Жанрова поетика М. Сидельникова в аспекті взаємозв’язку слова та музики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського

УДК 78.083:78.071(477)

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Жанрова поетика М. Сидельникова в аспекті взаємозв'язку слова та музики

Іванова Маргарита Анатоліївна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Сумському державному педагогічному університеті ім. А.С. Макаренка Міністерства освіти та науки України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, доцент Драч Ірина Степанівна, Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського, проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти:

- доктор мистецтвознавства, доцент Шаповалова Людмила Володимирівна, Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського, завідувач кафедри інтерпретології та аналізу музики;

- кандидат мистецтвознавства, професор Копиця Маріанна Давидівна, Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, професор кафедри історії української музики.

Захист відбудеться "15" квітня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.871.01 у Харківському державному університеті мистецтв ім. І.П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 11/13, ауд. 58.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 11/13.

Автореферат розісланий "11" березня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент М.С. Чернявська.

Анотація

Іванова М.А. Жанрова поетика М. Сидельникова в аспекті взаємозв'язку слова та музики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво - Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2009.

Дисертацію присвячено вивченню жанрової поетики російського композитора другої половини ХХ століття М. Сидельникова (1930 - 1992) в аспекті музичних та літературних жанрових областей. У дисертації уточнюються поняття жанрової поетики як домінантного принципу мислення композитора, пропонується огляд сучасних поглядів на поняття "жанр", у тому числі як на наявну в музичній практиці множину, створюється типологія взаємодії жанрів, яка враховує новий її вид - жанрову конкуренцію, що притаманний творчості композитора.

У дослідженні визначено, що художня реалізація основного принципу жанроутворення М. Сидельникова зумовлена естетико-світоглядною позицією, направленою на збагнення універсального та реалізованого композитором через символ лабіринту.

У дисертації проаналізовано показові для М. Сидельникова твори основних періодів творчості - концерт для дванадцяти солістів "Російські казки" (1968), хорова кантата "Таємні розмови" (1975), вокальний цикл на вірші В. Хлєбникова "У країні осоки й незабудок" (1978), роман-симфонія для фортепіано соло "Лабіринти" (1992) - та виявлено основний принцип жанрової поетики, який у даній роботі названо жанровим парадоксом. У дослідженні розглянуто механізм дії жанрового парадоксу та розроблено його поняття як авторської стратегії побудови художньої цілісності, заснованої на конкуренції жанрових множин.

Ключові слова: жанрова поетика, жанр, множина, парадокс, лабіринт.

Аннотация

Иванова М.А. Жанровая поэтика Н. Сидельникова в аспекте взаимосвязи слова и музыки. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство - Харьковский государственный университет искусств им. И.П. Котляревского. - Харьков, 2009.

Диссертация посвящена изучению жанрового пространства творчества русского композитора второй половины ХХ столетия Н. Сидельникова (1930-1992). В аспекте взаимодействия литературы и музыки осуществлено изучение жанровой поэтики Н. Сидельникова, которая представляет реально действующий во второй половине ХХ века механизм "разгерметизации музыки" (В. Холопова). В исследовании уточняется суть жанровой поэтики как доминирующего принципа мышления композитора. Понятие "жанровая поэтика" и "поэтика жанра" не рассматриваются как тождественные. Поэтика жанра изучает устойчивые элементы конкретного жанра, их структурное оформление. Жанровая поэтика, не исключая изучения всех аспектов поэтики жанра, связана с выявлением совокупности художественных принципов, которые обуславливают неповторимый облик сочинения, художника или направления через выявление общих закономерностей жанрообразования.

В диссертации, предлагается обзор современных взглядов на понятие "жанр", указывается на существующие его трактовки как типа и модели. Изучение жанровых экспериментов композитора опирается также на понимание жанра как специфического множества произведений, которое обладает определёнными общими свойствами, что позволяет рассматривать его в плоскости исторической изменчивости.

В исследовании предлагается типология взаимодействия жанров, которая учитывает новый ее вид, который характерен для творчества композитора - жанровая конкуренция.

В диссертации проанализированы показательные для Н. Сидельникова произведения основных периодов творчества - концерт для двенадцати солистов "Русские сказки" (1968), хоровая кантата "Сокровенные разговоры" (1975), вокальный цикл на стихотворении В. Хлебникова "В стране осок и незабудок" (1978), роман-симфония для фортепиано соло "Лабиринты" (1992) - и выявлен основной принцип жанровой поэтики, который в данной работе назван жанровым парадоксом. В исследовании рассмотрен механизм действия жанрового парадокса и разработано его понятие как авторской стратегии построения художественной целостности, которая основана на конкуренции жанровых множеств.

В исследовании указывается, что художественная реализация основного принципа жанрообразования Н. Сидельникова обусловлена эстетико-мировоззренческой позицией, направленной на постижение универсального и реализованной композитором через символ лабиринта. Это позволило представить жанровый парадокс в разных его проявлениях: "лабиринта охотников", "лабиринта-инициации", "критского лабиринта".

Ключевые слова: жанровая поэтика, жанр, множество, парадокс, лабиринт.

Annotation

Ivanova M.A. Genre poetics N. Sidelnikov in the aspect of word and music. - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of study of art on speciality 17.00.03 - the Musical art - Kharkov state university of arts named I.P. Kotlyarevskiy. - Kharkov, 2009.

