu, A. Bliss, G. Roshberg, Z. Tkatch, A. Arutyunyan, and symphonic sonata-monologues which define the dramatic storyline of the works composed by D. Shostakovich, S. Berinsky, V. Bibik, B. Frolyak, V. Stepurko.

The interpretative discourse which has been introduced in the dissertation, suggests investigating conceptual and stylistic aspects of above mentioned music works through the exploration of most reasonable ways to present the author's concept to the listener.

Key words: paradigm, sonata, genre, style, typology, evolutionary dynamics, dialogue, monologue, performance, interpretation.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема альтового репертуару в аспекті його стильової атрибуції та систематизації є однією з найменш досліджених сторінок історичного розвою європейської інструментальної традиції. Колосальні успіхи сучасного альтового виконавства спонукають уважніше придивитися до соціокультурних та естетичних передумов очевидного прогресу у даній мистецькій царині. Водночас, навряд чи можна знайти інший інструмент, чия доля складалася б так драматично і чий шлях осягнення сольного та камерного амплуа був би таким довгим і тернистим. Першою вершиною на цьому шляху стала доба романтизму - час інтенсивного збагачення літератури для альта, що охопила широкий жанровий спектр: від програмної характеристичної мініатюри до циклічних сонат та симфонії.

ХХ століття - епоха радикального перегляду темброво-семантичного потенціалу альта. Долаючи стійке упередження у мистецько-виконавських колах, він з маргінального перетворюється в активний, вельми задіяний концертуючий та ансамблевий інструмент.

Інтерес до альта пов'язаний з формуванням блискучої плеяди виконавців, що досконало володіють технікою гри на цьому інструменті. Такі музиканти, як В. Примроуз (Шотландія-США), О. Недбай (Чехія), А. Цукерман (США), Ф. Дружинін, Ю. Башмет, Ю. Крамаров, І. Богуславський, М. Кугель (Росія), Й. Сук (Чехія), П. Сільвертоун (Великобританія), Р. Голані (Канада), Д. Роберто (Чилі), К. Кашкашан (США-Вірменія) надихають сучасних композиторів до написання оригінальних альтових опусів; більшість з них цим виконавцям і присвячується.

Якщо ґенеза та еволюція симфонії, інструментальної сюїти, концерту, фортепіанної, скрипкової та віолончельної сонат вивчені достатньо повно, то жанр альтової сонати, безліч його трансформацій у хронотопі європейської музичної культури ще не стали предметом окремого наукового інтересу. Альтові сонати вийшли з-під пера Й. Брамса, Ф. Шарвенки, Р. Кларк, П. Гіндеміта, Д. Мійо, Б. Мартіну, А. Онегера, М. Рославця, С. Василенка, З. Ткач, О. Арутюняна, Д. Шостаковича, С. Беринського, А. Блісса, В. Бібіка, Г. Гаврилець, В. Степурка, Ю. Іщенка, С. Зажитька й завоювали визнання світової музичної спільноти як яскраві та естетично значущі явища.

Актуальність теми даної дисертаційної праці зумовлена необхідністю системного дослідження еволюційної динаміки європейської камерно-ансамблевої традиції кінця ХVІІ - ХХ століть у проекції на жанр сонати для альта і фортепіано.

Основні напрямки розвитку досліджуваного жанру розглядаються у контексті загальностильових процесів від бароко до межі ХХ-ХХІ століть. Аналіз альтових сонат, створених у межах різних історичних епох, викликав методологічну необхідність зосередити увагу на механізмах взаємодії апробованих часом та індивідуально-авторських підходів до організації циклічної або одночастинної форм. На основі узагальнення аналітичних спостережень пропонуються висновки стосовно еволюційної динаміки альтової камерно-ансамблевої сонати. Симптоматичною тенденцією є стрімке розширення її композиційно-драматургічного спектру - порівняно з ХХ століттям такого розмаїття моделей не знала жодна з попередніх епох.

Серед мотивацій обраного проблемного ракурсу наступні:

роль камерно-інструментальної музики як осередку інтелектуалізму;

перевага особистісно-суб'єктивного начала у семантичному просторі жанру;

темброва природа альта як символічного alter ego автора, його здатність втілювати найделікатніші нюанси суб'єктивної емоційно-психологічної аури;

схильність до відтворення концепцій лірико-філософського змісту;

перетворення ансамблевої сонати на певному еволюційному етапі у масштабний інструментальний жанр, здатний до узагальнення широкого кола проблем філософсько-етичного змісту;

домінування принципу паритетності партій учасників ансамблю, що формується у відповідності із задумом композитора та конкретними виконавськими завданнями.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження погоджене з науково-дослідницькою тематикою кафедри історії музики Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, зокрема з темою № 3 «Українська музика в контексті світової музичної культури» перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності ЛНМА ім. М. В. Лисенка на 2007-2012 рр. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої Ради 27 листопада 2006 року (протокол №3).

Об'єкт дослідження - європейська камерно-ансамблева соната для альта і фортепіано ХVІІ - початку ХХІ століть.

Предмет - жанрова парадигма європейської альтової сонати в аспекті співвідношення функцій партій учасників ансамблю.

Мета дисертації полягає у виявленні та осмисленні концептуальних та жанрово-стильових новацій в процесі еволюції досліджуваного жанру.

Для реалізації окресленої мети було поставлено ряд завдань, вирішення яких ґрунтувалося на:

актуалізації та введенні у науковий обіг корпусу альтових сонат, створених у хронологічному просторі кінця XVII - початку XXІ століть;

увиразненні основних історичних етапів становлення жанру;

здійсненні стильової атрибуції проаналізованих сонат для альта і фортепіано;

окресленні місця найвизначніших сонат для альта і фортепіано у становленні жанру та творчому доробку кожного з авторів;

інтеграції доробку українських композиторів у європейську альтову літературу ХХ століття;

вияві характеру і міри індивідуального переосмислення європейських традицій у царині сучасної української інструментальної музики з акцентом на неповторному, одиничному, що забезпечує унікальність кожного конкретного твору;

створенні типології камерно-ансамблевих сонат для альта і фортепіано XX століття;

розкритті художнього потенціалу даного жанру, його виразових можливостей та семантичних пріоритетів;

визначенні провідних тенденцій альтового виконавства від бароко до XX століття.

Матеріал дослідження. У дисертації максимально широко охоплюються репрезентанти жанру сонати для альта і фортепіано, попри те, що включити в аналітичне поле усі альтові сонати, створені за три з половиною століття, виявилося неможливим. Перевагу надано високохудожнім взірцям, що виступають яскравими свідченнями концептуальних пошуків композиторів у межах даної жанрової царини. Загальна кількість згаданих творів близько 36, з них докладно проаналізовано 24 - саме вони, з точки зору автора, найбільш переконливо віддзеркалюють сутність загальноєвропейських та національно-стильових еволюційних тенденцій.

Деякі опуси, зокрема, сонати В. Бібіка, В. Степурка, Б. Фроляк інші існують лише в рукописному варіанті і вводяться у музикознавчий обіг уперше.

Теоретичною базою дисертації послужили наукові праці видатних мистецтвознавців, культурологів, літературознавців, спеціалістів зі семіотики та естетики. Серед них - Р. Барт, М. Бахтін, М. Бубер, Й. Гейзінга, Н. Герасимова-Персидська, В. Задерацький, У. Eко.

Дослідження естетичної природи жанру неминуче корелюється із феноменом стилю і навпаки. Нерозривно пов'язані у музичній практиці, вони і вивчаються, зазвичай, паралельно. Історично мінливі кореляції між стилем і жанром у мистецтві ХХ століття стають особливо інтенсивними. Звертаючись до історії та теорії жанру і стилю, автор дисертації спирався на концепції М. Арановського, І. Барсової, В. Варунца, Н. Горюхіної, Г. Григор'євої, К. Дальгауза, Г. Дауноравичене, О. Зінькевич, А. Клімовицького, О. Козаренка, І. Коханик, Г. Краукліса, М. Лобанової, В. Медушевського, М. Міхайлова, Е. Назайкiнського, О. Соколова, А. Сохора, М. Старчеус, В. Холопової, Л. Шаповалової, К. Царьової та інших музикознавців.

Теоретичні та історичні аспекти понять, що входять у феноменологічне поле сонати і сонатності, розглядаються у працях Б. Асаф'єва, В. Баранової, В. Бобровського, Г. Демешко, Ю. Грибiненко, Л. Ланцути, Т. Кюрегян, Т. Омельченко, М. Пилаєва, Т. Слюсар, О. Соколова, Н. Рижкової, В. Холопової.

Важливу роль у науці про мистецтво, зокрема ХХ століття, відіграє категорія національного. Теорія національного стилю, що розробляється у працях Г. Гачева, Н. Горюхіної, Л. Долідзе, О. Козаренка, cтала для автора дисертації орієнтиром в окресленому колі проблем.

До джерельної основи також було залучено наукові розвідки І. Барсової, Г. Берліоза, А. Веприка, Є. Назайкінського, С. Коробецької, С. Понятовського, Р. Тер-Теряна, Б. Струве, дотичні до питань інструментознавства та інструментовки, а також численні капітальні видання з історії скрипкового мистецтва, зокрема, Л. Гінзбурга та В. Григор'єва.

Методологічною базою дослідження є комплексний підхід, зумовлений специфікою задекларованої теми; в його основі - поєднання елементів наступних наукових методів:

функційного, що з'ясовує причинно-наслідкові співвідношення між явищами, розташованими на хронологічній шкалі;

когнітивного, що вивчає системні прояви творчої свідомості на основі базових категорій людського інтелекту: мислення, пізнання, уяви. Даний метод зумовив запровадження нового підходу до вивчення еволюційних процесів у єдиному жанровому просторі;

компаративного, який дозволяє чітко окреслити риси спільності та відмінності жанрових ознак сонати у хронотопі різних національних традицій;

аналітичного, який дає можливість визначити індивідуальний концептуальний стрій та комплекс виразових засобів найяскравіших взірців досліджуваного жанру;

структурного, що спрямований на вивчення синтаксичних та стилістичних особливостей музичних текстів ХХ століття.