The dissertation is devoted to the investigation of the genre poetics of the Russian composer of the second half of the ХХ century N. Sidelnikov (1930 - 1992) in the aspect of musical and literary genre regions. Modern options on the notion "musical genre", considering it also the multitude that exists in musical practice, are studied in the thesis. The researcher specifies the notion of the genre poetics as the dominant principle of composer's thought. The typology of genres interaction, which takes new kind - the genre competition, is created in the work.

The author specifies that it was N. Sidelnikov's world outlook that had great impact on composer's genre poetics formation. The universal comprehension is realized through the symbol of labyrinth.

The scientific work provides analyses N. Sidelnikov's work during his basic creation periods - concert for twelve soloists "Russian fairy-tales" (1968), choral cantata "Secret talks" (1975), vocal cycle by V. Hlebnikov's poem "In the country of sedges and forget-me-nots" (1978), the novel-simfoniya for piano solo "Labyrinths" (1992). The principle of genre poetics was found in this work. It's called as genre paradox there. The mechanism of genre paradox activity is studied in dissertation. The researcher also developed its notion as author's strategy of artistic integrity construction which is based on competition of genre multitude.

Keywords: genre poetics, genre, multitude, paradox, labyrinth.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Звернення до творчості М. Сидельникова зумовлене посиленням наукового інтересу до тих явищ у мистецтві, в яких можна "віднайти нескінченну кількість взаємовідношень" (У. Еко). Музика відомого російського композитора є своєрідним "форумом культур", стилів, жанрів, поєднання яких орієнтоване на вияв авторської індивідуальності з виразними національними ознаками.

Художня спадщина М. Сидельникова найбільш розгорнуто була вперше досліджена у монографічному нарисі Г.В. Григор'євої, де визначена періодизація творчості, охарактеризовані жанрово-стильові особливості його музики. У подальших наукових розвідках детально висвітлювалися переважно стильові аспекти, техніка письма, парадоксальність мислення композитора (Л. Бакши, Л. Крилова, А. Ковальов, Р. Лєденьов, М. Прицкер, Т. Чередниченко та ін.). Специфіка жанрових пошуків митця залишилась найменш дослідженою.

Для другої половина ХХ століття постать М. Сидельникова є репрезентативною, оскільки являє, насамперед, приклад інтенсивного жанрового експериментування. Узагальнення цього досвіду є важливим для розробки жанрової теорії, збагачення її понятійного-категоріального апарату. Адже ускладнення музичної практики в умовах розмаїття композиторських технік, мистецьких течій, напрямків особливо гостро поставило проблему жанру як важливої категорії для розуміння композиторської творчості. Розкриття жанрових пошуків М. Сидельникова і визначає актуальність даного дослідження.

Слід зазначити, що майже в усіх творах М. Сидельникова так чи інакше використовується слово. Загалом композитор прагнув осягнути широкий світ літератури, історії, філософії, захоплювався грою словами, був схильний до афористичних висловлювань. М. Сидельников не відмовлявся від традиційного бачення слова як носія змісту, певного фонічного звукообразу, але також намагався репрезентувати через слово системи різних художніх культур, з'ясувати принципи цієї системи й адаптувати її в рамках музичного мистецтва. Саме з позицій мови культур, що базується на слові, дослідниками Л. Бакши та Т. Єсауловою вивчалася вокальна та вокально-хорова творчість М. Сидельникова. Однак робота композитора зі словом передбачає також урахування взаємодії самостійних жанрових систем літератури й музики, що дозволило розширити звичні ракурси вивчення проблеми та вийти на рівень усвідомлення жанрової поетики композитора як сукупності художніх принципів, що зумовлюють неповторність музичного твору через вплив загальних закономірностей жанроутворення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно плану науково-дослідницької й методичної роботи кафедри хореографії, образотворчої творчості, теорії, історії музики і художньої культури Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка. Вона відповідає темі № 187 "Українська музична культура і світ: від бароко до постмодернізму", що розробляється на кафедрі хореографії, образотворчого мистецтва, теорії, історії музики та художньої культури Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка.

Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (протокол №6 від 25.12.06).

Мета дослідження полягає у виявленні сукупності художніх принципів, що зумовлюють неповторність музичних творів через загальні закономірності жанроутворення в аспекті міжвидових взаємодій.

Досягнення даної мети передбачає розв'язання таких завдань:

– узагальнити сучасні наукові підходи до понять "музичний жанр", "взаємодія жанрів", "жанрова поетика";

– з'ясувати специфіку світогляду М. Сидельникова як чинника у формуванні власної жанрової поетики;

– визначити принципи роботи композитора зі словом в його жанрових екпериментах;

– усвідомити твори М. Сидельникова як складні поліжанрові структури, пов'язані із взаємодією музичних і літературних жанрових систем;

– виявити особливості жанроутворення в авторських композиціях.

Об'єктом дослідження є жанровий простір творчості М. Сидельникова.

Предмет дослідження складає жанрова поетика композитора в аспекті взаємодії слова та музики.

Методологічна та теоретична база роботи. Для вирішення поставлених завдань використовується загальнонаукова методологічна база з урахуванням взаємодії теоретичних та аналітичних методів дослідження, що охоплюють історико-генетичний, музично-герменевтичний, синергетичний підходи, термінологічний та жанрово-стильовий аналіз.

У дослідженні використані здобутки когнітивної науки, що базуються на гносеологічно-апріорних аспектах філософії І. Канта, задіяно логічно-теоретичні положення математичної теорії множин Г. Кантора, філософсько-культурологічної концепції "лабіринту" Л. Стародубцевої, врахований досвід вивчення феномену парадокса в мистецтві С. Колобкова, Т. Сиднєвої, В. Стачинського, А. Шнітке.