Наукова новизна результатів даної праці полягає у тому, що вона є першим системним досвідом дослідження альтових сонат, які ніколи раніше не розглядалися в аспекті специфіки використання інструменту, особливостей його ансамблевого співвідношення з фортепіано. Значно розширюється фактологічна база на основі актуалізації маловідомих історіографічних та нотографічних джерел, їх аналізу з позицій сучасних наукових методик. Вперше в українському музикознавстві запропоновано панорамний погляд на історію європейської сонати для альта, здійснено докладний аналіз широкого кола естетично довершених взірців жанру, обґрунтовано наріжні напрямки їх інтерпретації. Крім того використано інтердисциплінарний підхід, спрямований на осягнення провідних тенденцій розвитку альтової сонати у межах різних національних шкіл.

Практична значущість роботи полягає у тому, що її матеріали можуть бути використані у музикознавчій, педагогічній та виконавській практиці, а також у вузівських курсах історії, теорії і методики виконавства на струнних інструментах. Вона може бути цінною для різних галузей гуманітарного знання, зокрема культурології, а також корисною для музикознавців, педагогів, композиторів, виконавців-альтистів та для усіх, хто цікавиться проблемами тембрової семантики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації пройшли апробацію на засіданнях кафедри історії музики ЛНМА ім. М. В. Лисенка, а також були представлені у вигляді доповідей, що заслуховувалися та обговорювалися на наступних науково-практичних конференціях: музикознавчий конгрес «Львів музичний протягом століть» (Львів, 2006); наукова конференція «Музикознавчі студії - 2007» (Львів, 2007); всеукраїнська науково-практична конференція «Музичне виконавство України: національні, регіональні та інтегративні аспекти» (Івано-Франківськ, 2007); наукова конференція до 155-ліття ЛНМА ім. М. В. Лисенка «Молоде музикознавство - 2008» (Львів, 2008); науково-практична конференція «Камерно-інструментальний ансамбль: історія і сучасність» (Львів); наукова конференція «Молоде музикознавство - 2009» (Львів, 2009); Перша Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 70-літтю ЛССМШ ім. С. Крушельницької «Здобутки та перспективи спеціальної музичної середньої освіти в Україні: минуле-сучасне-майбутнє» (Львів, 2010).

Публікації. Основні ідеї і результати дисертації викладені у 4 одноосібних публікаціях у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (222 позиції), додатків у вигляді хронологічних таблиць та нотних прикладів. Загальний обсяг дисертації - 248 сторінки, основного тексту - 164 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну проблематики дисертації, її практичне значення, подано огляд наукових джерел, представлено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікацій автора.

Розділ 1 «Альтова соната як музично-історичне явище» узагальнює великий емпіричний та аналітичний матеріал, пов'язаний з основними етапами еволюції досліджуваного жанру.

У підрозділі 1.1 «Біля витоків формування та вдосконалення конструкції альта» зазначається, що альт належить до ранніх інструментів струнно-смичкової групи - свою історію він веде з кінця ХV-початку ХVІ століття. Специфічний тембр, що вирізняється насиченістю тону, характерним контральтовим колоритом у низькому регістрі, привносить особливу глибину та об'ємність у звучання струнної групи. Звідси - помітна роль альта як одного з активних учасників оркестрового та камерно-ансамблевого музикування, натомість традиційно вважалося, що концертно-виконавське мистецтво не є прерогативою цього інструменту. Паралельно з пошуками найдосконалішої конструкції альта сімейство віол намагалося пристосуватися до естетичних вимог епохи бароко.

Підрозділ 1.2 «Процес кристалізації жанру камерно-ансамблевої сонати за участю альта» присвячено поглибленню уяви про естетичний зміст категорії камерності, серед ознак якої А. Сохор виділяв «переважаючий інтерес до особистого, приватного, тяжіння до деталізації, малочисельність виконавців і порівняльну обмеженість аудиторії». Підкреслюється, що камерно-ансамблева естетика XVIII-XIX століть зумовлена характером суспільної свідомості і філософської думки цього періоду, її естетичними ідеалами.

У підпункті 1.2.1 «Різновиди барокових сонат» підкреслюється, що поетика бароко відкрила у доволі незрілій культурі інструменталізму початку ХVІІІ століття багатство образно-емоційних можливостей, декоративну барвистість виразових засобів. Принцип індивідуалізованого сольного інтонування, яке відокремлюється від «загальних форм руху», поступово стає провідним. Фонд інструментальної музики, де доволі скромне місце посідала соната за участю альта, максимально задовільняв художні смаки різних верств суспільства, а також репертуарний попит музикантів На прикладі альтових сонат Б. Марчелло (1686 - 1739), К.- Г. Грауна (1704 - 1759), Ф. Бенди (1709 - 1786), Ф.-В. Руста (1739 - 1796) відзначаються наступні моменти:

логічно вибудований тональний план;

лаконізм як однотемних, так і багатотемних форм;

невиразний характер тематизму.