Достовірність наукових результатів дисертації забезпечено їх узгодженням з науковими положеннями робіт, присвячених проблемі функціонування слова в межах однієї та різних художніх систем (Л. Андреєв, М. Бахтін, В. Васіна-Гроссман, Р. Дуганов, О. Зінькевич, І. Ільїн, А. Кудряшов, Ю. Лотман, В. Пронін, В. Пропп, О. Рощенко, Є. Руч'євська, М. Черкашина та ін.). Також в процесі дослідження вивчалися роботи, що стосуються різних аспектів взаємодії слова та музики, зокрема, відображають естетичні позиції письменників або ставлення композитора до поетичного джерела (Б. Асаф'єв, М. Друскін, Д. Житомирський, Н. Машенко, Б. Кац, А. Сохор, Т. Хопрова, І. Ямпольський), розкривають музичні ресурси вірша й прози (Є. Злобіна, Б. Кац, Юл. Малишев, Л. Озеров), взаємодію музичної та мовної інтонації (Б. Асаф'єв, О. Захарова, Е. Орлова, Т. Чередниченко, В. Цуккерман), пропонують оглядову панораму використання російської поезії у творчості композиторів 60-х - 70-х років ХХ століття (Н. Миш'якова, Б. Штейнпресс).

Теоретичний фундамент дослідження склали сучасні теорії жанру, зокрема в тих її аспектах, що пов'язані з проблемою жанрових взаємодій (М. Арановський, О. Зінькевич, В. Клін, А. Коробова, М. Лобанова, Є. Назайкінський, А. Сохор, М. Старчеус, М. Черкашина, Л. Шаповалова, С. Шип, Н. Швець та ін.).

Матеріалом дисертаційного дослідження стали твори композитора різних періодів. Ранній інструментальний цикл композитора - концерт для дванадцяти солістів "Російські казки" (1968) - аналізується як перша спроба створення жанрового міксту. Зрілі поліжанрові концепції репрезентовані хоровою кантатою "Таємні розмови" (1975) та вокальним циклом на вірші В. Хлєбникова "У країні осоки й незабудок" (1978). Останній твір композитора - роман-симфонія для фортепіано соло "Лабіринти" (1992) - розглядається як узагальнення жанрових пошуків митця, де найбільш концентровано виявилися принципи його мислення.

До джерельної бази дослідження також залучаються літературна спадщина композитора М. Сидельникова (листи, інтерв'ю, статті), спогади його учнів (В. Мартинова, І. Соколова, В. Тарнопольского, К. Уманського, І. Юсупової), рецензії та відгуки на виконання творів композитора (І. Нестьєва, Е. Артем'єва, М. Рицаревої, Т. Прицкер та ін.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні художної самобутності творів М. Сидельникова через багатогранність аспектів взаємодії літератури та музики; визначена жанрова поетика композитора, в якій репрезентується реально діючий у другій половині ХХ століття механізм "розгерметизації музики" (В. Холопова).

У дисертаційному дослідженні вперше:

– на конкретному музичному матеріалі апробована "динамічна концепція жанру";

– в аспекті розкриття принципів жанроутворення детально вивчені твори різних етапів творчої еволюції М. Сидельникова;

– запропоноване поняття "жанрового парадоксу" як авторської стратегії побудови художньої цілісності, заснованої на конкуренції жанрових множин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання в науковій розробці питань взаємозв'язку літератури й музики. Основні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані в курсах історії світової музичної культури, аналізу музичних творів, музичної естетики, культурології тощо.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданнях кафедри хореографії, образотворчого мистецтва, теорії, історії музики і художньої культури Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка. Основні положення дисертаційної роботи були викладені на міжнародній науковій конференції "Європейське мистецтво на зламі століть: минуле в сучасному" (Суми, 2007), міжнародній науково-практичній конференції "Мистецтво: від існуючого до виникаючого. На шляхах подолання кризових явищ" (Харків, 2007), восьмій науково-практичній конференції українського товариства аналізу музики "Жанровий простір музичної творчості: структура та властивості" (Київ, 2008), ювілейній науково-методичній конференції "Аспекти історичного музикознавства (До 60-річчя від заснування кафедри історії музики Харківського державного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського та 100-річчя її засновника Г.О. Тюменєвої)" (Харків, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі Вступу, чотирьох Розділів, Висновків, Списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 186 сторінок, обсяг основного тексту - 168 сторінок.

Список використаної літератури налічує 194 позицій (18 сторінок).

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено наукову новизну, мету, завдання роботи, названо об'єкт і предмет вивчення. Встановлюється зв'язок з планами наукових досліджень університету, з'ясовано практичне значення результатів роботи, характеризується методологічна база та надаються відомості щодо апробації результатів дисертації.

Розділ І "Композиторська творчість М. Сидельникова як об'єкт музикознавчого дослідження" складається з трьох підрозділів, у яких пропонується огляд літератури, пов'язаної з творчістю М. Сидельникова, висвітлюється стан дослідження жанрового простору композитора, формуються підходи до вивчення жанрової поетики, розглядаються основні теоретичні поняття.