Підпункт 1.2.2 «Альтові сонати доби класицизму» зосереджує увагу на шляхах розвитку досліджуваного жанру у просторі інструментальної культури XVIII століття. В уяві більшості композиторів альт залишався інструментом маргінальним, гідним лише оркестрового музикування та ансамблю; гра на ньому вважалася прерогативою не вельми вправних скрипалів. У ході розгляду альтових сонат Я.-К. Ваньгала (1739 - 1813), К.-Ф. Цельтера (1758 - 1832), Й. Гесслера (1747 - 1822), К.-Ф. Стаміца (1745 - 1801) автор доходить висновку, що ці твори є нескладними у технічному плані, хоча вимагають від виконавців досконалого володіння класичною манерою гри, особливо з огляду штрихів та артикуляції.

Інструментальні партії барокових та ранньокласичних альтових сонат є рівноцінними, комплементарними, що вимагало відповідного відчуття ансамблю. У жодного з учасників музикування не було строго витриманого постійного «амплуа». Ця особливість була частково пов'язаною зі світлим, привітним характером музики. Поступово стабілізуються певні типи ансамблів строго визначеного виконавського складу. Зростає інтерес до тембрової своєрідності інструментів, що було наслідком системних стильових змін.

Підрозділ 1.3 «Еволюційна динаміка сонати для альта і фортепіано ХІХ століття» складається з декількох підпунктів.

Підпункт 1.3.1 «Шляхи становлення романтичної образності і стилістики у великих інструментально-ансамблевих формах» зосереджує увагу на розширенні семантичних обріїв системи камерно-ансамблевих жанрів, яка стає свого роду парадигмою романтичної культури. У кожному з них на перший план виступає суб'єктивно-особистісний первень, пов'язаний з відкритим проявом індивідуальності, сферою живих людських емоцій. На думку Л. Раабена, соціальні причини стрімкого розвитку камерно-ансамблевої культури корінилися саме в умовах музичного життя.

Зазначається, що поступово накреслюються найважливіші вектори розвитку камерного ансамблю: 1) відцентрова тенденція до масштабності, симфонічності; 2) доцентрова тенденція до психологізації, мініатюризму.

Доба романтизму дала нове життя трактуванню сонати як жанру і форми, відкрила нові можливості і перспективи її композиційно-драматургічної розбудови. Серед них - експансія принципів поемності, гранична індивідуалізація тематизму, що підкреслюється великим ступенем тематичного контрасту, нове розуміння варіаційності «на відстані»: мається на увазі наскрізний розвиток системи лейтмотивів на рівні циклу. Підкреслюється, що жанр романтичної струнно-смичкової сонати є закономірним етапом розвитку класичної традиції, звичайно, в контексті нових естетичних ідеалів.

Підпункт 1.3.2 «Ранньоромантичні альтові сонати» присвячено докладному розгляду найбільш відомих творів даного жанру, написаних у першій половині ХІХ століття. Спостерігається незначне ослаблення інтересу до сонатної драматургії у ранніх романтиків: «раціональний» жанр ніби опирався прагненню максимальної свободи самовиразу. У зв'язку з цим з'являється значна кількість ліричних композицій, викликаних до життя суб'єктивно-інтимною фабулою висловлювання, що підкреслює індивідуальність Митця, своєрідність його внутрішнього світу, прагнення самовиразу. Виконавця-інструменталіста це спонукало до концентрації уваги на ретельній деталізації виконавського тексту, культивування віртуозності.

До періоду раннього романтизму відноситься Соната для альта c-moll (1824) Ф. Мендельсона. Фортепіанна партія вирізняється складністю та насиченістю фактури, можливості альта розкрито значно скромніше.

Сфера ансамблевого музикування відіграла значну роль у житті і творчості М. І. Глінки, однак Незавершена соната для альта і фортепіано d-moll (1825-1828) більше ста років залишалася невідомою і виконавцям, і музикознавцям. Віртуозний первень, ніколи не набуваючи самодостатності, у даному творі приваблює тонкою добірністю і грацією, поєднуючись з поетичною сердечністю і проникливим ліризмом. Інтонаційна атмосфера проникнута наспівною елегійністю міського романсу. І частина - Allegro moderato - сонатна форма; вирафінованість і благородство другої - Larghetto - викликає асоціації з ліричною мелодикою Моцарта.

У ході аналізу Великої альтової сонати (1843) Н. Паганіні стає очевидним, що це радше п'єса великої форми, де розкриваються віртуозні та виразові можливості альта. Традиційні Прелюдія (Introduzione а Recitativo) і Тема з варіаціями (Тема Con variazioni) виявляють опосередковані зв'язки з бароковою та класицистичною ґенезою.

Головною причиною короткого історичного дихання розглянутих творів автор дисертації вважає «вторинність» тематичного матеріалу. Подальший розвиток досліджуваного жанру залишив у минулому досягнення раннього романтизму, а деяка строкатість форми не дозволила конкурувати з більш досконалими за драматургією та композицією опусами пізнішого часу.

Наступний підрозділ 1.3.3 «Індивідуально-стильові риси альтових сонат, створених у хронологічних межах зрілого і пізнього романтизму» зосереджує увагу на альтових сонатах А. В'єтана, А. Рубінштейна, Й. Брамса, Ф. Шарвенки, Р. Кларк, які, окрім інших художніх якостей, вирізняються експресивно-патетичним характером образів. Особливості альтової партії виявляють глибоке розуміння композиторами виражальних можливостей інструменту, що відповідають пристрасному, одухотвореному, мелодично наповненому стилю романтичної кантилени. Подекуди альтова партія зближується з людським голосом - теплим, іноді збентеженим, але завжди щирим. У сонатах зустрічаються складні хроматизми, пасажі, які вимагають швидкості пальців, вільного пересування грифом, виразного legato, щільного detache, техніки дрібних штрихів.

Детально аналізуються Альтові (кларнетові) сонати ор. 120 (f-moll та Es-dur, 1894) Й. Брамса, які, поза сумнівом, відносяться до кращих взірців цього жанру у ХІХ столітті. Зберігаючи зовнішні риси класичної сонатності, композитор переосмислює драматургію циклу; функційне навантаження частин набуває якісно нових рис - драматично-пристрасних, лірико-меланхолійних. Інтелектуалізм думок і відчуттів є знаковою рисою австро-німецької інструментальної традиції останньої третини ХІХ століття.

У підпункті 1.3.4 «Постромантичний еволюційний етап» акцентується, що увагу композиторів починають приваблювати можливості жанрових мікстів: сонати-фантазії, поеми, капріччіо тощо. Серед подібного роду досвідів - Соната-Фантазія для альта і фортепіано ор.106 (1899) Ф. Шарвенки. Твір розцінюється як своєрідне продовження пізньоромантичних тенденцій і водночас віддзеркалення новітніх стильових тенденцій та архітектонічних шукань. Ґенеза інтонаційного словника відображує тяжіння автора до драматично-трагедійної образності. На відміну від Й. Брамса, мелодичне мислення Ф. Шарвенки не виходить за межі доволі тривіальної семантики, що побутувала у музичних салонах Західної Європи зламу століть.

Вельми оригінальною є Соната для альта і фортепіано (1919) Р. Кларк. Виважений лаконізм висловлювання, напруженість музичного часу, стрункість пропорцій стали символами краси музичного інтелекту композиторки. Індивідуальною рисою драматургічного процесу є прозорість кордонів між синтаксичними одиницями форми, відтак, сонатні контури втрачають чіткість, поступаючись місцем рапсодійно-поемним обрисам.

У завершальній частині першого розділу дисертації підкреслюється, що еволюція альтової сонати окреслює два історичних періоди: пізнє бароко-класицизм і романтизм. У культурі бароко складається тріо-соната, у добу класицизму ознаки сонатності залишаються ще доволі розмитими. Альтові сонати композиторів-романтиків стають зоною композиційно-драматургічної розбудови, граничної індивідуалізації тематизму. В камерно-ансамблевій культурі першої половини XIX століття семантичною противагою віртуозному стає лірико-психологічний напрям. Увиразнюється особистісно-суб'єктиве начало, безпосередність, ліризм. Надалі відбувається стабілізація та зміцнення позицій жанру, який вирізняється фантазійною свободою, ансамблевим паритетом партій альта і фортепіано. Постромантичний етап збагачує ці риси.

Спостереження, що містяться у Розділі 2 «Жанрово-драматургічні моделі альтової сонати XX століття», спрямовано на доведення тези: соната ХХ століття являє собою вельми складний, амбівалентний жанровий феномен, пов'язаний із ситуацією стильового плюралізму, новим тлумаченням інтонаційно-семантичної опозиційності тощо.

Підрозділ 2.1 «Камерно-концертні сонати-діалоги» присвячено аналізу Сонати ор. 11 № 4 (1919), Маленької сонати для віоли д'амур і фортепіано ор. 25 № 2 (1922), Сонати in C (1939) П. Гіндеміта, які постають експериментальними пошуками форм, альтернативних традиційним. Зразком камерно-ансамблевого циклу, де кожна частина репрезентує синтез варіаційності, строфічності та фугатності, є Соната (1920) А. Онегера, натомість Соната № 1 «На теми невідомих авторів ХVІІІ століття» (1944) Д. Мійо демонструє інтеграцію сонатності і сюїтності.

У російському музичному просторі найбільш значущими творами для альта стали Соната ор. 46 (1923) С. Василенка, Соната ор. 15 (1921-1922) В. Крюкова, Соната (1923) В. Шебаліна. Попри конструктивність і сконцентрованість викладу, музика цих творів віддзеркалює впливи скрябінської імпульсивності та психологізму.