У підрозділі 1.1. "Слово у творчості М. Сидельникова: аспекти вивчення" охарактеризовані музикознавчі позиції щодо відтворення слова у творчості М. Сидельникова. Основний ракурс досліджень у цій площині був спрямований на розкриття проявів програмності в його музиці, що пов'язується зі змістовною сферою (І. Мартинов, Г. Григор'єва, Г. Хаймовський та інші). Зазначено також, що в наукових роботах, присвячених творам М. Сидельникова зі словом, дослідники спостерігають реалізацію принців деталізації поетичного тексту музикою або узагальненого його трактування (Г. Григор'єва, Т. Фрумкіс), підкорення музики словесному тексту (І. Нестьєв, М. Рицарева) або подолання вербального тексту музикою (Т. Єсаулова).

Особливо акцентується питання парадоксальності музики композитора зі словом, котра в музикознавчому висвітленні постає як прояв специфічно конкретного композиторського мислення (Л. Крилова, Т. Чередниченко) та як наслідок впливу зовнішніх факторів, а саме вербальних джерел (Л. Бакши).

Підкреслюється значення слова у творчості М. Сидельникова: за сорок років було створено лише п'ять музичних опусів без вербального компонента (три камерні сонати й дві фуги для фортепіано), решта (шість симфоній, камерно-інструментальні твори, хорові та вокальні цикли, опери, балет) так чи інакше пов'язані зі словом. Композитор вважав за доцільне висловлюватися, пояснюючи своє ставлення до мистецтва та життя, викладати педагогічні погляди, називати творчі орієнтири. Шлях пошуків власної індивідуальної самобутності композитор охарактеризував як "універсальне узагальнення". Зразком для митця в цьому були М. Глінка, І. Стравинський, А. Берг.

На основі запропонованої Г. Григор'євою періодизації творчості здійснюється загальний огляд композиторської діяльності, пов'язаної зі словом. У ранній період композитор прагне до музичного прочитання різноманітних мовних джерел - від текстів російських літописів ХІІ - ХІІІ століття, російських казок, віршів поетів-революціонерів, до науково-філософського тексту Ф. Енгельса. Указується, що період 1950-1960 рр. був часом надбання першого досвіду роботи зі словом (ораторія "Той, хто підняв меча" (1957), хоровий цикл "П'ять ліричних поем для хору а cappella" (1967), спробою створення багатожанрових композицій програмної інструментальної музики: трьох симфоній - "Романтична симфонія-дивертисмент у чотирьох портретах" (1964), "Пісня про Червоний прапор" (1967), "Після прочитання "Діалектики природи" Ф. Енгельса" (1968), концерту для дванадцяти солістів "Російські казки" (1968)).

У період від 1970-х до середини 1980-х років для композитора визначним стає світ високої поезії. Він захоплюється пристрасно-трагічними мотивами Г. Лорки, бунтарськими образами Ю. Лермонтова, всеосяжним універсалізмом футуриста В. Хлєбникова, вічними темами Життя і Смерті, розкритими старокитайським поетом Ду Фу. Разом з цим композитор продовжує роботу з російськими фольклорними текстами, працює над вокальним відтворенням народного говору. У кантаті "Таємні розмови" (1975), хоровій поемі "Романсеро про кохання та смерть" на вірші Г. Лорки (1977), вокальному циклі на вірші В. Хлєбникова "У країні осоки й незабудок" (1978), хорових циклах "Сичуанські елегії" на вірші Ду Фу (два зошити - 1980, 1984), симфонії "Бунтівний мир поета" (1971) й ораторії "Смерть поета" (1976), написаних за мотивами поезії М. Лермонтова, здійснюється конструктивна розробка ідей поліжанровості. У площину жанрових об'єднань цього часу включаються різні жанрові системи, у тому числі літературні.

У період від середини 1980-х до початку 1990-х років композитора цікавлять сакральні, міфопоетичні сюжети й тексти. М. Сидельников звертається до сфери культової музики, створюючи хоровий цикл "Іудейські старожитності" (1987), "Вечірнє моління про світ" (1988), "Духовний концерт" (1988), "Літургію Святого Іоанна Златоуста" (1988). Узагальнює свій попередній досвід у романі-симфонії для фортепіано соло "Лабіринти" за мотивами міфу про Теcея (1992).

У підрозділі 1.2. "Осмислення жанрових пошуків М. Сидельникова в музикознавчих дослідженнях" визначається жанровий спектр творчості композитора та спрямованість його жанрових пошуків. Наголошується, що світ композитора, як будь-який творчий акт, є "репрезентацією особистого сенсу" (В.А. Піщальникова). Кожен митець звертається до того чи іншого жанру не тільки як "образної моделі світу" (М. Гіршман). Жанр стає свого роду "рамою, що вміщує особистий життєвий досвід" (В. Пронін). Саме тому розгляд творчості композитора через призму жанру є достатньо важливим для розуміння його особистості.

Фундаментом для усвідомлення жанрової поетики М. Сидельникова стали спостереження дослідників щодо жанрової природи окремих творів композитора, зокрема, А. Ковальова ("Літургія Іоанна Златоуста"), Л. Крилової (балет "Степан Разін"), Р. Лєденьова, М. Мартинова ("Російські казки"), Т. Єсаулової (роман-симфонія "Лабіринти") та ін.

Загалом поняття "жанрова поетика" є недостатньо вивченим у музикознавстві. Зазначається, що, будучи пов'язаними, поняття "жанрова поетика" і "поетика жанру" не є тотожними. Поетика жанру спрямована лише на вивчення стійких елементів, з яких складається конкретний жанр і на їх структурне оформлення. Жанрова поетика не виключає вивчення всіх аспектів поетики жанру, але перш за все пов'язана з виявленням принципу, який диктує вибір жанру, тенденцію до поєднання жанрових видів, і саме через визначення загальних закономірностей усвідомлює індивідуальну неповторність твору, митця або напрямку.