Рисами вільних поемних форм позначено будову частин, тематизм і фактуру Альтової сонати (1955) Б. Мартіну. Натомість Альтова соната (1981) З. Ткач являє собою ліричну концепцію, звукове втілення якої ще раз підтверджує, що діалогізм як знакова константа сонатної драматургії може мати безліч рішень: в одночастинній формі відсутній міжтематичний контраст. Діалогічну стратегію у підході до Альтової сонати (1933) обстоює також англієць А. Блісс. Аналіз Сонати (1979) Дж. Рошберга дозволив дійти висновку, що діалогічна ситуація не загострює конфлікт, а, навпаки, призводить до взаємопроникнення контрастних тематичних комплексів (на кшталт «діалогу згоди»). Самобутній звукопростір Альтової сонати «Ретро» (1985) О. Арутюняна у дисертації розглядається в ракурсі синтезу формотворчих закономірностей європейського жанрового інваріанту з поліладовістю та інтонаційною імпровізаційністю вірменської народної музики.

Підрозділ 2.2 «Симфонізовані сонати-монологи» систематизує аналітичні спостереження стосовно альтових сонат монологічного типу. У центрі уваги композиторів - не лідер-борець, а спостерігач-філософ; векторність цілеспрямованої дії поглинається драматургією станів. Альт персоніфікує «образ автора», а партія фортепіано активно «реагує» на смисловий ряд. Насамперед розглядається Альтова соната ор. 147 (1975) - останнє творіння Д. Шостаковича, яке автор дисертації відносить до камерно-симфонічного напрямку. За масштабністю задуму і філософським рівнем його втілення соната ближче до симфонії, ніж до звичних параметрів жанру. Підкреслюється, що сонатність і симфонічність мислення, обрамлені у вільні формотворчі «шати», зумовлені прихованою програмністю, яка метафорично втілює ідею подолання внутрішніх суперечностей.

У цілком інший спосіб втілюється монологічність в Альтовій сонаті (1978) С. Беринського. Тематизм даного опусу радше пов'язаний з поняттям лексем, тобто коротких інтонацій, що наділені яскравою емоційною виразовістю: кожна звукова мить набуває особливої концептуальної вагомості. Постійні зміни метру «розмивають» відчуття періодичності, роблять час плинним, континуальним; автора більше хвилює процес пошуку істини, ніж його результат.

У просторі філософської монологічності витримано драматургію Сонати для альта і фортепіано ор. 72 (2000) В. Бібіка. Логос дискретності підкорюється логосу континуальності; ясність і чіткість висловлювання чергується з ледь вловимими натяками, «розосередженим тематизмом» (В. Холопова). Звідси висновок про лірико-медитативний тип драматургії.

Вельми спорідненим із попереднім є задум Альтової сонати «Pastorale» (1995) Б. Фроляк, де теплий оксамитовий тембр альта постає як уособлення світлих споглядальних образів. В Альтовій сонаті №2 (2000) В. Степурка обраний жанр використовується в якості символу-емблеми.

Сонати, розглянуті у даному розділі, належать до категорії творів, які торують шлях до т.зв. «безвекторних форм» (Т. Кюрегян), які реалізують себе у сучасній інструментальній драматургії медитативного типу. Відтак, переважають статичні наскрізні форми, що втілюють ідею безперервного становлення.

Розділ 3 «Виконавсько-інтерпретаційний дискурс» присвячений унікальним образно-семантичним можливостям альта, до нинішнього часу лише частково оціненим виконавцями і композиторами.

Підрозділ 3.1 «Альт у просторі музично-виконавських традицій ХVІІ-початку ХVІІІ століття» містить виконавський аналіз творів, написаних у хронологічних межах бароко-класицизму. Підкреслюється, що головним завданням альтиста є пошук оптимальної тембрової рівноваги у звучанні «мелодичного» струнного та «ударного» клавішного інструменту. У зв'язку з цим основною метою є досягнення максимальної збалансованості партій. Сучасні виконавці повинні усвідомлювати основні вимоги стилю - емоційна стриманість, виваженість, цільність, пластичність мелодичної лінії, ідеальне звуковедення, філігранна артикуляція.

У підрозділі 3.2 «Особливості інтерпретації альтових сонат ХІХ століття» констатується, що більшість інтерпретаційних параметрів у добу романтизму належала до зони виконавської компетенції, і з плином часу ця тенденція посилюється - аж до індивідуального вибору темпу, артикуляції, агогіки, динамічних градацій. Окрім того, доба романтизму «відкрила» характерне звучання нижнього та середнього регістрів альта.

Підрозділ 3.3 «Деякі аспекти інтерпретації сонат для альта і фортепіано ХХ століття» являє собою досвід порівняльного аналізу інтерпретацій Альтової сонати Д. Шостаковича виконавськими тандемами «Ф. Дружинін - В. Мунтян» та «Ю. Башмет - С. Ріхтер». Першовиконання опирається на закон «сценічного перебільшення», де, з одного боку, відтворюється ідея недоторканності композиторського задуму, а, з іншого, увиразнюються найбільш значущі смислові акценти. Інтерпретаційна версія «Ю. Башмет - С. Ріхтер» являє собою втілення ідеї симфонізації фортепіанної партії при очевидному домінуванні тембрової семантики альта. Подібна інтерпретаційна версія вважається еталонною у камерно-ансамблевому виконавстві ХХ століття.

Підкреслюється, що виконавець, прагнучи точної інтерпретації, лише частково може покладатись на власний досвід та інтуїцію. Окрім іманентно інструментальних проблем, що висвітлюються у даному розділі, констатується значущість загальноестетичних вимог до рівня інтерпретації, коректність відтворення специфіки індивідуального стилю композитора та обраного ним жанру.

У висновках здійсненого дослідження зазначається, що розвиток жанру альтової сонати відбувався відповідно до естетичних вимог кожної історико-стильової епохи. У добу бароко - це співіснування поліфонічного і гомофонного типів тематизму у всій різноманітності їх жанрових витоків; доба класицизму уніфікує контрастну семантику тематизму, композиційну симетрію сонатної форми, образне та темпове навантаження частин циклу, самостійність партії струнного інструмента при провідній ролі клавішного; романтизм руйнує будь-які наперед задані стереотипи. У камерно-ансамблевій альтовій сонаті першої половини XIX століття знайшов своє відображення принцип індивідуалізації - самоствердження неординарної творчої особистості. У другій половині ХІХ століття, попри очевидні відмінності трактовки жанрового інваріанту (тяжіння до симфонії - в альтових сонатах Й. Брамса, концерту - в сонаті Р. Кларк, симфонічної поеми-фантазії - у сонаті Ф. Шарвенки тощо), континуум альтових сонат об'єднує послідовно витримана конфліктна драматургія, гострота образних протиставлень.

ХХ століття постає як епоха вражаючого психологічного перелому у композиторському ставленні до альта, що перетворюється у надзвичайно оригінальний концертуючий та камерно-ансамблевий інструмент. Звідси стрімкий кількісний ріст репертуару, що охоплює широкий жанровий спектр.

У дисертації пропонується декілька критеріїв систематизації сонат для альта і фортепіано. Перший полягає у співвіднесенні новітніх творів з традицією. Відтак, спостерігається:

відносна консервативність - збереження апробованих багатолітньою композиторською практикою форм і музичної мови;

прагнення виходу за рамки нормативності.

Цикл аналітичних нарисів дозволяє висловити переконання в тому, що у межах першого більш традиційного різновиду спостерігається орієнтація на циклічність із типовим структурно-семантичним наповненням частин, нормативною сонатною формою, опорою на кантиленний або жанрово-характерний тематизм, що у більшості випадків асимілює пісенно-романсові елементи. Більшість альтових сонат ХХ століття належить до другого різновиду, де діє позиція пошуку альтернативи канону.

Критерій мовно-декламаційного висловлювання дозволив диференціювати обшир альтових сонат ХХ століття на дві типологічні групи: діалогічну та монологічну.

Сонати для альта і фортепіано діалогічного типу А. Онегера, П. Гіндеміта С. Василенка, В. Крюкова, В. Шебаліна, Д. Мійо Б. Мартіну, З. Ткач, А. Блісса, О. Арутюняна демонструють оригінальність індивідуально-авторського мислення, багатство фантазії, атиповість композиційно-драматургічних рішень. Використовується антифонний принцип, протиставлення фактурних планів, яскравий контраст образно-тематичних сфер. Інструментальний діалог базується на почерговому зіставленні партій струнного та клавішного інструментів.

У групі альтових сонат монологічного спрямування - Д. Шостаковича, С. Беринського, В. Бібіка, Б. Фроляк, В. Степурка - солюючий інструмент стає чуйним виразником думок та емоційно-образних реакцій автора, натомість фортепіано радше сприймається як носій ідеї об'єктивності.

Дана типологічна група асимілює наріжні риси симфонізму: концептуалізм, масштабність форми, прийоми та методи розвитку вихідних тематичних імпульсів.

Яскрава ознака інструментальних жанрів ХХ століття - істотне посилення драматургічного фактору мислення. Унікальність концепції, а значить і драматургічного задуму кожного окремого твору, несе з собою безмежне розмаїття способів їх організації у часі і просторі.

Виконавський аналіз найвизначніших альтових сонат європейських композиторів ХVІІ-ХХ століть дозволив заакцентувати всеосяжність культури проникливого інтонування та «інструментального співу» на альті, широту спектру динамічного мікронюансування тощо. Аналітичні нариси та виконавський дискурс допоможуть музикантам глибше зрозуміти сутність складних концепцій новітніх творів.