У підрозділі 1.3. "Теоретичні позиції у вивченні жанрової поетики" зазначається, що питання жанру має комплексний, міждисциплінарний характер. У сучасних дослідженнях жанр здебільшого трактується як тип - концентрація певних ознак у вигляді схеми-інваріанту (М. Арановський, В. Медушевський, Л. Шаповалова та інші) та як модель - сукупність правил для творчості, закладених традицією (А. Баєва М. Старчеус, М. Лобанова, Є. Назайкінський, І. Тукова тощо). Поруч із таким підходом у ХХ столітті з'являються передумови для розгляду жанру як певної множини творів, що мають спільні якості та усвідомлюються як "живий" художній організм (В. Віора, М. Ройтерштейн, С. Шип). Погляд на жанр у множинності репрезентацій дозволить розглядати його в площині історичної мінливості, що складає основу "динамічної концепції жанру" (А. Коробова), наголошуючи не на типовому, а на особливому в історичних конфігураціях жанру (К. Дальхауз, Е. Майєр, В. Віора). Поняття жанру як множини сприятиме вивченню характерних для музичного мистецтва другої половини ХХ століття ситуацій "жанрових негараздів" (М. Лобанова).

Спираючись на загальні принципи математичної теорії множин Г. Кантора, у дослідженні пропонується розглядати жанр як множину спеціального вигляду, що заснована на об'єднанні ряду підмножин, якій притаманні подібні властивості, що визначаються нашою "інтуїцією та думкою" (Г. Кантор).

Розгляд жанру як множини розширює можливості вивчення проблеми взаємодії жанрів. Більшість музикознавців взаємодію жанрів розглядає як синтез, результат жанрових поєднань (М. Арановський, В. Клін, М. Старчеус та інші). Частина дослідників вважає, що існування жанрових взаємодій не припускає поглинання жанрів, зберігає незалежність один від одного (А. Сохор). Визначення таких процесів в музикознавстві поки що залишається не розробленим. Іноді їх називають жанровою багатоскладовістю та поліжанровістю. Взаємодія жанрів, за якої здійснювалось вільне розміщення елементів однієї жанрової моделі між елементами іншої, отримала назву "жанрової дифузії" (О. Зінькевич). Результатом дії такого процесу стає "жанровий гібрид" (М. Лобанова). Не всі музичні явища другої половини ХХ століття й сучасності, у тому числі й твори М. Сидельникова, вкладаються в указану типологію.

У Розділі ІІ ""Російські казки": реалізація поміжжанрових зв'язків на ранньому етапі творчості" розглядається процес формування жанрової поетики в ранній період творчості М. Сидельникова. Для аналізу обрано один із найбільш репрезентативних творів композитора - концерт для дванадцяти солістів "Російські казки", який на початку 1970-х рр. був включений до кращих творів світового сезону в Парижі на трибуні ЮНЕСКО. А в 1984 році за цей твір композитора було удостоєно Державної премії ім. М. Глінки.

Підрозділ 2.1. "Жанр літературної казки та її проекція в музиці" присвячено процесу формування в музиці жанру інструментальної казки. У зв'язку з цим здійснюється огляд підходів до розуміння жанру казки в роботах літературознавців. Підкреслюється, що вчені не вказують будь-які типові риси літературного жанру, а лише зазначають загальні характеристики фольклорної та літературної казки. Такими ознаками вони вважають установу на вигадку, гру фантазії як елемента невідповідності дійсності (В. Пропп), розповідь про нереальних героїв і фантастичні події, віддзеркалення національного світосприймання. У літературних казках ХХ сторіччя науковці вказують на поліфункціональні зв'язки з народною та світовою культурою, універсальність в орієнтації на міфологію, народну демонологію й багатожанровість (Л. Овчинникова).

Зазначається, що при своєму відтворенні в музиці жанр казки так і не набув конкретних видових якостей. Наголошується, що на відміну від своїх попередників, які намагалися створити або "прочитати" один конкретний чи узагальнений казковий сюжет, М. Сидельников не відтворює типову фабулу російської казки, де є всі її атрибути. З наявної літературної множини російських казок М. Сидельников ніби "вихоплює" випадкові топоси у вигляді приказок, казкових постатей (пастушків, Лісовика, русалок) чарівних предметів та явищ, які розкривають його особисте відчуття казки. Він створює музичний варіант літературного жанру як конкретну конфігурацію його жанрової множини.

Підрозділ 2.2. "Спроба жанрового змішування інструментального концерту та літературної казки". У процесі аналізу "Російських казок" зазначається, що трактування концертного жанру позначене рисами своєрідності. У даному творі композитор використав принципи капричіо-концерту для оркестру, де в умовах вільного камерно-ансамблевого музикування здійснюється між дванадцятьма інструментами обмін функціями - із сольної на фонову. Наприклад, у п'ятій ("Лісовик з русалками хороводи водить") та сьомій ("Пастушки там пісні старі грають та на новий лад") частинах принцип концертування виявлено через змагання між групами солістів, де кожний інструмент одразу виступає своїм специфічним тембром соліста. Тобто в творі М. Сидельникова на специфічному положенні соліста знаходяться дванадцять інструментів, деяких казкових персонажів репрезентує не один сольний інструмент, а різні. У шостій ("Квіти чудові на лугах горять") та восьмій ("Міста в озерах відображаються; кинеш камінь - немає міста...") частинах провідною стає "гра" тембрів один з одним через зіставлення "соліст - ансамбль", що продовжує традицію концертного жанру. Завдяки використанню у циклі різноманітних прийомів "гри", властивих інструментальному концерту, композитор реалізує античний сюжетний мотив "агону" (О.М. Френденберг). У творі М. Сидельникова фактично постає не казковий сюжет, а сюжет-"змагання". Характерна для казки епічна оповідальність знайшла відображення переважно в композиторських назвах частин. музичний жанровий сидельников композитор

У пошуках жанрового об'єднання інструментального концерту й літературної казки композитор наблизився до розімкнутих ліній-переплетінь "лабіринту мисливців" (Л. Стародубцева). У такому метафоричному розумінні композитор сам ніби перетворюється на "мисливця", який "націлив" з множини концерту, сюїти, казки окремі жанрові елементи, поєднання котрих в одному жанровому просторі неочікуване й тому парадоксальне.

Отже, на ранньому етапі творчості композитор намагається відійти від моножанрових концепцій, припускаючись парадоксальних проявів у поєднанні різних жанрових множин літератури й музики.

У Розділі ІІІ "Принципи "омузичнення" слова у вокальній та хоровій музиці" простежуються шляхи взаємозв'язку з жанрами літератури в аспекті музичного втілення слова, наводяться спостереження над проявами суттєвих рис жанрової поетики М. Сидельникова періоду 1970-х - середини 80-х років.

Підрозділ 3.1. "Хорова кантата "Таємні розмови"" присвячено дослідженню вокально-хорового циклу для хору а cappella за участю ударних, що отримав приз на фестивалі в Італії. Яскравими сонорними ефектами, оркестровими прийомами твір відкрив нову сторінку хорової музики ХХ століття.

Далі послідовно розкриваються фольклорні джерела твору, його концепція, особлива увага звертається на специфіку роботи композитора зі словом. Тексти семи частин кантати "Таємні розмови" запозичені композитором з різних фольклорних першоджерел, в основному з архіву П. Киреєвського та присвячені відвертим народним бесідам про незвичайні історії та небилиці. Відзначаємо увагу композитора до тих образів, що відтворюють антиномії буття - "життя-смерть", "любов-розлука", "щастя-страждання". Указується на зв'язок композиторського задуму з естетикою документалізму 1960-х років. У світі художньої культури "шістдесятників" можна відшукати витоки зовнішньої надривної експресії кантати, за якою приховано сокровенне бажання оповісти істину, що знаходиться в підтексті реалістичних подробиць "бесід-діалогів" хору.

Назва ("розмови") вступає в парадоксальну суперечність з основною вокальною сутністю жанру кантати (від "cantare" - співати). Композитор не відмовляється від багатогранного втілення сфери народної речитації, яку в кантаті може бути представлено у вигляді неквапливого говору з вигуками "ой" "ух", "так", експресивного глісандування слів у мелодії ("Йшла ескадра", №5) або чіткого відтворення ритму народного говору без фіксації висоти звуків ("Ходив, гуляв Ванюша", №2), що парадоксальним чином вплітаються в хоровий вислів.

При аналізі кантати доводиться, що деякі частини хорового циклу композитор трактує в дусі оркестрового концерту ("Зима", №1; "Ой ви гори мої", №4; "Йшла ескадра", №5), що створює опозицію вокальному жанру. Драматургія розгортання подій збігається з композиційними етапами античної трагедії. Указується збіг функцій частин кантати №1, 7 з прологом та ескодом, частин №2, 4, 6 - з першим пародом та №3, 5 - з епісодієм. У різних частинах кантати знаходять своє втілення прийоми "сократичних діалогів", зокрема, синкризи (зіставлення різних точок зору на один предмет) та анакризи (провокація співбесідника до того, щоб він виказав свою думку до кінця).

Отже, хоровий цикл характеризує об'єднання різноманітних жанрів, що перетворили кантату на незвичне нове поліжанрове утворення, в якому структуроутворюючим жанровим чинником стає механізм літературних "сократичних діалогів". Усе це дозволяє визначити співіснування музичних, театральних та літературно-філософських жанрів у даному творі як парадоксальне.

Аналітичним матеріалом підрозділу 3.2. "Вокальний цикл "У країні осоки й незабудок"" став цикл для двох сопрано, мецо-сопрано, драматичного тенора та фортепіано, який виявився найбільш оригінальним та несхожим на інші твори зрілого періоду. На основі віршів В. Хлєбникова композитор створив цілу світобудову, яка вражає своєю універсальністю. Людський вимір представлено почуттям відчуженості героя (№1 "Псалом знедоленого", №2 "Коли вмирають коні"). Ідею мікросвіту символізують жабка, коник, муха (№4-6). Сфера класичної культури - у п'єсі №3 "О, Достоєвськиймо", а філософські постулати про закони буття - у частинах "Цього дня голубих ведмедів" (№7), "Роки, люди, народи" (№8), "Ра" (№9).

Відзначається, що в центрі творчих пошуків композитора знаходиться звукова природа слова віршів В. Хлєбникова, спрямована у двох митців до ірраціонального рівня. З'ясовано також, що поезія В. Хлєбникова, з її багатозначністю й футуристською новизною, стала поштовхом для колористичних експериментів композитора. Слова в циклі не тільки проспівуються, але й вимовляються пошепки, виконуються на глісандо й експресивно інтонуються.