Межа XX-XXI століть - перехідний етап в історії жанру; ускладнюється його структура, співвідношення між виконавцями-партнерами. Уникаючи назви «соната», композитори тим не менше звіряються з нормативами жанрового архетипу. Відтак, камерно-ансамблева соната для альта і фортепіано постає одним з найперспективніших джерел збагачення сучасної європейської інструментальної традиції.

У висновках даної дисертаційної праці окреслюються перспективи майбутніх музикознавчих шукань в обраному напрямку. Введення у виконавський обіг маловідомих сучасних творів, у тому числі українських авторів, дає можливість ширше осягнути власну національну традицію, збагатити репертуар молодої генерації талановитих музикантів-інтерпретаторів, сприяти зростанню потенціалу національної композиторської школи.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Карапінка М. З. Альтова соло-соната ХХ століття у національно-стильових та жанрових проекціях / М. З. Карапінка // Молоде музикознавство : наукові збірки ЛНМА ім. М. Лисенка / ред.- упор. О. Тракало. - Львів: СПОЛОМ, 2007. - Вип. 16. - С. 97-107.

2. Карапінка М. З. Камерно-ансамблева альтова соната XX століття у жанрово-стильових проекціях / М. З. Карапінка // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ, 2008. - Вип. ХІІ-ХІІІ. - С. 144-150.

3. Карапінка М. З. Жанрово-семантичні виміри Альтового концерту Євгена Станковича / М. З. Карапінка // Молоде музикознавство : наукові збірки ЛНМА ім. М. Лисенка. - Львів: СПОЛОМ, 2008. - Вип. 20. - С. 11-17.

4. Карапінка М. З. Камерно-ансамблева альтова соната у творчості французьких композиторів першої половини XX століття / М. З. Карапінка // Камерно-інструментальний ансамбль: історія і сучасність : наукові збірки ЛНМА ім. М. Лисенка / ред.- упор. Н. Дика. - Львів: СПОЛОМ, 2010. - Вип. 24. Кн. 1. - С. 11-17.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Старовинний інструмент Понтемона - праобраз фортепіано. Ровиди механізмів інструменту у XVIII ст. Фортепіано Бертоломео Крістофорі. Створення та розвиток піаніно. Різновиди французького, англійського, німецького фортепіано. Регулювання удару і репетиції.

    курсовая работа [4,4 M], добавлен 07.10.2012

  • Вивчення інструментальної творчості французького композитора, піаніста та музичного критика Клода Дебюссі. Стильові особливості творів композитора та жанровий аналіз збірки "24 прелюдії для фортепіано". Образна тематика музичних портретів Дебюссі.

    курсовая работа [22,7 K], добавлен 31.01.2016

  • Життя й творчiсть Бада Пауела. Нью-Йорк і перша госпіталізація. Сольні записи й в тріо. Париж, останні роки. Коротка історична довідка з історії становлення бі-бопа. Головні переваги фортепіано. Використання альтерированих акордів як нововведення течії.

    курсовая работа [715,0 K], добавлен 11.04.2014

  • Поняття циклічності в жанрах сюїти та партити. Аналіз жанрово-стильового моделювання в творчості українських митців в жанрі інструментальної музики. Осмислення фортепіанної творчості українських композиторів ХХ століття у музичній культурі України.

    статья [15,2 K], добавлен 27.08.2017

  • Сучасний стан проблеми наукового вивчення вокальної педагогіки. Розвиток цього виду музичного виховання у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вплив Крушельницької і Менцинського на цей процес. Внесок Лисенко і Мишуги у розвиток музичного мистецтва.

    магистерская работа [896,0 K], добавлен 16.09.2013

  • Розвиток європейської музики кінця XVIII — початку XIX століття під впливом Великої французької революції. Виникнення нових музичних закладів. Процес комерціоналізації музики. Активне становлення нових національних музичних культур, відомі композитори.

    презентация [3,2 M], добавлен 16.03.2014

  • Характеристика сюїти в творчості українських композиторів сучасності. Загальні тенденції діалогу "бароко-ХХ століття" у розвитку фортепіанної сюїти. Систематизація загальностильових типологічних ознак композиційно-жанрової моделі старовинної сюїти.

    статья [22,0 K], добавлен 24.04.2018

  • Характеристика видовищної презентації музики в контексті образних трансформацій музичної матерії в культурі ХХ та ХХІ століть. Визначення та аналіз реалій візуалізації музики, як синтетичного феномену. Дослідження сутності музичного простору видовища.

    статья [24,4 K], добавлен 24.04.2018

  • Дослідження місця і ролі музичного мистецтва у середньовічному західноєвропейському просторі. Погляди на музику як естетичну складову, розвиток нових жанрів та форм церковної, світської музики, театрального мистецтва, використання музичних інструментів.

    дипломная работа [1,0 M], добавлен 30.11.2010

  • Історія написання Берліозом твору для альта в стилі "Фантастичної симфонії" за проханням Паганіні. Експозиція сонатної форми. Використання солюючого інструменту разом з порученою йому темою протягом всього твору. Склад оркестру для виконання твору.

    реферат [30,3 K], добавлен 06.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.