Підкреслюється незвичний жанровий задум композитора - "вокальний цикл з тринадцяти п'єс" - та розглянуто його реалізацію. Зазначено існування в одній площині якостей романсових жанрів та інструментальної фанфари, етюду, скерцо (п'єси №4 "Коник" та №7 "Цього дня голубих ведмедів"), вокальної розспівності та мовних скоромовок, лічилок (п'єси №5 "Жабка" і №12 "Весни прислів'я й скоромовки"), що моделює ефект парадоксу. Остання частина циклу "Хорал річкової води" наближається до жанру поетичної молитви. Композитор обирає той варіант цього жанру, який зберігає традиції церковної молитви, з властивою їй логікою побудови тексту (звернення, прохання, прославлення), але представляє її у своєму композиторському рішенні як фінальний катарсис. Відзначається спільність композиторського підходу до поетичної молитви з трактуванням цього жанру І. Буніна, де ліричне переживання, так само як і у вокальному циклі, розкривається через звернення до природного буття, пейзажних образів, дарованих Творцем.

Отже встановлюється, що зрілий період творчості композитора позначений метафоричністю висловлювання. Реалізація різних творчих задумів так чи інакше орієнтована на ідею лабіринту й пов'язану з ним логіку парадоксального. Символ лабіринту стає ознакою жанрової поетики композитора. Саме "перетікання" кантати "Таємні розмови" у протилежний до музичного жанр "сократичних діалогів", а вокального циклу "У країні осоки й незабудок" - у літургійний синерезис з опорою на псалом, що трансформується у жанр поетичної молитви, наближає втілений у цих творах парадокс до суті стародавнього печерного "лабіринту-ініціації", з його ідеєю перетікання в протилежності.

У Розділі IV "Роман-симфонія "Лабіринти" як підсумок жанрових пошуків" увага зосереджується на останньому творі М. Сидельникова, де сконцентрувалися характерні принципи мислення композитора. У романі-симфонії "Лабіринти" для фортепіано соло у п'яти фресках актуалізується античний міф про Тесея, що стає одним із шляхів у відтворенні ідеї універсальності.

У підрозділі 4.1. "Актуалізація міфа в сучасній творчості" визначається, що роман-симфонія М. Сидельникова стає в ряд тих творів мистецтва, що формулюють сучасний погляд на міф як універсальну сполучну ланку різних культур, епох, відомостей, що відкривають шлях до "архетипного", "універсального". Послідовно розкриваються питання концепції та музичної драматургії твору. Визначається, що в драматургічному компонуванні частин циклу діє принцип опозицій. Сфера сильного й активного "чоловічого" начала ("Юність Героя", частина №1), поступається місцем "жіночій" чарівності й красі ("Танок Аріадни", частина №2). Новою опозицією до двох двох попередніх стає третя центральна частина "Лабіринт". Три перші частини вступають в опозицію до четвертої ("Нитка Аріадни веде в неминучість"). Завершальною опозицією до чотирьох попередніх є п'ята частина ("Останній шлях до царства тіней").

У "Лабіринтах" композитор не прагне відтворити послідовну логіку добре відомого міфічного сюжету. Вічне виявляється в потоці площини романного жанру зі спрямованістю з минулого в майбутнє.

У підрозділі 4.2 "У лабіринтах художніх традицій" розглядається принцип роботи М. Сидельникова з жанровими множинами оркестрової симфонії, симфонічної поеми, постмодерністського роману, ренесансної фрески, великої фортепіанної сонати. Указуються конфігурації жанрових множин програмних симфоній Г. Берліоза, симфонічних поем Ф. Ліста й Р. Штрауса, великої фортепіанної сонати Ф. Ліста, П. Чайковського, С. Рахманінова, творів для фортепіано solo; розглядаються шляхи реалізації у музиці М. Сидельникова літературного жанру роману, зокрема, витоками твору композитора вважаються відомі романи У. Еко і Х. Борхеса. З одного боку, концентрична форма твору відображає шлях, спрямований до центру, а саме до неминучості зустрічі зі "своїм" Мінотавром, тобто є шляхом "безальтернативного лабіринту" Х. Борхеса. У той самий час концентрична будова, зумовлена програмним джерелом, нібито створює зображення кола й нагадує про неможливість знайти вихід, тобто є символом безперервних пошуків та блукань. Це наближає лабіринт М. Сидельникова до "маньєристичного" лабіринту У. Еко.

З'ясовується, що об'єднання жанрових множин у романі-симфонії, як і у творах перших двох періодів, спрямовано на створення жанрового парадоксу. Композитор немов "блукає" у лабіринтах різних жанрових начал: починаючи шлях в одному жанровому полі, він відмовляється від нього й відкриває новий "жанровий вихід".

Роман-симфонія М. Сидельникова "Лабіринти" реалізує жанровий парадокс у метафоричному варіанті "критського лабіринту", який символізує постійні блукання та пошуки. Ідея такого лабіринту пов'язана з парадоксальною логікою тотожності відмінностей і спрямована до збагнення універсального (Л. Стародубцева).

У просторі музичної творчості М. Сидельникова один із можливих прийомів взаємодії жанрів, у тому числі літературних і музичних, виявився пов'язаним з явищем парадоксу, суть якого розкрито в підрозділі 4.3. "Феномен жанрового парадоксу". У загальному плані парадокс тлумачиться як вихід за межі загальноприйнятої думки. Стійке уявлення при цьому руйнується та пропонується новий погляд. Із цих позицій парадокс виявляється в одному просторі з явищем "ad marginum", яке припускає протистояння художнім стандартам і естетичним нормам. Отже, в обох випадках беруться під сумніви загальноприйняті уявлення й стереотипи та відкриваються нові, несподівані значення.

У творах М. Сидельникова помітною є тенденція до збереження автономії жанрових множин, їх "пізнаваності", створено ситуацію "дистанціювання" жанрів. Процес жанроутворення рухається в бік, протилежний до синтезу. При цьому кожна із залучених до художнього цілого жанрових множин ніби відстоює свою незалежність, що моделює ситуацію "конкуренції" поміж ними. Це і є основою жанрового парадоксу.

Сам "вибір" жанрів наближається до "блукань по лабіринту" - рух в одному жанровому напрямку може несподівано замінятися новим і т.д., що приводить до відчуття парадоксального існування жанрових множин та до їх суперечливого перебування в процесі об'єднання.

Висновки

У дисертаційному дослідженні вивчається жанровий простір творчості М. Сидельникова. Уточнюється поняття жанрової поетики як сукупності художніх принципів, що обумовлюють неповторність музичного твору через вплив загальних закономірностей жанроутворення. У роботі зроблено наступні висновки:

1. Дослідження процесів становлення та стабілізації жанрової поетики дозволило виявити основну властивість, характерну творчості М. Сидельникова. У даній роботі це явище пропонується називати жанровим парадоксом. Композитор реалізує свій задум на основі вибору окремих, на перший погляд, випадкових елементів з жанрового простору художньої культури, зокрема літератури і музики, щоб створити ефект парадоксальності. Жанровий парадокс творів М. Сидельникова виникає в умовах конкуренції жанрових множин, і лише через непередбачені традицією норми новостворені жанрові поєднання здаються неможливими та незвичними.

2. Художня реалізація основного жанрового принципу зумовлена естетико-світоглядною позицією М. Сидельникова, направленою на збагнення універсального. Цю ідею композитор реалізує через символ лабіринту, що дозволяє представити жанровий парадокс у різних його проявах: "лабіринту мисливців" ("Російські казки"), "лабіринту-ініціації" ("Таємні розмови", "У країні осоки й незабудок"), "критського лабіринту" ("Лабіринти").

3. Будь-який мовний вислів усвідомлюється композитором як елемент жанрової множини (казки, роману, "сократичних діалогів", поетичних молитов). У творах композитора об'єднання літературних і музичних жанрів відкриває нову несподівану смислову перспективу і є непередбачуваним відповідно до отриманого результату, тому й потрапляє в область дії жанрового парадоксу.

4. Жанрові експерименти М. Сидельникова, пов'язані зі сміливими жанровими змішуваннями, достатньо повно сприяють реалізації його авторської індивідуальності та розширюють сучасний жанровий простір оригінальними й незвичними жанроутвореннями. Вдаючись до ефекту парадокса, М. Сидельников знаходить у літературних та музичних жанрах їх невикористаний арсенал. Саме реалізація такого жанрового потенціалу стає змістом жанрового експерименту композитора.

5. Результатом композиторської роботи стають нові жанроутворення, у яких жанрові елементи не складають базисний жанр, як в умовах синтезу, а нагадують, на перший погляд, "хаос жанрів". При цьому твори М. Сидельникова не увійшли також і в коло таких понять, як "жанрова дифузія", "жанровий гібрид". Природа парадокса потенційно нескінченна, і уявний "жанровий хаос", створений М. Сидельниковим у жанровому просторі, приховує в собі можливості появи нескінченного числа нових жанроутворень. Парадоксальний елемент дає поштовх до появи нових розгалужень у жанровому просторі, стимулює процес самоорганізації жанру. Оскільки існує можливість зміни жанрових конфігурацій, нові жанроутворення можна віднести до дисипативного жанрового простору - взаємодії тут відбуваються в середовищі жанрових множин, а їх результат можна схарактеризувати як "множинність...але ми поки не знаємо, що вона спричиняє за собою, коли знайде субстантивний характер" (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі).

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Иванова М.А. Жанровая поэтика "Русских сказок" Н. Сидельникова (к вопросу изучения камерно-вокальной музыки) / М.А. Иванова // Мистецтво та освіта сьогодення: проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистецтв ім. І.П. Котляревського / ред. та упоряд. Л.І. Шубіна. - Х.: Кортес, 2006. - Вип. 18. - Х.: Кортес, 2006. - С. 283-291.

2. Иванова М.А. Жанровая природа "Сокровенных разговоров" Н. Сидельникова / М.А. Иванова // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: зб. наук. праць за заг. ред. академіка АПН України М.Б. Євтуха, уклад. О.В. Михайличенко. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2007. - Вип. 32. - С. 54-59.

3. Иванова М.А. Сидельников: путь универсального постижения / Иванова М.А. // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії практики освіти: зб. наук. праць / ред. та упоряд. І.В. Цурканенко. - Харків: ХДМУ ім. І.П. Котляревського, 2007. - Вип. 19. - С. 103-116.

4. Иванова М.А. Жанровая природа позднего периода творчества Н. Сидельникова / М.А. Иванова // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії практики освіти: зб. наук. праць / ред. та упоряд. Л.В. Шаповалова. - Харків: ХДМУ ім. І.П. Котляревського, 2007. - Вип. 20. - С. 80-91.

5. Иванова М.А. Инструментальная сказка / М.А. Иванова // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії практики освіти: зб. наук. праць. / ред. та упоряд. Л.В. Русанова. - Харків: ХДМУ ім. І.П. Котляревського, 2008. - Вип. 21. - С. 70-79.

Размещено на Allbest.ru